В. О. Сухомлинський писав: Навчити дитину вчитися, дати їй уміння,за допомогою яких вона буде самостійно здійматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання, це одне з найскладніших завдань вчителя. Саме у його

Вид материала

Документы

Содержание Використана література Диференціація за ступенем складності Позитивні аспекти

Подобный материал:

• В. О. Сухомлинський Змінився час, змінюються І вимоги до людини, її освіченості. Даючи, 342.57kb.
• Правила взаємодії операційної системи та користувача, які визначають зручність його, 144.59kb.
• Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною, 255.01kb.
• Релігія як суспільне явище, 334.6kb.
• Методика вивчення творів різних жанрів План, 501.52kb.
• Тема : Методика вивчення творів різних жанрів, 540.18kb.
• Впу №17 Методична розробка, 73.75kb.
• Оцінка відіграє в навчанні велику роль. Вона може активізувати учня, а може навпаки, 32.88kb.
• “100 базових філософських понять”, 198.51kb.
• Педагогічня культура вчителя, 37.09kb.

Використана література:

1. Безрукова В.С. Все о современном уроке в школе: проблемы и решения. Книга 3: Здоровьесберегающий урок. - М.: Сентябрь, 2006. – 176 с.

2. Бойченко Т. та інші. Як виростити дитину здоровою: Посібник для батьків учнів молодшого шкільного віку. – К.: Прем’єр-Медіа, 2001. – 204 с.

3. Морзе Н.В. Основи інформаційно-комунікаційних технологій. – К.: Видавнича група ВНV, 2008. – 352 с.

4. Фомина Н.Н. Использование ИКТ-технологий на уроках в начальной школе ar.ru/vizitki/19_nov/fomina_nn.doc

5. Чащухина О. В., Данилова И. В. Використання нових інформаційних джерел навчання в початковій школі. org/component/option,com


Капанюк А.Д.,

вчитель початкових класів ЗОШ № 1


Диференціація в навчально-виховному процесі школи І ступеня


Відомий педагог В.Сухомлинський розглядав навчання не як просту передачу знань, а як процес складних людських стосунків.

Навчання, як і виховання, - доброзичлива, творча взаємодія учителя й учня. Це діалог двох різних партнерів, відсутність страху, розкутість, радість спілкування. Спокійне звернення до дитини, слова заохочення позитивно впливають на навчальну діяльність школяра.

Учень, особливо той, хто відстає в навчанні, повинен бути впевнений у тому, що учитель зацікавлений у його успіхах, бачить найменші успіхи, радіє разом з ним.

В. О. Сухомлинський писав: «До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки для нього призначене завдання».

За якими б ознаками не добиралися класи, але в кожному з них будуть свої підгрупи, й тому виникає необхідність розділяти навчальний процес, оскільки не можна орієнтуватися тільки на те, щоб усіх навчати однаково.

С.П.Логачевська вважає, що можна здійснювати роздільність навчального процесу на уроці в межах одного класу.

Тільки за такого підходу до навчання створюються умови гуманного ставлення до кожної дитини. Створення умов для вибору посильного варіанту і подальша поетапна робота з переходом завдань та виходом на спільне завдання дає можливість не відчувати якогось принизливого поділу. Ефективність уроку, - вважає Світлана Панасівна, це не кращі відповіді окремих учнів, а добрі знання всіх.

Важливість і потреба диференційованого підходу в шкільній прак­тиці не викликає сумніву. Диференційоване навчання повинно здійснювати одне з таких завдань, як створення комфортних умов навчання, при яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, що робить продуктивним сам процес навчання.А для цього в учнів слід виробляти стійкі навички самостійної роботи, так як самостійність – важлива риса навчальної діяльності. Тому диференційовані завдання слід добирати так, щоб в учнів поступово формувалися уміння самостійно працювати.

Необхідна умова ефективності навчально-вихов­ного процесу — різнобічне знання особистості учня, його особливостей та можливостей.

Особливого підходу вимагають як учні з низьким рівнем навчальних досягнень, так і обдаровані. Звід­си й випливає необхідність диференційованого підхо­ду в навчанні.

У психології та дидактиці проблему диференційованого навчання більшість авторів розглядали насамперед як засіб за­побігання неуспішності учнів (М.Махмутов, Ю.Бабанський, Н.Менчинська та інші).

Диференціація як принцип навчання передбачає таку організацію роботи на уроці, коли одному учневі або групі пропонують посильні завдання різної склад­ності й цим самим створюють сприятливі умови для розвитку і навчання кожного. Це диференціація на методичному рівні.

К.Ушинський писав, що розпо­діл класу на групи, з яких одна сильніша за іншу, не тільки не шкідливий, а й потрібний, якщо наставник уміє, працюючи з однією групою, дати іншим корис­ну самостійну вправу.

