Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний заклад «херсонський державний аграрний університет»
| Вид материала | Документы |
- Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 1931.11kb.
- Міністерство аграрної політики України Херсонський державний аграрний університет Рибогосподарсько-екологічний, 2173.65kb.
- Міністерство аграрної політики України миколаївський державний аграрний університет, 1805.76kb.
- Міністерство аграрної політики України Вінницький державний аграрний університет, 635.52kb.
- Міністерство аграрної політики україни миколаївський державний аграрний університет, 1256.51kb.
- Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад „ужгородський, 1076.52kb.
- Україна міністерство аграрної політики україни вінницький державний аграрний університет, 1415kb.
- 08. 00. 08 – гроші, фінанси І кредит, 21.92kb.
- Міністерство аграрної політики України Дніпропетровський державний аграрний університет, 535.07kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
Мустафаєва Ф.Б. – магістрант
Науковий керівник – к.е.н., доцент С.В. Скрипник
Становлення ринкових відносин в аграрному секторі економіки України поставило перед суспільством ряд нових проблем. Найважливішою з них є процес адаптації бухгалтерського обліку в систему міжнародних стандартів, які стають природною складовою національного бухгалтерського обліку. Адже, на більшості підприємств країни управлінський облік, зокрема у фермерських господарствах, ще не сформувався як цілісне система збору, класифікації та узагальнення необхідної інформації фермерської діяльності. Сучасний управлінський облік, використовуючи зовнішню та внутрішню інформацію повинен забезпечувати потреби не тільки фермерського виробництва, а й маркетингу, управління дослідженням та інших функцій малого бізнесу. Він здійснює аналіз діяльності з урахуванням як поточних, так і довгострокових цілей.
Фермерські господарства України функціонують на підставі Закону України “Про фермерські господарства”: є формою підприємництва громадян, які виявили бажання виробляти товарну продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Як юридична особа вони повинні вести бухгалтерський облік результатів своєї діяльності за господарський рік і подавати звітність. Ведення обліку передбачає: з’ясування самим господарством наслідків своєї госпрозрахункової діяльності, обґрунтування розрахунку сум податку, уявлення про розміщення грошових коштів, визначення майнового стану господарства, здійснення самоконтролю та прогнозування.
Перехід до ринкової економіки вимагає від фермерів значно збільшити обсяг інформації, що характеризує їх господарську діяльність. Зі сторони зовнішніх суб’єктів також виникає відповідний інтерес до результатів діяльності фермерських господарств. Збільшується також обсяг інформації щодо попиту на продукцію, що виробляється, можливості її збуту при визначених умовах і вимогах, матеріально-технічному забезпеченні виробництва даної продукції, про основне виробництво та його інноваційну привабливість.
Адаптування механізму бухгалтерського обліку та аналізу діяльності фермерських господарств до ринкових умов господарювання це тривалий, складний і суперечливий процес. В Україні в основному фермерські господарства впевнено знайшли своє місце в економіці країни, проте питання управлінського обліку та інформаційного забезпечення фермерських господарств залишаються актуальними та потребують подальшого дослідження.
Нормативним документом ведення обліку у фермерському господарстві є Методичні рекомендації з організації та ведення бухгалтерського обліку в селянських (фермерських) господарствах, затверджених наказом Міністерства агрополітики від 02.07.2001р. № 189. Фермерам надано право вибору у методиці ведення обліку за простою чи подвійною системою за такими формами: проста форма обліку (без використання подвійного запису), спрощена форма (з використанням подвійного запису), облік за спрощеним Планом рахунків для суб’єктів малого підприємництва, облік за типовим Планом рахунків.
Практика ведення обліку у фермерських господарства свідчить, що застосування тієї чи іншої форми обліку в основному залежить від розмірів господарства, спеціалізації, забезпеченості фінансовими і матеріальними ресурсами.
В економічній літературі в якості критерію при виборі форми обліку пропонується врахувати виручку від реалізації, величину земельної площі, інші параметри. На нашу думку, до критерію вибору форми обліку доцільніше включати площу ріллі, наявність та ціну технічних засобів, обсяг валової продукції.
