В. О. Сухомлинський писав: Навчити дитину вчитися, дати їй уміння,за допомогою яких вона буде самостійно здійматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання, це одне з найскладніших завдань вчителя. Саме у його

Вид материала

Документы

Содержание Те, чого прагнеш, з тобою. Бог виліпив людину із глини, і зостався у нього невикористаний шматок. Вправи та завдання, які сприяють створенню психологічного комфорту на уроці та підвищенню мотивації до навчання. До теми "Прикметник" Мобілізуюче дихання Проводжу вправи для зняття напруги з очей Жовте коло Музичний супровід уроку.

Подобный материал:

• В. О. Сухомлинський Змінився час, змінюються І вимоги до людини, її освіченості. Даючи, 342.57kb.
• Правила взаємодії операційної системи та користувача, які визначають зручність його, 144.59kb.
• Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною, 255.01kb.
• Релігія як суспільне явище, 334.6kb.
• Методика вивчення творів різних жанрів План, 501.52kb.
• Тема : Методика вивчення творів різних жанрів, 540.18kb.
• Впу №17 Методична розробка, 73.75kb.
• Оцінка відіграє в навчанні велику роль. Вона може активізувати учня, а може навпаки, 32.88kb.
• “100 базових філософських понять”, 198.51kb.
• Педагогічня культура вчителя, 37.09kb.

Формування ключових компетентностей молодших школярів шляхом упровадження системи розвивального навчання

Те, чого прагнеш, з тобою.

Воно, друже, - всередині тебе.

Григорій Сковорода

Життя кожної людини

є шляхом до самої себе Герман Гессе

Вітчизняна освіта поступово переорієнтовується, адже відбувається переосмислення ролі особистості в суспільстві, змінилося соціальне замовлення школи: «Від людини, що знає, - до людини, що вміє». Головною метою сучасної освіти стає розвиток особистості: життєвого потенціалу та життєвої компетентності учня.

Питання компетентності освіти перетворилося в суспільно значуще явище, яке стає основним у формуванні освітньої політики в державі, у формуванні змісту освіти, вивченні її результатів.

Із запровадженням компетентностей підведено своєрідну риску під «знаннєвою» моделлю освіти. Серед причин, які викликали кризу освітньої системи, передусім такі:

• надлишковість знань, їх розірваність;
  
• слабкий зв'язок з дійсністю;
  
• потреби практики.
  

Компетентнісний підхід до навчання дозволяє подолати розрив між засобами і результатами освіти, а орієнтація на компетентність як мету освіти дає перспективу зв’язати воєдино освітні рівні, логічно вибудувати зміст освіти у співвіднесенні з вимогами до результатів, а в самих результатах задіяти суб’єктивність, досвід учня.

Країни Європейського Союзу ще з 80–х років ХХ століття почали досліджувати питання реформування освіти з метою посилення її оперативності в умовах соціальних змін. І визначили, що це рух за схемою: від «знаю що» до «знаю як». У жовтні 2010 року прийнята нова редакція Державного стандарту початкової загальної освіти України. Цей документ засвідчує, що початкова школа невпинно перебудовується у напрямі компетентнісного підходу до навчання. Поступово були розроблені види компетентностей, їх класифікація.

Варто сказати, що не існує єдиного узгодженого визначення та переліку ключових компетентностей.

Досліджуючи це питання, переконалася, що за різними джерелами існують наступні види ключових компетентностей.

Що ж таке компетентність?

Її передають через такі поняття: «здатність до…», «знання в дії», «готовність до…», «спроможність», «рівень засвоєння компетенцій».

Компетентність не зводиться тільки до знань чи тільки до вмінь.

«Компетентність є … сферою відносин, що існують між знаннями й дією в людській практиці».

Узагальнення теоретичних джерел, вивчення практики поширення компетентнісного підходу до навчання, розуміння актуальності цього питання - все це й спонукало мене до пошуку та вибору нових форм, методів

і засобів організації навчально – виховного процесу. Адже недостатньо лише

бачити й розуміти проблему - треба діяти, впроваджувати її в практику.

На мою думку, саме система розвивального навчання має всі необхідні інструменти для вирішення цієї проблеми. «Модель формування життєво- компетентнісного учня молодшої школи знайшла своє втілення у системі розвивального навчання», - так казали про неї її творці: вчені-психологи Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов.

Саме тому вже 5-й рік працюю за розвивальною системою навчання (Д.Ельконіна – В.Давидова). Хоча краще, мабуть, сказати не «я», а «ми». Ми – це діти, вчитель та батьки. Власне досвідом нашої співпраці хочу поділитися.

Яка ж ідея досвіду?

• Засновником цієї системи був Л. Виготський, який висунув саму теорію розвивального навчання.
  
• Колектив учених-психологів під керівництвом Д.Б.Ельконіна та В.В. Да-видова, почавши багаторічний експеримент, відкрив на той час невідомий педагогам шлях до формування розумового мислення.
  
• Дусавицький О.К., професор Харківського університету, доктор психологічних наук, розробив концепцію розвитку особистості.
  

Згідно з ідеєю Леоніда Виготського:

«…навчання, хоча й виконує активну роль у процесі дитячого розвитку, саме по собі зовсім не є джерелом цього розвитку. Ланкою, що поєднує навчання й розвиток, є власна перетворювальна діяльність дитини», а це й дає можливість формувати компетентності учнів.

Отже, навчальна діяльність у системі розвивального навчання не що інше, як інструмент формування компетентності школярів.

Вона передбачає:

• окреслення навчального завдання;
  
• планування способу дії;
  
• рефлексію.
  

У цьому суть мого досвіду: через навчальну педагогічну діяльність до сформованості компетентностей у дитини.

Саме вона знаходиться в центрі розвивального навчання й утворилася на перетині чотирьох галузей психології. Тому навчання за розвивальною системою має такий природовідповідний зміст.

Головним результатом моєї роботи є спільне творення особистості в колективній навчальній діяльності. Педагогічна діяльність - це своєрідне сходження до особистості.

Використовуючи основну ідею розвивального навчання, намагаюся формувати ключові компетентності дітей. Основний зміст мого досвіду полягає в перетворенні дитини на суб’єкта учіння, тобто на людину, зацікавлену змінити себе і здатну до цих змін. Головне завдання, яке ставлю перед собою, - організовуючи педагогічну діяльність, створити такі умови, щоб це перетворення справді відбулося.

Бо саме тоді особистість дитини стає суб’єктом, а це означає – господарем своєї діяльності, власного життя: уміє ставити цілі, розв’язувати завдання, відповідати за результати.

Головним засобом для дітей стає вміння вчитися, тобто вчити себе. Саме тому навчальна діяльність є універсальним засобом розвитку. Вона має певні відмінності на кожній окремій сходинці.

Освоївши навчальну діяльність на кожній із сходинок, дитина стає здатною «учити себе там і тоді, де й коли в неї виникає в цьому потреба».