Використанням різних форм застосування диференційованих завдань створюються умови для кожного учня досягти мети своїми зусиллями. Клас працює як одне ціле і в той же час кожен іде своїм шляхом. За такої форми роботи є можливість безпосередньо на уроці працювати з дітьми з недостатнім рівнем розвитку і водночас розвивати здібності сильніших учнів.

Вчені стверджують, що кожна людина має певні здібності. Важливо вчасно помітити їх прояви і створити на­лежні умови для розвитку. І саме тут спрацьовує метод диференціації навчання. Так на уроках математики, рідної мови, природознавства та інших доцільно використати диференційовані завдання. Це і індивідуальні картки з різнорівневими завдан­нями, і самостійні роботи у 4-5 варіантах, коли учень самостійно обирає "своє" завдання, яке він у змозі вирішити без помилок, і диференційовані домашні за­вдання

Реалізація цього надзвичайно важливого дидактичного принципу в умовах звичайного класу залежить від великого бажання вчителя навчити кожного учня безпосередньо на даному уроці.

Що ж забезпечує успішне застосування цього підходу?

1.Учитель повинен глибоко знати кожного учня, систематично вести психолого-педагогічні спостереження.

2. Клас-кабінет повинен бути творчою лабораторією.

3. У навчанні наводити приклади з навколишнього життя, особистого досвіду дітей.

4. Вміло використовувати матеріал підручника (основні, допоміжні і творчі завдання).

5. Добирати варіативні завдання, що полегшують роботу вчителя у перевірці цих завдань.

6. Проводити поетапну роботу з метою підготовки всіх учнів до засвоєння основного завдання.

7. Для поетапної роботи добирати завдання в такому обсязі, щоб всі його могли одночасно виконати (на 1-2 хв.), але всі з методичною направленістю.

8. Не поспішати оцінювати роботу учнів на окремих етапах.

9. Обов'язково добирати дозування часу для кожного етапу роботи. Але не зловживати, щоб це погано не впливало на каліграфію учнів.

10. Поділ на групи умовний і рухомий.

11. Поділ на групи відбувається за рівнем готовності до самостійної роботи на даному уроці (рівень знань на даний час).

12.Створювати умови для об'єктивного вибору варіантів (не нав'язувати варіанти дітям).

В.О.Сухомлинський звертав увагу на те, що немає абстрактного учня, діти дуже різні: один сприймає матеріал і запам’ятовує швидше, довго зберігає у пам’яті, інший – дуже повільно, його пам'ять зберігає знання недовго. Завдання педагога, зауважував О.В.Сухомлинський, полягає в тому, щоб визначити шлях, яким дитина має вийти на рівень, передбачений шкільною програмою.

Кожен учитель знає, що учням на уроці стає не­цікаво, якщо вони постійно виконують завдання не свого рівня складності. Навіть в учнів із високим рів­нем навчальних досягнень темп виконання завдань швидший, тому що вони менше часу витрачають на обмірковування завдання, розуміють спосіб його ви­конання, усвідомлюють результат. Такі учні майже не потребують додаткових пояснень учителя.

Спираючись на це, починаючи з 1-го класу, потрібно виділити групу дітей, які добре підготовлені до школи, зокрема володіють способом читання, їхнє читання усвідомлене й виразне. Вони легко і швидко адапту­ються до школи, не бояться працювати самостійно й впевнені в собі. Цим учням необхідно запропонувати завдання, подібні до загальних або ускладнені.

Диференційовані завдання використовуються на різних етапах уроку (актуалізації опорних знань, узагальнення і систематизації знань). Застосовуючи різні способи диференціювання, які дають змогу точніше визначи­ти навчальне навантаження для кожного учня за об­сягом і складністю.

Логачевська С.П. стверджує, що підвищення ефективності диференційованого навчання можливо за такими умовами:

1. Застосування диференціації систематично на кожному уроці.

2. Характер диференційованих завдань повинен залежати від теми уроку, етапу її вивчення, дидактичних цілей.

3. Диференціація проводиться в рамках фронтальної роботи з класом, коли учні зайняті вирішенням загальних начальних завдань.

4. Розподіл дітей на групи не носить постійного характеру.

5. Диференціація повинна базуватися на педагогічному передбаченні вчителем найбільш доцільних шляхів досягнення мети для кожного учня.

Здійснюючи навчання за рівнями, учитель повинен дуже добре знати:

-     індивідуальні можливості кожної дитини;

-     визначити критерії об’єднання учнів у групи;

-     визначити правила співпраці учнів у групі;

-     вчити працювати в групі;

-     удосконалювати навички і здібності учнів у груповій та самостійній роботі;

-    систематично здійснювати диференціацію на уроках;

-    здійснювати постійний контроль за самостійною роботою учнів;

-    вміло використовувати засоби заохочення,похвали;

-    відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання, замінюючи їх більш раціональними.

