Geum.ru

Національна академія внутрішніх справ україни

Вид материалаДокументы

Содержание


Апробація результатів дисертації.
Структура дисертації.
Кримінальна відповідальність за контрабанду
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

Особистий внесок здобувача. Всі публікації підготовленні автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати роботи обговорювались на таких наукових і науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (НАВСУ, 27−28 березня 2003 р.); “Актуальні проблеми права − 2003” (НАВСУ, 09 квітня 2003 р.); “Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (НАВСУ, 16 квітня 2004 р.); “Україна − 2005: поступальна хода до верховенства права” (НАВСУ, 15 квітня 2005 р.). Результати роботи використано при підготовці “Словника спеціальних термінів правоохоронної діяльності”. Особисто автором було надано п’ятнадцять термінів з дефініціями.

Результати роботи було використано при підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 03 червня 2005 р. “Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил”. Під час роботи особисто автором було надано одинадцять пропозицій щодо внесення змін та доповнень до згаданої постанови.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у п’яти статтях, виконаних автором одноособово та надрукованих у виданнях, рекомендованих ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Робота складається із перліку умовних скорочень, вступу, двох розділів і п’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації – 255 сторінок, із яких основний текст – 218 сторінок. Список використаних джерел становить 23 сторінки (241 найменування). Додатки вміщено на 14 сторінках (10 додатків), з них – дві таблиці, три структурних графіки та п’ять текстових документів.


РОЗДІЛ 1

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОНТРАБАНДУ:

ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ


    1. Історичні витоки і соціальні передумови виникнення контрабанди



Контрабанда як явище з’явилась ще в найдавніші часи. ЇЇ розвиток нерозривно пов’язаний із становленням державності: встановленням кордонів держави, розвитком економіки, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, розвитком митної справи. В першу чергу, розвиток контрабанди, на нашу думку, зумовлений встановленням контролю держави за зовнішньоекономічними зв’язками та введенням митних зборів. Природно, що у всі часи знаходилися люди, які намагалися не сплачувати мито, а також вивозити з держави заборонені до вивозу товари та інші предмети. Контроль за переміщенням товарів у вигляді митниць, в свою чергу, спонукав до винайдення нових способів переміщення товарів та предметів – з приховуванням від митного контролю або поза митним контролем.

Упродовж віків митниця була і залишається одним із чинників державності й незалежності країни, яскравим свідчен­ням владного і фінансового суверенітету. Основною функцією в її діяльності було стягнення мита та виявлення контрабанди. Вже в найдавніші часи існували міждержавні стосунки, контроль за якими поміж іншим був одним із джерел поповнення державної скарбниці. Як відомо, одним із перших митників був Матвій, який збирав податки для імпер­ського Риму [130, с. 11].

Взагалі такий розвиток державної діяльності, який ми зараз називаємо митною справою, з’явився майже одночасно із виникненням держави та нерозривно пов’язаний із розглядуваним злочином – контрабандою. Тому вважаємо не тільки доречним, а й обов’язковим розглянути еволюцію такого явища як контрабанда у нерозривній цілісності із розвитком митної справи.

Починаючи з стародавнього Вавілону, тобто з початку ІІ тисячоліття до нашої ери, в усіх державах впроваджувався огляд та збір мита з товарів, що ввозилися. На території сучасної України поняття мита як платні за провіз товарів територією держави з’явилося за часів Київської Русі. До речі, саме тоді і виникло в слов’янській мові слово “мито” і “митник” [80, с.251]. Проте достеменно точних свідчень про час виникнення митної справи на території нашої держави немає. Так Є. Осокін вважав, що система митних давньоруських правил була завезена грецькими священиками князю Володимиру для розповсюдження християнства, тобто у 988-989 р.р.[131, с.5]. К. Лодижинський визначав у своїй книжці “История русского таможенного тарифа”, що слово “мито” вживалося ще до прийняття християнства в договорі Олега з Візантією, тобто у 911 р. [107, с. 1].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

