Geum.ru

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Вид материалаДокументы

Содержание


1.3. Світовий досвід правового регулювання пенсійного забезпечення
Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу)
Принцип солідарності та субсидування в солідарній системі
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


1.3. Світовий досвід правового регулювання пенсійного забезпечення



Світове співтовариство приділяє багато уваги питанням старіння населення і забезпечення осіб похилого віку. Для того, щоб упорядкувати відповідну програму пенсійного забезпечення, необхідно враховувати як світовий досвід, так і можливості й умови реформування пенсійної системи саме нашої країни. В сучасних умовах нехтування прогнозними оцінками і міжнародним досвідом країн, які мали аналогічну ситуацію, може призвести до незворотних процесів у майбутньому, що вкрай негативно позначиться на пенсійному забезпеченні українських громадян [, с. 432]. У результаті вивчення досвіду зарубіжних країн у сфері пенсійного забезпечення на науковому рівні можна виявити недоліки і переваги пенсійних систем цих країн, що дозволить зробити відповідні висновки та уникнути у подальшому власних помилок у процесі нормотворення, а також запозичити передові ідеї, втілені у правові норми. З цього приводу, вважаємо за необхідне розглянути особливості пенсійних систем деяких країн світу.

Фінансові проблеми, з якими зіткнулася більшість економічно розвинутих країн у 90-х роках минулого сторіччя, зумовили певні зміни в методах реалізації соціальних функцій держави. Особливе занепокоєння викликало глобальне постаріння населення у країнах Європи і США, що вимагає різкого збільшення соціальних витрат і спричинило всесвітню кризу пенсійних систем. Різко зросла кількість осіб похилого віку в суспільстві, що, відповідно, спричинило збільшення пенсійних виплат [, с. 23].

Систематизуючи сучасні пенсійні системи, що існують в різних країнах світу, можна їх поділити на такі види: солідарна, накопичувальна, умовно-накопичувальна та змішана. Солідарна пенсійна система (система негайних виплат) – модель державного пенсійного забезпечення, у якій пенсійні виплати фінансуються через солідарний перерозподіл доходів між різними поколіннями. Накопичувальна пенсійна система базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб шляхом акумулювання страхових внесків, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестування з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб. Умовно-накопичувальна пенсійна система – являє собою систему, засновану на розподільному принципі її фінансування, однак розмір виплачуваної пенсії визначається внесками майбутнього пенсіонера через систему індивідуальних умовно-накопичувальних рахунків, а також залишковою тривалістю життя. Змішана пенсійна система передбачає комплексне використання в пенсійній моделі елементів солідарної та накопичувальної систем, а також добровільного пенсійного забезпечення.

Вибір шляху реформування системи пенсійного забезпечення в будь-якій країні залежить від цілого ряду об’єктивних факторів: історичного надбання, національних традицій, розвитку демографічної ситуації, економічного стану держави та інше.

Спробуємо розглянути та оцінити кожний з вищезазначених різновидів пенсійних систем на прикладах різних держав з позиції соціальної прийнятності, позитивних та негативних наслідків як для громадян, так і для економіки держави в цілому.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі або за колом осіб і має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України. Ця юридична процедура знаходиться в органічному зв’язку із скасуванням законів, внесенням до них змін та доповнень. Отже, у такому випадку Законом “Про Державний бюджет України” припиняється на певний строк правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, зупиняється дія механізму реалізації конституційних соціально-економічних прав громадян, що призводить до обмеження права на соціальний захист. Систематичне зупинення законами про Державний бюджет України дії чинних законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій фактично скасовує їх дію.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У ст. 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме: передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (ч. 3 ст. 46 Конституції України), та порушується гарантоване у ст. 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.

Отже, відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) [] і Рішенні від 22 травня 2008 року № N 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) [], з якою ми повністю погоджуємося.

