Альний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства вівчарство міжвідомчий тематичний науковий збірник Випуск 35 Нова Каховка «пиел» 2009
| Вид материала | Документы |
- Науковий вісник, 5717.63kb.
- Збірник «студентський науковий вісник» Довідки, 26.92kb.
- Про затвердження Програми інвестиційного розвитку міста Нова Каховка до 2015 року, 735.83kb.
- Про затвердження Програми інвестиційного розвитку міста Нова Каховка до 2015 року, 740.27kb.
- Перелік публікацій кафедри журналістики за 2009 рік, 185.73kb.
- Bene diagnostitur bene curatur (якісна діагностика якісне лікування)/ М. Денисенко//Науковий, 194.1kb.
- Опис сортів та гібридів сільськогосподарських культур поширених по полтавській області, 2983.38kb.
- Заявка на участь у конференції, 82.92kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 360.76kb.
- Регіональний науковий юридичний альманах молодих дослідників українська державність, 2685.65kb.
Список використаної літератури
1. Stangl, M. Repeated endoscopic ovum pick-up in sheep [Текст] / M. Stangl, B. Kühholzer, U. Besenfelder, G. Brem // Theriogenology. – 1999. – V.52, N4. – P. 709-716.
2. Baldassarre, H. In vitro production of sheep embryos using laparoscopic folliculocentesis: alternative gonadotrophin treatment for stimulation of oocyte donors [Текст] / H. Baldassarre, C.C. Furnus, D.G. de Matos, H. Pessi // Theriogenology. - 1996. - V. 45. - P. 707-717.
3. Gibbons, A. Procedure for maximizing oocyte harvest for in vitro embryo production in small ruminants [Текст] / A. Gibbons, F.P. Bonnet, M.I. Cueto, M. Catala, D.F. Salamone, A. Gonzalez-Bulnes // Reprod. Dom. Anim. – 2007. – V. 42, № 4. – P. 423-426.
4. Лобачова, І.В. Вплив гонадотропинів, естральної сироватки і якості ооцитів овець, корів і свиней на їх дозрівання і запліднення in vitro [Текст] : автореф. дис. … канд. с.-г. наук : 06.00.20 / І.В. Лобачова; [Ін-т тваринництва УААН]. - Харків, 1997. - 25 с.
УДК 636. 32/38.082
ХАРАКТЕРИСТИКА генетичної СТРУКТУРи ЛІНІЙ ОВЕЦЬ АСКАНІЙСЬКОЇ ТОНКОРУННОЇ ПОРОДИ
Г.О. Продайвода
Інститут тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова «Асканія Нова» - Національний селекційно-генетичний центр з вівчарства
Досліджено генетичну структуру генеалогічних ліній пуляції овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи ДПДГ «Асканійське» за молекулярно-генетичними маркерами. Показано, що кросування змінює характер міжлінійних взаємовідносин, здебільшого знижуючи рівень їх диференціації.
Ключові слова: вівці, групи крові, еритроцитарні антигени, поліморфні білки, міжлінійна диференціація.
Розведення за лініями є однією з важливих умов поліпшення існуючої породи. Перевага та цінність цього методу полягає в тому, що при отриманні тварин з досить високою спадковою стійкістю в породі зберігається й достатній рівень відмінності.
Генеалогічна структура стада овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи племзаводу “Асканійське” включає 8 заводських ліній, сім з яких створено у племзаводі «Асканія-Нова», а лінія 6.2 – у племзаводі “Червоний чабан”. Умовно всі складові популяції розподіляються на дві групи: перша – “старі” лінії, створені 20-25 років тому (№ 0517, 0058, 1577, 6.2); друга – “нові” лінії, вік яких нараховує 6-10 років (№ 224, 227, 369, 375).
У зв’язку з тим, що стадо овець удосконалюється методом лінійного розведення, актуальним є визначення рівня міжлінійної генетичної диференціації, оскільки високий показник останньої сприяє ефективному веденню селекційно-племінної роботи у господарстві.
