Geum.ru

Етнічні межі — кордони, що відділяють одна від одної етнічні землі. Етнічні землі

Вид материалаДокументы

Содержание


Згадаймо ростислава волошина—павленка
Нарешті разом!
Товариство "друзі кубані"
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

ЗГАДАЙМО РОСТИСЛАВА ВОЛОШИНА—ПАВЛЕНКА


Герої не дбали
про лаври для Слави -
за Україну боролись,
за неї вмирали...

3-4 вересня 1991 року у Львові відбулася Міжнародна конференція на тему: “Збройні Сили України, історія і сучасність". Авторові цих рядків випало зробити невеликий реферат-спогад про заснування ОУН на Кубані у 1942 році та про перші зародки УПА в липні 1944-го (учасником цих подій я був). Я не мав надії зустріти в залі когось, хто був би свідком того, про що я розповів. Та на мою радість, було аж двоє. Один з них, старший чоловік інтелігентного вигляду, сказав мені таке: “Друже, ви мені наче з неба впали, назвавши моїх людей. Я — Василь Кук, полковник УПА Коваль, який у 1943—1947 роках командував оперативною групою УПА — "Південь” і скеровував на Кубань тих старшин”. Ми розговорилися, хоч Кук— Коваль уже квапився до поїзду на Київ.

Пантелеймон ВАСИЛЕВСЬКИЙ, ветеран ОУН—УПА, в'язень
ГУЛАГу.

НАРЕШТІ РАЗОМ!


Олег ГОЛУБ, Краснодар

12 березня у Краснодарі, у Камерній залі Театру драми, уперше за багато десятиліть відбулося всекубанське відзначення Шевченківських днів. Після урочистих зборів і концерту їх учасники поклали квіти до єдиного на Кубані пам'ятника Т.Шевченку на розі краснодарських вулиць Ставропольської та Шевченка.

Як справжній батько нації, Великий Кобзар допоміг своїм дітям на Кубані відчути свою приналежність до єдиної родини. Облишивши утопічні мрії про організаційне єднання кубанських українців та демагогічні заклики до єдності, організатори святкування пішли шляхом спільних справ, зберігаючи незалежність організацій-учасників. Серцем організації та проведення свята була Кубанська українська “Просвіта” (голова — п. О.Голуб) за дуже великої участи громади українців Кубані міста Новоросійська (голова — п. Л. Дубовик.).

На святкуванні були присутні голова Товариства української мови станиці Старомінської п. Кухта, голова Товариства української культури Кубані п. Тернавський, члени кубанської неукраїнської самостійницької організації 'Круглик". Були люди з Краснодару, Новоросійська, Геленджика, Пашківської, Канівської й інших станиць.

Шевченківські дні мали розголос у кубанських засобах масової інформації: 9 березня Кубанська "Просвіта” через крайове державне телебачення звернулася до кубанців, вітаючи їх із днем народження Великого Кобзаря; 13 березня телебачення показало 2-хвилинний репортаж про святкування; попередні оголошення про цей захід надрукувала газета “Кубанские новости". Завдяки тому на свято прийшли українці, які не належали до організацій. Зокрема прийшов п. Андрій Микитюк із своїми товаришами-волиняками, що їх було вислано 1941 року на Сибір, а після замешкання у Краснодарі вони кожного 9 березня самочинно покладали квіти до пам'ятника Т.Шевченку.

Із доповіддю перед зборами виступили голова Кубанської української "Просвіти" О.Голуб, член новоросійського ГУКу Б.Герасименко, підприємець, кубанський козак Г. Шевченко, голова старомінського ТУМу п. Кухта, голова ТУК Кубані М.Тернавський. Українськими піснями привітала поважні збори дитяча група Кубанського хору В.Захарченка. Після того наш слух тішив український ансамбль із міста Геленджика “Чумаки".

...Прочитаний "Заповіт”. Стоячи разом, на сцені й у залі, проспівали “Реве та стогне Дніпр широкий". Українки й українці поїхали до пам'ятника. Квіти поклали до його підніжжя, на постамент, а цілі оберемки —- на руки Тараса. Сильний зимовий вітер скував був квіти крижинками, тоді висушив їх, зберігаючи колір і форму, і кілька днів пам'ятник Кобзареві у столиці Кубані стояв, уквітчаний живими барвами.

ТОВАРИСТВО "ДРУЗІ КУБАНІ"


Роман Дяків

У Товаристві зв'язків з українцями за межами України під головуванням голови ради Товариства Івана Драча відбулися збори ініціативної групи по створенню Товариства “Друзі Кубані”.

