Національна академія внутрішніх справ україни

Вид материала

Документы

Содержание 1.2. Теоретичні та прикладні проблеми кримінальної відповідальності Висновки розділу 1 Контрабанда як склад злочину Об’єктивна сторона контрабанди. Службова особа як суб’єкт контрабанди.

Подобный материал:

• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 548.72kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ положення, 1492.96kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ, 1671.21kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ, 2901.18kb.
• Української держави, 8520.93kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 450.35kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-методичні, 771.55kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 718.54kb.
• Міністерство внутрішніх справ національна академія внутрішніх справ, 718.03kb.
• Міністерство внутрішніх справ національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 983.26kb.

1.2. Теоретичні та прикладні проблеми кримінальної відповідальності

за контрабанду


При вивченні проблемних питань щодо відповідальності за контрабанду, в першу чергу, звертає на себе увагу розмаїття думок авторів з приводу окремих питань, що стосуються даного злочину. Цей факт, по-перше, вказує на актуальність проблематики, а по-друге, при більш глибокому вивченні, в більшості випадків, – на неузгодженість термінологічної бази та відсутність повноцінного та глибокого вивчення історичного аспекту проблеми. Саме історичні витоки з позицій сьогодення дадуть можливість теоретично коректно та практично вірно надати трактування ключовим термінам та поняттям. Також беззаперечним є факт, що при вивченні будь-якого складу злочину потрібно ознайомитися з максимальною кількістю думок науковців, взявши до уваги позиції яких можливо буде довести хибність чи право на життя певних теоретичних засад.

Отже, на наш погляд, неможливо об’єктивно вивчити дане явище, оперуючи лише останніми статистичними та правовими даними. Будь-яке явище містить в собі історичне підґрунтя, тим більше таке з давніх часів відоме як контрабанда, і тому тільки у контекстному вивченні історичного, правового, статичного аспектів даного явища можливо дійти до правової суті даного злочину.

Те, що соціально-політична і кримінально-правова оцінка контрабанди та її історичне підґрунтя досить глибоке, можливо дослідити на прикладі робіт Є. Осокіна “Внутренние таможенные пошлины в России” [131], К. Лодижинського “История русского таможенного тарифа” [107], Ю.Г. Кисловського “Контрабанда: история и современность” [71], які вважали, що система митних давньоруських правил була завезена грецькими священиками князю Володимиру для розповсюдження християнства, тобто у 988-989 р.р., а також, що слово “мито” вживалося ще до прийняття християнства в договорі Олега з Візантією, тобто у 911р. А перші відомості про контрабанду в Київські Русі зустрічаються датованими ще ІХ–Х століттями.

Однак за нашими дослідженнями правове закріплення контрабанди та визнання як явища прийшло набагато пізніше, приблизно в ХІІ-ХІІІ столітті, саме тоді держава за рахунок правових заходів стала реагувати на контрабанду. Першими контрабандистами на Русі були заморські купці, починаючи з представників Ганзи в Новгороді в XІІІ-XVІ століттях, а потім англійські купці в XVI - XVII століттях.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Щодо суб’єкту злочину в ст. 201 КК України не міститься ніяких ознак, які б його характеризували. Якщо звернутися до Загальної частини КК України, то в ній зазначено, що суб’єктом злочину вважається фізична особа, яка на момент вчинення злочину володіє двома основними ознаками: осудністю і досягненням певного віку.

Певної проблематики набуває питання про відповідальність за контрабанду, коли до її фактичного здійснення були залучені рядові учасники (робітники, службовці), а засновники (учасники) або члени виконавчого органу (дирекції) керували такою діяльністю. В даному випадку ми повністю погоджуємося із позицією, викладеною Ф.Г. Бурчаком в роботі “Соучастие: социальные, криминалистические, правовые проблемы” [10], де він кваліфікує такі випадки як посереднє виконання.

Також, враховуючи високий рівень корумпованості та вчинення даного злочину службовими особами, зокрема, працівниками митниці, такі дії мають бути виділені в кваліфікований вид контрабанди. До речі, саме таким шляхом, тобто включенням даної кваліфікуючої ознаки до статті, яка встановлює кримінальну відповідальність за контрабанду, пішли більшість країн.

У КК Росії, в ч. 3 п. Б ст. 188 “Контрабанда”, що міститься у розділі VІІІ, чітко вказано на суб’єкт злочину – посадова особа з використанням свого службового становища.

У ст. 242 розділу ІІІ КК Болгарії вказано в п. В на “посадову особу, безпосередньо пов’язану з митною службою”.

Також КК Японії містить ст. 138 глави 14 “Злочини щодо опію”. В згаданій статті вказано: “Якщо особа, що відає митними справами, ввозила чи дозволила ввезення опію чи приборів, які використовуються для його викурювання, вона карається позбавленням волі з примусовою фізичною працею на строк від одного до десяти років” .

Дана позиція підтверджується рядом досліджень міжнародних соціологічних організацій, які було наведено в “INTERNATIONAL CRIME THREAT ASSESSMENT СHAPTER 1 Global Context of International Crime” [68]. Оценка реальности угрозы, исходящей от международной преступности. Доклад Совета Национальной Безопасности США 2001 год. З них можна зробити висновки, що контрабанда в великій кількості випадків базується на корумпованості службових осіб.

Висновки даного дослідження ґрунтуються на дискусіях 26 груп (з 187 учасниками), на 136 докладних інтерв’ю, опитуванням 6 050 громадян і 1 307 чиновників протягом 1996 - 1998 р.р.

Щодо суб’єктивної сторони злочину, то це, як пише Л.Н. Кривоченко в роботі “Субъективная сторона преступления. Уголовное право Украины. Общая часть” [85], – це внутрішня сутність злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення його свідомості та волі до здійснених ним суспільно небезпечних діянь та їх наслідків.

Більшість науковців, наприклад, В.В. Лукьянов (Уголовно-правовая характеристика контрабанды и ее предупреж­дение: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Л., 1982.) [108], О. М. Омельчук (Контрабанда за кримінальним правом України Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ – 2002 ) [128] не піддає сумніву, що даний злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Ми повністю згодні з тими авторами, які вважають, що особа усвідомлює, що порушує законодавство, та переміщує предмети способом, вказаним в кримінально-правові нормі, тобто вчиняє контрабанду, свідомо бажає цього.

Як слушно зазначає Д.Д. Давитадзе в дисертаційному дослідженні “Уголовная ответственность за контрабанду: вопросы квалификации”, вчинення контрабанди з непрямим умислом неможливе виходячи із законодавчо закріпленого визначення даного діяння, оскільки контрабанда є злочином з формальним складом [25].