Вибір в якості із складових критерію вартості виробленої продукції замість обсягу реалізації мотивується особливостями діяльності фермерських господарств, суть яких в тому, що не вся вироблена продукція реалізується одночасно, а тому це викривлює параметри цього критерію. Ми рекомендуємо для фермерських господарств з площею ріллі до 50 га просту форму обліку без застосування бухгалтерських рахунків. Для господарств від 50 до 100 га – спрощену форму із дотриманням принципу подвійного запису і господарств більше 100 га – спрощену меморіально-ордерну, журнально-ордерну, комп’ютерну із застосуванням спрощеного Плану рахунків.
Оскільки фермерські господарства не великі, тому для них найдоцільнішою буде проста або спрощена форма бухгалтерського обліку.
Крім того, для успішного розвитку фермерські господарства повинні «визначати збутовий потенціал, контролювати витрати протягом року відповідно до очікуваних доходів, формувати грошові потоки». З розвитком і поглибленням ринкових відносин, посиленням конкуренції малий бізнес має бути озброєний технологіями системного фінансового аналізу, прогнозування, планування і управління.
Розробка методичного забезпечення фінансового аналізу підприємств сфери малого бізнесу у сільському господарстві має враховувати: алгоритм аналізу фінансово-економічного стану, визначення логічності фінансово-економічних показників, визначення інтегральної оцінки ефективності діяльності підприємства та фінансового стану. Необхідно побудувати своєрідну модель фінансовий аналіз - фінансовий облік, де б враховувались потреби управління капіталом, грошовими коштами та зобов’язаннями для фермерських господарств.
ОБЛІК І КОНТРОЛЮ грошових коштів: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
Остапчук О.П. – магістрант
Науковий керівник – к.е.н., доцент С.В. Скрипник
Гроші відносяться до тих особливих категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошового руху найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб’єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв’язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням.
Будь-яке підприємство щоденно здійснює велику кількість розрахункових операцій зі своїми контрагентами, бюджетом, працівниками, власниками. У зв’язку із орієнтацією національних стандартів бухгалтерського обліку на положення Міжнародних стандартів фінансової звітності, нестабільністю законодавства та розвитком зорієнтованої на міжнародне співробітництво економіки, саме операції щодо ведення обліку грошових коштів та розрахунків підлягають найбільшим змінам. Тому наявність суперечливих питань та неузгодженостей при веденні обліку грошових коштів і розрахунків вимагає детальнішого їх вивчення та пошуку єдиних шляхів вирішення цих проблем.
Удосконалення бухгалтерського обліку, застосування ефективнішої методики аналізу та контролю грошових коштів і розрахунків залишається одним з найактуальніших питань, оскільки результати цих процесів є основою для ефективної діяльності господарюючого суб’єкта і його постійного розвитку.
Грошовим коштам та розрахункам належить значне місце в життєдіяльності підприємства. Грошові кошти є вираженням оборотних коштів на стадіях постачання і реалізації та вираженням капіталу підприємства, який спрямований на забезпечення його повноцінного функціонування. Розрахунками завершується оборот втіленої у готову продукцію вартості активів підприємства і створюються умови для початку нового економічного обороту.
Бухгалтерський облік грошових коштів і розрахунків забезпечує зацікавлених користувачів інформацією, яка необхідна для визначення прогнозних сум, часу та коливання руху грошових коштів, для виявлення величини заборгованості та зобов’язань підприємства. Облікова інформація дозволяє дати оцінку майна, визначити ринкову вартість заборгованості, власного капіталу та інших фінансових інструментів підприємства.
Застосування підприємствами безготівкових розрахунків забезпечить зменшення витрат обігу, які пов’язані з готівковими розрахунками; зведення до мінімуму сум грошей, що перебувають в обігу; раціональне використання тимчасово вільних коштів на банківських рахунках для надання кредитів суб’єктам господарювання, які потребують фінансування для подальшого розвитку та функціонування; прискорення власне розрахунків внаслідок запровадження новітніх засобів електронного зв’язку та використання нових кредитних інструментів; посилення контролю за виконанням договірних зобов’язань як одержувачами грошей, так і платниками.