Для того, щоб досягти поставленого завдання, у своїй роботі керуюся певними принципами:

• керування розвитком;
  
• «сходження від абстрактного до конкретного»;
  
• дослідження й пошук;
  
• моделювання;
  
• відповідність змісту й форми.
  

Зрозуміло, що переорієнтація мети спричинила зміни у змісті навчання, а також у методах і формах роботи.

Звичайно, в нових умовах змінюється й роль учителя, тому довелося стати організатором індивідуальної діяльності дітей. Змінилося й саме уявлення про урок.

На мою думку, урок – своєрідне дзеркало, в якому можна побачити систему навчання: її цілі, зміст, методи й форми. Це особливий фрагмент, «клітинка», що має істотні ознаки цілого. Основне завдання кожного мого уроку - навчити дітей діяти в ситуації невизначеності, при цьому не відступати, а міркувати, аналізувати ситуацію, планувати, здійснювати дії й контролювати, оцінювати свій спосіб дії і його результат. Тому кожен свій урок у загальній системі всього розвивального навчання завжди вибудовую як фрагмент (або маленьку складову частинку) тієї навчальної діяльності, яку здійснюють учні, формуючи певну навчальну дію.

А які ж методи та форми роботи доцільно використати?

Насамперед використовую метод розвивального навчання - «організація спільної діяльності молодших школярів через організацію розв’язання ними навчальних задач».

Загальний пошуково-дослідницький метод реалізую шляхом застосування певних методичних прийомів.

Основними формами роботи, які використовую на уроках, є: дискусійна, групова, парна, індивідуальна. Саме така послідовність їх використання сприяє формуванню навчальних дій.

Головним результатом кожного нашого уроку є спільне творення особистості та формування її життєвих компетентностей у колективній навчальній діяльності.

Незалежно від конкретної мети діяльності, типу уроку, кожен окремий урок має особливу постійну психологічну структуру (За О.К. Дуса-вицьким):

І. Міжособистісний контакт.

ІІ. Залучення дитини до конкретної предметної діяльності, відновлення її процесу.

ІІІ. «Зачіпка» - несподівана зупинка у звичній діяльності, що переводить її в ситуацію невизначеності.

ІV. Проблемна ситуація.

V. Організація навчальних дій стосовно аналізу проблемної ситуації.

VІ. Пауза перед розв’язанням.

VІІ. Кульмінація.

VІІІ. Розв'язка.

Варто зауважити, що основним завданням школи розвивального навчання є збереження духовного здоров’я та емоційного благополуччя школярів. Тому великого значення надаю вдало організованому оточенню школярів. Адже об’єктивні зовнішні умови створюють відповідну атмосферу, впливають на самопочуття, активність та працездатність дітей. Обладнуючи клас для роботи, намагаюся зробити все можливе, щоб у ньому було зручно працювати і затишно відпочивати. Цікавими для дітей є: «торбинка кричалок», «крісло автора», «скринька невідкритих таємниць», «килимок миру». Слід пам’ятати: у цьому класі дітям доведеться прожити чотири роки і не просто прожити, а здобувати знання, стверджуватися в колективі, формувати свою особистість. Тому так важливо, щоб діти прокидалися вранці й охоче збиралися до школи, знаючи, що там їх чекають і люблять. «Навчання в школі – це вже життя, а не лише підготовка до нього», - казав В.О. Сухомлинський.

Глибоке вивчення питання формування компетентностей учнів та завдань школи розвивального навчання дає мені можливість стверджувати, що саме навчальна (перетворювальна) педагогічна діяльність, організована в системі розвивального навчання, і стає засобом формування компетентнісного школяра. У цьому і полягає інноваційний підхід до зазначеної проблеми.

Підтвердженням дієвості мого досвіду є показники дослідження учнівських досягнень. Підвищився рівень адаптації та мотивації молодших школярів. Моніторинг рівня навчальних досягнень показав позитивні зміни успішності в межах класу. Досвід впровадження системи розвивального навчання сприяв загальному розвитку дітей: 81,7% учнів навчаються на високому та достатньому рівнях.

Відбулося не лише покращення рівня навчальних досягнень учнів класу, а й зросла зацікавленість у шкільному житті. Вони - активні учасники конкурсів різних рівнів:

• знавців української мови ім. П.Яцика;
  
• інтерактивного природничого «Колосок»;
  
• інтерактивного математичного «Кенгуру»;
  
• конкурсів малюнків;
  
• на кращий відгук про прочитану книгу.
  

Козьма Василь, учень 4 класу, став переможцем міського конкурсу читців-декламаторів «Поети Буковини – дітям».

Для того, щоб формувати ключові компетентності шляхом впровадження системи розвивального навчання, необхідно мати відповідне методичне забезпечення. Саме з цією метою мною розроблені посібники, які схвалені Вченою радою Чернівецького ОІППО:

• «Сходинками успіху» (з теорії та практики розвивального навчання), 2009рік;
  
• «Розвиваємо дар слова» (розробки уроків з розвитку зв’язного мовлення), 2009 рік.
  

Проте в процесі роботи з упровадження системи розвивального навчання виникали й певні труднощі:

- недостатність забезпечення класів розвивального навчання необхідною навчальною літературою;

- необхідність педагогізації батьків (оскільки змінився зміст навчання);

- перенаповнюваність класів.

Перспективність мого досвіду полягає в широкому впровадженні на рівні школи, міста, області системи розвивального навчання, оскільки це дає можливість виховати в дитині особистість, сприяти її розвиткові, формувати життєву компетентність, допомогти кожній дитині знайти себе і стати щасливою.

Спадає на думку притча:

Бог виліпив людину із глини, і зостався у нього невикористаний шматок.

• Що ще виліпити для тебе?- запитав Бог.
  
• Виліпи мені щастя, - попрохала людина.
  

Жодного слова не сказав Бог у відповідь, і лише поклав людині у долоню невикористаний шматок глини.

Тож нехай кожна сходинка успіху в навчанні веде дитину до творення особистого щастя.


Левицька Д. Р.,

вчитель початкових класів СПШ № 7


Роль психологічної атмосфери на уроці

в підвищенні мотивації молодших школярів до навчання


Вступ дитини до школи – те саме, що дорослому емігрувати. Перший рік учень дійсно емігрант з країни дитинства, де все дозволяється та проблеми не мають особливих наслідків, до країни відносної дорослості. Замість лояльних садочкових вимог та мирних ходінь за ручку до неї висуваються серйозніші вимоги: вчися, поводься добре, сиди тихо. Дитина отримує зовсім інший статус та нові обов’язки. А головне – те, що дорослі змінюють своє відношення до неї. Вимагають більшої самостійності, частіше говорять «треба».

Ми ходимо до школи, тому що це звичайний обов’язок кожного дня перед батьками, вчителями, перед своїм життям. Хто зрозуміє для чого жити, вчитись, той усвідомить, що тільки в навчанні душа росте і в ній з’являються людські бажання, той буде навчатися сумлінно і радісно. Вільно. Школа - праця, серйозна, довга. В шкільній програмі є різні предмети. Школа дає знання в системі, в цьому її головна цінність, і тому вона не може обирати лише те, що цікаво. Саме школа виховує культуру відношення до життя: не тільки робити те, що цікаво, а все, що потрібно - робити із зацікавленістю.

Найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Ця незаперечна істина проголошувалась в тій чи іншій формі прогресивними педагогами всіх часів.

У книжці „Серце віддаю дітям" В.О.Сухомлинський, звертаючись до вчителів, писав: „Не забувайте, що грунт, на якому будується ваша педагогічна майстерність, - у самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю. Це - бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів. Дбайливо збагачуйте цей грунт, без нього немає школи". Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання.

Що ж таке мотив? Мотив (від латинського moveo - штовхаю, рухаю) - спонукальна причина дій, вчинків людини (те, що штовхає до дії). В учінні — це пробудження, які спрямовують діяльність учнів. Ступінь навчальної активності школяра є наслідком сильної або слабкої мотивації навчання(мотивація — це система мотивів). Можна сказати, що мотиви учіння — це активізуючи сила, одна з основних умов навчальної діяльності.

З вступом дитини до школи докорінно змінюється її об'єктивне становище в суспільстві та конкретні взаємовідносини з навколишнім середовищем. Головною діяльністю стає навчання, яке ставить до неї нові, складні умови, пов'язані з виконанням нових обов'язків. В аспекті цих вимог перебудовується весь перебіг життя дитини.

У сім’ї, у дитячих садках у дітей формується певна настанова на шкільне навчання, на пізнавальну діяльність, прагнення набувати знання, їх приваблюють деякі зовнішні аспекти шкільного життя, учнівський реквізит, зовнішній бік навчання: прихід у школу, вихід із школи, перерва, шкільна форма, ранець і т.д. Проте учні 1 класу ще не усвідомлюють конкретно для чого їм потрібно вчитися. Зрозуміло їм одне, що всі діти їхнього віку і старші вчаться, тому й вони повинні ходити до школи.

Прагнення бути учнем, вчитися у школі виявляється насамперед у намаганні змінити своє становище маленького. Сам факт вступу до школи підносить дитину на новий щабель в її житті. Все це відіграє значну роль у формуванні позитивного ставлення до навчальної діяльності і є джерелом соціальних мотивів учіння.

Поряд з деякими зовнішніми аспектами шкільного життя (шкільна форма, ранець, зошити, ручки, підручники, парти, дзвоники) спонукальною силою для дітей стає учитель, який є носієм вимог, що повинні виконувати учні. Його авторитет для учнів 1-2 класів є найвищим, порівняно навіть з авторитетом батьків.

Інтерес до самого процесу навчання молодші учні пов'язують не з прагненням до нових знань, умінь, їх приваблює дійовий бік навчання: писати, читати, лічити, розповідати, малювати, їм подобається виконувати завдання вчителя, чути оцінюючі судження. Часто розгублюються, коли вчитель доручає їм проявити власну ініціативу.

Інтерес до результатів діяльності у дітей формується швидко: як тільки учень одержить перші реальні результати своєї праці.

Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується інтерес до змісту навчальної діяльності, потреба оволодівати знаннями. Центром уваги маленьких школярів стає навчання, як суспільне значуща діяльність, і саме в цьому розкриваються провідні мотиви їхньої поведінки в навчанні.

Не слід забувати про особливу спонукальну силу оцінки знань. Якщо в 1-2 класах оцінка означає успіх або неуспіх дитини в навчанні і відповідно до цього радість чи незадоволення батьків, то в 3-4 класах оцінкою визначається місце учня в колективі, його громадське становище. Свої успіхи школярі починають розглядати як частину загальних, співвідносять їх з успіхами всього класу. Поступово в учнів зростає й роль громадської думки. У 3-4 класах зауваження вчителя, зроблені учневі в присутності однокласників, переживається гостріше, ніж наодинці.

Така, на перший погляд звичайна справа, як оцінка знань учнів, - це вміння вчителів знайти правильний підхід до кожної дитини, вміння плекати в її душі вогник прагнення до знань. Оцінка не повинна принижувати гідність учня, карати за незнання, адже він тільки вчиться. Оцінка не повинна бути моральним батогом, яким постійно залякують дитину і батьки, і вчителі. Дати дітям радість праці. Радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності - одна із важливих заповідей початкової школи.

На думку фахівців, процес навчання в початковій школі має відбуватися на позитивному емоційному тлі. У цьому зв'язку чималого значення набувають стосунки, що складаються в дитини з однокласниками (фактор, що відіграватиме провідну роль у підлітковому віці). Помічено, що молодші школярі на початку свого шкільного життя почуваються дискомфортно через присутність незнайомих дітей, соромляться один одного, але, на щастя, такий стан у них досить швидко минае. Ближче до кінця згаданого вікового періоду помітні зміни у стосунках між дітьми: виникають міжособистісні зв'язки, формується взаємна вимогливість і оцінка. Але навички міжособистісних стосунків, як правило, розвинуті слабо і будуються в основному на емоційній основі.

Дуже вжливо вчити учнів усвідомлювати причини прояву різних емоцій та знайомити з прийомами контролю. Тому що люди з добре розвиненою емоційною сферою можуть краще налагодити стосунки з оточуючими, добре розуміють, що почувають інші.

Мотивація має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивні характеристики:

1) загальне позитивне ставлення дітей цього віку до школи;

2) широта їхніх інтересів (їх цікавить багато явищ життя);

3) допитливість, що є виявом розумової активності.

Негативні сторони мотивації учіння молодших школярів, що перешкоджають навчанню: недостатня дієвість мотивів, бо самі собою вони довго не підтримують навчальну діяльність; нестійкість - мотиви швидко задовольняються, і без підтримки вчителя можуть згаснути і більше не відновитися; мала усвідомленість, що виявляється у невмінні школярів назвати, що і чому їм подобається в даному предметі; слабка узагальненість, тобто охоплюють один чи кілька навчальних предметів, які об'єднані за зовнішніми ознаками; орієнтування учнів найчастіше на результат навчання (знання, причому з їх фактичної, ілюстрованої сторони, і лише потім - закономірності), а не способи навчальної діяльності, внаслідок чого іноді до кінця початкової школи не складається інтерес до подолання труднощів у навчальній роботі. Всі ці особливості обумовлюють поверхневий, у ряді випадків недостатній інтерес до учіння, його іноді називають формальним і безтурботним ставленням до школи.

Учитель в школі є джерелом тієї сили, яка приводить в рух навчально-виховний процес, вдихає в нього життя. Для молодшого школяра вчитель - це „плодотворний промінь сонця для молодшої душі, який нічим замінити не можна" (К.Д.Ушинський). Початкова школа — це насамперед творча праця одного вчителя в період дитинства, а дитинство, дитячий світ — це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть своє вимірювання часу; в роки дитинства день здається роком, а рік - вічністю. Маючи доступ до казкового палацу, ім'я якому — Дитинство, вчителю потрібно стати якоюсь мірою дитиною. Тільки за такої умови діти не дивитимуться на свого вчителя як на людину, що випадково проникла за ворота їхнього казкового світу, як на сторожа, що охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що робиться там, усередині цього світу.

