В. О. Сухомлинський писав: Навчити дитину вчитися, дати їй уміння,за допомогою яких вона буде самостійно здійматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання, це одне з найскладніших завдань вчителя. Саме у його

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Використана література

Савченко О. Я. Навчання і виховання учнів (1, 2, 3, 4 класів). – Київ: Початкова школа, 2004 р.
Ткачук Г.П. Організаційно – методичні поради до уроків позакласного читання на основному і підсумковому етапах // Початкова школа. – 2005. - №6, с. 20 – 24.
Ткачук Г.П. Методичні настанови учителю щодо формування дитини – читача // Початкова школа. – 2008. – №2, с. 11 – 13.
Князева Н. формування читацьких інтересів дитини // Початкова освіта. – 2009. - №9, с.9 – 10.
Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково – методичний посібник / За ред.. О.І. Пометун. – К., А.С.К.,2004 р.
Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій: Науково – методичний посібник. / За ред.. І. Зазюна, О.М. Пехоти. – К.: А.С.К.,2003 р.
Малафіїк І.В. Урок в сучасній школі: Питання теорії і практики. Рівне, 1997.
Газети “Початкова освіта”.
Журнали “Початкова школа”.

Недбайло Н.К.,

вчитель початкових класів ЗОШ № 27

Ефективність використання ідей гуманної педагогіки

в навчально-виховному процесі молодшої школи

Наша Україна – молода держава, перебуває на шляху радикальних соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократизації суспільного життя, докорінного реформування освіти, гуманізації та гуманітаризації навчально-виховного процесу,національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.

Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях гуманної філософії,засадах загальнолюдських цінностей,основах християнської та світових релігій,сучасної наукової педагогічної думки тощо.

На зміну авторитарно-імперативній педагогіці в сучасну школу, школу ХХІ століття, надходить і отримує широке визнання гуманно-особистісна педагогіка.

Гуманна педагогіка ґрунтується на духовно-моральних цінностях православ’я, світової філософії, психології і педагогіки. Вона покладає в основу ідеї виховання особистості через розвиток її духовного і морального потенціалу.

Метрами Гуманної Педагогіки є такі класики, як: Марк Фабій Квінтіліан, Ян Амос Коменський, Жан-Жак Руссо, Іоганн Генріх Песталоцці, Костянтин Дмитрович Ушинський, Адольф Дістервег, Марія Монтессорі, Антон Семенович Макаренко, Януш Корчак, Василь Олександрович Сухомлинський…

Довкола них утворюються прекрасні сузір’я видатних педагогів-мислителів, які далі несуть факели ідей гуманізму в освіті.

Духовно-філософські основи гуманної педагогіки я черпаю в працях Конфуція, Лао-Цзи, Сократа, Платона, Аристотеля, Г. Сковороди, М. Бердяєва, І. Ільїна, П. Флоренського, родини Реріхів, В.Сухомлинського, Ш.О.Амонашвілі, В.Ф. Бак. Опору і натхнення знаходжу у Святих Писаннях Світових Релігій – Буддизму, Іудаїзму, Християнства, Ісламу.

Протягом останніх років ідеї Гуманної Педагогіки успішно розповсюджуються академіком РАО Ш.О. Амонашвілі. Його твори "Здравствуйте, дети!", "Как живете, дети?", "Единство цели", "Размышления о гуманной педагогике", "Школа Жизни", «Без сердца, что поймем», «Рука водящая», «Баллада о воспитании», «Как любить детей»,«Учитель, вдохнови меня на творчество!» та інші розвивають ідеї гуманно-особистісного освітнього процесу.

За вимогою часу, у 2011році було проголошено «Маніфест гуманної педагогіки», в якому викладені основні ідеї та напрями, які дають початок Міжнародному громадянському рухові для насичення освітнього світу духовністю, любов’ю, мудрістю.

Ідеї Гуманної Педагогіки служать цілям духовно-морального становлення і зростання підростаючого покоління в атмосфері гуманності та особистісно-зорієнтованого підходу до Дитини.

В процесі оновлення та оздоровлення освітнього процесу, Гуманна Педагогіка закликає до того, щоб кожна Дитина:

виховувалась Людиною Благородною та Великодушною,
розвивалась духовно і морально,
оволодівала знаннями, що розширюють її свідомість і ведуть до творчості та творення блага,
вчилась виражати, берегти та стверджувати в житті свою вільну волю,
любила Батьківщину, цінувала та бережно ставилася до багатовікової культури свого народу і людства.

