Geum.ru

Литвак Олег Михайлович доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент апрн україни Київ 2008 зміст вступ розділ закон

Вид материалаЗакон

Содержание


Законодавство про застосування
1.1. Історико-правовий аналіз становлення законодавства про застосування амністії та здійснення помилування
Князівський період
Пізній імперський період
Перехідний період
Ранній радянський період
Кризовий радянський період
Новітній період
Сучасний період існування і розвитку інститутів амністії та помилування на території України
1.2. Застосування амністії та здійснення помилування за кримінальним законодавством зарубіжних держав
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

РОЗДІЛ 1

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ЗАСТОСУВАННЯ

АМНІСТІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ПОМИЛУВАННЯ:

ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ, ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА ФОРМАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ


1.1. Історико-правовий аналіз становлення законодавства про застосування амністії та здійснення помилування


Перш ніж розпочати дослідження соціально-правових особливостей інститутів амністії та помилування, необхідно зауважити, що повне та об’єктивне розуміння правової природи амністії та помилування неможливе без історичної оцінки таких явищ, характеристики інститутів амністії та помилування на різних етапах існування та розвитку української державності. Так, М.С. Таганцев зазначав, що історична оцінка будь-якого закону є одним із прийомів критичного аналізу права [1, с. 28].

Історична оцінка правового явища вимагає розглядати кожне питання з точки зору того, як це явище в історії виникло, які головні етапи у своєму розвитку пройшло, а з точки зору його розвитку – поглянути, яким це явище є зараз [2, с. 125].

Справді, вивчення правового явища в генезисі дозволяє шляхом дослідження реальних фактів історії виявити не тільки прояви феномена, а й передумови його виникнення та наслідки: історія накладає свій відбиток на зв’язки права з усіма соціальними реаліями, відображає траєкторію його еволюції, опір з боку консервативних сил та події, що стимулюють розвиток тощо [3, с. 210-211].

В історичному аспекті праобразом амністії та помилування є право потерпілої особи прощати свого кривдника.

Перші згадки про звільнення від покарання на території сучасної України шляхом милування або прощення знаходимо ще за часів Київської Русі, в якій правом помилування був наділений не лише князь Київський, але й інші князі праукраїнських земель. Так, Данило Галицький після завоювання міста Галич, яке за допомогою боярства було захоплено Ростиславом, проявив милосердя і помилував галицьких бояр, незважаючи на їх зраду [4, с. 80].

Пізніше Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Конституцією СРСР 1924 року було надано право амністії, а також право помилування та реабілітації стосовно громадян, які були засуджені судовими або адміністративними органами Союзних Республік, Центральним Виконавчим Комітетам відповідних Республік.

Як бачимо, з утворенням СРСР та прийняттям Конституції 1924 року як право здійснення помилування, так і право на оголошення амністії фактично стали компетенцією одного і того ж органу влади – ЦВК СРСР та ЦВК Союзних Республік. Різниця між компетенцією ЦВК СРСР та ЦВК Союзних Республік у даному випадку виражалася в тому, що право помилування, яке належало ЦВК СРСР, розповсюджувало свою дію на всю територію Союзу, а право помилування, яке належало до компетенції ЦВК Союзних Республік, обмежувалося в дії лише на території визначеної Республіки [20, с. 50].

Слід зазначити, що як загальносоюзні, так і республіканські акти амністії поширювали свою дію не тільки на осіб, які скоїли злочин, але й застосовувалися до осіб, які вчинили адміністративні або навіть дисциплінарні правопорушення [21, с. 64].

У радянських республіках амністія мала такі форми: загальна амністія, приватна амністія та реабілітація [15, с. 16].

Загальна амністія застосовувалася по відношенню до цілих груп обвинувачених та засуджених. Акти загальної амністії, як правило, приурочувалися до визначних подій (наприклад, до річниці лютневої революції, міжнародного дня праці тощо). Вони могли стосуватися як різних видів злочинів (наприклад, амністія від 18 серпня 1923 року з нагоди відзначення свята утворення СРСР), так і конкретного його складу (амністія від 18 липня 1923 року для „самогонників”).

На противагу загальній амністії, приватна амністія стосувалася конкретно визначеної особи. За загальним правилом приватна амністія застосовувалася до осіб, які були вже засуджені. Але не виключалося також звільнення в порядку приватної амністії від ще не початого кримінального переслідування або зупинення вже початого переслідування [20, с. 51-53]. Потрібно звернути увагу на ту обставину, що в цей період такі два поняття, як „приватна амністія” та „помилування”, ототожнювалися, а в законодавстві ці два терміни використовувалися як синоніми.

