Дніпропетровщині Дніпропетровськ " Ліра лтд"
| Вид материала | Документы |
- Озвалась ліра водограєм, 1058.96kb.
- План вступ Причини голодомору Голод 1932-1933 років на Україні Уроки історії, 365.8kb.
- Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека дніпропетровщина у полум’ї, 9207.66kb.
- Регіональні та національні особливості європейського культурного простору як інтегративна, 85.21kb.
- Сахалин Энерджи Инвестмент Компани, лтд адрес: 693000 Южно-Сахалинск, ул. Дзержинского,, 796.36kb.
- Курс лекцій Дніпропетровськ 2005 Культурологія. Курс лекцій. Електронна версія. Для, 2715.49kb.
- Затверджено на засіданні Вченої ради академії. Протокол №1 від 29. 02. 2000 Дніпропетровськ, 405.13kb.
- Як конспект лекцій Дніпропетровськ нметау 2008 удк 351/354(075., 911.32kb.
- Затверджено на засіданні Вченої ради академії Протокол № від Дніпропетровськ нметау, 609.92kb.
- Ответ оператора проекта «Сахалин-2» компании «Сахалин Энерджи Инвестмент Компани Лтд, 867.79kb.
Дніпровський центр соціальних досліджень
Політичні партії
та вибори-2002
на Дніпропетровщині
Дніпропетровськ
“Ліра ЛТД”
2002
ББК
П
Уклали: Шаройкіна О.А., Бородін Є.І.,
Колохіна А.С., Колохін І.В.
Редактор: Бикова С.М.
Видання цієї книги стало можливим за сприяння Національ-ного фонду підтримки демократії (США)
Щиру подяку ДЦСД висловлює Благодійному Фонду “Ду-ховне відродження” і особисто народному депутатові України Бичкову Сергію Анатолійовичу
Політичні партії та вибори-2002 на Дніпропетровщині: Довід-ник. Уклали: Шаройкіна О.А., Бородін Є.І., Колохіна А.С., Колохін І.В. – Дніпропетровськ: “Ліра ЛТД”, 2002. – 302 с.
ISBN
Довідник містить інформацію про діяльність політичних партій у Дніпропетровському регіоні в контексті парламент-ських виборів 2002 року. В нього включено тексти передвибор-чих програм політичних партій та виборчих блоків, інформацію про представників Дніпропетровщини у партійних списках, а та-кож кандидатів у народні депутати, висунутих партіями та бло-ками в одномандатних виборчих округах, зведені дані про те, кого обрано депутатами, результати парламентських виборів 2002 р. у Дніпропетровській області.
Запропоноване видання розраховано на представників політичних та громадських організацій, представників органів державної влади та місцевого самоврядування, науковців, жур-налістів, студентів та широке коло читачів.
ББК
Тексти документів та інших посилань, використаних у книзі, процитовано дослівно
ISBN ДЦСД, 2002
Зміст
Передмова 6
Основні етапи розвитку партійної системи
на Дніпропетровщині 7
Розділ 1. Політичні партії України та виборчі блоки партій на парламентських виборах-2002:
програми та кандидати 21
Виборчий Блок “Блок Віктора Ющенка
“Наша Україна” 22
Виборчий блок Демократична партія України –
партія “Демократичний Союз” 31
Виборчий блок “За єдину Україну!” 40
Виборчий блок “ЗУБР”
(За Україну, Білорусію, Росію) 51
Виборчий блок політичних партій
“Команда Озимого Покоління” 58
Виборчий блок політичних партій
“Народний Рух України” 63
Виборчий блок політичних партій
“Блок Наталії Вітренко” 71
Виборчий блок політичних партій “Єдність” 81
Виборчий блок політичних партій
“Руський Блок” 89
Виборчий блок політичних партій Українська
партія та Всеукраїнська партія міжнаціонального порозуміння “Новий світ” 96
Виборчий блок політичних партій
“Проти всіх” 101
Виборчий блок політичних партій
“Виборчий блок Юлії Тимошенко” 105
Всеукраїнська партія “Нова сила” 113
Всеукраїнська партія трудящих 123
Всеукраїнське політичне об’єднання
“Жінки за майбутнє” 128
Всеукраїнське об’єднання лівих
“Справедливість” 134
Комуністична партія робітників і селян 142
Комуністична партія України 150
Комуністична партія України (оновлена) 160
Ліберальна партія України (оновлена) 165
Народна партія вкладників
та соціального захисту 172
Партія Зелених України 178
Партія “Нова генерація України” 187
Партія реабілітації тяжкохворих України 192
Політична партія “Всеукраїнське
Об’єднання Християн” 195
Політична Партія “Яблуко” 197
Політична партія
Українська Національна Асамблея 201
Селянська партія України 207
Соціал-демократична партія України 213
Соціал-демократична партія України (об’єднана) 218
Соціалістична партія України 226
Українська Морська Партія 233
Українська політична партія
“Християнський рух” 238
Розділ 2. Партійні осередки
в Дніпропетровській області 241
