Національна економіка
| Вид материала | Документы |
- Конспект лекцій з дисципліни «Національна економіка», 1935.2kb.
- Назва реферату: Національна економіка, її суть та ознаки Розділ, 99.56kb.
- Харківська національна академія міського господарства фісун К. А. Жовтяк Г. А. Богдан, 21.24kb.
- Програма вступного випробування зі спеціальності 03050301, 03050301 «Міжнародна економіка», 270.3kb.
- Економіка праці й, 310.16kb.
- Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 411.94kb.
- Факультет міжнародних відносин Завдання для самостійної роботи по курсу, 267.08kb.
- Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей, 1446.25kb.
- Розділ Національна економіка Тема 12. Результати національного виробництва, 243.97kb.
- М. П. Пан Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством хнамг,, 1869.51kb.
Таким чином, кластер як умовно стійке утворення широкого кола учасників - інститутів підтримки, виробничих i комерційних структур, постачальників ресурсів, дистриб'юторів, урядів, науково-дослідних установ, громадських організацій - дає синергетичний ефект як власне для себе, так i для кожного учасника окремо та економіки загалом.
Сучасні корпорації впливають на ринок не лише за рахунок використання його ж принципів та закономірностей функціонування, а й опосередковано через координацію діяльності державних органів влади. У літературі даний механізм прийнято називати корпоративним лобізмом.
Корпоративний лобізм - це форма взаємодії влади та крупного бізнесу, що проявляється як прагнення останнього провести власні інтереси позаринковими способами з метою власних економічних інтересів. Він проявляється у таких основних формах:
- просування власних лобістських інтересів в органи влади шляхом аргументації невідкладності та актуальності проведення певних заходів;
- надання консультаційних послуг органам влади;
- технічна допомога в зборі та о6робці інформації, участь у написанні документів та моніторинг виконання виданих актів;
- просування „вигідних" кандидатур в органи влади;
- участь у виконанні державних програм, управління державною власністю на договірних умовах.
Корпоративний лобізм об’єктивно існує як опосередкована форма впливу на ринковий механізм. І завдяки тому, що він не є узаконеною формою взаємовідносин влади i бізнесу, він складно піддається регулюванню з боку суспільних та державних інститутів влади, і, разом з тим, відкриває широкі можливості для варіювання альтернативами в межах цих взаємовідносин.
Використання корпоративного лобізму допомагає розширити межі власного зростання фірмі-носію лобістських інтересів, що проявляється як отримання додаткових ринкових переваг перед іншими учасниками ринку. А.Д.Берлін та Г.Е.Грігор, проаналізувавши концепцію конкурентних переваг М.Портера, прийшли до висновку, що кожна з них може бути забезпечена шляхом використання лобізму. Так, загроза входження на ринок нових учасників, ринкова влада постачальників ресурсів, ринкова влада споживача, загроза з боку товарів-замінників i необхідність добиватись вигідного становища серед конкурентів можуть бути усунені завдяки таким механізмам як: ліцензування, сертифікація продукції, адміністративний примус, додаткові норми i стандарти, контракти з державними постачальниками за нижчими за ринкову цінами, отримання права поза конкурсом на розробку сховищ, пільгові оренда, збут, зниження податкового тиску на лоббі, штучне обмеження попиту на товари, отримання преференцій перед іноземними фірмами, заборона певної реклами чи навпаки просування рекламних та інших маркетингових акцій фірми-лоббі тощо.
Тобто, лобіювання власне корпоративних інтересів в органах державної влади поряд із застосуванням вказаних вище форм регулюючого впливу фірм на ринок становить ніщо інше як спосіб коригування форм реалізації законів ринкового саморегулювання і, відповідно, його вплив об’єктивно по каналам економічної системи розповсюджується не лише на окремі сфери, ринки чи галузі, а на всю національну економіку.
Таким чином можна зробити висновок, що сучасні корпорації виступають потужними суб’єктами ринку. Їх сила, могутність проявляється двонаправлено: через систему внутрішніх та зовнішніх каналів кругообігу ресурсів. Це - ринкова та загальна економічна влада корпорацій - їх здатність „забезпечувати власну життєдіяльність, нарощувати власну вагу на зовнішньому та внутрішньому ринках, нав'язувати власні принципи i правила гри іншим учасникам ринку, поглинати чи відштовхувати на периферію більш слабких конкурентів, за можливості диктувати ринку свої ціни, реалізувати вплив на органи державної влади" і, в той же час, розуміючи власну залежність від економічної системи, поза межами якої їх існування позбавлене сенсу, „надавати право" на існування i розвиток прямо чи опосередковано усій сукупності економічних агентів.