Найголовнішим у цій дуже тонкій сфері є глибоке розуміння, точніше, відчування серцем дитячого світу, відчуванням дитинства.

Навчання в школі і дитяче чому, чому - сотні „чому" і сотні конфліктів. Конфлікт між учителем і дитиною — один з крайніх проявів педагогічної неграмотності. Це явище буває там, де вчителеві не вистачає великодушної батьківської, материнської мудрості, великої педагогічної влади, розуміння того, що він має справу з дитячими вчинками, з дитячим світом думок і поглядів: дитину взагалі не можна порівнювати з дорослим, немає такої єдиної мірки, якою можна було б виміряти дорослого і дитину. В.О.Сухомлинський писав: „Не забувайте, що грунт, на якому будується ваша педагогічна майстерність, - у самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю".

Любов учнів до вчителя, як правило, створює сприятливий психологічний клімат у класі, підвищує інтерес дітей до навчання. Нерідко буває, що інтерес до навчального предмету, пробуджений вчителем, переростає в глибокий інтерес до певної галузі науки і визначає вибір життєвого шляху. Те, що говорить улюблена вчителька, сприймається зовсім по -іншому, ніж те, що говорить дитині чужа людина.

Які ж риси особистості вчителя чинять найсильніший вплив на виховання в учнів „бажання вчитися" як комплекту повноцінних мотивів до набування знань?

Видатні педагоги всіх часів виділяли кілька таких рис, як найважливіших в цій справі. На їх думку, справжній вчитель має насамперед досконало володіти знаннями тих предметів, яких навчає, любити дітей, знати їх вікові особливості, враховувати їх у своїй роботі, вчити так, щоб пробуджувати в учнів прагнення до знань.

Зацікавлений своїми предметами, з творчим підходом до їх викладання, широкою обізнаністю та ерудицією вчитель власним прикладом впливає на учнів. Школярі, коли їх запитують про те, що їм подобається в улюблених для них учителях, крім цих вмінь та знань підкреслюють такі риси їх особистості, як чуйність, сердечність, уважність до інтересів дітей. Поведінка вчителя, його особистсть - все це важливі фактори виховання позитивного мотиву учіння.

Формування повноцінних мотивів навчальної діяльності багато в чому залежать від взаємин між учителем та учнем, які регулюються педагогічним тактом вчителя. Необережно кинуті вчителем слова, репліки, окрики („ледар", „нероба", „із тебе нічого не вийде", „ти ні на що не здатний", тощо) пригнічують дитину, підривають її віру в свої сили, боляче ранять душу.

Нетактовність вчителя часто пов'язана з його психічним станом, яким він не вміє керувати (злість, роздратування, нервозність, хворобливий стан здоров'я .). В таких випадках йому слід навчитися раз і назавжди володіти собою, мімікою, жестами, рухами, щоб його психічний стан не впливав на розумову діяльність учнів та не руйнував позитивну психологічну атмосферу класу.

Ніщо в роботі вчителя не повинно викликати у молодшого школяра сумніву і упередження. Справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати їх у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці.

Вправи та завдання, які сприяють створенню психологічного комфорту на уроці та підвищенню мотивації до навчання.

Вправа «Привітання»

Мета: сприяти створенню психологічної атмосфери.

Час виконання: 2 хв.

Інструкція. Діти стають у коло, тримаючись за руки і говорять слова:

Станем разом ми у коло.

Скільки друзів –

Глянь навколо.

Руку другу простягну,

З другом сварку не почну.

Будем всі ми дружно грати.

Правил гри не забувати.

Вправа «Знайомство»

Мета: познайомити учнів один з одним.

Час виконання: 7 хв.

Інструкція. Кожному учасникові пропонують назвати себе власним або вигаданим ім’ям, і тільки назване ім’я фігуруватиме у спілкуванні. Вибір імен говорить про те, як учень сприймає своє Я.

Вправа «Чоловічки на зарядці»

Мета: здійснити розвивальну самодіагностику.

Час виконання: 5 хв.

Інструкція. Уважно роздивитися чоловічків, підкреслити тих, які тримають руки вниз, а ноги – на ширині плечей. Наприкінці гри рахуємо кількість допущених помилок.

Проводимо змагання: хто швидше й точніше виконає завдання? За пропущені фігурки накладаємо «штраф». Виграє той, хто отримає найменший штраф.

Вправа «Будь уважним»

Мета: стимулювати увагу.

Час виконання: 4 хв.

Інструкція. Учні стоять довільно. На промовлене слово «зайчики»- діти починають стрибати; на слово «коники» - бити ногою об підлогу; на слово «раки» - задкувати; на слово – «птахи» - махати руками; «лелеки» - стояти на одній нозі.

Вправа «Що чути?»

Мета: виробити навички переключення уваги.

Час виконання: 7 хв.

Інструкція. За сигналом психолога перенести (переключити) увагу з дверей на вікно, з вікна на двері. Розповісти, що за ними відбувалося, коли переключалася увага.

Гра «Пташка»

Мета: розвивати увагу.

Час виконання: 10 хв.

Інструкція. Усі гравці сідають у коло й обирають ведучого. У кожного гравця є фанти (будь-яка дрібна іграшка). Він сідає в середину кола і всім гравцям дає назви дерев (дуб, клен, липа, ялина тощо). Кожен має запам’ятати свою назву. Ведучий говорить: «Прилетіла пташка, сіла на дуба». Дуб відповідає «На дубі я не була, відлетіла на ялинку!». Ялинка викликає інше дерево. Хто проґавить, віддає фант.

Вправа «Фокусування»

Мета: розвиток концентрації уваги.

Час виконання: 4 хв.

Інструкція. Учні зручно вмощуються. На команду психолога «Тіло!» учні зосереджуються на своєму тілі. На команду «Права рука!» - на правій руці. Потім послідовно з інтервалом 10-20 с. звучать команди – «Долоні!», «Пальці!», «Ноги!», «Голова!».

Вправа «Дихай і думай красиво»

Мета: знижувати рівень емоційного напруження.

Час виконання: 5 хв.

Інструкція. Заплющіть очі, глибоко вдихніть. Подумки говоріть:

• «Я - лев» - видихни, вдихни;
  
• «Я - птах» - видихни, вдихни;
  
• «Я - камінь» - видихни, вдихни;
  
• «Я - квітка» - видихни, вдихни;
  
• «Я спокійний» - видихни.
  

Коли дуже хвилюєтеся, спробуйте красиво і спокійно дихати.

Рухлива гра «Море хвилюється..»

Мета: навчитися розпізнавати і «читати» емоційні стани інших людей, адекватно передавати свій. Гра також допомагає коректувати нетерплячість.

