Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису Михальчук Тетяна Володимирівна

Вид материала

Документы

Содержание Перелік умовних скорочень ВСТУПАктуальність теми. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Мета і завдання дослідження. Об’єкт дослідження Методи дослідження Емпіричну базу дослідження Наукова новизна одержаних результатів Практичне значення одержаних результатів Апробація результатів дисертації. Розділ 1. сутність використання інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом, у розслідуванні злочинів Телефонна конференція – 1.2. Правове регулювання використання інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом Практика зарубіжних країн щодо використання телекомунікаційної передачі інформації у розслідуванні злочинів Королівстві Швеції Розділ 2. можливості телекомунікаційного використання інформації у розслідуванні злочинів Вид діяльності (форма її реалізації) Перспективні засоби Автоматизоване робоче місце слідчого” 2.2. Використання телекомунікаційних технологій при проведенні окремих слідчих дій ... Полное содержание

Подобный материал:

• Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису Шруб Інна Володимирівна, 1387.51kb.
• Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 842.55kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Кравчук Валентина, 1959.42kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису шинкарук ярослав, 1124.82kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Марценюк Олександр, 1452.87kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Калюк Олексій, 942.48kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису Орлова Олена, 2415.77kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Логвиненко Олена, 1037.08kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису фільштейн володимир, 1057.48kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису чехович, 992.98kb.

Київський національний університет внутрішніх справ


На правах рукопису


Михальчук Тетяна Володимирівна


УДК 343.98


Використання інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом, у розслідуванні злочинів



Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата

юридичних наук


Науковий керівник:

Кузьмічов Володимир Сергійович,

доктор юридичних наук, професор


Київ-2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………………………3

ВСТУП…………………………………………………………………………………4-11

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЇ, ОТРИМАНОЇ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИМ ШЛЯХОМ, У РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ ……….12

1.1. Поняття та зміст інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом…………………………………..…………………………………………....12-37

1.2. Правове регулювання використання інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом.………………………………………….…………………………………….37-53

1.3. Практика зарубіжних країн щодо використання телекомунікаційної передачі інформації у розслідуванні злочинів ………………..……………………...………54-81

Висновки до розділу 1……………………………………………...………………..81-82

РОЗДІЛ 2. МОЖЛИВОСТІ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНОГО ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЇ У РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ……………………………..…….....83

2.1.Напрями використання телекомунікаційних технологій у розслідуванні злочинів……...………………………....………………...………………..………...83-107

2.2.Використання телекомунікаційних технологій при проведенні окремих слідчих дій.……………………………………………………………..................................108-135

2.3.Підвищення ефективності використання криміналістичних обліків на основі впровадження телекомунікаційних технологій.……...……………….................136-157

2.4. Особливості процесуальної фіксації інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом, та її доказове значення………………………………………………….157-181

Висновки до розділу 2…………………………………………………………….181-182

ВИСНОВКИ………………………………………………………….…………….183-185

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….186-203

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………204-222


ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ


АДІС автоматизовані дактилоскопічні ідентифікаційні системи


АРМ автоматизоване робоче місце


ВКЗ відеоконференцзв’язок


ВС РФ Верховний Суд Російської Федерації

ГУМВС Головне управління Міністерства внутрішніх справ


ЕОМ електронно-обчислювальна машина


ін. інші


ІТ інформаційно-комунікаційні технології


КПК Кримінально-процесуальний кодекс


МВС Міністерство внутрішніх справ


НТП науково-технічний прогрес


НТР науково-технічна революція


ОВС органи внутрішніх справ


ОРД оперативно-розшукова діяльність


п. пункт


ПК персональний комп’ютер


с. сторінка


ст. стаття


ТКТ телекомунікаційні технології


ч. частина


ВСТУП


Актуальність теми. Сучасний синтез науки і техніки уможливлює вдосконалення наявних та створення нових засобів виробництва. Їх поява є втіленням досягнень науки і техніки та сприяє підвищенню ефективності реалізації завдань в окремих сферах суспільного життя. Одна з них – це сфера суспільних відносин, зумовлених протидією злочинності. Проникнення в неї сучасних науково-технічних засобів, розроблення специфічних приладів, апаратів та прийомів роботи з ними, усебічне впровадження у практику попередження та розслідування злочинів призводить до виникнення низки проблемних питань, що потребують невідкладного розв’язання.