Внутрішня влада над власними ресурсами компанії у поєднанні з додатковою господарською владою фірми над зовнішніми щодо неї ресурсними потоками, що проявляється у прагненні оптимізувати їх рух у потрібному для фірми напрямку, представляє собою, у кінцевому випадку, механізм корпоративного регулювання економіки, що проявляється як цілеспрямований прямий та опосередкований вплив на основні параметри суспільного виробництва: попит, пропозицію, ціну i конкуренцію - з метою задоволення власних корпоративних та суспільних потреб, паза межами яких економічна система i всі її елементи позбавлені сенсу i не можуть існувати.
В Україні за роки незалежності було сформовано масштабний корпоративний сектор, що представлений АТ (ВАТ, ЗАТ, ДАК), ТНК, синдикатами, консорціумами, ПФГ та іншими ІКС - понад 192368 структур.
Проте вони й до цього часу не спромоглись створити систему дієвих механізмів регулювання (координації) національної економіки. в Україні корпоративне регулювання має квазіформу:
- На макрорівні діяльності корпорацій не дотримується практика взаємоузгодження інтересів суб’єктів корпоративних відносин через систему корпоративних інститутів та інституцій - порушення норм, принципів, правил проведення загальних зборів акціонерів, розкриття корпоративної інформації, формування та діяльності органів управління компанії тощо;
- Корпоративний лобізм не відповідає міжнародній практиці взаємозв’язків між владою i бізнесом i має форму „зрощення політичної та економічної влади" - за допомогою владної підтримки на рівні держави i регіональних політичних еліт окремі фінансово-промислові групи активно втручаються в економічні процеси, приватизацію державних підприємств, ініціюють поділ економіки країни на сфери свого впливу..., створюють для „своїх" відповідні прикриття, пільгові умови функціонування;
- Стратегія фірми досить часто не відповідає загальній стратегії роз-національної економіки - вона переважно коливається на полюсі короткочасного швидкого збагачення за рахунок збільшення ринкової та економічної влади;
- Приватизація та корпоратизація відбуваються з порушенням чинного законодавства;
Держава, виступаючи на перших етапах ринкових перетворень крупним акціонером, й до цього часу не розробила єдиної стратегії управління власними корпоративними правами. АТ зі значною часткою держави (понад 25%) мають найбільшу заборгованість по виплаті дивідендів, часто є збитковими. Про це свідчить динаміка надходжень до бюджету належних державі дивідендів від володіння корпоративними правами. Протягом останніх трьох років надходження податків від акціонерних компаній з часткою держави до бюджету зменшились майже у три рази; скоротились власні або чисті активи цих компаній (в 1,5 рази). Освоєння капітальних інвестицій державними акціонерними компаніями 3 часткою держави понад 50% було наступним: капітальне будівництво - 0,12 млрд. грн., основні засоби - 0,03, в інші необоротні матеріальні активи - 0,02, в нематеріальні активи - 0,01, інші інвестиції - 0,17. В цілому капітальні інвестиції НАК i ДХК за 2005 рік у порівнянні 3 2004 роком зменшились на 95% i така тенденція спостерігається за всіма видами капітальних інвестицій;
- Й до цього часу не існує систематизованої нормативно-правової бази та вітчизняних інституцій консультативного характеру (принципи, правила, кодекси) для врегулювання основних питань практики господарювання корпорацій, а також не врегульовано конфлікт між власниками дрібних та великих пакетів акцій, внутрішніх та зовнішніх інвесторів, проблем робітників-акціонерів та захисту їх прав;
- Зв'язки корпорацій з науково-дослідними та іншими некомерційними за своєю суттю установами є нестійкими. Фактично, лише найбільші зрілі українські корпорації усвідомлюють необхідність такої активної співпраці з метою нарощення як власної конкурентоспроможності, так i її реалізації в національних масштабах та ін.
Є й ряд позитивних зрушень у практиці господарювання вітчизняних корпорацій, наприклад, ратифікація міжнародних договорів i концепцій щодо формування національних ТНК, участь деяких компаній у реалізації стратегій соціально-економічного розвитку національної економіки, спільна робота представників компаній, органів влади та науковців у розробці національних рейтингових оцінок корпоративного управління, проте вони не набули широкого розповсюдження та системного характеру.
Загалом же стійкість національної економіки повинна забезпечуватись загальною системою механізмів саморегулювання - ринковим, державним та корпоративним механізмами регулювання економіки. Їх система в країнах з постіндустріальною економікою визначається як функціональна економічна система (ФЕС).
