В. О. Сухомлинський писав: Навчити дитину вчитися, дати їй уміння,за допомогою яких вона буде самостійно здійматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання, це одне з найскладніших завдань вчителя. Саме у його

Вид материала

Содержание

Любити дитину.
Олюднити середовище, в якому живе дитина.
Прожити в дитині своє дитинство.
Чуйне серце з будь-якої біди виручить.
Використана література

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Використана література:

Воропаєва Н.. Створення школи РН.// Початкова освіта – Листопад, 2008.
Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения: опыт теоретического и экспериментального психологического исследования. – М.: Педагогика, 1986. – 240с.
Дусавицький А. К., Кондратюк Е. М., Толмачева И. Н., Шилкунова З. И. Урок в развивающем обучение. – М. : Вита-Пресс, 2007.
Дусавицкий А. К. Развитие личности в учебной деятельности. – М.: Домпедагогики, 1996.
Дусавицкий А.К. Развивающие образование: теория и практика. Статьи. – Харьков: 2002. – 146 с.
Кудрявцева В.Т., Уразалиева Г.К. Предпосылки личностного роста в развивающем образовании // Вопросы психологии. – 2005. – № 4.
Молодцова А.А. Истоки развивающего и воспитывающего обучения // Начальная школа. – 2005. – № 11.
Чикало С.В. Реалізація принципів розвивального навчання//Практика розвивального навчання. Збірник статей.- Харків: 2004. - 192 с.

Ващук М.С.,

вчитель початкових класів ЗОШ №8

Гуманізація навчально-виховного процесу як засіб всебічного розвитку особистості, її діяльнісної участі в житті суспільства

Гуманізм як система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність — це переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, це вимога свободи і захисту гідності особистості, це ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути метою суспільства.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства особливого значення набуває завдання утвердження в суспільстві гуманістичних цінностей добра, справедливості, честі, гідності, совісті, обов’язку, відповідальності.

Гуманізація освіти – категорія багатогранна. Вона починається з подолання авторитарної педагогіки, що страхується на страху та примусі, з утвердженням принципів гуманістично – демократичної педагогіки. Це означає співвіднесення результатів навчання з можливостями та природними задатками дитини, перехід до діалогічного спілкування рівноправних учасників навчально-виховного процесу; визнання того, що навіть найслабша дитина має відчути, що таке гідність.

Принцип гуманізації виховання передбачає створення умов для формування кращих якостей та розвитку здібностей людини, розкриття джерел її життєвих сил; гуманізацію взаємин між вихователями і вихованцями, постановку виховання в центр навчально-виховного процесу, повагу до особистості, її гідності, розуміння її запитів, інтересів, довіри до неї; формування щирої, доброзичливої, милосердної людини.

Гуманізація навчально-виховного процесу передбачає оволодіння людиною духовними цінностями суспільства, формуванню у неї визнання пріоритету людини як найвищої цінності. При цьому на першому місці мусить бути інтерес дитини, її пізнавальна допитливість, відчуття радості від навчальної праці, щоб виховати в учня "прагнення засвоїти та зберегти у своїй пам’яті все те суттєво важливе, що необхідно для подальшого життя і праці.

Тому гуманізацію освіти доцільно розглядати як поширення ідей гуманізму на зміст, форми і методи навчання та забезпечення освітнім процесом вільного і всебічного розвитку особистості, її діяльнісної участі у житті суспільства.

І тоді гуманність ми теж розглядаємо як людяність, людинолюбство, повагу до людей та їхніх переживань. Це одна з провідних моральних цінностей, яка має формуватись у сучасної людини в процесі виховання та навчання.

Основним засобом гуманізації освіти є її гуманітаризація, що включає два аспекти:

нарощування знань про людину, людяність, виокремлення гуманітарного аспекту в усіх навчальних предметах;
покращення якості викладання гуманітарних предметів і гуманізація викладання негуманітарних предметів через їх зміст; формування ціннісних орієнтацій, творчої мотивації.