Знайома всім дітям і дорослим гра була дещо змінена. Діти обирають одного, хто повертається спиною до інших, і промовляє «Море хвилюється раз…». Після рахунку «три» діти повинні завмерти в незвичайній позі. Ведучий гри підходить по черзі до кожного учасника «включає» його и намагається відгадати кого і в якому стані він зобразив. Потім дитина сама розповідае, що вона хотіла зобразити. При цьому ведучий обов’язково аналізує разом з групою виразні невербальні засоби передачі задуманого образу (міміка, погляд, жести, тощо), обговорює наскільки вдалим був їх вибір.

Малювання на тему «Мій самий щасливий день».

Мета: Малювання сприяє невербальному вираженню переживань, про які дитина не завжди може розповісти. Аналіз розповідей, кольорових рішень, змісту малюнків дає змогу в певній мірі діагностувати рівень їх домагань. Доброзичливе обговорення малюнків, розуміння почуттів дітей, стимулююча похвала знімає бар’єри спілкування, емоційну напругу дітей і створює відчуття «захищеності в групі». По закінченню обговорення малюнків вчитель бажає дітям, щоб в їхньому житті було більше щасливих днів, і звертає увагу на те, що часто це залежить від них самих.

Інструкція.

Дітям пропонується протягом 2-3 хвилин пригадати і намалювати самий щасливий день у своєму житті. Вчитель просить дітей пригадати, що вони відчували в той день, чим він запам’ятався, пропонує «поділитися» своєю радістю з іншими дітьми.

Вправа «Зустріч»

Мета: розвиток навичок невербальної взаємодії, вміння розуміти свої емоції та досягати поставленої мети.

Інструкція.

Учні стають у два кола: зовнішнє і внутрішнє, обличчям один до одного і, використовуючи невербальні засоби спілкування, по черзі вітаються з кожним учасником протилежного кола так, начебто вони зустріли: друга; приятеля; учня із свого класу; учня із паралельного класу; сусіда; ворога; хлопчика або дівчинку, який (яка) подобається; вчителя; незнайомця; батьків свого однокласника, маленьку дитину тощо. Завдання періодично змінюються. Після завершення вправи проводиться обговорення на тему:

- Які відчуття, емоції були в тебе, коли доводилося вітатися з однолітком,

старшою за тебе людиною, молодшим, незнайомцем? Як змінювалися твої жести, рухи, емоційний стан? Які, можливо, були труднощі? Як це пов'язано із твоєю поведінкою в житті?

Під час обговорення дається можливість висловлюватись кожному бажаючому. Вчитель звертає увагу дітей на те, що у різних життєвих ситуаціях, у спілкуванні з різними людьми ми діємо по-різному.Вправа допомагає учням усвідомити, що наші дії, міміка завжди відбивають емоційне ставлення до співрозмовника. Щоб краще розуміти емоції співрозмовника, можна аналізувати його жести і міміку. В свою чергу для того, щоб бути зрозумілим для інших, треба вміти невербально проявляти свої емоції.

Коментар. У спілкуванні емоційне сприйняття співрозмовника значно впливає на характер взаємовідносин. Зазвичай, неприємно відчувати на собі негативні емоції іншого Учні роблять висновок: якщо хтось проявляє на твою адресу негативні емоції, то це не означає, що ти поганий, але може означати, що співрозмовник не задоволений твоїми діями (вони для нього неприємні або незрозумілі). Якщо ти сам часто не задоволений чужими діями, то розберися у собі: що тобі неприємно чи не зрозуміло? Тривалі негативні емоції шкодять здоров'ю та заважають порозумітися із співрозмовником, не породжуючи конфлікту. Тому краще встановити причину непорозуміння та щиро висловити свої почуття.


Рухлива гра «Будь ласка».

Мета: розвиток уваги, уміння визначати власний емоційний стан, формування позитивного ставлення до школи, навичок спілкування та поведінки в ситуаціях емоційної напруги

Існує декілька варіантів гри. Її суть полягає в тому, що ведучий подає команди, виконувати які діти повинні, коли вони супроводжуються певним звертанням. Для даного заняття можна обрати слово «будь ласка». Якщо це слово не пролунало, а деякі діти виконали команду, то вони вибувають з гри. Команди можуть бути самими різноманітними, наприклад: «ліворуч», «праворуч», «кругом» тощо. Гра розвиває увагу дітей та допомагає їм зняти емоційну напругу на початку заняття.

Бесіда «Чарівне слово».

Логічним продовженням гри є коротка бесіда про силу чарівного слова «будь ласка», про наслідки ввічливості та грубощів, про те яке враження справляє ввічлива, а яке груба людина, і яка з цих двох тактик вирішення проблем є більш ефективною.

Вправа «Подобається - не подобається».

Після обговорення причин того чи іншого емоційного стану дітей, керівник просить учасників групи розподілити чистий аркуш паперу на дві половини і записати відповіді на запитання:

- що мені не подобається в школі ?

- що мені не подобається вдома ?

- що мені не подобається взагалі в житті ?

Відповіді на ці запитання діти записують в лівій частині аркуша. Після цього пропонується серія позитивних питань, відповіді на які діти записують в правій частині аркуша.

- що мені подобається в школі ?

- що мені подобається вдома ?

- що мені подобається взагалі в житті ?

Діти по черзі розповідають спочатку про те, що їм не подобається, потім, що подобається в опотім позитивні, щоб показати, що не все в житті так погано, є позитивні моменти і хороші люди. Ця вправа дозволяє отримати інформацію про характер взаємовідносин дитини з однокласниками, членами сім’ї, оточуючими, про те яке місце і роль визначає для себе дитина в класі, в сім’ї, як дитина сприймає себе серед інших.

Вправа «Продовжи речення».

Дітям пропонується серія проективних питань. Потрібно продовжити речення першими, що приходять на розум фантазіями, не роздумуючи занадто довго, бо правильних чи неправильних відповідей не існує. На аркуші паперу діти записують продовження фраз: «Більше всього я боюсь..», «Я злюсь, коли…», «Мені сумно, коли…». По відповідях можна оцінити здатність дитини до рефлексії власних переживань. Відповідь «не знаю» може свідчити про недостатній розвиток цієї здібності, або про високу значимість проблеми, що викликає тривогу.

Вправа «Дай мені книгу».

Керівник пропонує дітям уявити себе в наступній ситуації. Учень приходить в клас і бачить на столі цікаву книгу з яскравими малюнками. Йому дуже хочеться взяти її, подивитися малюнки. Він підходить до столу. Але в цей момент книжку бере інший учень. А книгу подивитися так хочеться ! Як бути? Як її отримати ? Діти програють ситуацію по черзі, парами. Після програвання ситуації проводиться обговорення варіантів її вирішення, і діти спільно з учителем роблять висновок про те, що найбільш конструктивною формою досягнення результату (отримання книги) виявилося ввічливе прохання. Виконання цього завдання дозволяє дітям порухатись, зняти втому та емоційну напругу.

Вправа «Сходинки».

