Національна економіка

Вид материала

Документы

Содержание Комплекс національної Агропромисловий комплекс Господарський комплекс національної економіки Основи формування господарського комплексу Промисловий комплекс

Подобный материал:

• Конспект лекцій з дисципліни «Національна економіка», 1935.2kb.
• Назва реферату: Національна економіка, її суть та ознаки Розділ, 99.56kb.
• Харківська національна академія міського господарства фісун К. А. Жовтяк Г. А. Богдан, 21.24kb.
• Програма вступного випробування зі спеціальності 03050301, 03050301 «Міжнародна економіка», 270.3kb.
• Економіка праці й, 310.16kb.
• Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 411.94kb.
• Факультет міжнародних відносин Завдання для самостійної роботи по курсу, 267.08kb.
• Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей, 1446.25kb.
• Розділ Національна економіка Тема 12. Результати національного виробництва, 243.97kb.
• М. П. Пан Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством хнамг,, 1869.51kb.

Розділ III. ГОСПОДАРСЬКИЙ
КОМПЛЕКС НАЦІОНАЛЬНОЇ
ЕКОНОМІКИ I ЙОГО СТРУКТУРА

Основні поняття i терміни
• Агропромисловий комплекс,	• Міжгалузевий комплекс;
• Будівельний комплекс;	• Промисловий комплекс;
• Зв'язок;	• Ресурси;
• Господарський комплекс національної економіки	• Соціальна інфраструктура;
	• Транспорт.

3.1. Основи формування господарського комплексу

Економічний розвиток держави обов’язково супроводжується процесами поглиблення суспільного поділу праці i спеціалізації у господарській діяльності. Але будь-яка спеціалізація доцільна та правомірна тільки при наявності координації діяльності i формування зв’язків між різними галузями i виробництвами. Розвиток i певна фіксація таких зв’язків приводить до тісного поєднання суб’єктів господарювання, тобто до створення господарського комплексу національної економіки.

До основних факторів формування господарського комплексу національної економіки слід віднести:

• економіко-географічне положення;
  
• природно-ресурсний потенціал;
  
• трудоресурсний потенціал;
  
• історія розвитку i рівень господарського освоєння території.
  

Господарський комплекс України виник на основі соціально-економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. Для нього є характерним:

• наявність потужної промислової та агропромислової ланки;
  
• активна участь у міжнаціональному територіальному поділі праці;
  
• надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;
  
• паритетність промислового і агропромислового виробництв в більшості областях;
  

• екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;
  
• недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни;
  
• наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;
  
• недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;
  
• застарілість технологій, зношеність основних виробничих фондів, слабкий розвиток інноваційної складової;
  
• низька забезпеченість паливно-енергетичними, лісовими, водними ресурсами;
  
• недостатнє використання потужностей сировинної бази (в т.ч. відходів), зокрема в будівництві.
  

На рівні галузей економіки можна спостерігати об’єктивно існуючий процес створення міжгалузевих комплексів, які витупають в формі пов’язаних у певному відношенні галузей (підгалузей, видів діяльності) окремої території.

Основними чинниками утворення комплексів i їх територіальної організації є певні види ресурсів. Стимулятором розвитку багатьох міжгалузевих комплексів є локальні природні ресурси. Класифікація міжгалузевих регіональних комплексів, що розвиваються на природно-ресурсній базі наведена на рис.3.1.1.

групи поєднання природних умов i ресурсів

1 1 1 1

морські

лісові

природні умови

мінерально-

ресурси

ресурси

с/г виробництва цтва

сировинні ресурси

1

1 1

1

Типи міжгалузевих комплексів

1

1 1

море-

лісової і лісо-

аграрно-

мінерально-

промислової

промислової

промислоюї

промислової

орієнтації

орієнтації

орієнтації

орієнтації

i i _l__

i

i

i i 4_ 1 1

солевидо-увна

нафтобазо-

Рибо про-

лісохі-

Дерево-

лісо--

Лісогоспо-

Тери-

Зміша-

будін

хімічні

Машино-

Паливно-

Рудно-

Гірнично-

бувна

хімічна

мислова

мічна

обработна

загатівельна

дарська

торіальні

ні ТК

дустріальні

будівні

Енерге-

Металур-

видобувні

і

АПК

тичні

гійні

.

Рис.3.1.1. Чинники утворення міжгалузевих комплексів

Визначають такі основні підходи до виділення міжгалузевих комплексів.