Однією з найважливіших якостей людяності, від розуміння якої залежить дуже багато – є почуття гідності, саме тому гуманна педагогіка орієнтована на повагу почуттів і виховання розумної сердечності та духовності. Наш виховний процес буде гуманним, якщо ми:

оточимо дитину створеними нами образами добра, любові, краси, щирості, відданості, мужності, справедливості, поваги, співпереживання;
спрямуємо її погляд на свій власний духовний світ і допоможемо знайти й осягнути свій шлях, місію, призначення;
розвиватимемо позитивне мислення, чітке мовлення, відповідальність за свої вчинки, думки і слова;
розвиватимемо волю, сміливість, самостійність, утверджуватимемо у ній щирість, бажання говорити правду, бути уважними до думок інших;
допоможемо осягнути зміст поняття совість і жити по совісті;
збуджуватимемо бажання пізнавати, інтерес до знань.

Наш виховний процес буде гуманнішим і зверненим до особистості дитини, якщо самі спрямовані до духовного гуманізму, бо ми творці цього процесу. Він буде таким, як ми самі.

Актуальними стали зміна стилю педагогіки, облагородження людини через формування високих ідеалів, моральних якостей особистості, побудова навчально- виховного процесу на засадах людяності, на розуміння того, що духовна і природна сутність дитини не терпить ніякого насильства. Потрібна заміна авторитарної педагогіки на більш дієву, м’яку, гуманну, над розробкою і втіленням якої тривалий час працює видатний діяч сучасної педагогіки академік Російської академії освіти, професор Ш.О.Амонашвілі. Вихідними педагогічними позиціями, які передують встановленню гуманних стосунків між учнем і вчителем, Ш.О.Амонашвілі вважає:

управління навчанням і всім шкільним життям дітей з позиції їхніх інтересів. Здійснити це можливо за допомогою методичних прийомів, які ставлять учня у ситуацію вільного вибору і самостійного прийняття рішень;
постійно вірити у можливості і перспективи кожної дитини. Слід оптимістично ставитися до навчальних успіхів і поразок кожного учня;
співробітничати зі школярами у процесі навчання. Співробітництво з учнями – це об’єднання інтересів і зусиль вчителя та учня у вирішенні пізнавальних завдань. Учень при цьому є самостійно і вільно діючою особистістю.
бути етичним і тактовним до учнів, поважати і підтримувати їхню гідність.

Діти мають почуватися творцями процесу навчання. Для цього слід будувати стосунки з учнями на основі взаємодовіри, піднімати авторитет кожного з них серед товаришів і в сім’ї. Постійно формувати і виховувати взаємоповагу у дитячому колективі, навчати етиці спілкування, виказувати жвавий інтерес до захоплень, інтересів і справ кожного учня.
Ш.О.Амонашвілі визначає наступні принципи гуманної педагогіки:

Любити дитину. Любов – це людське сонце. Сонце випромінює тепло і світло, без яких не було б життя на землі. Вчитель же має випромінювати людську доброту і любов, без яких не можливо виховувати гуманну душу в людині. Дитина стає щасливою, як тільки відчуває, що вчитель її любить щиро і безкорисливо. Педагогіка любові не терпить грубощів, тиску, ігнорування повсякденного життя дитини. Все це складає темну силу педагогіки, педагогічне зло, яке здатне зруйнувати світле життя дитини, внести в нього розгубленість, розчарування, злість.
Олюднити середовище, в якому живе дитина. Олюднення середовища означає увагу до усіх сфер спілкування дитини з метою забезпечення її душевного комфорту і рівноваги. Жодна сфера спілкування не повинна дратувати дитину, породжувати у ній страх, невпевненість, смуток, приниження. Неузгодженість різних сфер спілкування у вихованні викликає коливання душі дитини, вона розгублюється, може озлобитись. Тоді дитина легко знаходить притулок у «тихому омуті». Обов’язок вчителя – об’єднати всі ці сфери, переобладнати їх в інтересах дитини.
Прожити в дитині своє дитинство. Це правильний шлях до довіри дитини і пізнання життя учня. Тому що в основу гуманної педагогіки покладено глибоку розуміння сутності дитини. Вищою мірою гуманної педагогіки Ш.О.Амонашвілі вважає творчість В.О. Сухомлинського.

Саме тому Ш.О.Амонашвілі називає свої узагальнення результатів теоретичних і науково експериментальних пошуків, які стосуються початкового етапу освіти в руслі загальної теорії гуманно – особистісного підходу до дітей у педагогічному процесі і вкладаються у цілісну освітню систему, Школою життя.