В прийнятому 22 квітня 1667 р. Новоторговому Уставі контрабандою визнавались не тільки порушення, пов’язані з провозом надлишкових товарів, але і з провозом заборонених до експорту чи імпорту товарів. Наприклад, заборонялось вивозити приватним особам з країни для торговлі хліб, пеньку, поташ, смольчук, ревінь, шовк-сирець, цінні сорти хутра і т.і. Особливо виділялась контрабанда валюти. “А будет хто утайкою сам повезет, или с кем пошлет к Москве золотые и ефимки, а про то сыщетца или хто известит, и у него золотые и ефимки вымут, и те золотые и ефимки взять на великого государя” (ст. 74 згаданогоУставу).

Вперше було диференційовано відповідальність за контрабанду в залежності від рецидиву (повторності). ”А которые люди объявятся с утаенными товары и с убавочною ценою в другой ряд или в третий, и тем людям сверх взятых товаров чинить наказанье, бить кнутом нещадно, а сыскивать про утаенные товары и про цену всякими сыски накрепко; а будет кто доведется до пытки, того и пытать по прежнему”.

Також в Уставі йшла мова про причетність до злочину. Покаранню підлягали особи, які впускали до себе додому з товаром, завідомо для них відомий як “неявленный или утаенный”, тобто контрабандний. До відповідальності притягувалися також особи, які купляли вище вказані товари. Санкції за ці порушення були майновими: конфіскація предмету контрабанди та, якщо такі були в наявності, грошей за реалізований товар.

Вищезгадані положення також відображені в Іменному Указі від 16 травня 1729 р. “О неявленных в Таможнях и утаенных от пошлин товаров”. Даний Указ передував Митному Уставу 1755 року, в ньому було вказано, що “сей Указ внесен быть имеет в Таможенный Устав”.

Цей Устав привертає до себе увагу тим, що в ньому законодавець виділив способи провезення контрабанди як перевезення товарів:

1) поза митницею;

2) через митницю, але з допомогою служителів митниці (“послабление учинено”).

Регламент 1724 р. і примітки до Митного тарифу цього ж року внесли суттєві зміни в митні процедури. Якщо раніше всякі дії або бездіяльність купця, направлені на збиток держави (заниження ціни товару, показання непра­вильної ваги й т.п.) карались конфіскацією товару, то тепер впроваджувалась ціла система покарань. За відверту контра­банду, а також приховання товару від митного контролю кара­ли конфіскацією, за часткове приховування, конфіскацією тільки неоголошених надлишків, у випадку заниження вартості мито нараховувалось за максимальною ставкою.

Митний Указ 1724 р. назвали “Покровительственным”. Указ був спрямований на розвиток торгівлі, на утво­рення сприятливих умов для проникнення товарів на зовнішній ринок.

Одночасно виявилась і нездатність митної служби протидіяти контрабандному ввезенню “подкрадных” товарів. Навіть сам механізм сплати митних платежів на той час вкрай недосконалий, не сприяв тому, щоб митні чиновники вболівали за державний інтерес [7, с. 21-22].

Введені у 1731 р. Морським Митним Уставом знижки на митні тарифи сприяли деякому зниженню обсягів контрабанди, але шкода, що все ж завдавалася нею примусила уряд прийняти більш рішучі міри.

В прикордонній смузі у 1754 р. в період царювання імператриці Єлізавети, на західному кордоні, окрім сторожової служби та таможні, вводиться інститут митних об’їздчиків, в обов’язки яких входив об’їзд кордону та “поимка проносителей контрабанды”. Об’їздчики та інші митні чиновники отримували четверту частину від виявленої контрабанди. “Доносчикам”, по “чъему указу” була виявлена контрабанда, виділялась половина від кількості виявленого [182, с. 77].

Впродовж певного періоду митні тарифи змінювалися в меншу чи в більшу сторону, що диктувалося економічним станом в державі та було засобом протидії контрабанді [107, с. 48].