Я, як вчитель, не можу залишитись осторонь від дійсності, в якій молодь відводиться від високих світоглядних цінностей, від пошуку сенсу Життя, свого призначення та покликання, від почуття відповідальності, совісті, обов’язку, від прояву любові і поваги до оточуючих людей.

Тому вбачаю в проявах: мистецтва виховання, мудрості, відданості, терпінні і любові до Дитини можливість силою світлого виховного впливу на серця учнів врятувати їхні душі.

Щоб стати творцем гуманного освітнього світу, щоб моє суб’єктивне освітнє поле було радісним, світлим, комфортним для моїх вихованців, мені потрібно було:

прийняти до моєї свідомості вимір духовності та мислити на його основі;
облагороджувати свій характер, витончувати свої ставлення до дітей і оточуючих;
вирощувати в собі творче терпіння;
вдосконалювати мистецтво любити дітей, любити ближнього, радіти всьому піднесеному і прекрасному;
керуватися в розв’язанні педагогічних завдань мудрістю;
тягнутися до читання праць класиків педагогіки.

У світлі такого бачення себе, як педагога, я сприймаю учня, дитину, як найвищу цінність, тому зростає взаємна любов і довіра, духовна спільність, що розширює і підвищує рівень освітньо-життєвого простору співіснування мене і моїх вихованців. Задля реалізації вищесказаного я дотримуюсь трьох заповідей:

Вірю в безмежність кожної Дитини.
Вірю в свою Іскру Божу.
Вірю в перетворювальну силу Гуманної Педагогіки.

Гуманна Педагогіка через призму духовно-філософських аспектів приймає припущення трьох аксіоматичних постулатів:

Реальність Вищого Світу, Вищої Свідомості, Бога.

Реальність безсмертя людського духу і його спрямованість до вічного вдосконалення.

Розуміння земного життя як відрізку шляху духовного вдосконалення і сходження.

Із цих припущень роблю висновки про філософське сприйняття Дитини:

вона є явищем (велінням духу) в моєму земному житті;
вона є носієм свого призначення, своєї місії;
в ній закладена величезна енергія духу, можливість необмеженого духовного вдосконалення.

Духовна суть Дитини доповнюється провідними якостями її земної психологічної природи:

пристрастю до розвитку;
пристрастю до дорослішання;
пристрастю до пізнання;
пристрастю до свободи.

Так я отримую розуміння цілісної сутності Дитини: вона є повнотою двох природ – духовної та матеріальної, в яких провідною є Природа Духовна. Виходячи з цього, народжується новий фундаментальний принцип, який каже про те, що весь педагогічний процес повинен будуватися відповідно до цілісної сутності Дитини, а не тільки її матеріальної природи.

Для гуманної педагогіки принцип сутніснодоцільності є близьким; вона володіє умовами, необхідними для повного його здійснення в освітньому процесі, такими як: віра, любов, радість, довіра, терпіння, доброта, співчуття, відданість, благородство, великодушність, духовне життя.

У мене, – у вчителя і вихователя, – є священні слова, вони, – як Педагогічне Сузір’я, за яким можна звіряти повноту і напрямок думки та стверджувати творчу практику. Вони розширюють і вивищують мою свідомість і закликають до подвижницької діяльності. До цього Сузір’я входять слова-поняття: Учитель, Учень, Школа, Виховання, Освіта, Урок, Дитина, Діти, Турбота, Духовність, Гуманність. У них зберігаються істини для нашого гуманного педагогічного мислення.

Вимір духовності допомагає мені осягнути і повернути цим та іншим поняттям їхній сокровенний зміст, внаслідок чого перед нами відкриваються прекрасні горизонти гуманної педагогічної свідомості.

Учитель – душа, яка носить і дарує Світло.

Учень – душа, яка шукає (прагне) Світла.

Зустріч Учителя і Учня народжує Урок (педагогічний процес) – особливу смугу спільного піднесеного життя, в якому людина-учень росте і наповнюється Світлом від Учителя, надихається і далі спрямовується для розповсюдження у світі своїх дарів духу.

Виховання, як повідомляє саме слово (рос. воспитание. – прим. пер.), – це живлення (рос. питание. – прим. пер.) духовної вісі людини, яка росте, а живиться вона духовною їжею – óбразами.