Реабілітацією вважалося поновлення особи в правах, дозвіл займатися тією чи іншою діяльністю, якою їй було заборонено займатися за вироком суду, чи зняття судимості за клопотанням зацікавленої особи.

Слід зазначити, що всі амністії перших років радянської влади мали політично-класовий характер. Вона завжди була інструментом державної політики, виконуючи визначені функції у ході державного розвитку. Амністія, як правило, застосовувалася для внесення коректив у судові вироки, які вступали в протиріччя зі швидкоплинним життям.

У процесі укріплення і росту радянської держави окремі категорії злочинів, які являли особливу небезпеку, згодом таку втрачали. Тому держава шляхом застосування амністії звільняла таких осіб від відбування покарання.

Також амністії присвячувалися визначному для держави дню, події та були „актом милості” з метою залучити до святкування й осіб, які відбувають покарання, для того, щоб показати гуманне і терпиме відношення держави до засуджених.

Далеко не завжди назва акта про амністію чи помилування розкривала його сутність. Більше того, нерідко назва документа (мовою оригінала) виглядає дещо незвичною і навіть дивною. До таких належать передусім постанови ВУЦВК від 25 вересня 1920 року «О проведении в широких размерах разгрузки всех мест лишения свободы на территории УССР» та від 14 вересня 1921 року «О ликвидации уголовных дел, связанных с продразверсткой». Аналогічно сприймається найменування постанови ЦВК і РНК СРСР від 14 липня 1937 року «Про нагородження і пільги для будівельників каналу Москва-Волга». Без ознайомлення зі зимістом подібних документів досить складно збагнути, що в них йдеться власне про амністування чи помилування [14, с. 5-6].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

На основі вищевикладеного, з пізнавальною метою проведення дослідження розвитку інститутів амністії та помилування на території України, виходячи з особливостей застосування вищенаведених інститутів у конкретний історичний період пропонуємо періодизацію розвитку інститутів амністії та помилування.
  1. Князівський період (X-XV століття).

Цей період розпочинається з моменту укріплення та централізації державної влади на території Київської Русі: мова йде про компетенцію князя Київського та князів удільних земель, яким належало право помилування. Характерною особливістю інституту помилування є те, що воно дарується як окремо визначеним особам, так і цілим групам осіб, які скоїли злочини.
  1. Імперський період (XV століття – 1845 рік).

На цьому етапі більшість земель сучасної України входять до складу царської Росії, і, відповідно, розвиток інституту помилування відбувається в межах правового поля держави-метрополії. У цей період інститут помилування характеризується такими основними ознаками:
  • з’являються перші писані зводи законів, в яких у сфері повноважень царя згадується і про його право на здійснення помилування та прощення;
  • помилування здійснюється шляхом видання царського Маніфесту;
  • помилування передбачає як повне, так і часткове звільнення від покарання або пом’якшення призначеного покарання;
  • помилування („милість царя”) приурочується до певних визначних або святкових подій.
  1. Пізній імперський період (1845 – 1917 роки).

Виокремлення такого періоду в історії розвитку інституту помилування, на нашу думку, є доцільним у зв’язку з прийняттям у 1845 році Уложення про покарання кримінальні та виправні, яке, на відміну від нормативних актів „імператорського періоду”, містить у собі цілий ряд прогресивних норм, котрі й урегулювали процедуру застосування помилування, про що вже йшлося вище.

4. Перехідний період (1917 – 1924 роки).

Характеризується появою такого інституту звільнення від покарання, як амністія. Цей період відомий широкомасштабними амністіями. Вони проголошувалися часто і фактично мали революційний характер та відображали сутність політично нестійкого суспільства.
  1. Ранній радянський період (1924 – 1947 роки).

У цей період проходить розмежування повноважень між органами державної влади та управління Союзу з органами влади радянських республік з приводу здійснення амністії та помилування. Терміни „приватна амністія” та „помилування” ототожнюються в радянському законодавстві 1924-1947 років.
  1. Кризовий радянський період (1947 – 1953 роки).

Відзначається жорстокою репресивною політикою з боку керівництва держави. Амністії в цей період не проголошуються.
  1. Пізній радянський період (1953 – 1990 роки).

