Національна економіка
Вид материала | Документы |
Содержание3.4. Будівельний комплекс 3.5. Транспорт i зв'язок |
- Конспект лекцій з дисципліни «Національна економіка», 1935.2kb.
- Назва реферату: Національна економіка, її суть та ознаки Розділ, 99.56kb.
- Харківська національна академія міського господарства фісун К. А. Жовтяк Г. А. Богдан, 21.24kb.
- Програма вступного випробування зі спеціальності 03050301, 03050301 «Міжнародна економіка», 270.3kb.
- Економіка праці й, 310.16kb.
- Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 411.94kb.
- Факультет міжнародних відносин Завдання для самостійної роботи по курсу, 267.08kb.
- Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей, 1446.25kb.
- Розділ Національна економіка Тема 12. Результати національного виробництва, 243.97kb.
- М. П. Пан Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством хнамг,, 1869.51kb.
Розвиток тваринництва залежить від рослинництва, насамперед від кормо виробництва. Сучасне кормо виробництво складається з вирощування кормових i зернофуражних культур, а також використання відходів i побічної продукції зернових, технічних та інших культур.
Промисловим виробництвом комбінованих кормів зайнята комбікормова промисловість.
Відходи підприємств харчової промисловості, громадського харчування та харчові відходи населення використовують як корм для тварин безпосередньо, без додаткової переробки.
Провідне місце у структурі тваринництва належить скотарству. Галузь поширена по всій території України. Розрізняють скотарство молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напрямків. М'ясо-молочними вважаються такі господарства, в яких товарна продукція молока становить менш як 50% від усієї реалізації. Коли на м'ясо припадає 75% i більше від вартості продукції скотарства, то господарство належить м'ясному напрямку. Молочне скотарство розвивається переважно навколо великих міст i на Поліссі, де є достатньо соковитих трав. Для районів з потужною кормовою базою, де висока частка соковитих трав, властивий молочно-м'ясний напрям. Це характерно для Лісостепу, частково Степу, гірських районів Карпат та Криму. М'ясо-молочна спеціалізація скотарства збереглась у господарствах південно-східних частинах посушливих областей (Миколаївської, Херсонської), степового Криму. М'ясний напрям розвивається тільки у спеціалізованих на вирощування молодняка господарствах усіх зон, які виникли при цукрових, крохмале-патокових, спиртових заводах, відходи яких служать висококалорійними кормами.
Потужною галуззю продуктивного тваринництва є свинарство. Воно, як галузь скороспілого тваринництва розвивається в усіх регіонах України. У найбільших масштабах воно сконцентровано у великих вузькоспеціалізованих господарствах приміських зон більших i найбільших міст.
Вівчарство поширене головним чином у Степу, особливо південному, та в Карпатах. У Степу розвивається вовняне, переважно тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. На Поліссі i в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, що дає високоякісні, міцні, теплі овчини, з яких виготовляють кожухи.
Птахівництво розвинуте в усіх областях. Розводять курей, гусей, качок, індиків. Найбільша увага приділяється збільшенню поголів'я курей для одержання м'яса i яєць. Створено великі птахофабрики поблизу великих міст, промислових i рекреаційних центрів.
Конярство зосереджене переважно в районах Карпат, 3акарпаття та на Поділлі i Поліссі. Поголів'я коней в Україні становить не менше, ніж 1 млн.
Дедалі важливого значення набуває ставкове рибництво. Розводять переважно коропа. Товарне значення має форель, яка водиться у гірських річках.
Бджільництво поширене у всіх зонах, але найкращі умови для його розвитку на Поліссі та в Лісостепу.
Шовківництво добре розвинуте в степових i частково в лісостепових областях.
Розвивається в Україні звірівництво. 3 хутрових звірів на спеціалізованих фермах i звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію.
У лісостепових i поліських областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м'яса, ніж вівчарство.
Харчова промисловість є провідною переробною ланкою аграрно-промислового виробництва. В перероблюваної сільськогосподарської продукції 85% як сировина, поступає на підприємства харчової, а 15% - у галузі легкої промисловості. Розміщення окремих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактору. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:
1. Галузі, які переробляють нетранспортабельну (або мало-транспортабельну) сировину при високих нормах її витрат i обмежених строках зберігання i виробляють транспортабельну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відповідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійно-жирова промисловість.
