Альний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства вівчарство міжвідомчий тематичний науковий збірник Випуск 35 Нова Каховка «пиел» 2009
| Вид материала | Документы |
- Науковий вісник, 5717.63kb.
- Збірник «студентський науковий вісник» Довідки, 26.92kb.
- Про затвердження Програми інвестиційного розвитку міста Нова Каховка до 2015 року, 735.83kb.
- Про затвердження Програми інвестиційного розвитку міста Нова Каховка до 2015 року, 740.27kb.
- Перелік публікацій кафедри журналістики за 2009 рік, 185.73kb.
- Bene diagnostitur bene curatur (якісна діагностика якісне лікування)/ М. Денисенко//Науковий, 194.1kb.
- Опис сортів та гібридів сільськогосподарських культур поширених по полтавській області, 2983.38kb.
- Заявка на участь у конференції, 82.92kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 360.76kb.
- Регіональний науковий юридичний альманах молодих дослідників українська державність, 2685.65kb.
Список використаної літератури
1. Макаренко П.С. Основні елементи ресурсо- і енергозбереження в луківництві в сучасних умовах // Міжвід. темат. наук. зб.: «Корми і кормовиробництво». – Вип. 51. 2003 р.
2. Топіха І.Н., Бова В.М., Столбуненко С.Г. Економічна оцінка використання зеленої маси пасовищного конвеєра в раціонах м’ясної худоби // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – Вип.. 2/16/. – Миколаїв, 2002 р. – С. – 52-54.
3. Каплуновский С.П., Водопьянов П.А., Бугакова О.П. Создание кормовой базы для овец в Степи УССР// Труды УНИИЖ «Аскания-Нова». – Т. ХІV. Ч. 2. – 1969. – С. 162-173.
4. Макаренко П.С. Культурні пасовища. – К.: Урожай, 1988. – С. 160.
5. Бова В.М. Багаторічні кормові культури у виробництві зелених кормів для овець на півдні України// Міжвід. темат. наук. зб.: “Вівчарство”. – Вип. 27. – К.: Урожай, 1990. – С. 62-64.
6. Кургак В.Г. Організація конвеєрів на сіяних луках// Тваринництво України. – 1995. - № 4. - С. 42-44.
7. Бєлєвич Є.І., Іус Л.М. Однорічні культури для створення резервного випасу на період літньої депресії багаторічних пасовищ в степових районах// Корми і кормовиробництво: Міжвід. темат. наук. зб. – Вінниця: Тезис. 2003. – Вип. 51. – С. 261-263.
8. Шепель М.А. Соргові культури просяться на лани України// Пропозиція. – 2004. - № 6. – С. 54-56.
УДК 631. 529
Інтродукція перспективних рослин дикоростучої флори
Гратило О.Д., канд. с.-г. наук,
Смєнов В.Ф., Смєнова Г.С.
Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
Викладено результати досліджень щодо вивчення та використання інтродуцентів Біосферного заповідника „Асканія-Нова” та інших посушливих регіонів як пасовищного корму в богарних умовах посушливого Степу України. Визначено особливості росту і розвитку рослин, їх кормову продуктивність при пасовищному використанні.
Ключові слова: інтродуценти, урожайність, пасовищна і сінокісна стиглість, пасовища, пасовищний конвеєр
Пасовищне утримання овець і великої рогатої худоби – один із найефективніших способів ведення галузі тваринництва, що в порівнянні зі стійловим майже в два рази знижує собівартість продукції та енерговитрати на її одержання. Але погодні і кліматичні умови нашого регіону стримують розширення періоду використання пасовищної зеленої маси тваринами та знижують продуктивність пасовищ.
Для степової зони півдня України асортимент різностиглих кормових трав і склад травосумішок для пасовищного використання в богарних умовах з урахуванням зональних та екологічних умов ще недостатньо розроблений. Практично не з’ясована роль дикоростучих трав, як цінної структури травостоїв для підвищення їх продуктивного довголіття. Проте світовий і вітчизняний досвід свідчить про можливість рішення цієї проблеми. Це, перш за все, мобілізація ресурсів дикоростучої флори, яка представляє собою багатий арсенал для інтродукції і селекції [1].
