Національна економіка

Вид материала

Документы

Содержание 2.4. Науково-технічний потенціал 2.5. Інформаційний потенціал

Подобный материал:

• Конспект лекцій з дисципліни «Національна економіка», 1935.2kb.
• Назва реферату: Національна економіка, її суть та ознаки Розділ, 99.56kb.
• Харківська національна академія міського господарства фісун К. А. Жовтяк Г. А. Богдан, 21.24kb.
• Програма вступного випробування зі спеціальності 03050301, 03050301 «Міжнародна економіка», 270.3kb.
• Економіка праці й, 310.16kb.
• Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 411.94kb.
• Факультет міжнародних відносин Завдання для самостійної роботи по курсу, 267.08kb.
• Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей, 1446.25kb.
• Розділ Національна економіка Тема 12. Результати національного виробництва, 243.97kb.
• М. П. Пан Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством хнамг,, 1869.51kb.

Виділяють п’ять типів регіональних ринків праці в Україні:

• Перший тип має чітко окреслені ознаки браку трудових ресурсів як у промисловому, так i и аграрному секторах економіки і, тим самим, формує екстремальні умови відтворення робочої сили. Його утворюють поліські, подільські та карпатські області з низьким рівнем індустріального розвитку: Волинська, Житомирська, 3акарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська.
  
• Другий тип регіональних ринків наближається до першого, проте ознаки депресивності та застійності не досить чітко відстежуються. Для нього характерні дещо нижчі темпи падіння обсягів промислового виробництва та більш суттєві зміни в його структурі. До цього типу віднесено ринки праці Вінницької, Київської, Кіровоградської, Львівської, Сумської, Полтавської, Черкаської та Чернівецької областей.
  
• Третій тип ринку праці формують індустріальні області - Дніпропетровська, Донецька та Луганська - з досить високо-мобільною робочою силою та глибоким кризовим станом усієї сфери прикладання праці через її високу залежність від економічного стану галузей видобувної i важкої промисловості.
  
• Четвертий тип регіональних ринків праці охоплює Запорізьку, Харківську області та м. Київ. Характерними для нього є висока мобільність робочої сили, достатні пропозиції щодо працевлаштування населення, місткість ринку праці.
  
• П’ятий тип регіональних ринків праці утворюють причорноморські області - Одеська, Херсонська, Миколаївська та Автономна Республіка Крим з високою орієнтацією працездатного населення на різні форми самостійної зайнятості у різних сферах економіки.
  

2.4. Науково-технічний потенціал

Сучасний період розвитку України характеризує етап прискореного науково-технічного прогресу. Підйом розвитку національної економіки за рахунок науково-технічного прогресу (НТП) на чергову хвилю зростання базується на суттєвих досягненнях в області мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, використання нових видів енергії, біоніки, ефекту надпровідників, освоєння космічного простору. В багатьох країнах світу найбільш активним елементом відтворювального процесу є нарощування темпів НТП. У розвинених країнах світу пріоритетним напрямом економічного розвитку виступають наукоємні галузі.

Для України важливим елементом досягнення високого виробничого розвитку є реалізація моделі „випереджаючого розвитку" національної економіки. Перехід до неї може відбутися за рахунок підготовки та забезпечення технологічного „прориву", гуманізації основних факторів виробництва, масштабної інтелектуалізації людського потенціалу, прискорення НТП через призму формування нових знань, багаторазове посилення застосування новітніх інформаційних та телекомунікаційних технологій.

Науковий потенціал - це сукупність ресурсів i можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати господарські завдання. Складовими наукового потенціалу є кадри, кошти, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття «науковий потенціал» можна застосовувати щодо будь-якої сукупності наукових організацій (об’єднань у галузях господарства, міністерствах, відомствах), а також галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Тому можна говорити про науковий потенціал держави, оскільки вона об’єднує наукові організації різного підпорядкування.

Відсутність дієвого механізму впровадження технологій i технологічних рішень, скорочення кадрового потенціалу у вітчизняній науці - основні перепони на шляху зростання реальної економіки. Україну характеризує зростання віку наукових працівників, особливо з науковим ступенем, що свідчить про нарощування «вимивання умів» - відплив талановитих та працездатних наукових працівників за межі країни. Тенденції деградації НТП в Україні у найближчі роки можуть набути незворотного характеру. В цих умовах в Україні за роки становлення держави практично відсутній приріст організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи.

