1. Передумови та тенденції консолідації української нації у складі Російської ї імперії
| Вид материала | Документы |
- Деякі питання української історії, 654.22kb.
- Ли Волинь знаходилась в складі Російської імперії, в селі існувала церковно-приходська, 334.75kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 342.91kb.
- Програма з історії України для абітурієнтів, які вступають на спеціальність 01010601, 122.25kb.
- Ької літератури у Москві стало черговим кроком у розв’язаній російською владою війні, 10.54kb.
- Держава І право україни у складі російської імперії у першій половині, 640.03kb.
- "Український визвольний рух в контексті міжблокового воєнно-політичного протистояння, 160.14kb.
- Назва реферату: Доба культурно-національного Відродження (ХІХ – початок ХХ ст.) Розділ, 156.05kb.
- Держава І право україни у складі російської імперії у другій половині, 2525.14kb.
- Відродження Нації, 7180.07kb.
24. Революційні події у Петрограді в жовтні 1917 р. та їх вплив на Україну.
24-25 жовтня 1917 р. у Петрограді відбувся більшовицький переворот. Ці події до сьогоднішнього дня викликають палкі суперечки: одні переконані, що це була соціалістична революція, згодом названа Великою Жовтневою, інші вважають, що це державний переворот. Які ж події відбулися восени 1917р.? : Прихід більшовиків до влади у Петрограді, повалення ТУ, ІІ Всеросійський з’їзд Рад робіт-х і солд-х депутатів, який прийняв декрети про землю і мир, створив більшовицький уряд – Раду народних комісарів (РНК) на чолі з В.Леніним. Після одержаного повідомлення про події в Петрограді на спільному засіданні Малої Ради з представниками Українського генерального військового комітету і Рад робітничих депутатів, залізничників та ін. організацій увечері 25 жовтня 1917р. було засновано «Крайовий комітет для охорони революції в Україні (ККОР), покликаний «розпоряджатися всіма силами рево-ї демократії». ККОР визнавав себе відповідальним перед ЦР. 29 жовтня більшовики піднімають у Києві збройне повстання проти прихильників уже неіснуючого ТУ, зосереджених в основному в штабі Київського військового округу. Військові частини ЦР, які спочатку були нейтральними, підтримали більшовицьке повстання. Прихильники ТУ залишили місто. 1 листопада ЦР ухвалила рішення про поширення своєї влади на всю територію, заселену переважно українцями, а саме : Херсонську, Катеринославську, Харківську, материкову Таврію, Хомську, частину Курської та Воронезької губерній.
4 листопада більшовики провели засідання Рад робітничих і сол-х депутатів, яке визнало повноту влади в Україні за ЦР. Разом із тим вони розпочали підготовку до скликання Всеукраїнського з’їзду Рад роб-х, сол-х, сел-х депутатів для перетворення ЦР на більшовицький манер (тобто, реорганізації в дусі Центрального виконавчого комітету – ЦВК Рад України). У цих умовах 7(20) листопада 1917р. Мала рада обговорила і прийняла ІІІ універсал.
25. Брест-Литовська конференція та українське питання.
Керівники Центральної Ради бажали зблизитися з Францією і Великою Британією, які перемагали у війні з Німеччиною та її союзниками. Антанта, однак, була настроєна вороже до УНР, тому що не бажала розчленування своєї союзниці Росії. Вона не сумнівалася в недовговічності Раднаркому. Для Центральної Ради залишався тільки один вихід: взяти участь у переговорах у Брест-Литовську разом з делегацією Радянської Росії. Німеччина та її союзниця Австро-Угорщина були зацікавлені в укладенні миру з УНР, щоб мати можливість використати її продовольчі ресурси. З Брест-Литовська у Київ надійшло повідомлення, що представників УНР чекають на мирних переговорах. 9 лютого (27 січня) 1918 р. мирний договір між УНР і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією було підписано. Українська делегація більше не приховувала, що ЦР потребує негайної збройної допомоги. Союзники теж розуміли, що одержати продовольство з України можна лише в разі її окупації значними силами.
26. Встановлення радянської влади в Україні: передумови, причини, наслідки.
Перша спроба радянізації України:
1)встановлення червоного терору
2) формування в УНР органів радянської влади
3) утворення регіональних республік
4)ведення жорсткої промислової та фінансової політики
5)розгортання аграрної революції на селі.
