Озвалась ліра водограєм

  1   2   3   4   5

Управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації Управління культури і туризму облдержадміністрації

Обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка

ОЗВАЛАСЬ ЛІРА ВОДОГРАЄМ


Збірка творів учасників молодіжного літературного клубу «Ліра»


Кіровоград

2009


ББК 84.4УКР6

О-46


Озвалась ліра водограєм : збірник творів молодіжного літературного      клубу    «Ліра»  / упоряд.  :   О.  Ленченко,

Т.  Дащенко;    ред.   І.  Рижик -  Нежуріна.  -  Кіровоград : 

Кіровоградська   ОЮБ  ім.    О. М. Бойченка,  2009. – 96 с.

  


Збірка складається з поетичних та прозових творів членів молодіжного літературного клубу «Ліра», що працює при Кіровоградській обласній бібліотеці для юнацтва ім. О. М. Бойченка. Можливо твори не є досконалими з точки зору критики, але це лише перші кроки в літературу юних письменників нашої багатої талантами степової землі. Деякі з авторів друкуються вперше, і можливо, для них ця спроба стане вирішальною в їх творчих пошуках.


Упорядкування: О. Ф. Ленченко, Т. В. Дащенко

Редактор: І. C. Рижик-Нежуріна

Відповідальна за випуск: Л. М. Савенко


© Укладачі: О. Ф. Ленченко, Т. В. Дащенко, 2009

©Кіровоградська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка, 2009


ЯКЩО НАЦІЯ МАЄ МОЛОДЬ – ВОНА МАЄ МАЙБУТНЄ!

Саме молодому поколінню історія дає шанс побудувати нову правову державу, підвищувати культурний рівень нації, зберегти мову, донести її потенціал до прийдешніх поколінь. Сьогодні юнь розуміє значущість своєї Батьківщини і те, що вона буде саме такою, якою ми її побудуємо.

Часом може здатися, що молодь пасивна. Але серед її представників чимало талановитих, які щиро люблять Україну.

Українська держава багата на обдаровану молодь, але реалізувати свої таланти без підтримки держави надзвичайно складно. Тому управління у справах сім’ї та молоді Кіровоградської облдержадміністрації разом з творчими спілками постійно сприяє духовному розвитку юного покоління, дає можливість заявити йому про свій талант. Ця збірка – яскраве тому підтвердження!


Сергій Пастернак,

начальник управління у справах

сім’ї та молоді облдержадміністрації


ІЗ САМОГО СЕРЦЯ…


Тримаю в руках збірку «Озвалась ліра водограєм» і радію, що незабаром вона потрапить до рук читачів. Це не просто ще один етап літературного процесу, логічний підсумок чи творчий звіт, адже більшість творів друкуються вперше, виходячи за межі студійних обговорень і майстерень! Без претензій на посну довершеність, вони чекають і Вашого, читачу, втручання: вражень, оцінок, побажань, зауважень…

Міркую про те, що саме спонукає сьогодні авторів друкувати свої твори – і не знаходжу вичерпної відповіді. Модно бути письменником?.. Потреба самовираження?.. Амбіції?.. Кар’єрне зростання?.. Спілкування?.. Мабуть, у кожного свої мотиви – духовні чи прагматичні. Байдуже… В одному лише впевнена – якщо слова, що лягають на папір, зародилися у самому серці, в щирості і любові зростали, - вони так само глибоко-глибоко проникають в серця читачів.

Вірю, що твори учасників літературного клубу «Ліра» знайдуть своїх прихильників, а ця збірка надихне її авторів на нові творчі пошуки!


Інна Рижик-Нежуріна,

поетеса, член НСПУ





У 1996 році обласною бібліотекою для юнацтва ім. О. М. Бойченка було проведено обласний конкурс «Кращий молодий читач року». Так з’ясувалося, що наша степова земля є колискою молодих обдарованих людей, які прагнуть знайти себе в літературі. Результатом конкурсу став випуск книги віршів «Брунька розкрилась учора» та створення молодіжного літературного клубу «Ліра», за активної підтримки голови обласної організації Національної спілки письменників України Василя Васильовича Бондаря.

