Литвак Олег Михайлович доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент апрн україни Київ 2008 зміст вступ розділ закон

Вид материала

Закон

Содержание Висновки до розділу 1 Правова характеристика 2.2. Нормативне врегулювання застосування амністії та здійснення помилування

Подобный материал:

• Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх, 1290.2kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 310.53kb.
• Програма міжнародного методологічного семінару «філософія права як академічна дисципліна», 231.5kb.
• В. Н. Денисов доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України,, 4168.77kb.
• Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській, 2088.13kb.
• Борисов Вячеслав Іванович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових, 1062.14kb.
• В. П. Вишневський член-кореспондент нан україни, доктор еко­номічних наук, професор, 8535.82kb.
• Парламентське видавництво, 5723.42kb.
• Андидат юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України,, 6423.4kb.
• Протокол надання медичної допомоги пошкодження сечівника код мкх-10 (S 37. 3) І вступ, 453.67kb.

Висновки до розділу 1


Здійснений у першому розділі дисертаційного дослідження історико-правовий, порівняльно-правовий та формально-правовий аналіз законодавства про застосування амністії та здійснення помилування дає підстави зробити наступні теоретичні та практичні узагальнення.

1. Інститути амністії та помилування мають давні традиції та глибоке історичне коріння.

2. У зв’язку з особливостями застосування інститутів амністії здійснення помилування у конкретний історичний період на території України визначено періодизацію виникнення та еволюції вищезгаданих інститутів, а саме: князівський період (X-XV століття); імперський період (XV століття – 1845 рік); пізній імперський період (1845 – 1917 роки); перехідний період (1917 – 1924 роки); ранній радянський період (1924 – 1947 роки); кризовий радянський період (1947 – 1953 роки); пізній радянський період (1953 – 1990 роки); новітній період (1990 – 2001 роки); сучасний період існування і розвитку інститутів амністії та помилування на території України.

3. Комплексна кримінально-правова характеристика інститутів амністії та помилування можлива лише за умови застосування принципу співставлення чинного та зарубіжного законодавства, а також досвіду застосування інститутів амністії та помилування. Тому було здійснено аналіз інститутів амністії та помилування за чинним кримінальним законодавством зарубіжних держав.

4. Проаналізувавши кримінальне законодавство про застосування амністії та здійснення помилування таких зарубіжних держав, як Велике Герцогство Люксембурзьке, Ірландська Республіка, Італійська Республіка, Королівство Бельгія, Королівство Данія, Королівство Іспанія, Королівство Нідерландів, Королівство Швеція, Португальська Республіка, Республіка Греція, Республіка Фінляндія, Федеративна Республіка Німеччина, Французька Республіка, Азербайджанська Республіка, Республіка Білорусь, Республіка Вірменія, Республіка Грузія, Республіка Казахстан, Республіка Киргизстан, Республіка Молдова, Республіка Таджикистан, Республіка Туркменистан, Республіка Узбекистан, Російська Федерація та інших, можна з упевненістю стверджувати, що інститут помилування характерний для всіх держав континентальної Європи та для держав колишнього Радянського Союзу. Що стосується інституту амністії, то він, як правило, притаманний державам постсоціалістичного табору та лише деяким державам Європи (до прикладу: Італійська Республіка, Королівство Данія, Королівство Нідерландів, Португальська Республіка, Республіка Греція, Республіка Фінляндія, Французька Республіка).

5. Також слід зазначити, що у законодавстві держав континентальної Європи спостерігаємо тенденцію „включення” інституту амністії до складу інституту помилування. По суті, існує один інститут звільнення від відповідальності чи покарання або пом’якшення покарання, який і носить загальну назву „помилування”.

6. Кримінально-правова політика у широкому сенсі розуміння є політикою держави, яка спрямована на виконання завдань держави у сфері всебічного захисту прав і свобод людини та громадянина від злочинних посягань.

