Національна економіка

Вид материала

Документы

Содержание 3.6. Соціальна інфраструктура

Подобный материал:

• Конспект лекцій з дисципліни «Національна економіка», 1935.2kb.
• Назва реферату: Національна економіка, її суть та ознаки Розділ, 99.56kb.
• Харківська національна академія міського господарства фісун К. А. Жовтяк Г. А. Богдан, 21.24kb.
• Програма вступного випробування зі спеціальності 03050301, 03050301 «Міжнародна економіка», 270.3kb.
• Економіка праці й, 310.16kb.
• Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 411.94kb.
• Факультет міжнародних відносин Завдання для самостійної роботи по курсу, 267.08kb.
• Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей, 1446.25kb.
• Розділ Національна економіка Тема 12. Результати національного виробництва, 243.97kb.
• М. П. Пан Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством хнамг,, 1869.51kb.

Морський транспорт. Морський транспорт включає судна різних типів i призначень, морські порти й шляхи, судноремонтні підприємства та суднопідйомне устаткування, засоби зв'язку та електрорадіонавігації тощо. Широко використовується для внутрішніх і, особливо, міжнародних перевезень. Характеризується високою ефективністю перевезень порівняно з іншими видами транспорту; виконує більше половини всіх зовнішньо торговельник зв'язків країни.

Питома вага вантажообігу морського транспорту у вантажообігу транспортної системи країни становить більше 30%.

Морський транспорт концентрується виключно на півдні країни - на побережжі Чорного i Азовського морів, тобто в Азово-Чорноморському басейні, який через Босфор i Дарданелли зв'язаний із Середземномор'ям, а потім – зі Світовим океаном.

Організаційно морський транспорт України складається з трьох морських пароплавств: Чорноморського, Азовського i Українського Дунайського. Головними вантажами є нафта i нафтопродукти, залізна руда, зернові вантажі, будівельні вантажі та ін.

Морський транспорт забезпечує основні імпортні та експортні поставки вантажів, а також здійснює транзитні перевезення.

Морські порти. Найбільші морські порти України розміщені в Азово-Чорноморському басейні.

До складу Чорноморського пароплавства входять морські порти Одеса, Іллічівськ, Південний, Білгород-Дністровський, Миколаїв, Очаків, Херсон, Євпаторія, Севастополь, Ялта, Феодосія. Управління пароплавства розміщене у м. Одеса.

Азовському морському пароплавству (центр управління в Маріуполі) підпорядковані морські порти Маріуполь, Бердянськ, Керч.

До складу Українсько-Дунайського пароплавства (управління в Ізмаїлі) входять морські порти Ізмаїл, Кілія, Рені.

Постійно діють три міжнародні паромні переправи - українсько-болгарська Одеса-Варна, українсько-грузинська Одеса-Поті та українсько-російська Керч-Тамань.

Річковий транспорт здійснює перевезення вантажів переважно внутрішніми водними (природними i штучними) шляхами. Довжина внутрішніх судноплавних шляхів, експлуатуються в Україні, становить 4,5 тис. км, у Т.Ч. довжина штучних водних судноплавних шляхів - 2,2 тис. км. Щорічний вантажообіг річкового транспорту не перевищує в середньому 10 млрд. -т/км.

У складі річкового флоту країни понад 1500 різноманітних суден, близько 600 одиниць службово-допоміжного флоту, 9 портів, з суднобудівних i судноремонтних заводи. Найбільшими механізованими річковими портами із сучасними перевантажувальними машинами, портальними i плавучими кранами та іншою технікою є Київський, Дніпропетровський, Дніпродзержинський. Запорізький, Херсонський, Кременчуцький, Черкаський, Миколаївський, Чернігівський. Основний обсяг перевезень вантажів здійснюється по Дніпру та Десні. Особливе значення має Дунай, який зв'язує Україну 3 Румунією, Болгарією, Сербією, Угорщиною, Словаччиною, Австрією, Німеччиною. Річкові порти Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв та інші зайняті переробкою зовнішньоторгових вантажів. Загалом же річковим транспортом України щорічно перевозиться понад 1,3 млн. т зовнішньоторгових вантажів. Найбільша частка в обслуговуванні зовнішньоторгового обігу належить Миколаївському річковому порту, який здійснює експортні перевезення та забезпечує транзит вантажів через територію України. імпорт вантажів в Україну здійснюють три порти - Київський, Херсонський i Дніпропетровський, але їх частка у перевезеннях імпортних вантажів країни незначна (менше 4%), оскільки такі перевезення здійснюються морськими портами.