З початку заснування до клубу увійшло 15 учасників. Всього ж за ці роки лави поповнились майже трьома десятками юних письменників області. Уже 12 років клуб очолює завідувач відділу абонементу бібліотеки Олександра Федорівна Ленченко.

Обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка систематично співпрацює з творчими спілками, постійно сприяє духовному розвитку молоді, дає можливість «юним» заявити про свій талант. У рамках клубу «Ліра» проводяться зустрічі з відомими в області і в Україні письменниками та літературознавцями. Серед таких хотілось би назвати Василя Бондаря, Леоніда Куценка, Василя Гутника, Володимира Могилюка, Василя Марка, Світлану Барабаш, Леоніда Безпалого, Віктора Ганоцького, Ольгу Полєвіну, Валентину Кондратенко, Ірину Кримську, Анатолія Куманського, Віктора Шила, Романа Любарського, Володимира Курченка. Почесними членами клубу були поети Валерій Гончаренко та Дмитро Танський. Саме в стінах нашої бібліотеки вперше презентували свої книги Василь Бондар, Анатолій Каретний, Наталія Купчинська, Гарій Войченко.

Дбає обласна бібліотека для юнацтва імені О. М. Бойченка про молоде і поки що невідоме покоління літераторів. Так у 2000 році було проведено обласний літературний конкурс «О мово моя, душа голосна України». Вірші переможців конкурсу були надруковані у збірці «Білі крила». Під обкладинку книги потрапило лише дев’ять імен, хоч прагнуло цього у дев’ять разів більше.

В 2006 році завдяки зусиллям працівників обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. М. Бойченка побачила світ збірка переможців обласного конкурсу «Кращий молодий читач Кіровоградщини» «Зерна майбутнього».

Щоразу конкурси сприяли поповненню клубу «Ліра» новими талантами.

Помітним явищем став вихід збірок Назарія Назарова «Втеча з Вавилона», Ганни Васьковської «На серці грає скрипка сумовита», Юрія Слюсаренка «Історія нашої ери», Любові Єременко «З відблиском сльози», Інги Горяєвої «Людина».

Окремо хотілось би сказати про вихованку нашого клубу, молоду поетесу Інну Рижик-Нежуріну. Вона переможець обласного етапу конкурсу «Гранослов» та обласного літературного конкурсу імені Валерія Гончаренка, автор поетичних збірок «Контрасти» і «Мить».

Молодіжний літературний клуб «Ліра» запрошує до співпраці всіх небайдужих до літературного слова кожного третього четверга місяця о 17.00 годині в обласній бібліотеці для юнацтва імені О.М. Бойченка (вулиця Декабристів 6/15, телефон 22-74-45).

Контактні особи: Ленченко Олександра Федорівна (завідувач відділу абонементу) та Дащенко Тетяна Володимирівна (головний бібліотекар відділу абонементу).

Чекаємо на зустріч!!!

Оксана Буянова


Навчається на філологічному факультеті Кіровоградського педаго-гічного університету ім. Володимира Винниченка. Обрала саме цей напрям професійної діяльності тому, що дуже любить мову і літературу, бачить у цьому зміст свого життя. Полюбляє поезію, хоча цікавиться і прозою, як українською так і зарубіжною.

Спілкується з цікавими людьми, в яких понад усе цінує щирість, доброту, дружнє розуміння. Не любить, коли людина ставить себе вище, ніж вона є насправді

Мета життя - своїми віршами допомогти Україні, а також людям всього світу, які потребують підтримки.


****

Білою-білою фарбою грудня

На почорнілу засмучену землю

Стелиться світом надія майбутня,

Ніжно вкриваючи в’ялую зелень.