У радянському законодавстві чітко зберігаються та укорінюються такі інститути звільнення від покарання, як амністія та помилування.
  1. Новітній період (1990 – 2001 роки).

У межах цього періоду виокремлюємо два основні етапи розвитку та законодавчого врегулювання питань оголошення амністії та здійснення помилування:

- з моменту проголошення Незалежності України у 1991 році і до прийняття Конституції України у 1996 році, в якій чітко розмежовано повноваження між Президентом та Верховною Радою стосовно оголошення амністії та здійснення помилування;

- другий етап розпочинається з моменту прийняття Конституції (під час дії ще Кримінального кодексу 1960 року) і закінчується моментом набрання чинності Кримінальним кодексом України у 2001 році.

9. Сучасний період існування і розвитку інститутів амністії та помилування на території України.

Відбувається в умовах утвердження парламентсько-президентської форми правління відповідно до змін, які було внесено в Основний Закон у грудні 2004 року та на підставі чинного Кримінального кодексу України, який чітко слідує конституційним вимогам демократичної, соціальної, правової держави, визнанню людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, конституційному принципу верховенства права зі всіма випливаючи ми з цього наслідками, притаманними кримінальному праву цивілізованих країн, зокрема законності, рівності громадян перед кримінальним законом, справедливості, гуманності кримінального закону та покарання, індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання [35, с. 38].


1.2. Застосування амністії та здійснення помилування за кримінальним законодавством зарубіжних держав


Сучасний комп’ютерно-глобалізований світ, у якому ми живемо, вимагає від правознавців дедалі глибших знань не тільки вітчизняного законодавства, але й законодавства держав-сусідів.

Інтернаціоналізація злочинності, інтереси міграційного співробітництва щодо протидії такій злочинності, права і свободи людини та їх законодавче забезпечення і кримінально-правова охорона, міжнародні прагнення, особливо курс на євроінтеграцію, та зобов’язання України обумовлюють не тільки науковий, а й прагматичний інтерес до стану та перспектив кримінального законодавства зарубіжних держав, а особливо країн континентальної Європи [36, с. 9].

Як справедливо зазначають російські науковці у сфері порівняльного права, необхідним для вивчення історії права та його філософського осмислення; для національного права у плані його удосконалення; для взаєморозуміння народів і створення найкращих форм міжнародних відносин [37, с. 9] – ось це є метою досліджень кримінального законодавства зарубіжних країн, а також, відповідно, здійснення комплексного порівняння із національним законодавством.

На сьогодні для кожної держави особливо актуальним є питання створення її якісного права. Для цього слід, зокрема, використовувати результати порівняльно-правових досліджень щодо елементів правової системи. Тому вкрай необхідним для порівняльного правознавства є вивчення права інших держав з огляду на численні міжнародні зв’язки, юридичні угоди, а також уніфікацію права [38, с. 134].

Як слушно зауважив французький юрист Марк Ансель, вивчення зарубіжного законодавства відкриває перед юристом нові горизонти, дає можливість краще зрозуміти право своєї держави, оскільки специфічні риси цього права особливо чітко виявляються у порівнянні з іншими правовими системами. Порівняння здатне озброїти ідеями та аргументами, які не можливо отримати навіть при дуже доброму знанні свого права [39, с. 38].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Так, глава 13 Кримінального кодексу Республіки Киргизстан присвячена амністії, помилуванню, судимості. Статтею 74 Кримінального кодексу Республіки Киргизстан визначено, що акт про амністію видається відносно індивідуально невизначеного кола осіб парламентом Республіки (Жогорку Кенеш). Також визначено, що амністія є підставою як звільнення від відповідальності, так і від покарання. Особи, засуджені за вчинення злочинів, можуть бути звільнені від покарання або призначене їм покарання може бути скорочене чи замінене більш м’яким його видом, або такі особи можуть бути звільнені від додаткового покарання на підставі акта про амністію [50, с. 101].

Схожий порядок регламентації інститутів амністії та помилування знаходимо в Кримінальному кодексі Республіки Таджикистан. Так, норми про амністію та помилування розміщені у главі 13 Кодексу, яка має назву „Амністія. Помилування. Судимість. Реабілітація”. Щодо визначення поняття амністії, порядку амністування, кримінально-правових наслідків її застосування, то норми Кримінального Кодексу Республіки Таджикистан є аналогічні нормам, які вміщено в Кримінальному кодексі Республіки Киргизстан. За виключенням норми, яка передбачає, що на підставі акта про амністію з особи може бути знята судимість [51, с. 104].

