Вінницький обласний центр технічної творчості учнівської молоді
| Вид материала | Документы |
- Комунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської, 811.3kb.
- Комунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської, 3041.86kb.
- Комунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської, 2677.39kb.
- Творчості учнівської молоді, 213.85kb.
- Комунальний заклад, 1390.83kb.
- Навчальнні заклади учасники обласної виставці-конкурсі «космічні фантазії», 537.44kb.
- Дніпропетровський обласний центр науково-технічної творчості та інформаційних технологій, 252.45kb.
- Творчості учнівської молоді, 161.88kb.
- Заняття №1. Світ професій «людина природа», 545.61kb.
- Нань та практичних навичок І вмінь з метою підвищення рівня професійної компетентності, 263.31kb.
МЕТА: ознайомити батьків з особливостями розвитку дітей-шестирічок, з рівнем адаптації їхніх дітей до навчання і школи; познайомити батьків один з одним та розпочати створення єдиного батьківського колективу, батьківської родини.
ОБЛАДНАННЯ: анкети для дітей, пам'ятка для батьків.
ХІД ЗБОРІВ
1. Знайомство.
- Доброго дня! Ці батьківські збори у такому складі - перші, і з них розпочнеться наша робота протягом чотирьох років.
Дехто з вас має досвід відвідування батьківських зборів, дехто це робить уперше, так, як роблять перші кроки ваші діти-першокласники.
Сьогоднішню зустріч розпочнемо зі знайомства. Ви можете сказати, що знаєте один одного, бо дітки ходили разом до дитячого садка, ви сусіди чи просто були знайомі раніше. Але познайомитися ближче, дізнатися про людину більше ніколи завадить. Ви почали формувати єдиний колектив, єдину класну сім'ю. А члени сім'ї мають знати один про одного якомога більше.
Розпочнемо знайомство розповіддю про себе: кажіть, як вас звати, і продовжуйте: «Я цікава(ий) тим, що...».
- Ось ми з вами і познайомилися, дізналися один про одного таких, якими ми є на цей момент.
2. Спогади дитинства.
- А тепер спробуємо згадати себе у шкільні роки.
- Що ви пам'ятаєте про шкільне життя?
- Які випадки вам запам'яталися найбільше?
- Можливо, хтось із вас пригадає якийсь випадок саме з першого класу. (Розповіді батьків.)
- Ви щойно пригадали різні ситуації, випадки. Вони дають можливість уявити ваше шкільне життя, емоційний стан, стосунки в колективі. Наскільки комфортно ви почувалися в школі, класному колективі, настільки вдалим у вас був адаптаційний період. У кожної людини неодноразово змінюються умови життя, і щоразу їй доводиться долати адаптаційний період.
3. Особливості адаптації (характеристика адаптаційного періоду).
- Шестирічні хлопчики й дівчатка йдуть до першого класу дуже охоче, їх приваблює «дорослий» статус школяра. Ця віха у розвитку особистості дитини дуже важлива. Змінюється й ставлення батьків до «новоспеченого» учня.
Особливу увагу, якою оточують дорослі першокласника у більшості сімей, певно, можна порівняти хіба що з клопотами навколо новонародженого.
У перші дні й місяці навчального року ви часто буваєте в школі, вдома щодня переглядаєте зошити, а нерівні палички засмучують вас більше, ніж самих учнів. Проте мине час, і вже на кінець року становище першокласника перестане бути незвичним і для учня, і для батьків. Діти звикають до навчання, поступово призвичаюються до нових обов'язків, замість паличок у зошитах з'являються спершу літери, потім слова, цифри...
Звичайно, деякі невдачі та неуспіхи завдають батькам і матерям прикрощів, за них ви починаєте дітей лаяти, карати. Але потрібно зрозуміти, чому дитина погано сприймає або запам'ятовує навчальний матеріал, у чому причина її неуважності, чому в неї інтерес слабший, ніж у інших дітей, у чому особливості її розумової діяльності.
Ваші діти долають черговий період адаптації, який розпочався з 1 вересня і триває в кожної дитини по-різному — від трьох тижнів до трьох місяців.
Тривалість адаптаційного періоду залежить від таких факторів:
- вік дитини;
- стан здоров'я та розумовий розвиток дитини;
- індивідуальні особливості дитини (поведінка значною мірою залежить від типу нервової системи;
- рівень натренованості адаптаційних механізмів (перебування в дитячому садку, умови життя);
- досвід спілкування з дорослими та ровесниками (позитивне ставлення до вимог дорослих, адекватне спілкування з іншими дітьми).
Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до шкільних умов проходить по-різному. Є діти, для яких характерна «легка адаптація», «адаптація середньої важкості», «важка адаптація».
У будь-якому випадку будуть корисними наступні заходи.
Дуже важливо до найдрібніших деталей продумати розпорядок дня школяра. На необхідність дотримання режиму дня вказують психологи, лікарі, адже це важливий засіб збереження нормальної працездатності учня. Режим дня значно залежить від індивідуальних особливостей дитини, умов життя.