Імператриця Єкатерина ІІ в 1782 р. доручила охорону кордонів військовим козачим частинам, а в другу лінію поставила особливу сторожу із військовонайманих. Вони вели боротьбу із контрабандою. З 1822 р. митна охорона комплектувалася із польових частин діючої армії; козачі частини створювали другу лінію охорони.

В 1827 році для митної охорони кордону впроваджується спеціальна прикордонна сторожа, яка підпорядковувалась Міністерству фінансів. Також була так звана корчемна сторожа, яка влаштовувала засідки на дорогах для затримання контрабандистів [17, с. 7]. У 1788 р. Імператриця Катерина ІІ створила прикордонну митну варту на західному кордоні шляхом заснування “Особливої митної прикордонної мережі та варти для запобігання таємного перевезення товарів”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Але чи завжди достатньо лише майнових санкцій, якщо контрабанда дійсно наносить значну шкоду державні казні? Розмірковуючи над даним питанням Маркіз Цезарь Беккарія приходить до висновку, що лише майнових санкцій недостатньо для протидії контрабанді.

“Контрабанда наносит слишком большой вред казне, а казна с трудом изыскивает источники для покрытия расходов, и все свои убытки возмещает с народа, который несет, следовательно, тяжесть увеличения налогов. Поэтому при несостоятельности вознаградить за вред, виновные в контрабанде могут быть подвергаемы тюремному заключению и даже временной неволе. Однако, за провоз контрабандного табаку виновных нельзя помещать в одну тюрьму с убийцами и разбойниками, а по свойству преступления лучше подвергать принудительным работам в пользу той казенной регалии, какая нарушена.” [110, с. 115].

Звертаючись до “Уголовного Уложення” від 22 березня 1903 р. під редакцією видатного вченого Н.С. Таганцева необхідно зазначити, що в законодавстві того часу контрабанда розглядалась не тільки як порушення митних правил чи економічних інтересів. В главі 12 згаданого документу, яка називалася “О нарушеній, постановленій організующіх общественное спокойствіе” в ст. 249 зазначена міра покарання за “участіе в шайке составівшейся:… 4) для водворенія контрабанди”. Дана стаття передбачала покарання – виправним домом на строк не більше трьох років.

Необхідно також зазначити, що автор дає чітке поняття шайки, його розмежування з іншими злочинними “сообществами”, чого до нього в документах такого рівня не робив ні один правознавець.

Отже: 1. ”Шайка отличается от родового понятия сообщества тем, что составляется для учинения нескольких преступлений или проступков, которые могут быть или определены в отдельности, или намечены в их общих родовых чертах”.

2. ”Образуется на неопределенное время и имеет в себе такие типы участников: подстрекатели, совершители, пособники”.

3. Наказание за участие в шайке будет более строгим, если совершенное деяние требует более строго наказания” [213, с. 75].

Порівняно із вітчизняним, зарубіжне законодавство щодо контрабанди мало певні особливості. На наш погляд, цікавим у порівнянні може виглядати відображення цього питання у Німецькому законодавстві.

Під поняттям контрабанди за Німецьким Митним Уставом 1869 р. визнається спроба ввезти, вивезти чи провезти транзитом певні товари (§134 глави І). Спроба не сплатити податки при ввезенні чи вивезенні товарів признається дефраудацією (§135 глави І того ж Уставу). В цих випадках контрабандні товари конфіскуються. За заборонені товари стягується пеня в розмірі подвійної їх вартості. За товари, що обкладені митом, стягується мито у повному обсязі, а також чотирьохкратна грошова пеня.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Товар поділявся на певні види в залежності від:

1. Походження;

2. Обов’язковості клеймлення;

3. Специфіки митного регулювання:

а) дозволений чи заборонений до ввезення чи вивезення;

б) оподатковуваний чи безподатковий;

в) такий, що відповідає чи не відповідає митному маркуванню;

г) заборонений чи дозволений до повернення.

В згаданому Уставі були спеціальні норми, що виділялися в залежності від предмету контрабанди: а) контрабанда холодної та вогнепальної зброї; б) чаю, спиртових виробів; в) наркотичних засобів; г) іноземних гральних карт, вітчизняної золотої, срібної та мідної монети, іноземних грошей.