Зведена інформація про представництво
політичних партій України на Дніпропетровщині 242
Додаток 1. Результати президентських виборів
1999 року на Дніпропетровщині 256
Результати першого тура виборів Президента України
у Дніпропетровській області 257
Результати виборів Президента України 14 листопада
1999 року у Дніпропетровській області 258
Додаток 2. Дніпропетровська область на парламентських виборах 2002 року 259
Межі та центри одномандатних виборчих округів у Дніпропетровській області 260
Результати голосування за кандидатів в народні
депутати в одномандатних виборчих округах Дніпропетровської області 263
Результати голосування по багатомандатному
виборчому округу Дніпропетровської області 281
Результати повторних виборів народних
депутатів України 14 липня 2002 р. 299
Передмова
Увазі читачів пропонується підготовлене Дніпровським Цент-ром Соціальних Досліджень інформаційно-довідкове видання “Полі-тичні партії та вибори-2002 на Дніпропетровщині”. Укладаючи цей збірник, співробітники ДЦСД мали на меті забезпечити ознайомлення громадськості з документами та матеріалами про участь партійних осе-редків Дніпропетровської області у виборчому процесі.
Довідник складається з двох розділів: “Політичні партії Украї-ни та виборчі блоки партій на парламентських виборах-2002: програ-ми та кандидати” та “Партійні осередки в Дніпропетровській області”.
В першому розділі довідника вміщено тексти передвиборчих програм політичних партій та виборчих блоків на парламентських ви-борах 2002 року; стислу інформацію про представників Дніпропетров-ської області, які увійшли до партійних списків; кандидатів в народні депутати, яких було висунуто політичними партіями та блоками в од-номандатних виборчих округах Дніпропетровської області.
В другому розділі видання пропонується зведена інформація про партійні організації Дніпропетровщини та їх лідерів.
Укладачі довідника вважали за потрібне включити до його складу додатки, які відображають загальні результати президентських виборів 1999 р. та парламентських виборів 2002 р. на Дніпропетровщи-ні.
Видання підготовлено на основі інформації, яку надали полі-тичні партії, відомостей з Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Вибори” Центральної виборчої комісії, а також електронної бази да-них Дніпровського Центру Соціальних Досліджень.
Укладачі висловлюють подяку Управлінню внутрішньої полі-тики Дніпропетровської обласної державної адміністрації за сприяння у підготовці довідника, що є першим інформаційним виданням такого типу в Дніпропетровському регіоні.
Олена Шаройкіна,
директор Дніпровського Центру Соціальних Досліджень
2002 рік
Основні етапи розвитку партійної системи
на Дніпропетровщині
Для громадян України поступово стає зрозумілою істина, що головна умова існування стабільної демократії – це наявність сильних партій всередині громадянського су-спільства. Наявність багатопартійної системи є ознакою повноцінної демократії. Саме багатопартійна система до-статньо адекватно відображає різноманітність політичних інтересів. Здорова конкуренція між партіями слугує надій-ним заслоном встановленню владної монополії будь-якої з них.
Правову базу формування і розвитку політичних партій України було закладено Законом України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року, на основі якого в Україні почала зароджуватися справжня багатопар-тійність. Саме в цьому Законі було сформульовано визна-чення поняття політичної партії як об’єднання громадян. Партія – це об’єднання громадян - прихильників певної за-гальнонаціональної програми суспільного розвитку, які ма-ють головною метою участь у виробленні державної полі-тики, формуванні органів влади, місцевого та регіонально-го самоврядування та представництва в їх складі.
Згідно з Законом “Про об’єднання громадян”, полі-тичні партії мають наступні права: брати участь у вироб-ленні державної політики, у формуванні органів влади, представництва в їх складі; мати доступ під час виборчої кампанії до державних ЗМІ (ст. 20), безпосередньо висува-ти кандидатів у депутати, а також кандидатів у Президенти України. Саме це положення стало ключовим для визнання політичних партій не потенційними, а реальними суб’єкта-ми виборчого процесу, що в подальшому було закріплено в Законах України “Про вибори народних депутатів Украї-ни” та “Про вибори Президента України”.