За допомогою результатів аналізу грошових потоків і контрольних заходів, здійснених на підприємстві з приводу виявлення відхилень в обліку касових і розрахункових операцій, можна знайти нові раціональніші шляхи використання грошових коштів; запропонувати заходи з мінімізації негативних та оптимізації позитивних грошових потоків; визначати наявність і стан власної заборгованості перед кредиторами та вживати певних заходів з її усунення; встановити проблемні ділянки в управлінні дебіторською заборгованістю.
Проблемами внутрішнього контролю є: необхідність формування єдиних концептуальних засад організації державного фінансового контролю; створення єдиного правового поля розвитку системи фінансового контролю; формування нових і удосконалення діючих форм і процедур фінансового контролю; переходу від контролю, який здійснюється після завершення фінансово-господарських операцій, до контролю, який передує прийняттю управлінського рішення або здійснюється на стадії його виконання в межах звітного року; розробки комплексу заходів щодо запобігання порушенням з урахуванням “оцінки ризиків”: об’єктивної оцінки системи управління державними ресурсами, визначення “слабких” ланок у фінансово-господарській діяльності підприємств, установ та організацій, у яких потенційно можуть бути або є порушення, визначення їх причин та обставин, надання керівникам рекомендацій щодо можливих шляхів усунення порушень та недопущення їх у майбутньому; удосконаленні методик внутрішнього фінансового контролю; оптимізації організаційних структур суб’єктів внутрішнього фінансового контролю; удосконаленні кадрового забезпечення системи фінансового контролю; створення адекватної сучасним умовам інформаційної інфраструктури.
Необхідним заходом є розробка плану контролю за дотриманням касової та розрахунково-платіжної дисципліни та ряду робочих документів, які чітко визначають заходи щодо перевірки наявності грошових коштів і стану заборгованості підприємства (як дебіторської, так і кредиторської), сприяють детальному вивченню первинних документів і визначенню законності господарських операцій. При дотриманні систематичного та наскрізного внутрішньогосподарського контролю за грошовими коштами та розрахунковими операціями підприємство може зменшити витрати на сплату фінансових санкцій, підвищити ефективність управлінських рішень, виявити негативні фактори у вузьких ділянках обліку і цим самим зменшити їх негативний вплив на фінансові результати підприємства та впливати на економію витрат.
ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ: підходи і принципи ДО формування інформації
Степанченко Г.С. – магістрант
Науковий керівник – к.е.н., доцент С.В. Скрипник
Однією з важливих проблем, що стоять перед системою управління сільськогосподарським підприємством є створення на підприємстві дієвої системи управління його майном. Ефективність такої системи напряму визначається якістю інформації, що використовується для управління. Тому одним з найважливіших завдань, що має ставитися при побудові системи ефективного та раціонального використання майна сільськогосподарських підприємств є формування на підприємстві достовірної інформації про рівень забезпеченості та ефективність використання основних засобів.
Визначальне місце в такій системі належить бухгалтерській інформації. Це обумовлюється особливою роллю бухгалтерського обліку в забезпеченні управління найбільш якісною інформацією, якій притаманні специфічні якості. В історичному плані принципи та завдання бухгалтерського обліку основних засобів постійно змінювались, що визначалось зміною економічної ситуації та політичної системи в країні. На сьогодні можна констатувати новий етап в розвитку бухгалтерського обліку, що пов’язаний з запровадженням Міжнародних стандартів фінансової звітності, переорієнтацією пріоритетів при підготовці фінансової звітності в цілому і про майновий стан зокрема, появою, справедливої вартості та поступовим впровадженням її в господарський та обліковий процеси підприємства.
Світові фінансові кризи 1990-х та 2008–2010 рр. та причетність до них глобальної інформаційної системи, якою є бухгалтерський облік свідчать про наявність суттєвих проблем та необхідність розробки нових підходів і принципів формування бухгалтерської інформації та підтвердження її достовірності. З огляду на зазначене, відбувається переосмислення і завдань бухгалтерського обліку при відображенні реального майнового стану підприємства.
Основні засоби відіграють значну роль у процесі праці, так як вони у своїй сукупності утворюють виробничо-технічну базу і визначають виробничу потужність підприємства. Протягом тривалого періоду основні засоби надходять на підприємство і передаються в експлуатацію; зношуються в результаті експлуатації; піддаються ремонту, за допомогою якого відновлюються їх фізичні якості; переміщуються всередині підприємства; вибувають з підприємства внаслідок недоцільності подальшого застосування.