7. Основою кримінально-правової політики держави повинен стати науковообґрунтований підхід до проблем боротьби зі злочинністю, функціонування правоохоронних органів у державі, оптимізації системи покарань і звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, а також суворе дотримання основних принципів здійснення кримінально-правової політики, таких, як принцип законності, гуманізму, економії заходів кримінальної репресії тощо.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl


РОЗДІЛ 2

КРИМІНАЛЬНО- ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

ЗАСТОСУВАННЯ АМНІСТІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ПОМИЛУВАННЯ


2.1. Поняття та ознаки амністії і помилування у кримінально-правовій доктрині


Морально-етичними підвалинами існування інститутів амністії та помилування є такі філософські категорії, як „милосердя”, „прощення”, „справедливість” та „каяття”.

Ще у 1903 році російський правознавець І.В. Платонов стверджував, що помилування є прощення засудженого, обвинуваченого і, як би високо не ставилося завдання кари злочинця і негідника, прощення людини все ж таки є найвеличнішим актом людського правосуддя [92, с. 86].

Термін “амністія” – грецького походження: „забуття”, що буквально означає „прощення” [93, с. 33]. Пробачити – значить виявити поблажливість, вибачити, пробачити якусь провину, залишаючи її без покарання [94, с. 16]. Помилування, милувати – прощати комусь провину [95, с. 71].

Амністія та помилування як інститути права мають давні традиції і глибокі історичні корені. Звільнення від покарання за амністією відоме з давніх-давен. У 367 році у Римській імперії вперше була оголошена амністія на честь Пасхи за всі злочини, крім державної зради, зґвалтування, злочинів проти мертвих, чаклунства і перелюбу [10, с. 74].

Помилування як можливість прощення є догмою християнської релігії. Адже загальним підґрунтям християнства є можливість прощення гріхів. Приклади такого прощення знаходимо у Біблії, де описуються легендарні сюжети про Адама та Єву, Каїна та Авеля, про Ноїв Ковчег тощо. Усі ці історії є прикладом божої ласки та людських чеснот, які засновані на категоріях милосердя та прощення.

У процесі еволюції суспільства, розвитку кримінального законодавства та у зв’язку із запровадженням механізму пом’якшення кримінальних покарань милосердя та прощення стають менш необхідними. Щаслива та нація, зазначає Ч. Бекарія, в якій вони вважаються негативними. Милосердя – це чеснота, яка деколи існує як доповнення до обов’язків суверена і повинна бути виключена із доброго законодавства, в якому покарання повинно бути справедливим, а судова процедура – швидкою. Ця істина може здатися суворою для того, хто живе у часи неупорядкованої кримінальної системи, коли прощення та милосердя є більш необхідними, чим бездарні закони та жорсткі покарання. Прощення є найкращою прерогативою престолу, найбільш бажаним атрибутом верховної влади [65, с. 155].

У правовому значенні амністія та помилування існують як інститути права, що утворюються шляхом видання тими чи іншими вищими органами державної влади актів правового характеру, які не відміняють дії кримінально-правового закону, але в той же час звільняють від кримінальної відповідальності чи покарання.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

О.О. Дудоров вважає, що амністією потрібно визнавати правовий акт, який, не скасовуючи і не змінюючи кримінального закону, передбачає звільнення індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні певних злочинів, від кримінальної відповідальності та покарання [103, с. 271].

М.Й. Коржанський стверджує, що амністія – це юридичний акт кримінально-правового характеру, котрий стосується певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів, або певної категорії злочинців. Акт про помилування – це акт про звільнення від покарання, який видається вищим органом державної влади щодо одного або кількох засуджених [77, с. 329].

Коментуючи статті КК України, М.І. Мельник та М.І. Хавронюк наступним чином характеризують інститути амністії та помилування в сучасній Українській державі. Амністія – це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується щодо індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Автори вказують на те, що акт амністії не скасовує і не змінює відповідного кримінального закону, не являє собою декриміналізації і не ставить під сумнів законність та обґрунтованість постановлених обвинувальних вироків.

Помилування, на думку М.І. Мельника та М.І. Хавронюка, – це індивідуальне державно-владне веління у формі пробачення особі, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в указі Президента України осіб [111, с. 183-185].