Суднами річкового флоту перевозяться вантажі у порти Дніпра і Дунаю, Чорного, Азовського i Середземного морів. Здійснюється регулярне перевезення вантажів на дев'яти основних лініях: Італійська лінія (Трієст, Венеція, Равенна, Генуя, Анкона, Барі); Грецька лінія (Салоніки, Пірей, Александруполіс); Югославська лінія (Масленіца, Рієка, Пула, Спліт, Белград, Кладово); Румунська лінія (Галац, Бреїла, Констанца); Турецька лінія (Стамбул, Зонгулдак, Ізміт, Ізмір, Іскандерон); Болгарська лінія (Варна, Бургає, Русе, Силістра); Дунайська лінія; Кримсько-Кавказька лінія (Туапсе, Новоросійськ, Сочі, Поті, Батумі); Азовська лінія (Керч, Маріуполь, Таганрог). Також налагоджено перевезення вантажів у порти Франції, Іспанії, Північної Африки, Близького Сходу, а також Балтійського i Північного морів.

Судна річкового флоту України перевозять: мінерально-будівельні вантажі (більше 80% вантажообігу річкового транспорту), вугілля i нафто кокс, металобрухт i руди металів, метали різноманітного асортименту, труби i ліс, будівельні матеріали i конструкції, вантажі у контейнерах i ліхтерах, мінеральні добрива, каучук, зерно, плоди, овочі та консерви тощо.

3більшився розрив між обсягами вантажних перевезень водним транспортом у 2007 році порівняно з початком 90-х років. Темпи скорочення перевезень становлять заказаний період 37%. Понад 70% вантажних перевезень виконуються головними власниками транспортного торговельного флоту - Чорноморським морським пароплавством (24% загального обсягу перевезень), Українською Дунайською акціонерною компанією (22%), акціонерною компанією "Укррічфлот" (20%), а також орендним підприємством "Азовське морське пароплавство" (8%).

Морськими i річковими портами переробляється щорічно більше 40 млн. т вантажів. Для морських портів характерним є переробка експортних вантажів (54% до загального обсягу переробки) та транзитних (33%); для річкових вантажі внутрішнього сполучення. Найбільші потоки експортних вантажів проходять через Запорізький i Миколаївський річкові та Іллічівський, Ізмаїльський i Південний морські порти. Імпортні вантажі направляються переважно через Іллічівський i Одеський мавські порти. Половина загальних обсягів транзитних вантажів транспортується через Одеський i Маріупольський морські порти. Найбільшими переробниками вантажів внутрішнього сполучення є Дніпропетровський i Київський річкові порти. Силами i засобами морських та річкових портів обробляється біля 18 тис. суден за рік.

Трубопровідний транспорт поділяється на магістральний (загального користування) i технологічний. Він об’єднує магістральні нафтопроводи, нафтопродуктопроводи, газопроводи i відводи від них, а також магістральні водопроводи, призначені для транспортування води на великі відстані, крім того до нього належать етиленопроводи, аміакопроводи, вуглепроводи тощо.

В Україні функціонує велика кількість магістральних газопроводів. Перший магістральний газопровід довжиною 70 км був збудований від м. Дашава до Львова. Від м. Дашава збудований газопровід до Києва. який продовжено через Брянськ (Росія) до Москви. Також діють газопроводи Шебелинка - Харків, Шебелинка - Полтава - Київ, Шебелинка - Дніпропетровськ - Кривий Ріг - Ізмаїл та інші. Споруджено газопроводи із Прикарпаття до Мінська, Риги, Польщі.

Введено в дію магістральний газопровід "Братерство" від м. Долина до М. Шаля.

Територією України проходять газопроводи „Союз" та Уренгой - Помари - Ужгород; трансконтинентальна нафто магістраль „Дружба"; магістральний нафтопровід Лисичанськ--Кременчук; магістральний нафтопровід Центр - Захід; нафтопродуктопроводи від нафтопереробних заводів Кременчук - Лубни - Київ, Кременчук - Кіровоград - Черкаси, Лисичанськ - Нижньодніпровське та ін.

Найбільша густота трубопровідного транспорту відмічається на заході України, дещо менша - в її середній частині. Пересічно в держані на 1 тис. км² території припадає 71 км трубопроводів. Загальна довжина трубопроводів України складає 40,2 тис. км, з них на газопроводи припадає 34,8 тис. км (87%), нафтопроводи -- 2,5 тис. км (6^`%о), нафтопродуктопроводи - 2,9 тис. км (7%). Середня відстань відправлення однієї тонни вантажів трубопровідним транспортом загального користування дорівнює 766 км.