Однією з головних умов успішної протидії кримінальним проявам є застосування досягнень науково-технічного прогресу в діяльності правоохоронних органів. Як свідчать результати вивчення емпіричних даних, телекомунікаційні технології (ТКТ) можуть ефективно застосовуватися в розслідуванні злочинів. Так, проведене анкетування слідчих органів внутрішніх справ показало, що 88 % осіб висловилися за необхідність наукових розробок щодо використання ТКТ при проведенні окремих слідчих дій. Зокрема, 28 % вважають за доцільне використання ТКТ під час проведення допиту, 27 % – під час очної ставки, 14 % – при проведенні експертизи, 11 % – під час пред’явлення для впізнання, 10 % – під час огляду місця події тощо.

Використання телекомунікаційної передачі інформації при проведенні окремих слідчих дій (зокрема, допиту, очної ставки, пред’явлення для впізнання, огляду, проведення експертизи та ін.) дасть змогу гарантувати безпеку особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, зменшити матеріальні, людські та часові ресурси і, а отже, більш оперативно та продуктивно розслідувати злочини. Створення в Україні розгалуженої системи телекомунікаційної передачі інформації потребує додаткової законодавчої регламентації проведення слідчих дій, належного матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення.

У дослідженні значна увага приділялася фундаментальним працям Ю.П. Аленіна, О.Я. Баєва, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, Т.В. Варфоломєєвої, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, О.Ф. Долженкова, А.Я. Дубинського, А.В. Дулова, В.А. Журавля, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, Н.С. Карпова, Н.І. Клименко, І.П. Козаченка, В.А. Колеснікова, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, І.І. Котюка, В.С. Кузьмічова, В.П. Лаврова, О.М. Ларіна, В.В. Лисенка, В.К. Лисиченка, В.Г. Лукашевича, Є.Д. Лук’янчикова, В.Т. Маляренка, Г.А. Матусовського, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, М.А. Погорецького, Б.Г. Розовського, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, С.М. Стахівського, В.В. Тищенка, Л.Д. Удалової, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шумила та інших вчених.

Серед монографічних робіт щодо використання ТКТ існує лише дисертаційне дослідження М.І. Смирнова (Київ, 2005), присвячене особливостям надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах з використанням методу відеоконференцзв’язку. Інші автори в окремих працях фрагментарно торкаються відповідних питань, що мають дискусійний характер, залишаючи загалом проблему “відкритою”.

Поза увагою дослідників залишаються питання стосовно необхідності встановлення єдиної системи теоретичних категорій та формування на їх основі правових засад використання ТКТ у кримінальному процесі України, визначення допустимих напрямів застосування одержаних за їх допомогою даних, закріплення за цими даними у кримінально-процесуальному законодавстві України місця самостійного джерела доказової інформації.

Недостатньо розглянуті такі поняття, як “телекомунікаційні технології”, “інформація, отримана телекомунікаційним шляхом”, системно не досліджені напрями (можливості) використання ТКТ у розслідуванні злочинів, а також використання у процесі доказування даних, одержаних за допомогою ТКТ при проведенні окремих слідчих дій.

Актуальність наукового дослідження полягає ще й у тому, що воно сприятиме не лише виконанню завдань кримінального процесу, підвищенню повноти, швидкості, всебічності та об’єктивності розслідування злочинів, економії процесуальних засобів, а й надасть додаткові гарантії дотримання та забезпечення прав і свобод людини в кримінальному судочинстві.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 рр. (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767), а також Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 рр., затверджених наказом МВС України від 05 липня 2004 р. № 755. Проведення дослідження цієї теми передбачене планами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ (КНУВС) на 2006–2008 рр. Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради КНУВС (протокол № 1 від 31 січня 2006 р.) та зареєстрована Координаційним бюро з проблем криміналістики Академії правових наук України (реєстраційний № 733, 2006 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі теоретичного узагальнення сучасних можливостей ТКТ та потреб практики протидії злочинності розробити теоретичні основи та практичні рекомендації щодо використання інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом, у розслідуванні злочинів.

Відповідно до поставленої мети були визначені та вирішувалися такі взаємопов’язані завдання:

- сформулювати поняття ТКТ, що можуть використовуватися у кримінальному процесі;

- охарактеризувати окремі види та можливості ТКТ у розслідуванні злочинів;

- встановити сучасний стан використання ТКТ при збиранні й перевірці доказів у кримінальних справах;

- запропонувати правове регулювання використання ТКТ у розслідуванні злочинів;

- з’ясувати практику зарубіжних країн щодо використання телекомунікаційної передачі інформації у розслідуванні злочинів;

- визначити особливості проведення окремих слідчих дій з використанням ТКТ;

- надати рекомендації стосовно процесуальної фіксації інформації, отриманої під час проведення окремих слідчих дій з використанням ТКТ;

- сформулювати пропозиції щодо ефективного використання ТКТ у розслідуванні злочинів.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають під час використання ТКТ правоохоронними органами у протидії злочинності.