Навчіть дитину правильно відпочивати. Зміна діяльності є основою раціонального відпочинку. Для дитини 6 - 9-ти років колективна гра - це також вид діяльності. Але не кожен вміє весело та цікаво гратися. Інша крайність - під час відпочинку діти надто мало рухаються. Тому загальна стратегія відпочинку - зміна діяльності, зняття втоми за певний проміжок часу, позитивні емоції.
У цьому бурхливому житті нас часто спіткають невпевненість, труднощі,невдачі, помилки, незаслужені звинувачення, образи, конфлікти. І, як у мореплавців, кожному потерпілому в цих життєвих аваріях потрібна допомога.
У наш час існує багато засобів психологічного захисту. Але найбільш доцільними для учнів молодшого шкільного віку є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з чотириногим другом, живопис, художнє слово, позитивні емоції музика та спілкування з природою.
Найкращим способом усунути нервове напруження є фізичне навантаження - фізична культура і фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, футбол, волейбол, теніс. Добре усуває психічне напруження робота на городі, в саду, на клумбі.
Дитина повинна знати: якщо їй дуже важко в емоційному плані, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй.
Кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.
Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.
Вважають, що театр має магічну силу впливу на психіку.
Здавна відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження.
Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою.
4. Ознайомлення батьків з результатами анкетування дітей.
Рекомендації:
- розвиток дрібної моторики рук (ліплення, вирізування, складання моделей з дрібних деталей конструкторів);
- розвиток спостережливості, уваги, пам'яті (ігри, бесіди);
- дотримання режиму дня;
- забезпечення раціонального харчування.
5. Висновок.
- Шановні батьки! Дозвольте закінчити нашу теплу зустріч щирим зиченням добра вашим родинам і залишити на згадку «Пам'ятку для батьків».
Хай будуть ваші руки сильними, а душі гарячими!
Хай поруч з мамою завжди буде тато!
Хай кожна людина має люблячих і мудрих батьків!
ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ
- Ніколи не займайтесь «виховною роботою» в поганому настрої.
- Чітко визначте, що ви хочете від дитини (і поясніть це їй), а також дізнайтесь, що вона думає з цього приводу.
- Надайте дитині можливість бути самостійною, не контролюйте кожен її крок.
- Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і
- розглядайте з дитиною її правильні і неправильні, доцільні і недоцільні кроки до мети.
- Не пропустіть моменту, коли досягнуто перших успіхів.
- Вкажіть дитині на допущену помилку, щоб вона осмислила її.
- Оцінюйте вчинок, а не особистість. Пам'ятайте: сутність людини і її окремі вчинки - не одне й те саме.
- Дайте дитині відчути (посміхніться, доторкніться), що співчуваєте їй, вірите в неї, незважаючи на помилку.
- Виховання - це наступність дій.
- Вихователь повинен бути вимогливим, але добрим.
Тренінгове заняття.
ТЕМА: Батьки і діти: шляхи взаємодії.
МЕТА: познайомити учасників; з'ясувати сподівання і побоювання батьків; допомогти усвідомити різницю між «світом» дитини і дорослого, емоційні переживання, мотивацію поведінки; формувати навички аналізу причин поведінки дитини з огляду на її позицію; ознайомити з поняттям «прийняття» дитини, особливостями батьків, які приймають і не приймають дитину, впливом негативних установок; визначити правила «мови прийняття» і «мови неприйняття».
ХІД ЗАНЯТТЯ
1. Привітання батьків.
2. Презентація мети заняття.
3. Вправа-знайомство «Аматорське фото — сімейний фотоальбом».
Мета: познайомити учасників, сприяти згуртуванню групи, створенню позитивної комфортної атмосфери.
Батьки виконують малюнок «Моя сім'я», використовуючи різні асоціації.
4. Вправа «Дерево сподівань».
Мета: одержати інформацію, що стосується сподівань учасників тренінгу.
Учасники на аркушах записують свої очікування від заняття.
5. Інформаційна частина «Особливості дитячого світу».
- Ми часто вважаємо, що діти мають нас і навколишній світ розуміти так само, як дорослі, але це - найбільша омана. Діти роблять свої висновки з огляду не тільки на те, що ми їм говоримо, а й на те, що ми при цьому робимо, як поводимося з іншими людьми. Наш особистий приклад виховує більше, ніж усі слова.
Особливості дитячого світу порівняно зі світом дорослих:
- відсутність сформованих поглядів;
- швидкість перевтілення;
- емоційність;
- висока мінливість;
- необтяженість побутовими турботами;
- відкритість;
- імпульсивність;
- злиття із зовнішнім світом;
- життя реальними подіями;
- повнота світовідчуття.
