Національна економіка
| Вид материала | Документы |
СодержаниеВертикально інтегрованими об’єднаннями Диференцїація власника i підпри |
- Конспект лекцій з дисципліни «Національна економіка», 1935.2kb.
- Назва реферату: Національна економіка, її суть та ознаки Розділ, 99.56kb.
- Харківська національна академія міського господарства фісун К. А. Жовтяк Г. А. Богдан, 21.24kb.
- Програма вступного випробування зі спеціальності 03050301, 03050301 «Міжнародна економіка», 270.3kb.
- Економіка праці й, 310.16kb.
- Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 411.94kb.
- Факультет міжнародних відносин Завдання для самостійної роботи по курсу, 267.08kb.
- Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей, 1446.25kb.
- Розділ Національна економіка Тема 12. Результати національного виробництва, 243.97kb.
- М. П. Пан Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством хнамг,, 1869.51kb.
3а своєю внутрішньою архітектонікою та зовнішніми формами участі в розвитку національної економіки корпорації значно відрізняються від приватних та державних підприємств.
В силу своєї специфіки (табл. 5.2.1, 5.2.2), корпорації здатні об’єднувати під єдиним координаційним центром різні сфери господарської діяльності: по-горизонталі, по-вертикалі та конгломератно. Відповідно, корпорації можуть бути:
Горизонтально інтегрованими об’єднаннями - об’єднання фірм, в руках яких концентрується більша частка виробництва певної сфери чи галузі.
Вертикально інтегрованими об’єднаннями - сучасна форма концентрації капіталу великих корпорацій, за якої вони об’єднують послідовні стадії процесу виробництва, збуту тощо у певній сфері господарювання.
Конгломератами - форма сучасних монополістичних об’єднань крупних корпорацій, яка характеризується повним проникненням у галузь чи несуміжні за своєю суттю галузі та сфери як за продукцією, що виготовляється, так i за виробничою технологією.
Їх структура не є тотожною первинним ланкам виробництва - підприємствам за структурою взаємозв’язків між базисними економічними інститутами (табл. 5.2.3.).
Таблиця 5.2.3.
Характер взаємозв’язку базисних економічних
інститутів у корпорації та на підприємстві
| Характеристика | Підприємство | Корпорація |
| 1 | 2 | 3 |
| Власність | з визначеним власникам –од- | Синтез різних форм об’єднання |
| | ноосібна, сімейна, суспільна. | власників - окремих осіб, органі- |
| | Співпадання власника i під- | зацій, установ, ринкових посеред- |
| | приємця | ників тощо. |
| | | Диференцїація власника i підпри- ємця |
| Влада | Власники формально мають | Розподіляється відповідно до |
| | однакові частки влади або ж влада зосереджена в руках | частки, внесеної у компанію i, відповідно, нормативно визначе- |
| | однієї особи | на її неоднаковість для власників |
| Управлін- | Реалізується безпосередньо | Чітке розмежування управління |
| Ня | власником або делегується менеджменту під безпосереднім керівництвом власника = власність -+- управління | та власності |
| Праця | Наймана праця без права на | Наймана праця з правом на |
| | участь в управлінні | участь в управлінні |
| Продовження таблиці 5.2.3. | ||
| 1 | 2 | з |
| Органі- | Найчастіше лінійна струк- | Складна іерархічна структура, що |
| Заційна | тура, що не забезпечує під- | Забезпечує компанії самодостат- |
| Структура | Приємству самодостатності i | ність на ринку (блоки 3 фінансо- |
| | змушує звертатись за додат- | Вих., виробничих, науково-техніч- |
| | ковими послугами до ринко- вих посередників | Них, збутових та інших питань, що самі є складними комплекса- ми i мають певну самостійність) |
| Масштаби Діяльності | Малий та середній бізнес | Переважно великий бізнес |
| 3а споро- | Вихід на ринок | Більший рівень самозабезпечен- |
| бом отри- | | ня в наслідок концентраціі та |
| мання ре- | | інтеграції з іншими ринковими |
| Курсів | | Агентами |
| Відно- | Ринок невідомий | Ринок відомий, що забезпечуєть- |
| шення до | | ся інтеграційними зв'язками та |
| Ринку | | активними маркетинговими до- Слідженнями |
| Організаційно правова Форма | Домогосподарство, комунальне підприємство, державне підприємство, партнерство, сімейне | Об'єднання, що засновані на па- йових принципах з обмеженим вкладеними частками правом на управління - АТ та складні кор- |
| | Підприємство | Поративні утворення |
| Межі ді- | Переважно місцевий, регіо- | Переважно національний та над- |
| Яльності | нальний, іноді національний | національний рівні економічної |
| | рівні економічної активності | Активності |
У структурі економічних взаємовідносин між структурними ланками корпорації також відбуваються значні зміни, оскільки ланками фірм та надфірмових утворень є не певні виробничі та управлінські одиниці, а цілі майнові та виробничі комплекси, що мають змогу бути самостійними організаційно-правовими формами господарювання. Так, наприклад, сучасні корпорації можуть включати такі блоки (рис.5.2.1).
