В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році
| Вид материала | Документы |
- В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 6520.61kb.
- В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 6171.38kb.
- В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 8041.17kb.
- В. Д. Бакуменка Заснований у 2004 році, 7234.98kb.
- Експрес-аналіз інфляційних процесів у 2007 році, 90.32kb.
- Інфляція у 2004 році становитиме, 11.61kb.
- 4 Зернове господарство, 385.73kb.
- 6. Розвиток виробничої та невиробничої інфраструктури, 252.16kb.
- Міністерство охорони здоровя україни, 3434.02kb.
- У м. Дніпропетровську в 2004 році На виконання закон, 68.28kb.
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ МІСТОБУДІВНИМИ СИСТЕМАМИ ТА
ПЛАНУВАННЯ МІСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ УКРАЇНИ
Розглядається сукупність факторів, що утворюють містобудівну систему, управління якою можливе як комплекс заходів щодо структурно-функціональної організації та адміністративно-територіального регулювання процесу планування розвитку міст, спрямованих на забезпечення населення послугами необхідного рівня і збалансований розподіл територій.
Аналізуються механізми державного управління розвитком містобудівних систем, моніторингу їх стану, переваги використання комплексних проектів управління муніципальними утвореннями порівняно з діючою структурою управління соціально-економічним розвитком регіону та регулювання просторового розвитку міста.
Рассматривается совокупность факторов, образующих градостроительную систему, управление которой возможно как комплекс мер по структурно-функциональной организации и административно-территориальному регулированию процесса планирования развития городов, направленных на обеспечение населения услугами необходимого уровня и сбалансированное распределение территорий.
Анализируются механизмы государственного управления развитием градостроительных систем, мониторинга их состояния, преимущества использования комплексных проектов управления муниципальными образованиями по сравнению с действующей структурой управления социально-экономическим развитием региона и регулирования пространственного развития города.
We consider the totality of factors that make urban planning system, which is managed may be as a set of measures of structural and functional organization and the administrative-territorial regulation of urban planning aimed at providing the population with the necessary level of services and a balanced distribution of territories.
Analyzed mehanizmy of state control of urban planning-state systems, monitoring their condition, the advantages of integrated management of municipal projects, compared with the current management structure of socio-economic development and regu-lation of spatial development of cities.Прослухати
Читати фонетично
Словник - ссылка скрыта
Прослухати
Читати фонетично
Словник - ссылка скрыта
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями. Високий рівень урбанізації України зумовив накопичення в містах численних проблем, що перешкоджають їх соціально-економічному, екологічному, технічному розвитку. Відсутність затверджених стратегічних планів розвитку міських поселень спричинює хаотичну забудову територій, нераціональне використання бюджетних коштів та непрогнозованість розвитку міст.
Крім того, не визначені ефективні інструменти управління містом, немає індикаторів та показників ефективності управління містобудівним розвитком територіально-адміністративних одиниць. Однією з найголовніших проблем є неконтрольованість та неефективність процесів управління містобудівним розвитком територій муніципальних утворень обласного та районного рівня.
Серед фахівців державного управління переважає думка, що децентралізація і деконцентрація рішень стосовно планування розвитку міст сприятиме більшій прогнозованості факторів впливу на міста та конкурентоспроможності регіонів.
Проте “децентралізація” влади ще не означає професійності, ефективності та результативності роботи державних органів територіального управління та планування розвитку міських поселень, про що свідчать публікації в засобах масової інформації щодо порушень містобудівного законодавства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано вирішення даної проблеми. Численні наукові публікації та неоднозначне трактування термінів “урбанізація”, “планування”, “містобудування”, брак практичного досвіду планування в органах місцевого самоврядування, відсутність єдиної методології прийняття регуляторних актів у галузі містобудування спричинили суперечливі дискусії в професійних архітектурних колах щодо визначення механізмів управління планувальними процесами розвитку міст.
Зазначеній проблематиці приділяли увагу вітчизняні науковці Т.В. Балик, П.П. Білик, Ю.М. Білоконь, О.В. Бойко-Бойчук, В.М. Вакуленко, Ю.Ф. Дехтяренко, О.І. Драпіковський, М.М. Дьомін, М.Я. Ксеневич, В.В. Мамонова,Н.В. Павліха, Г.Й. Фільваров.
У Російській Федерації проблеми регулювання містобудівних процесів широко досліджує Інститут економіки міста під керівництвом Э.К. Трутнєва та Асоціація “Компаній Град” під керівництвом А.М. Береговських.