Освіта (рос. образование. – прим. пер.) це є таїнство розкриття Божого Образу в людині. Образ Бога проявляється в людині через потоки піднесених образів краси, любові, доброти, знань. Джерелом потоків цих образів є Учитель, Вихователь.

Школа (від лат. scalae) східці для сходження душі та духовності людини. Східці ці знаходяться в Учителі, Вихователі, він і є Школою.

Дитина (рос. ребенок. – прим. пер.) – відроджене нове буття.

Діти – народ, що діє в істині.

Турбота (рос. забота. – прим. пер.) розуміється як слідування за божественною таємницею.

Гуманна педагогіка розглядає в якості своїх категорій поняття: Любов, Віра, Надія, Радість, Успіх, Співробітництво, Одухотворення, Натхнення та ін. Духовність і Гуманність є фундаментальними поняттями, і вони здатні, якщо стануть якістю освітнього світу, сприяти безперервному еволюційному процесу покращення природи людини. Вони – опора особистості на її важкому шляху вдосконалення і сходження, спрямовуюча сила її життя та діяльності на загальне благо.

Духовність є сугубо особистісний стан внутрішнього світу кожної людини. На основі духу і духовності вдосконалюється в ній духовне життя, яке охоплює думки, почуття, переживання, враження, захоплення, смаки, ставлення, устремління, мрії, фантазії, світогляд, моральність, оцінки… Духовність об’єднує все, що відбувається у свідомому та несвідомому світах людини. У своєму внутрішньому світі людина може прожити минуле, теперішнє і майбутнє як єдине ціле, жити без простору і часу, робити діяння, вчинки.

Сенс духовності стане більш повним через поняття Гуманності. Гуманність розуміється як процес пошуку людиною своєї безсмертної основи – духу, свого зв’язку з Творцем, підтримання цього зв’язку. Це процес знаходження віри та життя у вірі. Гуманність вносить у духовне життя особливий порядок: у цьому процесі внутрішнього пошуку та знаходження віри впорядковується і гармонізується духовне життя, воно стає цілеспрямованим потоком творчості та будування.

Віра наділяє людину вільною волею і робить її духовно сильною, сприяє найбільш повному прояву та ствердженню внутрішнього світу в зовнішньому. Людина стає перетворювачем зовнішнього, матеріального світу, творцем життя. Таким чином, гуманність задає напрям пошукам і рухові духовного життя і сприяє прояву цього життя в зовнішньому світі у відповідності із законами любові, краси, моральності, в цілому ж – культури духу.

Поняття Духовність і Гуманність переплітаються одне з одним як сенс і шлях, як зміст і форма. Разом вони утворюють сенс гуманної педагогіки: гуманна педагогіка є теорією і творчою практикою становлення особистості людини, яка росте, через систему змісту і засобів, що розробляються на основі поняття духовного гуманізму.

Гуманна педагогіка не є моїм винаходом, її джерелом є класична педагогічна спадщина. Найголовніша особливість класичного педагогічного мислення, на відміну від традиційного, в тому, що воно багатовимірне. Його основу складає синтетичне ціле духовного і матеріального, ірраціонального і раціонального, релігійного і наукового, космічного і земного. Воно приймає постулат вічності духу і спрямовує людину до такого земного життя, яке є шляхом розвитку і вдосконалення духу. Класична педагогіка не оголошує себе наукою, а швидше вважає себе мірою всіх наук, мірою самого життя, загальнолюдською культурою мислення.

Ефективність використання ідей Гуманної Педагогіки вбачаю в тому, що вона виходить з ідей духовної спільності, співробітництва і співтворчості, спрямованих від серця до серця, спрямована на облагородження душі, серця і розуму Дитини, а знання розуміються як шлях сходження до мети, вбирає Дитину повністю і такою, якою вона є, виховує дітей для життя і за допомогою самого життя,веде постійний діалог із дітьми.

Осепчук О.М.,

вчитель початкових класів приватної школи «Гармонія»

Використання елементів технології розвивального навчання та програми «Крок за кроком» для розвитку творчих здібностей учнів

Розвиток творчих здібностей у дітей – дуже важливе завдання навчально-виховного процесу , яке ставлять перед нами вимоги сучасного суспільства. Можливість суттєвих змін у школі можна пов’язати з ідеями розвивального навчання та програми «Крок за кроком», які я використовую у своїй педагогічній діяльності.