ФЕС - це складна система сучасних механізмів регулювання економіки, що складається з сукупності підсистем координаторів економічної діяльності та соціального стану національних економік на принципах поєднання об’єктивних закономірностей розвитку економіки та продуманої планомірної політики. Взаємовідносини між підсистемами побудовані таким чином, щоб вчасно реагувати i завчасно попереджати значні диспропорції у господарській діяльності держави, тобто забезпечувати дотримання основних макроекономічних параметрів рівноваги національної економіки на всіх рівнях її функціонування. Лише за таких умов в економіці спостерігається стабільне економічне зростання та забезпечується Синергічний ефект від поєднання суб’єктивного та об’єктивного начал господарської діяльності суспільства.
Саме такий шлях має бути пріоритетом розвитку господарського механізму національної економіки України при переході на принципи функціонування сучасних змішаних систем, у напрямку до формування „нової" (інформаційної, постіндустріальної) економіки.
5.3. Державне регулювання економіки: бюджетне, податкове, фінансово-кредитне регулювання
Інститут держави як явище суспільного характеру вже досить тривалий період знаходиться під пильною увагою вчених. Найбільшу цікавість завжди викликали питання про те, які саме функції повинні бути закріплені за його бюрократичним апаратом, а які ні, якою є природа держави, якими мають бути межі між суспільством i державою i чи мають вони бути взагалі.
Протягом останніх двохсот років функції держави i її роль у суспільстві значно розширились, система механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів стала більш структурованою, динамічною. Поштовхом до перегляду місця i ролі держави в економічній системі стала депресія 30-их років, що довела неспроможність ринкового механізму вирішувати ряд соціальних, екологічних, правових та суто економічних питань. Саме в цей період кейнсіанський напрям економічної науки обґрунтовує об’єктивну необхідність в активному втручанні, антикризовому регулюванні, управлінні макроекономічними процесами та соціальними явищами з боку держави.
В 50-60-ті роки на хвилі зростання нових ідей посилення соціальної та економічної політики, відбулося небачене раніше розширення діяльності уряду в таких сферах як охорона здоров'я, житлове будівництво, освіта, трудові відносини, екологічна відповідальність бізнесу, управління макроекономічними процесами, участь у розв'язанні міжнародних соціально-економічних проблем тощо. Подальші спеціалізація i кооперація праці, інтеграційні та глобалізаційні взаємозв’язки між країнами, поява транснаціонального бізнесу стали причиною посилення регулюючого впливу держави на економічну та інші сфери життєдіяльності суспільства.
Ринковий механізм регулювання має об’єктивний характер i є виправданим з точки зору забезпечення саме економічної діяльності (економічної свободи і демократії у взаємовідносинах між суб’єктами ринку), проте він не має таких всеосяжних взаємозв’язків i його закономірності не завжди є виправданими в інших підсистемах суспільства. Тут його дія обмеженою.
Як доводить історичний досвід людства держава - це i є та особлива, універсальна інституція, що має публічну, державну владу та спеціалізований апарат для регулювання системи суспільних відносин загалом. Жодна з суспільних інституцій не спроможна підмінити роль держави у суспільстві (рис.5.3.1.) .
Рис. 5.3.1. Сфери впливу держави на складові суспільної системи
У курсі „Національна економіка" досліджується аспект державного регулювання та управління економікою.
Державне регулювання економіки є частиною господарського механізму національної економіки, який представляє собою 1) процедуру, процес впливу суб’єктів регулювання (ринку, корпорацій, держави) на спосіб i характер дій всіх суб’єктів економічної системи відповідно до розвитку їх внутрішньої суті, цілей, структури та місця в економічній ієрархії; 2) сукупність основних форм i методів координації елементів i підсистем господарського комплексу суспільства, а також використання економічних законів, розв'язання суперечностей економічної системи, реалізації базових економічних відносин, а також розвитку людини та узгодження найважливіших типів інтересів.
Відповідно, державне регулювання економіки (ДРЕ) - це: 1) система прийняття рішень та практичного здійснення заходів та процедур, спрямованих на задоволення соціально-економічних потреб суспільства та індивідів, що витікають з вихідних умов стану i розвитку національної економіки; 2) процес впливу державних органів влади на умови, способи, характер дій суб’єктів економічної підсистеми відповідно до стратегії загально національного розвитку Відмінною рисою державного регулювання економіки є те, що якщо ринкова координація шляхом тривалої еволюції дійшла до стану об'єктивно-раціонального
збалансування показників національної економіки, то державне регулювання (як випливає з визначення) не містить у собі такого вбудованого
механізму, i головною рисою його є комплексність, врахування та аналіз
економічних параметрів, планомірність, продуманість i прогнозованість.