В юридичній енциклопедії 1998 року за редакцією Ю.С. Шемшученка знаходимо таку характеристику інститутів амністії та помилування. Амністія – це акт найвищого законодавчого органу держави про повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певних категорій осіб, винних у вчиненні злочинів [112, с. 103]. Помилування – це правовий акт найвищого органу державної влади (глави держави), за яким конкретна особа звільняється від відбування покарання або це покарання пом’якшується [113, с. 654].

Амністія або помилування характеризуються повною чи частковою відміною міри соціального захисту, визначеного судом, або полягають у звільненні злочинця від судового переслідування [20, с. 4].

В.Т. Маляренко та А.А. Музика визначають амністію, як спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності (повне звільнення) чи від покарання (повне або часткове звільнення) певної категорії осіб, винуватих у вчиненні злочину, що здійснюється судом на підставі відповідного акта (закону про амністію), прийнятого Верховною Радою України. А помилування, як спеціальний вид звільнення від покарання (повне або часткове звільнення) індивідуально визначеної особи, засудженої за вчинення злочину, що здійснюється на підставі відповідного акта (указу про помилування), прийнятого Президентом України [14, с. 17,29].

Через призму моменту настання кримінальної відповідальності характеризує амністію А.А. Березовський, стверджуючи, що амністія – це звільнення визначених в законі про амністію категорій осіб від притягнення до кримінальної відповідальності і загрози настання в майбутньому стосовно них кримінальної відповідальності, а також повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності зазначених категорій осіб, винних у вчиненні злочинів [114, с. 128]. На нашу думку, вищенаведена дефініція поняття «амністія» не відповідає нормі, вміщеній у ст. 86 чинного Кримінального кодексу України, а межі кримінальної відповідальності тлумачаться у невиправдано широкому розумінні.

Неможливо не погодитися з німецьким науковцем у сфері кримінального права Гансом Гератсом, який визначає, що амністія та помилування застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні, протиправні та каранні діяння. У цих актах проявляються міркування законодавця щодо необхідності застосування покарання, кримінально-правової реакції держави на суспільно небезпечний характер поведінки особи. У даному разі застосування покарання не є відворотним, правопорушник не повинен зазнавати покарання, хоча і встановлені всі зазначені в законі ознаки, тобто, особою вчинене діяння, яке є злочином і за вчинення якого особа повинна понести відповідне покарання. Таким чином, тут заперечується не суспільна небезпека діяння, а необхідність застосування самого покарання [115, с. 255].

На підставі проаналізованих висловлювань науковців з приводу визначення амністії та помилування можна вивести наступні ознаки, які притаманні цим явищам.

Ознаки амністії:

• акт гуманізму, милосердя та прощення осіб, які вчинили злочин;
  
• є елементом кримінально-правової політики держави;
  
• здійснюється відповідно до закону України, який приймається Верховною Радою і діє юридично визначеним часом та простором;
  
• є підставою звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання;
  
• характеризується повним або частковим звільненням від кримінальної відповідальності чи покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили;
  
• стосується невизначеної групи осіб;
  
• дія амністії поширюється лише на осіб, які вчинили злочини до моменту набрання чинності відповідним законом про амністію;
  
• поширюється на особу (осіб), засуджених за вчинення злочинів лише певної тяжкості, визначених відповідним законом про амністію;
  
• звільнення від відповідальності або покарання на підставі акта про амністію здійснюється тільки судом.
  

Помилування характеризується такими ознаками:

• є актом гуманізму та милосердя стосовно особи (осіб), які вчинили злочин;
  
• здійснюється відповідно до Указу Президента України (в часі);
  
• є підставою звільнення від кримінального покарання і здійснюється у виді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням;
  
• характеризується звільненням від покарання або застосуванням більш м’якого покарання;
  
• стосується конкретно визначеної особи чи групи осіб;
  
• поширюється на особу (осіб), засуджених за вчинення злочинів будь-якої тяжкості;
  

може бути здійснено лише стосовно особи (осіб), щодо яких Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

• Тому вважаємо, що і акт про амністію, і акт про помилування є, однозначно, актами правовими, оскільки вони приймаються в особливій процедурі, уповноваженими на те органами та встановлюють нові правила поведінки – норми, які стосуються звільнення від покарання та відповідальності осіб, які вчинили злочини. Що ж стосується проблематики визначення актів про амністію та помилування нормативними, можна стверджувати наступне.
  