Взаємовідносини між блоками вже не є конкурентними у повному розумінні даного поняття, вони є відносинами „материнськими або батьківськими", оскільки усі суб’єкти об’єднання мають єдину мету діяльності i дотримуються єдиної філософії на ринку. Так само, за умов стійкого корпоративного утворення рух ресурсів забезпечується не через ціновий механізм, а шляхом внутрішньо корпоративних контактів та домовленостей, тобто через систему внутрішньо корпоративних інститутів. Вони представлені у двох основних формах: як формальні інститути корпорації (внутрішня документація, офіційні договори та домовленості) та неформальні інститути (змови, неофіційні домовленості, погрози, шантаж, шпигунство).
Так, формальні інститути забезпечують внутрішню стабільність компанії, регулюють рух ресурсних потоків, встановлюють права та обов'язки сторін. Крім того, вони слугують основним джерелом інформації для формування інституту репутації компанії для громадськості, ЗМІ, органів влади, постачальників, споживачів, конкурентів, інвесторів. Вони гарантують законність діяльності компанії та забезпечують для іншої сторони надійність взаємовідносин з фірмою. Офіційні договори та домовленості прописують усю сукупність необхідних умов для забезпечення діяльності компанії: від строків домовленості та сторін, що беруть у ній участь, до питань ресурсних потоків, принципів управління, ціноутворення, стратегії i тактики договірних відносин.
Неформальні інститути досить часто застосовуються на противагу деяким формальним аспектам діяльності. Основна причина такого стану полягає в тому, що компанія-ініціатор (ініціатори) взаємовідносин не повинна апріорі звітувати про результати виконання домовленості, може легко обійти державне втручання нагляд за діяльністю компанії i зекономити на оформленні домовленості.
Змови без офіційного афішування умов домовленості можуть розглядатись в якості механізму забезпечення конкурентної переваги на ринку, особливо в умовах нестабільної ринкової ситуації, загрози з боку інших учасників даного ринкового сегменту чи держави. „Змовники" неофіційно встановлюють єдиний диктат па ринку шляхом маніпулювання цінами, товарним асортиментом, розповсюдженням „необхідної" інформації про конкурентів та власні фірми на ринку.
В результаті неофіційного згрупування кількох великих компаній у прагненні певним чином вплинути на ринок з метою реалізації власних інтересів у галузі, підгалузі, на ринковому сегменті відбувається формування так званого „ринкового вакууму", коли ринковий механізм витісняється корпоративними важелями впливу. Наприклад, якщо за умов ринкового саморегулювання компанії-змовники діяли окремо у політиці формування та підтримання певного рівня цін, то при змові вони можуть сформувати єдину ціну на товар чи ресурси, яка об’єктивно буде впливати на ціноутворення середнього та малого бізнесу, представленого на ринку даного товару чи ресурсу, відіб’ється на цінах постачальників, структурі попиту i пропозиції.
Наприклад, лідерство у цінах. Олігополісти i монополісти мають змогу координувати свою цінову політику, не вступаючи у пряму змову один з одним: коли компапія-лідер штучно занижує або підвищує ціну, інші фірми змушені роботи аналогічний крок, що не притаманно ринковому механізму з вільним ціноутворенням. Таким чином, ІКС здійснюють додаткову до власної господарської владу, тобто пануючи, управляючи, керуючи, організовуючи i контролюючи ситуацією у державі, створюючи її за рахунок цілеспрямованого впливу на суспільство i параметри виробництва i тим самим забезпечуючи собі стабільний прибуток та подальший розвиток.
Специфічним інститутом компанії, що поєднує в собі формальний та неформальний елементи її діяльності, частково відображені в документах та практиці укладання контрактів (формальні чи неформальні домовленості), є корпоративна культура. В сучасних умовах вона вже давно перестала уособлювати лише внутрішню архітектоніку компанії, перетворившись на „соціальний клей", який не просто „допомагає утримувати цілісність організації за рахунок створення прийнятних стандартів мислення i поведінки", а й забезпечує внутрішню i зовнішню інтеграцію, зв'язок між внутрішніми формами її прояву та механізмами зовнішнього позиціонування для зміцнення свого становища на ринку.