Об’єктивна необхідність ДРЕ викликана наступними причинами:
- ринок не завжди спроможний був забезпечити постійний активний комплексний розвиток продуктивних сил суспільства: наука, освіта, охорона здоров'я, соціальний захист тощо;
- екологічна криза i проблеми, пов'язані з безвідповідальною і неконтрольованою дією суб’єктів економіки;
- неспроможність ринкового механізму забезпечувати рівномірний розвиток регіонів.. галузей національної економіки та розподіл ресурсів i благ;
- необхідність формування координаційного центру управління та регулювання в умовах поглиблення процесів усуспільнення виробництва,
тобто відносин спеціалізації, кооперації, комбінації, концентрації виробництва, поглиблення міжгалузевих зв'язків;
- ускладнення відносин власності;
- проблеми задоволення суспільних благ, що не зорієнтовані на ринковий попит;
- ринок не спроможний самостійно подолати та компенсувати зовнішні ефекти від діяльності суб’єктів господарювання (екстерналії), оскільки вони є тими втратами або вигодами від діяльності, що не враховуються механізмом ціни;
- необхідність проведення єдиної соціально-економічної політики;
- нездатність ринкового механізму проводити єдину грошово-кредитну політику;
- необхідність подолання соціальної напруженості та значної диференціації суспільних груп за доходами та ін.
Тобто, ДРЕ виникає тому, що ринок не може в принципі вирішувати чимало питань, оскільки реагує лише на потреби, що виявляються через попит на товари i послуги, а багато чинників, від яких залежить навіть сама його робота, ним не вимірюються. Це - створення загальних умов життя суспільства, які не можуть бути викладені в суто економічних термінах ціни, конкуренції, попиту, пропозиції i прибутку, спрямування ресурсів поза економічними потре6ами суспільства тощо.
Об'єктами ДРЕ є соціально-економічні процеси, явища, умови прийняття економічних рішень та здійснення господарської діяльності, виробничі відносини національної економіки, сектори, підсистеми та окремі елементи народного господарства, функціонування яких складно забезпечити або неможливо забезпечити дією ринкового механізму господарювання.
Суб'єктами ДРЕ виступають органи державної, місцевої та судової влади, побудовані за ієрархічним принципом, а також інші структури управління i регулювання, визначені національним законодавством, які здійснюють регулювання економіки на національному, регіональному i місцевому рівнях. Структура суб’єктів ДРЕ у всіх країнах є різною. Вона залежить від рівня розвитку національної економічної системи, геополітичного становища, історико-економічного розвитку, політичної ситуації, правлячого режиму, форми правління, форми державного устрою тощо.
В Україні суб’єктами ДРЕ виступають:
- Президент України,
- Верховна Рада України,
- Кабінет Міністрів України,
- обласні там місцеві органи виконавчої влади,
- органи місцевого самоврядування,
- органи державної та місцевої влади Автономної республіки Крим
(АРК),
- Національний банк України,
- функціональні та галузеві міністерства,
- органи судової влади (Господарський суд України, арбітражні суди тощо),
- ради експертів при Органах влади та підприємствах ДСІ?,
- спеціальні органи (наприклад, Антимонопольний комітет України,
Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, тощо).
Відповідно, ті проблеми, що не можуть бути вирішені суто за рахунок дії механізмів ринкового саморегулювання, делегуються суспільством державним органам влади, що мають чітку ієрархію i виконують специфічні функції для забезпечення стабільного стану національної економіки та суспільства загалом. У процесі своєї діяльності, не зважаючи на диференційованість виконуваних ними функцій, їх роль визначається напрямком загальнодержавної стратегії розвитку та сукупними загальнодержавними цілями економічного регулювання:
Цільова (стратегічна) функція - державні Органи визначають найбільш загальні, спеціальні та специфічні цілі, плани i пріоритети економічного розвитку держави. Вони об’єктивуються у програмах загальнодержавного розвитку, регіональних програмах соціально-економічного розвитку, концепціях, постановах, бюджетах усіх рівнів тогц0.
Функція нормотворення (нормативна, законодавча) - це функція, що дозволяє державі встановлювати нові, підтримувати визнані членами суспільства „правила гри" у сфері економічного розвитку. Вони мають директивний (примусовий), загальнообов'язковий характер. Можуть стосуватись як усіх членів суспільства, всіх суб’єктів господарювання, так i окремих їх категорій.