Дивлячись на зразок ( на дошці), діти малюють сходинки. Вчитель пояснює зміст завдання: уявіть собі, що всіх учнів вашого класу розсадили на сходинки, дотримуючись однієї умови. На першу сходинку посадили самих старанних, розумних дітей, які добре вчаться, старанно виконують завдання в школі і дома, на другій сходинці розташувалися учні, які теж добре вчаться, але інколи бувають неуважними, допускають помилки. Як ви думаєте які діти потраплять на останню, найнижчу сходинку? А тепер подумайте на якій сходинці посадили б вас ? А на інших сходах намалюйте себе на тій сходинці, на якій би ви хотіли сидіти, тобто як би ви хотіли вчитися. Дані, отримані при виконанні цієї вправи, дають інформацію про характер самооцінки кожного учня та рівень його домагань в сфері навчальної діяльності.

Гра «Вгадай емоцію».

Один із учасників групи повертається спиною до інших. Вчитель демонструє картку з схематичним зображенням емоційного стану, і сам за допомогою міміки показує її. Діти мовчки повторюють мімічні рухи. Тому, хто стоїть спиною пропонують повернутися і, уважно подивившись на обличчя дітей, вгадати який емоційний стан вони зображують. Якщо він правильно вгадав, йому надається право обирати наступний стан, який буде зображуватись. Відгадувати його буде інший учасник групи, який найкраще відобразив першу емоцію.

Вправа «Дерево» (на саморегуляцію).

Діти стають в коло на деякій відстані один від одного. Кожен учень сильно надавлює п’ятками на підлогу, руки стискає в кулачки, міцно стискає зуби. Ведучий говорить, звертаючись до кожного: «Ти – могутнє, міцне дерево, у тебе сильне коріння, і ніякі вітри тобі не страшні. В складних життєвих ситуаціях, коли хочеться плакати або битися, - стань сильним і могутнім «деревом», скажи собі, що ти сильний, у тебе все здійсниться, і все буде добре. Ти – впевнена людина.» Потім діти беруться за руки, підіймають їх догори, продовжуючи надавлювати п’ятками на підлогу. «Ми разом велика сила. Самотньому дереву важко, разом ми цілий ліс. Разом нам не страшні ніякі негоди.» Після цього керівник пропонує дітям розслабитися, перестати надавлювати п’ятками на підлогу, помахати руками, розслабити м’язи обличчя, виконуючи ритуал прощання.

Вправа «Шикуйся в ряд».

Мета: розвиток навичок міжособистісного спілкування, емоційної саморегуляції, конструктивної поведінки в конфліктній ситуації

Вчитель пропонує дітям стати в ряд ліворуч від нього, не даючи ніяких додаткових пояснень та уточнень. У випадку, якщо діти задають питання, їм відповідають: «Так, як ви захочете». Ця вправа допомагає діагностувати характер групових відносин: лідери, як правило, прагнуть зайняти вигідні, з їх точки зору, позиції, відштовхуючи тих, чий авторитет в групі нижчий. Крім того, спостерігаючи за тим, яке місце прагне зайняти кожен учасник групи, керівник робить висновки про самооцінку кожного учасника. Звичайно, діти з завищеною самооцінкою прагнуть зайняти «перші» (ліворуч від керівника) місця в шерензі. Діти з заниженою самооцінкою, особливо ті, чий груповий статус невисокий, задовольняються «середніми» та «останніми» місцями. Коли діти вишикувались, їм пропонується рухлива гра та етюд «Слухаємо себе».

Вправа «Уважність до інших».

Один з учасників групи сідає спиною до інших. Він повинен детально описати зовнішність будь-кого .Бажано при цьому, щоб вчитель допомагав тому, хто описує однокласника, звертаючи його увагу на те, який настрій у дитини, яке враження вона справляє на оточуючих, які думки і асоціації виникають при спілкуванні з нею. Завдання виконується до тих пір, поки не будуть описані всі учасники. Вправа розвиває здібність бути уважними, слідкувати за своєю зовнішністю, контролювати власні емоції.

Гра «Компліменти».

Учасники групи кидають м’яч зі словами «Мені подобається в тобі те, що ти…». Той, хто отримав м’яч кидає його іншому учаснику з тими ж словами

Вправа «Долоня».

Ведучий пропонує дітям прикласти руку до аркушу паперу, обвести її ручкою або олівцем та написати в центрі своє ім’я, а в кожному пальчику – по одній хорошій якості, які дитина може знайти в собі. Намальована долоня розфарбовується, завершені малюнки представляються групі та коментуються. На завершення влаштовується виставка малюнків. Якщо хтось із дітей не знаходить в собі достатньої кількості позитивних якостей, йому допомагають.

Лясковська Т.В.,

вчитель початкових класів ліцею № 4

Впровадження здоров’язберігаючих технологій

та елементів програми «Крок за кроком»


Сучасний навчальний заклад покликаний не тільки задовольнити запити суспільства, але й дивитися на крок уперед. Покладені на школу та вчителя такі, здавалося б не властиві, завдання – піклування про здоров'я учнів, зумовлені наступними причинами.

• По-перше, дорослі завжди несуть відповідальність за дітей, які знаходяться під їх піклуванням. Це стосується і здоров'я учнів. Тому що в школі, під наглядом учителя, діти проводять значну частину часу і не допомогти їм зберегти здоров'я, було б виявом бездушності і непрофесіоналізму.
  
• По-друге, більша частина бажаних і небажаних факторів, які впливають на здоров'я учнів, відбуваються саме у школі. Виходячи з того, що питанням здоров'я повинні займатися медичні працівники, то до кожного класу потрібно прикріпити, хоча б одного лікаря.
  
• І по-третє, сучасна медицина займається не здоров’ям, а хворобами, не профілактикою, а лікуванням. Завдання школи інше – зберегти і зміцнити здоров'я своїх вихованців. Отже, головною дійовою особою, яка піклується про здоров'я учнів у начальному закладі, є учитель, який впроваджує та використовує у своїй роботі здоров’язберігаючі та здоров’язміцнюючі технології.
  

Основна мета цих технологій направлена на:

• збереження,
  
• зміцнення,
  
• формування здоров'я учнів.
  

Як відомо, гарне здоров’я сприяє успішному навчанню, а успішне навчання – покращенню здоров’я. Навчання і здоров’я нероздільні. Останнім часом катастрофічно погіршується здоров’я учнів.

За даними досліджень

• 14% дітей практично здорові, 
  

• 50% мають функціональні відхилення, 
  

• 35-40% хронічні захворювання. 
  

Серед школярів за період навчання:

• в 5 раз зростає кількість порушень органів зору, 
  
• у 3 рази - патологія травної системи, 
  
• у 5 разів –порушення постави, 
  
• у 4 рази - нервово-психічних розладів. 
  

• На кінець навчального дня погіршується самопочуття учнів, більшість школярів витрачають на підготовку домашніх завдань більше 2,5- 3 годин.
  
