Литвак Олег Михайлович доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент апрн україни Київ 2008 зміст вступ розділ закон

Вид материала

Закон

Содержание 3.2. Особливості соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання на підставі закону про амністію чи акта про помилу Розуміння замість засудження Добровільність замість нав’язування. Щирість, відвертість стосунків. Обов’язкова співпраця з родиною та близьким оточенням неповнолітнього. Висновки до розділу 3

Подобный материал:

• Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх, 1290.2kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 310.53kb.
• Програма міжнародного методологічного семінару «філософія права як академічна дисципліна», 231.5kb.
• В. Н. Денисов доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України,, 4168.77kb.
• Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській, 2088.13kb.
• Борисов Вячеслав Іванович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових, 1062.14kb.
• В. П. Вишневський член-кореспондент нан україни, доктор еко­номічних наук, професор, 8535.82kb.
• Парламентське видавництво, 5723.42kb.
• Андидат юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України,, 6423.4kb.
• Протокол надання медичної допомоги пошкодження сечівника код мкх-10 (S 37. 3) І вступ, 453.67kb.

3.2. Особливості соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання на підставі закону про амністію чи акта про помилування


Кримінальний світ має давню історію, зокрема у християнській традиції його відлік починають з Каїна. Кримінальний світ – це традиція отримання благ свавільним шляхом. У ньому особливий стиль спілкування, засади якого формуються на субкультурних цінностях, потребах, мотивах, виправдовуванні, гонорі. Кримінальний світ базується на міфологізації традицій, кримінальних історій, особистісного прикладу, що виступають як наочні, доказові, дисципліновані але, одночасно, маніпулятивні засоби „виховання” неповнолітніх відповідно до уявлень про права, здібності, волю, сміливість, вдачу. Таке кримінальне мікросередовище має потребу в залученні неповнолітніх та молодих людей до кримінальної спільноти. Саме кримінальний світ „надає” можливість відчути особливі стани легкого збагачення, вияву зверхності, високої самооцінки, підтримки, захисту, взаємодопомоги. Вчинки, поведінка, діяльність людей, які вчиняють правопорушення, – випадковий чи активний виклик правовим нормам. Рушійною силою кримінальної поведінки є відсутність орієнтації на правові норми у соціалізації.

Молода людина формується і дорослішає, збагачує свій життєвий досвід, здійснюючи безліч вчинків, у тому числі й поганих, навчаючись на помилках здебільшого власних, а не чужих. Помилки і конфліктні ситуації обмежуються переважно колом сім’ї, найближчим оточенням. Поведінка ж деякої частини неповнолітніх з різних причин виходить за межі нормальної – вступає у конфлікт із встановленими суспільством нормами, а також з установленими державою правилами поведінки.

На нашу думку, на сьогодні головним предметом уваги для законодавця та правоохоронних органів держави мають бути питання захисту від криміналізації саме молоді. А забезпечення на державному рівні програм ресоціалізації та соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, – це один із пріоритетних напрямів державної соціальної політики на найближчі роки.

Перш, ніж перейти до питання соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання на підставі акта про амністію та помилування, необхідно визначити поняття „особи неповнолітньої” згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України неповнолітньою вважається особа віком від 14 до 18 років (до досягнення особою 14-річного віку остання вважається малолітньою) [218, с. 4].

Вік є одним із факторів, які обумовлюють кримінальну активність особи. Визначаючи у різних вікових періодах якісні відмінності сил, дослідження віку злочинця в змозі пояснити не тільки внутрішній порядок вчинення злочину, але й вказати на спрямованість сили та діяльність, як таку [219, с. 37].

Як стверджують науковці, для підліткового періоду розвитку особистості характерні протиріччя, схильність до впливу протилежних тенденцій. У цьому віці у 7 разів збільшується кількість негативних і у 40 – невмотивованих вчинків.

Найкриміногенніший Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

відкритості та громадського контролю за діяльністю органів і установ, що виконують покарання стосовно засуджених неповнолітніх, інших інституцій, задіяних у процесі соціальної адаптації;

• професіоналізму та кваліфікаційної відповідності осіб, задіяних до роботи з неповнолітніми, які порушили закон;
  
• адекватності заходів політичним, економічним та культурним умовам у державі.
  