Предмет дослідження – використання інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом, у розслідуванні злочинів.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Вирішення поставлених перед дисертантом завдань здійснювалося з урахуванням сучасного законодавства та загальнотеоретичних положень філософії, логіки, кримінального процесу, криміналістики й інших наук.

Під час дослідження використовувалися загальнонаукові (аналіз і синтез, дедукція та індукція тощо) та спеціальні методи: історико-правовий – для вивчення розвитку законодавства щодо використання інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом; порівняльно-правовий – під час аналізу та характеристики сучасних нормативно-правових актів та юридичних праць, присвячених використанню інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом, у розслідуванні злочинів, а також під час вивчення зарубіжного кримінального законодавства; формально-логічний та системно-структурний – при вивченні сутності ТКТ та формуванні їх поняття, розробленні класифікації. Крім того, застосовувалися соціологічний метод (анкетування) – для вивчення поглядів практичних працівників органів внутрішніх справ, а також статистичний метод (підрахунок середніх значень) – для узагальнення результатів вивчення матеріалів анкетування практичних працівників органів внутрішніх справ.

Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв’язку та взаємозалежності, що забезпечувало всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.

Наукові висновки і рекомендації, що містяться в дисертації, ґрунтуються на методі системного аналізу положень Конституції України, чинного та проекту Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України (реєстр. № 1233 від 13 грудня 2007 р.), нормативно-правових актах, що регламентують організацію і діяльність правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю, відомчих наказів та інструкцій, статистичних та аналітичних документів МВС України. Під час дослідження також було проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство Російської Федерації, Республіки Молдови, Німеччини, Великобританії, Сполучених Штатів Америки тощо.

Емпіричну базу дослідження становлять матеріали анкетування працівників слідчих органів внутрішніх справ, оперативно-розшукових та експертних підрозділів МВС України (опитано 148 слідчих, 130 оперативних працівників, 122 експертів-криміналістів одинадцяти областей України).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на монографічному рівні розглядається використання ТКТ у кримінальному судочинстві України.

Проведене дослідження дало можливість запропонувати авторський підхід до розв’язання низки дискусійних теоретичних питань, обґрунтувати нові положення, які суттєво поглиблюють зміст теорії кримінального процесу та криміналістики з цієї проблеми.

У дисертації запропоновано низку концептуально нових та важливих як у теоретичному, так і практичному аспектах положень:

вперше:

- визначено види слідчих дій, при проведенні яких використовуються ТКТ, а саме: допит, очна ставка, пред’явлення для впізнання, слідчий огляд, призначення експертизи;

- визначено загальні умови проведення окремих слідчих дій з використанням ТКТ, а саме: а) слідчі дії проводяться в режимі реального часу; б) проведення окремих слідчих дій з використанням ТКТ допустиме лише за виняткових обставин – коли з поважних причин неможлива явка особи до місця проведення слідчої дії, або її явка пов’язана з небезпекою для життя, або з необхідністю застосування особливих заходів безпеки тощо;

- визначено, що під проведенням окремих слідчих дій з використанням ТКТ розуміється провадження допиту, пред’явлення для впізнання, очної ставки та інших у випадках, коли особа, яка проводить слідчу дію, та її учасники перебувають у різних приміщеннях (приміщення, розміщені в одній будівлі, в одному або різних населених пунктах, або в різних країнах), й організовують взаємне спілкування за допомогою технічних засобів (електронного зв’язку; відеоконференцзв’язку, мережі Інтернету, захищеного зв’язку Інтерполу тощо);

- зазначено процесуальні особливості фіксації інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом, а саме: обов’язкова участь спеціаліста-оператора; складання протоколу, що має відповідати вимогам статей 85, 85-2 КПК України;

- визначено способи підвищення ефективності використання криміналістичних обліків на основі впровадження ТКТ шляхом збільшення обсягів масивів баз даних, їх своєчасного відновлення й обміну, а також оперативності запитів, передачі й отримання інформації;

удосконалено:

- поняття ТКТ, які використовуються у кримінальному судочинстві, що визначаються як сукупність різноманітних технологічних інструментів і ресурсів, що використовуються для забезпечення процесу комунікацій та створення, розповсюдження, збереження й “управління” інформацією, що застосовує особа, яка проводить слідчу дію (слідчий, суддя), для захисту прав та законних інтересів учасників кримінального процесу, повного, швидкого та об’єктивного розслідування злочинів;