Матеріали і методика досліджень. Матеріалом досліджень слугували вівці таврійського типу різних статевовікових груп (n=971). Досліджували поліморфізм білків і ферментів крові та факторів груп крові. Системи груп крові (A, B, C, D, R) визначали шляхом постановки серологічних реакцій гемолізу та аглютинації згідно методичних рекомендацій [4]. При цьому використовували імунодіагностикуми, отримані в лабораторії імуногенетики ІТСР “Асканія-Нова”[2]. Атестацію тварин за типами білкових локусів(Tf, Hb) проводили методом горизонтального електрофорезу на крохмальному гелі. Популяційно-статистичну обробку одержаних даних здійснювали з використанням алгоритмів Плохінського [6] та Животовського [1]. Індекси генетичної дистанції обраховували за формулою Нагакі [7], а кластерний аналіз ліній проводили за методикою Машурова, Черкащенка [5].
Результати досліджень. Аналіз генетичних особливостей заводських ліній овець таврійського типу, проведений за розповсюдженням еритроцитарних антигенів п’яти систем груп крові, показав наявність певних міжлінійних відмінностей. Так, за B-системою, найбільшу кількість фенотипів (n=13) з урахуванням чотирьох антигенних факторів ідентифіковано в лініях 0517 та 224, найменшу (n=9) – в лініях 0058 та 375. При цьому теоретично можливе число феногруп цієї системи дорівнює 16. Тобто за цим параметром спадковість лінійних тварин реалізується на 50,0-75,0%. За С-системою мінімальну кількість феноваріантів виявлено в лініях 0058, 375 та 6.2. За D- та R-системами всі лінії представлені усіма теоретично можливими фенотипами.
За окремими еритроцитарними антигенами також виявлено певні відмінності (табл.1.). Зокрема, за А-системою частота анти-Аа в лінії 224 складає 77,78%, а в лінії 6.2 – 58,0%(Р<0,01), анти-Аb в лінії 0517=34,48%, а в лінії 6.2 – 14,0% (Р<0,01), анти-А(-) в лінії 224 = 16,8%, а в лінії 6.2 - 38,0% (Р<0,01).
За В-системою розповсюдження окремих антигенів є також нерівномірним. Частота антигену Bb майже не відрізняється в межах окремих груп тварин, тоді як частка анти-Вс коливається від 6,0% в лінії 6.2 до 30,9% в 227 лінії(Р<0,001) і майже в чотири рази менша в лінії 375(Р<0,001).
Антиген Ве зустрічається майже у всіх лініях в межах 50-58% і тільки в лінії 0517 його концентрація складає 69%. Анти-Вg також має неоднакові показники, так в лінях 0058 та 369 він складає близько 19,5%, а в лінії 6.2 - сягає 44% (Р<0,001).
За С-системою більшу мінливість в частотах має антиген Са, при цьому менший показник його (15,5%) спостерігається в лінії 0058, а в лінії 1577 має вдвічі більшу частоту – 33,6%. Частота анти-Сb не відрізняється особливою варіабельністю.
Для більш точного визначення рівня міжлінійної генетичної диференціації проведено аналіз за рівнем поліморфізму білкових локусів трансферину та гемоглобіну. Hb-локус у всіх лініях представлений трьома фенотипами та двома алелями. У Tf-локусі з 21 теоретично можливого варіанту в середовищі овець таврійського типу визначено 19 різних гомо- та гетеросполучень, які детермінуються шістьма алельними генами.
