Адміністративно-процедурний кодекс україни
| Вид материала | Кодекс |
- Закон україни про адміністративно-територіальний устрій України, 286.08kb.
- План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
- Закон україни "Про територіальний устрій України", 368.25kb.
- Факс: (+38044) 235-98-27, 76.71kb.
- Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. N 10-рп закон, 1277.11kb.
- В. М. Сінченком виборчий кодекс україни Цей Кодекс, 7360.68kb.
- Митний кодекс україни, 2124.26kb.
- Митний кодекс україни, 2095.35kb.
- Митний кодекс україни, 2384.63kb.
- Митний кодекс україни, 2360.26kb.
Розділ VII.
КОНТРОЛЬ ЗА АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРОВАДЖЕННЯМ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УЧАСНИКІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ТА ОСІБ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ РОЗГЛЯДУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ
Стаття 124. Контроль за адміністративним провадженням
1. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи у межах своїх повноважень, визначених законом, здійснюють контроль за адміністративним провадженням.
2. Контроль за адміністративним провадженням може здійснюватися за ініціативою особи, а також за власною ініціативою адміністративного органа.
3. Контроль за адміністративним провадженням здійснюється шляхом проведення перевірки і оцінки дотримання принципів адміністративного провадження, а також інших вимог цього Кодексу та інших актів законодавства під час здійснення адміністративного провадження та вжиття заходів для усунення недоліків, виявлених за результатами контролю.
Стаття 125. Відповідальність учасників адміністративного провадження та осіб, які сприяють розгляду адміністративної справи, за невиконання вимог цього Кодексу
1. Учасники адміністративного провадження та особи, які сприяють розгляду справи, несуть відповідальність за невиконання вимог цього Кодексу згідно із законом.
Стаття 126. Обов'язковість відшкодування шкоди
1. Особа (особи) має право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої прийняттям незаконного рішення, діями чи бездіяльністю адміністративного органу під час здійснення адміністративного провадження, в порядку, передбаченому законодавством.
2. Розмір моральної (немайнової) шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається судом.
Розділ VIII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 200_ року, але не раніше ніж через шість місяців після його опублікування.
2. Після набрання чинності цим Кодексом Закон України "Про звернення громадян" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 47, ст. 256), інші закони та нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу.
3. На період до ухвалення та набрання чинності Законом України "Про адміністративний збір" до адміністративного збору прирівнюється державне мито та інші установлені законодавством України загальнодержавні збори (обов'язкові платежі), які стягуються під час надання адміністративних послуг.
4. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня прийняття цього Кодексу:
1) привести власні акти у відповідність з цим Кодексом; забезпечити приведення нормативних актів органів виконавчої влади у відповідність із цим Кодексом;
2) підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України:
нову редакцію Закону України "Про звернення громадян" з метою належного правового врегулювання порядку розгляду пропозицій громадян (зауважень, порад, рекомендацій);
проект Закону України "Про адміністративний збір";
пропозиції про приведення законів України у відповідність з цим Кодексом.
* * *
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Адміністративно-процедурного кодексу України
1. Обґрунтування необхідності прийняття акта
На сучасному етапі розвитку українського суспільства потребують нової оцінки місце і роль держави. Зокрема, Конституція України проголошує головним обов'язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також встановлює принцип, згідно з яким саме ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (стаття 3 Конституції України).
Положеннями Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).
Отже, Україна повинна гарантувати кожній особі право на неупереджене, чесне вирішення її справи за обґрунтований проміжок часу. Це право повинно включати: право особи бути вислуханою до прийняття будь-якого індивідуального рішення, що може на неї негативно вплинути; право кожної особи на доступ до матеріалів справи, які її стосуються; зобов'язання адміністративних органів обґрунтовувати свої рішення тощо. Зазначені права особи повинні бути закріплені на законодавчому рівні та стосуватися всіх державних органів та органів місцевого самоврядування.
Визначальною ознакою розвитку законодавства, зокрема адміністративного, у демократичних країнах є його спрямованість на забезпечення прав і законних інтересів осіб у відносинах із державою та її органами. Одна з найважливіших гарантій цього - чітка регламентація процедурного аспекту відносин особи і влади. За таких умов державний службовець чи службовець органу місцевого самоврядування діє не свавільно, а керуючись чітко встановленим порядком. Це, по-перше, забезпечує рівність осіб перед законом, адже до всіх однопорядкових справ застосовується однакова процедура, а, по-друге, існування законодавчо встановленої процедури є вихідною точкою для здійснення контролю, зокрема судового, за законністю діяльності органів влади.
Ці питання є особливо актуальними для України, оскільки досі більшість процедурних елементів відносин органів влади з громадянами або не регулюються законодавством взагалі, або ж регулюються підзаконними нормативно-правовими актами. Отже, необхідність законодавчого регулювання порядку діяльності державних органів та інших суб'єктів, які виконують владні (розпорядчі) функції, і особливо їх відносин з приватними особами, сьогодні не викликає сумнівів.
Адміністративне законодавство України потребує радикального оновлення, результатом якого має стати запровадження нової ідеології функціонування органів влади як діяльності щодо забезпечення реалізації прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що також випливає із положень Концепції адміністративної реформи в Україні (Указ Президента України від 22 липня 1998 року N 810), Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади (розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. N 90).
До того ж, прийняття актів, які регулюють адміністративні процедури країнами - членами Ради Європи, передбачено, зокрема, Резолюціями та Рекомендаціями Ради Європи (наприклад, Резолюцією (77) 31 про захист особи відносно актів адміністративних органів, Рекомендацією N R (80) 2 стосовно здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами та інші). У більшості європейських країн ефективно діють кодифіковані акти, які присвячені детальній регламентації процедур в діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в частині їх взаємовідносин з фізичними та юридичними особами (наприклад, у ФРН існує Закон про адміністративну процедуру, в Австрійській Республіці - Загальний закон про адміністративну процедуру, в Польщі - Кодекс адміністративного провадження тощо).
Отже, саме на реалізацію положень Конституції України та виконання завдань адміністративної реформи в Україні спрямована розробка проекту Адміністративно-процедурного кодексу України (далі - проект Кодексу), який має стати "загальним" нормативно-правовим актом, що запровадить якісно новий рівень законодавчої регламентації процедур зовнішньо-управлінської діяльності органів влади, та захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах з державою.
При розробці проекту Кодексу його автори використали кращі здобутки сучасної адміністративної науки, кращий зарубіжний досвід, а також запропонували новий погляд на суспільне призначення основних інститутів адміністративного права в Україні.