На нашу думку, акт про помилування, на відміну від акта про амністію, який приймається у формі закону, не носить нормативного характеру, незважаючи на те, що приймається в особливому порядку у формі Указу Президента України. У цьому випадку необхідно погодитися з А.В. Міцкевичем стосовно твердження про те, що акт, який стосується конкретної особи, не може бути нормативним [122, с. 46].

Акт про помилування є специфічним правовим актом Президента України, прийнятим у формі Указу, який є підставою заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням.

На відміну від акта про помилування, акт про амністію, на нашу думку, є однозначно нормативно-правовим, хоча і характеризується деякими специфічними ознаками, а саме: по-перше, правозастосовча дія акта про амністію дещо обмежена за колом осіб. Це означає, що акт про амністію, на відміну від інших нормативно-правових актів, поширює свою дію не на всіх осіб, які знаходяться під юрисдикцією держави, а лише на тих, коло яких конкретно передбачено актом про амністію. Окрім цього, як правило, актом про амністію передбачається вказівка про розповсюдження дії акта на осіб, які вчинили злочини до дня набрання актом чинності. По-друге, акт про амністію приймається з визначеною періодичністю і приурочується певній важливій події державного життя (річниці проголошення незалежності, прийняття Конституції, перемоги у Великій Вітчизняній війні тощо). Так, відповідно до ст. 6 Закону України „Про застосування амністії в Україні” закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року.

Погоджуємося з С.М. Школою, який стверджує, що найбільш суттєва відмінність між амністією та помилуванням полягає у нормативному характері положень актів амністії. Останні містять юридичні норми, що мають загальний характер, тобто регулюють групу кількісно невизначених суспільних відносин; поширюються на коло не персоніфікованих суб’єктів, діють у часі безперервно; не вичерпують свою обов’язковість певною кількістю їх застосувань. У той самий час акт помилування є правозастосовним актом [49, с. 8].

Тому, акт про амністію необхідно визначити як специфічний нормативно-правовий акт Верховної Ради України, прийнятий у формі закону, який є підставою для повного або часткового звільненням від кримінальної відповідальності чи покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Як видно з вищенаведеного, інститут амністії та інститут помилування не є тотожними явищами. Вважаємо, що на співвідношення вищеназваних інститутів слід вказувати в контексті спільних та відмінних ознак. Так, до спільних рис інститутів амністії та помилування можна віднести такі. По-перше, акт про амністію та акт про помилування є підставами звільнення від кримінального покарання. В той час, як акт про амністію є підставою звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання. По-друге, амністія та помилування є актами прощення, гуманізму та милосердя з боку держави до осіб, які вчинили злочини. По-третє, інститут амністії та помилування в історичному аспекті формування та розвитку володіють однаковою правовою природою. Інститут амністії, по суті, виокремлюється з інституту помилування. Саме ці ознаки і об’єднують два комплексні міжгалузеві інститути амністії та помилування.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Необхідно погодитися з В.Т. Маляренком та А.А. Музикою з приводу того, що акт про амністію не є підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності чи покарання. Керуючись його приписами, це робить суд – рішення останнього є правовою підставою для полегшення долі особи, котра вчинила злочин. До того ж – це право, а не обов’язок суду [14, с. 37]. Що ж до процедури помилування, то відповідний акт помилування Президента України є прямою вказівкою та правовою підставою для заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням. Потрібно відмітити, що процедура помилування, на відміну від процедури амністування є позасудовою.

Інформація про видання акту про амністію оприлюднюється на широкий загал на відміну від актів про помилування, які хоча і не мають режиму таємності, проте мають іншу процедуру оприлюднення та вступу в законну силу.

Таким чином, інститути амністії та помилування є складними, комплексними, правовими явищами, які хоча і мають схожу природу виникнення, проте не можуть розглядатися як взаємовиключні правові інститути.