Враховуючи вищевикладене та зазначене рішення Конституційного суду України, вважаємо, що закон про Державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Принцип рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат і виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є втіленням у пенсійній системі принципу рівності, закріпленого статтею 24 Конституції України, тобто необхідності застосування однакових стандартів прав і обов’язків до всіх осіб без винятку. Це означає, що кожний громадянин України має і може користуватися на рівних підставах з іншими громадянами всім обсягом конституційних прав і свобод без дискримінації з боку держави або інших осіб з будь-яких мотивів. Однією з основних засад солідарної страхової системи є те, що забезпечення надається тільки застрахованим особам, а в певних випадках членам їх сімей. У зарубіжних країнах системи пенсійного страхування забезпечують досить високий рівень пенсійних виплат, який дає пенсіонерам можливість вести повноцінне життя, лікуватися, відпочивати, тобто забезпечує високі стандарти життєвого рівня.

С.М. Сивак вважає, що в умовах сучасного стану пенсійного забезпечення, недосконалості його механізму, надзвичайної актуальності набуває принцип соціальної справедливості [, с. 341]. Навіть найвіддаленіший аналіз соціальної зумовленості чинного пенсійного законодавства свідчить про його невідповідність в першу чергу принципу соціальної справедливості. А це призводить до соціального напруження в суспільстві та незадоволення громадян соціальною політикою держави.

Ключовим положенням у визначенні соціально-економічної справедливості виступає рівність. У літературі міра рівності визначається як однаковий для всіх членів суспільства спосіб добування засобів на життя [, с. 22]. Таке визначення є неточним, оскільки в об’єктивній реальності відомо безліч способів добування засобів на життя. Способи є різними за критеріями суб’єктності, розумових і фізичних здібностей людини, виду діяльності тощо. Як видається, у правовому аспекті і стосовно нашого предмета дослідження соціальну справедливість можна визначити як забезпечувану державою систему рівних організаційно-правових умов для реалізації права на пенсію кожному громадянину. Таким чином, недоліком сучасного законодавства є відсутність законодавчого закріплення принципу соціальної справедливості, який має суттєве значення для української правової системи.

Переважна більшість вітчизняних пенсіонерів забезпечується пенсіями відповідно до положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, які визначають загальні підстави виникнення права на пенсійне забезпечення, порядок його реалізації, умови та механізм розрахунку розміру пенсії. Разом з тим питання пенсійного забезпечення значної кількості суб’єктів урегульовується також і спеціальними законами, які визначають правовий статус окремих категорій працівників. Норми спеціальних законів передбачають особливі, додаткові, нерідко суперечливі загальним положенням, пільги та гарантії виникнення і реалізації права на пенсійне забезпечення не за принципом трудового внеску, а за критерієм винятковості інтересів окремих категорій громадян. Ми цілком згодні з В.В. Жернаковим та Г.С. Гончаровою, які вважають, що пенсії окремим громадянам (наприклад, народним депутатам, суддям) невиправдано збільшені, адже держава повинна враховувати значення праці шахтарів, металургів, водіїв, вчителів, лікарів, працівників сільського господарства тощо, і справедливо оцінювати їх роботу, тобто тих, хто створює умови для життя усіх членів суспільства [, с. 135].

Отже, поряд з основним Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” діє надмірна, нічим не обґрунтована кількість пенсійних нормативних актів, які передбачають підвищене пенсійне забезпечення окремим категоріям громадян. Тому на наш погляд, помилковими є позиції авторів, які стоять саме на шляху прийняття спеціальних законів щодо підвищеного пенсійного забезпечення [, ]. З позиції соціальної справедливості потрібно дотримуватись принципу єдності загальних умов для різних категорій громадян і обґрунтованої диференціації пенсій. На наш погляд, необхідно погодитися з В.В. Жернаковим, який вважає, що для створення дієвого і ефективного пенсійного забезпечення, в якому система соціального забезпечення і система його законодавчого регулювання були б органічно узгоджені, необхідне комплексне регулювання [, с. 25]. Пенсійне законодавство повинно бути узгоджене з Конституцією України, якою передбачається надання однакових конституційних прав усім громадянам у країні. Щодо пенсійного забезпечення це означає персоналізацію пенсійних пільг залежно від чітко сформульованих критеріїв, перелік яких має бути встановлений в законі.