Аналіз наукових досліджень свідчить про недостатню вивченість загроз і факторів, що впливають на планувальні процеси, а також специфіки української галузі містобудування. Відмінність у підходах до розв’язання проблем планування території серед фахівців державного управління, економістів, архітекторів-містобудівників та спеціалістів у галузі землевпорядної документації призводить до висвітлення тільки частини згаданих проблем, а також до непрогнозованості наслідків від прийнятих рішень влади в галузі управління містобудівним розвитком міських поселень.
Невирішені раніше частини загальної проблеми, яким присвячується стаття. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі питання щодо теоретичних та методолічних основ просторового облаштування територій міських поселень не охоплюють всього комплексу завдань управління містобудівними системами. Механізми регулювання планувальних процесів розвитку територій не застосовуються в комплексі із соціально-економічним прогнозуванням діяльності населення на цих територіях. Методологія управління містобудівними системами та урбанізованими територіями перебуває поки що на стадії вдосконалення. Досі не розроблено цілісної моделі сталого просторового розвитку України, не затверджено Концепції регіонального розвитку та не вироблено відповідної державної політики.
У зв’язку з цим розробка механізмів управління містобудівними системами та планування розвитку територій є важливим кроком для впровадження відповідної стратегії. Виходячи з цих положень сформульовані мета та основні завдання статті.
Формування мети. Мета статті – проаналізувати існуючу ситуацію в галузі містобудування, визначити дієві механізми управління містобудівними системами та запропонувати нові підходи у застосуванні містобудівної документації як імітаційної, графічної програмно-цільової моделі регулювання розвитку міських поселень.
Виклад основного матеріалу з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів дослідження. У 1996 р. на всесвітній конференції у Стамбулі (Хабітат ІІ) урядами 171 країн світу “місто” офіційно визнано центральним фактором соціального й економічного розвитку людства [6]. Уряди країн-учасниць також поставили собі за мету підтримувати й управляти процесом урбанізації. На наш погляд, зазначений факт можна вважати історично зафіксованим переломним моментом у поглядах людства на подальший напрям цивілізаційного розвитку. За даними ООН, у 2005 р. урбанізоване населення становило 3,2 млрд осіб. На початок 2007 р. вперше було зафіксовано, що вже більшість (51%) населення Земної кулі мешкає у містах і, за прогнозом до 2025 р., ця цифра збільшиться до двох третин [4].
Всесвітня наука урбаністика вже давно не користується поняттям “місто”. На сьогодні не визначено точних і виключних критеріїв, що відрізняють місто від містечка, селища, села. На початку 50-х рр. минулого століття у виданнях ООН, зокрема в статистичних звітах США, фігурує поняття “урбанізована зона”, що визначається за розрахунками щільності забудови. За показниками діяльності населення визначають розміри так званих “агломерацій”, які розглядаються як сукупність територій великого міського центру і прилеглих урбанізованих зон, що обслуговують це місто [3].
В Україні таких агломерацій 5 за кількістю міст-мільйонників. Найбільшою з них є Київська регіональна містобудівна система. Із структурного погляду можна виділити три пояси (радіуси) впливу – якісно відмінних соціально-економічних зв’язків – секторів, що формують агломерацію, або метрополію, регіон тощо [2].
Перший пояс безпосередньо межує з містом у радіусі 15-30 км, утворюється малими містами, робітничими містечками, селищами, чисельність яких не дає змоги розмістити заклади періодичного користування виходячи з потреб населення. Такі урбанізовані території першого поясу мають найбільшу силу тяжіння до міста і формують основний містобудівний каркас (гравітаційну модель) за демографічними, економічними і соціально-побутовими показниками. Наприклад, у приміських зонах міст Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Дніпродзержинська центрами тяжіння поселень, що входять до першого поясу, є периферійні центри районів у цих містах.
Другий пояс охоплює територію з населеними пунктами, жителі яких регулярно користуються послугами міських закладів періодичного і епізодичного обслуговування, переважно побутового призначення.
Інтенсивність культурно-побутових зв’язків у межах першого – другого поясів посилюється вантажо-пасажирськими міжміськими перевезеннями, маятниковою міграцією та формує зону трудового тяжіння, що збігається із зоною впливу міста як “регіональної містобудівної системи”. Враховуючи вищенаведене можна стверджувати, що перші два пояси впливу формують так звану міську “метрополію” великих (з населенням приблизно 1 млн. осіб) міст.
Третій пояс – зовнішній пояс зони культурно-побутового впливу – формується залежно від величини міста – центру системи, адміністративних функцій, характеру містобудівної (урбанізаційної) освоєності територій, наявності великих міських поселень і магістралей загальнодержавного значення.