Стимулююча (стримуюча) функція - держава формує систему регуляторів економічної реальності таким чином, щоб у певні моменти розвитку національної економіки стимулювати або стримувати певні аспектів її розвитку з метою їх руху у бажаних для суспільства напрямках.
Коригуюча (координуюча) функція - полягає у постійному коригуванні державними органами влади руху обмежених економічних ресурсів з метою їх найбільш оптимального та рівного розподілу серед усіх членів суспільства (як тих, що реально є суб’єктами економіки, так i тих, що ними будуть чи вже зробили свій внесок у соціально-економічний розвиток національної економіки)., держава перерозподіляє ресурси для регулювання зовнішніх ефектів ринкової поведінки, формування пропозиції суспільних благ i послуг, загальної стабілізації національної економіки тощо.
Соціально-екологічна функція - держава у силу своєї природи здатна найбільш повно впливати на процеси соціального розвитку, що нерозривно пов'язаний з наслідками економічної діяльності: соціальні виплати та гарантії, встановлення мінімального прожиткового мінімуму, пенсій, заробітної плати, механізмів розподілу національного доходу та національного багатства суспільства, встановлення системи екологічних нормативів та контроль за їх виконанням тощо.
Контролююча функція - полягає в тому, держава має право здійснювати систему заходів щодо нагляду i контролю за виконанням встановлених норм i нормативів, різного роду стандартів i програм, що дозволяє коригувати плани економічного розвитку відповідно до отриманих результатів економічної діяльності.
Функція прогнозування - полягає в тому, що держана здійснює постійну систему заходів щодо прогнозування наслідків та можливих варіантів подальшого соціально-економічного розвитку національної економіки. Державний економічний прогноз становить систему кількісних i якісних показників розвитку макроекономічної ситуації в країні на певний період, що охоплює формування структури економіки та соціальної інфраструктури, Обсягів i параметрів суспільного виробництва, зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Функція безпосереднього управління державним сектором економіки - окрім регулювання загальнонаціонального економічного розвитку держава також реалізує функції безпосереднього управління підприємствами державного сектора економіки та процесами формування i розподілу суспільних благ. державний сектор економіки - це комплекс господарюючих суб’єктів, органів та установ, які повністю або частково належать загальнодержавним та регіональним органам вдали (державні підприємства, державні акціонерні компанії тощо). По відношенню до цих підприємств держава виступає безпосереднім менеджером та керівником усіх процесів, що здійснюються у них. Особливістю державного сектора економіки є те, що він першочергово націлений у своїй діяльності не на отримання при6утку, а на задоволення суспільно необхідних благ, які не здатні забезпечити інші суб’єкти господарювання. Традиційно до таких благ відносяться енергоджерела (газ, електроенергія тощо), водні та земельні ресурси, дороги, садово-паркові території, будівництво дитсадків, участь у розвитку фундаментальної науки i освїти, охорона здоров'я, системами комунікацій тощо. Ці блага мають ряд особливостей, не притаманних благам, які отримуються від діяльності приватного та корпоративного секторів економіки: не можуть бути поділені на одиниці споживання та продані частками; їх важко виміряти у вартісному співвідношенні; вони споживаються усіма громадянами, не залежно від того платять за них чині; є не вибірковими у споживанні (усі члени суспільства мають рівні права у доступі до них), ці блага споживаються громадянами колективно, а також вони мають нульові граничні витрати (при збільшенні числа споживачів блага витрати на них не зростають), у будь якому випадку ці блага є суспільно значимими для розвитку та підтримання стабільного функціонування суспільства.
Захист конкуренції – держава виступає гарантом „чесної гри" між суб’єктами господарювання в рамках національного ринкового середовища та частково за його межами. 3 метою реалізації даної функції вона створю державні комісії та інші органи з питань регулювання цін, встановлення стандартів i а6межень діяльності у випадку монополій, застосування антимонопольного законодавства, державні закупівлі тощо.
Стабілізаційна функція - її суть полягає в тoмy, щоб вчасно відслідковувати та виправляти процеси та наслідки інфляції, безробіття, зайнятості тощо з метою недопущення диспропорційного розвитку економіки та соціальної напруженості у суспільстві.
Мета, роль та функції ДРЕ проявляються через систему засобів i методів ДРЕ.
Методи ДРЕ – це способи впливу держави на усі сфери суспільного відтворення національної економіки, її функціонально-організаційну структуру, ринкову інфраструктуру, а також усі процеси та явища соціально-економічної реальності з метою створення чи забезпечення умов їхньої діяльності відповідно загальнонаціональної економічної стратегії розвитку.