2-5 липня 1918 р. у Москві була утворена Комуністична партія (більшовиків) України, яка провела свій I з’їзд. На початку серпня 1918 р. більшовики в Україні спробували підняти масові повстання, але вони були передчасні, погано підготовлені, тому легко придушені. У листопаді 1918 р. Німеччина потерпіла поразку у війні. 13 листопада 1918 р. Радянська Росія анулювала Брестський мирний договір. Наприкінці листопада було утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який 29 листопада 1918 р. у м. Суджі видав маніфест про відновлення влади Рад в Україні. У цей час в Україні тривають антигетьманські повстання, при владі затверджується Директорія, проводиться окупація військами Антанти півдня України. Також починають наступ в Україну і радянські війська, які діють успішно і у 1919 р., займають: 3 січня – Харків, 12 січня – Чернігів, 19 січня – Полтаву, 27 січня – Катеринослав, 5 лютого – Київ, 18 березня – Вінницю, 10 березня – Херсон, 15 березня – Миколаїв, 6 квітня – Одесу, а 4-29 квітня – Крим. Тим самим на квітень 1919 р. на більшості території України було знову встановлено Радянську владу. Знову почалося створення державного апарату Радянської влади в Україні. Держава дістала нову назву – Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка була закріплена у першій Рад. Конституції УСРР, затвердженій у березні 1919 р. на III Всеукраїнському з’їзді Рад. Вищим органом законодавчої влади став Всеукраїнський з’їзд Рад та його виконавчий орган – Всеукр. Центральний Виконавчий Комітет, головю якого з 1919 р. став Г.І. Петровський. Уряд у січні 1919 р. було перейменовано на Раду Народних комісарів, очолив його Раковський. В основу політики більшовиків в Україні в цей час були покладені принципи «воєнного комунізму», політичного курсу, який з 1918 р. активно проводився в Росії. Це особливо засвідчили рішення III з’їзду КП(б)У, який відбувся у березні 1919 р.
27. Аграрне питання в Україні у період революційних перетворень і громадянської війни.
14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Українського національного Союзу була створена Директорія на чолі з В. Винниченком, яка взяла на себе функцію відкритої боротьби проти гетьманського режиму. 14 грудня 1918 р. Скоропадський зрікся влади і разом з німецькими військами виїхав до Берліна. До Києва тріумфально в’їхала Директорія. 26 грудня 1918 р. вона опублікувала свій програмний документ – Декларацію, в якій проголошувала ліквідацію гетьманського режиму і відновлення незалежної Української Народної Республіки. Становище Директорії, якій спочатку співчувало селянство, досить швидко змінилося після публікації земельного закону 8 січня 1919 р. У законі декларувалось ліквідація приватної власності на землю, але земельна власність іноземних поміщиків оголошувалася недоторканною, її долю мав вирішити спеціальний закон; недоторканними лишалися й 15-десятинні господарства; не давалось відповіді на головне питання: коли ж селянство одержить землю? Усе це призвело до невдоволення Директорією селянства і виступу проти неї Виконавчого Комітету Всеукраїнської ради селянських депутатів («Спілки»). Фактично одночасно з падінням гетьманату розпочався новий етап боротьби за владу в Україні між більшовиками і українськими національно-демократичними силами в особі Директорії.
28. Зовнішня політика Директорії УНР. Участь делегацій УНР і ЗУНР у Версальській мирній конференції та українське питання на ній.
Зовнішня політика
Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею. 31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.
Версальський мирний договір — підписаний у Версалі 28 червня 1919 року державами- переможницями у Першій світовій війні (США, Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією тощо) з одного боку, і переможеною Німеччиною — з іншого. Умови договору були вироблені на Паризькій мирній конференції 1919—1920 рр. Для тодішньої революційної України Версальський договір обернувся не бажаними діями зі сторони Антанти. Хоча делегації УНР та ЗУНР були присутні на конференції, вони не змогли достукатися до лідерів великих країн, які дозволили фактично Польщі окупувати Східну Галичину та Волинь, Румунії – Буковину. За Сенжерменським договором Закарпаття передали Чехословаччині. Таким чином, Україні не дозволили встановити контроль над своїми землями.