Сонце освітлює сяючим блиском

Біло скривавлені квіти німії.

Там, коло них, на старих обелісках

Світ пригадає минулу надію.


Землю очистить чарівная маска.

Хтось упіймає й собі «біле щастя…».

Світу від долі останняя ласка -

Десь оживає надія сучасна.


Білою-білою фарбою грудня

На почорнілу засмучену землю

Стелиться світом надія майбутня,

Ніжно вкриваючи в’ялую зелень.


****

Ти знаєш, як важко до неба рости?

Ти – вгору, а щось так донизу ламає.

Ти бачиш лишень одинокі хрести:

Нема їм початку, немає їм краю.


І хмари у небі віщують біду,

І обрій хмурніє від спраги, від болю.

Ох, чим напоїти життя на льоду,
Щоб не сковзатись? – Так важко без бою.


Лиш Бог справедливий… А люди? Ганьба!

Все тільки для себе, по крові, по мертвих,

Бо наше життя – це така молотьба:

Ми є покоління із привидів стертих.


Он, чуєш, у небі як грім закричав?

І блискавка правдою коле нам очі!

Та все ж вщент понівечений хтось почав

Творити добро серед дня, серед ночі.


Я знаю, як важко до неба рости,

Але ти –Людина, повинен зуміти.

Хай лиш допомогою стануть хрести

Як вісники Божі, щоб праведно жити.


****


Зі мною… В обіймах тепла

Розпущена в вітер блакить,

І падає світло від скла

Малюнками давніх століть.


Зі мною… В розхмарений дим

Дощу прохолодна вода.

В мороз же, в розсерджений грім

Від сонця тепла благодать.


Зі мною… У чорні жахи

Забарвлена світлом любов.

В болоті життя лиш мохи,
А в серці - букет миру знов.


Зі мною … Вчорашня печаль

Іде далі кроком свої.

І відблиск вогнів від свічад

Зі мною… якщо я із Ним.

Пробач мені усе

Дорогій бабусі Ніні

Пробач мені усе – і цей ранковий сум.

Пробач мені мої і злети, і падіння.

Бринить тихенько дощ, я повна сірих дум

І про життя – реальність, і про сновидіння.


Пробач мені усе – і ті страшні слова,

Що в Ліни так мовчать й зненацька причаїлись.

Пробач, якщо боліла за мене голова,

За ті переживання, що у душі роїлись.


Пробач, коли кипіла від злості в жилах кров,
Коли текла сльозами, мов гаряча лава.

Пробач, не помічала я ніжність і любов

І гордо походжала, немовби тая пава.


Пробач мені усе – ті сльози, кров і піт,

Пробач безсонні ночі, що через мене мала.

Нехай оце «пробач» охопить цілий світ,

Таке воно велике! Щоб ти, рідненька, знала:


Сумую дуже я, що клопіт завдаю,

Невже онукою тобі я буть не гідна?

Єдина, зрозумій, я так тебе люблю!

Побач мені усе, моя бабусе рідна.


****

Рідна мова - в’януча лілея:

Між людей байдужих швидко гине.

Можеш говорить не тільки нею,

Та любити ти її повинен.


В мовах інших істину шукайте,
Та своїй відводьте місце гідне.

Я благаю вас, не забувайте

Нашу мову, наше слово рідне!


Єлисаветград


Мелодія кроків малої дитини…

Ну що вже є кращим за звук чобіточків?

Ти – місто моє, ти моя Батьківщина,

Де бігала я по стежках із листочків.


Ти місце, де бачу я болі й прощення,

Де я засинаю і знов прокидаюсь.

З тобою живу, відчуваю натхнення,

З тобою я в смутках і щасті купаюсь.


Ти гарний завжди: у веселкове літо,

І в осінь строкату, в морозяну зиму.

Єлисаветграде, любов’ю зігрітий!

Всіх тих, хто в тобі своє серце розвинув.