Відповідно до статей 77-78 Кримінального кодексу Грузії на підставі актів про амністію та помилування з осіб, які відбули покарання, може бути знята судимість [52, с. 145].

Згідно із статтею 75 Кримінального кодексу Республіки Киргизстан особа, засуджена за вчинення злочину, на підставі акта про помилування може бути звільнена від подальшого відбування покарання або покарання може бути скорочене чи замінене більш м’яким видом. Частина 4 цієї ж статті визначає момент виникнення у засудженого права клопотати про помилування – по відбуттю засудженим не менше половини призначеного строку покарання [50, с. 102].

Кримінальним кодексом Азербайджанської Республіки встановлено правило стосовно помилування осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі. Відповідно до статті 82 Кримінального кодексу Азербайджанської Республіки довічне позбавлення волі в порядку помилування може бути замінено позбавленням волі на строк не більше 25 років [53, с. 112].

Як на додаткову гарантію прав потерпілих від злочинів у випадку, коли особа, яка його вчинила, звільнена від покарання або відповідальності на підставі акта про амністію чи помилування, необхідно звернути увагу на прогресивну норму, яка могла би бути запозиченою та впровадженою у чинне кримінальне законодавство України, про відшкодування шкоди, яку вміщено в Кримінальному кодексі Республіки Таджикистан. Так, згідно з приміткою до статей 82 (амністія) та 83 (помилування) застосування актів про амністію та помилування не є перешкодою для права потерпілої особи отримати компенсацію шкоди, яка заподіяна злочинними діями [51, с. 104].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

У Кримінальних кодексах Латвійської та Естонської Республік окремими розділами чи статтями питання амністії та помилування не врегламентовано. А лише згадується про те, що амністія та помилування є актами позасудовими і, на відміну від інших видів звільнення від покарання та відповідальності, застосовуються на підставі спеціальних актів про амністію та помилування [61, с. 97].

Отже, правовий інститут прощення – помилування є характерним для всіх без винятку держав романо-германської системи права, хоча спостерігаємо значні та специфічні відмінності у способах нормативного закріплення у чинному законодавстві тієї чи іншої держави інституту помилування та самої процедури застосування акту про помилування. Амністія як підстава звільнення від покарання не є типовою для держав континентальної Європи, а застосування такої процедури є прерогативою для законодавства держав постсоціалістичного табору.


1.3. Кримінально-правова політика Української держави у сфері застосування амністії та здійснення помилування на сучасному етапі


Термін „політика” вперше в історії людства дістає свого поширення у Стародавній Греції завдяки трактату „Політика” відомого мислителя, філософа Аристотеля. У своєму трактаті Аристотель аналізує сучасну йому державу, її правління, народ. Фактично до кінця XIX століття політику розглядали як вчення про державу [62, с. 9]. З того часу розуміння терміну „політика” набуло дещо іншого забарвлення, хоча пересічний громадянин до сьогодні асоціює „політику” з такими поняттями, як „держава”, „влада”, „примус”.

Справді, мислителі Середньовіччя та Нового часу говорили про тотожність понять „політика” з „державою”, „владою”, „боротьбою”. Сучасні українські та зарубіжні вчені вкладають у зміст поняття „політика” дещо інший зміст. Так, М.І. Матузов стверджує, що політика – це мистецтво можливого, мистецтво компромісів, узгодження бажаного й об’єктивно досяжного. За межами цього мистецтва починається волюнтаризм, суб’єктивність, а нерідко й авантюризм. Тому ефективна, мудра, реалістична політика, на його думку, є запорукою процвітання і добробуту нації, стабільності суспільства [63, с. 5].

Сучасна політика – складне та багатогранне явище, яке пов’язане в першу чергу з діяльністю держави (в особі її державних органів) з приводу функціонування та розвитку соціуму в усіх суспільних сферах.

Політика як державна діяльність у сфері суспільних відносин визначається реальним становищем у суспільстві політичних партій, соціальних груп, що використовують владу відповідно до інтересів усього суспільства залежно від об’єкту політики (соціальної, економічної та ін.) та сфери впливу (внутрішньої та зовнішньої) [64, с. 502].

Отже, коли ми говоримо про політику, ми ототожнюємо це явище перш за все з таким суспільним утворенням, як держава. Будь-яка держава на сучасному етапі розвитку здійснює ту чи іншу політику, яка спрямована на виконання основних її завдань. Залежно від сфер здійснення державної політики прийнято говорити про внутрішній та зовнішній її напрямки.