Сучасна система нафто- i нафтопродуктопроводів дозволяє перекачувати більше 120 млн. т за рік нафти i нафтопродуктів. У порівнянні з попередніми роками транзит нафти у 2006 році збільшився на 5%, газу зменшився на 3%,. Загалом же, найбілішого спаду (в 2 рази) зазнало транспортування нафтопродуктів, що пов'язано зі зменшенням випуску продукції на нафтопереробних заводах.

Повітряний транспорт. За об’ємом відправок пасажирів знаходиться на останньому місці (не беручи до уваги трубопровідний транспорт) - 2 млн. пасажирів, або 0,1%. За об’ємом відправлень вантажів також утримує останнє місце - 0,1 млн. тонн, або 0,01%.

Повітряний транспорт - один з наймолодших видів сполучення Його почали ширше використовувати для пасажиро- та вантажоперевезень тільки в повоєнний час. Перевагами повітряного тpaнcпopтy є швидкість, цілорічність функціонування, можливість доставки вантажів у важкодоступні райони. Має важливе значення для перевезення пасажирів, пошти, шинних та термінових вантажів. Здійснює переважну більшість трансконтинентальних пасожироперевезень та перевезень товарів з невеликим терміном зберігання на значні відстані. Недоліки: висока собівартість, залежність від погодних умов. Найбільші аеропорти: Бориспіль, Жуляни (Київ), Донецьк, Одеса, Львів, Запоріжжя, Луганськ, Харків, Сімферополь.

На Київ припадає 1/7 перевезень пасажирів авіатранспортом, біля 1 млн. пасажирів. Для перевезення пасажирів характерна яскраво виражена сезонна нерівномірність. Обсяг відправлень пасажирів влітку в 3-4 рази перевищує обсяг відправлень взимку. Основним видом перевезення є комерційні вантажі i пошта.

В перспективі в процесі все більш тісної інтеграції України в європейські i світові соціально-економічні структури роль авіатранспорту буде збільшуватися.

Структура перевезення вантажів (%):

• Залізничний 23,3
  
• Автомобільний-61,3
  
• Трубопровідний 14,4
  
• Морський-0,4
  
• Річковий-0,5
  
• Авіаційний 0,1
  

Структура перевезення пасажирів (°/о):

• Залізничний 6,4
  
• Автомобільний-33,3
  
• Трамвайний-17,6
  
• Тролейбусний-33,0
  
• Метрополітен-9,6
  
• Морський-0,07
  
• Річковий-0,02.
  
• Авіаційний-0,01
  

Зв’язок - галузь народного господарства, яка забезпечує передачу та прийом інформації поштовим, телеграфним, радіотелефонним та іншим способами. Обслуговує всі галузі народного господарства, служить для задоволення побутових i культурних потреб населення.

Зараз в Україні завершується перший етап виконання програми створення єдиної національної системи зв'язку яка передбачає модернізацію «верхнього» рівня зв'язку в 23 обласних центрах, встановлення сучасних цифрових АТС, створення волоконно-оптичної лінії зв'язку Північ - Південь, Схід - Захід. Відкрилась міжнародна телекомунікаційна лінія ITUR, яка об'єднала Італію, Туреччину, Україну, Росію сучасним зв'язком. Вона інтегрована із системами TEL («Транс’європейські лінії» ), ТАЄ («Транс-Азія-Европа»), BS-FOCS (Чорноморська волоконно-оптична кабельна система), що дало змогу Україні приєднатись до цифрової мережі європейських країн, Близького та Середнього Сходу, а також до системи FLAG («Волоконно-оптична лінія навколо земної кулі»).

Розпочався також процес створення власної системи супутникового зв'язку, який буде поєднаний із системою мобільного зв'язку. Прийнято відповідну програму. Для будівництва та експлуатації наземної інфраструктури створено підприємство «Укрзв'язоксупутник», яке налагоджує стосунки зі світовими компаніями - власниками систем супутникового зв'язку, а також із виробниками обладнання для супутникових систем.

3.6. Соціальна інфраструктура

Соціальна інфраструктура - це сукупність, або комплекс галузей,

призначенням яких у суспільному поділі праці є задоволення потреб населення у соціально-культурних i соціально-споживацьких послугах.

Соціальна інфраструктура:

1. Соціально-споживацький комплекс:
   
   • торгівля;
     
   • громадське харчування;
     
   • ЖКГ;
     
   • побутове обслуговування;
     
   • охорона навколишнього середовища;
     
   • громадський транспорт;
     
   • зв'язок;
     
   • Кредитування і державне страхування населення.
     