1. Цільовий підхід. Міжгалузевий комплекс розглядається як група галузей господарського комплексу або окремих виробництв, які поєднані спільною метою розвитку.
   

1. Технологічний підхід. Передбачає групування галузей, які пов’язані між собою послідовністю переробки i використання загального матеріалу та однаковим призначенням продукції.
   

2. Відтворювальний підхід. Є визначальним у виділенні міжгалузевих комплексів на регіональному рівні. Він поєднує цільову спрямованість i технологічну послідовність переробки сировинних матеріалів. Характерним для нього є відтворювальна цілісність міжгалузевих комплексів на всіх стадіях та об’єднання підприємств i організацій виробничої та невиробничої сфер господарства.
   

3.2. Промисловий комплекс

Паливно-енергетичний комплекс - це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідравлічні, атомні електростанції та електростанції які працюють на нетрадиційних джерелах енергії. В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ - 25%. Разом з тим у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Вугільна промисловість України своїм розміщенням орієнтується на запаси вугілля, зосереджені в основному в Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському басейнах. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома вага належить Донецькому басейну - 87,0% (близько 100 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському буро-вугільному басейні - відповідно 2,0% (біля 2 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд.т). Крім того, запаси вугілля є на території Харківської i Полтавської областей - 8,7 млрд. т та 3акарпатської вугленосної площі - 0,2 млрд. т. Головним завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація потужностей, що вибули за рахунок завершення вже початого будівництва i реконструкції ряду шахт.

Нафтова i нафтопереробна промисловість України в своєму розміщенні орієнтується на родовища Передкарпаття - Долинське i Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та інші, а також нафтогазоносної провінції на території Полтавської, Сумської та Чернігівської областей, до найбільших з яких належать Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та інші. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості України у повоєнні роки. Зараз основний видобуток нафти припадає на Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний регіон - 111 родовищ, запаси 785,4 млрд. м3. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Причорноморсько-Кримському нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% (17 родовищ, запаси 14,3 млрд. м3) від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній. В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) - Дрогобицький, Кременчуцький, Лисичанський, Надвірнянський, Одеський, Херсонський. У зв’язку з незначним видобутком нафти в Україні обсяги її переробки в значній мірі залежать від масштабів імпортних поставок. Найважливішим завданням розвитку нафтопереробної промисловості є забезпечення суттєвого зростання технічного рівня виробництва. В першу чергу слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80% від загальних запасів.

Газова промисловість України орієнтується в своєму розміщенні на дев’ять нафтогазоносних областей, об’єднаних у три нафтогазоносні райони: Дніпровсько-Донецький (охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську i Чернігівську області), Карпатський (Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька i Закарпатська області) та Причорноморсько-Кримський (включає Запорізьку i Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим). 3абезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить близько 20%. Решта газу імпортується з Росії та Туркменістану. Перспективи розвитку газової промисловості України пов’язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати новітні досягнення технологій i техніки, які дозволятимуть підвищити ефективність видобутку ресурсу.

Торфова промисловість, розміщена в основному на Поліссі природно-географічній зоні для поліпшення забезпечення паливом районів місць зосередження цього виду ресурсів зберігає видобуток паливного торфу, однак повністю забезпечити потреби в ньому неможливо через невеликі його запаси. На території України загальні геологічні запаси торфу становлять 2172,6 млн. т, у тому числі 1555,0 млн. т- придатні для виробництва палива, з яких балансові запаси становлять 724,7 млн. Т. Враховуючи радіоактивну забрудненість багатьох торф’яних родовищ, запаси паливного торфу є ще більш обмеженими для використання у виробництві.

Функціонування виробничої та обслуговуючої сфер неможливе без використання електричної й теплової енергії. Енергетичною основою розвитку продуктивних сил на сучасному етапі та в перспективі є i буде електрична енергія. Сучасна електроенергетика є високомеханізованою, автоматизованою галуззю промисловості. У вартості електроенергії міститься висока частка матеріальних затрат i незначна частка живої праці.

В Україні експлуатують три типи електростанцій: теплові, гідравлічні та атомні, а також ті, які використовують енергію вітру та Сонця.

Основними регіонами розміщення підприємств з виробництва електроенергії є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська та Луганська області - на сході, Львівська та Івано-Франківська - на заході, Вінницька та Київська області - в центральній частині України.

Підприємства, які виробляють i передають споживачам теплову енергію, розташовані в усіх великих населених пунктах України.