Застосовуючи у своїй педагогічній практиці окремі прийоми педагогіки співробітництва та елементи гуманної педагогіки, поглиблюю та розширюю свій теоретичний і практичний досвід.

Гуманна педагогіка – явище не нове у житті людства, адже кожен учитель за своєю суттю має бути гуманістом. Такими були В. Сухомлинський, Я. Корчак, Г. Сковорода, Я.Коменський та інші, на творчій спадщині яких і базуються ідеї гуманної педагогіки.

Виховання на основі пріоритету загальнолюдських цінностей у педагогічній діяльності В.О.Сухомлинського - це основа розробленої ним концепції гуманної педагогіки. У своїх працях Василь Олександрович дає відповіді на питання про значення та зміст загальнолюдських норм життєдіяльності. Він вважав, що людину слід навчати і виховувати тільки гуманною, у дусі загальнолюдських норм. Він ставив людину на перше місце і виховання в ній всього людяного поклав в основу гуманної педагогіки. Він вважав людину найпрекраснішою істотою. Демократична і гуманістична основа в його педагогічній спадщині ґрунтується на положенні про особливу і безумовну самоцінність людини, її власну людську гідність.

Лише навчаючись, дитина виховується, виховується своїм вчителем, вихователем. Вона, як губка, всмоктує в себе все, що бачить в учителеві. А все ж починається з початкової школи. І якою була перша вчителька у дітей, в більшості випадків такими будуть і діти. Навчання - основна праця учнів. Уміння добре вчитись - це прагнення принести радість собі, вчителям, батькам.

На думку академіка О.Савченко, дитина є головною педагогічною цінністю, а педагог має бути здатний до її виховання, соціального захисту, збереження її індивідуальності. Відповідно до концептуальних положень гуманізму, людина є не засобом, а метою, саме тому не дитину треба пристосовувати до системи освіти, а освіту до неї. У шкільній освіті різноманітними засобами має утверджуватись позитивне ціннісне ставлення учнів до самих себе, інших людей, природи і суспільства.

Гуманістична педагогіка досягає цілей за допомогою створення емоційно стимулюючого шкільного навчального середовища, заохочення ініціативи учнів; розробки освітніх програм, які максимально розвивають потенціал і творчі здібності учнів.

Зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, висувають зовсім нові вимоги до молодого покоління, яке незабаром стане не лише активним компонентом держави, але й провідною силою в її подальшому розвитку. Тому зміни вимагає і навчально-виховний процес, зокрема стосунки вчителів з учнями, гуманізація навчального середовища.

Відома формула «Яке суспільство — така і освіта» не має потреби в докладних коментарях, оскільки всі освітні структури будь-якої держави завжди виконували її соціальне замовлення й забезпечували підготовку фахівців необхідного рівня та якості в необхідних сферах діяльності.

Але перед усім не треба полишати той факт, що кожен з учнів повинен стати Людиною, всебічно розвиненою особистістю.

Мета діяльності вчителя - це досягнення учнем успіху, соціальної компетентності, конкурентоспроможності, соціального самовизначення та визначення свого місяця у суспільстві.

Єдина проблема хвилює нас на сьогоднішній день. Це дитячі душі, які, попри всім нашим намаганням заповнити їх краплинами гуманізму, отруюються брудом оточуючого середовища. Діти сильно піддаються діям аморального сьогодення, постійно опиняються перед вибором між добром і злом, красою і брудом. А раптом виберуть останнє? Саме цього ми вчителі боїмося і всіма силами намагаємось допомогти сучасній молоді зробити правильний вибір, адже від їх вибору залежить доля держави.

Гуманна педагогіка спрямована на ушляхетнення душі й серця дитини, а знання, які здобуває учень у процесі навчання є умовою творчості, творіння блага. Гуманна педагогіка, звісно, спирається на любов і доброту вчителя, на його вміння створювати таку атмосферу душевної щедрості, в якій кожен учень був би спрямований на самопізнання, прагнув духовного самовдосконалення.