Така система соціального партнерства повинна містити необхідні засоби виховного, просвітницького, морального, духовного та фізичного розвитку відповідно до потреб індивідуалізованого виправного впливу на засуджених неповнолітніх.

Для ефективного впровадження системи соціального партнерства, на нашу думку, необхідно створити Міжвідомчу координаційно-методичну раду соціального партнерства з питань соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання. До складу ради необхідно включити перших посадових осіб, а також спеціалістів Державного департаменту України з питань виконання покарань, Генеральної прокуратури України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, за участю представників всеукраїнських громадських, благодійних та релігійних організацій, а також представників наукової еліти України.

На нашу думку, лише за умови спільності дій вищеперелічених органів у рамках діяльності Міжвідомчої координаційно-методичної ради соціального партнерства з питань соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання, на державному рівні можливе вирішення проблеми ресоціалізації та пристосування до нормального життя у суспільстві таких осіб. На сьогодні необхідно систематизувати напрацювання центральних органів виконавчої влади, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом та їх територіальних підрозділів, а також органів судової влади щодо роботи з різними категоріями неповнолітніх правопорушників та розробити комплексну програму соціального супроводу для складних категорій молоді.

Соціальний супровід, який поширюється на неповнолітніх осіб, необхідно здійснювати на підставі таких принципів, а саме:

1. Розуміння замість засудження. Неповнолітню особу необхідно сприймати такою, яка вона є, надаючи їй можливість для прояву своїх як позитивних, так і негативних почуттів, відчуттів, не засуджуючи їх, а сприймаючи з розумінням.
   
2. Добровільність замість нав’язування. Підліток повинен добровільно обирати, яка саме допомога йому необхідна.
   
3. Взаємодія замість контролю. Дрібний контроль над неповнолітнім не тільки формує у нього хибне уявлення про „приниження”, а й не дає можливості самостійно накопичувати життєвий досвід.
   
4. Конфіденційність. Неповнолітній повинен бути впевнений у нерозголошенні тієї інформації, яка, на його думку, є приватною. Приватна інформація, якщо вона не загрожує життю та здоров’ю інших осіб, не може бути оприлюднена без згоди неповнолітньої особи.
   
5. Щирість, відвертість стосунків. У процесі соціального супроводу взаємини між неповнолітнім та особою, яка уповноважена здійснювати соціальний супровід, повинні будуватися на відкритості, щирості, чесності та взаємній довірі.
   
6. Обов’язкова співпраця з родиною та близьким оточенням неповнолітнього. Лише за допомогою спільних зусиль родини, близького оточення неповнолітнього та відповідних органів, які здійснюють соціальний супровід, можуть бути забезпечені позитивні наслідки соціальної адаптації звільненого від покарання на підставі акта про амністію та помилування.
   

У межах соціального супроводу неповнолітніх осіб, звільнених від покарання, потрібно чітко окреслити дві великі групи проблем, з якими неповнолітньому справитися самотужки неможливо:

1) проблеми психологічного характеру (налагодження комунікативного зв’язку з суспільством; проблеми, пов’язані зі спілкуванням з друзями, близькими, родичами, трудовим колективом; вікові проблеми визначення свого місця у суспільстві та визначення життєвої позиції тощо)

2) проблеми матеріально-побутового характеру (проблема житла, освіти, працевлаштування).

Заходи, пов’язані з вирішенням вищеокреслених проблем, необхідно здійснювати не тільки з тими неповнолітніми, яких вже звільнено від відбування покарання, а й з тими неповнолітніми особами, які знаходяться у місцях позбавлення волі, з метою підготовки останніх до процесу соціальної адаптації після звільнення від покарання.

