Geum.ru

Етнічні межі — кордони, що відділяють одна від одної етнічні землі. Етнічні землі

Вид материалаДокументы

Содержание


На смерть миколи рябовола
Денікінці вчора і сьогодні
Слава кубані! слава героям!
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

НА СМЕРТЬ МИКОЛИ РЯБОВОЛА


(записано від Дмитра Петренка)

Плач, Кубане, краю рідний.

Лежить мертвий син твій бідний.

Нема слів, щоб все сказати,

Наша люба, рідна мати.

За що доля та карає

Так тебе, наш любий краю?

Нащо ворог наш запеклий

З того раю робить пекло,

Що не можна проживати?

Щодня кат грозить вбивати.

Нащо ж, любий ти наш краю,

Нас доводиш до відчаю?

Хіба ж ти, Кубане мила,

Таке горе заслужила?

Ще й в таку страшну годину

Як боронили Україну?

Пішла туга долинами,

Течуть сльози все річками

Край все плаче та ридає,

Що Миколи вже немає.

Спи ж, ти, любий наш Миколо,

Не забудем ввік ніколи,

Що зробив ти для народу,

Що помер ти за свободу.

Над твоєю тут труною

Клянемось ми над тобою:

Всі свій рідний край кохати,

Будем з тебе приклад брати

Як ту волю боронити,

Для тієї волі жити,

Як ту волю здобувати,

Як за волю ту вмирати.

Хай земля вже пером буде —

Не забудуть тебе люди,

Будуть тебе пам'ятати

На Кубані в кожній хаті.

Спи ж ти, брате, любий друже,

Увесь край сумує дуже,

Густі сльози проливає

Та й до гроба припадає.

ПРИМІТКИ:

1) Самостійна Кубанська Народна Республіка мала територію Краснодарського краю, окрім території Чорноморської губернії, та південь Ставропольського краю.

2) Лінєйці, лінійці — кубанські козаки, які заселили Лінію (з 1794 року), походили з донських козаків та українців.

3) Чорноморці — кубанські козаки-українці, які заселили Чорноморію (з 1792 року).

4) Чорноморська губернія (кін. 19 — поч. 20 ст.) — територія Чорноморського узбережжя Краснодарського краю, район Новоросійськ— Сочі.

5) Українська Чорноморська Рада — політичний орган керівництва українців Чорноморської губернії. Мета — приєднання до України.

6) Іногородні — стан на Кубані, прибулі некозацького стану, переважно — українці.

7) Чорноморія — територія первинної української колонізації Кубані, пів.-зах. частина Краснодарського краю. Існувала в 1732—І86О роках.

8) Кубанська Українська Національна Рада — політичний орган українців Кубані, останній голова — І.В.Івасюк. Мета — приєднання Кубані до України.

ДЕНІКІНЦІ ВЧОРА І СЬОГОДНІ


Шановні добродії!

Дозвольте передати Вам привіт із Кубані. Ми щиро вдячні за виявлену до нас увагу, за газети, які ви надсилаєте на адресу Кубанського Козачого Кругу "Круглик''. Тепер у рамках цього об'єднання регулярно готуються статті з питань загальної історії козацтва, діяльності і завдань Кубанського козацтва у становленні нової Кубані, яка житиме за своїми Законами козачої Вольности. Далеко не всі вони можуть побачити світ у місцевих виданнях. Та, на жаль, нам поки що не вдалося організувати власне видання.

Ми так само вдячні за історичний календар „Шляху Перемоги”. На жаль, у ньому допущені деякі неточності. Зокрема, сказано: "13.06.1918 р. большевики замордували в Ростові М.Рябовола, голову Законодавчої крайової Ради Кубані". Хочемо, щоб у вашому виданні були надруковані наші дослідження з цього приводу.

Іван Мізер
Кубань

Голова Кубанської Крайової Ради Микола Степанович Рябовол був убитий 14 червня 1919 р. (за старим стилем) білогвардійцями Денікіна пострілами у спину. Неточність із днем убивства зрозуміла, вона є і у Великій Совєтській Енциклопедії. Убивство сталося о другій годині ночі з 13 на 14 червня.