Про мотив та мету вчинення злочину у статті нічого не сказано.

Однак російський науковець Ю.І. Сучков відстоює думку, що при вчиненні контрабанди метою є вивезення (ввезення) та реалізація контрабандного товару [196, с.72-73; 197, с.56].

На наш погляд, дане твердження є спірним. Контрабанда – це злочин з формальним складом, її об’єктивна сторона включає тільки діяння. Законодавець не пов’язує відповідальність за вчинення контрабанди з мотивом чи метою даного злочину. Ці елементи знаходяться поза межами складу злочину і для кваліфікації діяння, передбаченого ст. 201 КК України значення не мають.

На нашу думку, визначення суб’єктивної сторони злочину в значній мірі впливає на його кваліфікацію та визначає його суспільну небезпеку.

Враховуючи все вищезазначене можливо зробити висновки, що проблема контрабандного переміщення товарів не нова і цікавила як науковців, так і практичних працівників досить давно. Велика кількість робіт, які присвячені вивченню окремих аспектів згаданого злочину свідчить про актуальність даної тематики. Але неузгодженість позицій авторів у більшості випадків призводить до непорозумінь та відсутності конструктивного діалогу по вирішенню спірних питань. На нашу думку, така ситуація склалася через декілька причин: по-перше, неузгодженість термінологічної бази, по-друге, відсутність повноцінного та всебічного дослідження проблеми, по-третє, неврахування історичних витоків та відсутність досконального вивчення розвитку згаданого явища. Все ж різноманітність думок авторів та врахування досвіду інших країн та вітчизняного історичного підґрунтя нададуть можливість комплексно дослідити проблеми відповідальності за контрабанду.

ВИСНОВКИ РОЗДІЛУ 1


Згідно вищевикладеного можливо зробити певні висновки, а саме:

Історичний розвиток законодавства щодо відповідальності за контрабанду вказує на те, що законодавець ішов шляхом проб та помилок у пошуках оптимальної формули законодавчого закріплення згаданого діяння та визначення міри та виду відповідальності за нього. Така ситуація, на наш погляд, пояснюється тим, що контрабанда нерозривно пов’язана із процесами становлення державності.

В Київські Русі, за свідченням історичних джерел, відомості про контрабанду зустрічаються датованими ще ІХ–Х століттям, однак її визнання як явища прийшло набагато пізніше, приблизно в ХІІ–ХІІІ столітті, саме тоді держава за рахунок правових заходів стала реагувати на контрабанду.

Згідно досліджень професора Ю.Г. Кисловського контрабандою займалися в XІІІ–XVІ століттях заморські купці [71, с. 3]. Тому не дивно, що першим митним порушенням було ухилення від сплати податків. До середини XVI століття контрабанда не сприймалася суспільством як явище злочинного характеру та не створювала економічної загрози інститутам державності, вона не отримала досить великої розповсюдженості, достатньої для її криміналізації, і, лише в кінці XVII століття була передбачена відповідальність за контрабанду як за самостійне правопорушення.

Все вищенаведене свідчить про те, що контрабанда з’явилася разом із становленням міждержавних торгових стосунків. Також ми можемо зробити висновки про те, що метою контрабандистів було, в першу чергу, не сплачувати податки на товари, які переміщуються. В переважній більшості випадків саме тому і вчинялась контрабанда.

Даний аспект є досить суттєвим, на наш погляд, при розгляді питання про кваліфікацію контрабанди та ухилення від сплати податків та митних платежів.

З середини XVIІ століття держава починає формування законодавчої бази по боротьбі із контрабандою та активну боротьбу із нею. На той час норми, які регламентували відповідальність за контрабанду, знаходились як в митних, так і в кримінальних законодавчих актах.

Змістовне поняття контрабанди як правопорушення з’явилось у XVII початку XVIIІ. Будь яке порушення встановле­них законом та іншими нормативно-правовими актами правил переве­зення товарів і цінностей через кордон, які приховувались від контролю з боку митниці, отримало назву контрабанди, а по­рушники, що вдавалися до таких дій, підлягали покаранню [7, с. 24].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Підсумовуючи вищевикладене можливо зазначити, що контрабанда – це господарський злочин. Серед причин вченими-правниками найчастіше виділяються такі, як: економічна нестабільність в державі, недоцільна податкова політика, відсутність достатніх кримінально-правових заходів впливу та суворого громадського осуду. Найбільш частою причиною вчинення контрабанди є небажання сплати податків. Але слід зазначити, що в залежності від переміщуваного предмету контрабанда визнавалася злочином проти порядку управління та громадської безпеки.

Привертають до себе увагу також певні “вагання” законодавця щодо віднесення контрабанди до кримінально-караних злочинів чи митних порушень. Цей факт пояснюється місцем вчинення контрабанди – митним кордоном. Саме тому в найдавніших законодавчих актах найчастіше контрабанда визначалась як митне порушення.

Також необхідно зазначити, що в розглянутих законодавчих актах вже досить чітко простежується вказівка на спосіб вчинення контрабанди – поза митним контролем чи з приховуванням від митного контролю, виділяється вчинення злочину у співучасті, визначено строки давності.

Предмет даного злочину поділено на певні групи, а саме:

а) предмети та товари, що дозволені до перевезення.

б) предмети та товари, заборонені як до вивезення, так і до ввозу.

Суб’єкт злочину контрабанди в різний час визначався по різному. Ним за певних обставин міг бути і власник предмету контрабанди, хоча він і не вчиняв дій по фактичному незаконному переміщенню предметів контрабанди. Відповідальність за контрабанду була в основному майнового характеру, хоча в залежності від предмету контрабанди (наприклад, зброя) це могли бути і більш суворі санкції.

Як в дореволюційному, так і в радянському законодавстві в певний проміжок часу законодавець визначав за можливе визнати злочин закінченим, незважаючи на той факт, що предмети контрабанди фактично не були переміщені через митний кордон. Цей факт пояснювався неможливістю юрисдикційного впливу на правопорушника за межами території держави та спробою вирішити проблему невідповідності терміну “переміщення” та фактичних дій контрабандистів.

Також необхідно звернути увагу на досить високу полемічність відносно контрабанди у наукових колах. Це дає нам можливість стверджувати, що розгляд кримінально-правового аспекту даного злочину є досить актуальним та містить в собі велику кількість невирішених питань.