- Часто батькам здається, що дитина погано поводиться навмисно, однак так буває далеко не завжди. В основі будь-якої небажаної негативної поведінки дитини можуть бути:
- вимога впливу або комфорту;
- бажання показати свою владу або демонстративну непокору;
- помста, відплата.
6. Вправа «Білль про права».
Учасники діляться на 2 групи («Діти» і «Батьки»).
Мета кожної групи - скласти список своїх прав. Потім вони почергово називають ці права один одному. При цьому кожне право може бути внесене в остаточний список тільки тоді, коли воно прийняте іншою стороною. Кожна сторона може відхилити якесь право або наполягати на його зміні. Ведучий має право «вето» на припинення обговорення, він виносить прийняті обома сторонами права на обговорення.
7. Аналіз анкет. Інформація про дві території.
«Я маю знати про дитину все...», «У нього (неї) не може бути жодних таємниць від мене», - так вважають багато батьків. За результатами ваших анкет, рівень контролю за дитиною досить високий. З чим це пов'язано?
Розглянемо на малюнках дві території - дорослу й дитячу. Найкраще ця модель може бути продемонстрована на прикладі «території матері».
Але подальші події розгортаються таким чином, що дитина все частіше й частіше починає виходити з поля зору матері, і, зрештою, метою її розвитку стає самостійність.
Звичайно, цей процес поступовий та індивідуальний, з постійною передачею прав і відповідальності в міру готовності дитини діяти незалежно від матері, однак уся проблема в тому, наскільки батьки готові надати ці права. Іноді на цих «територіях» можуть відбуватися справжні «битви» - дитині доводиться боротися за свою самостійність, або, навпаки, ситуація «маминого крильця» дуже влаштовує, зате маму значно обтяжує соціальна неспроможність дорослої дитини.
8. Вправа «Риси моєї дитини».
| № | Що мене засмучує в моїй дитині? | Що мене тішить у моїй дитині? |
| 1 | | |
| 2 | | |
| 3 | | |
| 4 | | |
| 5 | | |
9. Вправа «Мова «прийняття/неприйняття».
- Дуже часто ми чуємо про безумовне прийняття дитини у всіх її проявах. Цілком зрозуміло, що це викликає в батьків подив і навіть протест. Усі батьки ставлять перед собою виховну мету: виховати самостійність, відповідальність, навчити дитину бути акуратною, контролювати свою агресивність. Часто батьки, які намагаються демонструвати своє безумовне прийняття, не можуть виявити ці риси, і в результаті мають справу з досить егоцентричною особистістю дитини.
Е. Фромм ще в 50-ті роки XX ст. писав про важливість як безумовної, так і умовної любові. Так, батьки мають право любити дитину за щось, показуючи їй важливість якихось її рис. Якщо раніше можна було говорити, що носієм безумовної любові (або любові до безумовних понять) є мати, а умовної - батько, то зараз кожний з батьків може виконувати обидві ці функції. Хоча в конкретній родині ситуація може складатися по-різному, загалом любов батька все одно більш умовна, а у формуванні ставлення до дитини з боку матері велику роль відіграє її перший досвід спілкування з малюком. Саме в перші роки життя дитині необхідна велика любов, її безумовне прийняття, що формує довіру до світу й почуття впевненості в собі. Недарма в багатьох народів дитині до 5—6-ти років дозволяють багато, а потім настає період навчання соціальних вимог і заборон. Якщо мати виховує дитину одна, їй доводиться поєднувати в собі різні риси.
Насправді людина живе у світі, де їй щось подобається, а щось – ні, вона переживає різні почуття й щодо своєї дитини: позитивні і негативні.
Одним з критеріїв діагностики прийняття дитини може стати те, наскільки швидко і легко батьки заповнювали графу «Що мене засмучує в моїй дитині?». Якщо легко вписували «-», але важко «+», навряд чи такі батьки приймають свою дитину такою, якою вона є. Однак навіть батьки, які вважають, що приймають свою дитину такою, якою вона є, далеко не завжди можуть показати дитині своє прийняття. Адже його необхідно демонструвати. Саме тому дуже важливо навчитися говорити «Мовою прийняття», не використовуючи негативних установок.
Ознаки мови прийняття.
Оцінка вчинку, а не особистості, похвала, комплімент, ласкаві слова, підтримка, вираження зацікавленості, порівняння з самим собою, схвалення, згода, позитивні тілесні контакти, посмішка, контакт очей, доброзичливі інтонації, емоційне долучення, заохочення, вираження своїх почуттів, відображення почуттів дитини.
Ознаки мови неприйняття
Відмова від пояснень, негативна оцінка особистості, порівняння не на краще, зауваження щодо невідповідності батьківським очікуванням, ігнорування, команди, накази, акцептування на невдачі, образа, погрожування, покарання, сердита міміка, загрозливі пози, негативні інтонації.
10. Вправа «Дерево підсумків».
На намальованих яблуках батьки записують свої враження від заняття.
11. Легенда В. Сухомлинського «Хто найкращий майстер на землі».