Таблиця 1. Концентрація антигенних факторів в лініях овець племзаводу “Асканійське”, (%)
| Сис- тема | Анти- ген | Лінія | всього | |||||||
| 0517 | 0058 | 224 | 1577 | 375 | 369 | 227 | 6.2 | |||
| n=87 | n=103 | n=234 | n=122 | n=54 | n=172 | n=149 | n=50 | n=971 | ||
| А | a | 74,71 | 70,87 | 77,78 | 74,59 | 68,52 | 67,44 | 65,77 | 58,00 | 71,16 |
| b | 34,48 | 20,38 | 26,50 | 27,05 | 29,63 | 27,32 | 19,46 | 14,00 | 25,23 | |
| - | 20,69 | 23,30 | 18,37 | 22,13 | 27,78 | 27,32 | 28,19 | 38,00 | 24,20 | |
| В | b | 77,01 | 88,35 | 82,91 | 72,95 | 83,33 | 81,40 | 82,55 | 78,00 | 81,15 |
| c | 26,44 | 26,21 | 22,22 | 22,13 | 7,41 | 26,16 | 30,87 | 6,00 | 23,38 | |
| e | 68,97 | 58,25 | 55,13 | 56,56 | 50,00 | 54,07 | 59,73 | 54,00 | 57,05 | |
| g | 26,44 | 19,42 | 36,32 | 25,41 | 33,33 | 19,77 | 33,56 | 44,00 | 29,15 | |
| - | 5,75 | - | 4,70 | 13,11 | 5,56 | 5,81 | 1,34 | 6,00 | 5,15 | |
| С | a | 19,54 | 15,53 | 30,77 | 33,61 | 24,07 | 27,32 | 30,20 | 20,00 | 26,88 |
| b | 95,40 | 97,09 | 97,01 | 92,62 | 98,15 | 94,77 | 97,32 | 96,00 | 95,88 | |
| - | 3,45 | 2,91 | 1,71 | 4,92 | 1,85 | 4,65 | 2,68 | 4,00 | 3,19 | |
| R | R | 40,23 | 27,18 | 46,15 | 35,25 | 53,70 | 41,86 | 33,56 | 24,00 | 38,83 |
| - | 59,77 | 72,82 | 53,85 | 64,75 | 46,30 | 58,14 | 66,44 | 76,00 | 61,17 | |
| D | a | 40,23 | 27,18 | 32,05 | 27,05 | 42,59 | 38,37 | 37,58 | 42,00 | 34,71 |
| - | 59,77 | 72,82 | 67,95 | 72,95 | 57,41 | 61,63 | 62,42 | 58,00 | 65,29 | |
Таблиця 2.Частота алелів білкових локусів в середовищі ліній
овець племзаводу “Асканія-Нова”
| Система | Локус | Лінія | В серед- ньому | |||||||
| 0517 | 0058 | 1577 | 6.2 | 224 | 375 | 369 | 227 | |||
| Hb | A | 0,247 | 0,199 | 0,209 | 0,410 | 0,278 | 0,250 | 0,263 | 0,347 | 0,271 |
| B | 0,753 | 0,801 | 0,791 | 0,590 | 0,722 | 0,750 | 0,737 | 0,653 | 0,729 | |
| n | 87 | 103 | 122 | 50 | 234 | 54 | 171 | 150 | 971 | |
| Tf | I | 0,012 | 0,019 | 0,045 | 0,031 | 0,032 | 0,055 | 0,035 | 0,030 | 0,048 |
| A | 0,308 | 0,230 | 0,274 | 0,386 | 0,279 | 0,389 | 0,401 | 0,319 | 0,315 | |
| B | 0,069 | 0,064 | 0,081 | 0,083 | 0,103 | 0,056 | 0,085 | 0,060 | 0,064 | |
| C | 0,087 | 0,025 | 0,060 | 0,073 | 0,112 | 0,028 | 0,059 | 0,050 | 0,068 | |
| D | 0,512 | 0,662 | 0,528 | 0,427 | 0,472 | 0,463 | 0,415 | 0,534 | 0,499 | |
| E | 0,012 | - | 0,012 | - | 0,002 | 0,009 | 0,005 | 0,007 | 0,006 | |
| n | 86 | 102 | 124 | 48 | 233 | 54 | 171 | 149 | 967 | |
Лінії 0058 та 6.2 представлені десятьма варіантами, по одинадцять ідентифіковано в лініях 0517 та 375, в лінії 227 присутні 13, 224 та 369 – 15, 1577 – 16 фенотипів.
За концентрацією окремих алелів білкових локусів (табл.2.) перш за все привертає увагу алель HbА в лінії 6.2, частота якого порівняно висока – 0,410. Для мериносових овець вітчизняної селекції такий рівень розповсюдження цього гену не є характерним, а його висока концентрація в даній структурній одиниці таврійського типу пояснюється високою часткою крові австралійських мериносів в генотипі тварин, які входять до цієї лінії[3].