Наукові дослідження і практика свідчать, що для створення пасовищного травостою в екстремальних умовах необхідні принципово нові, високоурожайні культури, стійкі до несприятливих умов навколишнього середовища. Вони повинні відрізнятися високою посухо-морозо-солестійкістю, невибагливістю до рівня родючості грунтів і бути продуктивно довголітніми, стійкими до витоптування тваринами [2].
В доступних літературних джерелах даних про видовий набір та особливості створення пасовищного конвеєра в умовах суходолу на основі багаторічних кормових трав дикоростучої флори у поєднанні з традиційними однорічними бобовими та злаковими кормовими культурами не виявлено.
Залучення нових перспективних високоурожайних, посухостійких, високоотавних багаторічних і однорічних трав з різними періодами росту і розвитку рослин сприятиме безперебійному конвеєрному надходженню зелених кормів у пасовищний період.
У складі рослинного різноманіття степу Біосферного заповідника „Асканія-Нова” нараховується більше 400 видів, серед яких можна назвати перспективними у кормовому відношенні майже 100 видів [3]. В той же час середньобагаторічна урожайність зеленої маси природних степових травосумішок не перевищує 25-30 ц/га.
У зв’язку з цим напрямком наших досліджень є пошук і вивчення перспективних у кормовому відношенні, добре пристосованих до місцевих умов дикоростучих трав із природної флори з метою використання їх для створення культурних пасовищ і сінокосів.
На першому етапі досліджень було відібрано лише декілька з них: костриця борозниста, або типчак (Festuca sulcata Hack), житняк гребінчастий ширококолосий (Agropyron cristatrum), стоколос безостий (Bromapsis inermis), грястиця збірна (Dactylis glamerata), пирій повзучий кореневищний (Elytrigia repens L.), конюшина мінлива (Trifolium ambiguum L.), лядвенець рогатий (Lotus corniculatus L.) та колосняк ситниковий (Psathyrostachys juncea), завезений із посушливих регіонів Казахстану.
Методика досліджень. Клімат південного Степу України помірно-континентальний, посушливий, з частими суховіями, тривалість вегетаційного періоду становить 210-220 днів. Річна сума температур вища за 100 досягає 2800-36000, кількість атмосферних опадів за період з квітня по жовтень за середніми багаторічними даними складає 243 мм за рік.
Метеорологічні умови, що склалися за весь період досліджень (2004-2008 рр.), в цілому відповідали середньобагаторічним показникам. Найбільш вологими були 2004 та 2008 роки, коли опадів у вигляді дощу випало 409 та 326 мм відповідно. А 2007 рік відрізнявся жорстокою посухою: з квітня по жовтень було відмічено лише 133 мм опадів. Температура повітря протягом посушливого періоду досліджень перевищувала середній багаторічний показник на 180.
Дослідження проводили в умовах богари на землях Державного підприємства дослідного господарства інституту „Асканія-Нова”, де було закладено дослідні ділянки та колекційні розсадники з насіння, зібраного з дикоростучих рослин Біосферного заповідника „Асканія-Нова” та завезених з інших регіонів.
Експериментальну частину досліджень проводили лабораторно-польовим методом із використанням „Методики проведення дослідів з кормовиробництва” [4] та „Методики опытов на сенокосах и пастбищах” [5].
Вивчали господарсько-корисні ознаки та біологічні особливості відібраних трав цілинного степу та інших степових регіонів.
В дослідах проводили фенологічні спостереження: відмічали строки початку сходів, повні сходи; у злакових після сходів реєстрували повне кущіння, вихід у трубку, колосіння, цвітіння, визрівання насіння; у бобових відмічали фази появи першого і третього трійчастих листочків, галуження, бутонізацію, цвітіння, достигання насіння.
Облік урожайності кормових культур проводили укісно-ваговим методом.
