Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису Бабіч Ія Володимирівна
| Вид материала | Документы |
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 2069.59kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 1137.29kb.
- Харківський національний університет внутрішніх справ, 1130.68kb.
- Національний університет внутрішніх справ гейда ольга Володимирівна, 262.16kb.
- Харківський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису, 1578.49kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни національний університет внутрішніх справ, 960.82kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни, 2238.3kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису Михальчук Тетяна, 894.19kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису Шруб Інна Володимирівна, 1387.51kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 867.02kb.
Висновки до розділу 1
1. Суспільні відносини з переробки давальницької сировини від часів натурального обміну і до сучасності пройшли тривалий шлях розвитку, але і на сьогодні є актуальними, що підтверджується наявними передумовами економічного та правового характеру.
2. Існування давальницьких відносин усередині країни у сучасний період є особливістю перехідного періоду економіки України. Давальницькі відносини всередині країни – досить нестійка конструкція: з подальшим виходом економіки України з кризи, вона буде потроху втрачати свою популярність, але буде використовуватися у тих галузях, де буде затребувана через свої особливості.
Натомість толлінг як форма відносин з переробки давальницької сировини у зовнішньоекономічній діяльності отримав широке господарське застосування в економічних відносинах. Толлінг являє собою виробничі зв’язки, які є більш високою формою кооперації праці та коштів. На основі цих зв’язків розширюються рамки організації суспільного світового господарства. Маючи негативні і позитивні риси, давальницькі правочини між рядом країн Європейського Союзу і країнами СНД, з одного боку, та Україною – з другого, найближчі роки порівняно із загальними обсягами торгівлі будуть мати велике значення.
3. Толлінг відіграє значну роль в сучасному процесі економічного розвитку України. Органічно поєднуючись з внутрідержавною формою виробництва, він відповідає потребам розвитку виробничих сил України і сприяє її виходу на світовий ринок та завоюванню ніші у світовому поділі праці, сприяє більш раціональному використанню капіталу. Такі виробничі відносини є невід’ємною частиною світових ринкових відносин.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
10. На наш погляд, виходячи з визначальної особливості категорії "давальницька сировина", доцільно у Цивільному кодексі України визначити також розроблене та обгрунтоване нами поняття давальницької сировини.
РОЗДІЛ 2
СТОРОНИ, ЗМІСТ, ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ТА ВИКОНАННЯ, НАСЛІДКИ НЕВИКОНАННЯ АБО НЕНАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ ПЕРЕРОБКИ ДАВАЛЬНИЦЬКОЇ СИРОВИНИ
2.1. Сторони та умови договору переробки давальницької сировини
В укладенні договору сторонами реалізується основна його мета –формалізувати закріплення вільного волевиявлення сторін на встановлення, зміну чи припинення між ними цивільних правовідносин. Свобода договору, закріплена як базовий принцип цивільного права (п.3 ст.3 ЦК України), реалізується перш за все в усвідомленні суб’єктами свого права укласти будь-який договір у рамках закону. Укладення певного цивільно-правового договору залежить від інтересу та бажання самих суб’єктів суспільних відносин, що є мотивом їх волевиявлення. Суб’єкти виступають у цих відносинах як носії певних прав і обов’язків та діють як особливі соціальні фігури – власники майна, продавці та покупці майна, наймодавці та наймачі, автори творів науки, літератури, мистецтва тощо [34,с.68]. У договорі переробки давальницької сировини замовник прагне найкращим чином переробити сировину, що належить йому, виконавець може переробити цю сировину, тобто виконати певну роботу та отримати з цього прибуток.
Загальні положення про сторони договору базуються на загальнотеоретичних положеннях про суб’єктів цивільного права, яке пов’язує можливість бути учасником цивільних правовідносин із наявністю в цих учасників цивільної правосуб’єктності [194,с.14]. Під терміном цивільна правосуб’єктність загалом розуміють юридичну можливість бути учасником цивільних правовідносин, самостійно набувати права та мати юридичні обов’язки, нести відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання [194,с.14]. Що стосується сторін, які бажають вступити у зобов’язальні відносини та укладають двосторонні правочини тобто договори (ч.2 ст.202 ЦК України), то ЦК України вказує на необхідність наявності у них достатнього обсягу цивільної дієздатності як необхідної умови дійсності правочину (ч.2 ст.203). Адже достатній обсяг цивільної дієздатності можливий лише при наявності повного обсягу правоздатності. Іншими словами, сторони є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків загального рівня, на основі якого виникає рівень договірний.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Відносно умов договору, законодавець, щоб підкреслити, що йдеться мова про умови договору-правочину, використав у дужках слова "пункти договору". Хоча, як правильно зазначає О.О.Красавчиков, категорії "умови" та "пункти договору" знаходяться у співвідношенні змісту та форми. Адже умови – це елементи вольового правочину, а пункти – це елементи тексту договору, в якому (тексті) висловлені і домовленість в цілому і її окремі умови. Так, декілька умов можуть знайти своє текстуальне вираження в одному пункті договору, і навпаки – одна умова може бути викладена у цілому ряді пунктів [170,с.445].