“Виновный в водворении из-за границы мимо таможенных учреждений или хотя и через таковыя, но с сокрытием от таможенного контроля билетов иностранных лотерей или иностранных займов с выигрышами или премиями и промессов на оные, а равно выпущенных за границей иностранными частными обществами и учреждениями акций, облигаций и других ценных бумаг, водворение коих в установленном порядке признано Министром финансов, по соглашению с Министром иностранных дел, недозволенных, наказывается отобранием контрабандою водворенных билетов, промессов, акций, облигаций и других ценных бумаг” (ст. 1080 згаданого Уставу).

Дія, як ознака об’єктивної сторони контрабанди, окрім переміщення товару через державний кордон, включало і інші дії. Спосіб був кваліфікуючою ознакою та характеризувався, згідно ст. 1069 Митного Уставу:

а) водворением товаров мимо таможенных учреждений на вьючных животных, либо лошадях;

б) посредством сокрытия при провозе контрабандных товаров в
помещениях, особо для их сокрытия приспособленных, а также прикрытием
товара таможенными документами, относящимися к другому товару”.

Суб’єктом контрабанди за Уставом 1910 року визнавалось декілька категорій осіб.
  1. Власник контрабандного товару, що перебуває в Імперії;
  2. Також “производитель, проноситель оных или принявший к себе на сбережение, если хозяин товаров неизвестен, равно когда последний хотя и открыт расследованием, но не по указанию лиц, провозивших, проносивших или принявших к себе контрабандные товары.”
  3. Власник торгового чи промислового закладу, де було знайдено контрабандні товари. Якщо заклади були власністю акціонерного товариства, в такому разі покаранню підлягала особа, що безпосередньо винна у вчиненні контрабанди. В разі несплати пені чи “взыскания в течение одного месяца со времени вступления в законную силу судебного приговора, при отсрочке же в день наступления срока, ли в случае необнаружения виновных, денежная пеня или взыскание обращаются на означенное общество или товарищество” (ст. 1061 Митного Уставу).

За Митном Уставом контрабанда поділялась на адміністративно та кримінально карану. Кримінально караною контрабанда була якщо:

а) виконавець зберігав чи приймав для збуту контрабандні товари, та за торгівлю завідомо контрабандними товарами “по привычке” чи як промисел (ст. 1068 Митного Уставу).

б) шляхом ввезення товару на в’ючній скотині чи конях повз митні установи, шляхом приховування чи провозу контрабандних товарів в приміщеннях, особливо для їх приховування пристосованих, а також прикриття товару митними документами, що відносились до іншого товару (ст. 1069 Митного Уставу).

в) при участі декількох осіб. Особою, що мала під час провозу чи пронесення товару повз митні установи зброю (ст. 1070 Митного Уставу).

г) член шайки, яка організувалася для ввезення контрабандних товарів.

(ст. 1071 Митного Уставу).

Слід зазначити, що винний за останньою статтею ніс покарання як за Уголовним Уложенням (ст. 279 ), так і за Митним Уставом.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Покарання за згаданою Постановою було повністю витримано в дусі того часу: нижня межа позбавлення волі – не менше трьох з половиною років із суворою ізоляцією, а при наявності обтяжуючих обставин (до речі види чи перелік яких на той момент ніде та ніким не регламентувалися зауваження авт.) застосовувалась найвища міра покарання. Виключення робилося лише для однієї категорії осіб: ”В качестве единственного признака, допускающего отступления от вышеизложенных дел упомянутых категорий как для трибуналов, так и губернских исполнительных комитетов, установить социальное происхождение и классовую принадлежность привлекаемых и осужденных лиц с тем, чтобы в отношении лиц пролетарского и полупролетарского происхождения суровость репрессии ослаблялась, в отношении же должностных лиц и представителей спекулятивного мира осуществлялась бы со всей неукоснительностью и последовательностью” [190, с. 45].