- організацію і тактику використання ТКТ при проведенні окремих слідчих дій: допиту, очної ставки, огляду, пред’явлення для впізнання, проведення експертизи тощо;

дістали подальший розвиток:

- положення щодо необхідності правової регламентації використання ТКТ у кримінальному процесі;

- положення стосовно співвідношення застосування ТКТ із принципами кримінального судочинства і, насамперед, із принципом безпосередності дослідження доказів;

- положення щодо необхідності введення у практику розслідування і розгляду кримінальних справ такого заходу безпеки, як використання ТКТ.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації наукові положення, висновки та пропозиції використані:

- у практичній діяльності – як рекомендації щодо вдосконалення оперативно-розшукової, експертної і слідчої діяльності, зокрема їх координації та планування (акт впровадження Київської природоохоронної прокуратури від 04 грудня 2008 р. № 2208 вих.);

- у навчальному процесі – як матеріали для підготовки окремих розділів підручників і навчальних посібників із кримінально-процесуального права України та криміналістики, а також під час викладання курсів з дисциплін “Криміналістика”, “Кримінальний процес”, “Дізнання в ОВС”, у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ (МВС) України (акт впровадження КНУВС від 16 травня 2008 р.).

Положення дисертації можуть бути використані в науково-дослідницькій сфері для подальшого розроблення науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо використання інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом, у розслідуванні злочинів, а також у правотворчості при доопрацюванні проекту КПК (реєстр. № 1233 від 13 грудня 2007 р.), інших законопроектів, нормативних актів, які регулюють діяльність органів розслідування, прокуратури та суду у кримінальному судочинстві.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертації було оприлюднено на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 20–21 квітня 2006 р.), “Наукове забезпечення правоохоронної діяльності: історія, сучасність та міжнародний досвід” (м. Київ, 19–20 травня 2006 р.), “Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених” (м. Запоріжжя, 23 березня 2007 р. ).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи відображено в семи публікаціях, з яких чотири наукові статті опубліковано у виданнях, зареєстрованих ВАК України, та трьох тезах доповідей у збірниках матеріалів конференцій.


РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЇ, ОТРИМАНОЇ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИМ ШЛЯХОМ, У РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ


1.1. Поняття та зміст інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом


На сьогодні інформація є стратегічним ресурсом сучасного суспільства, найважливішим чинником економічного розвитку і політичної влади. Сучасний період розвитку цивілізації характеризується переходом від індустріального суспільства до суспільства інформаційного.

Поняття “інформаційне суспільство” вперше з’явилося у 60-і роки ХХ століття. Його автором прийнято вважати професора Токійського технологічного інституту Ю. Хаяши¹. Інформаційне суспільство визначалося як суспільство, де “розвиток комп’ютеризації надасть людям доступ до надійних джерел інформації і позбавить їх від рутинної роботи, забезпечивши високий рівень автоматизації виробництва”. Інформаційне суспільство, за визначенням окремих авторів (А. Тоффлер), – це нова соціальна парадигма, історично новий та особливий тип людської цивілізації, що йде на зміну сільськогосподарській та індустріальній. Ті переваги, які все більше отримують розвинуті держави та регіони (США, Японія, Європа) за допомогою інформаційних технологій та комп’ютерних мереж, ведуть до радикальних змін в економічних, політичних, соціальних відносинах, у сім’ї, побуті тощо, привносять у життя нові ціннісні орієнтири [102, c. 8].

У 1959 році Д. Беллу відзначав “провідну роль зростаючої технологізації, а також те, що основною продуктивною силою стає наука” [54]. У 60-70-ті рр. дослідники робили акцент на підвищенні ролі науки і технологічних зрушеннях. Так, З. Бзежинський веде мову про “технотронне суспільство”, риси якого описує в книзі “Між двох століть” (1970). А. Тоффлер в “Футурошоке” пророкує прихід “суперіндустріального суспільства” [149] (цей термін також використовує Г. Кан [57]). Дж. Пелтон висуває проект “глобальної електронної цивілізації”.

У 80-і роки в західній соціології набув поширення термін “суспільство знання” [44] (“knowledge society”). Ч. Капхен (Капчан) веде мову про перехід до нового циклу в історії, називаючи його “цифровою ерою” [58].