Процес створення політичної партії в Україні має дві основні складові: проведення установчого зібрання по-літичної партії (об’єднання однодумців, розробка програ-ми і статуту, організаційні заходи) і реєстрація партії в Мі-ністерстві юстиції (для обласного осередку – в обласному управлінні юстиції). Ось чому в політологічних довідниках та наукових публікаціях зустрічаються деякі розбіжності щодо терміну існування тієї чи іншої політичної партії. Ми робимо спробу простежити динаміку формування багато-партійної системи в Дніпропетровській області за фактом отримання юридичного статусу, тобто легалізації.
Протягом 1993–1996 років в області було зареєстро-вано 15 партійних організацій (Народний Рух України, Лі-беральна партія України, Конгрес Українських Націоналіс-тів, Комуністична партія України, Українська Республі-канська партія, Демократична партія України, Соціалістич-на партія України, Селянська партія України, Партія сло-в’янської єдності, Слов’янська партія, Християнсько-демо-кратична партія України, Партія Національного Врятуван-ня України, Міжрегіональний Блок Реформ, Державна Са-мостійність України, Народно-демократична партія).
Однак розвиток партійної системи все ще стриму-вався існуванням мажоритарної системи виборів народних депутатів України. Потрібний був новий механізм активі-зації діяльності політичних партій, залучення їх до вико-нання владних функцій, переорієнтації свідомості грома-дян щодо оцінки ними не тих чи інших осіб, а політичних програм партій. Таким механізмом стало запровадження мажоритарно-пропорційної виборчої системи, закріпленої у Законі України “Про вибори народних депутатів Украї-ни”, прийнятому Верховною Радою у жовтні 1997 року. Згідно з цією системою, половина складу парламенту, тоб-то 225 народних депутатів, обиралася за списками політич-них партій або виборчих блоків партій, а інша половина – в одномандатних виборчих округах.
Законом України “Про вибори народних депутатів України” політичні партії та виборчі блоки партій, як суб’єкти виборчого процесу, отримували право представ-ництва у виборчих комісіях; висування кандидатів у депу-тати в багатомандатних загальнодержавних та одномандат-них виборчих округах; проведення передвиборної агітації з дотриманням рівних умов, рівного доступу до державних ЗМІ, а також до засобів масової інформації з державною участю та до інших державних та недержавних джерел ін-формації; спостереження за ходом виборів та присутності при встановленні їх результатів.
Зміни виборчого законодавства сприяли в цілому активізації участі політичних партій у державотворчому процесі, а також процесу формуванню нових партій, поси-ленню їх політичної активності як основних суб’єктів ви-борчої системи.
Напередодні парламентських виборів 1998 року, які вперше відбулися за мажоритарно-пропорційною вибор-чою системою, політичні партії виявили досить високу ор-ганізаційну активність. У жовтні 1997 – січні 1998 років в Дніпропетровській області було зареєстровано 12 нових партійних організацій, а саме: Партія Зелених України, Всеукраїнське об’єднання “Громада”, Партія національно-економічного розвитку України, Соціал-демократична пар-тія України (об’єднана), Партія Християнсько-народний союз, Соціал-демократична партія України, Всеукраїнська партія трудящих, Республіканська християнська партія, Партія економічного відродження, Всеукраїнська партія жіночих ініціатив, Партія мусульман України, Партія “Со-юз”. До речі, дві з цих партій виникли саме на Дніпропет-ровщині. Це Партія комуністів (більшовиків) України (за-реєстрована 18 червня 1997 року) та Всеукраїнське об’єд-нання “Громада” в її новому вигляді (зареєстрована 2 жов-тня 1997 року).
На певний період саме “Громада” розглядалася як дніпропетровський феномен партійного будівництва. Полі-тологи не змогли знайти місця для “Громади” ані “зліва”, ані “справа”, оскільки вона не вписувалася у класичну єв-ропейську схему. “Громада” була суто регіональним утво-ренням на чолі з харизматичним лідером Дніпропетровщи-ни того часу – П.І. Лазаренком. Перемога “Громади”, яка отримала на парламентських виборах 1998 року більше третини голосів в області за партійними списками, полови-ну мажоритарних місць і зберегла контроль за місцевими радами, багато в чому пояснювалася саме міцними пози-ціями лідера партії в області, його впливом на структури місцевих рад, великою фінансовою підтримкою з його бо-ку.
Напередодні президентських виборів 1999 року си-туація в регіоні зазнала принципових змін, оскільки зане-пад “Громади” призвів до перерозподілу голосів її симпа-тиків між іншими партіями та кандидатами. Значна части-на цієї міцної організації знов приєдналася до владних структур.