2.2. Нормативне врегулювання застосування амністії та здійснення помилування


Нормативне закріплення тієї чи іншої норми або правила поведінки є необхідною умовою для визнання цієї норми правовою. Адже, завдячуючи нормативній процедурі, ми спостерігаємо інтенсивний розвиток української правової системи [123, с. 111].

Якщо до видання правової норми люди можуть залежно від різних обставин обирати варіанти поведінки, то з моменту її видання, в якій би словесній формі вона не виражалася – в тексті закону, указу чи іншого нормативного акта, можливість вибору отримує правове закріплення [124, с. 389].

Нормативні правові акти являються продуктом особливого виду діяльності – нормотворення. Нормотворення – основний шлях впливу на суспільні відносини, головний засіб надання праву юридичної сили [125, с. 121]. Результатом будь-якої нормотворчої діяльності є видання певним, уповноваженим на те суб’єктом нормативно-правового акту, який врегульовує суспільні відносини у певній сфері. Всю сукупність нормативно-правових актів, які визначають порядок поведінки у суспільстві, в науці теорії права, прийнято називати джерелами (формами) права, або нормативним закріпленням правил поведінки у суспільстві.

Інститути амністії та помилування не є виключенням із загального правила, що застосовуються до інших правових інститутів та, відповідно, мають власну форму нормативного закріплення.

Сучасне нормативне урегулювання інститутів амністії та помилування здійснюється на трьох основних рівнях:

• на конституційному;
  
• на законодавчому;
  
• на підзаконному рівні.
  

Чинною Конституцією України визначено повноваження Верховної Ради України та Президента України стосовно оголошення амністії та здійснення помилування, а також визначено основи кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування, закріплено загальні принципи оголошення амністії та здійснення помилування.

Законодавчий рівень закріплення інститутів амністії та помилування представлений наступними законодавчими актами, а саме:

1. чинний КК України;
   
2. чинний КПК України;
   
3. чинний КВК України;
   
4. Закон України „Про застосування амністії в Україні” від 1 жовтня 1996 року;
   
5. закони України „Про амністію” 1996 – 2008 років (див. Додаток Б).
   

Законодавчий рівень нормативного врегулювання інститутів амністії та помилування характеризується закріпленням певних правових норм, що стосуються амністії та помилування, у формі закону. Закон – це один із видів нормативно-правових актів, які діють на території України, врегламентовують певні суспільні відносини при цьому, створюючи права та обов’язки для відповідних суб’єктів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Окрім вищеназваних, акти про амністію різних років встановлюють також широкий перелік діянь, за вчинення яких особи не можуть бути звільнені від відповідальності та покарання, із зазначенням пункту, частини статті Особливої частини КК України. Тому, в такому випадку при визначенні категорії осіб, які можуть бути звільнені від відповідальності або від покарання, потрібно керуватися „правилом від супротивного”. До прикладу, Законом України „Про амністію” 2005 року визначено, що не підлягають амністії особи, які вчинили діяння передбачене частинами 2, 3 статті 206 КК України. У випадку ж, якщо особа вчинила діяння передбачене частиною 1 статті 206 КК України, і відповідно є суб’єктом амністії, тобто підпадає під категорію осіб, визначених статтею 1 цього Закону, вона підлягає амністії (за умови, що особа не підпадає під одну з категорій осіб, які не підлягають амністії, визначеними Законом України „Про застосування амністії в Україні” та цим Законом).

Така процедура, на нашу думку, могла би бути більш простою та зрозумілою за таких умов.

По-перше, встановлення в законах про амністії конкретного переліку діянь, за вчинення яких може бути передбачено звільнення від відповідальності та покарання на підставі акта про амністію.

Тому що дивним видається порядок визначення в акті, на підставі якого особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності та покарання, цілого переліку діянь, за вчинення яких особу не може бути звільнено ні від відповідальності, ні від покарання. Правова природа акта про амністію полягає саме у можливості звільнення від відповідальності або від покарання певних категорій осіб, за певних умов.

По-друге, закріплення в Законі України „Про застосування амністії в Україні” вичерпного переліку категорій осіб та, відповідно, вчинених ними діянь, коли не може бути застосовано звільнення від відповідальності та покарання на підставі акта про амністію.

