Geum.ru

А. М. Куліш Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної системи України

Вид материалаДокументы

Содержание


зосередження в одному органі (прокуратурі) функцій провадження слідства і функцій контролю за слідством є недоцільним
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Беручи до уваги вищезазначене, невідкладними заходами у сфері інформатизації органів прокуратури України має бути створення електронної бази даних, в якій би містилися накази та розпорядження Генерального прокурора, інформаційні листи Генеральної прокуратури та інші документи, обізнаність щодо яких необхідна для ефективного виконання прокурорсько-слідчими працівниками своїх функціональних обов’язків. Поновлення цієї бази в прокуратурах на місцях може здійснюватися двома шляхами: через мережу Інтернет або за допомогою компакт-дисків з останніми змінами у нормативній базі, які щотижня мають надсилатися з Генеральної прокуратури у прокуратури на місцях. Даний захід дозволить не лише скоротити кількість часу, що витрачається сьогодні на розсилання та розмноження відповідних документів, але й, найголовніше, дозволить вільно орієнтуватися у динамічно змінюваній відомчій нормативній базі.

Переходячи до розгляду проблем організаційно-правового забезпечення виконання такої функції правоохоронної системи, як розслідування злочинів, зазначимо, що виявлення та розслідування злочинів - важливий вид правоохоронної діяльності. У процесі її здійснення розв'язують специфічні завдання, спрямовані на повне й швидке розкриття кожного злочину, розшук злочинців і осіб, які зникли, своєчасне притягнення до кримінальної відповідальності. Разом з тим суб'єктів цієї діяльності позбавлено права на необґрунтоване обвинувачення та на юридичну помилку. Правоохоронна діяльність у сфері виявлення та розслідування злочинів є несумісною з фактами протиправних затримань і арештів, її предмет включає характерні ознаки професійної діяльності та органу (посадової особи), уповноваженого виявляти й (або) розслідувати злочин, окремі форми, етапи та принципи цієї діяльності [78, с.56].


Охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб трансформується в принцип правоохорони, за яким притягнення до кримінальної відповідальності невинної особи є неприпустимим. За ст. 29 Конституції кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. При цьому в Основному законі відзначено, що за нагальної потреби запобігти злочинові чи відвернути його, уповноважені на те законом органи можуть застосувати затримання особи як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має перевірити суд. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. У порядку додержання цього принципу встановлено кримінальну відповідальність за зловживання або юридичні помилки, допущені посадовими особами під час здійснення ними виявлення та розслідування злочинів, зокрема за завідомо незаконний арешт, затримання або привід (ст. 371 КК), за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК), за примушення давати показання (ст. 373 КК). Згідно з Конституцією ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60).

Захист інтересів держави й суспільства також втілено в принцип правоохорони, за яким відповідальності підлягають лише винні особи. Кримінальна відповідальність має індивідуальний характер. Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції); доводити свою невинність у вчиненні злочину не є обов'язком особи, притягнутої до відповідальності; за Конституцією обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доказів вини особи тлумачать на її користь (ст. 62). Для додержання цього принципу встановлено кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос (ст. 383 КК), завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК). Разом з тим, якщо самим фактом розголошення посадовою особою даних попереднього слідства завдано суттєвої шкоди державним чи громадським інтересам, це є підставою для притягнення цієї посадової особи до кримінальної відповідальності.

Професійна діяльність із виявлення та розслідування злочинів має інтегративне значення незалежно від відомчої належності осіб, які є суб'єктами цієї діяльності. Всі вони керуються нормами КПК України. Інші процесуальні процедури з цього приводу можуть лише доповнювати його.

Така професійна діяльність вимагає спеціалізації, взаємодії та ґрунтовної правової підготовки [78, с.61].

Відповідно до ст. 121 Конституції України прокуратуру не наділено правом проводити досудове слідство, але п. 9 її Перехідних положень передбачає, що прокуратура відповідно до чинних законів продовжує виконувати функцію досудового слідства – до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Зазначимо, що прокуратура України – не єдиний правоохоронний орган, що має у своїй структурі слідчі підрозділи. Такі самі підрозділи є в органах внутрішніх справ, Служби безпеки України, податковій міліції. Таким чином, на сьогодні система органів досудового слідства України є різноманітною і складається з багатьох слідчих підрозділів, що створені в різних за своїм призначенням правоохоронних органах держави. І якщо відокремлення слідства від прокуратури чітко регламентоване вимогами Конституції Україні, то виокремлення слідчих підрозділів інших правоохоронних органів в єдину систему цілком логічно випливає з вимог Конституції України.

Закріплюючи відповідні положення в Основному законі держави, законодавець, як відмічається у наукових джерелах, виходив з того, що:

- зосередження в одному органі (прокуратурі) функцій провадження слідства і функцій контролю за слідством є недоцільним;