Під час виборів 1999 року політичні партії сформу-вали два великих блоки. Регіональні організації 22-х партій об’єднались біля “Злагоди” і створили міцне об’єднання на підтримку Л.Д. Кучми, яке суттєво вплинуло на хід перед-виборчої кампанії. Більш ніж 15 регіональних організацій опозиційних партій створили об’єднання “За чесні вибори – 99”. Воно також включилося до передвиборчої кампанії, проте його активність проявилася лише у критиці діючого Президента. Про єдиного кандидата тут не могло й бути мови, тому що дуже різнорідні сили об’єдналися в рамках однієї організації: крім лівих партій – ще й УРП, КУН, кос-тенківський Рух, Соціал-демократичний союз і т.д. Опози-ційні партії змогли лише домовитися про координацію своєї діяльності для виявлення порушень в ході виборчого процесу (Днепр вечерний. – 13 октября 1999 г.).
Втім, на круглому столі “Президентські вибори та розвиток демократичних процесів в Україні”, який провів Дніпровський центр соціальних досліджень 29 вересня 1999 року, представники обох виборчих об’єднань (всього 31 обласна партійна організація) підписали “Звернення до виборців Дніпропетровщини”.
Однак в цілому більшість досліджень підтвердили той факт, що партії не зіграли великої ролі у передвибор-чій кампанії. Причина – у самій політичній структуровано-сті суспільства. Як заявляв у той час Л.Д. Кучма, “до пар-тій входить всього 2 % населення” (Днепр вечерний. – 16 октября 1999 г.).
Втім, реальною проблемою була також і роздріб-леність політично структурованої частини населення. За думкою того ж Президента, в той час, як у 1999 році в Україні налічувалося 77 політичних партій, їх повинно бу-ло бути лише сім (Днепр вечерний. – 16 октября 1999 г.). Експерти вважали такий стан справ ненормальним, оскіль-ки збільшення чисельності партій відбувалося при декла-руванні гасла про необхідність об’єднання зусиль задля ви-ходу країни з кризи. Так, професор В.Г. Городяненко з цьо-го приводу зауважив: “В жодній цивілізованій країні в XX столітті суспільство не просувалося до консолідації шля-хом розмноження політичних партій” (Днепр вечерний. – 16 октября 1999 г.).
Проблема мала і чисто практичний характер, оскіль-ки це заважало створенню реальної партійної підтримки центристського Президента. Напередодні президентських виборів Л.Д. Кучма так прокоментував ситуацію, що скла-лася після парламентських виборів 1998 року: “Замість то-го, щоб об’єднатися, в останні роки почався розкол у пар-тіях, що є подарунком для лівих” (Днепр вечерний. – 2 октября 1999 г.).
Вирішення проблеми полягало у вдосконаленні ви-борчої системи і переході до формування уряду на партій-ній основі. Більшість партійних експертів вважала, що змі-шану партійну систему потрібно було б замінити на пар-тійно-пропорційну. У цієї думки була суттєва опозиція – в тому числі і з боку Президента. “Минулі парламентські ви-бори продемонстрували, - заявив Л.Д. Кучма, - що зміша-на система виборів народних депутатів необережно відір-вала “списочних” депутатів від округу, від виборця. Це не йде на користь, у першу чергу, самим партіям. Варто об-міркувати можливість введення мажоритарної системи ви-борів із наданням права висування кандидатів політичним партіям” (Днепр вечерний. – 18 сентября 1999 г.). Втім, думку партійних лідерів (в тому числі й опозиційних) про те, що уряд повинен мати партійну основу, Президент під-тримав. “Створення парламентської більшості є ще одним ключовим моментом структурування парламенту і суспіль-ства, - заявив Л.Д. Кучма. – Зробити це можна за допомо-гою формування уряду на партійній основі” (Днепр вечер-ний. – 18 сентября 1999 г.).
Слід відзначити, що напередодні президентських виборів 1999 року реальна вага партій була досить низька. Визначення підтримки електоратом тих чи інших партій вимагало “замірювання” не по окремих партіях, а по цілих партійних напрямках.
Висуванці політичних партій отримали в Дніпро-петровській області в першому турі голосування такі ре-зультати: П.М. Симоненко (КПУ) - 28,9%, О.О. Мороз (СПУ) - 10,03%, Н.М. Вітренко (ПСПУ) - 9,82%, Є.К. Мар-чук (виборчий блок партій “Наш Президент – Є. Марчук”) – 2,12%, представники НРУ Ю.І. Костенко та Г.Й. Удо-венко разом отримали 2,5% голосів, інші представники па-ртій отримали менше ніж 0,5%.