Вона поєднує в собі елементи організації внутрішнього життя фірми (моделі поведінки, фірмовий одяг, логотип, взаємовідносини керівництва з персоналом, філософія існування, внутрішні комунікації, стиль управління тощо) зі спосо6ами прояву її „унікальності" в зовнішньому середовищі. Ці спосо6и реалізації зовнішніх контактів є своєрідними каналами, що передають i отримують імпульси з зовнішнього середовища.
У дію вступає цілий комплекс форм зовнішнього прояву корпоративної культури, які вже не можна розглядати як окремі елементи структури компанії: маркетинг, стратегічне планування та прогнозування, корпоративна політика та корпоративні програми, що у своїй сукупності ведуть до формування єдиної конкурентної стратегії фірми на ринку i виступають основним засобом комунікації між нею та ринковими агентами. Вони є системою планомірного цілеспрямованого і, фактично, альтернативного впливу на ринкову та загальну економічну ситуацію в економіці країни та за її межами. Їх прояв не описується лише законами ринкового саморегулювання чи державного втручання в економічні процеси, він виходить за їх рамки як „внутрішньо триєдиний світ корпорації - мікро-, мезо- i макрорівні діяльності є нероздільними у цілях i стратегії існування фірми".
Так, якщо за ринкового саморегулювання основним джерелом інформації про попит, пропозицію та конкуренцію виступає ціна, то корпорація використовує в першу чергу „внутрішні резерви фірми" - маркетингові стратегії та політику.
В рамках сучасної маркетингової стратегії корпорацій вирішуються такі задачі: постановка стратегічних цілей; формування ресурсів розвитку (матеріальних, фінансових, людських, технологічних, інформаційних); побудова i підтримка системи зовнішніх відносин корпорації; визначення най6ільш вигідних сфер діяльності; визначення „глибини" операцій, які можливо виконати власними зусиллями; побудова механізмів управління зонами бізнесу; побудова i розвиток відносин всередині корпорації (організаційної структури), яка б забезпечила ефективне виконання всіх вказаних задач; отримання об’єктивної інформації про насиченість ринку пропонованими, замінюючими i доповнюючими товарами i послугами; аналіз платоспроможного попиту, що пред’являється у сегментах ринку товарів i послуг субститутів; PR-акція, що розкриває природу продукту або сутність послуги, їх переваги на ринку аналогічних i заміщуючих товарів i послуг; формування корпоративної концепції (бачення компанії, „формула" її розвитку, поєднання цілей менеджменту, внутрішньої культури та зовнішнього позиціонування „душі" компанії); не лише дослідження ринку з метою пристосування до його умов, а й розробка активних, наступальних ринкових дій, формування попиту в необхідному для фірми напрямку. Тобто маркетингова стратегія фірми охоплює увесь комплекс інформації, що може надавати ринок, проте це не лише її адаптація до власної справи, а систематизований, постійний процес її якісної обробки i застосування як альтернативи ринку - не пристосування до попиту, а його формування.
Реалізація регулюючого впливу корпорації здійснюється також через систему корпоративного управління та ієрархію фірми. 3а специфікою побудови ієрархічних відносин сучасні фірми та інтегровані бізнес-структyри не поступаються жодному підприємству. Поява компаній холдингового типу стала по суті інновацією в організаційній структурі фірми, що дала можливість об’єднати під началом єдиного стратегічного центру виробництво, фінанси, наукову діяльність, збут, забезпечила оптимізацію ресурсних потоків, створила умови для адаптації фірми та її підрозділів у приймаючих країнах та країнах базування, нарощення масштабів виробництва, диверсифікацію виробництва i розширення видової структури діяльності в рамках однієї компанії. Структура фірми стала більш гнучкою, адаптивною, рухливою i відкритою для активної взаємодії з зовнішнім ринковим середовищем.
Сучасні ІКС формують операційні підрозділи, департаменти центрального апарату компанії, міжнародні підрозділи та офіси таким чином, щоб вони могли забезпечити їм якомога більшу інформованість про стан ринку в динаміці як на національному, так i на міжнаціональному рівнях, де розташовані (або планується розташування) їх дочірніх підприємств, компанії-партнери, постачальники, реальні та потенційні конкуренти. В результаті компанія перетворюється на сукупність рухливих, автономних центрів розвитку, стратегічних зон бізнесу (С3Б, центрів інвестицій з єдиним координаційним апаратом (головна компанія).