Це було дуже давно. В одному селі в Україні дівчата і жінки вирішили показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю усі прийдуть на сільський майдан і кожна принесе найкраще, що вона зробила своїми руками: вишитий рушник, мереживо, скатертини, одяг...
У призначений день усі дівчата і жінки прийшли на майдан, принесли безліч цікавих речей. У старих, які повинні були назвати найкращих майстринь, очі розбігалися.
Дружини й дочки багатіїв принесли вишиті золотом покривала, тонкі мережані фіранки, на яких були вив'язані дивовижні птахи. Але переможницею стала дружина бідняка Марина. Вона не принесла ні вишитого рушника, ні мережив. Хоча все це чудово вміла робити. Вона привела п'ятирічного сина Петруся. А він приніс жайворонка, якого сам вирізав з дерева, приклав жайворонка до губ, і той защебетав, як живий. Усі завмерли, ніхто не поворухнувся. Всіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному небі заспівав живий жайворонок, якого привабив спів із землі...
12. Слова-побажання батькам.
Пам'ятайте, що дитина - це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплі води відбивається сонце, так і в дітях відображається духовне багатство мами і тата. Робіть усе, щоб дитинство і майбутнє ваших дітей було прекрасним. Любові та взаєморозуміння, успіхів і щастя вам і вашим дітям!
Семінар-практикум.
ТЕМА: Заняття – спілкування.
МЕТА: поглибити знання батьків з питань морального виховання; ознайомити з технікою активного слухання; навчити формувати свої висловлювання до дітей через «Я-повідомлення»; дати батькам можливість поділитися досвідом сімейного виховання і підвести їх до аналізу особистого педагогічного досвіду.
ХІД СЕМІНАРУ
Розминка-гра.
Відгадайте, про які моральні поняття йдеться у висловах знаменитих людей.
«Заздрість ніколи не знає свята» ( Бекон, англійський філософ).
«Найбільше людину принижує брехня - вада груба, низька, вада рабів, шпигунів, підлих людей» (Сеттембрині, італійський письменник).
«Час цінний, але правда цінніша за час» (Дізраелі, англійський письменник).
«Найкраща прикраса - чиста совість» ( Цицерон, римський оратор, письменник).
«Працювати найбільше, але найменше говорити про себе» (Саллюстій, римський історик).
«Дай вільно виговоритися, коли хочеш почути правду» ( Римський поет).
Всі батьки хочуть, щоб їхні діти жили в сім'ї щасливо і мирно. Ніхто не бажає тримати дитину в страху, виховувати її замкнутою, безвідповідальною, впертою. Але часто з роками діти набувають небажаних рис характеру, не маючи віри в свої сили, поваги до себе й навколишніх.
Ми хочемо, щоб наші діти були ввічливими, а вони грубі. Ми хочемо, щоб вони були охайними, а вони постійно в щось вимазані. Ми хочемо, щоб вони вірили в себе, а вони нервові і неспокійні.
Сьогодні ми поговоримо про прості речі, з якими зустрічаємося щоденно й іноді не надаємо їм відповідного значення. Хоча ці дрібнички заважають виховувати наших дітей.
«Щастя дається тільки обізнаним». Ці слова І. Буніна можна застосувати до батьків. Любити дітей мало, потрібно знати їх, а цього необхідно вчитися.
Я хочу ознайомити вас із одним загальним принципом, без виконання якого всі бажання налагодити взаємини з дитиною будуть безрезультатними. Що це?
Безумовно приймати дитину - означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінник, помічник, а просто так, просто за те, що вона є!
Нерідко можна почути від батьків таке звернення до дитини: «Якщо ти будеш хорошим хлопчиком, я тебе любитиму» чи «Не чекай від мене хорошого, поки ти не перестанеш... (лінуватись, битись, грубіянити), не почнеш... (добре вчитися, допомагати вдома, слухатись)».
Дитині прямо повідомляють, що її приймають умовно, любитимуть умовно, люблять «тільки якщо...».
Причина такого ставлення до дітей - у вірі, що нагороди і покарання - головні у вихованні. Похвалиш дитину - і в ній закріпиться добро, покараєш - зло. Але от біда: вони не завжди безвідмовні, ці засоби. Хто не знає таку закономірність: чим більше дитину сварять, тим гіршою вона стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини - це не дресура.
Дитина потребує, щоб їй весь час говорили: «Як добре, що ти у мене є», «Я рада тебе бачити», «Ти мені подобаєшся», «Мені добре, коли ми разом».
Відомий сімейний терапевт Вірджинія Сатір рекомендувала обіймати дитину кілька разів на день. Кажуть, що чотири обійми необхідно кожному просто для виживання, а для доброго самопочуття потрібно обійняти дитину не менш як вісім разів! Якщо дитина не отримує цього, з'являються емоційні проблеми, відхилення в поведінці.