Декретом ВЦВК від 06 грудня 1922 р. ВНК була скасована, а її функції, в тому числі і по боротьбі з контрабандою покладено на Державне політичне управління при НКВС РРФСР [17, с. 13].

В 1922 р. був прийнятий перший Кримінальний кодекс РРФСР. З прийняттям даного кодексу закінчено період пошуку місця норми, яка регламентує відповідальність за контрабанду. З цього часу це, при наявності певних ознак, кримінально-правова норма. Склад злочину контрабанда ст. 97 увійшов до глави 1 “Державні злочини” в розділ “Злочини проти порядку управління”. Саме суспільно-небезпечне діяння в кримінальному законі не описувалося.

В ст. 97 КК РРФСР йшлося про контрабанду лише в загальних рисах – як порушення законів і постанов про провіз товарів через кордон, а саме: “Нарушение законов и обязательных постановлений о ввозе за границу или провозе за границу товаров – карается принудительными работами на срок до трех месяцев, соединенными с конфискацией целиком или части товаров или штрафом до 300 рублей золотом. Те же действия, совершенные в виде промысла или совершаемые должностными лицами, или если участники их, совершая их в первый раз, были вооружены, или если предметом провоза явились предметы, указанные в ст. 10 декрета Совета Народных комиссаров от 17 октября 1921 г., – карается лишением свободы на срок не ниже трех лет со строгой изоляцией или, при отягчающих обстоятельствах, высшей мерой наказания” [178, с. 128].

З тексту статті видно, що основною метою кримінально-правової норми була охорона монополії зовнішньої торгівлі, закріпленої декретом РНК РСФСР від 22 квітня 1918 р. ”Про націоналізацію зовнішньої торгівлі” [188, с. 432].

Таким чином, диспозиція даної статті була бланкетною, для її застосування потрібно було звернутися до правових актів, регулюючих вивіз товарів за кордон та ввіз їх з-за кордону. Ст. 97 КК РРФСР встановлювала диференційовану відповідальність за контрабандну діяльність. Ч. 1 ст. 97 згаданого кодексу визначала відповідальність за просту (без обтяжуючих обставин) контрабанду, що каралась виправними роботами на строк до 3-х місяців з частковою чи повною конфіскацією контрабандних товарів і штрафом в 300 рублів. Ч. 2 ст. 97 передбачала відповідальність за кваліфіковану контрабанду. До кваліфікуючих обставин можна віднести вчинення контрабанди у вигляді промислу, чи посадовою особою, чи якщо учасники, що вчинили контрабанду перший раз, були озброєні, чи якщо предметом були товари, заборонені до вивозу.

За кваліфіковану контрабанду передбачалось покарання у вигляді позбавлення волі на строк не нижче 3 років з суворою ізоляцією та з конфіскацією всього чи частини майна, чи при обтяжуючих обставинах – найвища міра – розстріл.

Досить цікавим, з оглядом на заходи боротьби з контрабандою на той час, є вислів начальника Головного митного управління А.І. Потяєва: ”С контрабандой нельзя покончить репрессивными мерами. Контрабанда – это экономическая категория. Ее ликвидация тесно связана с подъемом народного хозяйства страны” [137, с. 76]. Ця цитата цікава тому, що в ній втілено відношення до недосконалості даної норми, по-друге, наголошено на зовсім інші приналежності контрабанди, а саме, що контрабанда є злочином господарським.

Щодо подій в Україні необхідно зазначити, що 9 січня 1918 р. Центральна Рада Української Народної Республі­ки прийняла IV Універсал, яким проголосила Україну „самостійною, не від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”. IV Універсал визначав основні засади самовизначення, дер­жавного ладу і перспективи державотворення в Україні, в тому числі в економічній, торговельній і податковій сферах. “Однині Народна Українська Республіка, – зазначалося в Універсалі, – бере у свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитися з-за кордону і вивозитися за кордон, вестиме сама держава наша”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

МК СРСР не передбачав кримінальної відповідальності за контрабандне ввезення в СРСР наркотичних засобів, хоч на практиці такі випадки були.