Для м. Києва третій пояс становить приблизно 250 км. Чернігів, Житомир, Черкаси – адміністративні центри однойменних областей, що формують у сукупності Київський регіон.
Орієнтовно площа території регіону дорівнює 138 тис. км2; чисельність населення приблизно становить 8,5 млн осіб; кількість місцевих містобудівних систем – 16 (з них 3 великих і 8 середніх) [2].
Відомий радянський архітектор-містобудівник А.Е.Гутнов ввів поняття “містобудівна система”, під яким розуміється сукупність просторово організованих та взаємопов’язаних елементів технічно освоєних територій, будинків, споруд, доріг, інженерних комунікацій разом з природними компонентами, що формують середовище громадської діяльності [1]. Таке визначення системи не відображає складності процесів сучасної урбанізації і не враховує взаємодію цього середовища з населенням, яке активно впливає на середовище і трансформує його, пристосовуючи для своїх потреб та визначає поведінку суб’єктів містобудівної діяльності.
Згідно з теорією управління регіональними містобудівними системами професора М.М. Дьоміна, місто являє собою три підсистеми: “середовище”, “населення”, “діяльність”, що утворюють місторегулюючу систему або “модель регіональної містобудівної системи”.
Управління розвитком будь-якого міста складається із трьох взаємопов’язаних аспектів: соціально-демографічного, виробничо-економічного та функціонально-планувального, тобто місто формується населенням і територією, а забезпечується та обслуговується за рахунок господарської діяльності підприємств і організацій. Класифікація підприємств і закладів народного господарства, що відносить їх до певної категорії – “містоформуючої” або “містозабезпечуючої”, здійснюється за критерієм їх впливу на рівень (характер) об’єкта діяльності – держави; регіону; населеного пункту; людини (персони).
За такого підходу “містоформуюча” група підприємств складається з усіх промислових і сільськогосподарських підприємств, будівельно-монтажних організацій, вищих, середніх та спеціалізованих навчальних закладів; науково-дослідних і проектних організацій; адміністративних, громадських, господарських, санаторно-лікувальних, курортних, оздоровчих закладів; об’єктів громадського обслуговування, транспорту, інженерного забезпечення, що має загальнодержавне, регіональне, позаміське значення і працює для зовнішнього споживання.
“Містозабезпечуюча” група підприємств формується за тими самими функціональними критеріями, але місцевого значення: їх діяльність спрямована на виробництво внутрішнього міського валового продукту, обслуговування місцевого населення тощо. Розміщення і експлуатація цієї групи підприємств має здійснюватись з допомогою інструментів управління через детальні плани територій та проекти забудови територій [1].
Отже, питання “регулювання” – “управління” можна розглядати з точки зору формування – забезпечення – обслуговування територіальних утворень базового та регіонального рівнів за показниками радіусів обслуговування потреб суспільства та індикаторів збалансованого розміщення об'єктів містобудування.
Практика планування розвитку міст у період урбанізації, демографічного вибуху, науково-технічної революції, свідчить, що головним фактором впливу на будівництво і експлуатацію об’єктів архітектури є обслуговування потреб суспільства в системі сталого розвитку міст.
Містобудівна класифікація “потреб” суспільства визначає індикатори (показники) просторового розміщення і поширення зон впливу системоформуючих (регіональних) елементів планування, що в подальшому визначають так званий “зонінг” території. Потреби населення зумовлюють функціональне призначення і радіуси обслуговування об’єктів архітектури.
М.М.Дьомін класифікує потреби населення:
а) за функціями – фізіологічні; захисні; фізичного розвитку; соціального становлення; забезпечення господарсько-побутових процесів, трудової діяльності;
б) за ступенем важливості – природні (біологічні, фізичні, матеріальні); соціальні (духовні, емоційно-розумові);
в) за частотою (необхідністю) – повсякденні, часті, періодичні, епізодичні;
г) за тривалістю (в часі) – коротко-, довготривалі й постійні;
д) за трудомісткістю – такі, що потребують або не потребують значних фізичних та розумових зусиль;
е) за складність організації – ті, що потребують або не потребують значних матеріальних витрат, спеціального обладнання, підготовки спеціалістів тощо [2].
Зарубіжний досвід у плануванні розвитку міських поселень визначає пряме і непряме втручання держави в ринкові механізми попиту у вигляді пропозицій за потребами – інтересами. Управління територіями здійснюється з метою визначення необхідності зміни меж населеного пункту. Зонування територій для потреб населення з урахуванням житлово-громадської, виробничої, комунальної, обслуговуючої функції має передбачати заходи щодо поліпшення екологічного, санітарно-гігієнічного, природоохоронного стану територій. Обмеження та умови використання і забудови територій, заборона на зміну параметрів земельної ділянки та інші вимоги до забудовників визначаються на підставі правил, регламентів, положень щодо здійснення архітектурно-будівельного проектування та реалізації (будівництва) проектно-дозвільної документації [7].