В лабораторних умовах аналізували зразки рослинної зеленої маси на вміст основних поживних речовин.
Результати досліджень. Спостереженнями за ростом і розвитком інтродуцентів, строками настання господарської стиглості і динамікою накопичення рослинами надземної фітомаси, проведеними в 2004-2008 рр., відмічено, що вони досягають господарської стиглості нерівномірно. Найбільшою інтенсивністю росту і розвитку відрізнялися костриця борозниста та колосняк ситниковий, у яких фаза трубкування – початок колосіння (пасовищна стиглість), спостерігалася на 44-46-й день (ІІ дек. квітня), а колосіння-початок цвітіння (сінокісна стиглість) –на 55-60-й день (ІІ дек. травня) від початку вегетації. У іншої групи злакових рослин Біосферного заповідника, вирощених також на дослідних ділянках, до якої входять житняк ширококолосий, грястиця збірна, стоколос безостий, ці фази наставали на 58-62-й (І дек. травня) та на 67-71-й день (ІІІ дек. травня) від початку відростання. Пирій кореневищний досягав пасовищної стиглості на 68-й день, а сінокісної – на 79-й день (ІІ дек. травня та І дек. червня відповідно).
Бобові культури – лядвенець рогатий та конюшина мінлива досягли фази початку бутонізації (пасовищна стиглість) на 41-46-й день (ІІ дек. квітня), а початку цвітіння (сінокісна стиглість) – на 58-й день від початку вегетації (І дек. травня).
Облік урожаю кормової продуктивності досліджуваних інтродуцентів у зволоженому 2004 році показав, що злакові трави цілинного степу, які було відібрано з найкращих зразків попереднього збору в Біосферному заповіднику та висіяно на дослідних ділянках, забезпечили урожайність у фазу початку колосіння від 120,0 до 184,0 ц/га, бобові у фазу бутонізації – 196,3 та 218,0 ц/га.
Обліком урожаю в 2005 році встановлено, що, внаслідок меншої кількості атмосферних опадів під час вегетації інтродуцентів, накопичення надземної фітомаси досліджуваних культур відбувалося повільніше, і під час пасовищної стиглості урожайність зеленої маси злакових трав була нижчою, ніж у попередній рік на 23-40%, а у бобових – на 10-44%.
Урожайність зеленої маси інтродуцентів у 2006 році, середньому за кліматичними показниками, становила: у костриці борознистої – 50,2 ц/га, колосняка сотникового – 148,0, у стоколосу безостого - 264,4, у житняка – 121,0, у грястиці збірної - 80,0 та у пирію – 98,0 ц/га, урожайність конюшини мінливої складала 168 ц/га, а лядвенцю рогатого – 127,0.
Наступний 2007-й відмічено як рік найбільш жорсткої посухи, що різко негативно відзначилося на продуктивності досліджуваних культур, яка по всіх інтродуцентах не перевищувала 33,0- 55,0 ц/га, а посіви лядвенцю рогатого від посухи загинули.
Рік 2008 за кількістю атмосферних опадів був більш насиченим за попередній, що позитивно вплинуло на урожайність зеленої маси більшості досліджуваних культур. Так, у злакових вона була в межах 99,9 -145,0 ц/га, лише у костриці борознистої вона не перевищувала 41,0 ц/га, а грястиця збірна, внаслідок минулої посухи, загинула повністю. Конюшина мінлива забезпечила урожай 170,0 ц/га зеленої маси.
За результатами обліку урожайності, визначення поживної цінності досліджуваних культур проведено розрахунки їх середніх показників за роки досліджень (табл.1).
Середня урожайність зеленої маси костриці борознистої складає 51,2 ц/га, вихід сухої речовини – 19,9, кормових одиниць – 13,5 та перетравного протеїну – 1,50 ц/га; колосняку ситникового – 109,6; 32,3; 21,6; 3,26; житняку ширококолосого – 103,4; 29,4; 17,9; 2,48; грястиці збірної – 88,8; 25,6; 19,7; 1,76; стоколосу безостого – 152,2; 40,9; 30,7; 3,92; пирію кореневищного – 110,6; 34,4; 20,9; 2,94; лядвенцю рогатого – 169,4; 35,2; 29,4; 4,42 та конюшини мінливої – 144,6; 30,6; 26,7; 3,30 ц/га відповідно.