Формування цілісної теорії розвивального навчання було висловлено на початку 30-х років XX ст. Л. Виготським: ідея про можливість і доцільність навчання, орієнтованого на розвиток дитини як на безпосередню головну мету. За його переконаннями, оцінювати рівень розвитку дитини потрібно не лише за тим, що вона робить самостійно (актуальний рівень розвитку), а й за тим, що вона може робити з допомогою дорослого (зона найближчого розвитку). Водночас Л. Виготський не заперечував необхідності засвоєння знань, умінь і навичок, однак їх він вважав не кінцевою метою навчання, а лише засобом розвитку учнів.

Дитина може наслідувати тільки те, що перебуває у зоні її інтелектуальних можливостей. З допомогою дорослого, на думку Виготського, вона може виконувати не будь-які дії, а лише ті, до яких певною мірою готова: «Що дитина вміє робити сьогодні у співробітництві (з дорослим), вона зможе зробити завтра самостійно... Лише те навчання в дитячому віці добре, яке забігає поперед розвитку й веде його за собою. Але навчати дитину можна лише тому, чому вона вже здатна навчатися... Можливості навчання визначаються зоною її найближчого розвитку». На цій підставі він робить висновок: «Педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку.»

Коли діти приходять до школи, вони очікують від нас підтримки і розуміння. У кожного з них є творчі задатки, які ми зобов’язані виявити та розвинути. Перш за все мені у цьому допомагає використання елементів програми « Крок за кроком», що є основою для розвитку творчих здібностей учнів.

Ця програма насамперед визнає цінність дитинства. Як тільки люди визнали важливість дитинства, якість життя дітей поліпшилась. Дорослі стали більш відповідально ставитись до умов, які впливають на дитину. З'явилися закони, які захищають дітей і забезпечують їхній добробут. Я вважаю, що дитячі роки формують підґрунтя подальшого фізичного, соціального, емоційного й мисленнєвого розвитку. Діти потребують особливої уваги, адже вони принципово відмінні від дорослих.

Щоранку ми спілкуємось з учнями на «Ранковій зустрічі», де вітаємось, передаємо один одному хороший настрій, робимо компліменти, розповідаємо, що цікавого трапилось за попередній день, які сподівання на сьогоднішній день, діти за бажанням можуть розказати вірш, заспівати пісню, поділитись думками про прочитану книгу, показати свій витвір мистецтва. Якщо щось трапилось негативне, ми спільно знаходимо шляхи вирішення проблеми. Учні беруть активну участь у обговоренні заданої теми, пропонують свою допомогу. До прикладу, план проведення «Ранкової зустрічі».

Привітання

(Діти разом з учителем стають у коло)

Вчитель: Всім доброго ранку. Привітайтесь із тим, хто справа, передаючи посмішку, і використовуючи різні слова. (Доброго ранку, привіт, здоров, добридень, здрастуй…)

Вправа « Комплімент»

Вчитель: Сьогодні ви всі дуже красиві, зробіть один одному комплімент. (Кожен робить комплімент учневі справа, вчитель за потреби корегує мову дітей)

Наші новини

Вчитель: давайте сядемо, щоб поговорити. Чи хоче хтось поділитися, що цікавого сталося з вами вчора? ( Діти за бажанням розповідають про свої «важливі» події. Під час новин решта учнів слухають, підключаються до розмови, коментують почуте).

Подарунок друзям

Вчитель: Чи на сьогодні хтось підготував подарунок для друзів? (Хто підготував, той «дарує» подарунок. Це вірш, пісня, танець, малюнок, аплікація тощо)

Підсумок

Вчитель: Отже у всіх сьогодні хороший настрій. Давайте побажаємо один одному хорошого дня. ( Діти беруться за руки і всі разом проговорюють: « Всім доброго дня»)

Діти, готуючись щодня до «Ранкової зустрічі», розвивають свої здібності, вони хочуть вразити своїх друзів, приготувати щось незвичайне, нове.

У своїй практиці я також широко використовую елементи технології розвивального навчання. Я вважаю, що розвиток у дитини мислення, пам'яті, мовлення, уяви та уваги допомагає їй успішно засвоювати матеріал, знаходити нестандартні виходи із складних ситуацій.