За результатами двох моніторингових опитувань, які служба “Соціо-маркет” проводила в листопаді 1998 ро-ку та в травні 1999 року, партійно-політичні симпатії дні-пропетровців (в % до всіх опитаних) мали наступний ви-гляд. Прихильниками лівих партій себе вважали 24% опи-таних; табір прибічників лівоцентристських партій (в т.ч. і “Громади”) з 19% у листопаді зменшився до 10% у травні; на користь центристських партій висловлювалось 10% та 13% респондентів (у зазначені періоди); правоцентристські партії підтримувало 5% восени і 4% навесні; правого на-прямку у своїх політичних уподобаннях дотримувалось 2% та 1% відповідно (Бизнес и политика. - №13. – июль 1999г.).
У червні 1999 року (за даними обласного соціоло-гічного опитування, яке здійснювалось центром “Інсайт” у всіх містах та районах області з вибіркою 4 тис. осіб) в Дніпропетровському регіоні комуністів підтримувало 12% населення, інші ліві партії – приблизно 9% населення, цен-тристські партії – трохи більше, ніж 10% і праві партії – менше 6% населення. Як видно, Президент мав рацію від-носно негативних наслідків для центристського та правого електорату процесів розколу та партійного розмноження. Цілком очевидним було домінування підтримки лівих ор-ганізацій.
Проте таке домінування не свідчило про реальні пе-реваги лівих кандидатів. По-перше, лівий електорат був розколотий. Це виявилося, зокрема, в організаційному роз-колі: штаби лівих кандидатів практично не мали ніякої взаємодії (Днепровская правда. – 28 августа 1999 г.). По-друге, за даними усіх соціологічних опитувань, виборці орієнтувалися переважно на особистості кандидатів у пре-зиденти, а не на їх ідеологічне забарвлення.
Протягом 1999-2000 років на Дніпропетровщині бу-ло зареєстровано більше 20 обласних осередків партійних організацій: Всеукраїнська Чорнобильська народна партія “За добробут та соціальний захист народу”, Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”, Жіноча народна партія (об’єд-нана), Ліберальна партія України (оновлена), Молодіжна партія України, Народно-демократичне об’єднання “Украї-на”, Всеукраїнське об’єднання лівих “Справедливість”, Партія “Демократичний союз”, Партія “Прагматичний ви-бір”, Партія промисловців і підприємців України, Партія реабілітації тяжкохворих України, Партія “Реформи і поря-док”, Партія “Соціал-демократичний союз”, Партія соці-ального захисту, Політична партія “Молода Україна”, По-літична партія “Трудова Україна”, Політична партія “Яблу-ко”, Трудова партія України, Українська народна партія “Собор”, Українська селянська демократична партія, Укра-їнська соціал-демократична партія, Українських Народний Рух. Такому бурхливому зростанню партійних структур сприяли спрощена процедура реєстрації та лібералізація законодавства. Голова Дніпропетровської обласної ради Е.В. Дубінін, аналізуючи стан партійного будівництва в ре-гіоні, відмічав: “Кількість партій вже зараз можна безбо-лісно скоротити в 3-4 рази, аби партія мала в кожній обла-сті не менше 10 тисяч членів, а при необхідності – розро-бити і механізми бюджетної підтримки партій. Отже, все, що спрямоване на консолідацію суспільства, об’єднання політичних сил, повинно стимулюватися і підтримуватися” (Зоря. – 3 лютого 2001 р.). Незважаючи на велику кількість регіональних партійних організацій, в області на той час налічувалося лише близько 200 тис. осіб, які входили до складу різних політичних партій.
14 березня 2001 року відбулося перше засідання по-літичної ради при голові Дніпропетровської обласної дер-жавної адміністрації М.А. Швеці. Ця рада стала консульта-тивно-рекомендаційним органом, який має на меті більш повне урахування позицій політичних сил та партій у ви-робленні регіональної політики, зміцнення взаємодії дер-жавної влади та об’єднань громадян, сприяння стабільності в регіоні (Днепр вечерний. – 21 марта 2001 г.).
У середині березня 2001 року Дніпровський центр соціальних досліджень провів експертне опитування на те-му: “Механізми взаємодії влади та громадськості”. Метою цього дослідження було виявлення ефективності взаємодії інститутів державної влади з громадськістю на регіональ-ному рівні (Механизмы взаимодействия власти и общест-венности. Бюллетень ДЦСИ. – Днепропетровск: Пирами-да, 2001 г.).
Сучасні українські партії та громадські організації, за думкою експертів, не були на той час інститутом, який мав можливість ефективного впливу на органи влади. Тіль-ки 11% опитаних вважали партії здатними впливати на владу при прийнятті рішень на загальнодержавному рівні, а на регіональному - тільки 4% експертів. В цілому, екс-перти оцінювали ступень впливу партій на владу як “недо-статньо високий” (на загальнодержавному рівні - 67%, в регіоні - 39%), а 20% вважали, що партії зовсім не вплива-ють на владу в державі. 57 % висловилися за те, що партії не мають ніякого впливу в регіоні. Подібну оцінку експер-ти дали і діяльності громадських організацій.