Кубанський козак Микола Рябовол народився 17 грудня 1883 р. в сім'ї станичного писаря у станиці Донській (заснована 1794 року запорозькими (чорноморськими) козаками). Був старшим з 13 дітей. Через нестачу коштів йому довелося покинути навчання на 3-му курсі механічного відділення Київського політехнічного інституту. В 1915 р. навчався у військово-інженерному училищі. У вересні й листопаді 1917 р. Рябовола обирають Головою Військової і Законодавчої Рад. Під час Кубанського походу він у складі урядової делегації Кубані підписав договір із Добровольчою армією. В Угоді передбачалося серед інших створення окремої Кубанської армії.

Фактично це був договір незалежної держави Кубанський Край із представниками сил, які боролися з насильницькою зміною влади в російській імперії. Однак, генерали Денікін і Алєксєєв вимагали повного підпорядкування Кубані й у військових та цивільних справах. Представники кубанського уряду на чолі з Л.Л.Бичом та М.С.Рябоволом відкидали навіть думку, щоб діяльність Ради хто-небудь міг взяти під свій контроль, і наполягали на союзницьких відносинах

Тут і далі ми добре бачимо злочинну сутність московських політиків — у цій державі всі холопи і раби, а такі утворення, як Незалежний Кубанський Край, не мають права на існування. Проте історія жорстоко карає будь-яку диктатуру.

Чи може холопська “душонка", яка дорвалася до влади, зрозуміти і сприйняти вільний козацький дух, сприймаючи народну мудрість і доброту за слабість і дурість? Навіть отаман А.Г.Шкуро (козак станиці Пашковської, заснованої у 1794 р. запорозькими (чорноморськими) козаками), який закликає козаків на боротьбу під прапором петроградських Установчих Зборів, був засуджений ними за таку думку.

На чолі кубанської делегації Рябовол відвідає Київ із завданням: провести переговори з гетьманом, щоб козаки могли отримати зброю з царських запасів. На жаль, у той час переговори не дали суттєвого результату — занадто сильний був німецький вплив на ще не зміцнілу державність України. Не всі сприймали ідею вольності Кубані, її незалежності тепер уже від України.

Після повернення Рябовол бере участь у 2-му Кубанському поході. 2 серпня 1918 року козаки взяли Катеринодар (Нову Січ, Краснодар). Уряд Кубані відновив свою роботу. Миколу Рябовола обрали Головою Крайової Ради.

У червні 1919 року розпочалася козача конференція у місті Ростові-на-Дону її мета — остаточне оформлення Південно-східнього Союзу. ІЗ червня 1919 р. Рябовол виголосив програмову доповідь, у якій заявив, що, бажаючи об'єднатися у тісному союзі з донцями й терцями, кубанці не можуть примиритися з диктатурою російських білих вождів. Козака не можуть прийняти влади большевиків, але так само не можуть визнати корисною і діяльність Особливої Наради при ставці Добрармії, що просуваючись у Росію, треба нести із собою ідею звільнення від усякого насильства, а якраз того її населення від добровольців не бачить і не очікує (Виділення автора).

Після цієї промови, під час повернення у готель о 2-й годині ночі Рябовола вбито двома пострілами з револьвера в шию і голову. Злочин було вчинено на землі Донської республіки. Докази і безпосередні свідки вказували на те, що злочин був мерзенною справою рук денікінських офіцерів.

Хочеться внести ясність у питання про історію проголошення самостійності Кубані. За початковий пункт можна взяти декілька дат. Зокрема, 1 квітня 1917 р. в Катеринодарі створено Кубанську Крайову Військову Раду. 9(22) квітня 1917 р. там відкрився обласний з'їзд уповноважених від населених пунктів, одночасно з ним відбувся козацький з'їзд - Кубанська Військова Рада, яка обрала тимчасовий Військовий уряд і отамана Кубанського Війська полковника Олександра Петровича Филимонова (нар. 1870 р. у станиці Григориполіській, заснованій козаками-лінійцями).