За системою трансферину найнижча частота основного алеля локусу TfD відмічена в лінії 369(0,415), найвища – в лінії 0058(0,662). Для останньої групи тварин характерним є також порівняно низька концентрація іншого, досить розповсюдженого алеля TfА(0,230).
Таким чином, за окремими молекулярно-генетичними маркерами рівень міжлінійної диференціації невисокий. Але таке порівняння не дає повного уявлення про загальний рівень генетичного поділу популяції. Більш точну характеристику цього явища можна отримати шляхом обрахування коефіцієнтів генетичної схожості чи відмінності з побудовою відповідних графіків для наочного зображення стану генетичних взаємин.
З використанням алгоритму Нагакі нами визначено показники генетичної відстані між лініями з урахуванням та без урахування міжлінійних кросів(табл.3)
Таблиця 3.Індекси генетичної відстані між лініями овець таврійського типу племзаводу “Асканійське”
| Лінія | 0517 | 0058 | 224 | 1577 | 375 | 369 | 227 | 6.2 |
| 0517 | - | .1023 | .0655 | .0678 | .0622 | .0624 | .0780 | .1162 |
| 0058 | .1173 | - | .1154 | .0771 | .1370 | .1235 | .1118 | .1566 |
| 224 | .0814 | .1116 | - | .0674 | .0816 | .0629 | .0731 | .1258 |
| 1577 | .1579 | .1599 | .1304 | - | .0994 | .0832 | .0812 | .1460 |
| 375 | .0835 | .1540 | .0975 | .1753 | - | .0553 | .1006 | .1111 |
| 369 | .1137 | .1191 | .0804 | .1480 | .1182 | - | .0773 | .0987 |
| 277 | .1139 | .1106 | .0835 | .1567 | .1327 | .1189 | - | .0840 |
| 6.2 | .2848 | .2875 | .2329 | .2869 | .2601 | .2286 | .2539 | - |
Примітка:
у верхній правій частині – відстань між лініями з урахуванням кросів;
у нижній лівій – відстань між лініями без урахування кросів.
З даних таблиці видно, що з виключенням з вибірки кросованих тварин величина індексів значно зростає. Якщо в першому випадку найбільша величина індексу дорівнювала 0,1566 (між лініями 6.2 та 0058), то в другому між тими ж лініями вона сягала 0,2875. З використанням кластерного аналізу визначено характер міжлінійних взаємовідносин та побудовані дендрограми, що наочно демонструють цей зв’язок(рис.1, 2).
На дендрограмі 1 перший кластер утворили лінії 375 та 369, до другого увійшли лінії кластеру А та лінія 0517, третій кластер склали лінії 1577 та 224. Кластер Г поєднав кластери Б та В. Кластер Д утворила лінія 227 з кластером Г, кластер Е – лінія 6.2 з кластером Е, лінія 0058 з іншими утворила кластер Ж.
На другій дендрограмі розташування зовсім інше: найбільш подібні між собою виявилися лінії кластеру А - 224 та 369, потім лінії кластеру Б 0517 та 375. Кластер А разом з лініями 227, 0058 утворили кластер Г. До кластеру Д увійшли лінії кластерів Б та Г. Кластер Е утворили лінія 1577 та кластер Д. І насамкінець, останній кластер Ж утворили з одного боку лінії кластеру Е, з іншого – лінія 6.2.
Ж 0,1329
Е 0,1037
Д 0,0793
Г 0,0743
375
Б 0,0623
А 0,0553
В 0,0674
0058
6.2
227
1577
224
0517
369
0,07
0,05
0,14
0,13
0,11
0,09
0,12
0,10
0,08
Рис. 1. Дендрограма взаємовідносин між окремими заводськими лініями овець таврійського типу. На осі абсцис – показники генетичної дистанції, на осі ординат - перелік ліній.