Однією з перших спроб практичної реалізації ідеї розвивального навчання було обґрунтування розвитку як провідного критерію оцінювання роботи школи, дослідно-експериментальне дослідження об'єктивних педагогічних закономірностей у співвідношенні навчання та розвитку. Під керівництвом Л.Занкова у 50—60-ті роки XX ст. створено нову дидактичну концепцію початкового навчання, спрямовану на загальний розвиток дітей.

Згідно з цією концепцією загальний розвиток тлумачився як розвиток здібностей учнів. Основними критеріями при визначенні його рівня були розвиток спостережливості, абстрактного мислення, практичних дій. Прагнучи сформувати дидактичну систему, яка забезпечила б найвищу ефективність навчання, що є передумовою загального розвитку учнів, Л.Занков обґрунтував основні дидактичні принципи розвивального навчання, суттєво відмінні від принципів традиційної дидактики (наочності, свідомості, систематичності тощо), спрямованих на успішне навчання, на досягнення оптимального рівня загального розвитку школярів.

У своїй роботі я використовую принципи:

Навчання на високому рівні складності

Навчання швидким темпом
Надаю провідну роль теоретичним знанням
Домагаюсь усвідомлення школярами процесу учіння
Працюю цілеспрямовано і систематично над розвитком усіх учнів

На уроках я орієнтуюся на пізнання загальної картини світу засобами науки, літератури, інших видів мистецтва. Особливу увагу приділяю зображувальній діяльності, музиці, читанню художніх творів, праці в її моральному та естетичному значеннях.

Дуже часто я використовую у роботі теорії ігрової та навчальної діяльності Д. Ельконіна та В.Давидова..

Своєрідність навчальної діяльності школярів Ельконін убачав не в засвоєнні знань і вмінь, а в самозміні дитини. При цьому школяр свідомо сприймає навчальну діяльність як особливу діяльність, особисту мету. Основою концепції розвивального навчання є дитина, яка не об'єкт впливів учителя, а суб'єкт учіння, який самозмінюється.

Навчальну діяльність щодня спрямовую на безпосередній розвиток учнів, на здобуття певних результатів.

Кожна дитина має природні здібності: вміє малювати, фантазувати, ліпити, і може в процесі роботи проявити їх. Я часто з учнями працюю в цьому напрямку на уроках трудового навчання, образотворчого мистецтва, природознавства, читання. Діти створюють композиції, при цьому вивчаючи основні поняття, виробляючи необхідні навички. Скажімо, малюючи природу, учні вчаться не тільки зображати дерева, а й користуватися фарбами, змішувати кольори, вони заучують вірші, складають твори, появляється бажання вивчити пісні про те чи інше дерево.

Я ознайомлюю учнів з різними способами досягнень поставленої мети, а вони в свою чергу вибирають зручний для них. Щоб скористатися зручним способом, треба знати всі способи розв’язку і розуміти, у чому вигода саме даного шляху вирішення.

Я вважаю, що у процесі навчання знання не повинні даватися в «готовому вигляді», а вивчення нового поняття, розділу, теми має починатися з мотивації, тобто з роз'яснення, для чого і чому необхідно вивчати певний розділ, тему.

Я орієнтую навчальну діяльність на наукові, а не емпіричні знання. Спрямовую роботу на формування в учнів науково-теоретичного стилю мислення. Водночас розвиваю абстрактне мислення без достатньої конкретизації матеріалу, що засвоюється, без зв'язку із наочно-практичним і наочно-образним мисленням, що спричиняє формальне засвоєння знань, утворення порожніх, відірваних від живої дійсності абстракцій.

Я, здійснюючи розвивальне навчання, метою якого є засвоєння системи наукових понять, організовую адекватну цьому завданню навчальну активність учнів, розвиваю їх творчі здібності.

На уроках читання ми часто розігруємо інсценізації уривків з творів, на уроках математики складаємо схеми до задач, складаємо аналогічні, на письмі «оживляємо» букву чи поняття…

Система розвивального навчання молодших школярів успішно функціонує за пошуково-дослідницької навчальної діяльності, яка розпочинається з формулювання для учнів навчального завдання, що вимагає від них якісно нового розуміння аналізу ситуації і своїх дій.

Внесення елементу дослідження в навчальну діяльність сприяє вихованню в школярів активності, ініціативності, допитливості, розвиває їхнє мислення, заохочує потребу дітей у самостійних пошуках, тому я широко застосовую цей метод, який складається з таких елементів:

Blog

Содержание