РОЗДІЛ 2

КОНТРАБАНДА ЯК СКЛАД ЗЛОЧИНУ

1. . Юридичний аналіз складу злочину “Контрабанда”
   

Об’єкт контрабанди. Питання про кримінальну відповідальність за контрабанду регулюється ст. 201 чинного КК України, яка розміщена в розділі VII “Злочини у сфері господарської діяльності” Особливої частини. На даний час, як вважається, виникла необхідність перегляду певних теоретичних засад щодо контрабанди як суто господарського злочину. Отже, на сучасному етапі дослідження вважається за доцільне розглянути:

1. Всі зазначені законодавцем предмети контрабанди – господарського злочину та визначитися доцільність їх згрупування в одній статті;

2. Можливість утворення окремої частини в складі ст. 201 КК України, виходячи із якісних властивостей певних предметів;

3. Доцільність утворення нової кримінально-правової норми із винесенням до іншого розділу певних предметів контрабанди, що за своїми якостями, як вважається, недоцільно розміщені в статті, що регламентує відповідальність за господарський злочин.

На нашу думку, для дослідження можливості таких досить кардинальних змін необхідно, в першу чергу, визначитися відносно об’єкту згаданого злочину. Саме це питання впродовж всього існування даної кримінально-правової норми викликало найбільші суперечки. Це й зрозуміло: визначення об’єкту злочину дає можливість визначити те коло суспільних відносин, яким, в першу чергу, спричиняється шкода при суспільно-небезпечному посяганні. Також юридичне значення об’єкта злочину полягає, насампе­ред, у тому, що він беззаперечно визнається обов’язковим елементом будь-якого складу злочину [205; 125; 21, с.5; 135; 19, с. 96; 211, с. 183; 176, с.91 ]. Тому вирішення питань кваліфікації зло­чину неможливе без дослідження його об’єкту.

Даний аналіз, на нашу думку, необхідно проводити в паралельному дослідженні предмету контрабанди, так як на думку багатьох авторів предмет злочину допомагає при встановленні об’єкту злочинного посягання [212; 79, с. 44; 199, с.56].

Ми цілком поділяємо думку про те, що неможливо, оперуючи тільки визначеною річчю або певним предметом, визначити об’єкт посягання, зрозуміти суть злочину, його соціальну спрямованість. Без з’ясування тих суспільних відносин, речовим вираженням яких є предмет, річ, неможливо ні зрозуміти злочин, ні оцінити його суспільну загрозу, ні надати йому правильної юридичної кваліфікації.

Конкретизація об’єкта злочину, у свою чергу, дозволяє виявити ступінь та соціальні властивості заподіяної злочином суспільно небезпечної шкоди, підстави та критерії вибору об’єктів кримінально-правової охорони і засобів захисту, а також побудови кримінального закону і кваліфікації злочину [79, с. 11].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Але необхідно додати, що процес господарської діяльності може здійснюватись і у міждержавних формах, тому шкода від контрабанди може завдаватися суспільним відносинам по забезпеченню господарської діяльності і за межами України. Тому, на нашу думку, до згаданого визначення необхідно додати “...щодо забезпечення господарської діяльності в Україні або за її межами”.

На думку більшості науковців найбільш істотне значення для правотворчої та правозастосовчої діяльності має безпосередній об’єкт злочину. Під ним потрібно розуміти ті конкретні суспільні відносини, що поставлені законодавцем під охорону визначеного кримінального закону і яким заподіюється збиток злочином, що підпадає під ознаки даного складу.

З цього визначення, насамперед, випливає, що безпосереднім об’єктом так само, як загальним і родовим, можуть бути визнані тільки суспільні відносини, а не які-небудь блага і цінності. Тому безпідставними є спроби підмінити суспільні відносини, що виступають об’єктом злочину, будь-якими іншими соціальними явищами: “елементами суспільних відносин”, їх “матеріальним вираженням”, тим, що стоїть за безпосереднім об’єктом, охоронювані кримінальним законом “умови нормального функціонування соціального становлення” і ін. [100, с. 116-120].

При такому визначенні безпосереднього об’єкта він як би випадає з цілісної системи суспільних відносин. У свою чергу, запропоновані судження суперечать положенням філософії про співвідношення загального й одиничного.

Отже, на якому би рівні узагальненості ми не розглядали об’єкт злочину, там завжди виступають охоронювані кримінальним законом суспільні відносини.

Однак питання про те, які суспільні відносини можуть бути визнані об’єктом конкретного злочину, вирішується не наукою кримінального права чи правозастосовчою практикою, а тільки законодавцем шляхом прийняття чи скасування того чи іншого кримінального закону.

Завдання ж науки кримінального права і судової практики полягає в тому, щоб визначити ті суспільні відносини, які законодавець встановив як безпосередній об’єкт злочину, і розкрити їхній дійсний зміст [199, с. 89-90], що, в свою чергу, дасть можливість законодавцю більш точно формувати коло суспільних відносин, взятих під охорону кримінальним законом.

Варто зазначити, що законодавець лише в деяких випадках вказує на безпосередній об’єкт у самому кримінальному законі. У більшості ж випадків у кримінальному законі відсутні які-небудь вказівки щодо безпосереднього об’єкта конкретного злочину, тоді для його з’ясування необхідний ретельний соціально-політичний і юридичний аналіз складу визначеного злочину.

Встановлення безпосереднього об’єкту злочину має важливе значення для з’ясування характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину. Саме безпосередній об’єкт злочину дозволяє найчастіше і з найбільшою точністю провести розмежування між подібними злочинами [199, с. 88-90].

Як уже згадувалося, у теорії кримінального права існує також класифікація безпосередніх об’єктів злочинів “по горизонталі” [76, с. 11-20].

Сутність її полягає в тому, що на рівні безпосереднього об’єкта виділяються основний, додатковий і факультативний об’єкти. Необхідність у такому розділу виникає тоді, коли той самий злочин одночасно заподіює збитки декільком суспільним відносинам.

З числа таких безпосередніх об’єктів, яким заподіюється збиток тим самим злочином, законодавець звичайно виділяє один, найбільш важливий, і визначає суспільну небезпеку даного злочину, структуру відповідного складу і його місце в системі Особливої частини [205, с. 99-103].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Також потрібно зазначити, що розглянута група предметів за своїми якостями, на нашу думку, не є предметами, які, в першу чергу, використовуються як підстава виникнення господарської діяльності, і тому вони потребують виділення в окремий склад злочину. Відносно даних предметів встановлено суворі правила переміщення через митний кордон. Їх ціль – взяти під контроль держави всі можливі операції з даною групою предметів для забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та здоров’я населення.

