Geum.ru

Етнічні межі — кордони, що відділяють одна від одної етнічні землі. Етнічні землі

Вид материалаДокументы

Содержание


Порятунок кубані - козацька республіка
Кубанські козаки
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

ПЕРЕДМОВА


Так, саме Українська державність Кубані, бо іншої державності Кубань з X ст. не знала. Включення Таманського півострова (гирло р.Кубані) до Руської держави (зі столицею в Києві) відбулося близько 368 р. Вже в 988 р. у літописах згадується про руське Тмутороканське князівство, яке проіснувало тут до ХІІІ ст. В наш час вже не викликає жодних сумнівів прямий генетичний зв'язок Давньої Руси і нинішньої України. Отже, початки української колонізації Кубані відносяться аж до X ст. Повторна українська колонізація Кубані починається з 1792 р. із переселенням в ці місця запорозьких козаків, які ще певний час зберігали притаманний запорожцям устрій.

Не зважаючи на те, що Кубань, з кінця XVIII ст. входила до складу Російської імперії і склад її населення весь час розбавлявся російськими переселенцями, повністю знищити українство царській імперії не вдалось. Українське пробудження Кубані починається у 19І7 р. і до 1920 р. державність Кубані протрималась (включно із намаганням об'єднання із материковою Україною).

Найбільше старань у XX ст. до винищення українства на Кубанських землях доклала комуністична влада. Так, під час організованого нею у 1929-3З р.р. штучного голоду коефіцієнт смертності на Кубані перевищував 25%. Під корінь винищувалась українська мова і культура. Однак страшна комуністична політика етноциду не знищила українство.

Вже у 1929 р. представник Кубані стояв при витоках Організації Українських Націоналістів. Як гість приїхав на Конгрес Українських Націоналістів полк. Кіндрат Плохий, кубанець, який виступив з привітанням від кубанських українців і наголосив, що українці на крайній східній українській землі також живуть ідеєю незалежності Української Держави. Промовистим є також той факт, що делегат Української Центральної Ради на Кубані в 19І7-18 р.р. Є.Онацький у 30-тих роках став представником мережі ОУН в Італії. Другий делегат Української Центральної Ради М.Ґалаґан разом із першим головою Кубанського Краєвого уряду Л.Бичем брали участь у конференції, ініційованій Легією Українських Націоналістів (складовою частиною майбутньої ОУН) у 1928 р. в Празі, з метою створення Всеукраїнського Національно-Політичного Об’єднання, причому Л.Бич керував нарадами конференції. У 1942 р. на Кубань було скеровано учасників Похідних груп ОУН та засновано осередки ОУН (згадки про це містяться у статті ветерана ОУН-УПА Пантелеймона Василевського, уривок з якої вміщено в даному збірнику). Слід зазначити, що питання про взаємозв’язки ОУН з Кубанню є одна з найвтаємниченіших сторінок Українського визвольного руху.

У 199І р. одночасно із розвалом новітньої Російської імперії - СССР починається новий етап пробудження Кубанської землі, тільки тепер у набагато гірших умовах. Проти відродження Кубанської державності об'єднані і сучасні білогвардійці та їх ідейні спільники - комуністи (все повертається на круги своя!). Однак, як і раніше, стримати бажання значної частини кубанців бути разом із Матір'ю-Україною ніхто не в змозі.

Нині остання Російська міні-імперія нагадує Західну Римську імперію напередодні остаточного кінця. Знову повстає поневолений, але нескорений Кавказ. Проте остаточний кінець Російської імперії наступить із виокремленням Кубанського краю.

В нинішніх умовах непростий шлях до порятування Кубані запропонував Кубанський Козачий Круг: ПОРЯТУНОК КУБАНІ - КОЗАЦЬКА РЕСПУБЛІКА. Побажаймо ж українським патріотам Кубані успіхів у їх святій справі.

СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА КУБАНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

 

КУБАНСЬКІ КОЗАКИ


Якщо в 1897 р. на Кубанщині (без Чорноморської губернії) 49,1% людності назвало рідною українську мову, а 41,8% -російську, а в 1926р. 47,1% населлення визнали себе українцями й 41% - росіянами, то в 1989 р. совєтська статистика добилася рекордного показника, зафіксовано лише 3,0% українського населення в Краснодарському краї.