2. Група галузей та виробництв, що переробляють транспортабельну сировину i випускають малотранспортабельну продукцію або продукцію з обмеженими строками її зберігання. Такі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це - хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, макаронна, молочна промисловість, виробництво безалкогольних та слабоалкогольних напоїв.
3. Галузі, які можуть бути розміщені як в районах зосередження сировини, так i и районах споживання готової продукції (м'ясна, борошномельна). До цієї групи входять i ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути територіальне відокремленими. 3окрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання - стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна галузі промисловості).
Цукрова промисловість є традиційною галуззю спеціалізації України. Україна дає до 60% цукру країн СНД. Більшість цукрових заводів розміщені в Лісостепу. До складу галузі входить 214 підприємств у тому числі 192 цукропіскові та 7 рафінадних заводів. Найбільшими виробниками цукру є Вінницька, Київська, Хмельницька, Тернопільська, Черкаська, Полтавська області.
Борошномельно-круп’яна промисловість є однією з найдавніших галузей. 3начна кількість її підприємств зосереджена як у районах сировини, так i в місцях споживання, зокрема в степових i лісостепових областях. Найбільші центри - Київ, Харків, Дніпропетровськ, 3венигородка, Миронівка, Тальне (Черкаська обл.). Основне завдання - підвищення якості продукції, виробництво борошна i круп вищих сортів.
Хлібопекарна та кондитерська промисловість. Їх об'єднує схожа сировинна база та головний фактор орієнтації - споживач. У великих та найбільших містах - Києві, Харкові, Одесі, Луганську, Львові, Житомирі, Донецьку, Дніпропетровську тощо - працюють найпотужніші хлібокомбінати i кондитерські фабрики України.
М'ясна промисловість щороку дає до 2,5 млн. тонн м’яса, яке надходить у торгівельну мережу в свіжому вигляді, як ковбаси, копченості, м'ясні консерви. Крім цього постачає іншим галузям шкіри, кістки, желатин тощо. Найбільшими виробниками м'яса є Київська, Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Вінницька, Чернігівська області та Крим. В структурі виробництва м'яса на першому місці - яловичина та телятина; свинини, м'яса птиці, баранини виробляється менше.
Молокопереробна промисловість охоплює маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі, а також виробництво продуктів з незбираного молока. На сировину орієнтуються маслоробні, сироварні та молочно - консервні заводи. В районах споживання розміщують підприємства, що впускають продукцію з незбираного молока. В Україні працює близька 500 підприємств молокопереробної промисловості та 10 молоко консервних заводів, всі вони розміщені в районах зосередження сировини.
Олійно-жирова промисловість виробляє олію та маргарин. Основою для її розвитку в Україні є значні посіви соняшнику. Галузь щороку дає до 1 млн. тонн олії та 200 тис. тонн маргарину. Комбінати галузі тяжіють до сировини. Найбільшими виробниками продукції є Дніпропетровська, Одеська, Запорізька, Донецька; Чернівецька, Кіровоградська області.
Підприємства плодоовочевої промисловості здійснюють усі види переробки плодів i овочів, а також їх зберігання. Найбільші підприємства галузі (консервні та овочесушильні заводи, засолювальні пункти) розміщуються в південних та західних областях України (Херсонська, Миколаївська, Одеська, Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Закарпатська, Вінницька, Тернопільська області, республіка Крим).
Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Первинне виноробство розміщене у районах виробництва сировини, а вторинне виноробство та розлив вина розміщені як у районах виробництва сировини, так i у місцях споживання. Найбільшими виробниками різних виноградних вин та коньяків є міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У Донбасі, Придніпров'ї, деяких обласних центрах лісостепової зони, де багато садків та ягідників, виробляються плодово-ягідні вина.
Спиртова промисловість, як правило, розміщується в невеликих містах, орієнтується на сировинну базу – мелясу, зерно (пшениця, жито, ячмінь.. кукурудза), картоплю тощо. Виробництво винного спирту та спирту-сирцю сконцентровано в Черкаській, Вінницькій, Київській, Чернігівській та інших областях.
Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується н основному в харчовій промисловості. Сировинний фактор є вирішальним в картопле-крохмальному виробництві, оскільки для одержання 1 тонни крохмалю необхідно майже б тонн картоплі. Найбільшими виробниками картопляного крохмалю є Чернігівська ї Житомирська області. Останнім часом виробляють крохмаль з пшениці, кукурудзи, рису. На переробці кукурудзи спеціалізується Верхньодніпровський комбінат.
Рибна промисловість розміщена у Південному економічному районі та прив'язана до портів Керчі, Бердянська, Маріуполя, Одеси, Севастополя, Очакова, Херсона, Вилкова, Ізмаїла, Кілії. Там переро6ляють i реалізують рибу, виловлену у Світовому океані. У деяких містах, віддалених від моря. переробляють рибу місцевих водоймищ.
3.4. Будівельний комплекс
Будівельний комплекс - це сукупність галузей матеріального виробництва i проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій i деталей.
Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах. Нині виробництво будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в межах будівельної індустрії, тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія i промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення.
Будівельний комплекс як одна з найбільш капіталоємних і диференційованих виробничих систем справляє вагомий вплив на визначення темпів, масштабів i розміщення виробництва. Тому при розміщенні капітального будівництва враховується наявність будівельної організації в регіоні. В той же час слабкість 6удівельної бази стримує промислове будівництво, створення великих комбінатів, галузевих i територіально-виробничих комплексів, фондоємної важкої промисловості, які потребують великих о6сягів робіт з капітального будівництва.
Промисловість будівельних матеріалів. Необхідність постійного здійснення капітального будівництва визначає велике значення промисловості будівельних матеріалів. Найбільш важливими її підгалузями є: виробництво стінових матеріалів, цементна промисловість, видобуток i первісна обробки мінерально-будівельних матеріалів, склоробна промисловість, виробництво облицювальних, оздоблювальних матеріалів, виробництво санітарно-технічних виробів. Для більшості підгалузей загальною сировинною базою є нерудні корисні копалини, багато з яких зустрічаються повсюдно. За останній час у виробництві будівельних матеріалів все ширше стали використовуватися вторинні ресурси, відходи інших галузей промисловості – доменні шлаки, зола електростанцій та ін. Розміщення промисловості 6удівельних матеріалів визначається переважно обсягами будівельно-монтажних робіт за економічними районами. І розповсюдженість сировинних ресурсів, дешевизна i вантажомісткість сировини i готової продукції, масовість i повсюдність їх використання обумовлюють одночасне тяжіння виробництва i до сировини, i до споживача.
Значення сировинного i споживного факторів для різних галузей, стадій технологічного процесу i типів підприємств є неоднаковим. 3 цієї точки зору можна розрізняти:
- галузі переважно сировинної орієнтації – перш за все це первинна обробка природних будівельних матеріалів (граніту, мармуру, бутового каменю та ін.), а також виробництво цементу, цегли, азбоцементних i шиферних виробів, вогнетривких матеріалів, скла, керамічних труб, гіпсу, вапна та ін.;
- галузі з орієнтацією переважно на споживача – виробництво бетону, залізобетонних виробів i конструкцій, м'якої покрівлі, санітарно-технічних виробів та ін.
Видобуток будівельних матеріалів, їх транспортування, виробництво будівельних металів і, нарешті, саме будівництво є джерелом забруднення повітря (наприклад, пил і гази при виробництві цементу) i порушення рельєфу землі (відкриті розробки). Тому у великих центрах розміщення галузі (особливо цементної) є потреба у проведенні системи заходів з охорони навколишнього середовища.
Промисловість будівельних матеріалів об'єднує кілька тисяч підприємств, які розташовані в усіх областях України. Найпотужнішими центрами промисловості будівельних матеріалів є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь
Цементна промисловість. Це матеріаломістка галузь, тому цементні заводи розміщуються в районах видобутку сировини. Найбільші центри цементного виробництва України — Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієво (Донецька обл.). Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ (Дніпропетровська обл.), Балаклея (Харківська обл.), Миколаїв (Львівська обл.), Здол6унів (Рівненська обл.), Ямниця (Івано-Франківська о6л.), Кам'янець-Подільський (Хмельницька обл.), Бахчисарай (Автономна Республіка Крим), Вільшанка (Миколаївська обл.), Одеса.