Так, частиною 3 статті 3 Закону України „Про застосування амністії в Україні” встановлено, що положення будь-якого закону про амністію, які не відповідають вимогам частини 1 статті 3 (вимога відносно осіб, до яких амністія не застосовується), не мають сили і застосуванню не підлягають. Оскільки в цій нормі Закону знаходимо імперативну вказівку щодо суб’єктів, які не можуть бути звільнені від покарання на підставі акта про амністію, а в разі недотримання останньої закон не має юридичної сили, то можемо говорити про те, що Закон України „Про застосування амністії в Україні” є базовим, або таким, що визначає основи застосування процедури амністування на території України. Тобто, закони про амністію повинні не суперечити чинній редакції Закону „Про застосування амністії в Україні”.

Окрім того, у статті 86 чинного КК України визначено, що амністія оголошується законом України по відношенню до певної категорії осіб. Справді, законами про амністію повинні визначатися лише ті категорії осіб, щодо яких застосовується звільнення від відповідальності або від покарання на підставі акта про амністію, і аж ніяк не потрібно перевантажувати акт про амністію правилами про те, до кого процедура амністування не застосовується. Тому вважаємо за необхідне закріпити у чинному Законі „Про застосування амністії в Україні” вичерпний перелік осіб, до яких амністія не застосовується за будь-яких умов. Такий закріплений порядок визначення осіб, до яких амністія не застосовується, став би додатковою гарантією стабільності у часі процедури застосування амністії та унеможливив би застосування амністії як політичного інструменту та кримінологічного впливу запобіганню злочинності.

По-третє, визначення конкретного механізму застосування амністії у Законі України „Про застосування амністії в Україні”. Оскільки на сьогодні вищезгаданий Закон, по суті, не виправдовує назву „Про застосування амністії”, а процедура застосування амністії в Україні частково визначається законами про амністії різних років.

Тому вважаємо за доцільне доповнити чинний Закон „Про застосування амністії в Україні” наступними статтями.

Стаття 3-1.

Цей закон застосовується до осіб, засуджених судами України незалежно від місця відбування покарання цими особами.

Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено судами іноземних держав і які відбувають покарання на території України, вирішують відповідні суди України.

Щодо осіб, яких засуджено судами України і які відбувають покарання на території іншої держави, вирішує суд, який постановив вирок.

Стаття 9.

Виконання законів про амністії покладається на суди.

Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, за ініціативою прокурора, органів дізнання та попереднього слідства, органу або установи виконання покарань, а також обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Стаття 10.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Тому слушною видається думка Б.М. Телефанка про необхідність доповнення нового КПК України спеціальною статтею, яка б визначала процесуальний порядок звільнення від покарання на підставі закону України про амністію. Він пропонує закріпити в КПК України наступне: „повне або часткове звільнення від відбування покарання на підставі закону України про амністію відповідно до статті 86 КК України здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії (служби у справах неповнолітніх)” [136, с. 5].

І.Л. Марогулова пропонує застосовувати амністію після повного розкриття злочину та з’ясування судом усіх обставин справи – на підставі обвинувального вироку або у процесі його виконання. Вказуючи на те, що до порушення кримінальної справи неможливо встановити ступінь вини особи, яка вчинила злочин, виявити суттєві епізоди злочинної діяльності та інші важливі обставини. На її думку, втручання процесуального закону впливає на правове становище амністованих, яке виявляється нерівним, залежним від стадії процесу, в якій застосовується амністія (проти одних осіб порушується кримінальна справа, проти інших не порушується; до одних застосовуються запобіжні заходи, щодо інших – не застосовуються) [137, с. 186].

Як бачимо, система нормативно-правових актів, які визначають існування інститутів амністії та помилування, не є досконалою. Вищезгадані нормативно-правові акти містять безліч суперечностей та прогалин і тому потребують внесення змін законодавцем у існуючі редакції, а в деяких випадках – прийняття нових нормативно-правових актів, які б відповідали вимогам та тенденціям розвитку сучасного законодавства в цілому та кримінального – зокрема.