Внаслідок глобалізаційних процесів відбувається формування єдиного світового фінансово-інформаційного простору, змінюються політико-впливові сили суспільства та трансформуються економічні відносини. У результаті цього вдосконалюється національна законодавча база, що регулює умови економічного та соціального середовища для підприємництва, „правила гри” між суб’єктами господарювання. Це потребує усвідомлення нової ролі обліку та контролю.
Інвентаризація має подвійну природу, тому слід перш за все з’ясувати функціональну роль інвентаризації як елемента методу бухгалтерського обліку та як методичного прийому господарського контролю (внутрішнього й зовнішнього). Потребує окремого дослідження належність земельних паїв до об’єктів інвентаризації.
Дослідження діючої практики інвентаризаційної роботи в аграрних підприємствах свідчать, що й до сьогодні залишаються не розкритими ряд питань, теоретичне обґрунтування і практична реалізація яких дозволила б забезпечити відповідність організації і методики інвентаризацій ринковим умовам господарювання.
З метою створення умов для захисту прав власників земельних часток (паїв), необхідно, перш за все, впорядкувати землекористування господарств-орендарів засобами інвентаризації. Згідно Інструкції з інвентаризації № 69 майно і матеріальні цінності, що не належать підприємству (орендовані землі) й облік яких ведеться на позабалансових рахунках, підлягають інвентаризації тільки у випадках, коли вона є обов’язковою. Тому, очевидно, ініціатива проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення має належати органу на зразок Об’єднання громадян співвласників із залученням до цього процесу незалежних фахівців з контролю. Тобто саме власники мають виступати носіями прав контролю за господарською діяльністю, що проводиться на зданих ними в оренду землях та з використанням їхнього майна.
У зв’язку з цим актуальною є розробка концептуальних засад і методичних положень з організації інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, а також практичних рекомендацій щодо її проведення у аграрних підприємствах.
Розглядаючи особливості визнання земель сільськогосподарського призначення активом, слід врахувати, що згідно правового статусу земель розрізняють три групи об’єктів обліку: земельні ділянки, права користування земельними ділянками та капітальні витрати на поліпшення земель. Однак, відповідний об’єкт контролю, безумовно, матиме ширший зміст. Предметом контрольного дослідження земельних відносин буде відповідність стану об’єктів перевірки нормам, що мають бути їм притаманні.
ЕЛЕКТРОННІ ТЕХНОЛОГІЇ ЗВІТУВАННЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА АНАЛІЗУ ТА КОНТРОЛЮ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ
Тьосса Г.О. – магістрант
Науковий керівник – к.е.н., доцент С.В. Скрипник
Фінансова звітність підприємства – джерело інформації для прийняття управлінських рішень. На сьогодні основними ініціаторами фінансового звітування у електронному вигляді в Україні є державні контролюючі органи. З розвитком інфраструктури мережі Інтернет з метою полегшення обробки звітної інформації вони запроваджують подання звітності підприємств в електронній форми засобами Інтернету. Проте це відбувається без належного теоретичного обґрунтування та організаційної підтримки, а також без використання досвіду розвинутих країн. Крім того, різні контролюючі органи запроваджують форми та формати звітності, не узгоджені між собою. Це призводить до численних проблем в процесі впровадження нового методу звітування і викликає спротив з боку господарюючих суб’єктів.
Крім того, за умови належної організації електронного фінансового звітування, фінансові аналітики, інвестори та аудитори отримують можливості порівнювати фінансовий стан підприємств у всьому світі за єдиною методикою за допомогою автоматизованих засобів. Різні державні органи вимагають звітність підприємства у різних форматах, що не узгоджуються один з одним, а також зі світовими стандартами. Поступово все більш важливими для підприємств стають такі зовнішні користувачі фінансової звітності, як інвестори. Це може призвести до різкого збільшення кількості форм звітів, які формує підприємство, і методів їх подання. А це, в свою чергу, призведе до значного подорожчання процесу фінансового звітування для підприємства.
Основне призначення фінансової звітності – надати внутрішнім і зовнішнім користувачам правдиву, достовірну інформація про майновий та фінансовий стан підприємства, про фінансові результати та ефективність господарювання за звітний період. Більшість науковців поділяють користувачів, зацікавлених в інформації фінансової звітності, на дві основні категорії: внутрішні та зовнішні користувачі.