«Хто ми є, дорогі колеги?» - звертається Ш.О.Амонашвілі до вчителів зі сторінок своєї книжки «Щоб дарувати дитині іскорку знань, учителеві треба увібрати ціле море Світла». І продовжує: «Якщо хтось серед нас каже, що він маленька людина, тим самим він принизить усіх нас, усіх учителів. Нам треба врешті – решт, усвідомити, що Вчитель є надсуспільне явище! Вчитель – спрямувальна сила суспільства, і шлях, яким він веде суспільство, черпає він не тільки із зовнішніх установок, а з досить глибинних внутрішніх витоків. Звідти йдуть імпульси, які живлять наше почуттєзнання і переконання, нашу совість і відданість, нашу мудрість і віру».

Професія вчителя накладає особливу відповідальність на тих, хто її обирає. Це відповідальність за душі людей.

Дитина народжується з зерном духовності і для його проростання необхідні умови. Згідно з аксіомами гуманної педагогіки, духовність виховується духовністю, любов – любов’ю, шляхетність – шляхетністю. Людство не може «переступити» через бездуховне дитинство у духовне доросле життя. Без справжнього вчителя не буде справжніх людей. «Людське виховання в тому й полягає, що старші передають дітям свої знання про навколишній світ, енергією своєї думки постійно живлять потік інформації, що впливає на дитину», - говорив В. Сухомлинський.

Учитель вирощує нового вчителя і людину. Школа – це колиска людства, ми всі родом не тільки з дитинства, ми всі родом зі школи.

Навчання без виховання не буває, а виховувати, за висловом Ш.О.Амонашвілі, можна тільки тоді, «коли виникла духовна спільність між учителем і учнем». Світогляд учителя, який обрав для себе гуманну педагогіку, передбачає активний, моральний вибір добра, безмежну віру в Дитину, в спорідненість душ учителя й учня.

Особистості вчителя в Гуманній педагогіці надається особлива вага. Вчителю пропонується стати творцем свого суб’єктивного освітнього поля, ошляхетнююча сила якого прямо залежатиме від його особистих якостей. Він має з приборкувача, із судді й оцінювача знань перетворитися на співавтора душі учня, на мудрого і гідного довіри пошукача разом з ним сенсу навчання й життя, співпрацювати з учнем. Це – незмірно важче, ніж просто давати уроки – суму знань, неосвітлену сенсом учення. Але без цього немає педагогіки, тим більше Гуманної.

Учитель, який свідомо наслідує ідеї Гуманної педагогіки, передусім висуває високі вимоги до себе, він прагне до поліпшення самого себе і в міру «перемоги над собою» стає для учня носієм певного морального ідеалу. Він насичує освітній простір високими образами, під впливом яких розкриваються кращі якості дитини.

У співавторстві з учнем учитель ніби заново народжується, проходить із ним шлях до пізнання істини, а це висуває до вчителя ряд вимог. Не можна виховувати моральність будучи аморальним. Любов виховується любов’ю, доброта – добротою, благородство – шляхетністю, особистість – особистістю і т.д. Звідси випливає необхідність постійного творчого сходження вчителя до вершин моральності й дотримання правил:

Навчаючи – вчимося;
Виховуючи – виховуємося;
Даючи освіту – здобуваємо освіту самі.

Школа була і завжди залишається центром виховання в маленькій людині майбутнього громадянина дзеркальної чистоти, високої духовності, доброти і чуйності, радості пізнання, доброзичливості і людяності.

Бути людиною... Згадуючи своє дитинство, спостерігаючи за дітьми протягом багатьох років, доводилось не раз чути , коли маленькі діти, граючись, говорять один одному: "Будь людиною!" Скажи щось чи зроби щось. І не як-небудь, а зроби найкраще. Отже, бути людиною, причому справжньою людиною, - означає бути найкращим.

Добре було б, коли поряд було б тільки те, до чого і до кого ми повинні прагнути, рівнятись. Але життя є життя. Особливо в сучасний період, коли життя є досить важким для батьків, дітей. В житті все інакше.

Важко працювати вчителю. А ми ж формуємо майбутнє України, виховуємо людей, до чиїх рук потрапить держава в наступні роки. Тому вчитель, справжній учитель, який у школу прийшов за покликом серця, залишається учителем і сьогодні, коли школа переживає труднощі, працює з дітьми, виховує їх, вміло підходить до реалізації принципу гуманізації навчально-виховного процесу.