6.2
Ж 0,2786
Е 0,1603
1577
0058
Г 0,1130
227
Д 0,1244
В 0,1012
369
А 0,08
224
375
Б 0,0835
0517
0,08
0,10
0,12
0,14
0,28
0,26
0,24
0,22
0,20
0,18
0,16
Рис.2. Дендрограма взаємовідносин між окремими заводськими лініями овець таврійського типу (після виключення кросованих тварин). На осі абсцис – показники генетичної дистанції, на осі ординат - перелік ліній.
Таким чином, графічне зображення підтверджує зазначене вище стосовно впливу кросування на рівень генетичної диференціації ліній мериносових овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи.
Висновок. Лінії овець, що розводяться в племзаводі “Асканійське”, з урахуванням кросованих тварин мають низький рівень генетичної диференціації, що підтверджується невисоким значенням індексів генетичної відстані. Але з виключенням тварин, отриманих у результаті кросів, цей показник значно зростає. Тож, достатньо високий рівень кросів призводить до нівелювання генетичних відстаней та до змін у взаємовідносинах між лініями, що зводе нанівець суть лінійного розведення. Це свідчить про необхідність контролю за генетичними процесами, що відбуваються в популяціях під впливом специфіки селекційної роботи. Відповідний моніторинг можна забезпечити шляхом систематичного типування овець за імуногенетичними маркерами.
Список використаної літератури
1. Животовский Л.А. Популяционная биометрия / Л.А. Животовский. – М.: Наука, 1991. – 271с.
2. Іовенко В.М. Деякі особливості виготовлення реагентів для визначення груп крові овець / В.М. Іовенко. // Вівчарство. – К., 1998. – Вип. 29. – С. 67-70.
3. Іовенко В.М. Генеалогічно-генетична структура популяції овець асканійської тонкорунної породи / В.М. Іовенко, Г.О Продайвода. // Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. - Луганськ: «Елтон-2», 2008.- №86.- С.329-333.
4. Методические указания по контролю за происхождением ягнят с использованием групп крови и полиморфных белков / [С.А. Казановский, Т.А. Анфиногенова, В.И. Остапенко и др.]. – Ставрополь, 1982. – 34 с.
5. Машуров А.М. Учитывать генетические дистанции между породами при селекции / А.М. Машуров, В.И. Черкащенко. // Животноводство. – 1987. - № 2. – С.21-23
6. Плохинский Н. А. Биометрия / Н. А. Плохинский.– М.: Изд-во Московского универ-та, 1970.– 364 с.
7. Nagaki N. The blood group polymorphism in the chicken. 2.The distribution of the alleles in serum breeds // Jap. J. Zootechn. Sc. – 1972. – V.43, №12. – P.712-718.
Г о д і в л я о в е ц ь т а
к о р м о в и р о б н и ц т в о
УДК 633.2/.3.038:636.22/.28 + 636.32/.38
Добір багаторічних і однорічних трав при створенні пасовищного конвеєра для великої рогатої худоби і овець У ПрисивашшІ
О.Д. Гратило, канд. с.-г. наук
Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
Розглянуто питання створення пасовищ на природних кормових угіддях Присивашшя. Підібрані багаторічні травосумішки (колосняк ситниковий, еспарцет з житняком, люцерна зі стоколосом) з різними строками використання, які в поєднанні з однорічними кормовими культурами (озиме жито, суданська трава, сорго-суданковий гібрид та сорго цукрове) забезпечували конвеєрне надходження пасовищних кормів у весняно-літній та осінній періоди на протязі 190-200 днів з продуктивністю 25-30 ц/га кормових одиниць збалансованих за протеїном
Ключові слова: природні кормові угіддя, пасовища, багаторічні, однорічні, бобові та злакові культури, конвеєр
Тваринництво є однією із провідних галузей аграрного виробництва, яка в свою чергу визначає продовольчу безпеку держави.
Кризові явища в сільському господарстві країни призвели до значного скорочення чисельності поголів’я великої рогатої худоби і овець, особливо це стосується степової зони України.
Значною причиною зменшення поголів’я тварин в країні є енерговитратні засоби утримання та годівлі тварин. Тому пошук ресурсозберігаючих технологій виробництва кормів є основним напрямком сьогодення.