29. Соціально-економічне та політичне становище України у період радянсько-польської війни. Політика радянської влади у Східній Галичині.
У жорстких внутрішньопартійних суперечках розпочинався період нової економічної політики та побудови «соціалізму в одній країні». Зважаючи на економічне становище та ресурси України, вона повинна була стати міцною комуністичною базою для Росії. РКП(б) визнало відмінність України від Росії, особливості українського селянства, потужність національного руху. Ризька мирна конференція 1920-1921 рр. була переломною віхою в українській історії XX ст. Україна, опинившись напередодні конференції у вирі радянсько-польської війни, стала ареною як внутрішньої ідейно-політичної боротьби, так і зовнішньої окупації. Для уряду УНР його опірна українсько-польський союз, оформлений Варшавським договором 1920 р., позиція польського уряду на конференції була життєвоважливою.
1 серпня 1920 р. в Тернополі проголошено утворення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Її уряд – Галицький революційний комітет (Галревком) очолив більшовик В. Затонський. Енергійно розгортався розподіл земель, впроваджувалися українське шкільництво, безплатна медицина, а селянська біднота створювала комнезами і комуни. Однак процес радикальних соціальних змін і національного оновлення швидко затьмарився самоуправними реквізиціями в дусі воєнного комунізму, які здійснювалися військовими підрозділами в селах, непомірним оподаткуванням господарств, розгулом репресій. Це позбавило Червону Армію підтримки селянства, і вона зазнавши ряд поразок, почала відступати. Розпалися ревкоми, припинив свою діяльність Галревком.
30. Процес міжнародного визнання УCPP (Ризький і Рапалльський договори).
Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919 — 1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920. Ризький мир був завершенням переговорів, які велися спершу (серпень 1920) у Мінську, а згодом (від 21 вересня 1920) у Ризі. Польську делегацію очолював Я. Домбський, радянську — К. Данішевський (Мінськ) і А. Йоффе (Рига); УРСР репрезентував спершу Д. Мануїльський, а потім Ю. Коцюбинський і Е. Квірінґ. Обидві сторони визнавали незалежність України і Білорусії, та зобов’язувалися шанувати суверенні права і не втручатися у внутрішні справи другої сторони, а особливо не дозволяли на творення і перебування на своїй території організацій, «які присвоюють собі роль уряду другої сторони або частини її території.» РРФСР і УРСР забезпечували за поляками на своїй території повну релігійну і культурну свободу, а Польща гарантувала ті самі права своїм меншинам російської, української і білоруської національності.
Рапалльській договір між РРФСР і Веймарськой республікою було укладено 16 квітня 1922 р. в місті Рапалло (Італія) під час Генуезької конференції.
Рапалльській договір означав зрив міжнародної дипломатичної ізоляції більшовицької диктатури Росії. З боку Росії (РРФСР) договір підписав Георгій Чічерін. З боку Німеччини (Веймарської республіки) — Вальтер Ратенау. Договір передбачав негайне відновлення в повному об'ємі дипломатичних відносин між РРФСР і Німеччиною. Сторони взаємно відмовлялися від претензій на відшкодування військових витрат і невійськових збитків і домовлялися про порядок врегулювання розбіжностей між собою. Німеччина визнавала націоналізацію німецької державної і приватної власності в РРФСР і відмовлялася від претензій, витікаючих «із заходів Української РСР або її органів по відношенню до німецьких громадян або до їх приватних прав за умови, що уряд РРФСР не задовольнятиме аналогічних претензій інших держав».
31. Робітничо-селянський Союзний договір між УСРР і РСФРР. Укладення УСРР Союзного договору 31 грудня 1922 p., становлення союзних інституцій в Україні.