Програмно-цільова модель управління регіональною містобудівною системою розробляється шляхом формування альтернатив (варіантів) планувальної структури функціональних, матеріально-технічних і структурно-галузевих компонентів [5].
Розглядаючи базові принципи розробки містобудівної документації, звернемо увагу на регулюючі показники – індикатори, які визначають обмеження і умови розвитку містобудівної системи.
1. Елементи середовища аналізуються в аспекті територіальної структури, капітальних фондів, господарсько-економічних ресурсів, будинків, споруд, соціально-виробничої і транспортної інфраструктури, що мають кількісні і якісні показники та індикатори розвитку.
2. Населення, представлене соціально-демографічними показниками мобільності, структурованості, динаміки руху (переміщень), трудового потенціалу тощо, аналізується за статистичними даними Держкомстату.
3. Діяльність розглядається у функціональному та матеріально-просторових аспектах виробництва (матеріального і духовного) інформації, послуг, комунікацій, управління, споживання і т.ін.
Регулювання розвитку (планування) регіональних містобудівних систем здійснюється шляхом формування обмежень:
– територіальної концентрації населення в “зонах впливу” шляхом створення умов для функціонування системи обслуговування населення (об’єкти “соціально-культурного побуту”);
– кількості об’єктів громадського обслуговування за мережевими або локальними ознаками (містоформуючими або містозабезпечуючими): навчально-виховними; культурно-просвітницькими; фізкультурно-спортивними; лікувально-профілактичними; торгівлі; громадського харчування; побутового обслуговування.
– часу (радіусу) доступності місць прикладення праці, об’єктів громадського обслуговування, місць відпочинку, що дає змогу забезпечити зручність зв’язків [вимірюється в хвилинах (або в кілометрах від місця проживання до місця знаходження об’єкта), залежить від кількості жителів та концентрації населення в місті, селищі, селі]. Наприклад, середній радіус обслуговування в місті становить приблизно 500 м до об’єктів (15 хв). Чим менший населений пункт, тим радіуси більші. Інші параметри регулювання визначаються Схемою планування території та Генпланом населеного пункту [2].
У процесі планування розвитку міста на рівні містобудівної системи (локальної чи регіональної) регулювання процесів (діяльності) здійснюється за допомогою площинної двовимірної моделі – Генерального плану населеного пункту, який можна назвати інструментом управління держави та органів місцевого самоврядування у містобудівній сфері. Але на відміну від адміністративно-територіального поділу, що має чіткі межі, в містобудівній документації територія розглядається “регіонально”, тобто в комплексі соціально-економічних, територіально-поселенських, культурно-побутових зв’язків. Наприклад Генплан м. Києва, не містить параметрів, кількісних і якісних характеристик земельних ділянок, будинків, споруд, інженерно-транспортної інфраструктури та не переноситься в натуру2.
Інакше кажучи інструментом управління між суб’єктом влади і суб’єктом “попиту і пропозиції” на ринку послуг, землі, нерухомості є документація, що містить проекти рішення щодо забудови земельних ділянок (проекти забудови територій) з визначенням розмірів будинків і споруд, їх співвідношення до території міжбудинкового простору, рельєфу місцевості, об’єктів благоустрою тощо [4].
У містобудуванні об’єктом управління є територія, а інструментом – містобудівна документація. Суб’єктом управління виступають органи державної влади, місцевого самоврядування і безпосередньо органи містобудування та архітектури адміністративно-територіальних одиниць.
Головна проблема, на наш погляд, полягає в тому, що суб’єкт управління (влади) не може давати накази-приписи території (об’єкту). Механізм взаємодії існує на рівні відносин суб’єктів управління (влади) та суб’єктів господарської діяльності.
Інструментом управління (містобудівною документацією) влада може скористатись лише у своїх відносинах з фізичними і юридичними особами, які виступають замовниками і формують “попит”, а також проектувальниками та будівельниками, що формують “пропозицію” на ринку землекористування та будівництва.
Такими планувальними інструментами управління є Детальний план територій – тривимірна просторова модель, що переноситься в натуру в межах землевідведення з графічним зображенням будинків і споруд, та Проект забудови територій (який можна віднести до архітектурно-будівельного проектування) [6].
Крім вищеназваних інструментів регулювання, найдієвішим інструментом управління планувальними процесами є Правила забудови територій та використання земельних ділянок з відповідним “зонінгом” та “регламентами”.