Як зазначив Голова Державного департаменту України з питань виконання покарань В.В. Кощинець, реалізація форм і методів виховної роботи із засудженими повинна здійснюватися, у першу чергу, фахівцями соціально-психологічної служби, педагогами та психологами. Для цього стосовно кожного підлітка складається індивідуальна програма соціально-психологічної роботи, яка передбачає проведення комплексу заходів сприяння у набутті професії, повної загальної середньої освіти, розвитку позитивних здібностей, соціально-корисних якостей і навичок [224]. Одним з основних засобів ресоціалізації неповнолітніх, які потрапили у місця позбавлення волі, є підвищення їх освітнього рівня та навчання професії. Адже наявність професійних навичок, а також відповідного освітнього рівня зможе забезпечити вирішення матеріально-побутових проблем неповнолітнього, звільненого від покарання.

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Тому для виконання цієї норми у всіх виховних колоніях на території України діють середні загальноосвітні школи. Всі підлітки отримують атестати про середню освіту.

Європейські пенітенціарні правила одним з основних компонентів процесу виправлення визначають різносторонні програми навчання, спрямовані на успішну соціальну реабілітацію засуджених, поліпшення їх поведінки та підвищення почуття особистої гідності. У Правилах, зокрема, підкреслено, що освіта в’язнів має бути інтегрована до освітньої системи країни для того, щоб після звільнення вони могли продовжувати навчання, знайти своє місце в суспільстві.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

На нашу думку, лише за результатом спільних та скоординованих дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських та благодійних організацій у рамках соціального партнерства у сфері соціальної адаптації неповнолітніх, а також внаслідок інтенсивної право-освітньої та право-виховної роботи буде зменшено кількість молодих громадян, які починають свою свідому біографію з життя „за ґратами”.


Висновки до розділу 3


Здійснена характеристика соціального та кримінологічного призначення інститутів амністії та помилування у третьому розділі дисертаційного дослідження дає підстави стверджувати наступне.

1. З метою визначення позитивного чи негативного ставлення до інститутів амністії та помилування в соціологічному та кримінологічному значеннях у підрозділі 3.1 дисертаційного дослідження проаналізовано ці інститути в розрізі вивчення причин та умов злочинності, особи амністованого, особи помилуваного, попередження вчинення нових злочинів особами, звільнених від покарання на підставі акта про амністію та помилування, а також у контексті соціальної адаптації амністованих та помилуваних осіб. Аналіз інститутів амністії та помилування здійснено в межах предмету кримінопенології.

2. Кримінопенологічні особливості застосування акта про амністію та помилування проаналізовано у розрізі двох взаємопов’язаних аспектів, а саме: особи амністованого (особи, звільненої від відповідальності чи покарання на підставі закону про амністію) та особи помилуваного (особи, звільненої від покарання на підставі акта про помилування); процесу соціальної адаптації амністованих та помилуваних осіб.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

6. У підрозділі 3.2 дисертаційного дослідження окремо проаналізовано та визначено особливості соціальної адаптації неповнолітніх осіб, звільнених від покарання на підставі акта про амністію та помилування. Процес соціальної адаптації підлітків визначається рядом суб’єктивних та об’єктивних факторів, які не в повній мірі притаманні соціальній адаптації дорослих осіб (вікові психологічні фактори, специфічні проблеми у спілкуванні з батьками, однолітками тощо).

7. Визначено, що головним предметом уваги для законодавця та правоохоронних органів держави мають бути питання захисту від криміналізації саме молоді. А забезпечення на державному рівні програм ресоціалізації та соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, – це один із пріоритетних напрямів державної соціальної політики на найближчі роки.


ВИСНОВКИ


1. Інститути амністії та помилування мають давні традиції застосування і глибоке історичне коріння. У зв’язку з особливостями застосування інститутів амністії та помилування у конкретний історичний період на території України визначено періодизацію виникнення та еволюції вищезгаданих інститутів, а саме: князівський період (X-XV століття); імперський період (XV століття – 1845 рік); пізній імперський період (1845 – 1917 роки); перехідний період (1917 – 1924 роки); ранній радянський період (1924 – 1947 роки); кризовий радянський період (1947 – 1953 роки); пізній радянський період (1953 – 1990 роки); новітній період (1990 – 2001 роки); сучасний період існування і розвитку інститутів амністії та помилування на території України.