29 вересня 1917 р. Рада встановила нову назву для колишньої області — Кубанський Край і з цього приводу перейменувала Військову Раду в Кубанську Крайову Раду. Із складу Ради виділено 80 депутатів, з яких були сформовані перша Законодавча Рада, Народні Збори парламентського типу на чолі з тим же головою М.Рябоволом та його заступником Султаном Шахім Гіреєм (нащадком кримських ханів, нар. 1880 р. в Кургоковському аулі Баталпашннського відділу). У винятковому віданні Крайової Ради залишено ключові питання, обрання військових отаманів, поправки і доповнення до конституції Краю ("Основних Положень"). Пізніше склад Законодавчої Ради було збільшено: 46 (з інших джерел 45) козаків, 8 горців, 46 (45?) іногородніх1), тобто були представлені інтереси основних груп населення. Сьогодні про цей факт доброї волі козацтва, яке поділилося повнотою влади, намагаються не згадувати, проте роздмухують до непримиренного конфлікту спеціально нав'язані імперським керівництвом протиріччя між козаками та іногородніми, козаками і гірськими народами. Насправді як тільки козацький народ отримує деякі свободи від московського диктату, то виявляється, що він здатний самостійно вирішити питання внутрішнього життя на основі спільності інтересів. Та й чим реально можна заперечити проти законів козацької демократії – вольності, у тому числі й самоврядування?

1(14) — 11(24) листопада 1917 р. замість тимчасового Військового уряду було обрано Кубанський крайовий уряд під головуванням Луки Лаврентійовича Бича (нар. 1870 р. у станиці Павловській, засн. після 1825 р. козаками з України і з козацьких областей Росії) —голови самостійницького руху на Кубані. Цей уряд оголосив себе верховною владою на Кубані.

8 січня 1918 р. новообрані депутати Законодавчої Ради, складеної на вже згаданих паритетних основах, зібралися у Катеринодарі й оголосили Кубанський Край самостійною республікою, яка вийшла зі складу нової російської держави.

Пізніше населення, яке послало делегатів у Раду, не проявило бажання на її заклик стати в бойові ряди. Певною мірою це можна пояснити відсутністю у кубанського козацтва власного практичного досвіду спілкування з большевиками, у яких завжди був суттєвий розрив між гарними гаслами і реальними справами. Справді, чи міг на початку простий козак мати щось проти "всієї влади Радам народних депутатів"? Адже вся історія козацтва пройнята ідеєю громадського вирішення важливих суспільних питань — згадаймо Круги (Ради) запорожців, донців... Давалася взнаки і втома після фронтів Першої світової війни.

Керівництво Ради передбачило майбутні нещастя і попереджувало про них. 1 травня без бою тритисячний загін Ради покинув місто. Разом із ним пішла й Законодавча Рада.

10 (23) лютого 1919 р на засіданні Законодавчої Ради затверджено кубанський прапор. Він складається з трьох кольорових смуг різної величини (ширина двох крайніх дорівнювала ширині середньої). Смуги йдуть згори вниз: синя — "колір донців", які брали участь у заселенні краю; малинова — "колір запорожців", засновників Кубанського (колишнього чорноморського) козацького війська; зелена — "колір горців". Після затвердження прапора присутні врочисто виконали гімн “Ти Кубань, ти наша Батьківщина".

Після визволення кубанського краю у 1919 — 1920 рр. Рада не отримувала належної підтримки в керівному козацькому військовому прошарку, який не визнавав у сесій більшості доцільності відродження колишніх традицій народовладдя. Старшина фактично перетворилася у великоросійських поміщиків, втративши духове начало козацтва. Остаточно через ці протиріччя й було допущене вбивство голови Ради М.Рябовола. 7 (20) листопада 1919 р. білогвардійці на землі Кубані вчинили ще один злочин: знищили народнього представника і священика Православної Церкви, соратника і продовжувача справи Рябовола Олексія Івановича Кулабухова (нар. 1880 р. у станиці Новопокровській).