Таблиця 1. Урожайність інтродуцентів (2004-2008 рр.)
| Культура | Зелена маса, ц/га / Суха речовина, ц/га | Корм. од., ц/га /перетравн. протеїну, ц/га | ||||||||||
| 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | Серед. | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | Серед. | |
| Костриця борозниста | 76,8 25,8 | 52,0 23,9 | 50,2 17,1 | 37,3 14,8 | 41,0 17,7 | 51,2 19,9 | 16,1 2,55 | 17,2 1,45 | 16,1 1,57 | 7,8 0,92 | 10,2 1,03 | 13,5 1,50 |
| Колосняк ситниковий | 147,0 38,6 | 114,5 39,6 | 148,0 37,6 | 38,7 10,2 | 99,9 35,4 | 109,6 32,3 | 29,4 4,95 | 22,9 3,39 | 28,1 4,20 | 6,9 1,05 | 25,0 2,70 | 21,6 3,26 |
| Житняк ширококолосий | 148,0 35,5 | 89,0 29,6 | 121,0 29,6 | 40,3 14,3 | 119,0 37,9 | 103,4 29,4 | 22,2 4,05 | 16,0 1,79 | 19,4 3,57 | 9,6 0,96 | 22,6 2,04 | 17,9 2,48 |
| Грястиця збірна | 120,0 28,8 | 121,0 38,0 | 80,0 24,2 | 34,0 11,6 | - | 88,8 25,6 | 26,4 3,12 | 27,8 1,99 | 17,6 1,38 | 7,1 0,56 | - | 19,7 1,76 |
| Пирій кореневищний | 164,4 53,4 | 111,0 35,4 | 98,0 27,0 | 34,5 11,5 | 145,0 44,5 | 110,6 34,4 | 29,5 4,50 | 22,2 2,91 | 18,6 2,59 | 6,5 0,91 | 27,5 3,81 | 20,9 2,94 |
| Стоколос безостий | 184,0 41,8 | 117,0 36,1 | 264,4 61,7 | 55,7 15,1 | 139,7 50,0 | 152,2 40,9 | 36,8 5,08 | 22,2 3,15 | 50,2 7,23 | 10,6 1,51 | 33,5 2,62 | 30,7 3,92 |
| Лядвенець рогатий | 196,3 37,0 | 185,0 42,5 | 127,0 26,0 | - | - | 169,4 35,2 | 29,4 4,78 | 33,3 4,68 | 25,4 3,81 | - | - | 29,4 4,42 |
| Конюшина мінлива | 218,0 47,3 | 134,0 23,9 | 168,0 34,4 | 33,0 8,0 | 170,0 39,4 | 144,6 30,6 | 41,4 5,04 | 25,5 3,08 | 30,2 3,86 | 5,9 0,74 | 30,6 3,74 | 26,7 3,30 |
Висновки. За результатами проведених фенологічних спостережень відмічено, що більш ранньостиглими для пасовищного використання серед інтродуцентів - злаків є костриця борозниста та колосняк ситниковий, середньостиглими – житняк ширококолосий, стоколос безостий та грястиця збірна, пізньостиглим – пирій кореневищний; бобові – лядвенець рогатий та конюшина мінлива є ранньостиглими, що слід враховувати при розробці зеленого пасовищного конвеєра з цих культур.
В результаті багаторічних спостережень найбільш посухостійкими культурами визначено: кострицю борознисту, колосняк ситниковий, житняк ширококолосий, стоколос безостий, пирій кореневищний та конюшину мінливу, а резистентність до тривалих посух у грястиці збірної і лядвенцю рогатого виявлено низькою.