2. Комплексна кримінально-правова характеристика інститутів амністії та помилування можлива лише за умови застосування принципу співставлення чинного українського та зарубіжного законодавства, а також досвіду застосування інститутів амністії та помилування у зарубіжних державах. Тому було здійснено аналіз інститутів амністії та помилування за чинним законодавством держав континентальної Європи та держав колишнього Радянського Союзу. Проаналізувавши законодавство про амністію та помилування таких зарубіжних держав, як Велике Герцогство Люксембурзьке, Ірландська Республіка, Італійська Республіка, Королівство Бельгія, Королівство Данія, Королівство Іспанія, Королівство Нідерландів, Королівство Швеція, Португальська Республіка, Республіка Греція, Республіка Фінляндія, Федеративна Республіка Німеччина, Французька Республіка, Азербайджанська Республіка, Республіка Білорусь, Республіка Вірменія, Республіка Грузія, Республіка Казахстан, Республіка Киргизстан, Республіка Молдова, Республіка Таджикистан, Республіка Туркменистан, Республіка Узбекистан, Російська Федерація та інших, стверджено, що інститут помилування характерний для всіх держав континентальної Європи та для держав колишнього Радянського Союзу. Що стосується інституту амністії, то він, як правило, притаманний державам постсоціалістичного табору та лише деяким державам Європи (до прикладу, Італійська Республіка, Королівство Данія, Королівство Нідерландів, Португальська Республіка, Республіка Греція, Республіка Фінляндія, Французька Республіка). У законодавстві держав континентальної Європи спостерігається тенденція „включення” інституту амністії до складу інституту помилування. По суті, існує один інститут звільнення кримінальної відповідальності чи покарання або пом’якшення покарання, який і носить загальну назву „помилування”.

3. Встановлено, що кримінально-правова політика у широкому сенсі розуміння є політикою держави, яка спрямована на виконання завдань держави у сфері всебічного захисту прав і свобод людини та громадянина від злочинних посягань. Чільне місце кримінально-правової політики у сфері виконання функцій та завдань будь-якої держави обумовлюється тим, що тільки в рамках цього напряму державної політики вирішуються такі принципові для держави проблеми, як встановлення підстав і принципів відповідальності, визначення кола діянь, які вважаються суспільно небезпечними і кримінально-караними, встановлення принципів призначення покарання та, відповідно, і підстав звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

4. Кримінально-правова політика у сфері застосування амністії та здійснення помилування як науково обґрунтована концепція, яка відображає реальні потреби кримінально-правового регулювання у цій сфері, потребує подальшого розвитку і вдосконалення. Адже значення кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування на сьогодні аж ніяк не зменшується, а навпаки. Такий ріст ролі кримінально-правової політики у визначеній сфері в контексті розвитку кримінально-правової політики в цілому зумовлений наступними факторами: всебічний захист прав і свобод людини; соціальний захист громадян; законодавче забезпечення побудови демократичної правової держави; дотримання принципів законності та гуманізму в цілях економії заходів кримінальної репресії; для виконання державних програм боротьби зі злочинністю.

5. Кримінально-правова політика у сфері застосування амністії та здійснення помилування реалізується у чотирьох основних формах, а саме: у доктринальній, правотворчій, інтерпретаційній, правозастосовній.

6. У правовому значенні амністія та помилування існують як інститути права, що утворюються шляхом видання тими чи іншими вищими органами державної влади відповідного правового акту, який не відміняє дії кримінально-правового закону, але в той самий час звільняє від кримінальної відповідальності чи покарання. Особливість процедури застосування амністії та здійснення помилування полягає у комплексному та міжгалузевому характері вищезгаданих інститутів. Під „комплексним характером” слід розуміти саму специфіку норм, які входять до інститутів амністії та помилування. Ці норми врегульовують цілий комплекс суспільних відносин, які виникають з приводу визначення повноважень органів, що мають право оголошувати амністію, здійснювати помилування, застосування норми про звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону про амністію та акта про помилування, і безпосередньо правозастосовні норми, на підставі яких особи звільняються від кримінальної відповідальності чи покарання. Міжгалузевий характер інститутів амністії та помилування проявляється у приналежності норм, які входять у структуру інститутів, до різних галузей права України, а саме: до конституційного, кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого.