Одним із напрямків внутрішньої політики будь-якої держави у будь-який історичний проміжок часу є забезпечення законності та правопорядку, у тому числі й протидія злочинності [41, с. 78]. У сучасній теорії державного управління та у теорії кримінального права такий напрямок державної політики називають „кримінально-правовою політикою”.

У XVIII столітті італійський гуманіст та реформатор у сфері кримінального права Чезаре Беккарія визначив такі постулати для майбутньої кримінальної політики держави (з метою відступу від середньовічної практики застосування кримінального права):
  • по-перше, заборона самоправства поліції;
  • по-друге, сувора залежність судді від закону;
  • по-третє, безперервний розвиток кримінального судочинства; чим швидше застосовується покарання за вчинений злочин, тим більш справедливим та кориснішим воно є;
  • по-четверте, надання достатньої кількості часу для захисту;
  • по-п’яте, гласність судового процесу;
  • по-шосте, презумпція невинуватості повинна діяти на користь особи, яка вчинила злочин;
  • по-сьоме, відміна жорстоких видів покарання;
  • по-восьме, заміна смертного вироку довічним позбавленням волі;
  • по-дев’яте, основоположне значення профілактичної кримінальної політики: «краще попереджувати вчинення злочину, аніж карати особу, яка його вчинила» [65, с. 5].
  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Потрібно погодитися з П.Л. Фрісом, який стверджує, що як і будь-яка інша політика, кримінально-правова передбачає наявність стратегічного політичного бачення розвитку. На жаль, такої доктрини Україна за роки незалежності не розробила, що, як наслідок, викликає відповідну непослідовність в її здійсненні, прикладом чого можуть бути відомі зміни у кримінальному законодавстві [86, с. 15].

Правотворчий рівень – це нормативно-правова форма закріплення основ кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування.

Нормативною основою кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування є, звісна річ, Конституція України та відповідні нормативно-правові акти, які визначають та характеризують інститути амністії та помилування і, відповідно, процедуру амністування та здійснення помилування.

Оскільки кримінально-правова політика у сфері застосування амністії та здійснення помилування є одним із напрямів кримінально-правової політики держави, яка здійснюється за допомогою норм кримінального права, то базисною основою формування політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування є, відповідно, створення норм матеріального кримінального права.

Згідно із статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент. А це означає, що єдиним органом на території України, який вправі приймати легітимні закони, є Верховна Рада України. Окрім того, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 85 Конституції України до повноважень парламенту віднесено визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики держави, зокрема і кримінально-правової. Тому, Верховна Рада України є основним суб’єктом законотворчості у сфері кримінально-правової політики.

Окрім того, український парламент є безпосереднім суб’єктом здійснення кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування. Так, відповідно до своїх повноважень, визначених статтею 92 Конституції України, Верховна Рада України наділена правом оголошення амністії.

Центральним суб’єктом правотворчості у сфері звільнення від покарання на підставі акта про помилування є Президент України, який відповідно до своїх повноважень здійснює помилування відповідно до пункту 27 статті 106 Конституції України.

Наступною формою реалізації кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування є інтерпретаційна. Вона полягає у роз’ясненні та тлумаченні норм кримінального закону. Проте практика застосування кримінально-правових норм знає різні рівні та форми інтерпретації. Так, на сьогодні прийнято говорити про офіційне та неофіційне тлумачення норм права. У нашому випадку при реалізації інтерпретаційної форми застосування норм про амністію та помилування потрібно застосовувати офіційне тлумачення, оскільки доктринальне (наукове) виділено при обґрунтуванні доктринальної форми реалізації кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування.

Згідно з частиною 2 статті 147 Конституції України право офіційно тлумачити закони України та вирішувати питання про їх відповідність належить виключно Конституційному Суду України. Таким чином, єдиним суб’єктом інтерпретаційної форми реалізації кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування є Конституційний Суд.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Підсумовуючи вищенаведене, потрібно звернути увагу на те, що кримінально-правова політика у сфері застосування амністії та здійснення помилування є багатогранним явищем сучасної кримінально-правової політики української держави. Політика у сфері застосування амністії та здійснення помилування є комплексом наукових концепцій, правових норм, правозастосовної практики, який спрямований на захист прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина та реалізацію правових принципів законності, справедливості, гуманізму, економії заходів кримінальної репресії.