Серед зовнішніх користувачів фінансової звітності звичайно виділяють дві групи: 1) з прямим інтересом – безпосередньо зацікавлені в діяльності підприємства в контексті отримання від цього фінансової вигоди; 2) з непрямим інтересом – користувачі, які зацікавлені в діяльності підприємства опосередковано, без зв’язку з фінансовою вигодою.
Підприємство, в першу чергу, зацікавлене у залученні зовнішніх користувачів з прямим фінансовим інтересом – потенційних інвесторів, позикодавців, кредиторів, покупців. Фінансова звітність підприємства є потужним засобом для їх залучення. Однак, крім цього підприємство зобов’язане подавати фінансову звітність в контролюючі державні органи. Таким чином, двома основними групами користувачів фінансової звітності підприємства є, з одного боку, потенційні інвестори, кредитори і споживачі, а з іншого – державні органи.
З появою нових технологій передачі і надання інформації, в першу чергу, мережі Інтернет та таких її сервісів, як електронна пошта та Всесвітня павутина (World Wide Web – WWW) фахівці постійно намагаються спростити процес подання фінансової звітності різноманітним користувачам за їх допомогою.
Перша група користувачів фінансової звітності підприємства – державні контролюючі органи (податкові органи, управління статистики, державна комісія по цінних паперах). Можна виділити такі особливості звітування цим користувачам, як законодавчо зафіксовані терміни подання і форми фінансової звітності, а також точно відома адреса її подання.
Враховуючи зазначені особливості, подання звітності найкраще виконувати за допомогою такої комунікаційної технології, як електронна пошта. В процесі подання електронної звітності важливо переконатись, що інформація під час передачі не була змінена, відправник інформації є тим, за кого себе видає, а також переконатись, що адресат отримав листа. Достовірність звітності в розумінні «відсутність помилок, що виникли при переданні, підробок і перекручень» при використання електронної пошти дозволяє задовольнити такий технічний засіб, як електронний цифровий підпис. Для підписання листа електронним цифровим підписом необхідно отримати спеціальний цифровий сертифікат (у вигляді файлу) від спеціальної організації – центру сертифікації.
Другу групу користувачів фінансової звітності складають інвестори, кредитори, акціонери – тобто ті, хто має фінансову зацікавленість в діяльності підприємства. Найбільш зручною формою подання звітності є певна «дошка оголошень», на якій підприємство розміщує свої дані для ознайомлення. Традиційною формою подання звітності для інвесторів є її публікація в спеціалізованих ділових виданнях. Натомість, в Україні така практика поки що не прийнята, і інвестору, який захоче переглянути фінансову звітність підприємства, часто доводиться звертатись за нею безпосередньо на підприємство, і чекати – іноді безрезультатно – поки йому цю звітність перешлють.
Для забезпечення достовірності фінансової звітності, до звітності, поданої на веб-сайті підприємства, як правило, прикладають аудиторський висновок з відсканованим підписом аудитора. Натомість ми рекомендуємо для підтвердження також застосовувати електронний цифровий підпис аудитора, а також керівників підприємства (директора, головного бухгалтера тощо). Веб-сайт підприємства дає можливість зробити фінансову звітність підприємства доступною не тільки для вітчизняних, але й для закордонних інвесторів.
Особливості застосування трансфертного ціноутворення у сільськогосподарських підприємствах
Фіголь Р.М. – магістрант
Науковий керівник – к.е.н., доцент С.В. Скрипник
Головною складовою виробничого процесу в різних видах діяльності є готова продукція, виготовлена основними цехами підприємства і призначена для продажу стороннім замовникам, а також своїм підрозділам. За умов динамічності економічних зв’язків ринкової економіки, коли швидко змінюється кожна складова виробничого процесу, важливо правильно і ефективно побудувати бухгалтерський облік на підприємстві.
Готова продукція – це актив, незалежно від форми існування, виробництво якого завершено, відповідає технічним умовам виробництва, і вимогам замовника, призначений для споживання, як для потреб виробника так і для потреб зовнішнього ринку.