7. При дослідженні процедури амністування та здійснення помилування визначено три основні етапи, які в свою чергу врегульовані нормами різних галузей права. Перший етап урегульовано нормами Конституції України та чинним державно-правовим законодавством. Це етап прийняття відповідно до своїх повноважень Верховною Радою України закону про амністію та здійснення помилування Президентом України шляхом підписання відповідного указу. Другий етап – це порядок власне застосування норм закону про амністію та норм Указу про помилування. На етапі застосування норм закону про амністію та указу про помилування така процедура врегламентована спеціальними нормативно-правовими актами, а також чинним кримінально-процесуальним та кримінально-виконавчим законодавством. Третій етап стосується безпосередньо наслідків оголошення амністії та здійснення помилування – звільнення осіб від відповідальності або покарання. Саме на цьому етапі інститути амністії та помилування регламентуються переважно нормами кримінального (ст. 44, 85, 86, 87 КК України), кримінально-процесуального (ст. 6, 407, 407-1, 408 КПК України) та кримінально-виконавчого законодавства (ст. 152, 153, 154 КВК України), незважаючи на державно-владний характер їх існування.

8. З метою вирішення проблеми належності інститутів амністії та помилування до будь-якої з галузей української системи права розрізнено та охарактеризовано такі поняття, як „інститут амністії, інститут помилування”, „амністія та помилування” і „акт про амністію, акт про помилування”. Інститут амністії – це міжгалузевий правовий інститут, до складу якого входять правові норми, які врегламентовують повноваження Верховної Ради України з приводу оголошення амністії, саму процедуру здійснення амністії та кримінально-правові наслідки її застосування: повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Інститут помилування – це міжгалузевий правовий інститут, до складу якого входять правові норми, які врегламентовують право Президента на здійснення помилування, саму процедуру застосування акту про помилування до конкретно визначеної особи (групи осіб) та кримінально-правові наслідки його застосування: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням. Амністію визначено як акт гуманізму, прощення та милосердя з боку держави, що застосовується судом на підставі Закону України „Про амністію” до невизначеної групи осіб і є підставою для повного або часткового звільненням від кримінальної відповідальності чи покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. У свою чергу, помилування – це акт гуманізму та милосердя з боку держави щодо конкретно визначеної особи (групи осіб), яка вчинила злочин (злочини), що застосовується на підставі виданого Президентом України Указу про помилування та здійснюється у виді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням.

9. Щодо нормативного закріплення дефініції „помилування”, то такого в системі сучасного законодавства, а також у підзаконних нормативно-правових актах не знаходимо. Тому запропоновано доповнити частину 2 пункту 1 Положення про здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 19 липня 2005 року №1118/2005, наступною нормою: «помилування – це акт гуманізму та милосердя з боку держави щодо конкретно визначеної особи (групи осіб), яка вчинила злочин (злочини), що застосовується на підставі виданого Президентом України Указу про помилування та здійснюється у виді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням».

10. Встановлено, що акт про амністію і акт про помилування є актами правовими, оскільки приймаються в особливій процедурі уповноваженими на те органами та встановлюють нові правила поведінки – норми, які стосуються звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання осіб, що вчинили злочини. У свою чергу акт про помилування, на відміну від закону про амністію, не носить нормативного характеру, незважаючи на те, що приймається в особливому порядку у формі Указу Президента. Акт про помилування є специфічним правовим актом Президента України, прийнятим у формі Указу, який є підставою заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням. Також визначено, що акт про амністію є специфічним нормативно-правовим актом Верховної Ради України, прийнятим у формі закону, який є підставою для повного або часткового звільненням від кримінальної відповідальності чи покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

11. Встановлено, що сучасне нормативне врегулювання інститутів амністії та помилування здійснюється на трьох основних рівнях – конституційному, законодавчому, підзаконному рівні.