• Більше 60% дітей не можуть одразу заснути, що говорить про нервову перевтому, перенавантаження.
  

Інститут  вікової фізіології виявив, що на здоров'я людини впливають безліч чинників, причому ці чинники можна розділити на дві великі групи:

а) зовнішні чинники (за межами освітньої установи):

• екологія;
  
• сім'я і мікроклімат в ній;
  
• коло спілкування, шкідливі звички;
  
• харчування;
  
• здоровий спосіб життя.
  

б) внутрішні чинники (у самому навчальному закладі):

• організація навчального процесу, методика організації уроку;
  
• організація та реалізація виховного процесу;
  
• руховий режим учнів під час уроків та в позаурочний час;
  
• створення умов психологічного комфорту; 
  
• організація медичного обслуговування в навчальному закладі;
  
• організація харчування;
  
• дотримання санітарно-гігієнічних норм.
  

Сила  впливу шкільних чинників ризику визначається тим, що вони діють:

• комплексно і системно;
  
• тривало і безперервно.
  

Від  правильної організації уроку, рівня його продуманості багато в чому залежить функціональний стан школярів у процесі навчальної діяльності. Існують правила організації уроку на основі принципів здоров`язберігаючої діяльності вчителя:

• оптимальне поєднання методів, форм, засобів навчання, їх відповідність здібностям і віковим особливостям школярів;
  
• дотримання режиму рухової активності, поєднання рухового статичного навантаження;
  
• заміна авторитарного стилю спілкування на стиль співробітництва, створення емоційно сприятливої атмосфери навчання;
  
• формування позитивної мотивації до навчання;
  
• формування в учнів та їх батьків цінності здоров’я, культивування знань про здоров’я.
  

Використання на уроках здоров`язберігаючих   технологій – запорука успіху навчально-виховного процесу. Від кожного з нас, вчителів, залежить стан здоров'я та душевний стан  учнів.

Відомо, що  шкільний урок має серйозний вплив (позитивний або негативний) на здоров'я учнів. То яким має бути урок, що допомагає зберігати та зміцнювати здоров'я школярів?

Під час навчального процесу реалізую здоров’язберігаючі принципи через:

• ранкова гімнастика (пробудження, емоційний настрій, вправи для бадьорості) та проведення ранкових зустрічей до уроків;
  
• дихальну гімнастику;
  
• пальчикову гімнастику;
  
• фізкультхвилинки;
  
• вправи для очей (офтальмотренажер);
  
• кольоротерапію;
  
• музичний супровід уроку;
  
• психологічні розвантаження на уроках та позаурочний час;
  

• ігрові масажі.
  

Формуючи в учнів  знання про здоров'я, включаю в хід уроку питання, пов'язані зі здоровим способом життя. Окрім речень, текстів, задач, які пов’язані зі збереженням здоров'я в арсеналі будь-якого вчителя є безліч засобів для впровадження здоров`язберігаючих технологій.

Навчальний день розпочинається із ранкової зарядки. Окрім звичайних вправ можна провести багато цікавих для дітей елементів для своєрідного «пробудження». Це може бути масаж. Він задасть відповідний настрій на цілий день. Після такого масажу біологічно активних точок обличчя й голови активізується кровообіг у кінчиках пальців, а це попереджує застій крові не тільки в руках, а й у всьому тілі (кінчики пальців безпосередньо пов’язані з мозком). Наведу послідовність виконання масажу:

• точка на лобі між бровами («третє око»);
  
• парні точки на краях крил носа (допомагає відновити нюх);
  
• точка посередині верхнього краю підборіддя;
  
• парні точки в ямці скроні;
  
• три точки на потилиці в заглибленнях;
  
• парні точки в області вуха.
  

Після такого заряду бадьорості та енергії саме час провести ранкову зустріч для покращення емоційного стану дітей. Такий вид роботи допомагає створити психологічний клімат (сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу, підвищенню авторитету вчителя, психологічному розвантаженню учнів), налаштовує дітей на активну й плідну індивідуальну, парну, групову форми роботи.

Для ранкової зустрічі потрібно короткий проміжок часу від 3 до 5 хвилин. Але навіть за цей період можна зробити багато чого.

У своїй роботі нерідко використовую ранкові зустрічі для мотивації навчання, для ненав’язливого формування мети і завдань уроку. Із психологічної точки зору ранкова зустріч — це своєрідний спосіб позбутись негативу, дискомфорту, відчути себе захищеною частинкою дружнього колективу. Ззовні це схоже на цікаву гру, але несе в собі глибоку інформацію, яка готує ґрунт для сприйняття нового матеріалу.

Пропоную декілька варіантів таких зустрічей:

Міні-інтерв'ю. Після привітання даю чітку інструкцію: "Інтерв'ю за 1 хвилину. Відповідаємо прикметниками ( прислівниками, дієсловами,словами з префіксами роз- , без- і т.д). Вибір питань і відповідей залежить від мовної теми попереднього уроку (в даному випадку – української мови), допомагає застосувати на практиці набуті знання. Наприклад:

До теми "Прикметник"

- Яким був попередній урок? (важким, цікавим…)

- Якою була перерва? (веселою, короткою…)

- З яким настроєм ви прийшли на урок?( гарним, сумним, надзвичайно веселим…)

- А яка зараз повинна бути обстановка на уроці, щоб ви змогли засвоїти нову тему? ( робоча)

- Отже, давайте створимо таку робочу атмосферу.

• „Спіймай мій настрій”.
  

Дітям пропонується попрацювати в парі і домовитися, хто почне свої дії першим. Діти виконують дії, які називає учитель.

- Посміхніться, „зніміть” посмішку зі свого обличчя долонею та „передайте” своєму сусідові. „Спіймайте” посмішку, „прикрасьте” нею своє обличчя.

- Зобразіть на обличчі ще будь-яку емоцію, „подаруйте” її своєму товаришеві.

Робочий день також можна розпочати з комплексу вправ, щоби добре запрацював весь організм.

• З`єднати долоньки перед грудьми, інтенсивно потерти одну в одну. (Мобілізація енергетичного потенціалу).
  
• Масаж голови: “розчісування” зігнутими пальцями обидвох рук. (Стимулювання пам`яті.)
  
• Розтирання чола зігнутими пальцями від середини до скронь, брів. (Профілактика мігрені, запалення гайморових пазух).
  
• Легкий масаж очей. (Поглажування.)
  
• Масаж крил носа кісточками великих пальців догори до лінії волосся. Вниз рух вільний. (Нормалізується діяльність нервової системи.)
  
• Поглажування шиї зверху вниз розкритою долонькою. (Профілактика головної болі.)
  
• Розтирання потилиці та шиї позаду. (Знімає напруження м`язів, розумову втому).
  

Ще одним із видів нетрадиційного початку уроку може бути такий момент, як дидактична рухлива гра. Однією з таких ігор є «Як розмовляють частини тіла». Діти встають, оголошую завдання, яке вони виконують рухами.

- Як кажуть плечі «я не знаю»?

