Geum.ru

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Вид материалаДокументы

Содержание


Для доставки полной версии работы
Викладене в третьому розділі дає підстави для наступних висновків
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Вырезано.

Для доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Компанії з управління активами аудитора Накопичувального фонду ніколи не отримають коштів цього фонду на свої банківські рахунки, і виконують свої функції шляхом надання розпоряджень банку-зберігачу щодо проведення розрахунків при купівлі-продажу активів Накопичувального пенсійного фонду. Отже, усі операції з пенсійними активами у цінних паперах здійснюються через зберігача, а виконання функцій зберігача не може поєднуватися з виконанням функцій з управління пенсійними активами.

Таким чином, організація зберігання активів Накопичувального фонду повністю відповідає міжнародним вимогам та стандартам, які вимагають юридичного та фізичного відокремлення накопичених пенсійних коштів від будь-яких інших активів, а також зберігання їх у одному спеціалізованому банку-зберігачі [, с. 173].

Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачені також інші суб’єкти, що мають забезпечувати пенсійні виплати з Накопичувального фонду: радник з інвестиційних питань, аудитор Накопичувального фонду, страхові організації тощо.

Учасниками Накопичувального пенсійного фонду в обов’язковому порядку мають бути особи, яким на момент запровадження відрахувань до цього фонду не виповнилось: чоловікам – 40 років та жінкам 35 років. Чоловіки, яким виповнилося 50 років та жінки, яким виповнилося 45 років на день запровадження обов’язкових відрахувань до Накопичувального фонду, не прийматимуть участь у цьому фонді і не повинні будуть робити внески до цього фонду. А чоловіки віком від 45 до 50 років та жінки віком від 35 до 45 років мають право самостійно прийняти рішення про те, чи відраховувати їм страхові внески до Накопичувального пенсійного фонду. Таке рішення має бути прийняте протягом року з дня запровадження страхових внесків до накопичувального пенсійного фонду. Якщо протягом визначеного терміну зазначені особи не приймуть рішення про перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду, то вони втратять надалі право перераховувати такі внески до накопичувальної системи і бути учасниками Накопичувального фонду.

Вік, з якого доцільно починати участь у системі накопичення, встановлено у всіх країнах, що запровадили другий рівень пенсійної системи обов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення. Встановлюючи цей вік, країни враховували як об’єктивні (економічні), так і суб’єктивні (інституціональні) критерії. До економічних критеріїв належать результати актуарних розрахунків розмірів накопичень, які можуть бути акумульовані особою, починаючи з певного віку і до досягнення нею віку виходу на пенсію, за умови отримання певного розміру середньої заробітної плати. Участь особи певного віку у накопичувальному пенсійному забезпеченні визнається недоцільною, якщо за результатами прогнозних актуарних розрахунків вона не змогла б акумулювати до виходу на пенсію суму, потрібну для фінансування довічної пенсії “пристойного” розміру. “Пристойність” розміру пенсій визначається шляхом зіставлення величини такої довічної пенсії, по-перше, з вартістю адміністративних витрат на її здійснення, по-друге, з величиною мінімальних пенсій, що виплачуються у країні за рахунок солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування [, с. 176–177]. До інституційних критеріїв віку особи, з якого доцільно дозволяти участь у загальнообов’язковому накопичувальному пенсійному забезпеченні, належать: 1) спроможність фондового ринку держави, суб’єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення та уповноважених державних органів ефективно управляти коштами, які спрямовуватимуться до нової системи накопичувального пенсійного забезпечення, та захищати їх від будь-яких ризиків втрати; 2) спроможність Пенсійного фонду України фінансувати пенсійні виплати з солідарної системи пенсійного страхування при зменшенні обсягів пенсійних внесків до цього фонду (через спрямування їх частини до нової накопичувальної системи) [, с. 177].

Отже, визначення наведеного вище віку учасників накопичувальної системи пенсійного страхування є цілком раціональним і виправданим. На нашу думку, норму Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, яка пов’язує участь у другому рівні пенсійного страхування із віком особи не можна визнавати дискримінацією.

Однак однією з найважливіших проблем запровадження накопичувальної системи є те, що у накопичувальній системі найуразливішою категорією вкладників є жінки, оскільки заробітна плата в них, як правило, нижча у порівнянні з чоловіками, страховий стаж коротший через виконання материнських обов’язків, та більш ранній вихід на пенсію, а живуть вони в середньому довше. Щоб отримувати однакову з чоловіками пенсію, жінки мусять мати на своїх рахунках майже вдвічі більше коштів. Ця система передбачає, що вік виходу на пенсію чоловіків і жінок повинен бути однаковим, оскільки в тому разі, якщо цього не зробити, то жінка завжди буде отримувати нижчу за розміром пенсію.