Висновки. За класичною містобудівною наукою, планування розвитку будь-якого міста полягає у забезпеченні збалансованого впливу в містобудівній системі “середовище” – “населення” – “діяльність”. Отже, лише комплексний підхід до управління розвитком територіїї міста з використанням сучасних технологій моніторингу та моделювання соціально-економічного розвитку містобудівних систем дасть змогу підвищити конкурентоспроможність міста через розвинену функцію духовного та матеріального виробництва.
Існуючу нині систему управління містобудуванням пропонується досліджувати як систему містобудівного прогнозування, планування, проектування, що включає процес соціально-економічної діяльності країни на рівні регіону, міста, функціональної території. Тому видається перспективним новий підхід у ієрархії інструментів управління містобудівним розвитком території, а саме:
Програмно-цільові проектні моделі:
– Генеральний план міста це документ територіального планування муніципального утворення (або схема планування території для районних центрів);
– місцеві плани забудови (детальні плани території) які визначають планувальні характеристики та зональні особливості функціонального призначення певних земельних ділянок у межах адміністративно-територіальної одиниці;
– проекти розмежування території на державні, комунальні та приватні з визначенням умов, обмежень забудови та заборон у використанні цих територій;
– містобудівні плани земельних ділянок мікрорайонів та кварталів, у яких відповідно до даних містобудівного кадастру необхідно відобразити реестраційні відомості щодо потенційних можливостей території за варіантом функціонального призначення, висотністю, щільністю забудови, коефіціентами використання території та іншими показниками регулювання процесів містобудівного розвитку;
Методологічні регуляторні акти:
- Правила забудови території, в яких містяться вимоги до процедури оформлення документів землевідведення, проведення проектних розробок та будівельних робіт;
- Зонінг території міських поселень це документація, яка визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб;
- Містобудівний кадастр населенного пункту – єдина інформаційно-графічна система реестрації та обліку об'єктів містобудування на певній території, а також відомості про землекористувачів земельних ділянок;
- Програми соціально-економічного розвитку міських поселень на період 3-5 років згідно з ресурсними можливостями, визначеними Генпланом міста та “зонінгом” - функціональним розподілом та обмеженнями у використанні територій за місцевими планами забудови;
- Програми інвестиційного (бюджетного) освоєння (забудови) територій на період дії Генерального плану розвитку міста та відповідно до містобудівних планів земельних ділянок і даних Містобудівного кадастру.
Перспективи подальших розвідок. Запровадження нових програмно-цільових просторових моделей управління містом на місцевому рівні (район, квартал, вулиця) сприятиме визначенню нової концептуальної ролі держави як “регулятора” процесів забудови, реконструкції, облаштування територій.
Містобудівна проектна документація, яка впливає на процеси соціально-економічного, політичного, гуманітарного розвитку міст, може бути використана як механізм стимулювання та мотивації розвитку містобудівних систем, підвищення конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості регіону, та вдосконалення міжбюджетних відносин міських поселень.
Використані джерела інформації:
- Гутнов А. Э., Глазичев В. Л. Мир архитектуры / А. Э. Гутнов. – М. : Молодая гвардия, 1990. – 352 с.
- Дьомін М. М. Управление развитием градостроительных систем / М. М. Дьомін. – К.: Будівельник, 1991. – 184с.
- Боже-Гарнье Жаклин. Очерки географии городов / Жаклин Боже-Гарнье. – М. : Прогресс, 1967. – 421с.
- Розвиток міст та містобудівна політика: монографія / О. І. Драпіковський,
І. Б. Іванова, О. В. Бойко-Бойчук, В. Б. Гройсман ; за ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : НАДУ, 2009. – 124 с. – (Б-ка міського голови).
- Трутнев Э.К. Градорегулирование: Основы регулирования градостроительной деятельности в условиях становления рынка недвижимости / Э. К. Трутнев. – М. : Фонд “Ин-т экономики города”, 2008. – 296 с.
- Повестка дня Хабитат ІІ. Принята конференцией ХАБИТАТ ІІ., Стамбул, Турция, 3-14 июня 1996 г. – Режим доступу: g/russian/conferen/ habitat/habagend.php
- Sir Peter Hall. The World’s Urban System: A European Perspective / Hall Sir Peter // London, Global Urban Development. – 2006. – March. – Volume 2. – Issue 1. – P.112–119.
Рецензент: Орлатий М.К., д.е.н., професор
УДК 658. 21 Тимцуник В.І.,
д.держ.упр., доцент,
професор кафедри менеджменту
Київського національного
торговельно-економічного університету;
Ціпуринда В.С.,
к.е.н., ст. викл.