Одним з шляхів зниження собівартості тваринницької продукції є пасовищне утримання тварин. Відомо, що в весняно-літній і осінній періоди зелені корми, як найбільш дешеві, займають в раціонах жуйних тварин достатньо високу питому вагу – до 80%. В цей період виробляється і найбільша частка продукції тваринництва – до 65-70%. Тому, чим довше і більше використовують в господарстві зелені корми, тим більше одержують дешевої продукції галузі. [1; 2]
Серед заходів, спрямованих на створення міцної кормової бази в умовах богарного землеробства південного степу України важливого значення надається питанню тривалого, безперебійного забезпечення жуйних тварин поживними, дешевими зеленими кормами. Окрім орних земель, важливим джерелом виробництва таких кормів в районах Присивашшя є природні кормові угіддя. Але під впливом значного антропогенного пресінгу, тобто великого в свій час навантаження тварин та безсистемного використання, ці землі здебільшого мають зріджену і малоцінну в кормовому відношенні рослинність, урожайність якої складає 20-35 ц/га зеленої маси. Попередніми дослідженнями ІТСР “Асканія-Нова” і виробничою практикою доведено, що докорінне або поверхневе поліпшення природних кормових угідь з посівом багаторічних трав дозволяє збільшити їх продуктивність у 4-5 разів [3,4,5]. Обмежений набір в регіоні посухостійких видів і сортів багаторічних трав скорочує строки використання їх зеленої маси на корм до 35-40 днів, особливо в найбільш посушливий період літа, коли вони не дають повноцінних отав [6]. Тому залучення нових перспективних, посухостійких, високоотавних багаторічних і однорічних кормових культур при створені пасовищ на природних кормових угіддях та малородючих землях вилучених з ріллі, дозволяє значно збагатити місцеві фітоценози, знизити згубний вплив вітрової та водної ерозії ґрунтів, скоротити до мінімуму використання мінеральних добрив, повністю – гербіцидів та інсектицидів, збільшити збір надземної вегетативної маси [7,8].
Все це створює сприятливі еколого-економічні умови для одержання екологічно-чистої продукції тваринництва при пасовищному утриманні великої рогатої худоби м’ясних порід та овець.
Проблема розширення пасовищних площ на півдні і в цілому в Україні полягає ще й в тому, що орні землі займають 80-85% від загальної площі сільськогосподарських угідь (для порівняння: в провідних країнах Європи і світу орні землі складають 25-30% від площі с.-г. угідь, а решта використовується як пасовища та сіножаті). До того ж значна частка цих земель малопродуктивні і потребують значних капітальних вкладень на меліоративні заходи та системи удобрення для одержання більш-менш задовільних врожаїв.
Тому виконання наказу Мінагрополітики та УААН № 26/33 “Про першочергові заходи щодо удосконалення землекористування” від 03 березня 2000 року дасть можливість трансформувати 10 млн. га малопродуктивних орних земель в природні кормові угіддя з подальшим використанням 8 млн га з них для створення сінокосів і пасовищ.
В той же час питання виробництва зелених кормів при пасовищному утриманні тварин в богарних умовах посушливого степу України вивчені ще недостатньо, що вимагає удосконалення існуючих та розробки нових технологічних прийомів створення високопродуктивних травостоїв та збільшення строків їх пасовищного використання.
В зв’язку з цим підбір найбільш врожайних, посухостійких, з різними вегетаційними періодами росту і розвитку трав здатних забезпечити велику рогату худоби і овець пасовищними зеленими кормами було основним завданням наших пошуків.
Виходячи з цього, метою досліджень була розробка технологічних прийомів по створенню пасовищного конвеєра для безперебійного забезпечення овець і великої рогатої худоби дешевими зеленими кормами на протязі 190-200 днів в умовах суходолу посушливого степу України.