3а своєю структурою та функціональною специфікою вони значно відрізняються від операційних груп та центрів прибутку, які характеризувались згрупованістю під єдиними стандартами фінансової, виробничої, збутової та інших видів діяльності, що визнавались абсолютно необхідними для успішного їх функціонування. Центри розвитку та С3Б - це підрозділи корпорації, що мають закріплені за ними ресурси, власних конкурентів та власну стратегію розвитку i найчастіше працюють на зовнішній ринок (зовнішній збут товарів та послуг). Вони фактично представляють собою компанії в компанії, які А.Тоффлер називає адаптивними корпораціями - напівпостійні конструкції, які доповнюються тимчасовими модулями,що легко перегруповуються в залежності від зовнішніх змін. Ці модулі можуть працювати одночасно в кількох сферах бізнесу, на різних рівнях функціонування ринку, мають широку автономію у прийнятті оперативних, тактичних i деяких стратегічних рішень, свій власний апарат управління, що значно розгружує центральний апарат корпорації.
Апарат вищого керівництва також змінює свою специфіку. Він спрощується i його функції зосереджуються переважно на реалізації та зміні загальної стратегії розвитку, контролі за С3Б та прийняттям рішень про їх утворення чи розгрупування, роботі над створенням корпоративних сервісних центрів, питаннях корпоративної стандартизації, налагоджені контактів з потенційними партнерами та підтримкою загальної філософії компанії в рамках її розгалуженої та децентралізованої структури.
В результаті змін в ієрархії та структурі сучасні корпорації з окремих конкуруючих між собою підприємств перетворились на динамічні пульсуючі мережі i кластери (див. рис.5.2.1.), що володіють основною інформацією про постачальників, клієнтів, конкурентів, законодавство, культуру, політичну ситуацію, рівень технологічного розвитку, перспективи та проблеми розвитку тих економічних регіонів, у яких вони представлені. Подібно до артерій у людському організмі по цим сіткам пульсує інформація, товари, послуги, ресурси, техніка i технології, оминаючи традиційний ринок з його принципами функціонування. Кожен структурний підрозділ компанії має вхід i вихід. Перший за6езпечуе взаємозв'язок з центральним апаратом i всією системою фірми, а другий - налаштований на комунікацію з ринком. Таким чином, компанія не с замкнутою в собі, закритою системою, але в той же час основна маса всієї діяльності забезпечується внутрішньо корпоративними каналами, скорочуючи транзакційні витрати ринку.
Розширенню регулюючих впливів сучасних ІКС сприяють також контрактні відносини не лише у власній розгалуженій структурі, а поза її межами: з малим та середнім бізнесом, урядами країн, міжнародними економічними організаціями. У гонитві за найбільш вигідними ресурсами, технікою i технологією корпорації змушені виходити на ринок. Оскільки нарощення структури фірми має свої межі i не завжди може приносити вигоди, то компанії шукають нові способи організації своєї діяльності для вирішення стратегічних завдань розвитку. До таких форм контрактних відносин можна віднести: франчайзинг, патенти, ліцензії, договори про поставку ресурсів, спільні науково-технічні, конструкторські роботи тощо. У результаті укладання довготривалих контрактів з цілим рядом суб’єктів господарювання в економічній системі формуються потужні кластери, які об’єднують у собі конкуруючих виробників i постачальників з готовими до співробітництва джерелами фінансування, з органами державної влади та ДСЕ, суміжні та несуміжні сфери господарювання (горизонтальна та вертикальна організація сучасного капіталізму).
Кластер будується таким чином, щоб різні за своєю природою суб'єкти ринку працювали у єдиному напрямку Співнаправлена діяльність проявляється через створення спільної системи цінностей для всіх суб’єктів при одночасному прагненні отримати вигоди від контрактації. Ефект від діяльності кластерів в економіці описаний у теоріях промислового розміщення Вебера, теорії конкурентної стратегії Портера та теорії Маршалла. 3а ними фірми, органи державної влади, малий та середній бізнес, складові інфраструктури ринку досягають економії на витратах (часу та ресурсів) за рахунок нарощення просторової та функціональної кооперації, н рамках якої зовсім по іншому формуються попит, пропозиція, ціни i відбувається конкурентна боротьба. Так, наприклад, малий та середній бізнес у прагненні в6ерегти себе від експансії крупних фірм буде вдовольнятись будь-яким становищем у кластері (доля ринку, ціни, постачальники ресурсів), аби забезпечити собі подальшу діяльність у даному секторі - це його вигоди в угоді.
В рамках таких структур конкурентні переваги забезпечуються за рахунок домовленостей між учасниками кластерів, взаємним обміном ресурсів та інформацією, врахуванням вимог іншої сторони при