Нещодавно я була учасницею авторського семінару Ш.О.Амонашвілі «Основи гуманно – особистісного підходу до дітей у освітньому процесі». Це було свято душі, це був урок Великого вчителя. Прийшовши в школу, стараюсь втілювати в навчально-виховний процес прийоми і методи гуманної педагогіки, які ґрунтуються на вірі в можливості дитини, на розкритті її самобутньої природи, на спрямуванні служінню добру й справедливості.

Водночас змінюю себе, своє мислення, підхід до дітей, до підготовки до уроків, прагну створити відповідні умови, щоб у кожній дитині розквітли тисячі нерозкритих талантів і здібностей.

Прийоми, які використовую на уроках:

Нашіптування (і слухати відповіді дітей, і давати підказки);
Хвилинки релаксації (нехай діти трохи посидять, опустивши голови і закривши очі, якщо вони втомилися);
Спалювання листочків з написаними рисами характеру, яких би вони хотіли би позбутися;
Дарування один одному хороших слів.

Досвіт роботи в школі показує, що діти зовсім не вміють спілкуватися. Але для того, щоб у майбутньому зайняти у суспільстві позицію активного громадянина, з раннього віку вони повинні вчитися усвідомлювати та обґрунтовувати свою позицію, ставити питання, вислуховувати співбесідника. Маленька особистість повинна відчути, що її думка і життєва позиція цікавлять інших, що її проблеми і хвилювання варті уваги і обговорення.

Ці вправи спрямовані на розвиток і зростання душі дитини, вони є першими сходинками і надзвичайно важливій роботі з формування гармонійності, активної, впевненої в собі толерантної особистості. Цей матеріал доцільно використовувати на уроках курсів «Громадянська освіта» й «Основи здоров’я» а також для інших занять.

Цікавими будуть завдання в ігровій формі:

«Коли я мовчу» (Основи здоров’я)

Учитель пропонує дітям продовжити думку:

«Я люблю помовчати, коли я перебуваю…»
«Тиша для мене – це…»
«Коли я мовчу, я відчуваю…»
«Я люблю помовчати, коли слухаю…»
«Коли я гуляю по лісу, я відчуваю…»

«Скарби серця» («Громадянська освіта», «Основи здоров’я»)

Необхідно розподілити дітей по групах. Кожній групі дається малюнок великого серця. Діти ділять його на клітиночки і вписують в них якості, які роблять серце людини сяючим та справжнім. Група , яка напише найбільше якостей, стає «берегинею скарбів серця». А потім з усіх клітинок складається велике серце.

«Якби я» («Українська мова»)

Дітям пропонується придумати кінцівку невеличкого твору:

«Якби я був (була) вітром, то…»
«Якби я був (була) зіркою, то…»
«Якби я був (була) хмаркою, то …»
«Якби я був (була) найдобрішим (найдобрішою) в світі, то…»

«Чи знаю я себе»

Учитель готує аркушики з прізвищами дітей класу. Складаються вони так, щоб не видно було прізвищ. Потім проводиться жеребкування, після якого кожна дитина на отриманому аркуші описує своє ставлення до однокласника, чиє прізвище на ньому записане. Далі на іншому аркуші кожен пише, що він думає про самого себе. В результаті обидва аркуші потрапляють до дитини, і вона порівнює написане на них. Можна запропонувати батькам написати про своїх дітей, а потім дати прочитати дітям (буде тримірна оцінка).

«Таємний друг»

Діти пишуть свої прізвища й імена на аркушиках. Потім згортають їх так, щоб не видно було, що написано. Кожен вибирає собі один аркушик (якщо попадає власне ім’я, тягне ще раз). Учитель пояснює, що тепер та дитина, ім’я якої написане на витягнутому аркушику, стає їх таємним другом і протягом трьох днів діти повинні приділяти якомога більшу увагу цій дитині. Через кілька днів діти вгадують, хто був їхніми таємними друзями, і вчитель проводить бесіду про дружбу.

«Диктант цінностей» (Українська мова)

Учитель диктує різні поняття: сім’я, родина, душа, друг, любов, школа, батьки, церква, тощо. Потім діти беруть одне поняття на вибір і двома – трьома реченнями висловлюють письмово своє ставлення до цього поняття.

«Досконале тіло»

Дітям пропонується уявити себе певною частиною тіла і разом скласти досконале тіло, розповідаючи про себе. (Наприклад: «Я голова. Я розумна, мудра, ввічлива і уважна», «А я руки – працьовиті, ніжні, теплі, лагідні», «Я ноги – швидкі, міцні, спортивні», «А я спина – витривала, рівна, з гарною поставою», «Я очі – спостережливі, добрі, виразні, гарні»).