Умови та методика досліджень. Клімат південного степу України помірно-континентальний, посушливий, з частими суховіями. Тривалість вегетаційного періоду 210-220 днів. Річна сума температур вища за 10о С - 2800-3600. Кількість атмосферних опадів за середніми багаторічними даними складає 370 мм на рік. За період проведення досліджень (2002-2005 рр.) погодні умови відрізнялись за кількістю атмосферних опадів і температурним режимом. Так, сума середньомісячних температур повітря за вегетаційний період (з квітня по жовтень) коливалась по рокам від 113,6 до 122,9оС. Найбільш високою вона була у 2002, 2003 і 2005 роках і складала відповідно 122,9; 118,5 і 122,5оС при середній багаторічній - 115,2оС. Сума опадів з квітня по жовтень за роки досліджень була в межах 162,6-409,4 мм при середньому багаторічному показнику 230 мм. Більш вологими були 2002; 2004 і 2005 роки – випало відповідно 295,3; 409,4 і 265,4 мм опадів. У дуже посушливий 2003 рік за період вегетації культур випало 162,6 мм.
Грунт дослідних ділянок – темнокаштановий, слабкосолонцюватий, середньосуглинковий. В орному шарі міститься 2,2-2,8% гумусу, 0,17% азоту, 2,4-4,0 мг фосфору, калію – до 40 мг на 100 г абсолютно сухого ґрунту. Польова вологоємність метрового шару грунту – 20,5%, вологість в’янення 9,5%, середня щільність – 1,47 г/см3.
Досліди проводили методом польових і лабораторних досліджень. Місце проведення польових дослідів - землі дослідного господарства ІТСР “Асканія-Нова”.
Підготовка ґрунту була слідуючою. Восени перед первинним обробітком ділянки природного кормового угіддя з значно зрідженою рослинністю вносили 60 кг/га фосфору з послідуючим дискуванням важкою дисковою бороною БДТ-3 на глибину 8-10 см в два сліди. Зяблеву оранку проводили на глибину 23-25 см з наступним розбиванням пласту дернини дисковими боронами.
У дослідах пасовищні травостої створювали з багаторічних бобових та злакових трав посіву 2002 року і однорічних культур, які висівали щорічно. Посівна площа ділянки – 40 м2, облікова – 12 м2, повторність – 3-х разова.
Насіння висівали суцільним рядовим способом на глибину 2-3 см з послідуючим прикочуванням ґрунту. При висіві багаторічних культур в травосумішках бобові складали 50%, злакові – 80-100% від норми прийнятої в одновидовому посіві.
За фазами розвитку рослин в створених травостоях визначали урожайність зеленої маси та вміст в ній поживних речовин.
Результати досліджень. З багаторічних трав колосняк ситниковий одним з перших забезпечував надходження пасовищних кормів, як весною (ІІІ дек. квітня – ІІІ дек. травня) – так і восени з отави (вересень) з загальною урожайністю 119 ц/га зеленої маси або виходом сухої речовини 40,1 ц/га, кормових одиниць 27,8 ц/га, перетравного протеїну 3,79 ц/га.
Від травосумішки еспарцету з житняком зелений корм надходив з І по ІІІ дек. травня та в ІІІ декаді вересня – І декаді жовтня. Середня кормова продуктивність травостою складала 151 ц/га зеленої маси або 47,5 ц/га сухої речовини, 29,1 ц/га кормових одиниць, 3,98 ц/га перетравного протеїну.
На 10 днів пізніше пасовищний корм надходив від травосумішки люцерни зі стоколосом безостим з кормовою продуктивністю зеленої маси 140 ц/га, сухої речовини 51,7 ц/га, кормових одиниць 32,5 ц/га, перетравного протеїну 3,26 ц/га.
Аналіз ботанічного складу бобово-злакових травосумішок підібраних для створення пасовищ свідчить, що питома вага бобових компонентів знижувалась по рокам використання, а злакових – збільшувалась. Так, якщо в рік посіву бобово-злакових травосумішок еспарцет складав 75-79%, а люцерна 46-47% від загального урожаю зеленої маси, то на четвертому році життя травостоїв їх частка знижувалась відповідно до 26-40% та 5-8%. Особливо це стосується сумішок бобових зі стоколосом безостим.