Проте лідируючі позиції в рейтингу популярності, як в теоретичних моделях, так і в практичному застосуванні, займає на сьогодні термін “інформаційне суспільство”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

У науці кримінального процесу ще не досліджені визначення таких понять, як “телекомунікаційні технології”, “інформація, отримана телекомунікаційним шляхом”, системно не розглянуто питання щодо напрямів (можливостей) використання ТКТ у розслідуванні злочинів, а також використання у процесі доказування результатів, одержаних за допомогою ТКТ при проведенні окремих слідчих дій. Усе це створює у практичній діяльності труднощі у процесі безпосереднього застосування ТКТ під час доказування у конкретній кримінальній справі. Необхідно: встановити єдину систему правових категорій та формувати на її основі правові засади використання ТКТ у кримінальному процесі України, визначити допустимі напрями застосування одержаних за їх допомогою даних, закріпити за цими даними в кримінально-процесуальному законодавстві України місце самостійного джерела доказової інформації. Перспективи вирішення цих питань і становлять необхідність проведення дослідження у даній галузі.

Діяльність з розслідування злочинів нерозривно пов’язана з інформацією й має яскраво виражений інформаційний характер. З інформаційної точки зору в її основі лежать інформаційні процеси, реалізовані шляхом здійснення сукупності дій, спрямованих на виявлення, аналіз і оцінку інформації, що збирається в процесі розслідування злочину. У зв’язку із цим, ключовими моментами при розгляді цього аспекту діяльності з розслідування злочинів є саме поняття інформації.

З появою нових інформаційних технологій, заснованих на впровадженні обчислювальної техніки, засобів зв’язку, систем телекомунікацій, інформація стає постійним та необхідним атрибутом суспільних відносин. Підкреслюючи це, Т. Стоуньєр пише: “Нет ни одного способа производительного приложения труда, который в то же самое время не был бы приложением информации” [142, c. 393]. Отже, інформація пронизує всі сторони діяльності людини і є об’єктом правового регулювання.

Сам термін “інформація” походить від латинського “informatio”, що визначається як роз’яснення, викладення, повідомлення [132, c. 201]. На сьогодні це одне з найуживаніших понять у науці та житті. Зазвичай його можна тлумачити як різноманітні відомості про події, процеси, факти. Але в науці лише для того, щоб з’ясувати, що є інформація, написано багато статей, монографій, які визначають це поняття або формально, або через багаторівневі конструкції, або висуваються універсальні концепції інформаційного суспільства [102, c. 10]. Це призводить до неоднозначного тлумачення інформації, коли одні поняття підмінюються іншими, ще більш невизначеними.

Вивченню поняття “інформації” приділяється останнім часом велика увага з боку юристів та фахівців у галузі теорії інформації, потреба в якій продиктована необхідністю подальшого формування правової держави та створення інформаційного суспільства. Першими на проблему інформації у праві звернули увагу Ч.Н. Азімов, А.Б. Венгеров, С.Д. Волошко, В.О. Дозорцев, В.І. Жуков, О.А. Красавчиков, О.О. Підопригора, Ю.І. Свядосц, Г. Штумпф. На жаль, юридична наука, як вітчизняна, так і зарубіжна ще недостатньо глибоко і всебічно вивчила таке нетипове для неї явище, як інформація. Спочатку це питання, як правило, обминали в юридичній літературі. Навіть у праці А.Б. Венгерова (він першим звернув увагу на правову природу інформації), яка вже стала класичною, автор не дає чіткого визначення інформації, а лише звертає увагу на її риси. Ми поділяємо точку зору І.Н. Грязіна, який з цього приводу зазначає: “Мы не сможем обойти весьма трудный для юриста вопрос о том, что такое информация, ибо вокруг этого понятия и явления складывается весь комплекс отношений, которые могут стать предметом регулирования в данной сфере права” [39, c. 6].

До спеціальних властивостей інформації можна віднести наступні.

1. Інформація повинна мати свого носія. Ним може бути один з матеріальних об’єктів – предмет, документ [6, c. 34], або людина [40, c. 15]. Інформація відносно до своїх об’єктів (носіїв), на наш погляд, є саме їх формою вираження, завдяки чому ми може говорити про різницю цих об’єктів.
   
2. Інформація повинна мати певну форму. Інформація має бути сприйнята чуттєво, безпосередньо суб’єктом пізнання, і тому вона наділяється в усну, письмову, електронну й інші форми передачі. Крім того, правова форма фіксації передбачає дотримання необхідних реквізитів для письмового документа, порушення яких виключає можливість використання наявної інформації. Так, будь-яка постанова має юридичну силу лише з моменту її підписання; результати виїмки або обшуку не мають значення для справи, якщо у відповідних протоколах відсутні дані про понятих тощо. Інформація, що цікавить суб’єкта кримінально-процесуального пізнання, може міститися у постановах, копіях вироку, довідках, відомчих документах, листах тощо.
   
3. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
   

Термін “бездротовість” визначається легко — відсутній сполучний дріт (оптоволоконний або мідний кабель). Також легко визначити, цифрова система чи ні. До цифрових відносять системи, у яких вхідна аналогова інформація (наприклад, голос, аналоговий телевізійний сигнал тощо) спочатку переводиться у цифрову (дискретну) форму. Термін “цифрова система” вказує на те, що в ній вхідні аналогові дані оцифровані і обробляються (фільтрація, комутація) переважно цифровими методами.

Поділ за розміром зони обслуговування достатньо умовний. До персональних мереж відносять системи з радіусом дії від сантиметрів до декількох метрів (до 10-15 м). Локальні мережі передбачають взаємну віддаленість пристроїв на відстані до сотень метрів і потужностей передавачів близько 100 мвт. Це мережі, призначені для об’єднання пристроїв в межах локальної зони (будівлі, підприємства тощо). До мереж міського масштабу (регіональних) можна віднести безліч різних технологій. Це і наземне теле- і радіомовлення, і стільниковий зв’язок.

Особливим є поділ залежно від типу переданої інформації, наприклад, на системи передачі мови (або відеоінформації) і даних. З одного боку, мова — це один з видів інформації. Розвиток цифрових технологій в різних галузях телекомунікацій (наприклад, у дротяній телефонії) давно продемонстрував ефективність цифрових методів обробки, коли і мова, і дані обробляються єдиними способами. З іншого боку, потреба в інформації різного виду вже зробила реальною інтеграцію різних інформаційних мереж (телефонія, телебачення, мережі передачі цифрових даних, телеметрія) на побутовому рівні. По єдиному каналу передаються дані різної природи. Тому можна досить упевнено припустити, що незабаром вся мовна інформація оброблятиметься виключно цифровими методами.

Розрізняють телекомунікації:

1. відомчі – телекомунікації, які використовуються фізичними або юридичними особами для задоволення власних потреб;
   
2. загального користування – телекомунікації, які використовуються для надання телекомунікаційних послуг усім користувачам;
   
3. подвійного використання – відомчі або спеціальні телекомунікації, які крім виконання своїх основних функцій, забезпечують надання телекомунікаційних послуг іншим користувачам;
   
4. спеціального призначення – телекомунікації, які забезпечують передавання і приймання інформації з обмеженим доступом для потреб органів державної влади.
   

Поряд з терміном “телекомунікації” використовується також і термін “телеконференція”. Телеконференція – 1) система, що ґрунтується на використанні персональних комп’ютерів та приєднаних до них за допомогою засобів зв’язку терміналів, яка дає змогу користувачам, не зважаючи на їх взаємну віддаленість у часі й просторі, пересилати й приймати текстові, графічні та усні повідомлення, брати участь, таким чином, у спільних заходах; 2) інтегральний набір послуг, що надається за допомогою комп’ютерів та мереж, і застосовується з метою обміну відеозображеннями, звуком та даними між двома або більшою кількістю користувачів; 3) вид електронної пошти, коли поштові повідомлення надсилаються не окремим користувачам, а в спеціально організовані дискусійні групи. Учасники телеконференції можуть бачити й чути один одного в реальному часі, а також обмінюватися даними та спільно їх обробляти. Існують чотири типи телеконференцій, що різняться за їх характером, ступенем взаємодії та складністю технології: 1) аудіо-конференція; 2)аудіографічна конференція; 3) відеоконференція; 4) Інтернет-конференція.

• Аудіо-конференція включає живий обмін мовними повідомленнями за допомогою телефонного зв’язку. Якщо існує можливість обміну текстами та всіма зображеннями (графіками, діаграмами або малюнками) поряд з мовними повідомленнями, то цей тип конференції називається аудіо-графічним.
  
• За допомогою відеоконференцій існує можливість обміну не лише мовою та графікою, але й переміщенням зображень. Технологія відеоконференцій не використовує телефонні лінії, але використовує супутниковий зв’язок або телевізійну мережу.
  
• Інтернет–конференція відповідно до назви включає передачу тексту та графічних, звукових і візуальних засобів інформації через Інтернет. Для цього необхідне використання комп’ютера з браузером, тоді зв’язок може бути або синхронним, або асинхронним.
  
• Телефонна конференція – телеконференцзв’язок, в якому учасники об’єднані телефонним зв’язком, що забезпечує інтерактивний діалог і передачу повідомлень.
  