- Як каже пальчик «йди сюди»?

- Як ноги дитини вимагають «я хочу»?

- Як каже голова «так» та «ні»?

- Як рука каже «привіт?»

Проводжу дихальну гімнастику.

Діти затримують дихання і промовляють звуки. Кожний звук відповідає за роботу відповідного органу нашого організму:

звук а – посилює діяльність щитовидної залози, зору, слуху;

звук о – оздоровлює серце, печінку, шлунок;

склад - ха – очищає дихальні органи, покращує їх роботу;

промовляння музичних звуків від «до» до «сі» (допомагає зняти напругу й роздратування).

Урок розпочинаю із заспокійливого дихання, а під час контрольної роботи використовую мобілізуюче дихання.

• Заспокійливе дихання:
  

Вдих видих пауза

4 с 4 с 2 с

4 с 5 с 2 с

4 с 6 с 2 с

• Мобілізуюче дихання:
  

Вдих пауза видих

4 с 2 с 4 с

5 с 2 с 4 с

6 с 2 с 4 с

В.О.Сухомлинський писав: «Розум дитини знаходиться на кінчиках її пальців». Тому регулярно проводжу масаж пальчиків (пальчикову гімнастику). Рекомендую батькам купляли дітям взуття із шнурками, курточки на ґудзиках. Це для того, щоби стимулювати розумову діяльність.

• Можна зробити масаж за допомогою звичайного олівця:
  

Олівець у нас мудрець

І масажу він знавець.

Аби гарно нам писати,

Треба вправні пальці мати.

По долоньці він кружляє,

Дітям м’язи розслабляє,

Покружляв і зупинився.

Дуже добре потрудився. (Вірш супроводжуємо пальчиковою гімнастикою)

Одним із цікавих видів роботи на уроці навчання грамоти є письмо вологим пензликом на дошці. Прописування вологим пензликом попереджує захворювання нервової системи, серця, оскільки ритм писання збігається з біоритмами нашого серця, є важливим моментом профілактики напруження та втомленості учнів.

Проводжу обов’язково різноманітні фізкультхвилинки.

Фізхвилинки є віршовані, під музичний супровід, виконання комплексу вправ під рахунок, фізхвилинки – імітації. Я пропоную вам провести фізхвилинки нетрадиційні.

Сім казкових чоловічків

Шикувались біля річки.

І робили по порядку

Швидко й весело зарядку.

• Раз, два, три – почали.
  

Раз, два, три – завмри.


(Показую малюнок із зображенням певної фігури, діти повторюють)

Проводжу вправи для зняття напруги з очей

Вправи для очей проводжу за допомогою офтальмотренажера (дивись зразок). Вправи на цьому тренажері допомагають зняти зорову втому, запобігають формуванню рефлексу низько нахиленої голови та виникненню на цій основі порушень статури.

Комплекс складається із 5 вправ.

1 вправа. 15 коливальних рухів очима по горизонтальній лінії справа наліво, потім зліва направо.

2 вправа. 15 коливальних рухів очима по вертикалі згори вниз, потім знизу догори.

3 вправа. 15 колових обертальних рухів очима зліва направо.

4 вправа. 15 колових обертальних рухів очима справа наліво.

5 вправа. 15 колових обертальних рухів очима спочатку в правий бік,

потім у лівий, ніби виписування очима покладеної на бік цифри вісім.

• Якщо немає можливості намалювати такий тренажер, то малюєте на дошці просто яку-небудь криву лінію зі стрілочками і просите дітей очима прослідкувати за їх рухом.
  

  Кольоротерапія. В класі у мене над дошкою час від часу з’являються кольорові круги (діаметром 30 см), які допомагають зберегти здоров’я школярів.

Жовте коло зменшує відчуття страху у дітей під час проведення диктантів з української мови. Синє коло – тонізує розумову активність під час проведення контрольних робіт з математики. Червоне – активізує розумові здібності дітей, для всіх видів контролю. Зелене – для заспокоєння, якщо в класі стало гамірно.

Помаранчеве – колір творчості, фантазії.

(Колір може навіть лікувати. Наприклад, біль знімають відтінки блакитного. А сил надає помаранчевий. Зелений заспокоює. Недарма ми так намагаємось хоча б не на довго вирватись із міста - ближче до природи і її зеленому кольору.) Якщо над столом, де ви працюєте за комп’ютером, повісити зелений килимок і дивитись на нього час від часу, то це допоможе очам відпочити.

Музичний супровід уроку. В музиці, як відомо, знаходиться величезний здоров’язміцнюючий потенціал. Вона допомагає знімати стреси, стимулювати роботу мозку, підвищити засвоєння, сприяє естетичному вихованню.   Сучасний учень постійно шукає можливості послухати свою улюблену музику. Дослідження серед учнів 3-4 класів  вказують на те, що будь-які дії, приклади, розповіді під музичний супровід  залишаються у пам’яті дитини набагато довше. Крім того, учень, випадково знов почувши  цю музику згадує про цікавий урок.

Що робити, якщо сучасні учні не вміють слухати класику? Існує безліч нейтральної музики, звуків живої природи, або сучасне оформлення класичної музики. Нам допоможуть фонограми досить відомих сучасних композицій.

Твори Бетховена стимулюють інтелектуальну діяльність, підтримують натхнення. Музика П.І.Чайковського розслаблює, заспокоює. Музика Й.С.Баха дарує відчуття спокою, возвеличує.

Рефлексію можна провести у вигляді «Шкали успіху» (як один із варіантів):

– Встаньте та зобразіть собою шкалу успіху. Покажіть, наскільки сьогодні ви:

1) були успішними на уроці та відчували себе комфортно;
2) розібрались з темою уроку;
3) вмієте застосовувати свої знання.

( Якщо діти сидять за партами – то погано, слабо; просто стоять – добре; стоять, піднявши руки догори – відмінно, чудово).

Учителі початкових класів свою роботу спрямовують на те, щоб школа була для учнів – школою здоров’я і радості, для вчителів – школою творчості, а для батьків – школою спокою. Заклад освіти сьогодні – це територія прогресу. Прогрес – це розвиток. Розвиток - це здорові діти, це – здорова нація.

Використана література

1. Бойченко Т. та інші. Як виростити дитину здоровою: Посібник для батьків учнів молодшого шкільного віку. – К.: Прем’єр-Медіа, 2001. – 204 с.

2. Запорожець А.В. Значение ранних периодов детства для формирования детской личности// Принцип развития в психологии. – М., 1978.- С.263.

3. Коростелев Н.Б.Воспитание здорового школьника: Пособие для учителя/ Под ред. В.Н.Кардашенко. – М.: Просвещение, 1986. –С.16-17

4. Методические рекомендации по организации воспитательной работы с учащимися шестилетнего возраста в условиях продленного дня и в школах-интернатах.-К., 1986. – С.81- 86.

5. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів- К.: Абрис, 1997. –С. 291.


Мирошниченко Я.В.,

вчитель початкових класів ЗОШ № 37