Багатьох батьків, як грім серед ясного неба, вражає поведінка дітей у підлітковому віці: усе нібито було нормально, і раптом палить, грубіянить, стукає, грюкає дверима.
В. Сухомлинський писав, що такі батьки схожі на садівника, який, не знаючи, яке насіння кинув у землю, через кілька років прийшов подивитися і дуже здивувався, що замість троянди виріс будяк. «І ще смішніше, - додає В. Сухомлинський, - було б бачити маніпуляції садівника, якби він почав підфарбовувати, розмальовувати квітку будяка, намагаючись зробити з неї троянду...»
Моральність підлітка залежить від того, як його виховали в роки дитинства, що заклали в душу від народження до 10-11 років.
Для успішного виховання важливі не тільки любов до дитини, а й загальний мікроклімат сім'ї. Від нього залежать і міцність сім'ї, і душевні якості дитини, і навіть наше довголіття.
Чим частіше батьки сердяться на дитину, кричать, критикують, тим швидше вона доходить висновку: «Мене не люблять». Слів батьків «Я про тебе піклуюсь» чи «Заради твого ж добра» діти не сприймають. Тон важливіший за слова, і якщо він різкий, сердитий чи просто суворий, то завжди висновок один: «Мене не люблять, не приймають».
Можна висловлювати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.
Можна засудити дії дитини, але не її почуття, якими б небажаними вони не були. Якщо вони у неї виникли, для цього є причини. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в її неприйняття.
Завдання 1. Зрозумійте, наскільки вам вдається приймати свою дитину. Для цього спробуйте підрахувати, скільки разів ви звернулись до неї з емоційно позитивними висловами (радісним привітанням, підтримкою, похвалою) і скільки - з негативними (критикою, зауваженнями, докорами). Якщо кількість позитивних і негативних звернень однакова чи негатив переважає, то зі спілкуванням у вас не все гаразд.
Завдання 2. Заплющіть очі і уявіть, що ви зустрічаєте свого найкращого друга (чи подругу). Як ви покажете, що раді йому, що він вам дорогий і близький? А тепер уявіть, що це ваша дитина: ось вона приходить додому зі школи і ви показуєте, що раді її бачити. Уявили? Тепер вам легше буде зробити це насправді.
Завдання 3. Обнімайте вашу дитину не менш ніж чотири рази на день (звичайні ранкові привітання і поцілунки на ніч не рахуються). Непогано те саме робити і щодо дорослих членів сім'ї.
Бктьки для дитини - камертон: як вони прозвучать, так вона і відгукнеться. Якщо ми погано ставилися, наприклад, до своїх батьків, того ж потрібно чекати і від власних дітей. Давня притча каже: «Син схопив старенького батька і потяг його згодувати крокодилам. Його син побіг за ним. «Навіщо?» - запитав батько. «Щоб знати дорогу, котрою доведеться тягти тебе...»
У повсякденному житті ми найчастіше страждаємо через відсутність культури в людях, і справа навіть не у ввічливості, тому що це - зовнішній вияв культури. Йдеться про брак культури внутрішньої. Дивлячись на дитину, можна уявити собі, які в неї батьки, як і про що вони говорять між
собою, який мікроклімат у сім'ї. Недарма слово «культурний» має синонім «вихований».
Запитання до батьків: як можна пояснити поняття «культурна сім'я»?
Підсумовуючи висловлювання батьків, можна сказати, що в культурній сім'ї ніхто ніколи ні на кого не кричить, навіть не підвищує голосу, бо кожен бачить в іншому особистість.
Крик - ознака знервованості, некультурності людини, особливо сильно він діє на дітей. Дитина думає, що її не люблять, не мають за Людину. А головне - той, хто кричить, опускається в її очах. Культура дитини зароджується в сім'ї, її не зможуть прищепити ані в дитячому садку, ані у школі, якщо вдома - постійна грубість.
Виховувати людину зі світлим ясним поглядом на світ - завдання не з простих. Ось чому дитина постійно повинна бачити навколо себе добро і красу.
Завдання 4. Ігрова сценка: «Всі ми трішки бабусі» (з книги В. Леві).
За обіднім столом п'ятирічний Антон, тато, бабуся. Антон погано їсть, грається виделкою. Бабуся сердиться, хоче щоб Антон їв «як потрібно». Тато слухає і їсть. Син запитує: «Тату, а чому бабуся така нудна і буркотлива?» Далі прослухайте варіанти відповідей і скажіть, який з них підходить для відповіді сина або що б ви відповіли на місці тата.
Варіант 1. Бачищ, сину, всі бабусі трішки бурчать і нудні, а також усі ми в деякій мірі бабусі - трішки бурчимо. Ось зараз і я побуркочу на тебе за те, що поставив мені таке нудне запитання. Коли мені було п'ять років і у мене була бабуся, я ніколи не ставив своєму татусеві таких запитань, тому що у татка був великий-превеликий ремінець, дуже нудний...