З огляду на зазначене, пропонуємо внести зміни до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” відповідно до яких встановити єдиний вік учасників накопичувальної системи пенсійного страхування для чоловіків і жінок, зокрема це особи, які не досягли 40-річного віку.

Крім того, вважаємо за необхідне зауважити, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Проекту Закону “Про запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування” [] зазначається, що не можуть бути платниками страхових внесків до Накопичувального фонду особи, які досягли пенсійного віку. Однак, на наш погляд, запропоновані зміни до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є не дуже бажаними, адже у Законі встановлено граничний вік участі у накопичувальній системі пенсійного страхування для чоловіків – 50 років, для жінок – 45 років. Вказане обмеження віку є цілком прийнятним, таким, що розраховано з урахуванням всіх об’єктивних і суб’єктивних чинників та міжнародного досвіду, адже за 10 років до моменту виходу на пенсію не можливо накопичити кошти для отримання “пристойної” пенсії за рахунок другого рівня пенсійного страхування.

Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачені наступні види довічних пенсій, які зобов’язана запропонувати застрахованій особі страхова організація, що здійснює виплати довічних пенсій (ануїтетів):

1) довічна пенсія з установленим періодом – щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера, але не менше ніж протягом десяти років з дня її призначення. У разі смерті пенсіонера право на отримання призначеної довічної пенсії протягом установленого періоду мають спадкоємці, зазначені в договорі страхування довічної пенсії або визначені відповідно до Цивільного кодексу України;

2) довічна обумовлена пенсія – щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера. У разі якщо загальна сума довічної обумовленої пенсії, виплачена пенсіонеру на момент смерті, є меншою, ніж сума вартості договору страхування довічної пенсії на час його укладення, різниця коштів між зазначеними сумами виплачується спадкоємцям, зазначеним у договорі страхування довічної пенсії або визначеним відповідно до Цивільного кодексу України;

3) довічна пенсія подружжя – щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера, а після його смерті – його чоловіку (дружині), який (яка) досягли пенсійного віку протягом їх життя.

Для виникнення в рамках накопичувального механізму права на пенсійне забезпечення необхідне настання цілого ряду юридичних фактів, основним з яких є наявність коштів, врахованих у спеціальній частині індивідуального особового рахунку застрахованої особи. Умови, з настанням яких Закон пов’язує виникнення у застрахованої особи права на пенсійні виплати з Накопичувального фонду, можна класифікувати на економічні й юридичні. Причому така економічна умова, як наявність пенсійних активів застрахованої особи, є первинною, базовою стосовно юридичних умов. В силу цього держава повинна забезпечити не тільки схоронність пенсійних активів застрахованої особи, а і надходження відповідних коштів на накопичувальний пенсійний рахунок застрахованої особи. У законодавчому порядку важливо визначити джерело формування пенсійних накопичувань протягом нестрахових періодів, які, відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” зараховуються до страхового стажу. Як таке джерело, на нашу думку, можуть виступати засоби державного бюджету або незатребувані суми пенсійних накопичувань, що залишилися в резерві Накопичувального фонду України, наприклад, у зв’язку зі смертю застрахованої особи й відсутністю в нього правонаступників.

До юридичних умов набуття права на пенсійне забезпечення другого рівня пенсійної системи слід віднести: спрямування до Накопичувального фонду страхових внесків в розмірі, що не може перевищувати 7 відсотків суми заробітної плати (доходу); досягнення пенсійного віку; укладення договору страхування довічної пенсії. Певні юридичні умови передують економічним, наприклад, передумовами для виникнення економічних умов є наявність факту страхування даної особи.

Необхідно відмітити, що на сьогоднішній день тривають дискусії щодо встановлення ставки внесків до накопичувальної системи, оскільки її розмір залежить від двох чинників: спроможності Державного бюджету України покрити дефіцит коштів Пенсійного фонду, що утвориться у солідарній системі внаслідок вилучення з неї цих коштів, та можливості ефективного інвестування коштів Накопичувального фонду, що гарантує їх збереження та примноження. Розглядається, зокрема, варіант поступового збільшення ставки відрахувань до Накопичувального фонду з двох до семи відсотків щорічно [].