Необхідно зазначити, що торгівля предметами даної групи здійснюється державними органами та має на меті забезпечення інтересів всього суспільства (наприклад, переміщення наркотичних препаратів через митний кордон України в медичних цілях). Тому, на нашу думку, порушення правил переміщення вказаних предметів через митний кордон передусім несе в собі загрозу громадській безпеці, громадському порядку, здоров’ю населення. Російський вчений М.П. Карпушин, аналізуючи склад злочину контрабанди, писав, що “законодавець спеціально виділив контрабанду вибухових, сильнодіючих та ядовитих речовин, зброї, боєприпасів та військового спорядження. Заборона перевезення таких предметів через митний кордон визначається не з позицій захисту зовнішньоторгової монополії, а передусім інтересами громадської безпеки” [31, с. 158].

На наш погляд, соціальна та кримінально-правова роль згаданих предметів визначена їх властивостями, а саме: всі вони є джерелами підвищеної небезпеки, використання їх корисних якостей буде можливим лише при жорсткому контролі з боку держави. Все це дає можливість стверджувати, що всі незаконні дії, в тому числі і переміщення цих предметів через митний кордон, завдають шкоди, в першу чергу, суспільним відносинам в сфері охорони громадського порядку, громадської безпеки, здоров’ю населення, а аж ніяк не сфері економічних відносин. Також певним аргументом може слугувати ситуація із переміщенням через митний кордон наркотичних препаратів. Їх легальне переміщення дозволено лише в медичних, наукових та правоохоронних цілях, що знову таки підтверджує судження про можливість їх переміщення лише в загальнолюдських, а не комерційних інтересах.

Опосередковано дану позицію підтримує Б.В. Волженкін - він пише: “Контрабанда порушує порядок зовнішньо - торгової діяльності, завдає шкоди економічній діяльності держави, підриває її митну політику. В той же час враховуючи характер незаконно переміщуваних через митний кордон предметів, можливо визнати, що контрабанда, в ряді випадків, посягає на національну та громадську безпеку, екологічні ... та інші інтереси...” [16, с. 181-182].

Також О.О. Дудоров досить слушно, на нашу думку, зазначає, що “... у разі контрабанди предметів вилучених із вільного цивільного обігу, відносинам товарообігу шкода не заподіюється...”, він, в даному випадку, наголошує лише на обов’язковому порушенні порядку переміщення предметів через митний кордон України. Також вищезгаданий автор в цілому не являючись прибічником так званого розділу контрабанди на “звичайну” (господарську) та контрабанди предметів, що вилучено із вільного цивільно-правового обігу, відобразивши перелік вищезгаданих предметів, зазначає, що його робота присвячена лише “проблемам боротьби із злочинами саме у господарській сфері”. З цього можливо зробити висновок, що певний поділ на “сфери” контрабанди існує і його доречність визнається більшістю авторів [29, с. 345; 354].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Закон України від 20 лютого 2003 року № 549-IV  “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання”, що регулює діяльність, пов’язану з державним контролем за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, у розділі І Загальних положень цього Закону стаття 1 термін “товари” визначає як: товари військового призначення та подвійного використання.

Товари військового призначення в сукупності чи окремо – це: вироби військового призначення – озброєння, боєприпаси, військова та спеціальна техніка, спеціальні комплектуючі вироби для їх виробництва, вибухові речовини, а також матеріали та обладнання, спеціально призначені для розроблення, виробництва або використання зазначених виробів.

Товари подвійного використання – окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, спеціально не призначені для військового використання, а також роботи і послуги, пов’язані з ними, які, крім цивільного призначення, можуть бути використані у військових або терористичних цілях чи для розроблення, виробництва, використання товарів військового призначення, зброї масового знищення, засобів доставки зазначеної зброї чи ядерних вибухових пристроїв, у тому числі окремі види ядерних матеріалів, хімічних речовин, бактеріологічних, біологічних та токсичних препаратів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України [41, с.148].

Згідно Наказу Міністерства транспорту України, Міністерства оборони України від 16 січня 2003 № 26/11 “Про затвердження Правил надання експлуатантам дозволів на виліт з аеропортів України та приліт до аеропортів України під час виконання міжнародних, внутрішніх та транзитних польотів” існує таке поняття як товари подвійного призначення – це окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій та роботи, послуги, пов’язані з ними, які, крім основного цивільного призначення, можуть бути використані під час розроблення, виробництва або використання озброєння, військової чи спеціальної техніки і підлягають державному експортному контролю [157, с. 876].

Указ Президента України від 13 лютого 1998 р. № 117/98 із змінами і доповненнями, внесеними від 24 грудня 2002 р. N 1207/2002 [143] “Про Положення про державний експортний контроль в Україні” визначає термін “товари” як будь-які вироби, технології, послуги або інформацію, що в сукупності або окремо підлягають державному експортному контролю [161, с. 242].

Згідно Постанови Кабінету міністрів України від 15 липня 1997 р. N 767 “Про затвердження Положення про порядок проведення експертизи в галузі експортного контролю”, дана група товарів (товари військового та спеціального призначення і товари подвійного використання) підлягають обов’язковому експортному контролю [153, с. 430].

Також термін “товари” має своє тлумачення і у галузі ядерної діяльності. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 р. № 302 “Про затвердження Положення про порядок контролю за експортом, імпортом і транзитом товарів, що стосуються ядерної діяльності та можуть бути використані у створенні ядерної зброї”, товари – це ядерні матеріали, технології, обладнання, установки, спеціальні неядерні матеріали, радіоактивні джерела іонізуючого випромінювання (включаючи радіоактивні відходи) та ізотопна продукція, а також обладнання, матеріали і технології подвійного призначення, які можуть бути використані в діяльності, що пов’язана із створенням ядерної зброї, ядерних вибухових пристроїв, або в діяльності, що пов’язана з ядерним паливним циклом [152, с. 268].

Наказ Міністерство економіки України від 20 серпня 2002 р. № 255 “Про затвердження Положення про штрихове кодування товарів” визначає термін товар як продукт праці, який виробляють не для власного використання, а для продажу споживачам [156, с. 17].

Також 28 квітня 2001р. була затверджена Постанова Кабінету Міністрів України № 412 “Про затвердження Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності”[154] (останні зі змінами і доповненнями від 11 жовтня 2002 р. № 1510)[155]. У Постанові йдеться про затвердження “Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Надати повний перелік товарів, які можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 201 КК України, практично неможливо, оскільки він безперервно змінюється залежно від кон’юнктури, що склалася на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Однак наведені вище економічні та правові чинники віднесення газу, нафти та електроенергії до товару досить переконливо свідчать на користь того, щоб віднести газ, нафтопродукти та електроенергію до предметів контрабанди під спільним родовим поняттям – товар.