Металургійний комплекс України представлений підприємствам и чорної та кольорової металургії. Металургія є галуззю спеціалізації України в міжнаціональному територіальному поділі праці. Чорній металургії належить одне з провідних місць в сучасній економіці України. Великий вплив має чорна металургія на розвиток i розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбінування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. Металургія є потужним фактором формування територіальних промислових комплексів. В місцях розміщення її основних підприємств зосереджується важке машинобудування, коксохімія, виробництво вогнетривких матеріалів, формуються крупні транспортні вузли. Розвитком i розміщенням металургія орієнтується на схід України, де сформувалися унікальні природні умови для розвитку цього комплексу. Тут знаходяться найкрупніші паливно-сировинні бази чорної металургії - Донецький кам’яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний i Нікопольський марганцеворудний басейни, значні поклади вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким (18,7 млрд.т), Кременчуцьким 4,5 млрд.т), Білозерським (2,5 млрд.т) та Керченським (1,8 млрд.т) басейнами. В Україні із рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану (у Житомирській області) та хрому. Головні родовища нерудної сировини (вогнетривів, флюсів тощо), яка використовується в металургії, знаходяться на Донбасі i в Автономній Республіці Крим. Нині в Україні нараховується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів i заводів, з феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничозбагачувальних комбінатів і три заводи металоконструкцій.

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т i більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь» та «Криворіжсталь». Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні. Практично весь металургійний комплекс України зосереджений в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу.

На території країни історично сформувалося три металургійних райони. Придніпровський металургійний район розташований вздовж правого i лівого берегів Дніпра - від Кременчука до півдня Дніпропетровської i Запорізької областей. За своїм значенням цей район є найбільшим виробником сталі i прокату. Донецький металургійний район охоплює металургійні підприємства Донецької i Луганської областей. Це основний підрайон по виробництву коксу i чавуну. Приазовський металургійний підрайон включає дві території: місто Маріуполь з його двома металургійними комбінатами - «Азовсталь» , а також ім. Ілліча, коксохімзаводом, північну i східну частини Керченського півострова.

Кольорова металургія України розвивається на основі розробки родовищ сировинних ресурсів - алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті та інші. Алюмінієва промисловість використовує в якості сировини боксити, запаси котрих на території України незначні. Промислове значення мають родовища Смілянське (Черкаська обл.) i Високопільське (Дніпропетровська обл.). Боксити завозять з Угорщини. Дуже важливою сировиною для виробництва алюмінію є каолін. Його родовища є в багатьох областях України, а видобувається він в основному у Вінницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській i Запорізькій областях. Головними родовищами калійно-магнієвих солей в Україні є Стебниківське i Калуське у Прикарпатті та сполук магнію - Сиваське и Криму. Виробництво нікелю орієнтується на найбільші родовища промислового значення, якими є Побузьке i Придніпровське. Найбільші родовища титанових руд знаходяться в Житомирській (Іршанське i Стремигородське) i Дніпропетровській (Самотканське). Поки ще не експлуатуються родовища хромітів в Кіровоградській i Дніпропетровській областях, тому потреба України в хромі задовольняється за рахунок імпорту з Уралу та Казахстану. Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському родовищі титанових руд, вони є також в Приазов’ї. В Україні є значні запаси ртуті. Основне її родовище - Микитівське, яке розташоване в межах м. Горлівки, є також родовище в Закарпатті (Вишкове). Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома основними факторами - сировинним та енергетичним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів). Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщують у місцях дешевої електроенергії, як правило поблизу потужних електростанцій. В розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяється два основних райони. У Донецькому районі знаходяться Микитівський ртутний комбінат, Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк» , Артемівський завод по обробці кольорових металів, який випускає латунь, латунний i мідний прокат, а також Свердловський завод алюмінієвого прокату. В Придніпровському районі розвиток галузі орієнтується також на потужну енергетичну базу Дніпрогесу, теплових й атомних електростанцій. В Запоріжжі зосереджені титано-магнієвий та алюмінієвий заводи, у Вільногірську - Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища. У Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чистих металів i завод твердих сплавів. В Кіровоградській області на базі родовища нікелевої руди діє Побузький нікелевий завод. Виробництво магнію здійснюється також Калуським ВО «Хлорвініл».

Головними напрямками розвитку металургійного комплексу України є підвищення технічного рівня сталеплавильного, прокатного, трубного, i метисного виробництва для забезпечення поліпшення якісних i сортаментних показників готової металопродукції з метою задоволення потреб власних споживачів i підвищення ефективності експортного потенціалу.