Застрахована особа набуває право на отримання довічної пенсії або одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду, облікованих на її накопичувальному пенсійному рахунку, в разі досягнення пенсійного віку. Після досягнення застрахованою особою пенсійного віку застрахована особа укладає договір страхування довічної пенсії зі страховою організацією. Для укладення договору страхування довічної пенсії застрахована особа подає страховій організації протягом місяця до досягнення пенсійного віку заяву за формою, встановленою страховою організацією. Учасники накопичувального пенсійного фонду мають право вільного вибору одного з видів довічних пенсій, зазначених у цій статті. Вид довічної пенсії, обраний застрахованою особою, зазначається в договорі страхування довічної пенсії. У договорі страхування довічної пенсії також обов’язково зазначається рівень інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку обраної довічної пенсії. Довічні пенсії виплачуються виключно страховими організаціями. Це означає, що Накопичувальний фонд існує лише для накопичення коштів, за рахунок яких потім оплачується договір про страхування довічної пенсії.

При укладенні такого договору з Накопичувального пенсійного фонду до обраної учасником фонду страхової організації переводяться всі кошти, які обліковуються в персоніфікованому обліку як такі, що належать цьому учаснику фонду. Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії протягом трьох робочих днів з дня отримання коштів на оплату договору страхування довічної пенсії. Страховій організації забороняється вимагати від застрахованої особи довідку про стан її здоров’я. Дострокове припинення дії договору страхування довічної пенсії за бажанням сторін забороняється.

У разі відмови застрахованої особи від укладення договору страхування довічної пенсії, крім випадків відмови у зв’язку з виявленням бажання працювати і одержувати пенсію за віком з більш пізнього строку, територіальний орган Пенсійного фонду самостійно укладає договір страхування довічної пенсії з установленим періодом на користь цієї застрахованої особи та перераховує страховій організації кошти в сумі, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку.

Таким чином, практично у всіх випадках застраховані особи, які досягли пенсійного віку, повинні укласти та не розривати протягом життя договір страхування довічної пенсії. Цей обов’язок прямо передбачений п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Відомості про укладення договору страхування довічної пенсії, про перерахування коштів для оплати цього договору вносяться до системи персоніфікованого обліку.

Вартість оплати договорів страхування довічних пенсій усіх видів не може бути більшою за обчислену Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. На наш погляд слушною э пропозиція Р.І. Обручкова, який запропонував віднести до випадків сплати одноразової виплати різницю між платою за договір та накопиченими пенсійними активами, якщо сума цих активів буде більшою за встановлений розмір оплати договору [, с. 100].

Розмір довічної пенсії розраховується страховою організацією актуарно, виходячи з вартості оплаченого договору страхування довічної пенсії, з урахуванням майбутнього інвестиційного доходу, забезпечуваного страховою організацією, видатків, пов’язаних з подальшим інвестуванням зазначених сум, та з урахуванням середньої для чоловіків і жінок величини тривалості життя. Величина середньої тривалості життя розраховуються в таблицях Державним комітетом статистики України відповідно до Методики побудови таблиць смертності і середньої очікуваної тривалості майбутнього життя для однорічних та п’ятирічних вікових груп [].

В тому випадку, якщо сума накопичених у Накопичувальному фонді коштів, належних його учаснику на момент набуття права на пенсію, не досягатиме мінімальної суми коштів, яка необхідна для оплати довічної пенсії (ануїтету), то особа матиме право на отримання одноразової виплати. Розмір мінімальної суми коштів, яка може виплачуватись одноразово, визначається Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Одноразова пенсійна виплата здійснюватиметься на вимогу застрахованої особи і у разі виїзду її за кордон на постійне місце проживання.

За рахунок коштів Накопичувального пенсійного фонду також виплачується пенсійна виплата у разі визнання особи інвалідом. Якщо учасник цього фонду визнаний інвалідом І або ІІ і набуває права на пенсію по інвалідності, то він може за своїм вибором отримати належні йому пенсійні кошти, акумульовані в Накопичувальному фонді, у вигляді одноразової виплати (якщо суми коштів не вистачає для оплати договору страхування довічної пенсії) або ж залишити ці кошти у Накопичувальному фонді та використати їх на оплату договору страхування довічної пенсії після досягнення пенсійного віку.