Верховна Рада СРСР 05 травня 1964 р. затвердила новий МК СРСР. В ньому більш широко нада­но визначення “контрабанди”. Доречі, поряд з переміщенням предметів поза митними установами, або з приховуванням від митного контролю предметів, які заборонені до ввезення або вивезення, контрабандою визнаються предмети, які пе­реміщуються з обманним використанням митних та інших до­кументів, які перевозяться не під своїм найменуванням; незадекларовані передачі; антикварні і валютні цінності; а також зберігання іноземних вантажів в кількості, що перевищує звичайну норму споживання, якщо власник вантажу не довів законне їх отримання; ввезення товарів на незаконно вивезену валюту, товарів, отриманих по бартерним операціям [7, с.44].

Кримінальне законодавство щодо боротьби з контрабандою, що склалося до 1928 р. залишалося незмінним на протязі тридцяти років – до прийняття Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 р. Закону “Про кримінальну відповідальність за державні злочини”.

Порівняно з Положенням про злочини державні 1927 р., МК України 1928 р., Закон щодо кримінальної відповідальності 1958 р. вніс значні зміни в кримінально-правову норму, що регламентувала відповідальність за контрабанду. В кримінальне законодавство було повернено визначення даного злочину. Також було переглянуто ознаки контрабанди, що містилися в ст. 166 МК України:

а) законодавець відмовився від таких її ознак, як контрабанда з використанням спеціальних засобів по перевезенню, вчинення контрабанди озброєними особами, повторна контрабанда та контрабанда анульованих цінних паперів;

б) описання деяких ознак було уточнено.

Також в згаданому законі не використовувався термін – кваліфікована контрабанда. Змінено було і санкцію: замість одного року позбавлення волі нижню межу було піднято до трьох років.

В ст. 78 КК РРФСР 1960 р. наводилось таке визначення контрабанди: “незаконное перемещение товаров или иных ценностей через государственную границу СССР, совершенное с сокрытием предметов в специальных хранилищах, либо с обманным использованием таможенных или иных документов, либо в крупных размерах, либо группой лиц, организовавшейся для занятия контрабандой, либо должностным лицом с использованием служебного положения, а равно контрабанда взрывчатых, наркотических, сильнодействующих и ядовитых веществ, оружия и воинского снаряжения” .

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

До переходу України на ринкові відносини основною формою зовнішньоекономічних зв`язків її з іншими країнами була зовнішня торгівля, яка охоплювала експорт та імпорт товарів та інших предметів.

Оскільки зовнішня торгівля здійснювалася на основі державної монополії СРСР і практично повністю регулювалася і контролювалася державою, то основні правопорушення, які посягали на її ефективне функціонування, виявлялися у незаконному переміщенні товарів і цінностей через державний кордон під час ввезення на територію СРСР чи вивезення із держави товарів масового попиту і широкого вжитку переважно приватними особами або в різних незаконних маніпуляціях із уже переміщеними товарами.

У сучасний період у науці загальновизнано, що головна причина, яка породжує та підтримує контрабанду, полягає у несприятливих умовах, що склалися в економіці України.

Значна різниця товарних цін зовнішнього та внутрішнього ринку сприяє розвитку контрабанди. Контрабанда ґрунтується на порівняльних коефіцієнтах світового ринку – контрабандним шляхом ввозиться та продукція, яка нерідко значно якісніша і дешевша за вітчизняну, що не сприяє розвитку вітчизняного підприємництва.

Таким чином, з огляду на все вищезазначене, можливо стверджувати, що контрабанда дійсно є злочином із глибоким історико-правовим корінням, розвиток її як явища, так і кримінально-правового закріплення в законодавстві тісно пов’язаний із розвитком державності. Цим даний склад злочину привертав до себе увагу багатьох дослідників. Разом із тим залишається ще досить широке коло питань, які є дискусійними та потребують глибокої теоретичної розробки.