На нашу думку, пенсійне забезпечення усіх громадян повинно здійснюватися на підставі єдиного нормативно-правового акту. Вважаємо, що єдиним критерієм визначення розміру пенсії повинна бути заробітна плата та страховий стаж. Якщо держава визначає значущість того чи іншого виду діяльності, то вона повинна встановлювати високу заробітну плату цим категоріям працівників, внаслідок чого збільшаться і страхові внески до Пенсійного фонду України, а відповідно буде збільшуватися майбутня пенсія.

Принцип соціальної справедливості вимагає врегулювання умов та порядку соціального забезпечення всіх осіб в рамках державної системи соціального забезпечення єдиним кодифікованим нормативним актом, який має базуватись на рівнозначній оцінці суспільно корисної праці в усіх її формах, на єдиному механізмі розрахунку та призначення соціальних виплат на персоніфікації соціальних пільг.

Поряд з вищезазначеним, ще одним чинником соціальної несправедливості в суспільстві є “зрівнялівка” пенсійних виплат громадян. Намір привести пенсійні виплати у відповідність з мінімальних розміром пенсії за віком фактично призвів до втрати значення періоду трудової діяльності громадян. Тому практично в рівних умовах опинились громадяни, які пропрацювали досить тривалий час і мають великий трудовий стаж, і громадяни, які внаслідок різних обставин взагалі трудового стажу не мають, або він становить невеликий період [, с. 41].

Одним з методів подолання “зрівнялівки” є вироблення правового механізму захисту реальних пенсій. Таким засобом є індексація доходів громадян. Індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг [].

Для пенсійного забезпечення важливими в механізмі індексації є два моменти. Перший – забезпечення пропорційної відповідності розміру середньої заробітної плати працівника (як основи призначення пенсії) протягом усього трудового періоду середній зарплаті відповідної професійної групи на момент звернення за пенсією. Актуальним з цього приводу є питання визначення тривалості трудового періоду працівника, оплата праці за який становить підставу розрахунку пенсії. Доцільним, як ми вважаємо, є запровадження механізму розрахунку пенсії залежно від заробітку за весь період страхування, щоб була найбільш об’єктивна картина трудового вкладу людини. Як відомо, більшість розвинених держав застосовують саме цей метод. В умовах нині діючої пенсійної системи в Україні (що і є її недоліком) кожен може штучно збільшити розмір пенсії, активно пропрацювавши лише останніх 5 років. А це, на нашу думку, не відтворює справжнього трудового внеску громадянина та не забезпечує здійснення принципу соціальної справедливості: громадянин може отримати більше, ніж реально вніс у Пенсійний фонд.

Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) є одним з найважливіших принципів загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з огляду на те, що він втілює один з галузевих принципів права соціального забезпечення.

Обґрунтованою вважаємо позицію В.В. Жернакова, який зазначає, що диференціація жодним чином не порушує принцип рівності громадян, отже положення ст. 46 Конституції України відносно права на соціальний захист, яке гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, не можуть розглядатися у відриві від закріпленого у ст. 24 Основного закону держави принципу рівності конституційних прав громадян та рівності їх перед законом [, с. 22].

Ідея диференціації розмірів пенсії залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) за певний час, а в майбутньому і за всю трудову діяльність становить суть такого принципу пенсійного страхування, як заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію.

Принцип солідарності та субсидування в солідарній системі полягає в тому, що працездатне покоління громадян, сплачуючи страхові внески, формує фінансові ресурси, які відразу спрямовуються на виплату пенсій особам, які досягли встановленого законом пенсійного віку або які визнані інвалідами, та особам, яким призначені пенсії у зв’язку із втратою годувальника. У свою чергу, коли працездатні громадяни стануть одержувачами пенсійних виплат, ці виплати фінансуватимуться їм за рахунок майбутнього покоління працівників.