Тоді ж Денікін заздалегідь сплянував і здійснив державний переворот на Кубані. До Катеринодару увійшла варта генерала Денікіна. Юнкери оточили центр міста і будинок Ради, яка відмовилася видати своїх делегатів. Вони, до речі, напередодні прибули з Парижу, де козаки Кубані, Дону, Тереку підписали багатосторонні документи. Для того, щоб урятувати інших, Кулабухов добровільно віддає себе до рук генерала Покровського. В ту ж ніч його повісили без зняття священичого сану на Кріпосному майдані поряд із могилами Рябовола й Бардижа (Кіндрат Лукич Бардиж нар. 9 березня 1868 р. у станиці Брюховецькій заснованій у 1794 р. запорозькими (чорноморськими) козаками, депутат Російської Державної Думи всіх її скликань, представник Кубані при Тимчасовому Уряді, член Уряду Кубані з питань внутрішніх справ, займався створенням Збройних Сил Кубані, фактично добровольчої гвардії "Вільні козаки”. Увійшов у конфлікт із згаданим Покровським. По-звірячому замордований разом із синами і соратниками "революційним" судом 9 березня 1918 р., у день свого народження). На грудях повішеного священика закріпили табличку "За измену России и кубанскому казачеству".

У день страти перед заляканою Радою виступив генерал Вранґель із привітанням. У цих умовах Рада прийняла насильно нав'язану врангелівську конституцію. Головою Ради був обраний Д.Е.Скобцов, козак-лінійник, замість Івана Леонтійовича Макаренка (нар. 5 квітня 1893 р. у станиці Новощербинівській, заснованій 1825 р. дніпровськими козаками), який керував Народніми Зборами після убивства Рябовола. Макаренко, протестуючи проти терору, відмовився вести засідання. Як захисника козацьких інтересів його чекала доля Кулабухова, та йому вдалося уникнути арешту і можливої страти. З цієї ж причини отаман Филимонов поклав на стіл свою булаву.

Денікінська преса святкувала з приводу "ліквідації самостійницького марення "Бичеволів". Проте козацькі низи були дуже вороже настроєні проти денікінської армії. Репресії проти лідерів призвели до того, що козацтво у своїй більшості покинуло фронт. Ліва фракція Ради підняла гасло “Геть добровольців! Хай живе мир із большевиками!" Становище Денікіна ускладнювалося війною, яку він розв'язав із частинами отамана Махна на Україні. Причина та ж сама — небажання визнати право народів на власну народну владу.

В 1919 році стріляли не в тім'я Рябовола, а в козацьку Вольницю, перед якою тремтіла всі московські володарі, бо козакові однаково, чи, в неволю православного слов'янина жене турок, чи московський князь піднімає на меч людей сусіднього володаря, одноплемінців. Продовження цієї історії ми побачили в жовтні 1993 року в Москві, коли на потіху всьому світові продовжувачі "великої” справи Денікіна з танків розстрілювали законно обраний парламент.

Що ж робити? Кожен громадянин Кубані, Росії чи будь-якої іншої держави повинен твердо засвоїти: віддаючи на виборах свій голос, людина повинна до кінця захищати своїх обранців. Гріш ціна зрадникам!

На закінчення хочу звернутися до громадян України: як би важко вам не жилося, але поки у вас армія не стріляє у депутатів, то не все втрачено для мирної перемоги народовладдя, яке продовжує справу козацької Вольниці.

СЛАВА КУБАНІ! СЛАВА ГЕРОЯМ!

Переклад із російської
*** Іван Адзер — осавул Кубанського Козачого Кругу "Круглих".
1) "Іногородні"— прошарок населення на Дону й Кубані, який не мав козацьких привілеїв.