Закон також називає умови, за яких предметами даного злочину є історичні та культурні цінності.

Слід зазначити, що у всіх правових нормах, які діяли раніше, що передбачали відповідальність за контрабанду, окремою ознакою диспозиції не виділялася контрабанда історичних та культурних цінностей. Вперше в диспозицію ст. 70 КК України дана ознака введена Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р.

Зміни у Законі були обмовлені, перш за все, соціально-економічними, політичними процесами. Прозорість кордонів між Україною та суміжними державами – Росією, Білоруссю та Молдовою, між країнами Європи, поглиблення ринкових відносин у країнах колишнього СРСР, поява нових ринків збуту, зростання попиту на предмети мистецтва сприяли розвитку такої форми злочинної діяльності як контрабанда історичних та культурних цінностей. Нова редакція ст. 70 КК України стала на захист інтересів молодої держави у протидії незаконним вивезенням предметів культурної, історичної спадщини, які становлять наше національне надбання [83, с.62-66].

Порівняно зі ст. 70 КК України 1960 р. ст. 201 КК України 2001 р. зазнала певних змін та доповнень. У першу чергу, вони стосуються характеристики предмета розглядуваного злочину. На жаль, стосовно історичних та культурних цінностей законодавець не вніс повної ясності.

Але не дивлячись на зміну та очікуване вдосконалення законодавства, на практиці виникають непорозуміння при тлумаченні диспозиції норми в даній частині.

Окремі науковці та юристи-практики вважають, що для кваліфікації діяння як злочину за ст. 201 КК України предмет контрабанди має бути водночас й історичною, і культурною цінністю. Інші вбачають склад злочину і тоді, коли предмет мав тільки, наприклад, історичну цінність.

В різний час дане питання розглядали такі автори як: суддя Київського обласного суду О. Кравченко, кандидат юридичних наук, доцент Гродненського державного університету ім. Янки Купали І. Мартиненко “Вопросы противодействия нелегальному перемещению культурных ценностей через таможенные границы Украины, Беларуси и России” та М. Хавронюк Контрабанда (в запитаннях та відповідях).

Також дане питання розглядалося рядом наукових конференцій. Зокрема знайшло своє відображення в матеріалах міжнародної науково-практичної конференції “Питання застосування нового кримінального кодексу України”, яка відбулася 25-26 жовтня 2001 р. у м. Харкові.

Але у зв’язку із зміною законодавства вважається доцільним винести дане питання на додаткове обговорення.

Належність предмета до культурних, історичних і інших цінностей та його вартість встановлюються на підставі висновку експертизи, яка проводиться відповідно до низки як вітчизняних, так і міжнародних правових актів. Відповідно до ст. 28 МК України у разі необхідності для участі у здійсненні митного контролю можуть бути залучені спеціалісти та експерти. В одних випадках експерти-мистецтвознавці дають висновки про те, що предмет, який переміщується через кордон держави, становить історичну цінність, в інших – що він має історичну і культурну цінність.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Розглядаючи питання щодо отруйних або сильнодіючих засобів можливо зазначити, що отруйними або сильнодіючими засоби визнаються Міністерством охорони здоров’я України на підставі Закону України від 04 квітня 1996 р. “Про лікарські засоби”. Перелік отруйних речовин міститься в додатку № 5 до Наказу МОЗ України від 18 серпня 1995 р. № 153 “Про затвердження нормативних актів – переліків лікарських засобів”, зареєстрованого Міністерством юстиції України 06 жовтня 1995 р. Крім того, деякі отруйні речовини, зазначені у Переліку лікарських засобів, що підлягають предметно-кількісному обліку в аптечних і лікувально-профілактичних закладах, затвердженому Наказом МОЗ України 30 червня 1994 р. за № 117 і зареєстрованому Міністерством юстиції України 28 липня 1994 р. Перелік сильнодіючих речовин міститься в додатку № 6 до згаданого наказу [159].

Відповідно до згаданих документів – отруйні (сильнодіючі) речовини – це речовини чи відходи, які, потрапляючи всередину організму через органи дихання, травлення або через шкіру здатні викликати смерть людини чи справляти на неї сильний негативний вплив [146].

Поняття радіоактивних речовин розкривається певною мірою в ст. 265 КК України. Це природного або штучного походження джерела іонізуючого випромінювання, радіоактивні речовини і ядерні матеріали, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або у виробі чи в іншому будь-якому вигляді і стосовно яких діють спеціальні правила поводження з ними. Поняття джерел іонізуючого випромінювання, радіоактивних речовин і ядерних матеріалів міститься в ряді нормативно-правових актів і, зокрема, в Законі України від 08 лютого 1995 р. “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” [36, с. 238].

Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 29 листопада 1997 р. № 1332 “Про затвердження Положення про основні засади організації перевезення радіоактивних матеріалів територією України“, із змінами і доповненнями, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 р. № 1919, від 9 серпня 2001 року № 1006, вжив наведений нижче термін у такому значенні: радіоактивний матеріал – це об’єкти та речовини, активність радіонуклідів яких перевищує межі, встановлені нормами і правилами з ядерної та радіаційної безпеки. До радіоактивних матеріалів належать спеціальні розщеплювальні матеріали, радіоактивні відходи, радіоізотопні джерела іонізуючого випромінювання [150, с. 81].

Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” визначає радіоактивні відходи як матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умов, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається.

Як і у більшості проаналізованих законодавчих актів в ст. 1 Закону України від 11 січня 2000 р. “Про дозвільну діяльність в сфері використання ядерної енергії” до радіоактивних відносять будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, встановлені нормами, правилами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки. Тако ж в законі вживаються такі терміни:

а) ядерний матеріал – будь-який вихідний або спеціальний матеріал, що розщеплюється;

б) спеціальний матеріал, що розщеплюється - плутоній-239, уран-233; уран, збагачений ізотопами 235 або 233, будь-який матеріал, що містить одну або кілька з вищезазначених речовин;

в) вихідний матеріал – уран, який містить ізотопи в тому ж співвідношенні, в якому вони є у природному урані; уран, збіднений ізотопом 235; торій; будь-яка з вищезазначених речовин у формі металу, сплаву, хімічної сполуки або концентрату; будь-який інший матеріал, що містить одну або кілька з вищезазначених речовин [151, с.23-29].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” цілком слушно зазначено, що судам слід мати на увазі, що основною характерною ознакою зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв та радіоактивних матеріалів є їх призначення – ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища [166, с. 88].