СОЮЗНИЙ РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКИЙ ДОГОВІР МІЖ РСФРР І УСРР 1920 – державна політична угода про військовий, і господарський союз, укладена урядами рад Росії і рад України 1920 р. у Москві. Договір проголошував, що УСРР вільна від будь-яких зобов'язань, пов'язаних з фактом кол. належності тер. України до кол. Рос. імперії. Встановлювалося, що уряди РСФРР та УСРР визнають незалежність і суверенність кожної зі сторін та укладають договір, усвідомлюючи необхідність згуртовувати й об'єднувати свої сили з метою оборони та виходячи з інтересів госп. буд-ва. Для практ. здійснення цих завдань уряди РСФРР і УСРР вирішили об'єднати наркомати військ, і мор. справ, зовн. торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошт і телеграфів, а також вищі ради нар. г-ва. Згідно з договором об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому РСФРР, а в Раднаркомі УСРР мали своїх уповноважених, які підлягали як відповід. наркоматам РСФРР, так і Раднаркому УСРР. Керівництво об'єднаними наркоматами здійснювалося через Всерос. з'їзди рад і Всерос. ЦВК, до яких УСРР посилала своїх представників. Згодом було внесено доповнення: на Всерос. з'їздах рад кожна зі сторін, що уклала договір, мала право вимагати, щоб по необ'єднаних наркоматах ін. сторона мала лише дорадчий голос.
30 грудня 1922 року УСРР разом з РСФРР, Білоруською РСР та Закавказькою Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (Грузія, Вірменія, Азербайджан) увійшла до складу СРСР на федеративних засадах, втрачаючи таким чином номінальну незалежність, яку мала доти. У липні 1924 року Таганрозький і Шахтинський округи були передані до складу РСФРР. У жовтні 1925 року постановою ЦВК СРСР «Про врегулювання кордонів Української СРР з Російською СФРР і Білоруською СРР» до України було приєднано територію з населенням 278 тис. чол., а до складу інших республік, передусім до РСФРР, було передано від України територію з населенням близько 479 тис. чол. Водночас Кубань, яка була заселена переважно українцями, не увійшла до УРСР та була поступово зрусифікована.
32. Особливості соціально-економічної політики в УСРР у 1922-1928 рр.
Нова́ економі́чна полі́тика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталуформі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою. НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами. Продподаток був спочатку встановлений на рівні приблизно 20% від чистого продукту селянської, причому згодом його намічалося понизити до 10% урожаю і перевести в грошову форму. 30 жовтня 1922 вийшов Земельний кодекс РРФСР, яким відмінявся закон про соціалізацію землі і оголошувалася її націоналізація. При цьому селяни могли самі вибирати форму землекористування — общинную, приватну чи колективну. Також була скасована заборона на використання найманих робітників. Також була скасована заборона на використання найнятих робітників. Радикальні перетворення сталися і в промисловості. Главки були скасовані, а замість них створені трести, стали виникати синдикати. Бурхливо розвивалася кооперація всіх форм і видів. Відродилася кредитна система. З жовтня 1928 р. почалося згортання НЕПу.
33. Партійно-політична система Радянської України та її трансформація у командно-адміністративний апарат.
Розвиток правової системи в 30-ті роки, як і державного апарату в цілому, був також спрямований на зміцнення командно-адміністративної системи управління, подальшої її централізації. Характерною рисою правової системи стає пріоритет загальносоюзного законодавства над республіканським. З одного боку, поширюється пряма дія союзних нормативних актів, а з іншого — відроджується існуюча в 20-ті роки тенденція запозичення республіканським законодавством якщо не всього змісту загальносоюзних законодавчих актів, то хоча б їх ідеї. Передумовою виникнення командно-адміністративної системи управління стала монополія більшовицької партії на владу. Знищення опозиції прискорило формування тоталітарного режиму. Відбулося повне зрощення партійної влади з владою державного апарату. В 1939 році Сталін зазначав: "Кадри партії — це командний склад партії, а оскільки наша партія стоїть при владі — вони є також командним складом керівних державних органів". Керівники партії одночасно займали керівні державні посади. В командно-адміністративній системі, що склалася, державні і господарські органи діяли під жорстким контролем партійних органів і в рамках централізованого управління відомчого апарату. Сформований привілейований прошарок бюрократії займав керівні місця в партійних, радянських, військових, господарських, репресивних органах. Боротьба в керівництві партії привела до зміцнення єдиновладдя. Режим особистої влади Генерального секретаря партії, який також прибрав функції глави держави, стає характерною ознакою радянської політико-державної системи майже до середини 50-х років.
34. Політика українізації в УСРР. Її зміст і результати.