Особливістю фінансового обліку є відображення вартості продукції в будь-якій формі і в будь-який момент часу. Бухгалтерські рахунки мають важливе значення для формування показників фінансової звітності, отже ступінь завершеності готової продукції, має значення для фінансового обліку. З іншого боку вартісні показники, обліковані на бухгалтерських рахунках надають інформацію про відхилення понесених затрат на кожному етапі технологічного процесу, що важливо для підсистеми управлінського обліку. Отже, від форми і ступеня завершеності готової продукції залежить порядок її відображення в бухгалтерському обліку. В бухгалтерському обліку класифікація готової продукції проявляється у вартісному виразі і відображається на різних рахунках за допомогою методів оцінки.
Між підрозділами в межах одного підприємства здійснюється обмін продукцією, роботами і послугами, особливо коли відбувається виготовлення спільного продукту, а підрозділи виготовляють лише окремі його складові. Для цього необхідно визначити ціну, за якою продукцію, роботи і послуги потрібно передавати від одного підрозділу до іншого. В зв’язку з ринковими перетвореннями в нашій країні, коли необхідно максимально точно підрахувати доходи і витрати кожного підрозділу і оцінити його вплив на загальний фінансовий результат підприємства, необхідно застосовувати відповідну ціну. Такою є трансфертна ціна – як внутрішня ціна, за якою один підрозділ підприємства (цех, відділ і ін.) передає іншому продукцію або послуги. Слово “трансферт” з французького transfert, від латинського transfero – ереношу, переміщую, тому трансфертна ціна означає ціну обміну або переміщення.
Трансфертна ціна повинна забезпечити відображення витрат і доходів центрів відповідальності (підрозділів), а також підприємства в цілому. Трансфертною ціною може бути будь-яка ціна. Вона може базуватись на ціні, яка може існувати на незалежному ринку, на основі витрат підрозділу або довільно встановленої ціни.
Різні підходи до використання трансфертних цін можуть застосовуватися і в сільському господарстві. Але характерною особливістю цієї галузі є те, що внутрігосподарські підрозділи виконують роботи і надають взаємні послуги між собою і одночасно значна частина готової продукції знову використовується у процесі виробництва: насіння на посів, корми для годівлі тварин, переробка сільськогосподарської продукції.
Як правило, завжди є такі ситуації:
а) оприбуткована із виробництва готова продукція рослинництва підлягає реалізації, яку здійснює підприємство;
б) частина готової продукції рослинництва використовується для продовження виробництва у цій же галузі і навіть у одному і тому ж підрозділі (зерно, одержане від урожаю може бути продане, використане на посів бригаді, включаючи і ту, де воно вирощене);
в) частина готової продукції рослинництва використовується для годівлі тварин. При цьому може бути така продукція, яка одночасно продається, згодовується тваринам, чи висівається для одержання нового урожаю. Разом з цим може бути така продукція, яка має лише одне призначення – згодовування тваринам;
г) частина готової продукції тваринництва може використовуватися для виробничих потреб одних і тих же або різних груп тварин;
д) частина готової продукції тваринництва використовується для рослинництва (гній для удобрення сільськогосподарських культур);
ж) будь-яка продукція може мати наступну переробку (зерно мелють на борошно, овочі і фрукти консервують, переробляють на соки, із молока виробляють масло, сметану, сир тощо).
Відзначені особливості свідчать про те, що в сільському господарстві потрібно чітко визначити порядок застосовування трансфертних цін. Розробка трансфертних цін на основі ринкових цін дає можливість визначити долю кожного підрозділу у формуванні фінансового результату та приймати обґрунтовані управлінські рішення про доцільність (або недоцільність) здійснення виробничих процесів.
Таким чином, в сільському господарстві трансфертні ціни потрібно встановлювати:
1. На основі ринкових цін – для оцінки готової продукції, яка має товарний вигляд і використовується для внутрішнього споживання з метою продовження процесу виробництва.
2. На основі витрат - для оцінки готової продукції, яка не має товарного вигляду, а призначена виключно для продовження процесу виробництва.
3. На основі планових витрат з коригуванням до рівня фактичних – для оцінки робіт і послуг допоміжних виробництв.
Використання сучасних облікових інформаційних технологій для оптимізації банківських операцій