Митці, політики, економісти, які були присутні на зборах, висловити велику зацікавленість і необхідність налагодження культурних, політичних та економічно-підприємницьких зв'язків з Кубанським краєм, який викликає, і небезпідставно, турботливо-душевне ставлення кожного з українців, хто хоч поверхово обізнаний з гіркою історією та високою побутовою і музично-пісенною культурою цього краю, що свої витоки бере з України часів козаччини. Та й нині кубанці багатьох станиць, а також професійні й аматорські хорові та танцювальні колективи живляться перлинами народної музичної культури з українських пісенних криниць. Адже добру половину в репертуарах творчих колективів Кубані займають українські народні та сучасні пісні і танці. У станицях цього краю чуємо українську мову, якою спілкуються на побутовому рівні сім'ї, родини, станичники, а подекуди і начальство як і у нас на сході і півдні України, і це не дивно, адже понад два століття тому майже повністю Кубань заселяли українці.

Але з часом із зміцненням “дружби” російського і українського народів, з практичною реалізацією культурної експансії і мовної русифікаторської політики кількість українців у Кубані постійно зменшується і не тільки за рахунок притоку у цей регіон неукраїнського люду, як шляхом штучного зросійщення українців.

Починаючи з 1912 року, у Катеринодарі діяла перша кобзарська школа. У 1932 р. практично всі станиці і хутори мали українські школи (разом 746 шкіл). Вчителів готували 12 педагогічних технікумів та 2 україномовні педінститути у Катеринодарі і станиці Полтавській.

У 1933 році рішенням комуно-більшовицького уряду Москви в усіх школах, середніх і вищих навчальних закладах припинено викладання українською мовою. Заборонено вживання української мови під карою тюремного ув'язнення або смерті. Гадається, якби це було не з Україною, її культурою і мовою, а з іншою державою, то офіційні кола Європи та Америки так безсоромно не мовчали б.

Що українського на Кубані маємо зараз? Жодного україномовного навчального закладу, школи. Лише в єдиній краєвій дитячій експериментальній школі народного мистецтва державного академічного Кубанського козачого хору факультативно викладається українська мова завдяки ентузіазму викладача школи Миколи Сергієнка, одного з активістів українського просвітництва на Кубані - представника товариства "Україна". За його словами діти-кубанці із задоволенням вивчають українську мову і просять давати більше уроків мови та літератури.

Та біда у тому, що російська державна школа жодних коштів не надає, не кажучи вже про забезпечення приміщенням, вчителями, підручниками. Водночас вірменські діти мають свої школи, підтримку від Вірменії.

Під час перебування (березень 1996 р.) української делегації у Краснодарі і окремих Кубанських станицях місцеві жителі нам дорікали, що Україна про них забула. Наші державні мужі під час перебування на Кубані не зустрічаються з українськими громадянами. Лідери партій та громадських об'єднань патріотично-демократичного спрямування чомусь з більшим зацікавленням ідуть формувати українську “самосвідомість" не на Кубань чи в Молдову, а на американський континент або в Західну Європу.

Прикро, але у бібліотеках Краснодара, Полтавської і Калінінської станиць (за винятком кількох примірників, подарованих товариством “Україна") ніякої української літератури не знайдете. Про радіо- і телепередачі українською мовою можна лише сподіватись.

Правда, під час зустрічей з офіційними державними особами Краснодарського краю і його станиць обіцяно було сприяти українству в Кубані. Але, звичайно, потрібна централізована толерантна повсякденна підтримка з України, яка не мала б нічого спільного з акціями грубого втручання певних імперських кіл Росії у справи Криму, за якими ми пасивно спостерігаємо.

Для цього і створюється Товариство "Друзі Кубані", метою якого є налагодження дружніх культурних, просвітницьких, економічно-підприємницьких відносин між Україною і Кубанню.

З цього огляду Кубань для нашої держави мала б стати особливою зоною пріоритетних взаємин, базою, через яку налагоджувалися б справді добросусідські взаємовідносини з Росією.

Саме таку мету ставить створений Оргкомітет з числа поважних і авторитетних діячів культури, мистецтва, політиків, економістів на чолі з професором Тарасом Кияком, народним депутатом України. Оргкомітет звертається до зацікавлених організацій і осіб взяти участь у цій важливій справі. Серед кубанського козацтва є цікава політична течія, у нашому розумінні — самостійницька, яку уособлює козацька Рада з назвою Кубанський Козацький Круг. Нещодавно кубанці звернулися у Законодавчі Збори Кубані з ініціятивою відновити дію законів Краю від 1918 року: "Формально ці закони продовжують діяти, бо їх ніхто не скасовував. Прийняті вони були відповідно до рішень єдиного легітимного органу — Установчих Зборів Росії (5.1.1918 р.), які затвердили за областями колишньої Російської імперії права державних утворень, котрі й повинні були утворити федерацію... Кубань, як і Велике Військо Донське, має право на самостійне прийняття рішень уже аж ніяк не менше, ніж Грузія, Естонія, Україна, Литва, Вірменія, Латвія, Азербайджан, Польща, Фінляндія тощо”. Пропонуємо нашим читачам допис, який відбиває позицію Кубанського Козацького Кругу.