Українізація — Тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізації — здійснювана з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу представників української національності. Українізація означала виховання кадрів з представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, господарського і радянського апаратів рідної для населення мови, розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів з навчанням рідною мовою, розвиток національної культури. Проголошений радянською владою курс на українізацію відчутно позначився на роботі школи. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Якщо в 1925 р. їх було 79% від усіх шкіл, то в 1930 р. - 85%. У решті шкіл викладали мовами народів, які проживали в Україні: російською, грецькою, польською, німецькою, чеською, єврейською та ін. Політика українізації 20-х років викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій і об’єднань. Літературно - художні об’єднання виникали і розпадались, дискусії спалахували з новою силою. Найвідомішими об’єднаннями цього часу були: "Плуг" - спілка селянських письменників (П. Панч, А. Головко), "Гарт" - спілка пролетарських письменників (В. Еллан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра), ВАПЛІТЕ - Вільна Академія Пролетарської Літератури (П. Тичина, М. Бажан, Ю. Смолич, Ю. Яновський). Виділялися групи неокласиків (М. Зеров, М. Рильський, Ю. Клен), символістів (П. Тичина, Ю. Меженко), футуристів та ін. Великою популярністю користувалися твори драматургів І. Кочерги, М. Куліша. У середині 20-х років в Україні нараховувалось 45 професійних театрів. У цей час на сцені ряду міст України виступали талановиті українські актори, які склали справжню плеяду представників українського театрального мистецтва. Театр "Березіль" у 1922 - 1923 рр. очолював талановитий реформатор і експериментатор театру, актор і режисер Лесь Курбас.
Наслідки:
В наслідок політики українізації, розпочатої в 20 -х роках - на початку 30 -х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення. Українська мова поширювалась не тільки в селі, а й у місті. Вона використовувалася в державному апараті, в галузі освіти, в художній і науково-технічній літературі, в періодиці, в театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин. Однак, період національного піднесення був нетривалим. Українізація з самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 20-х років з’явився сигнал згортання українізації, а разом з нею і загального наступу на українську культуру. Так, у 1929 р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства і установи центрального підпорядкування з Москвою і між собою мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опанування чиновниками української мови, а тих, хто нею спілкувався, називали націоналістами. М. Скрипник, який відповідав в уряді за освіту і підтримував українізацію, був звинувачений у створенні націоналістичної контрреволюційної організації і покінчив життя самогубством. Жертвами розправи стали й інші члени комісії з українізації.
35. Формування та діяльність інституцій радянської влади в Україні. Радянська Україна у Конституціях СРСР (1924 і 1936 рр.) й УСРР(УРСР) 1929 і 1937 рр.
26 січня 1924 р. відбувся II з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. У ній було окреслено коло питань, що належали до компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв’язок, планування господарства, оголошення війни і підписання миру. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізму такого виходу так і не було розроблено. Тому, не змінюючи своєї зовнішньої форми, „союз республік” фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавче закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу. Конституція Української СРР 1929 склалася на основі тих змін у державному будівництві, в політичному та економічному житті УСРР, які відбулися в період з 1919 по 1929 рік. Конституція 1929 року, як і перша Конституція УСРР, законодавча закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку Рад як державну форму цієї диктатури. Конституція УСРР 1929 року, як і перші радянські конституції, закріпила рівноправність громадян, незалежно від їх расової і національної належності, та проголосила суперечним основним законам Української Радянської Республіки встановлення або допущення будь-яких привілеїв чи переваг з причин расової або національної належності, а також і будь-яке обмеження рівноправності національних меншостей та багато іншого. Після опублікування 12 червня 1936 року проекту нової Конституції СРСР Президія Центрального Виконавчого Комітету Української РСР 13 липня 1936 року утворила Конституційну комісію для розробки проекту Конституції УРСР. До кінця 1936 року робота над підготовкою проекту Конституції УРСР була комісією остаточно завершена. Конституція Української РСР 1937 року була побудована на основі Конституції СРСР 1936 року і в цілковитій відповідності до неї. Принцип відповідності Конституції УРСР, як і конституцій всіх інших республік, основним положенням Конституції СРСР випливав з спільності і єдності економічних, політичних та ідеологічних основ розвитку всіх радянських республік у складі СРСР. Разом з тим Конституція УРСР враховувала національні особливості республіки.