Основна маса організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи в Україні, зосереджена в економічно розвинутих регіонах - м. Київ (27% усіх організацій на початок 2005 р.), Харківській (15,1), Донецькій, Дніпропетровській, Львівській та Одеській областях (6,8 - 4,8%). Характерно, що майже в усіх регіонах кількість організацій дещо збільшилась порівняно з 1991 р., тоді як чисельність працюючих скоротилася майже вдвічі. Це призвело до появи невеликих i порівняно малопотужних наукових колективів. З 1995 р. починається поступове відношення наукового потенціалу країни — значно зросла кількість досліджень теоретико-прикладного характеру.

У період економічної кризи в Україні в першій половині 90-х років ХХ століття найсерйозніші руйнування відбулися в науково-технічному потенціалі країни, що є головним джерелом сучасного економічного зростання. Обсяг науково-дослідних i дослідно-конструкторських розробок скоротився більше ніж у 10 разів, що спричинило різке зниження конкурентоспроможності національної економіки i втрату значної частини потенціалу економічного зростання. Спад ВВП i зростання структурних та цінових диспропорцій у виробництві товарів i послуг відбувалися на фоні гальмуючого впливу скорочення обсягів упровадження вітчизняних науково-технічних розробок i розвитку інноваційних процесів.

Важливою складовою наукового потенціалу, від якої значною мірою залежить успішність виконання науково-дослідних i дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), є матеріально-технічна база організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи — основні фонди, що знаходяться в їх розпорядженні. Вартість основних фондів організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи, перевищує 6,6 млрд. грн., 6лизько 36,5% їх припадає на м. Київ.

Спостерігаються надзвичайно низькі темпи оновлення наукового парку. Більшість машин i устаткування, які знаходяться в користуванні організацій, що виконують НДДКР України, перебувають в експлуатації 11-20 років (11,6% всієї кількості) або й понад 20 років (26,2%).

В Україні в розрахунку на одну організацію, яка виконує наукові та науково-технічні роботи, припадає в середньому 29 розробок.

В цілому спостерігається тенденція до зменшення числа поданих заявок у Держпатент України при одночасному збільшенні ролі патентних відомств зарубіжних країн. Натомість кількість отриманих документів в обох випадках зменшується — найбільші наукові центри України (м. Київ, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Львівська області). Однак, у перерахунку на тисячу вчених та інженерів найвищі показники були характерні переважно для західноукраїнських регіонів.

В останні роки в Україні спостерігається стійка тенденція до скорочення асигнувань на науку — нині відповідно до законодавства України питома вага асигнувань на НДДКР має бути не більше 2,7% ВВП. У 2002-2003 рр. частка витрат на науку в Зведеному бюджеті України скоротилася до 0,36-0,22%, що за абсолютними показниками поступається не тільки розвинутим країнам, а й країнам, що розвиваються. Середній вік працівників у сфері НДР загалом у 2005-2006 рр. перевищував 49 років, докторів наук — 61 рік, а кандидатів наук наближався до 53 років (рис. 2.4.1, 2.4.2.).



Рис. 2.4.1. Розподіл фахівців вищої кваліфікації за віком (доктори наук)

Чим більше уваги приділяється державою створенню науково-технічного потенціалу, тим більше коштів на НДДКР витрачають великі компанії. На сьогодні фінансування науки в Україні майже в повному обсязі здійснюється з державного бюджету, комерційні структури фактично не асигнують свої кошти, що позбавляє країну важливого джерела заощадження i нарощування наукова-технічного потенціалу.

• до 30  31-40 2 41-5Q  51-55 256-60 2 61-70 2 71 і старшому
  

Рис. 2.4. 2. Розподіл фахівців вищої кваліфікації за віком (кандидати наук)

У 2002-2003 рр. дещо активізувалася інноваційна діяльність промислових підприємств України. 3 початку 2003 р. інноваційною діяльністю в промисловості займалося 9,8% загальної кількості підприємств. Серед підприємств, що займалися нововведеннями, майже 80% здійснювали продуктивні інновації, 35,2% виконували інновації, спрямовані на створення i впровадження нових або значно вдосконалених виробничих процесів. На ринок України було поставлено 4,3 тис. найменувань нової продукції, а також використано 768 нових технологічних процесів, із яких 332 – маловідходні та ресурсозберігаючі. Майже кожне п’яте підприємство купувало i впроваджувало нові засоби механізації й автоматизації виробництва, кожне тринадцяте - нові технології.