С.М. Прилипко особливу увагу приділяє саме принципу солідарності у соціальному питанні та зазначає, що соціальне забезпечення базується на ідеї солідарності, можливості охопити всі питання взаємодопомоги, запобігання соціально-негативним явищам та співробітництва. На його думку, суть соціального питання полягає у дослідженні всього того, що призводить до створення кращих та справедливих взаємовідносин між членами суспільства, утвердження соціальної справедливості, забезпечення матеріального й інтелектуального благополуччя людства [, с. 84].

На міжнародному рівні також ставляться завдання і цілі щодо запровадження солідарних засад у соціальному забезпеченні, яке повинно здійснюватися на підставі загальнонаціональної солідарності і справедливого розподілу доходів, підвищення людської гідності й соціальної справедливості. 15 листопада 1995 року ЮНЕСКО прийнята спеціальна Декларація принципів толерантності. У ній наголошується на необхідності застосування принципу солідарності у соціальному забезпеченні [].

Слід погодитися з Н.Б. Болотіною, яка виділяє кілька напрямів, в яких знаходить своє відображення принцип солідарності загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, це зокрема: 1) солідарність поколінь, адже сучасному непрацездатному населенню, згодом, коли нинішні працездатні стануть непрацездатними, їх буде утримувати наступне працездатне населення; 2) на пенсійне забезпечення страхові внески сплачують не тільки працівники, а й їх роботодавці, останні у цьому солідаризуються з застрахованими; 3) страхові внески, сплачені на пенсійне страхування, обліковуються на персоніфікованих рахунках застрахованих осіб, але розмір наступної пенсії залежить не від розміру страхових внесків, а від тривалості страхового стажу і від розміру заробітної плати працівника. Таким чином провадиться своєрідний “перерозподіл” страхових коштів у напрямі субсидування менш захищених суб’єктів. Принцип субсидування виявляється і в тому, що кошти на пенсійне страхування складаються з різних джерел і лише частину їх становлять страхові внески застрахованих осіб і страхувальників. Окрім того, збір на пенсійне страхування сплачують й інші суб’єкти з інших джерел доходу, визначеного законом. Застосовуються також дотації з державного бюджету [, с. 314]. Держава як гарант стабільності фінансової системи цього страхування асигнує з державного бюджету кошти для покриття певних виплат у разі нестачі коштів Фонду. Згідно з принципом субсидування надавачі будь-яких соціальних послуг мають бути максимально наближеними до безпосереднього споживача цих послуг, тому ці видатки відносяться до тих бюджетів, з яких найбільш ефективно можна здійснювати фінансування діяльності надавачів таких послуг [, с. 162].

Кошти пенсійного забезпечення формуються за рахунок страхових внесків, коштів державного бюджету, коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування та інших джерел, визначених статтею 72 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, яка реалізує закріплений цим законом принцип обов’язковості фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів.

Принцип спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії та одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу закріплює дворівневість обов’язкової страхової пенсійної системи та загальні положення функціонування обов’язкової накопичувальної системи, в якій частина обов’язкових внесків до пенсійної системи накопичуватиметься в єдиному Накопичувальному фонді й обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Цей принцип ще має бути реалізований із введенням накопичувальної пенсійної системи.

Принцип поєднання солідарної та накопичувальної пенсійних систем відображає створення змішаної пенсійної системи у нашій країні на засадах міжнародного досвіду. Саме змішана пенсійна система дає можливість постійно підвищувати рівень життя непрацездатних осіб, встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і страхового стажу, забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи.

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Принцип відповідальності держави за свою діяльність перед людиною, закріплений в Основному законі у формі загального положення, конкретизується як в інших нормах Конституції, так і в нормах Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. У системі загальнообов’язкового пенсійного страхування цей принцип втілюється шляхом надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених зазначеним Законом.