2. Соціально-культурний комплекс:
   

• Освіта, наука, релігія;
  
• Культура і мистецтво;
  
• Охорона здоров’я, фізкультура і спорт;
  
• Сім’я;
  
• Інститути
  

Розвиток усіх ланок обслуговування населення має бути комплексним. Умовами комплексного розвитку соціальної інфраструктури в регіонах є:

• врахування регіональних чинників, що визначають обсяг i структуру потреб населення в послугах;
  
• розробка і використання нормативів з урахуванням особливостей статей видатків;
  

• досягнення оптимальних меж ї внутрішньо регіональних пропорцій у розвитку соціальної інфраструктури;
  
• обґрунтоване визначення обсягів капітальних вкладень в галузі соціальної інфраструктури та їх розподіл за підгалузями.
  

Соціально-споживацький комплекс. Розглянемо особливості функціонування складових соціально-споживацького комплексу.

Торгівля i громадське харчування. 3а формальний показник, який характеризує рівень розвитку торгівлі в регіоні є роздрібний товарообіг. Він відображує дію складної сукупності соціальних i економічних чинників, зокрема, купівельна спроможність населення, розвиненість мережі торгівельних закладів, товарна забезпеченість, інформаційна, транспортна інфраструктура тощо.

В Україні спостерігається регіональна відмінність обсягів роздрібного товарообігу. Він визначається насамперед:

• динамікою економічного розвитку регіону;
  
• структурою економіки;
  
• особливістю умов життєдіяльності населення;
  
• статевовікові відмінності населення;
  
• рівень освіти;
  
• середній дохід на одного члена сім'ї.
  

Товарообіг громадського харчування прогнозують окремим показником i вводять його складовою частиною до загального обігу роздрібного

товарообігу.

Розвиток громадського харчування регіону характеризують такі економічні й соціальні показники:

• обсяг товарообігу громадського харчування, в тому числі продукції власного виробництва;
  
• кількість страв;
  
• кількість підприємств громадського харчування та місць у них на 1000 осі6;
  
• коефіцієнт забезпеченості населення місцями;
  

• чисельність населення, яке користується послугами підприємств громадського харчування.
  

Потреба населення у послугах підприємств громадського харчування за окремими регіонами неоднакова. Для того, щоб її визначити, треба врахувати місцезнаходження регіону, контингент його жителів, наявність промислових підприємств, навчальних закладів, шкіл тощо.

Житлово-комунальне господарство. Це складний комплекс підгалузей, завданням яких є задоволення комунальних, побутових i соціально-культурних потреб населення.

До складу житлово-комунального господарства входять:

• житлове господарство;
  
• санітарно-технічні підприємства;
  
• служби інженерних мереж i споруд;
  
• транспорт;
  
• енергетичне господарство;
  
• всі види зовнішнього благоустрою;
  
• служби обрядових i спеціальних послуг.
  

Важливими даними для розробки заходів регулювання розвитку житлово-комунального господарства є:

• чисельність населення i його соціальний склад;
  
• нормативи забезпеченості житлом i комунальними послугами;
  
• перспективні показники розвитку галузей виробничої i невиробничої сфер регіону;
  
• обсяг ресурсів, які можуть бути спрямовані на розвиток житлово-комунального господарства.
  

Треба зазначити, що принципи розвитку i функціонування комунального господарства за радянських часів (система покращення житлових умов, система формування комунальних тарифів, відсутність конкурентного середовища в сфері надання комунальних послуг тощо) в умовах ринкової економіки набули руйнівного характеру. Тому зараз першочерговим завданням є впровадження ринкових механізмів в сферу управління комунальним господарством, а також формування у населення нових стандартів соціальної справедливості.

Побутове обслуговування. Належне побутове обслуговування населення сприяє економії суспільної праці, витрат, раціональному використанню вільного часу, зближенню рівнів життя міських i сільських жителів.

Структура підгалузей побутового обслуговування:

• ремонт i індивідуальне пошиття взуття, швейних, хутрових, шкіряних виробів, головних уборів i текстильної галантереї;
  
• ремонт, пошиття i в'язання трикотажних виробів;
  
• ремонт побутових машин та приладів;
  
• ремонт i виготовлення металовиробів i меблів;
  
• ремонт і техобслуговування індивідуальних транспортних засобів;
  
• хімчистка i фарбування;
  
• послуги пралень;
  
• фотопослуги;
  
• будівельні послуги;
  
• послуги лазень, перукарень;
  
• прокат речей;
  
• транспортні послуги;
  
• ритуальні послуги.
  