Якщо ж особа визнана інвалідом ІІІ групи, то належні цій застрахованій особі пенсійні кошти будуть залишатись у Накопичувальному фонді до досягнення цією особою пенсійного віку та можуть бути використані на оплату договору страхування довічної пенсії, а у разі недостатності їх для оплати такого договору – на отримання одноразової виплати.

Водночас, на нашу думку, слід погодитися з Р.І. Обручковим, який вважає, що передбачені Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” випадки отримання одноразової виплати повністю виключають можливість отримання накопичених пенсійних коштів застрахованою особою лише за її власним бажанням, а це порушує абсолютність права власності та право вільно розпоряджатися належним особі майном та коштами [, с. 99].

У разі смерті застрахованої особи до досягнення нею пенсійного віку, належні їй пенсійні активи успадковуються в порядку, визначеному Цивільним кодексом України, якщо застрахована особа не визначила конкретних осіб, які мають право на їх отримання. Застрахована особа має право у будь-який час визначити конкретних осіб, які мають право на отримання коштів у сумі, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку, в разі її смерті, та визначити, в яких частках повинні бути розподілені між ними зазначені кошти. Особи, які мають право на отримання у спадщину коштів у сумі, облікованій на накопичувальному пенсійному рахунку померлої особи, і не досягли пенсійного віку, можуть подати заяву про спрямування цих коштів до Накопичувального фонду та облік на їхньому накопичувальному пенсійному рахунку. При цьому зазначені кошти не оподатковуються. За відсутності у померлої особи спадкоємців належні їй кошти, акумульовані у Накопичувальному фонді, враховуються у складі сукупного інвестиційного доходу Накопичувального фонду (тобто – розподіляються між усіма іншими учасниками цього фонду як інвестиційний дохід).

Державне регулювання та нагляд щодо дотримання норм Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” суб’єктами накопичувальної системи пенсійного страхування здійснюватимуть кілька уповноважених державних органів, а саме: Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та Національний банк України. Отже, для здійснення державного регулювання та нагляду в системі накопичувального пенсійного забезпечення в Україні не було утворено єдиного регуляторного органу. Деякі функції державного нагляду і контролю у цій сфері були об’єднані і покладені на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг, а нагляд за компаніями з управління активами та банками-зберігачами здійснюють Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку й Національний банк України.

Недоліки накопичувальної пенсійної системи полягають в тому, що тут мають місце труднощі із забезпеченням захисту від банкрутства, інфляції, розтрати коштів та інвестиційних ризиків. Тому зміцнення здатності до регулювання та нагляду за накопичувальною системою є вирішальним для її успішного запровадження як фінансового інституту [, с. 96]. Її негативні наслідки можуть торкнутись також осіб, які не можуть виконувати професійну роботу внаслідок недостатньої кваліфікації, стану здоров’я тощо. Це призводить до збільшення чисельності бідних людей (у похилому віці) і підвищення соціальної напруги в суспільстві [, с. 90].

Підсумовуючи проведене вище дослідження, можна виділити такі відмітні ознаки накопичувального механізму в системі обов’язкового пенсійного страхування, які полягають у наступному.

По-перше, пенсійні системи, побудовані на накопичувальному принципі, у меншій мірі зазнають впливу від демографічних чинників в силу особливостей фінансової системи, джерелами якої виступають страхові внески й інвестиційний дохід, більшою мірою залежать від рівня економічного розвитку та загальної економічної стабільності, оскільки при значних темпах інфляції пенсійні накопичування можуть знецінюватися.

По-друге, процес інвестування пенсійних нагромаджень надає ринковий характер відносинам, що виникають у системі загальнообов’язкового пенсійного страхування. Звідси випливає друга ознака накопичувального механізму – розширення можливості участі застрахованої особи у формуванні своїх пенсійних прав. Він виражається в наділенні застрахованої особи правом добровільного вступу до правовідносин по загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, правом вибору інвестиційного портфеля або передачі коштів у недержавний пенсійний фонд.

По-третє, особливістю системи відносин, що виникають у рамках накопичувального механізму загальнообов’язкового пенсійного страхування, є відсутність елемента випадковості стосовно до страхового випадку.