Виробництво збірного залізобетону i залізобетонних конструкцій. Виробничі потужності галузі тяжіють до великих промислових центрів i вузлів, а також до населених пунктів зі значним обсягом житлового i цивільного будівництва.
В країні діє 25 виробничих об'єднань по виготовленню комплектів збірних залізобетонних конструкцій i деталей, основними яких є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське, Сумське. Домобудівні комбінати розміщені в усіх областях країни (найбільш потужні комбінати зосереджені в Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі).
Виробництво будівельної цегли. Оскільки сировина для її виготовлення є майже всюди, розміщення цих виробництв орієнтується на споживача. Великі центри виробництва будівельної цегли — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Чернігів, Івано-Франківськ, Слов'янськ, Бахмут: Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості.
В будівництві використовується продукція склоробної i фарфоро-фаянсової промисловості. Забезпечує виробництво необхідними матеріалами (фарбою, лінолеумом, пластмасою, смолами тощо) хімічна промисловість.
Промисловість будівельних матеріалів характеризується дуже низьким рівнем механізації та автоматизації технологічних процесів, невеликим асортиментом продукції, низькою її якістю. Тому підприємства галузі потребують модернізації i реконструкції, розширення випуску нових будівельних матеріалів, збірних будівельних конструкцій тощо.
Необхідно нарощувати обсяги виробництва будівельних матеріалів, раціонально розміщувати підприємства, щоб ефективніше забезпечувати потреби будівництва.
У перспективі розвиток галузей промисловості будівельних матеріалів пов'язаний з реконструкцією технічної бази, подальшим впровадженням механізації та автоматизації технологічних процесів, розширенням випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій i виробів поліпшеної якості. Важливим напрямом є комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів попутного видобутку, вторинної сировини, неухильне підвищення якості виробів для будівництва. Географія галузі має вдосконалюватися з урахуванням подальшого комплексного розвитку економічних районів та областей України, повного забезпечення обсягів будівельно-монтажних робіт.
Особливості розміщення i розвитку будівництва характеризуються тривалим виробничим циклом, з нерухомими територіально закріпленими об’єктами, які зводяться (промислові будинки, житлові будинки; електростанції, трубопроводи тощо), а також високою залежністю виробництва від географічних умов.
У процесі спеціалізації виділились окремі види будівництва - промислове, транспортне, житлове, водогосподарське та ін.
При розміщенні об’єктів капітального будівництва слід враховувати наявність будівельної організації, вирішуючи питання доцільності розміщення ще на до проектній стадії. Найважливіші фактори, на основі яких обираються райони i пункти будівництва, — це трудовий, сировинний, паливно-енергетичний, водний та ін. Значний вплив на будівництво чинять кліматичні особливості різних регіонів. Вони впливають, перш за все, на сезонність відкритих будівельних робіт. При виборі конкретних майданчиків для будівництва промислових підприємств, при спорудженні доріг, транспортних i гідротехнічних об’єктів важливе, а нерідко i вирішальне значення набувають такі географічні умови, як рельєф місцевості, ґрунти i ґрунтові води, карстові явища, сейсмічність, які в тій чи іншій мірі впливають на вартість будівництва i його організацію.
3.5. Транспорт i зв'язок
Транспорт є важливою сферою інфраструктурного забезпечення населення та народного господарства України, складовою частиною її комунікаційної інфраструктури поряд із зв'язком та електропередачею.
В Україні отримали розвиток всі види транспорту. Об’єднанні транспортними вузлами, вони утворюють транспортний комплекс республіки. Тектонічна стабільність, рівнинний рельєф, давні господарські освоєння території та деякі інші фактори сприяють розвитку транспортної мережі. Велику роль відіграють зв'язки між всіма видами транспорту.
За транспортно-географічним положенням Україна знаходиться в надзвичайно вигідних умовах. Це осо6ливо стосується напрямку захід - схід (з Західної та Середньої Європи до Східної Європи та Азії, i навпаки), а також північ - південь (з Північної Європи до Ближнього Сходу, i навпаки). До сьогоднішнього часу ці переваги транспортно-географічного положення практично не використовувалися.