У цілому економічна криза в Україні призвела до зниження науково-технологічного потенціалу: через застарілі технології у виробництві; низький рівень впровадження НДДКР для підвищення якості продукції; надзвичайно низьку частку бюджетного фінансування НДДКР, науки, освіти, охорони здоров’я; значне відставання темпів НДДКР від країн – світових економічних лідерів; загрозу перетворення країни на „технологічний смітник", „відпливу умів" за кордон; забруднення навколишнього середовища, руйнування екосистеми.

Поза сумнівом, інноваційна модель розвитку є найбільш ефективною в сучасному світі. 3а інноваційного розвитку реальної економіки використання нових знань, реалізація конкретних переваг, які полягають в НТП, та людського капіталу країни, забезпечують зростання обсягу виробництва, підвищення якості продукту, зміцнення її конкурентоспроможності.

Найбільш узагальнюючими показниками розвитку інноваційної діяльності країни є показники впровадження інновацій на промислових підприємствах. В цілому в 1998-2000 рр. інновації здійснювали лише 18,4% загальної кількості промислових підприємств України (більша частина з них розміщувалась у промислово розвинутих регіонах – Донецькій, Харківській, Львівській, Луганській, Дніпропетровській, Вінницькій та Київській областях i у м. Київ).

Упровадження нововведень на підприємствах, які реалізують інноваційну стратегію власного розвитку, надало змогу їм оновити продукцію, підвищити її технічний рівень та конкурентоспроможність, збільшити обсяги виробництва i розширити ринки реалізації, знизити матеріало- та енергомісткість продукції (рис. 2.4.3).

Інноваційні процеси конкретизуються на просторовому рівні у вигляді нових форм виробництва: регіонів високого науково-технічного розвитку, технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів. Дві перші форми найвищого рівня організації та ефективності інноваційної діяльності в Україні, на жаль, ще не сформувалися.



20000
18000
16000
14000
12000
10000
8000
6000
4000
2000

2000 2001 2002 2003 2004


О6сяг реалізованої інноваційної гіроцукціі; млн грн.


Рuc. 2.4.3. Динаміка обсягів реалізованої інноваційної продукції в Україні

Під технологічним парком розуміють науково-виробничий комплекс, до якого входять дослідний центр i компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми, які виконують завдання зі створення та впровадження нових розробок, виготовлення сучасного обладнання та приладів. На початок 2005 року в Україні було зареєстровано вісім технопарків, з яких працювало 4.

Під бізнес-iкyбamopoм розуміють інноваційну структуру, головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності малих ризикових фірм підприємницького середовища. В Україні налічується близько 50 бізнес-інкубаторів. Вони, як правило, виникають при реалізації програм зарубіжної технічної допомоги Україні або як реакція на власні потреби підприємницьких виробничих мереж.

Таким чином, пріоритетні напрями розвитку підприємницького сектора в Україні полягають у залученні передового світового досвіду в розбудові нових видів відносин та форм організації в його середовищі та підприємницьких виробничих мереж різного роду.

3агалом розвиток інноваційної діяльності в Україні вирізняється слабкою мірою розвитку – понад 80% промислових підприємств не виконували жодної інноваційної роботи. На його заваді стоять незначна увага держави до реалізації інноваційної стратегії розвитку її регіонів, брак коштів, дуже низька інвестиційна привабливість більшості промислових.

Основні фактори сучасного зростання реальної економіки України залишаються екстенсивними. Економічне зростання 2002-2004 років не пов’язане з підвищенням конкурентоспроможності через поліпшення технологічного рівня. Воно обумовлене прискоренням темпів зростання українського експорту через сприятливу кон’юнктуру зовнішнього ринку.

Активне пожвавлення в економіці, тривалі тенденції зростання обсягів виробництва, капіталовкладень в основний капітал, інші здобутки останніх раків у реальній економіці України не призвели до формуванні основ інноваційної моделі розвитку. Інноваційні процеси в нашій країні пов’язані з використанням науково-технічних надбань минулих років, що пов’язано з відсутністю інвестиційного підкріплення їх розвитку. В 2006 році на 17,8% знизилась частка підприємств, які впроваджували інновації.

Недостатньо ефективно функціонував Держаний банк реконструкції i розвитку - основи дієздатної системи довгострокового інвестиційного кредитування суб’єктів економіки. Не розбудовано інноваційну інфраструктуру, передбачену 3аконом „Про інноваційну діяльність" - спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань інноваційної політики та спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ у регіонах. Основними факторами зниження науково-технічного потенціалу України, яке відбулася за останній час, стали переважання застарілих технологій виробництва, низький рівень упровадження НДДКР з підвищення якості продукції, низький рівень державного фінансування НДДКР, зниження рівня людського розвитку (освіти, охорони здоров’я, соціальної активності, психологічних настроїв, значне відставання темпів HДДKР реальній економіці від країн - світових економічних лідерів та ін.