Для визначення прогнозних показників розвитку сфери побутового обслуговування обраховують такі показники:

• потрібні виробничі потужності;
  
• розміри основних фондів, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів i джерела їх формування.
  

Вихідними для цих розрахунків є такі дані:

• досягнутий рівень обслуговування населення;
  
• потреба в послугах в цілому на одного жителя;
  
• можливий приріст чисельності населення;
  
• зміни в структурі доходів i витрат населення;
  
• дані визначення попиту i ступінь його задоволення;
  
• стан i розвиток матеріально-технічної бази;
  
• характеристика мережі підприємств побутового обслуговування.
  

Пасажирський транспорт i засоби зв’язку. Для аналізу роботи пасажирського транспорту в регіоні застосовуються такі показники:

• кількість перевезених пасажирів у міжрайонному сполученні i пасажирооборот (в тому числі по всіх видах транспорту);
  
• середня відстань перевезення пасажирів за окремими видами транспорту;
  
• довжина автомобільних шляхів загального користування, в тому числі з твердим покриттям;
  
• будівництво нових автомобільних шляхів;
  
• реконструкція доріг;
  
• о6сяг капітальних вкладень в 6удівництво доріг;
  
• площа території i протяжність транспортних шляхів на 100 км кв.
  

Органи територіального управління повинні особливу увагу приділяти внутрішньо міським перевезенням. Внутрішньо міський пасажирооборот залежить від визначеної на перспективу чисельності міського населення, його транспортної рухомості (кількість поїздок у розрахунку на одного жителя) та середньої дальності поїздок.

Прогнозування розвитку засобів зв'язку пов'язане з розробкою показників приросту кількості відділень зв'язку, телефонних станцій, телефонів-автоматів, абонентів міського i сільського телефонного зв'язку, трансляційних радіоточок, довжини телефонних міжміських ліній.

Соціально-культурний комплекс. Із складових соціально-культурного комплексу більш детально розглянемо народну освіту, культуру i охорону здоров'я.

Народна освіта. Регулювання розвитку народної освіти має охоплювати мережу дошкільних закладів, загальних шкіл, шкіл i груп з подовженим днем, шкіл-інтернатів тощо.

Для задоволення потреб населення в дошкільних закладах використовують дані про чисельність дітей на перспективу. Крім того, враховують зростання кількості осіб, зайнятих у суспільному виробництві, працюючих жінок, у тому числі віком 18-44 роки, а також рівень забезпеченості дітей постійно діючими дошкільними закладами.

На підставі даних про потребу в дитячих дошкільних закладах розробляють зведену програму будівництва цих закладів по регіону.

Регулювання розвитку загальноосвітніх шкіл здійснюється за багатьма показниками, які розраховують по кожному регіону окремо з урахуванням міського i сільського населення. Основним показником є контингент учнів. Його визначають по типах шкіл i групах класів (1-4; 5-9; 10-11).

Кількість класів i класів-комплектів визначають в залежності від загального контингенту, наповненості класів (за нормами гранична наповненість 1-9 класів - не більше 30 чол., 10-11 класів - 25 чол., груп продовженого дня - 20-30 чол., клас-комплекту з двох класів - не більше 30 чол., 3 трьох класів - до 20 чол.

Прогнозування шкільної мережі розпочинають з визначення кількості необхідних класних кімнат за формулою:

К = Ч / (Н*3), (3.6.1.)

де Ч - чисельність учнів;

Н - наповненість класу;

3- коефіцієнт змінності ро6оти школи.

Ефективність роботи закладів освіти значною мірою залежить від забезпечення педагогічними кадрами. Потребу в них визначають за контингентом учнів окремо по групах класів. По 1-4 класах вона відповідає кількості класів. Для 5-11 класів необхідну кількість педагогів визначають за формулою:

Ч = К*С/ В, (3.6.2.)

де К - кількість класів в прогнозний період;

С- кількість педагогічних ставок на один клас;

В- кількість педагогічних ставок на одного вчителя.

Регулювання розвитку галузей культури передбачає вивчення умов формування суспільних потреб в культурному обслуговуванні, а також аналіз ресурсних можливостей їх задоволення.

Потре6у в об’єктах культури визначають за встановленими нормами (кількість місць на 1000 осіб). Розміщення закладів культури здійснюють з урахуванням особливостей розселення та умов кожного регіону.