У минулому доля Кубанщини, історично-географічної області на Північно-західному Підкавказзі, була тісно пов'язана з нашими донецькими степами. Ті самі кіммерійці, скити (скіфи), сармати, алани жили на північ і на південь од Меотиди (Азовського моря). По Сіверському Дінцю добиралися в Долішнє Наддоння, на узбережжя Азовського моря, Тамань І Кубань лротоукраїнські сіверяни ІХ ст. н.е. Коли києво-руський князь Святослав Ігорович розбив хозар, осетинів-ясів і черкесів-касогів, на Таманському півострові постало Тмутороканське князівство, в якому княжили Мстислав Володимирович та інші чернігівські князі. Зв'язок Київської Русі з Тмутороканем розірвали печеніги, половці й інші кочовики. На пошуки шляху до Тмутороканя вирушив у 1185 р. новгород-сіверський князь Ігор Святославич, розбитий половцями на Каялі десь під нинішнім Слов'янськом (Донецька обл.). Половецькі ж хроніки згадують залежні від куманських (половецьких) каганів руські (українські) поселення на Кубанщині в ХІІІ ст. У 1220-х роках там господарювали монголи, а після розпаду Золотої Орди - ногаї. Від середини XVІ ст., особливо у XVІІІ ст. до Кавказу простягала свої щупальця Московія. В той же час у кубанських степах воювали між собою черкеси й ногайці, а на річках Чабур, Єя та Кубань ловили рибу запорожці, які діставалися сюди на своїх чайках і вважали ці річки своїми східними кордонами. Поселилися вони там щойно в 1792 р., коли цариця Катерина ІІ, боячися спілкування чорноморських козаків з Задунайською Січчю та колишніми січовиками на Україні, віддала їм 30000 км - між Єєю та Кубанню, аби лиш відбивали напади горців. "Щедра" цариця, за народними піснями "суча дочка”, яка "степ широкий, край веселий та й занапастила", подарувала поселенцям на Кубані автономію. Чорноморців косила малярія, вони гинули на 320-кілометровій Чорноморській лінії від стріл горців, але 40 їхніх запорозьких куренів поповнювали козаки й кріпаки з Лівобережної України. До середини ХІХ ст. на Кубанщині поселилося біля 100000 українців. Унаслідок великої смертності в 1861 р. там жило тільки 184 тисячі козаків і 5 тисяч селян, тобто 6 осіб на км. Здатні до зброї чоловіки захищали Імперію, похилі, підлітки й жінки господарювали й рибалили. В станицях по 5-20 тисяч мешканців зберігалася милозвучна українська мова й тужлива пісня. На козацьких традиціях виросли письменники Яків Кухаренко та Василь Мова-Лиманський. У Катеринодарі на початку XX ст. діяла Чорноморська Громада, Кубанська група РУП (Революційної Української Партії).

Коли в 1917 р. в Росії вибухнула революція, на Кубані нуртували чотири течії:

1) проросійська;

2) найсильніша, підтримувана козацькою інтелігенцією кубанська самостійницька;

3) автономістська, за автономію у Федеративній Російській Республіці;

4) проукраїнська, що виступала за приєднання Кубанщини до України як федеративної одиниці без зв'язку з Росією.

В травні 1917 р. на з'їзді в Катеринодарі обрано Крайову Раду з виконавчим комітетом. Там же делегати підтримали пропозицію створити окрему Козацьку Військову Раду та Військовий уряд. Пізніше кубанці приєдналися до Південно-східного союзу трьох великих козацьких військ Дону, Кубані й Тереку. У вересні 1917 р. проголошено Кубанську Крайову Республіку, яка мала приєднатися до майбутньої Російської Федерації. Функції парламенту повинна була виконувати Кубанська Законодавча Рада, яка мала обирати крайовий уряд і отамана, що виконував би функції голови держави й головнокомандуючого. Першим отаманом було обрано русофіла А.Филимонова, а прем'єр-міністром українця Я.Бича. Він же очолив і новий крайовий уряд, сформований Законодавчою Радою 28 січня 1918 р., коли виникла небезпека більшовицького вторгнення на Кубань. 16 лютого проголошено самостійну Кубанську Народну Республіку. КНР проіснувала недовго. Під натиском більшовицьких сил Законодавча рада, військовий отаман і 3000 добровольців мусили залишити Катеринодар. Перед відступом зі столиці Законодавча Рада проголосувала за федерацію з Україною. 15 травня 1918 р. до Києва виїхала делегація, очолена М.Рябоволом, яка, однак, не домовилася з гетьманом Павлом Скоропадським. Коли вона повернулася, Крайова Рада вирішила приєднатися до армії генерала Денікіна.

4 грудня 1918 р. на надзвичайній сесії Кубанської Крайової Ради прийнято нову конституцію, згідно з якою республіку перейменовано на Кубанський край, що мав існувати до відновлення порядку в Росії, коли Кубанщина могла б приєднатися до майбутньої Російської Федеративної Республіки. Крайову Раду мало обирати лише чоловіче населення. З 600 депутатів 60% представляли рядових козаків і селян, 15% - інтелігенцію і 25% -офіцерство. Крайову Раду мали скликати для виборів отамана, перегляду й прийняття нового законодавства та вирішення питань, висунутих військовим отаманом або Законодавчою Радою. Військового отамана обирали на 4 роки. Про свою діяльність він мав звітувати перед Законодавчою Радою.

Проіснувала Кубанська Народна Республіка в різних формах до повернення більшовиків у травні 1920 р. За той час українізовано деякі початкові й одкрито дві середні школи. В станицях діяло 40 читалень "Просвіти". Виходили, щоправда нерегулярно, газети "Чорноморець" і "Кубанська зоря". За совєтської влади на переломі 1920-30 рр. у 700 школах навчання проводилося українською мовою. А 1934 р. влада заборонила навіть уроки української мови, закрила українські газети, ҐПУ арештувало багатьох викладачів і студентів Краснодарського педінституту. За українську мову в офіційних установах і носіння вишиванок засуджували на 10 років таборів. Під час перепису населення шовіністи залякували: "Или пишем русский, или ссылка за Урал". Нарід застрашено. Всі пам'ятали депортацію 200000 заможних селян у 1929 р. Ті хоч урятувалися від голодомору 1932-33 рр. Пізніше вимерлі станиці заселили мешканці північніших областей РСФСР.

На еміграції до Другої світової війни й після неї кубанці діляться на кубанських самостійників, русофілів і прихильників приєднання Кубані до України. Невеличка група І.Білого уважала, що козаки - окремий нарід і надіялася на незалежну "Козакію", яка б об'єднала всі козацькі землі. Щодо мови, то в січні 1989 р. тільки 40,7% кубанських українців назвали рідною мовою українську. Чого не зміг добитися царат, доконала КПРС.

Петро ЛАВРІВ Донецьк

Володимир ДЕМ'ЯНЕНКО