Найважливіша функція транспорту - переміщення людей та вантажу. Звідсіля витікає розподілення транспорту за об’єктами переміщення на пасажирський та вантажний. За середовищем переміщення виділяють сухопутний, водний i повітряний транспорт. Вищезгадані види транспорту можна розподілити за спосо6ом переміщення. В сухопутному транспорті - це автомобільний, залізничний та тру6опровідний транспорт. У водному - річковий та морський. Повітряний представлений одним видом - авіаційним транспортом.
Залізничний транспорт отримав в Україні досить високий рівень розвитку. Займає перше місце за вантажообігом i друге (після автомобільного) - за пасажироо6ігом, відповідно 14,6% i 9,5%. Він виконує важливі функції по перевезенні пасажирів та вантажу у внутрішньодержавному i особливо в міждержавному сполученні. Загальна довжина залізниць становить на 2007 рік 23 тис. км (2/3 3 них - електрифіковані). Приблизно стільки ж (до 25 тис. км) становить протяжність залізниць підприємств (у т.ч. під’їзних шляхів та відгалужень). Середня густота мережі залізниць - 38 км на 1 000 км2 території. Найгустішу мережу залізниць мають промислові райони Донбасу, Придніпров'я та західні області України. Діє п'ять залізниць, що відрізняються напрямком, характером вантажів i функціями. Донецька i Придніпровська залізниці найбільш завантажені, здійснюють великий обсяг перевезень промислової сировини (вугілля, залізні та марганцеві руди) та продукції (сталь, прокат, машини i обладнання тощо). Придніпровська та Південно-Західна залізниці кооперуються з річковим транспортом в районах дніпровських портів. Львівська та Одеська залізниці здійснюють більшу частину експортно-імпортних операцій (Одеська також тісно взаємодіє з морським транспортом). Залізниці здійснюють прямий та транзитний зв'язок України з Росією, Білоруссю, країнами Балтії, Молдовою, Польщею, Чехією, Угорщиною, Словаччиною, ФРН, Румунією.
Основні вантажі (до 90% в залізничному транспорті України займає саме перевезення вантажів i лише 10% - пасажирів): будівельні матеріали, вугілля, залізні та марганцеві руди, чавун, сталь, нафта, зерно, ліс тощо.
Найбільші залізничні вузли: Харків, Київ, Одеса, Львів, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дебальцеве, Жмеринка, Чоп, Лозова, Стрий, Ковель, Коростень, Шепетівка, Здолбунів, Помішня, ІІ'ятихатки, ст. ім. Т. Шевченка та ін.
Важливою проблемою для України в плані її інтеграції в європейську єдину залізничну систему є приведення ширини української колії (1524 мм) до європейського зразку (1435 мм), як в Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії та ін. Необхідно також ввійти в європейську програму будування швидкісних магістралей (швидкість 200-300 км/год).
Автомобільний транспорт міцно утримує перше місце за перевезенням пасажирів та друге - за вантажообігом. Протяжність автошляхів біля 170 тис. км (155 тис. км доріг має тверде покриття), якість їх за європейським стандартами - незадовільна. Недосконалий автопарк та відсутність необхідного сервісу на дорогах роблять автотранспорт одним з найдорожчих видів транспорту. Внаслідок переважно рівнинного характеру рельєфу України автомобільний транспорт розвивається більш менш рівномірно по всій її території, правда, більш густа мережа автошляхів - на заході держави.
Велике значення автотранспорт має для обслуговування АПК, перевезень на великі відстані та доставки вантажів i пасажирів у важкодоступні райони. Україна має досить рівномірно розміщену густу мережу автошляхів (середня густота 280 км доріг на 1000 кв. км території). Важливі вузли: всі обласні i багато районних центрів (Київ, Львів, Харків та ін.). Через територію країни прокладені важливі міждержавні та міжрегіональні автомагістралі: Москва - Київ - Львів - Ужгород - країни Центральної Європи; Санкт-Петербург - Одеса; Москва - Харків - Севастополь; Київ - Дніпропетровськ - Донецьк та ін. В перспективі планується зв'язати Україну сучасними швидкісними магістральними автошляхами з країнами Західної та Центральної Європи. Планується вдосконалення транспортних засобів, перехід на екологічно чисті види палива (поки що автотранспорт - один з найбільших забруднювачів атмосфери), створення розгалуженої авто сервісної мережі i Т.Д.