В якості предметів контрабанди – господарського злочину бажано передбачити ті з них, у зв’язку з незаконним переміщенням яких через митний кордон України завдається або створюється загроза заподіяння шкоди правовідносинам у сфері господарської діяльності шляхом ненадходження до державного бюджету встановлених законодавством України обов’язкових платежів або інша шкода [169, с. 43-46].

Особливу увагу бажано звернути на предмети контрабанди, які заборонені до ввезення в Україну або вивозу з України. Деякі з предметів, заборонених до ввезення в Україну є за чинним КК України предметами злочинів проти громадського порядку, про що згадувалося вище. Перелік предметів, заборонених для вивезення з України міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 1094 від 11 вересня 1996 р. [148] із змінами, внесеними Постановою № 934 (954-97-п) від 01 вересня 1997 р. На нашу думку, контрабанда заборонених до вивезення або ввезення предметів має бути кваліфікованим складом злочину [140].

Розглянувши правовий статус, призначення та властивості зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв та радіоактивних матеріалів необхідно зазначити, що всі вони є речами з особливим правовим та якісним статусом. Це, в свою чергу, має, впливати на їх розташування в диспозиціях кримінально-правових норм. Дані предмети та речовини є доволі специфічними завдяки, в першу чергу, своїм суспільно-небезпечним якостям. І тому в контексті розглядуваного злочину необхідно зазначити, що вони не можуть бути предметом злочину, описаного в ст. 201 КК України. Також відповідно до законодавчої конструкції даного злочину згадані предмети та речовини не можуть впливати на формування ні родового, ні безпосереднього об’єктів згаданого злочину. Опосередковано законодавець підтверджує зазначене вище судження шляхом розміщення ст. 268 КК України “Незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини” в розділі ІХ “Злочини проти громадської безпеки”. Відповідно до законодавства, а саме ст. 1 Закону України “Про поводження із радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 р. [52, с. 198], предметом даного злочину є радіоактивні відходи, які мають своє тлумачення і у галузі ядерної діяльності. Відповідно до вже згаданої Постанови Кабінету міністрів України “Про затвердження Положення про порядок контролю за експортом, імпортом і транзитом товарів, що стосуються ядерної діяльності та можуть бути використані у створенні ядерної зброї” від 12 березня 1996 № 302, це: ядерні матеріали, технології, обладнання, установки, спеціальні неядерні матеріали, радіоактивні джерела іонізуючого випромінювання (включаючи радіоактивні відходи) та ізотопна продукція, а також обладнання, матеріали і технології подвійного призначення, які можуть бути використані в діяльності, пов’язаній із створенням ядерної зброї, ядерних вибухових пристроїв, або в діяльності, пов’язаній з ядерним паливним циклом.

То ж розміщення статті, в якій регламентовано відповідальність за ввезення даних речовин на територію України в розділі ІХ вважається цілком виправданим. Також на даному прикладі очевидно, що саме суспільно-небезпечні властивості згаданих предметів мають стати основним аспектом при вирішенні питання щодо відокремлення відповідальності за їх переміщення до окремої статті і розділу КК України.

Об’єктивна сторона контрабанди. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони будь-якого складу злочину є суспільно небезпечне діяння людини (в формі дії або бездіяльності), оскільки діяння породжує суспільно небезпечні наслідки, визначає зв’язок об’єкта і об’єктивної сторони, складає предметний зміст суб’єктивної сторони складу злочину.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

а) використання тайників та інших засобів, що ускладнюють виявлення предметів;

б) надання одним предметам вигляду інших;

в) подання митному органу України як підстави для переміщення предметів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або документів, що містять неправдиві данні (щодо найменування, ваги, кількості, вартості предметів, вказівки на державу, з якої вони вивезені і в яку переміщуються, інформацію про відправника або отримувача тощо) або документів, які є підставою для переміщення інших предметів.

До першого із зазначених вище способів приховування предметів судова практика цілком слушно, на наш погляд, відносить такі, як використання виготовлених або спеціально обладнаних сховищ, конструктивних порожнин, ємкостей транспортних засобів; приховування в багажі, валізах, одязі, взутті, головному вбранні, речах особистого користування тощо; приховування на тілі або в організмі людини; інші способи фізичного приховування, що ускладнюють візуальне виявлення предметів.

Як приклад використання спеціально обладнаного сховища можуть слугувати матеріали справи, за якими Овруцьким судом Житомирської області було засуджено громадянина України П. та громадянина Литви О. за контрабанду майже трьох тон брухту кольорових металів. Метал перевозився із Києва до Каунаса через республіку Біларусь у приварених під дном автобуса “Ікарус” металевих ємкостях [227, с. 5].

Певні труднощі викликає кваліфікація контрабанди, вчиненої шляхом подання митному органу України як підстави для переміщення предметів, підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом або документів, що містять неправдиві дані.

Ст. 352 МК України не містить переліку неправдивих відомостей, які можуть бути вказані у поданих митному органу документах.

Тому це можуть бути будь-які неправдиві відомості, що стосуються зокрема, найменування, ваги, кількості, вартості предметів, держави, з якої вони вивезені та в яку переміщуються, найменування особи відправника, отримувача тощо. Але слід зазначити, що було б доцільно застосувати більш широкий перелік способів вчинення контрабанди.

Ст. 200 МК України дає нам поняття митного режиму транзиту: транзит – митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засо­би переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України.

В судовій практиці обґрунтовано, з нашої точки зору, визнаються контрабандою, вчиненою з приховуванням від митного контролю, випадки ввезення в Україну товарів під виглядом переміщення їх транзитом через територію України. Підставою ввезення їх в Україну є надання відповідних документів про переміщення транзиту і зобов’язання про вивезення товарів у встановлені строки за межі України. Фактичне ж залишення їх на території України свідчить про їх фіктивність [167, с. 2].

Для здійснення незаконного ввозу в Україну товарів контрабан­дистами використовується численна кількість різних механізмів та схем:

• “транзитна” схема;
  
• декларування вантажів на фіктивні фірми-отримувачі;
  

• так звані “орендні поставки”, тобто на “пред’явника”, без відображення у супровідних документах реквізитів конкретного отримувача;
  
• використання фіктивних або підроблених супровідних і мит-­
  них документів;
  
• транзитні авіаперевезення літаками військово-транспортної відомчої авіації, які, під приводом технологічної необхідності, здійс­нюють незаплановані посадки на військових чи відомчих аеродромах України, де відсутній митний контроль;
  

• ввезення товарів поза постами митного контролю.
  
• Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
  

При визначенні моменту закінчення злочину необхідно виходити з того, що відповідно до ст. 6 МК України, митний кордон України співпадає з державним кордоном України за винятком меж спеціальних митних зон, статус та територія яких встановлюється Верховною Радою України шляхом прийняття відповідних законів. При цьому для кваліфікації злочину не має значення мотив чи мета його вчинення, а також чи настали шкідливі наслідки вчинених особою.

Тому в разі, коли предмети були ввезені та територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, дії особи, яка незаконно перетнула митний кордон України необхідно кваліфікувати за ст. 201 КК України без посилання на ст. 15 КК України як закінчений злочин незалежно від того, чи був злочин виявлений безпосередньо після перетину митного кордону; під час перебування предмета під митним контролем: до початку митного оформлення, під час чи після його завершення; по закінченню митного контролю.

Вивезення за межі України предметів контрабанди теж може відбуватися двома вищезазначеними способами. Але, на наш погляд, саме при вивезенні предметів контрабанди можлива така ситуація, коли предмети будуть вважатися переміщеними, фактично ще не перетнувши лінію кордону.

Розглянемо більш детально можливі варіанти розгортання подій.

При вивезенні предметів контрабанди з території країни поза митним контролем, тобто поза місцем розташування митниці або поза часом здійснення митного оформлення, предмети контрабанди будуть вважатися переміщеними, коли фактично перетнули лінію кордону. Це відбувається тому, що дії особи, яка переміщує дані предмети, направлені саме на перетинання лінії кордону, і дії по приховуванню предметів контрабанди у даному випадку не є першочерговими, тобто такими, які будуть мати визначальне значення для переміщення саме через відсутність можливого контролю. Якщо переміщення відбувалося на автомобілі і певні умови не змінилися, то на автомобілі і відбудеться перетинання кордону, а предмети за відсутності непередбачених злочинцями умов будуть переміщені за лінію кордону. Тобто сутність та характер дій злочинців, направлених на переміщення предметів контрабанди поза митним контролем не змінюються при перетинанні лінії кордону. Вони виконуються в повному обсязі відповідно до ситуації для того, щоб забезпечити переміщення згаданих предметів через лінію кордону.

По-іншому складається ситуація при переміщенні предметів контрабанди способом приховування від митного контролю. Відкрите, явне переміщення предметів контрабанди через пункт митного контролю неможливе. Тобто якщо предмет перевозили у автомобілі відносно відкрито, не маскуючись, то з наближенням до митного пункту він має бути прихований. При цьому митна декларація, що подається при виїзді за кордон або інша митна документація буде містити неправдиву інформацію. Отже, на цьому етапі вчинення злочину особа виконала все від неї залежне для того, щоб довести злочин до кінця. Вся неправдива інформація вже надана митникові, предмет приховано від митного контролю і якщо митник не виявить ознак контрабанди, ніяких перешкод до фізичного переміщення предмету за лінію кордону не буде. Після проходження митного контролю і невиявлені працівниками митниці ознак контрабанди, особі, що переміщує контрабанду, для фізичного переміщення предметів через лінію кордону не потрібно докладати ніяких додаткових зусиль. Тобто фактично переміщення вже відбулося, хоча предмет лінію кордону ще не перетнув.

Саме такої позиції дотримується М.І. Загородніков, який зазначає, що при вивезенні предметів контрабанди переміщення слід розуміти як подолання трьох режимів, встановлених державою в зонах прикордонного і митного контролю, а не як формальний момент фізичного переміщення через лінію державного кордону [185]. Такої ж думки дотримуються А.М. Яковлєв і І.А. Алєксєєв, які вважають, що при вивезенні товарів переміщення має місце при поданні митної декларації [176, с.496; 208, с. 98].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Законодавством України, що регулює сферу підприємницької діяльності, встановлені організаційно-правові форми суб’єктів підприємницької діяльності, порядок їх створення, діяльності, ліквідації. До учасників підприємницької діяльності належать засновники (учасники) та члени виконавчого органу. Залучатися до здійснення певних видів діяльності можуть особи з числа персоналу, а також інші особи на підставі цивільно-правових угод.

В певних випадках засновники (учасники) або члени виконавчого органу (дирекції) суб’єкта підприємницької діяльності можуть брати безпосередню участь у незаконному переміщенні товарів через митний кордон України.

Наприклад, згідно матеріалів справи, що розглядалася в Богунському районному суді м. Житомира 30 жовтня 2001 р., визнано винним та засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 5 ст. 185, ч. 1 ст. 208, ч. 2 ст. 201 КК України, громадянина С. Він, працюючи генеральним директором ТОВ Т розташованого у м. Житомирі та одночасно президентом корпорацій U та S, розташованих у Нью-Йорку, США, зловживаючи довірою, у квітні-грудні 2000 р. вчинив розкрадання колективного майна в особливо великих розмірах, незаконно відкрив та використовував за межами України валютні рахунки та вчиняв переміщення цінностей через митний кордон України з приховуванням від митного контролю у великих розмірах [221].

Кваліфікація їх дій у такому разі труднощів не викликає. Складніше вирішувати питання про відповідальність за контрабанду, коли до її фактичного здійснення були залучені рядові учасники (робітники, службовці), а засновники (учасники) або члени виконавчого органу (дирекції) керували такою діяльністю. Проблема відповідальності зазначених осіб вирішується в залежності від факту усвідомлення рядовими учасниками протиправного характеру вчинюваних дій та їх спрямованості. Якщо рядові учасники усвідомлюють злочинний характер вчинюваних дій і бажають їх вчинення, вони мають визнаватися виконавцями контрабанди, а особи, що організували таку діяльність, – організаторами цього злочину. Якщо ж рядові учасники діють без вини або з необережності, то виконавцями контрабанди повинні визнаватися особи, які їх використали для незаконного переміщення товарів через митний кордон. В теорії кримінального права такі випадки називаються посереднім виконанням [10, с. 126-129].

Прикладом посереднього виконання злочину можуть слугувати матеріали справи та ухвала колегії суддів судової палати Верховного Суду України з кримінальних справ від 04 лютого 2003 р. Громадянин В. був засуджений за те, що з метою незаконного ввезення на територію України придбаних в Молдові 8 старовинних ікон, які представляли культурну та історичну цінність, 08 червня 2000 р. на автодорозі між митними постами „Первомайськ” (Молдова) і „Кучурган” (Україна) передав їх громадянину України Д., який, не здогадуючись про те, що це за речі, перемістив їх поза митним контролем на Україну. Суд повно, всебічно та об’єктивно дослідив обставини справи, дав зібраним доказам належну оцінку і обґрунтовано кваліфікував дії громадянина В. за ч. 1 ст. 201 КК України [228].