Традиційно в навчальній та науковій юридичній літературі умови договору поділяють на три групи: істотні, звичайні та випадкові. Тим часом М.І.Брагинський стверджує, що в договорі присутні лише істотні умови, а всі інші не виділяються [22,с.295–302]. На наш погляд, обидві точки зору вірні, а суперечка корениться в різних рівнях абстрагування, тобто для одного і того ж поділу використовуються різні за своїм обсягом поняття. Зрозуміло, що в результаті дослідники доходять до абсолютно різних висновків, які, однак, не можна назвати необгрунтованими. Наведена М.І.Брагинським критика доктринального тричленного поділу умов договору має обгрунтованість лише в аспекті укладення договору або розгляду договору на рівні спеціального становища суб’єктів договору, про яке ми говорили вище у цьому підрозділі. Таким чином, у цьому випадку для поділу береться поняття умов майбутнього договору на підставі вже відомих знань про договір і чинного законодавства. Тобто ми згодні з М.І.Брагинським у тому, що так звані випадкові умови при укладенні договору потрапляють у нього за бажанням однієї або двох сторін і тому на підставі абз.2 ч.1 ст. 638 ЦК України є істотними. Ми згодні і з тим, що не можна на цьому рівні виділити і звичайні умови, які передбачені переважно диспозитивними нормами права [170,с.443; 34,с.363; 39,с.165; 67,с.31; 35,с.500–501; 196,с.645], адже в разі вибору умови, що не відповідає диспозиції статті, вона повинна бути узгоджена сторонами і, звичайно, буде істотною, а коли відповідає диспозиції і не зазначається, то в такому разі умова з диспозитивної фактично стає імперативною, а імператив не може бути умовою правочину [22,с.300–301]. Отже, на розглядуваному рівні немає таких умов, які б не були безпосередньо пов’язані з фактом укладення договору. Подібним до вказаного критерію поділу є поділ Є.О. Сухановим істотних умов на приписані (рос. предписываемые) законом, які є необхідними на підставі прямої вказівки закону, та ініціативні, які стають істотними на підставі бажання сторін [39,с.165].
Поділ умов договору на істотні, звичайні та випадкові має іншу природу. Цей поділ має загальнотеоретичне та наукове значення, є науковим узагальненням. Саме тому цей поділ хаводиться лише в науковій та навчальній цивільно-правовій літературі. Для цього поділу береться поняття всіх умов всіх договорів, які відбулись, безвідносно до конкретного договору та законодавства. Тобто узагальнення робиться для виявлення нового знання на підставі емпіричного досвіду, виявлення таких умов договору, які притаманні певному виду чи типу договорів взагалі для розробки законодавчих рекомендацій у подальшому. Ідентичну природу має і поділ умов договору О.О. Красавчиковим на істотні та неістотні [22,с.307].
Відповідно законодавець приписує загальнообов’язкові правила поведінки для їх постійного застосування. Тому, з точки зору законодавця, важливими умовами договору, які визначають факт його укладення, є істотні умови. Абз. 1 ч.1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди за всіма істотними умовами договору. Істотними умовами договору, згідно з абз.2 ч.1 ст.638 ЦК України, визнаються умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Дублює це положення ч.2 ст.180 ГК України. Що стосується належної форми договору переробки давальницької сировини, то це питання ми висвітлимо у наступному підрозділі.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Часто у договорі переробки давальницької сировини ціни на сировину, готову продукцію та порядок переробки передбачаються в окремих специфікаціях та додатках до договору, які є невід’ємними його частинами. Такі додатки можуть містити технологічні схеми переробки, технологічні вимоги до якості сировини і готової продукції, порядок розрахування вартості, протоколи узгодження окремих питань і т.д. Наявність технологічних схем переробки, де визначаються всі норми витрат та вартість, являє собою не що інше, як кошторис договору.
Таким чином, сторонами договору переробки давальницької сировини є замовник та виконавець, які можуть бути фізичними та юридичними особами і мають встановлений законодавством необхідний рівень дієздатності. Виконавцем за договором переробки давальницької сировини у будь-якому разі буде виступати суб’єкт господарської діяльності, у складі якого знаходиться необхідне переробне чи виробниче підприємство. У правовому розумінні використання терміна "підприємство" є виправданим, коли ми маємо на увазі комплекс майна, який спеціалізований для виконання тих чи інших матеріальних процесів з отриманням певного матеріального результату. За організаційною структурою у договорі переробки давальницької сировини може бути використана модель субпідряду.
Поділ умов договору на істотні, звичайні та випадкові має загальнонауковий, теоретичний характер. Для конкретного договору на рівні індивідуального становища суб’єктів усі умови будуть істотними, тобто мати безпосередній вплив на факт його укладення.