2.5. Інформаційний потенціал

Інформацію завжди вважали важливою, невід’ємною складовою життя людини. Проте до середини ХХ ст. ця категорія не була об’єктом пильної громадської уваги та аналізу з точки зору її впливу на особистість i державу. Пише із входженням суспільства до нової соціальної стадії розвитку, кали економічне лідерства почало свідомо ототожнюватися з наукоємною продукцією, глибокими знаннями, вмінням швидко нарощувати професійний потенціал завдяки умілому опрацюванню інформаційних матеріалів, сформувалося принципово нове ставлення людства до інформації. 3 того часу її стали визнавати стратегічним ресурсом, що стоїть в одному ряду з природними, фінансовими, трудовими та іншими ресурсами розвитку суспільства i держави.

Інформація перебуває у постійному русі та розвитку, лишаючись основою всіх світових подій та явищ. Залежно від рівня розвитку суспільства, інформація має специфічні форми прояву, по-різному впливає на процеси соціально-економічної розбудови як кожної окремої країни, так i всього світового господарства. Нині, коли людство переживає процеси повсюдного впровадження інформаційних та телекомунікаційних технологій, коли знання набувають рушійної сили в економічному розвитку, коли майже всі країни світу перейшли на шлях ринкової економіки, інформація набуває свого нового значення, перетворюючись на економічну категорію.

Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, призначені для передачі в процесі комунікації; зміст повідомлення; абстрактне поняття, що свідчить про застосування інформаційного підходу (теорії інформації або теорії комунікації) для аналізу того чи іншого явища об’єктивної реальності.

Обґрунтовуючи тезу про інформацію як складову національної економіки, виходять, як правило, з таких аргументів:

• продукування інформації як такої - це вже самостійна виробнича галузь, тобто вид економічної діяльності;
  
• інформація нині є невід’ємним фактором будь-якого виробництва, одним із фундаментальних ресурсів кожної економічної системи;
  
• інформація вже давно стала товаром (інколи всього один біт інформації може коштувати мільярди доларів. Інформаційний товар є досить специфічним, оскільки, з одного боку, лежить в основі створення інформаційного продукту або інформаційної послуги i виступає як матеріальний товар, а з іншого - набуває товарної форми, тобто визначається не вартістю, а монопольною ціною через рівновагу попиту й рівня платоспроможності покупця);
  
• інформація - це елемент ринкового механізму, який поряд з ціною та корисністю впливає на визначення оптимального стану національної економіки та її рівноваги;
  
• інформація в сучасних умовах стає одним з найважливіших факторів у конкурентній боротьбі.
  

Однією із складових економічного потенціалу національної економіки є інформаційний потенціал, який займане особливе місце в економічному розвитку національної економіки та її інтеграції у світове господарство.

Інформаційний потенціал - наявні обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки і технологій та інших засобів i можливостей створювати, збирати, накопичувати, обробляти та використовувати різноманітні форми інформації для задоволення інформаційних потреб суспільства.

До національного інформаційного ресурсу відноситься уся належна Україні інформація, включаючи окремі документи i масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу i місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством i державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Інформаційний ресурс має ряд особливостей, які відрізняють його від традиційних ресурсів, зокрема:

• інформація впливає на ефективність виробництва без фізичного збільшення традиційних ресурсів;
  
• інформація діє на суб’єктивний фактор виробництва - людину, його характер, особливості;
  
• інформація прискорює процес виробництва, за рахунок зменшення періодів виробництва та обертання.
  

Таким чином, можна вести мову про те, що саме інформаційний ресурс здатен значно підвищити ефективність національної економіки, без будь-якого помітного збільшення обсягів використання інших ресурсів (праці, землі та капіталу).

Інформаційний ресурс діє у рамках національного інформаційного простору України, що становлять собою сукупність суб’єктів, відносин та продуктів інформаційної діяльності, які функціонують у рамках єдиного правового поля для задоволення інформаційних потреб особи, суспільства i держави засобами преси, телебачення, радіомовлення, книговидання та аудіовізуальної продукції на магнітних носіях, а також документних фондів бібліотек, архівів, музеїв.