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Отже, наведене підтверджує необхідність вироблення єдиних критеріїв та підходів до розв’язання зазначеної проблеми: визначення терміна “телекомунікаційні технології”, встановлення змісту понять “телекомунікаційна передача інформації”, “проведення окремих слідчих дій з використанням телекомунікацій”, відображення умов визнання даних технологій допустимими і визначення критеріїв формування вимог до цього поняття допустимості, а також можливих варіантів вирішення проблеми законодавчого відображення застосування телекомунікаційних технологій. Не в останню чергу це пов’язане із необхідністю розробки єдиного підходу до класифікації функцій і видів зазначених технологій. Як наслідок, це відіграє важливу роль і в питанні визначення тієї або іншої технології щодо допустимості їх використання у кримінально-процесуальній діяльності.


1.2. Правове регулювання використання інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом


Під правовими засадами використання телекомунікаційних технологій у кримінальному процесі розуміємо сутність змісту нормативного регулювання правовідносин, пов’язаних із застосуванням ТКТ.

Правові засади – це “правова основа”, джерело, на ґрунті якого будуються різні види діяльності, що стосуються використання ТКТ як у боротьбі зі злочинністю загалом, так і в кримінальному судочинстві зокрема.

У нашому розумінні означені правові засади є вихідними, фундаментальними положеннями діяльності у сфері застосування ТКТ у кримінальному процесі і в боротьбі зі злочинністю як більш широкої ділянки такої діяльності.

Розглядаючи правові засади як сукупність правових норм у вигляді субінституту кримінально-процесуального права, важливо зазначити, що такої якості вони набувають саме в межах кримінально-процесуальних норм, які в системі кримінально-процесуального права можна віднести до інституту доказів та інституту протоколів (процесуальних форм закріплення результатів кримінально-процесуальної діяльності). Тобто правові засади виступають як певна частина кримінально-процесуальних інститутів і регулюють специфічну сукупність суспільних відносин у межах предмета регулювання даного правового інституту.

Значне прискорення науково-технічного прогресу в другій половині XX в. призвело до глибоких змін у всіх сферах соціального життя, порушивши звичний хід подій, в тому числі й у галузі ТКТ. Під впливом технічного прогресу останніми роками в галузі телекомунікацій відбулися серйозні зміни.

З’явилися принципово нові види ТКТ. Різноманіття видів зв’язку стало буденним явищем у сучасному житті. Широкого поширення набув стільниковий телефонний зв’язок, системи супутникового зв’язку, інші засоби передачі інформації. Проте найбільше значення мало впровадження в повсякденну діяльність глобальних комп’ютерних мереж (насамперед, мережі Інтернет), що принципово полегшили і активізували інформаційний обмін.

Значно вдосконалювалися засоби, що застосувалися раніше, і технології зв’язку. Так, на новій основі розвивається телефонний зв’язок: характерним стало використання технологій бездротового і супутникового зв’язку, передача за допомогою телефонного зв’язку графічних і текстових повідомлень. Значно змінилися технології передачі телевізійного сигналу, методи радіозв’язку і телеграфного зв’язку.

Поява нових ТКТ, насамперед, розвиток глобальних комп’ютерних мереж, призвели до необхідності в іншій правовій регламентації, що виходить за межі існуючого регулювання.

Динаміка формування і розвитку інформаційного суспільства, висока швидкість впровадження ТКТ у суспільну і державну діяльність випереджають темпи розвитку соціальних, зокрема правових відносин. За останнє десятиліття у всьому світі значно зросла кількість законодавчих колізій, пов’язаних з інформаційною сферою. Людство вперше зіткнулося з ситуацією, коли інформація набула масштабного характеру й інформаційним продуктам все більше надається електронно-цифрова форма, а існуючі закони не завжди відповідають суспільним реаліям, що складаються. Інформаційне суспільство як новий стан соціуму вимушене вирішувати проблеми цифрової нерівності, інформаційної безпеки. Ці чинники зумовили потребу наукового аналізу і вдосконалення законодавства у галузі інформації і телекомунікацій.

Проблеми правового регулювання телекомунікаційної діяльності¹ [28, c. 8] в працях вітчизняних правознавців не достатньо розроблені. Монографічних досліджень на цю тему не проводилося, за винятком окремих фрагментів названої проблематики (наприклад, проблеми правового регулювання суспільних відносин в Інтернет-середовищі).

Вдосконалювати телекомунікаційне законодавство, на наш погляд, слід через виділення і формування спеціального галузевого законодавства і окремих законів “Про телекомунікаційні послуги”, “Про супутниковий зв’язок”.