Викладене в третьому розділі дає підстави для наступних висновків:

  1. У розділі нами було встановлено, що механізм розрахунку пенсії в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування дуже складний і не зрозумілий для широкого загалу громадян. З огляду на зазначене ми пропонуємо застосовувати таку формулу розрахунку пенсії, відповідно до якої застосовувати показники: коефіцієнт страхового стажу та середню величину життя після виходу на пенсію. Така формула забезпечить справедливе нарахування пенсії з огляду на розмір заробітної плати, яку особа отримувала протягом своєї трудової діяльності та тривалість страхового стажу. Крім того, такий механізм розрахунку пенсії буде відповідати принципу соціальної справедливості, оскільки кожна особа у похилому віці зможе отримувати всю суму страхових внесків, яку вона сплатила (або за неї сплачували інші особи) завдяки своїй праці протягом життя.
  2. Вважаємо, що пенсійний вік, як юридичний факт призначення пенсії за віком повинен бути збільшений до 63 років, крім того зазначена підстава набуття пенсії за віком повинна бути однаковою, як для чоловіків, так і для жінок.
  3. На наш погляд, необхідно внести зміни до чинного законодавства, відповідно до яких надати право окремим категоріям осіб отримувати одразу дві пенсії: або за віком та по інвалідності, або за віком та у зв’язку з втратою годувальника. Зокрема, на нашу думку, це стосується таких осіб, як інваліди внаслідок воєнної травми, учасники Великої Вітчизняної війни, вдови військовослужбовців, які не вступили в новий шлюб.
  4. Вважаючи, що передбачена Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” в солідарній системі допомога на поховання пенсіонера, повинна бути віднесена не до соціальних послуг, як до організаційно-правової форми соціального забезпечення, а до соціальних допомог. Враховуючи вищевикладене, на наш погляд, необхідно внести зміни до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, згідно з якими слова “соціальні послуги” у всіх відмінках і формах замінити на слова “соціальна допомога” у відповідному відмінку і числі.
  5. З огляду на те, що особи похилого віку є найуразливішою верствою населення, вважаємо за необхідно передбачити у пенсійній системі надання безоплатних соціальних послуг, зокрема: медичні послуги; забезпечення лікарськими засобами; надання комплексу лікувально-профілактичних та санітарно-протиепідемічних заходів фельдшерсько-акушерськими пунктами у сільській місцевості.
  6. Головною позитивною рисою накопичувальної пенсійної системи є те, що вона відчутно усуває вплив фактора старіння населення, який призводить до неспроможності солідарного принципу фінансування.
  7. На наш погляд, для позначення системи правовідносин, які виникають у процесі формування пенсійних накопичень, їхнього інвестування, призначення й виплати накопичувальної чистини пенсії, необхідно застосовувати термін “накопичувальний механізм в обов’язковому пенсійному страхуванні”, що більш повно відбиває сутність розглянутого правого явища.
  8. Накопичувальний механізм в загальнообов’язковому пенсійному страхуванні – це сукупність відносин, що виникають у рамках системи загальнообов’язкового пенсійного страхування між страхувальниками, страховиком (Накопичувальним фондом), застрахованими особами, а також учасниками інвестиційного процесу з метою створення за допомогою сплати страхових внесків з наступним інвестуванням фінансової основи для виконання зобов’язань страховика по виплаті застрахованим особам накопичувальної частини пенсії.
  9. На нашу думку, у Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” слід виокремлювати поняття “інвестиційний дохід” та “інвестиційний прибуток”, де перше – це сума приросту вартості пенсійних активів Накопичувального пенсійного фонду за визначений проміжок часу, обчислена з урахуванням зміни їх ринкової вартості, і прибутку від здійснення операцій з активами та пасивних доходів, нарахованих за пенсійними активами, а друге – це різниця між сумою інвестиційного доходу Накопичувального фонду та сумою адміністративних видатків фонду на оплату послуг з управління активами, інвестиційних питань, оплату послуг з проведення планової аудиторської перевірки Накопичувального пенсійного фонду. З огляду на зазначене, вважаємо за необхідне внести зміни до вищезазначеного Закону України, відповідно до яких слова “інвестиційний дохід” замінити словами “інвестиційний прибуток”.
  10. Вважаємо, що вік учасників Накопичувального пенсійного фонду, передбачений Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, є цілком виправданим, таким, що враховує об’єктивні та суб’єктивні чинники й міжнародний досвід. Однак, пропонуємо встановити єдину вікову межу для участі у накопичувальній пенсійній системі, як для чоловіків, так і для жінок.
  11. Вважаємо за необхідне, доповнити ч. 2 ст. 102 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, яку викласти в такій редакції: “Зберігач несе відповідальність всім своїм майном перед Пенсійним фондом України за збитки, спричинені Накопичувальному фонду та/або застрахованим особам внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору, та забезпечує їх відшкодування”.