Далі учні уявляють, що могло б статися, якби якась частина тіла не захотіла жити мирно з іншими, і складають про це казку.

У молодшому шкільному віці закладається фундамент моральної поведінки дитини, формуються основи етичної культури особистості. З огляду на це на уроках доцільно проводити етичні хвилинки, які загострюють увагу дітей на етичних проблемах, долучають їх до моральних цінностей, учать гуманізму, одухотворяють навчальне середовище, сприяють встановлення довірливих і щирих стосунків між дітьми:

Закрийте оченята. Пригадайте найніжніші, найласкавіші слова. Подумки пошліть їх своїм рідним.
Поверніться один до одного. Подаруйте один одному посмішку. Побажайте щасливого дня.
Подаруйте один одному комплімент.
Привітайте товариша навіть із маленькою перемогою.
Напишіть у рядочок чарівні слова, які вам би хотілося використати, коли ви чогось просите.
Доповніть речення: Добра людина і з доброї скарбниці серця свого виносить…, а зла….
Закрийте оченята. Наповніть свої сердечка рожевим промінчиком любові та ніжності. Тепло вашого сердечка відчуйте у своїх долоньках. Відкрийте очі. Нехай добро і теплота ваших сердець не затримується у ваших долоньках. Передайте їх іншим людям, знайомим і незнайомим.
Спробуйте згадати й назвати всіх, кому вам хотілося б подякувати сьогодні. За що саме?
Поміркуйте над прислів’ям «Де є добрі люди, там біди не буде».
Прочитайте прислів’я «Дружба – найбільший скарб». Назвіть людей, яких вважаєте своїми вірними друзями, та поясніть, чому.
Уявіть, що добра чарівниця подарувала мішечок доброти. Спробуйте назвати ті речі, які могли б бути у мішечку.
Шануй батька й неньку, той буде тобі скрізь гладенько. Подумайте і розкажіть, як ви піклуватиметесь про своїх батьків, коли повернетесь додому.
Той від біди себе рятує, хто за іншого відповідає. Пригадайте випадки зі свого життя, де ви чи хтось із ваших рідних були відповідальними, і ті, в яких проявилося ваша, або їхня безвідповідальність.
Чуйне серце з будь-якої біди виручить. Придумайте свій подарунок будь-кому, щоб він відчув, яке чуйне ваше серце.

Кожен день, кожен урок диктує нові цікаві ігри, завдання, нестандартні підходи в навчанні, щоб виплекати у дітях багато чудових якостей. Для цього треба докласти багато власних зусиль. Життя сучасного вчителя непросте. Вчителі проходять серйозні моральні випробування, позаяк допущені життям до найголовнішого – до дітей - нашого майбутнього.

Використана література

Амонашвілі Ш.О. Без серця, що зрозуміємо? // Амонашвілі Ш.О. Х.: Подільський культурно просвітительський центр ім. М.К. Реріха,2002
Амонашвили Ш.О. Личносно – гуманная основа педедогического процесса // Амонашвили Ш.О. – Минск, Университетскоє, 1990.: Подільський культурно просвітительський центр ім. М.К. Реріха,2002
Амонашвили Ш.О. Учитель, вдохнови меня на творчество! - Хмельницький,2011
Амонашвили Ш.О. Чтобы дать ребенку искорку знаний, учителю надо впитать море света. Ь: Издательский дом Шалвы Амонашвили,2009
Сухомлинсъкий В.А. Рождение гражданина // Избрание произведение: В 5 т. —К.: Рад. шк., 1980
Сухомлинсъкий В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 1. — К.: Рад. шк., 1976.
Сухомлинсъкий В.А. Сердце отдаю детям // В.А. Сухомлинсъкий — К.: Рад. шк., 1974.
Савченко О.Я. Дидактика початкової школи // О.Я. Савченко — К.: Абрис, 1997.
Журнал «Початкова освіта» №9/2011.
Журнал «Відкритий урок» вересень 2011.
Газета «Освіта Буковини», 25 листопада 2011.

Віщак О.О.,

вчитель початкових класів ЗОШ № 28

Blog

Содержание