Телекомунікаційне законодавство України сьогодні сформоване законами і підзаконними актами, а також нормами окремих галузей законодавства (міжнародного, конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, земельного, екологічного тощо). Воно включає в себе сукупність нормативних правових актів, об’єднаних загальною предметною сферою, що регулюють суспільні відносини в телекомунікаційній сфері щодо здійснення телекомунікаційної діяльності. Водночас, телекомунікаційне законодавство не має глибокого теоретичного обґрунтування, чіткого механізму контролю і захисту телекомунікаційної діяльності, а також єдиної логічно пов’язаної структури і потребує систематизації та вдосконалення.

Стан правового регулювання телекомунікацій обумовлений різноманітністю видів і систем зв’язку, що виникли в різні періоди часу. Нині відсутня єдина регламентація, а регулювання ідентичних відносин за традицією розосереджене у різних галузях права.

Технічний прогрес вимагає все більш активного використання в праві технічних термінів і постійно виникає проблема їх перетворення на юридичні поняття, які мають бути формалізовані. Вирішення цих питань все частіше беруть на себе міжнародні організації, що володіють необхідним авторитетом, досвідом і кадровим потенціалом.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

З метою створення і забезпечення функціонування єдиної інформаційної мережі Державна судова адміністрація України повинна забезпечити взаємодію судів з органами юстиції, правоохоронними органами та органами, що відповідають за виконання судових рішень. Налагодження ВКЗ між судами та установами системи виконання покарань (замість доставляння до суду засуджених) сприятиме економії бюджетних коштів.

На думку експертів, відсутність законодавчого регулювання в сфері ТКТ блокує просування міжнародних стандартів та загрожує конституційним правам громадян. Необхідно позбутися ганебної звички розробляти закони, а потім їх відміняти через недоцільність та непрофесійність.

Найбільший інтерес викликає питання про процесуальні і процедурні особливості застосування ТКТ у кримінальному процесі. Не знайшли вирішення й багато інших актуальних питань, зокрема питання про допустимість використання доказів у кримінальних справах, одержаних із застосуванням ТКТ.

Необхідно створити відповідну правову базу, щоб регламентувала процесуальні особливості і процедурні питання, сферу застосування ТКТ і їх закріплення в національному кримінально-процесуальному законодавстві. Саме на законодавчому рівні слід вирішити питання щодо застосування ТКТ в національному кримінальному судочинстві при проведенні процесуальних дій (допит, очна ставка, впізнання, огляд та ін.) і не лише як засіб забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.

Застосування ТКТ у кримінальному судочинстві має визнаватися допустимим, якщо їх використання: 1) передбачено законом, не суперечить принципам кримінального процесу, відповідає цілям і завданням судочинства; 2) науково правомірне, тобто відповідає науковим положенням, що лежать в основі ТКТ; 3) забезпечує ефективність провадження у кримінальній справі; 4) відповідає моральним нормам, не заподіює шкоди і не принижує людську гідність.

З урахуванням перспективності застосування ТКТ в кримінальному судочинстві вважаємо необхідним запропонувати якнайшвидше введення в кримінально-процесуальне законодавство норм, що визначають специфіку доказів, одержаних з використанням ТКТ, і умови проведення відповідних слідчих дій.

Детальний аналіз правових засад засвідчує невідкладну потребу проведення кодифікаційних робіт у справі систематизації цього правового матеріалу на ґрунті визначених спільних підходів. Це продиктовано потребою швидкого вирішення низки питань, про які йшлося вище. Серед найважливіших проблемних питань, які постають на сучасному етапі розвитку правового регулювання відносин у цій сфері, можна виділити такі:

1) у проаналізованих законодавчих актах не визначені види та функції ТКТ, умови їх застосування у практичній діяльності правоохоронних органів;

2) у нормативно-правових актах бракує категорії “інформації, отриманої в результаті використання ТКТ” та залишені поза увагою можливі напрями їх застосування як у кримінальному судочинстві, так і в боротьбі зі злочинністю загалом;

3) не визначено правовий режим і процесуальне значення даних, одержаних за допомогою застосування ТКТ у процесі доказування в кримінальному судочинстві.

Шляхи вирішення зазначених проблем і складатимуть у подальшому головний напрям пропонованого дослідження. Невідкладне вирішення цих питань відповідно до сучасних вимог правового регулювання суспільних відносин у досліджуваній сфері продиктоване потребою подолання такого суспільно-небезпечного явища, як злочинність, усіма можливими засобами за умов суворого дотримання принципів законності і недопустимості порушень прав та свобод громадян.

3.