12. Обґрунтовано необхідність закріплення у чинному Законі України „Про застосування амністії в Україні” вичерпний перелік осіб, до яких амністія не застосовується за будь-яких умов. Такий закріплений порядок визначення осіб, до яких амністія не застосовується, повинен стати додатковою гарантією стабільності у часі процедури застосування амністії та унеможливив би застосування амністії як політичного інструменту.

13. У зв’язку з необхідністю детальної регламентації процедури застосування амністії на території України визначено доцільність доповнення чинного Закону України „Про застосування амністії в Україні” наступними положеннями:

Стаття 3-1.

Цей закон застосовується до осіб, засуджених судами України незалежно від місця відбування покарання цими особами.

Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено судами іноземних держав і які відбувають покарання на території України, вирішують відповідні суди України.

Щодо осіб, яких засуджено судами України і які відбувають покарання на території іншої держави, вирішує суд, який постановив вирок.

Стаття 9.

Виконання законів про амністії покладається на суди.

Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, за ініціативою прокурора, органів дізнання та попереднього слідства, органу або установи виконання покарань, а також обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Стаття 10.

Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора у судовому засіданні є обов’язковою.

Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи або щодо особи з фізичними чи психічними вадами, участь її законного представника в судовому засіданні є обов’язковою.

За наявності належним чином оформлених повноважень у судовому засіданні бере участь захисник.

Статтею 11.

Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений проти цього заперечує.

Невизнання особою вини не є перешкодою для застосування за її згодою амністії.

Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, свою згоду подає суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням цього у протоколі судового засіданні.

Стаття 12.

Рішення про застосування або незастосування амністії до осіб, які відбувають покарання, приймається судом щодо кожної особи індивідуально на підставі ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого під час відбування покарання. Така особа викликається в судове засідання і може давати пояснення.

У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.

Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням законів про амністії, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги мають бути виконані негайно.

14. Здійснення процедури помилування є компетенцією Президента, і тільки він має право своїм указом вирішувати питання стосовно звільнення від покарання конкретно визначеної особи або осіб. Проте вважаємо, що сам порядок, механізм та процедура здійснення помилування повинні визначатися нормами саме закону. В цьому випадку буде дотримуватися конституційний принцип „встановлення виключно Законами”. Такий законопроект „Про порядок здійснення помилування” повинен урегулювати основні засади здійснення помилування Президентом України на законодавчому рівні. Структурно вищеназваний законопроект має охоплювати такі питання:

• загальні положення (визначення основних понять: помилування, клопотання про помилування; визначення назв органів, які беруть участь у підготовці та розгляді матеріалів за клопотаннями засуджених, їх захисників чи законних представників);
  
• подання клопотання про помилування (потрібно визначити, які суб’єкти можуть реалізувати право на помилування, яким органами державної влади таке клопотання надсилається);
  
• порядок підготовки та оформлення матеріалів за клопотаннями про помилування (визначаються процедурні норми про прийняття до розгляду клопотання та повноваження органів, що здійснюють такий розгляд);
  
• розгляд матеріалів про помилування (необхідно визначити процедуру попереднього розгляду та її строки, процедуру передачі висновків по матеріалах справи на розгляд Президентові);
  
• прийняття рішення про помилування та видання відповідного указу (необхідно визначити процедуру можливої відмови про помилування, її строки, способи повідомлення особі про відмову у помилуванні);
  
• порядок організації виконання Указів Президента України про помилування;
  
• контроль за виконанням Указів Президента України про помилування.
  

15. Принципи застосування амністії та здійснення помилування знаходяться в одній площині з принципами кримінального права та кримінально-правової політики. Розміщення їх на стику кримінального права та кримінально-правової політики зумовлено рядом причин: інститути амністії та помилування є інститутами кримінального права, відповідно на них поширюються і основоположні принципи кримінального права; кримінально-правова політика у сфері застосування амністії та здійснення помилування є частиною вседержавної кримінально-правової політики, а тому принципи кримінально-правової політики частково використовуються при застосуванні норм про амністію та помилування.

16. Значення принципів застосування амністії та здійснення помилування полягає в тому, що сам процес правотворчої діяльності повинен зламлюватися через призьму основоположних керівних ідей – принципів, а також відповідати стратегії застосування кримінально-правових норм.