Варіант 2. Розумієш, Антоне, людина стає нудною від того, що їй нудно і ніхто не грається з нею, ти згоден? Ти теж нудний і буркотливий, коли я з тобою не граюся, так? («Угу...») Ну ось, а якщо будеш з бабусею гратися й іноді слухатися, побачиш, вона стане веселою-веселою, чи не так, Ганно Петрівно? (Бабуся розгублено киває.) А виделку я б на твоєму місці з носа вийняв.
Ви скажете, легко робити, коли все добре. А якщо дитина робить «не те», не слухається. Як бути в таких випадках?
Уявіть картину: дитина зайнята мозаїкою.Їй не все вдається, як треба, як вам хочеться. Ви хочете втрутитися, показати, навчити: «Почекай! Треба не так, а ось як». А дитина відповідає: «Не треба, я сам!»
Діти реагують по-різному: засмучуються, бунтують. Згадайте себе... Подивіться на однорічну дитину, коли вона робить перші кроки. Мало кому хочеться сказати: «Хіба так ходять? Подивись, як треба». Також смішні й інші критичні зауваження.
Аякже навчити, якщо не вказати на помилку? Вказувати треба з обережністю. Не варто помічати кожну помилку. Краще обговорити це потім, у спокійній атмосфері, а не в той момент; коли дитина захоплена своєю справою. Зауваження треба робити на фоні загального схвалення.
Діти задоволені тим, що їм щось вдається. Якщо критикуватимете - відіб'єте бажання у дитини робити щось своїми руками. Не втручайтесь у справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомогти.
Завдання 5.
1. Складіть перелік справ, з якими ваша дитина може впоратися самостійно, хоча не завжди ідеально.
2. Для початку виберіть з цього кола кілька справ і намагайтеся не втручатися в їх виконання. В кінці похваліть старання дитини, незважаючи на результат.
3. Запам'ятайте 2-3 помилки. Знайдіть час і тон, щоб поговорити про них. Інша справа, якщо дитина має проблему, з якою вона не може впоратися. Тоді позиція невтручання не годиться.
Якщо дитині важко і вона готова прийняти допомогу, обов'язково допоможіть: «Спробуймо разом!» Дитина розвиватиметься швидше, почуватиметься впевненіше. І коли вона просить «Пограй зі мною...», - хай
відповідь буде: «Так!».
Запам'ятайте, що ви можете:
1. Взяти на себе тільки те, що дитина не може виконати сама, а решту нехай зробить самостійно.
2. У міру засвоєння дитиною нових дій поступово дозволяйте їй робити
це самій.
3. Вказівки потрібні, але не в спільних заняттях з дитиною.
4. Разом - значить на рівних, а не над дитиною.
5. Особистість і здібності розвиваються тільки в тій діяльності, якою займається дитина за своєю волею, за своїм бажанням.
Правила бесіди в засобах активного слухання
1. Поверніться до дитини обличчям, щоб її і ваші очі були на одному рівні.
2. Ваші відповіді повинні звучати в стверджувальній формі.
Наприклад:
Дитина: Не буду більше гратися з Петром!
Мати: Ти на нього розсердився.
Можливі некоректні репліки:
- А що трапилось?
- Ти що, на нього образився?
Вираз, оформлений як запитання, не свідчить про співчуття.
3. «Тримайте паузу». Після кожної репліки краще помовчати. Цей час належить дитині; не робіть зауважень. Пауза допоможе дитині розібратись у
своєму переживанні і відчути, що ви поруч.
4. Позначте її почуття.
Наприклад:
Дитина: Не буду гратися з Петром!
Мати: Не бажаєш з ним дружити. (Повторили почуте.)
Дитина: Так, не хочу...
Мати (після паузи): Ти на нього образився... (Позначили почуття.)
Результати активного слухання.
1. Дитина уникає негативного переживання.
2. Дитина почне розповідати про себе.
3. Дитина сама вирішує свої проблеми.
Спробуймо навчитися позначати почуття дитини і добирати відповідь.
Розгляньте таблицю і заповніть її.
| Ситуація і слова дитини | Почуття дитини | Ваша відповідь |
| 1. Сьогодні, коли я виходила зі школи, хлопчик-бешкетник вибив у мене портфель, і з нього все висипалось. | Образа, засмучення. | Ти дуже засмутилася і образилася |
| 2. Дитині зробили укол, вона плаче: «Лікар поганий!» | | |
| 3. Старший син - мамі: «Ти завжди її захищаєш, говориш «маленька, маленька», а мене ніколи не жалієш». | | |
| 4. Дитина розбиває чашку: «Ой!!! Моя ча-а-шечка!» | | |
| 5. Влітає в двері: «Мамо, ти знаєш, я сьогодні першим зробив роботу». | | |
| 6. «Це ж треба, я забула увімкнути телевізор, а там було продовження мультфільму». | | |
Контрольні відповіді:
— Тобі боляче, ти розсердився на лікаря.