Суть рівневої диференціації полягає в реалізації певного змісту освіти на різних рівнях вимог. Кожен учень має засвоїти з навчальних предметів мінімум, необхідний для забезпечення загальноосвітньої підготовки. Крім того, дітям, які мають нахил та особливий інтерес до тієї чи іншої галузі знань, надається можливість засвоїти цей предмет на підвищеному рівні – прикладному або ще вищому – творчому.

За однаковий час не можна всіх школярів навчити якісно на запропонованому рівні. Здійснюючи диференційований підхід до дітей у навчанні і вихованні, треба знати особливості кожного, враховувати їх у роботі.

Логачевська С.П. має багатий практичний досвід з цього питання. У своїй роботі «Диференціація у звичайному класі» вона сформулювала

основні способи диференціації.

Диференціація за ступенем складності:	Диференціація за ступенем самостійності учнів:
завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків; завдання, які розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи, що виконується; завдання репродуктивного і творчого характеру .	завдання однакової складності, але диференціюється міра допомоги різним групам дітей: 1) конкретизацією завдань; 2) рішенням допоміжних завдань, що призводять до рішення основного завдання; 3) вказівкою на прийом рішення; 4) наочним підкріплення; 5) навідним питанням.

Диференціація за ступенем складності використовується не лише як засіб систематичного та послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання. Розв’язання посильної задачі стимулює до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього добирають завдання з нарощуванням ступеня складності.

Робота над завданнями за ступенем самостійності дає можливість учням оволодівати раціональними прийомами розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації зменшується. Але зменшення залежить від сформованості в учнів певних навичок розв’язування пізнавальних завдань, тому значну увагу треба приділяти навчанню школярів прийому аналізу, порівняння, абстрагування й узагальнення.

Сконструйовані диференційовані завдання використовуються на різних етапах навчальної діяльності. Практикою визначено 10 прийомів використання системи диференційованих завдань для учнів різних груп. Прийоми класифіковано за етапами уроку залежно від дидактичної мети уроку, змісту, запасу і якості знань учнів.

Етап актуалізації опорних знань :

• підготовка до вивчення нового матеріалу, робота дворівневих груп.
  

Етап вивчення нового матеріалу:

• багаторазове пояснення;
  
• поєднання фронтальної, парної та індивідуальної роботи;
  
• вироблення правильного, свідомого, виразного читання.
  

Етап закріплення вивченого:

• зменшення міри допомоги слабшим і ускладнення завдань сильнішим учням;
  
• додаткові завдання до основного;
  
• варіативна робота над задачами;
  
• конкурс на кращого консультанта.
  

Диференціація навчальної роботи, наприклад, на етапі закріплення навчального матеріалу, здійснюється в такій послідовності.

• На І етапі сильні учні виконують основне завдання, середнім надається певна допомога (показ зразка розв’язання, пам'ятки, додаткові запитання та ін.), а слабші працюють з учителем.

• На ІІ етапі сильні учні розв’язують творче завдання, середні — основне, слабші — завдання з певною мірою допомоги.

• На ІІІ етапі сильні учні працюють над виконанням цікавого завдання, середні — творчого завдання, а слабші учні виконують основне завдання. • На ІV етапі всі учні виконують спільне завдання.  

Така організація навчальної роботи на уроці дає можливість кожному учневі засвоювати навчальний матеріал, розвиватися в міру своїх можливостей.

Рівнева диференціація має свої позитивні і негативні аспекти.

Позитивні аспекти

Негативні аспекти

виключається невиправдане та недоцільне для суспільства усереднення дітей; у вчителя з’являється можливість допомагати слабким, приділяти увагу сильним; відсутність у класі відстаючих знімає необхідність у зниженні загального рівня викладання; з’являється можливість більш ефективно працювати з учнями, які суспільно неадаптовані; реалізується бажання сильних учнів швидше та глибше просуватись у навчанні; підвищується рівень мотивації навчання у сильних групах; у групі, де зібрані однакові діти, учню легше навчатись.

ділення дітей за рівнем розвитку є негуманним; висвітлюється соціально- економічна нерівність; слабкі не мають можливості тягнутися за більш сильними, змагатися з ними; - перехід до слабких груп сприймається дітьми як приниження їхньої гідності; у сильних групах з’являється ілюзія надзвичайності, егоїстичний комплекс, в слабких – знижується рівень самооцінки, з’являється установка на фатальність своєї слабкості; знижується рівень мотивації навчання у слабких групах; перекомплектація руйнує класні колективи.