Але, як уявляється, найбільш дискусійним та актуальним є вчинення контрабанди службовою особою, а також зростання корумпованих посадовців із представниками організованих злочинних груп. Слід відзначити, що контрабанда набула транснаціонального статусу. Тому вважаємо за доцільне вивчити питання кваліфікації дій посадових осіб, що використовуючи свої повноваження вчиняють контрабанду, а також розглянемо питання вчинення контрабанди організованими групами.

Службова особа як суб’єкт контрабанди.

Досить високою є суспільна небезпека вчинення контрабанди службовими особами, наприклад, митної служби, з використанням свого службового становища, які сприяють незаконному переміщенню предметів контрабанди. Контрабанду, вчинену за участю службових осіб з використанням службового положення потрібно визнати кваліфікованим видом контрабанди.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Також необхідно розглянути питання про можливість вчинення контрабанди тільки службовими особами, які вчинюють даний злочин за допомогою повноважень, наданих їм по службі (суб’єкт злочину має займати певну посаду в митних органах чи його статус та повноваження дозволяють йому уникати митного контролю), чи це можуть бути приміром особи, що виконують управлінські функції в приватних комерційних організаціях.

За діючим законодавством, а саме, приміткою до ст. 364 КК України службовими особами є особи:

1. Які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням;

2. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в пункті 1 цієї Примітки [123, с. 793].

Відносно розглядуваного складу злочину службовою особою, що вчинює контрабанду з використанням свого службового становища слід вважати таку особу, яка за родом своєї службової діяльності здійснює відповідні дії по контролю за переміщенням через митний кордон товарів та дає дозвіл на дані переміщення.

Також слід визнати, що контрабанда, яка вчинюється службовою особою з використанням свого службового становища, може бути вчинена і іншими особами, службова діяльність яких безпосередньо не пов’язана з виконанням вказаних вище функцій, але вони можуть використовувати своє службове становище для незаконного переміщення предметів контрабанди. Ними можуть бути службові особи, які за родом службової діяльності мають можливість перетинати митний кордон чи здійснювати контроль за переміщенням вантажів, а також службові особи, звільнені МК України від митного контролю та які користуються цим для вчинення контрабанди.

До них відносяться: глави дипломатичних представництв іноземної держави, члени дипломатичного персоналу представництва, члени їхніх сімей, які проживають разом з ними (ст. 287 МК України), співробітники адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва іноземної держави та члени їхніх сімей (ст.ст. 287, 288 МК України), консульські представництва іноземних держав та члени їх персоналу (ст. 290 МК України), іноземні дипломатичні і консульські кур’єри (ст. 292 МК України).

При звільненні від митного контролю певні посадові особи, що не підлягають митному огляду, не можуть вчинити контрабанду шляхом приховування від митного контролю, тому що від даного виду контролю їх, у зв’язку із виконанням службових обов’язків звільнено. Вчинюють вони даний злочин лише з використанням свого службового становища.

Також митному огляду не підлягає ручна поклажа та супроводжувальний багаж Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Міністра закордонних справ України, Генерального прокурора України та членів їхніх сімей, які прямують разом із ними (ст. 67 МК України).

Також певні привілеї мають розвідувальні органи України. Відповідно до п. 3 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про розвідувальні органи України” від 07 березня 2002 р. № 3111-III (3111-14) ст. 19 Закону України “Про Єдиний митний тариф” (2097-12) доповнено пунктом “т”, на підставі якого техніка, устаткування, майно й матеріали, що ввозяться на митну територію України розвідувальними органами України й призначені для власного використання цими органами, звільняються від обкладення ввізним митом.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Чинне кримінальне законодавство України розрізняє дві форми вини при вчиненні злочину: вину у формі умислу і вину у формі необережності (ст. 23 КК України) [123, с. 126].

Ознаки прямого умислу, вказані у ст. 24 КК України, характерні для так званих злочинів із матеріальним складом, необхідною ознакою яких є настання певних суспільно небезпечних наслідків і наявність причинного зв’язку між діянням особи і наслідками, що настали. Тому при вчиненні цих злочинів винний передбачає не лише суспільно небезпечні наслідки свого діяння, але й у загальних рисах – розвиток причин­ного зв’язку між діянням, що вчиняється, і злочинним наслідком, що настане.

У так званих злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку настання певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винною особою суспільно небезпечного характеру своєї дії або бездіяльності та бажання її вчинення.

Отже, характерною ознакою прямого умислу є бажання настання злочинного наслідку – щодо злочинів із ма­теріальним складом, та бажання вчинення злочинного діяння – щодо злочинів із формальним складом. У такого роду бажанні знаходить свій вираз вольова ознака умислу як його найважливіша риса.

Мотив вчинення злочину – це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мотив є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину у тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону.

Мета злочину – це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом.

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та виявленні його елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки при кваліфікації злочину.

Мета – обов’язкова ознака складу злочину лише тоді, коли вона прямо передбачена у диспозиції кримінального закону, і, таким чином, є обов’язковою (конструктивною) ознакою складу злочину. Це означає, що відповідальність за законом настає лише за такі дії, які вчиняються з вказаною в ньому метою.

Ступінь вини – означає кількісну характеристику вини, відобра­жає тяжкість провини особи перед суспільством, є сукупністю фор­ми і змісту вини з урахуванням всіх особливостей психічного ста­влення особи до обставин злочину. Це поняття широко використовується в теорії кримінального права і судовій практиці [91, с. 181-183].

Зважаючи на вищевикладене можливо зробити висновок, що в ст. 201 КК України не міститься вказівки на форму вини при вчиненні контрабанди. Але, виходячи з характеру самих дій, що полягають в переміщенні предметів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від нього, в теорії і в судовій практиці одностайно визнається, що з суб’єктивної сторони контрабанда характеризується умисною виною у формі прямого умислу.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Моментом закінчення контрабанди є фактичне переміщення через митний кордон поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю товарів та предметів, зазначених у ст. 201 КК України. Але в переважній більшості товари та інші предмети переміщуються через митний кордон далеко не для перевірки пильності несення служби митниками та прикордонниками.

Кінцевий результат таких дій, хоч він і лежить за межами складу даного злочину, є певна матеріальна вигода, надання послуг, взаєморозрахунок і т.і. Тому соціальна сутність, протиправність та небезпечність контрабанди має визначатися також і виходячи з характеру кінцевого результату дій злочинця, хоча склад злочину контрабанда ст. 201 КК України є чітко визначеним законодавцем та не потребує для своєї кваліфікації певних матеріальних наслідків.