Низька оцінка ролі партій та громадських організа-цій в розвитку політичного процесу отримала своє відобра-ження та підтвердження у визначенні найкращої для Укра-їни виборчої системи. Половина експертів висловилася за збереження існуючої змішаної виборчої системи, тільки третина (36%) згодна на пропорційну систему, а 4% вияви-лися прихильниками мажоритарної системи (10% вважа-ють, що це питання не суттєве).
При оцінці активності місцевих відділень політич-них партій експерти віддали перевагу лівим партіям: КПУ - 20% і СПУ – 9%. Партії центристської орієнтації зайняли друге місце: НДП – 16% і СДПУ(о) – 10%, НРУ - 9% і УНР – 7%. Інші партії отримали від 0 до 4%.
Приблизно так само експерти оцінили й зусилля партій щодо вирішення регіональних проблем: НДП – 14%, КПУ – 13%, НРУ – 12%, СДПУ(о) – 7%, СПУ – 6%, УНР – 5%. Інших було визнано пасивними спостерігачами – вони набрали від 0 до 3%.
За оцінками експертів, центристські партії лідиру-вали у співробітництві з місцевими органами влади. Пріо-ритети склалися таким чином: НДП – 25%, СДПУ(о) – 15%, “Трудова Україна” – 7%. Трохи поступаються праві – НРУ – 11%, а інші знов залишилися сторонніми спостері-гачами.
Найбільш впливовими та активними, як бачимо, виявилися НДП, СДПУ(о), КПУ, СПУ, НРУ і УНР. А інші декілька десятків партосередків не мали ваги навіть в очах експертів.
Як відомо, кількість не гарантує якість. Тобто, по-трібно відокремлювати один від одного такі поняття як ба-гатопартійність та партійна система, тому що вони не є то-тожними. Сама наявність численних партій є необхідною, але недостатньою умовою утворення і функціонування партійної системи. За існуючими визначеннями, багатопар-тійність – це кількість, характер і взаємовідносини у країні партій, а також умови їх діяльності. Партійна ж система виникає за умов певної соціальної стратифікації суспіль-ства, при чіткому регулюванні політичного життя, існуван-ні громадянського суспільства, коли сукупність партій здатна легітимно забезпечити власну реальну участь у ке-рівництві державними справами (участь у формуванні уря-ду, в законодавчих та виконавчих органах влади, вплив на діяльність уряду та державні органи, на прийняття ними рі-шень). Виходячи з цього, політичні партії в Україні ще не склали партійно-політичної системи суспільства. Власне, самі політичні партії не є внутрішньо структурованими. Про це свідчать дані, наведені в інформаційно-довідковому виданні Центральної виборчої комісії “Політичні партії в Україні”, презентація якого відбулася 23 травня 2001 року. Зокрема, з 52 осередків політичних партій, зареєстрованих обласним управлінням юстиції станом на 01. 01. 2001 р., тільки одна політична партія - СДПУ(о) - мала легалізовані місцеві осередки у всіх районах та містах Дніпропетров-ської області. 8 політичних партій, або 15,4% - НДП, “Де-мократичний союз”, ЛПУ(о), КПУ, “Громада”, “Батьків-щина”, ДемПУ, СПУ - мали легалізовані первинні осеред-ки у більшості районів та міст регіону, 11 політичних пар-тій (21,2%) мали місцеві осередки менше ніж у половині. Лише один осередок мали 27 політичних партій (52%).
Напередодні 18 сесії обласної ради голова облради Е. Дубінін зазначав: “Весь період між скликаннями партії, за рідкісним винятком, перебувають неначе в анабіозі, їх лідерів не побачиш на сесіях рад, зборах трудових колек-тивів. Але як тільки дається старт виборчій кампанії, від колишньої безініціативності не лишається і сліду. А що за-важає таку активність, бажано творчу, зробити постійною? Адже органи місцевої влади відкриті для співробітництва з усіма, хто відстоює інтереси держави. ...Не налагоджене постійне співробітництво з обласними штаб-квартирами в питаннях проведення масових заходів, участі в роботі се-сій, постійних комісій. “Таємниця за сіма замками” – уста-новчі документи обласних осередків партій та організацій. Не люблять демонструвати партії і динаміку своїх рядів у регіоні, а також плани внутріпартійних заходів, пов’язаних з масовими акціями. У свою чергу, чималим масивом ін-формації, пропозиціями про співробітництво володіють ра-ди. На наш погляд, вимагає подальшого удосконалення і законодавство про діяльність партій. Не відрегульовано на-віть таке, на перший погляд, просте питання, як утворення, права і обов’язки партійних депутатських груп і фракцій у місцевих радах. Зараз вони носять багато в чому формаль-ний характер” (Зоря. – 15 листопада 2001 р.).