Матеріальною основою інформаційного потенціалу виступає виробництво та використання відповідного технічного забезпечення.

Сучасний етап розвитку людства характеризується поступовою, але стійкою глобалізацією й інтернаціоналізацією, прискореними темпами розвитку всіх економічних процесів. Якщо промисловим технологіям знадобилося більше двох третин ХХ ст., щоб досягти нинішніх висот, то за останні 20 років інформаційні технології розвивалися прискореними темпами. За деякими оцінками, обсяг ринку інформаційних технологій i систем кожні п’ять років збільшується удвічі, при щорічному темпі у 10-12%. Це дає змогу створювати значну кількість нових робочих місць, збільшувати обсяги внутрішнього національного продукту.

Інформаційні технології - це сукупність методів, виробничих процесів та програмно-технічних засобів, які забезпечують збір, зберігання, обробку, передачу й використання інформації, або, іншими словами, це підсилювачі інтелектуальних можливостей людей i машин, основа розвитку продуктивних сил. Причому всі ці дії спрямовано на зниження трудомісткості процесів використання інформаційних ресурсів, підвищення їхньої надійності та оперативності.

За допомогою телекомунікацій та використання інформаційних технологій, які дають змогу практично миттєво підключатися до будь-яких електронних масивів даних, отримувати інформацію й використовувати її для аналізу, прогнозування, прийняття управлінських рішень у сфері бізнесу, комерції, маркетингу тощо.

В останні десятиріччя відчувається величезний попит на інформацію, а значить, i на комунікації, що зумовлюється діловими зв’язками, обмінами, глобалізацією конкуренції тощо. Цей попит викликаний i підтримуваний значними змінами в самих інформаційних i комунікаційних технологіях, в основі яких лежать три основні сили:

• розширене використання комп’ютерної техніки;
  

• зниження ціни на передачу інформації;
  

• поєднання комп'ютерної техніки i телекомунікаційного обладнання.
  

Швидкість зміни в інформаційних i комунікаційних технологіях, особливо в останні роки, значно зросла. Це спричинило появу нових товарів i послуг: стільникових телефонів, супутникового телебачення, Інтернету з сервісом "світової павутини" (це територіально розподілена гіпертекстова система Інтернет, є сервісом, призначеним для доступу до інформації, організованої за допомогою гіпертекстових зв’язків. Залежно від контексту i змісту інформація може подаватися у вигляді тексту, графіки, звуку, відео чи в будь-якій іншій формі) тощо.

У 2006 р. у світі було зафіксовано майже 1 млрд. користувачів Інтернет (15,7% населення Землі, зростання за п’ять років відбулося у 1,8 раза). Україна за цією статистикою мала 5,3 млн. користувачів (11,4% населення країни, зростання за п’ять років становило 25,4 раза), знаходячись по частці користувачів у загальній чисельності населення європейських країн попереду Молдови (10,6%), Боснії (4,9) та Албанії (2,4%). В Європі найбільша частка Інтернет-користувачів була зареєстрована серед населення Ірландії (78%), Норвегії (68%) та Швейцарії (66%).

Зміни також трансформують методи виробництва та дозволяють значно пришвидшити його процес. Інформаційні i комунікаційні технології, зумовлені розвитком наукових знань, в свою чергу, стають важливим елементом, що прискорює розвиток останніх.

Сучасний етап розвитку національної економіки передбачає впровадження в усі організаційно-управлінські та виробничо-економічні процеси новітніх інформаційних технологій, сучасних машин, механізмів, знарядь праці, використання величезних обсягів інформації і, відповідно, наявність нових та широких знань. Це визначає інформацію та процеси роботи з нею як основний чинник отримання економічних переваг, оскільки вже не потрібно доводити той факт, що країна, яка має високий рівень інформатизації більш самостійна у визначенні своїх свобод, стратегії й тактики розвитку, більш вільна у своїх діях на шляху інтеграції у світове господарство та утвердження свого позитивного іміджу на світовому ринку.

Інформаційний потенціал слід розглядати у поєднанні з технічним потенціалом (потенціалом засобів праці) та технологічним потенціалом.

Інформаційний потенціал в Україні в останнє десятиліття зазнав суттєвих змін. Однією з кардинальних тенденцій сучасного розвитку світової економіки є зростання рівня пріоритетності інформаційних продуктів i послуг порівняно з суто матеріальним виробництвом. 3а прогнозами дослідників, у перспективі до 90% працездатного населення буде пов’язано з виробництвом i виробничо-технологічним використанням інформаційних продуктів i послуг.