Розглядаючи новизну у побудові відносин у пенсійному страхуванні, варто проаналізувати весь зміст Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Після цього стає зрозумілим, що, наприклад, роботодавець зобов’язаний сплачувати страхові внески і нести відповідальність перш за все через усвідомлення необхідності виконання цього обов’язку. Держава є гарантом дотримання прав і законних інтересів застрахованих осіб і в разі необхідності вживає заходів для усунення порушень. Держава гарантує своєчасність і повноту виплат із солідарної пенсійної системи. Вона також створює умови для функціонування загальнообов’язкової накопичувальної системи і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав і законних інтересів застрахованих осіб щодо пенсійних активів, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках.

Принцип обов’язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов’язаних з виплатою пенсій і наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, і цільового та ефективного використання коштів загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є логічним продовженням принципу державних гарантій реалізації прав учасників пенсійної системи і реалізуються передбаченими цим законом обмеженнями щодо напрямів використання пенсійних коштів (стаття 73 зазначеного закону), порядком і способами реалізації прав суб’єктів, що здійснюють управління коштами або використовують їх (Пенсійний фонд, організації, які здійснюють виплату і доставку пенсій, банки) та відповідальністю за порушення в цій сфері (стаття 106 цього закону).

Передбачені чинним законодавством санкції та заходи впливу спрямовані, у першу чергу, не на покарання, а на виправлення порушень. Усе це, а також чітке визначення органів, які здійснюють регулювання та нагляд у системі, і меж нагляду та повноважень на застосування заходів впливу в разі виявлення порушень має максимально захистити права громадян, інтереси страхувальників і держави, реалізовуючи принцип відповідальності суб’єктів системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за порушення норм зазначеного закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов’язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Використання такого показника, як прожитковий мінімум, особливо актуальне в соціально-економічній ситуації, що склалась нині в нашій державі, яка характеризується довготривалим зниженням реальних доходів населення й обсягів виробництва більшості споживчих товарів [, с. 37–39]. А тому, основним та пріоритетним напрямком соціальної політики держави в умовах економічної кризи, вважаємо, має бути: забезпечення мінімальних соціальних гарантій непрацездатних через запровадження такого соціального стандарту, як прожитковий мінімум. Сутність даного поняття складатимуть два елементи: продовольчий мінімум (набір з 22 найуживаніших продуктів харчування, по яких щодекадно Міністерство статистики провадить простежування їх вартості як по Україні в цілому, тік і по регіонах) та мінімум послуг (фактична вартість комунальних послуг).

Слід погодитися з С.М. Сивак, яка вважає сумнівною пропозицію використання двох нормативів прожиткового мінімуму залежно від стану працездатності. Адже як працездатному, так і непрацездатному громадянину для нормального відтворення необхідний певний рівень споживання. Держава різними засобами має забезпечувати його умови: для першої категорії створювати нові робочі місця, своєчасно виплачувати заробітну плату тощо, для другої – забезпечувати виплату пенсій і соціальних допомог в розмірах, не нижче прожиткового мінімуму. Доцільною є пропозиція вченої щодо закріплення на законодавчому рівні вартісної величини прожиткового мінімуму та врахування єдиного нормативу, як при виплаті соціальних допомог, пенсій, так і при встановленні мінімальної заробітної плати, що внесе ясність як у соціальне законодавство, так і у практику його застосування [, с. 71].

Насамкінець варто зазначити, що всі перелічені вище принципи взаємозалежні і утворюють єдину систему та своєю взаємодією забезпечують ефективність системи пенсійного страхування. З урахуванням наведених правових принципів можлива побудова дієвої системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка буде сприяти підвищенню добробуту непрацездатного населення та створить передумови для зростання економіки України. Намагаючись сформулювати та проаналізувати правові принципи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування ми спробували продемонструвати, що ці принципи не є абстрактними деклараціями, а знайшли своє закріплення та практичне втілення у конкретних правових нормах чинного законодавства.