17. Основоположні принципи застосування амністії та здійснення помилування охарактеризовано як головні ідеї, засади, основні підвалини, на підставі яких здійснюється процедура амністування та помилування. Такі принципи класифіковано на загальні та спеціальні принципи оголошення амністії та здійснення помилування. Загальні принципи – це ті, які закріплено в Конституції України як основоположні та які мають опосередковане відношення до інститутів амністії та помилування (принцип законності, принцип демократизму, принцип рівності громадян перед законом, принцип верховенства права, принцип виключення подвійної відповідальності). Спеціальними принципами оголошення амністії та здійснення помилування вважаються ті, які є безпосереднім базисом для застосування амністії та здійснення помилування, а саме: поєднання принципів гуманізму та справедливості, принцип економії заходів кримінальної репресії.

18. У межах предмету кримінопенології необхідно досліджувати специфіку суспільних відносин, які виникають внаслідок застосування акта про амністію та помилування, у розрізі двох взаємопов’язаних аспектів, а саме: 1) дослідження особи амністованого (особи, звільненої від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі акта про амністію) та особи помилуваного (особи, звільненої від покарання на підставі акта про помилування); 2) дослідження процесу соціальної адаптації осіб, яких звільнено від покарання на підставі акта про амністію та помилування. У рамках теми дослідження визначено, що амністована особа – це особа, звільнена від покарання на підставі відповідного Закону України „Про амністію”, а помилуваною необхідно вважати особу, звільнену від покарання на підставі персоніфікованого Указу Президента України про помилування.

19. Основним фактором соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі на підставі акта про амністію та помилування є тактика здійснення постпенітенціарного впливу на таких осіб. Постпенітенціарний вплив на осіб, звільнених із місць позбавлення волі, є складовою виховного процесу, що охоплює систему заходів, спрямованих: на переконання засуджених в об’єктивній необхідності правомірної поведінки на волі та надання їм допомоги у побутовому і трудовому влаштуванні, а також на організацію дієвого контролю за їх поведінкою і застосування у разі потреби адміністративних та кримінальних заходів примусу.

20. Визначено, що при розгляді питань, які пов’язані із соціальною адаптацією осіб, звільнених від покарання на підставі акта про амністію та помилування, необхідно враховувати такий законодавчий важіль впливу на поведінку звільнених осіб, як обмеження правового статусу у зв’язку з дією інституту судимості. Саме у стані судимості проходить процес соціальної адаптації особи, яка звільнена від покарання на підставі акта про амністію та помилування. Такий стан речей ускладнює процес соціальної адаптації особи не тільки у психологічному аспекті (розумінні особою свого спеціального правового статусу), а й у матеріально-побутовому влаштуванні (працевлаштування, оренда житла, за умови відсутності власного, влаштування особистого, сімейного життя тощо).

21. Враховуючи статистичні дані про відносно низький рівень рецидивної злочинності серед амністованих осіб, а також беручи до уваги, що правовий стан судимості негативно впливає на нормальний перебіг соціальної адаптації звільнених осіб на підставі акта про амністію, необхідно законодавчо зобов’язати суди при вирішенні питання про застосування амністії до конкретної особи вирішувати і питання про можливість дострокового зняття судимості з такої особи. Тому запропоновано внести ряд змін до чинного законодавства, а саме:

- частину 3 статті 5 Закону України „Про застосування амністії в Україні” – виключити;

- викласти частину 4 статті 12 Закону України „Про застосування амністії в Україні” (з урахуванням змін до Закону України „Про застосування амністії в Україні”, які запропоновано у п.2.3. дослідження) у наступній редакції: „за умови позитивного рішення суду з приводу застосування амністії, суд вправі розглянути питання про можливість застосування до особи, за її клопотанням, дострокового зняття судимості”;

- доповнити статтю 91 КК України частиною 2-1: „дострокове зняття судимості допускається щодо осіб, звільнених від покарання на підставі закону України про амністію”;

- доповнити чинний КПК України статтею 414-1:

Стаття 414-1. Порядок розгляду судом клопотання про дострокове зняття судимості щодо осіб, звільнених від покарання на підставі закону України про амністію.