Проведений фракційний аналіз багаторічних злакових пасовищних культур свідчить, що вони відрізнялись по співвідношенню листя до стебел. Так, найбільша облистяність відмічена у колосняку ситникового і складала 74%, у житняку і стоколосу безостого вона була на рівні 49-51%.
Таким чином, багаторічні трави - колосняк ситниковий, сумішки еспарцету з житняком та люцерни з стоколосом безостим забезпечували безперебійне надходження пасовищних кормів з ІІІ дек квітня по ІІ дек. червня, тобто на протязі 45-50 днів, та в вересні-жовтні місяцях.
Для збільшення строків пасовищного утримання жуйних тварин використовували посіви однорічних кормових культур. Так, найбільш раннє надходження пасовищного корму (з ІІ дек. квітня) забезпечували посіви озимого жита з урожайністю зеленої маси 120 ц/га або виходом сухої речовини 24,8 ц/га, кормових одиниць – 21,3 ц/га, перетравного протеїну - 2,7 ц/га.
В найбільш посушливий період літа, коли багаторічні трави не дають отав, на випас використовували суданську траву в ІІ-ІІІ дек. червня та її отави в серпні-жовтні місяцях з загальною урожайністю зеленої маси 218 ц/га або сухої речовини 43,9 ц/га, виходом кормових одиниць 37,5 ц/га, перетравного протеїну – 4,1 ц/га.
В подальшому пасовищний корм надходив (ІІІ дек. червня – І-ІІ дек. липня та восени) від сорго-суданкового гібриду, який висівали в І дек. травня. Його урожайність становила 274 ц/га зеленої маси або 61,2 ц/га сухої речовини, вихід кормових одиниць 49,6 ц/га, перетравного протеїну – 4,8 ц/га.
Другий строк посіву цієї культури (25-30.05) давав можливість одержувати пасовищний корм з ІІІ дек. липня по І дек. серпня, та з отави в жовтні з загальною кормовою продуктивністю за два цикли 250 ц/га зеленої маси або 51,1 ц/га сухої речовини, 43,8 ц/га кормових одиниць і 4,6 ц/га перетравного протеїну.
В серпні (ІІ-ІІІ дек.) пасовищний корм надходив від сорго цукрового з урожайністю 140-155 ц/га зеленої маси та 25,2-28,0 ц/га кормових одиниць.
Від загального урожаю зеленої маси питома вага отав була низькою і складала 20-25%.
При створенні пасовищ з багаторічних трав виробничі витрати складали від 1460 до 1800 грн. на 1 га, або 242-300 грн/га на кожен із шести років утримання пасовищ, а однорічних трав 368-436 грн/га. Кошти, які витрачені на створення багаторічних пасовищ окуповуються урожаєм за два роки, однорічних – в рік посіву.
Висновки. При створені пасовищного конвеєра найбільш ранній корм надходив з озимого жита (15.04).
На 10 днів пізніше (24.04.) впродовж 45-50 днів та восени на випас використовували багаторічні трави (колосняк ситників, еспарцет з житняком, люцерна зі стоколосом безостим).
В посушливий період літа (ІІ дек. червня – ІІ дек. серпня) надходження пасовищних кормів забезпечували суданська трава, сорго-суданковий гібрид та сорго. З ІІІ дек. серпня по ІІІ дек. жовтня на корм використовували отави багаторічних трав та соргових культур.
Для повного забезпечення тварин в осінній період пасовищними кормами з урахуванням страхового фонду необхідно збільшувати посіви багаторічних і однорічних культур на 45-50% тобто створювати резервні загони, перший травостій яких може використовуватись для заготівлі сіна, сінажу, силосу а отав – для поповнення пасовищних кормів в вересні - жовтні місяці.
Відповідний набір багаторічних і однорічних кормових культур забезпечував безперебійне надходження пасовищних кормів на протязі 190-200 днів з продуктивністю 25-30 ц/га кормових одиниць збалансованих за протеїном.
Такий пасовищний конвеєр дає можливість утримувати на одному гектарі 9-10 вівцематок, або 1,0-1,3 голів великої рогатої худоби та додатково, з резервних загонів, одержувати сировину для заготівлі грубих і соковитих кормів.