Юлія Гладир


Юлія Гладир народилася 1985 року в Полтавській області. Після закінчення школи вступила до Кіровоградського педагогічного університету на філологічний факультет. У 2008 році закінчила магістратуру. Cьогодні викладає в Кіровоградському інституті розвитку людини «Україна».

Перші проби пера відбулися ще в дошкільному віці. Проте вилились на папір вони тільки в одинадцять років. А більш серйозно Юля стала займатися поезією у 2001 – 2002 роках. Окремі вірші цього періоду були включені до першої поетичної збірки «Рядками незнайдених рим», виданої три роки тому за сприяння та наставництва Світлани Григорівни Барабаш. З її ініціативи було записано кілька теле - та радіопередач за участю Юлії Гладир. Крім того, авторка брала участь у Всеукраїнській та обласній нарадах молодих літераторів, стала переможницею конкурсу «Гранослов», друкувалася в періодичних виданнях та в ряді колективних збірників.

Захоплюється читанням, англійською мовою, грою на гітарі. Щодо останнього, щиро вдячна своєму вчителю Володимиру Борисовичу Курченку за наставництво і цінні поради. Своїм покликанням вважає поезію та наукову діяльність у галузі літератури.


****

Лий, літній дощ, найліпший наш товариш,

Вплітай у струни пальці з кришталю.

Ти нашу таємницю розкриваєш.

До щік твоїх вологих притулюсь.


Як він співав під зойк твоїх мажорів!

А може, зараз також десь намок.

А ти все йдеш. Все треш, немов на жорнах,

Нові розп’яття пристрасних думок.


А в небі зорі – наче в ніч морозу.

І місяць низько, мовби на Різдво.

Ясніють ще не виплакані грози

І проти нас, і тільки для нас двох.

Розлука, хоч потрапила до пастки,

Заколоситься зустріччю з зернин.

Лий, літній дощ, мені не страшно впасти,

В безсонну ніч рушаючи за ним.


****

Залиште все, залиште все, як є.

Я й так люблю теперішній мій статус.

Я й так люблю все те, чому не статись.

Зоріє лиш ім’я мені твоє.


Мені одне: я знаю, що ти є.

І хай нас потім грішниками спалять.

Твій голос серце вивчило напам’ять

І кожен звук натхненно й спрагло п’є.


Залиште все, залиште все, як є.

Хай сонце сіє квітом зелень стебел,

Хай висне місяць стомлений на небі,

Котрий себе в воді не впізнає.


Залиште все, залиште все, як є…


****

Не відпускай моїх долонь,

Не віддавай моє тепло

Тому далекому й не вартому…

Не варто.

Бо місяця розбите скло

Відіб’є все, що не збулось,

У тім житті, яке здалось

невдалим жартом.

Настане день німих прощань.

І сльози – що усім дощам?

І дика ніч примусить їсти гострі зорі.


А поки, з-за твого плеча,

Цей світ – неспалена свіча.

І келих місяця невипито-прозорий.


****


Сірі лебеді-хмари

граційно пір’їни ронять.

Невесняного міста

кордони їм надто тісні.

Лебединих пір’їнок

спинилися зграйки на скронях.

Не кажи мені, любий,

я знаю – це тільки сніг.

Через милі й віки,

як нестерпно забракне кисню,

Я полину до тебе,

хоч навстіж світи розчиняй.

…Кришталева бруківка

співає нечувану пісню,

Хмари-лебеді все

колисають хмарок-каченят.


У чеканні зеленого світла


Заворожено очі

вдивляються в цятку червону.

Жовта ніч, мов чаклунка,

завмерла в квадратах квартир.

Крок від тебе вперед,

вибухає зеленого вогник.

І розділить одне

сірий злодій у смужку-пунктир.

Кілометри дощу,

кілометри гнучкого чекання.

Не пришвидшуй його,

хоч на мить в неймовірне повір.

А червоний не гас,

мов надія, тривожна й остання,

Й зафарбовував душу

в ніким не написаний вірш.