Клопотання про дострокове зняття судимості щодо осіб, звільнених від покарання на підставі закону України про амністію, розглядається суддею районного (міського) суду, який прийняв рішення про застосування до особи амністії.

Клопотання про дострокове зняття судимості щодо осіб, звільнених від покарання на підставі закону України про амністію, розглядається за участю особи, яка його порушила, та за участю прокурора. Неявка прокурора у судове засідання не зупиняє розгляду клопотання суддею.

Якщо суддя відмовить у достроковому знятті судимості, повторне клопотання може бути порушене лише у порядку, визначеному статтею 414 цього Кодексу.

22. Для досягнення успішних результатів соціальної адаптації неповнолітніми, звільненими від покарання на підставі акта про амністію та помилування, необхідно впроваджувати комплексну державну систему заходів, яка повинна бути спрямована на: забезпечення умов життя засуджених неповнолітніх осіб, сумісних з людською гідністю та нормами, прийнятими у суспільстві; підтримання та розвиток у них почуття самоповаги через зведення до мінімуму негативних наслідків позбавлення волі та різниці між життям в ув’язненні і на волі; підтримання та укріплення соціально-корисних зв’язків з рідними і громадськістю в інтересах засуджених та їх сімей; забезпечення підвищення освітнього рівня та отримання професійних навичок; надання можливості розвивати навички та нахили, які допоможуть неповнолітнім особам успішно включитися у життя суспільства після звільнення.

23. Обґрунтовано висновок про те, що у сучасних умовах держава має запровадити більш прогресивну систему соціальної адаптації неповнолітніх, котрі вступили у конфлікт із законом, яка б відповідала сучасним вимогам. Такою прогресивною ідеєю у сфері соціальної адаптації неповнолітніх повинна стати ідея так званого „соціального партнерства”. Соціальне партнерство державних органів і громадських та благодійних організацій у процесі соціальної адаптації неповнолітніх правопорушників та дотримання їх прав і законних інтересів – це діяльність, яка повинна здійснюватися державними та громадськими інституціями відповідно до їх компетенції в інтересах молодої людини, суспільства, держави у рамках Конституції та чинного законодавства України, міжнародних і європейських норм та яка спрямована на вирішення проблем юридичного, соціально-медичного, соціально-педагогічного, психологічного характеру неповнолітніх, засуджених до кримінальних покарань, з метою їх виправлення, ресоціалізації та реінтеграції у суспільство, попередження вчинення ними повторних злочинів.

24. Головними завданнями соціального партнерства повинні стати гуманізація системи виконання покарань стосовно неповнолітніх; підвищення правової захищеності засуджених неповнолітніх; надання допомоги у вирішенні проблемних питань з ресоціалізації та реінтеграції у суспільство засуджених неповнолітніх; профілактика вчинення повторних злочинів засудженими неповнолітніми; координація спільних заходів соціальної допомоги засудженим неповнолітнім з метою усунення факторів, що негативно впливають на процес соціальної адаптації; науковий супровід процесу соціальної адаптації засуджених неповнолітніх, пошук і впровадження нових форм і методів роботи тощо.

25. Для ефективного впровадження системи соціального партнерства потрібно створити Міжвідомчу координаційно-методичну раду соціального партнерства з питань соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання. До складу ради необхідно включити перших посадових осіб, а також спеціалістів Державного департаменту України з питань виконання покарань, Генеральної прокуратури України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, за участю представників всеукраїнських громадських, благодійних та релігійних організацій, а також представників наукової еліти України.

26. Окреслено, що лише за умови спільності дій вищеперерахованих органів у рамках діяльності Міжвідомчої координаційно-методичної ради соціального партнерства з питань соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання, на державному рівні можливе вирішення проблеми ресоціалізації та пристосування до нормального життя у суспільстві таких осіб. На сьогодні необхідно систематизувати напрацювання центральних органів виконавчої влади, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом та їх територіальних підрозділів, а також органів судової влади щодо роботи з різними категоріями неповнолітніх правопорушників та розробити комплексну програму соціального супроводу для складних категорій молоді.