На 18-й сесії депутати прийняли рішення про ство-рення при обласній раді “Клубу політичних та громад-ських організацій” та про регулярні круглі столи, на яких активісти різних політичних течій змогли б дискутувати стосовно хвилюючих їх питань. Незважаючи на велику кількість зареєстрованих в області партій, в цілому рівень партійності населення був невисокий - із 2,9 млн. виборців області до політичних організацій входить близько 100 ти-сяч осіб. У законодавчій владі регіону цей показник значно вищий: партійним є кожний четвертий депутат і 12 з 53 го-лів місцевих рад. Як відзначалося на сесії, за останні чоти-ри роки жодна з партій не внесла до обласної ради своїх пропозицій (Днепровская правда. - 23 ноября 2001 г.). Втім, лише в обласній раді було створено 3 партійні фрак-ції: НДП, “Трудової України” та Аграрної партії (Зоря. – 15 листопа-да 2001 р.). А в Дніпропетровській міській раді свої фракції організували члени таких партій як КПУ, “Трудова Україна”, СДПУ(о). Також плідно працювали фракція “Долг” та найчисельніша фракція (21 особа) “Наш Дніпропетровськ”, очолювана А. Клименком.
Таким чином, за 10 років партійного будівництва в Україні партійна система залишилася слабкою, занадто сегментованою і суто формальною з точки зору розвинуто-сті внутрішньопартійних структур. Здебільшого, такий стан справ пояснювався особливостями чинного тоді зако-нодавства про політичні партії.
Вимоги закону до реєстрації нових політичних пар-тій усі минулі роки були досить ліберальні, для цього не-обхідно було представити документи про наявність не менше 14 регіональних організацій (усього на Україні 27 адміністративно-територіальних одиниць республікансь-кого підпорядкування - 24 області, Автономна Республіка Крим і два міста центрального державного підпорядкуван-ня – Київ і Севастополь), за умови, що в кожному з них не менше 3 осіб. Таким чином, наявності 42 осіб було достат-ньо для створення всеукраїнської політичної партії.
Ситуацію суттєво поліпшив новий закон “Про полі-тичні партії” від 5 квітня 2001 року. Відповідно до нього, рішення про створення політичної партії повинно бути під-кріплене підписами не менш 10 тисяч громадян України (мова саме про підписи на підтримку, а не про членство в партії), зібраних не менш чим у двох третинах районів не менш двох третин областей України, міст Києва і Севасто-поля, Автономної Республіки Крим. Політична партія про-тягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує створення і реєстрацію у встановленому законом порядку своїх об-ласних, міських і районних організацій у більшості регіо-нів України (тобто не вказується, якого саме рівня органі-зація повинна бути в регіоні України - відповідно до букви закону досить одного місцевого відділення на регіон, щоб партія в ньому була присутня).
Також зміни в характер діяльності українських полі-тичних партій були внесені з прийняттям нового закону “Про вибори народних депутатів України”. У зв’язку з тим, що вибори 1998 року перший раз проходили на Україні з використанням партійних списків, під час їх проведення виявилося багато проблем, прямо пов’язаних з діяльністю політичних партій. Так, нечітко був описаний порядок за-міщення вакансій при вибутті депутатів, обраних за партій-ними списками, що навіть призвело до судових позовів на адресу Укрвиборчкому з питання, хто саме повинен одер-жати мандат, що звільнився. Крім того, відповідно до ста-рого закону про вибори, партії на Україні, навіть вступаю-чи до передвиборного блоку, зберігали право самостійно висувати кандидатів в одномандатних округах крім вису-вання кандидатів у цих же округах від блоку (це призводи-ло до того, що на виборах 1998 року в одному й тому ж окрузі неодноразово суперничали кандидат від блоку, у ко-трий входить певна партія, і кандидат, висунутий власне цією партією). Це положення додатково робило ще більш розхитаними і без того досить ламкі передвиборні коаліції. Всі ці зауваження в новій редакції закону були враховані.
За думкою експертів, нове законодавство під час парламентських виборів 2002 року сприяло більш демокра-тичному та прозорому виборчому процесу. Втім, водночас з перевагами виявилися й недоліки – вибори показали, що переважна більшість партій та блоків, що брали в них участь, не мають структур на регіональному рівні й вияви-лися неспроможними виконати вимоги нового виборчого закону про делегування своїх представників до складу ви-борчих комісій. За словами Голови ЦВК М. Рябця, більше двох третин партій та блоків не змогли бути представлени-ми у складі більш ніж 70% виборчкомів. Крім того, 90% членів комісій склали люди, які не мали досвіду організації та проведення виборів.