Сірий ворог не спав,

з-під коліс підкрадавсь, мов гадюка.

Та, ламаючи всі

перешкоди і правила гри,

Я іду на червоне,

зберігши тепло поцілунку.

Поки світ у вікні

під червоним промінням горить…


****

Десь там, де ти мене вже не чекаєш,

Бринять не мною сказані слова.

Не нам чорніє небо, наче кава,

Яку твоя рука не налива.


Десь там кохання вже не зародилось.

Що ж, перехожий, нас не виглядай.

В тім джерелі зостались крокодили.

Вже каламуттю дихає вода.


Десь там, де ти мене не дочекався,

Зотлів до ранку місяць у вікні.

Замовив хтось квитки на дощ у касі,

В калюжах небо кинувши до ніг.


****

Поети горді, безнадійно горді.

Мене до поцілунків не привчай.

З тобою ми йдемо в одній когорті,

Так що плече торкається плеча.

Ми – дикуни, складні й багатогранні.

Нас мало хто оцінить і збагне.

Рубці поразок щедро вкрили рани.

Забудь, як не забув іще мене.

Поети горді, безнадійно горді.

Падіння, так падіння. Злет, так злет.

Вже не благально, твердо крикну: «Годі!»,

А ти все шлях скеровуєш вперед.

Серця сплелись в нечуванім акорді,

Бринить безсмертям викуваний твір.

Поети горді, безнадійно горді.

Не говори й словам оцим не вір.

Інга Горяєва


Інга Горяєва народилася 29 листопада 1971 року в селі Володимирівці Знам’янського району на Кіровоградщині. Після закінчення школи навчалася в Київському геолого-розвідувальному технікумі, Київському університеті ім. М. І. Драгоманова,           Кіровоградському        соціально-педагогічному інституті Педагогічна Академія.

Вірші почала писати давно і сьогодні без них не уявляє свого життя. Рідна земля надихає її на творчість, дарує силу і надію. Інга тонко помічає красу природи, бачить внутрішній світ речей і явищ.

ЇЇ твори несуть в собі світле начало, пронизані любов’ю і добротою. Людина, що сама чимало пережила, несе оточуючим світлу радість і надію, прагнучи «холод світу розтопить любов’ю».

Людина


Хай цілий світ конає від тривоги,

Лежить і плаче - я не підійду.

Та силу я в собі тоді знайду,

Коли дитина просить допомоги.


Коли душа ще чиста і безвинна

Страждає, плаче - я не потерплю.

Для порятунку все тоді зроблю,

І лиш по тому зватимусь - Людина!


А світ? Ну що ж, у всьому винен сам:

Занадто довго потакав брехні,

Тепер же тихо плачеться мені.

А я усім одну лиш раду дам:


Згадайте всіх, хто скривджений страждав,

Кого ви потоптали й продали,

Кого на глум, безчестя віддали,

Хто допомоги так і не діждав.


Згадайте діточок малих невинних,

Згадайте матір, що ростила вас.

І ви відчуєте, напевно, в той же час,

Що в каятті народиться Людина.


В служінні іншим буде кожна днина:

Слабких дітей від кривди захистіть.

Тоді скажу я впевнено, що світ

Вже врятувавсь. І кожен в нім ЛЮДИНА.


Штучні квіти


Якщо у вазі штучні квіти,

Вода їм зовсім не потрібна.

Вони не зможуть порадіти,

Коли проллється цівка срібна.


Нема життя, а є лиш форма.

Тоді даремні всі зусилля.

Замість любові тисне норма,

І щирість гине від насилля.


Якщо в душі весна не квітне,

Не будем штучні квіти ставить,

Хай краще б’ються голі віти

В закриті вікна, мури ставень.


Хай б’ються віти, і, можливо,

Своїм теплом я їх зігрію.

Вони, розквітнувши, зрадіють,

Коли почнеться літня злива.