— Тобі хочеться, щоб я тебе теж захищала.
— Ти злякалась, і чашку дуже шкода.
— Чудово! Я бачу, ти дуже радий.
— Дуже шкода...
Почніть те саме робити в повсякденному житті у спілкуванні з дитиною: помічайте моменти її переживань, коли вона засмучена, боїться, стомилась, радісна... І називайте їх у спілкуванні з дитиною. Не забувайте про стверджувальну форму вашої репліки і про паузу після ваших слів.
ЩО ЗАВАЖАЄ НАМ СЛУХАТИ ДИТИНУ (за Т. Гордоном)
1. Накази, команди: «Припини негайно!», «Прибери!», «Винеси з відра!»,
«Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!».
2. Попередження, погрози: «Якщо ти не припиниш плакати, я піду», «Дивись, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, і я візьму ремінь!», «Не прийдеш вчасно, пошкодуєш».
3. Мораль, проповіді: «Ти повинен поводитися гарно», «Кожна людина має працювати», «Ти маєш поважати дорослих».
4. Поради, готові рішення: «А ти візьми і скажи», «Чому б тобі не спробувати», «По-моєму, потрібно піти і вибачитись», «Я б на твоєму місці дав відсіч».
5. Докази, логічні доведення, нотації, «лекції»: «Час уже знати, що перед їжею потрібно мити руки», «Постійно відволікаєшся, от і робиш помилки», «Скільки я тобі казала! Не послухався - сам винен!».
Часто діти відповідають у цих випадках: «Відчепись», «Скільки можна?», «Досить!». У кращому випадку вони перестають вас чути.
6. Критика, звинувачення: «На що це схоже?», «Знову все зробила не так!», «Все через тебе!», «Навіщо я на тебе покладалася?».
Помножте ці вислови на кількість тижнів, днів - і це буде дорівнювати негативним враженням дитини про себе. Змінити це можливо тільки словами схвалення.
7. Схвалення, коли воно є елементом оцінювання. Чим погане схвалення-оцінка? По-перше, коли батьки часто хвалять, дитина швидко починає розуміти: де схвалення, там і догана. Схвалюючи в одних випадках, її осудять в інших. По-друге, дитина може потрапити в залежність від схвалення: чекати, шукати його.
8. Висміювання, образа: «Плакса-вакса», «Ну просто дубина!», «Який він ледацюга!».
9. Здогадки, інтерпретації: «Я знаю, що все через те, що ти...», «Ти знову побився», «Я знову бачу, що ти мене обманюєш».
10. Розпитування: «Ні, ти все ж таки відповідай», «Що трапилось?», «Чому
ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?».
11. Співчуття на словах, умовляння.
12. Жартування, відмова від розмови.
А зараз знову виконаємо завдання, де ми змогли б навчитись слухати дитину. Спробуйте визначити, до якого типу помилкових висловів належать відповіді батьків. Візьміть аркуші із завданням і аркуші, на яких написані всі 12 правил « Що заважає нам слухати дитину»:
Дочка: Ніколи не піду до зубного лікаря!
Мати: Не вигадуй, на завтра у нас талончик, треба полікувати зуб. (1)
Дочка: Я більше не витримаю. Знаєш, як боляче!
Мати: Не вмерла ж. У житті часто доводиться терпіти. Якщо ти не лікуватимеш, залишишся без зубів.
Дочка: Тобі добре казати тобі так не робили! І взагалі, ти мене не любиш!
Син: Уявляєш, я пропустив два тренування і тренер протримав мене сьогодні в запасі.
Мати: Ну, що ж, комусь там теж треба сидіти, не ти, то інший хлопчик; а взагалі - сам винен. (3)
Син: Хай інший сидить, а я не хочу. Це ж несправедливо: Петров слабший за мене, а його випустили грати!
Мати: Звідки ти знаєш, що він слабший? (4)
Син: Знаю! Я один з найкращих у команді.
Мати: Я б на твоєму місці так не хизувалася, треба бути скромнішим. (5)
Син: Що з тобою говорити, ти не розумієш...
Дівчинка (п'яти років): Подивись, що він зробив з моєю лялькою! Нога висить, відірвана.
Тато: Так, справді. А як це трапилось? (6)
Дівчинка: Звідки я знаю? Моя лялька!
Тато: Ну заспокойся. Давай щось придумаємо. (7)
Дівчинка: Не можу.
Тато: Я придумав! Уяви собі, що вона потрапила в аварію і стала симпатичним інвалідом (усміхаючись). (8)
Дівчинка: Не хочу уявляти. Не смійся. Наступного разу я тебе вб'ю.
Тато: Що ти сказала? Щоб я це чув востаннє! (9)
Дівчинка: Ти поганий, я піду до мами.
Спробуйте вдома провести один день без слів критики чи докору на адресу вашого сина чи доньки. Замініть їх фразами схвалення з будь-якого приводу чи без нього. Подивіться на реакцію дитини.