Слабкість організаційної складової у діяльності по-літичних партій на регіональному рівні суттєво вплинула також на представництво регіонів у передвиборних спи-сках. Якщо проаналізувати прохідну частину списків тих партій та блоків, які сформували новий парламент, з точки зору дніпропетровського представництва, складається на-ступна картина: в списку КПУ присутня одна особа (В.В. Борщевський - № 35), в списках блоку “За єдину Україну!” – дві особи (В.П. Пустовойтенко - № 6 та А.Л. Деркач - № 11), блоку Юлії Тимошенко – дві особи (Ю.В. Тимошенко - № 1 та О.В. Турчинов - № 7), СПУ – дві особи (В.Я. Шибко - № 7 та Л.М. Гадяцький - № 13). В списках СДПУ(о) в прохідній частині представників Дні-пропетровського регіону немає, а в списку блоку В. Ющен-ка “Наша Україна” вони відсутні взагалі. Разом з тим, Дні-пропетровська область єдина, де чотирьохвідсотковий бар’єр подолали вісім партій, хоча в середньому по Україні кількість партій-переможниць в кожній області не переви-щувала п’яти.
Високі результати в регіоні лівих партій (КПУ – 31,86%, Блок Н. Вітренко – 4,58%, СПУ – 4,42%) та опози-ційного Блоку Юлії Тимошенко (4,32%) посилюють пере-конаність в тому, що протестні настрої в українському су-спільстві набагато сильніші, ніж можна було очікувати. Ця обставина стала несподіванкою для всіх, в тому числі со-ціологів, які констатували, що суттєво недооцінили про-тестний електорат. Результати партій, що підтримували Президента, були наступні: Блок “За Єдину Україну” - 11,43%, СДПУ(о) - 9,58%. Блок В. Ющенка “Наша Украї-на” отримав 6,35% голосів.
Великий успіх блоку “Команда озимого покоління” (4,67%) свідчить про те, що партії рекламного характеру ще користуються популярністю серед виборців Дніпропет-ровщини, хоча на всеукраїнському рівні простежується тенденція до зникнення брендових партій як безперспек-тивних.
Високі результати таких партій як КПУ та СДПУ(о) у Дніпропетровській області багато в чому пояснюються високим рівнем організаційної розвинутості, а також вели-ким масивом ідеологічної роботи, що постійно проводи-лась в регіоні. Ставка на ідеологію сприяла більш свідомо-му волевиявленню громадян під час виборів. Це позитивна тенденція, яка свідчить про процес структуризації у су-спільстві. Тобто, на наступних парламентських виборах можна очікувати появи сильних партій, які матимуть свою ідеологію, програму, електоральне поле тощо.
Підтвердженням недостатньої підтримки партій на-селенням Дніпропетровської області є результати парла-ментських виборів за одномандатними виборчими округа-ми та виборів до обласної та міської рад. У п’ятнадцяти з сімнадцяти мажоритарних округів перемогу отримали представники виборчого блоку “За Єдину Україну!” та са-мовисуванці. До обласної ради було обрано лише 7 комуні-стів (10%), решта – представники партій, які увійшли до складу блоку консолідованої партії влади “За Єдину Украї-ну!” (31,4% ) та позапартійні (58,6%). У Дніпропетровській міській раді 68,8% складають позапартійні, 15% - комуні-сти, 7,5% - соціал-демократи.
Наведений аналіз динаміки партійного будівництва у Дніпропетровській області, що є відображенням стану демократичної трансформації українського суспільства взагалі, дозволяє виділити наступні риси подальшого роз-витку вітчизняної партійної системи.
В Україні спостерігаються ознаки як атомізованої партійної системи (яка не передбачає необхідності скрупу-льозного підрахунку кількості партій: за певною межею їх-ня чисельність уже не має значення), так і партійної систе-ми поляризованого плюралізму (якій властива наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції праворуч і ліворуч і стану перманентного конфлікту між ними). З огляду на підсумки виборів, формування в державі пар-тійної системи другого типу представляється більш ймо-вірним. Чим вище буде роль партій і їхня політична відпо-відальність, тим менше буде партій. Укрупнення партій відбувається саме через систему виборів. І протягом де-кількох виборчих циклів народ сам вибере, які з партій ма-ють право на існування, і які з них найбільш адекватно від-бивають інтереси різних шарів електорату.
Політичні партії України та виборчі блоки партій на парламентських виборах-2002: програми та кандидати