Ну, а якщо дитина щось зробила не так, хіба нам треба мовчати? Ні.
Якщо дитина своєю поведінкою спричиняє негативні емоції, переживання у вас, сповістіть їй про це.
Як же це сказати? Коли ви кажете про свої почуття дитині, кажіть від першої особи. Сповістіть про себе, про свої переживання, а не про дитину, її поведінку.
Наприклад.
1. Ви зустріли брудного сина:
— Я не люблю, коли діти ходять брудні, і мені соромно перед сусідами.
2. Ви збираєтеся на роботу, а син увесь, час плутається у вас під ногами:
— Мені важко збиратись на робота коли під ногами хтось повзає, і я весь час шпортаюся.
3. У кімнаті гучна грає музика:
— Мене дуже стомлює гучна музика.
Всі речення містять займенники: «я», «мене», «мені». Тому вислови з ними називаються «Я-повідомлення».
Хтось із батьків міг би сказати по-іншому:
— Ну що в тебе за вигляд!
— Припини тут повзати, ти мені заважаєш!
— Ти не міг би тихіше?
Це вже «Ти-повідомлення». Саме воно діє на дитину образливо, критикує, загрожує.
Наприклад:
— Коли ти, нарешті, почнеш прибирати свою кімнату? (Звинувачення.)
— Ну досить, тату. Це ж моя кімната.
— Як ти зі мною розмовляєш? (Осуд, погроза.)
— А що я сказав?
Переваги «Я-повідомлення»
1. Можна висловлювати свої негативні почуття в необхідній формі.
2. Діти ближче вивчають батьків, пізнаючи їхні емоції, почуття.
3. Коли ми відкриті у вираженні своїх почуттів, діти теж.
4. Висловлюючи почуття без наказу чи догани, ми за дітьми залишаємо право самим прийняти рішення.
Навчіться не закінчувати «Я-повідомленням» «Ти-повідомленням». Наприклад: «Мені не подобається, що ти така брудна».
Слід змінити «Ти-повідомлення» на безособове речення: «Мене дратує, коли діти брудні».
А зараз спробуємо навчитись використовувати «Я-повідомлення». Виберіть із відповідей батьків ті, які більше відповідають «Я-повідомленню».
Ситуація І. Ви кличете доньку до столу. Вона відповідає: «Зараз», - і продовжує займатись своєю справою. Ви почали сердитись. Ваші слова:
1. Скільки разів тобі треба казати!
2. Я починаю сердитись, коли доводиться повторювати одне і те саме.
3. Мене сердить, коли ти не чуєш.
Правильна відповідь 2.
Ситуація 2. У вас важлива розмова з другом. Дитина постійно заважає вам розмовляти. Ваші слова:
1. Мені важко розмовляти, коли мені заважають.
2. Не заважай розмовляти.
3. Ти не можеш зайнятися чимось іншим, поки я розмовляю?
Правильна відповідь 1.
Для виконання наступного завдання згадаємо, що використовуючи «Я-повідомлення», важливо називати почуття, яке ви зараз відчуваєте. Це не так просто: ми звикли думати про слова, які треба казати дитині, а не про наші почуття, які заганяємо всередину. В цьому завданні ви маєте послухати себе. Спочатку не думайте, що відповісти дитині, а спробуйте відповісти собі, що ви пережили в кожному випадку. Спочатку заповніть другий стовпчик.
| Ситуація | Ваше почуття | «Я – по-відомлення» |
| 1. Дитина гралася за столом і, незважаючи на попередження, розлила молоко. | Засмутилась, розсердилась | |
| 2. Ваша доросла дочка закохалася. | | |
| 3. Ви входите до кімнати (9-й поверх) і бачите вашого сина, дошкільника, який сидить на підвіконні. | | |
| 4. Ви чекаєте гостей. Дочка відрізала і з'їла шматок торта, який ви приготували до свята. | | |
| 5. Ви вимили підлогу, син пройшов і залишив брудні сліди. | | |
| 6. 3 роботи має прийти чоловік, ви просите дочку збігати по хліб, вона відмовляється. | | |
А зараз, використовуючи назви тих почуттів, які ви записали навпроти кожної ситуації, напишіть у третьому стовпчику ваше «Я-повідомлення».
Наприклад, у першій ситуації ваш вираз може бути таким: «Мене дратує, коли діти не слухають, що їм говорять!» Нагадую, що слово «діти»
тут використовують, щоб не казати «ти».
Домашнє завдання: використовувати «Я-повідомлення» в розмовах з вашою дитиною. Успіх обов'язково прийде. Спочатку визначте, у кого зараз проблема.
Вас переповнило почуття? Тоді назвіть його самому собі. Тепер скажіть про нього дитині. І ніколи не забувайте головного правила:
Приймати дитину — означає любити її не за те, що вона красива, розумна, вчиться на відмінно, допомагає, а просто так, за те що вона є!