Обліком урожайності інтродуцентів встановлено, що найбільшою продуктивністю і якістю відрізняються стоколос безостий, колосняк ситниковий, пирій кореневищний, житняк ширококолосий, лядвенець рогатий та конюшина мінлива, які здатні забезпечувати високу урожайність зеленої маси та перетравного протеїну з одиниці площі при пасовищному використанні.
За результатами обліку урожаю костриця борозниста не показує високу продуктивність, але є цінною культурою в плані створення пухкої дернини на посівах і дає найбільш ранній пасовищний корм.
Список використаної літератури
1. Утеуш Ю.А. Новые перспективные кормовые культуры. / Ю.А. Утеуш. – К.: Наукова думка, 1991. – 192 с.
2. Нурбаев О.Н. Интродукция дикорастущих растений из семейства злаковых /О.Н. Нурбаев, К.А. Ахметов //Вестник сельскохозяйственной науки Казахстана.–1991.- №7.– С.35-37.
3. Ведєньков Є.П. Результати та перспективи інтродукції трав’янистих рослин в „Асканія-Нова” / Є.П. Ведєньков. //Збірник матеріалів науково-виробничої конференції: „Інтродукція рослин і паркобудівництво”. – Київ: Вид. Наукова думка, 1975. – с.127-134.
4. Бабич А.О. Методика проведення дослідів по кормовиробництву / А.О. Бабич. – К. - : Аграрна наука, 1994. – 78 с.
5. Методика опытов на сенокосах и пастбищах /[под ред. В.Г. Игловикова и др.]. – ВНИИК. –– М., 1971 – Ч.2. - 118 с.
УДК. 636.087.7/636.087.3:636.4
Нові рецепти преміксів для тонкорунних овець на півдні України
Д. В. Єфремов
Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф.Іванова “Асканія-Нова” – Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
Наведено результати досліджень щодо розробки нових рецептур мінеральних та вітамінно-мінеральних преміксів для овець, використання яких у годівлі сприяє збільшенню продуктивних та покращенню репродуктивних ознак, зокрема, настригу митої вовни на 2,4 і 4,7%, динаміки росту і розвитку приплоду на 5,8-6,2% та інтенсивності обміну і засвоєння поживних речовин.
Ключові слова: вівцематки, ягнята, мінеральні речовини, вітаміни, премікс, продуктивність.
Стійке збільшення виробництва продукції вівчарства можливе лише за рахунок якісної кормової бази. Критерієм її раціональної організації є дотримання таких найважливіших принципів, як відповідність зональним, економічним і природним умовам тощо.
Особливу увагу необхідно звертати на забезпечення овець кормами у стійловий період. Вони повинні бути якісними та повністю забезпечувати потреби тварин не тільки у білках, жирах, вуглеводах, але й у мінеральних речовинах та вітамінах, тому що останні відіграють важливу роль в обмінних процесах і формуванні продуктивності тварин.
Наскільки мінеральні речовини та вітаміни необхідні вівцям показують численні дослідження вчених різних країн. Починаючи з вчення В.І. Вернадського і до теперішнього часу наукою та практикою накопичено достатньо великий матеріал про значення макро- мікроелементів і вітамінів в організмі тварин [1,2,3,]. Так, наприклад, для нормального перебігу процесів вовноутворення необхідні не тільки білки, а й ряд мінеральних елементів. Для метаболізму поживних речовин необхідна наявність не лише субстратів і ферментів, а й речовин небілкової природи – кофакторів. Ними можуть слугувати органічні сполуки (вітаміни) чи іони металів [4,5].
Відомо, що мінеральні елементи та певні вітаміни в організмі жуйних не утворюються, тварини повинні отримувати їх з кормом. Але склад останнього змінюється залежно від виду рослин, стадії вегетації, способів заготівлі та зберігання, технології підготовки до згодовування, типу ґрунтів, агротехніки, погодних умов, екологічної ситуації в регіоні. Дослідження хімічного складу кормів типових раціонів для овець у зоні Степу показують, що протягом останнього десятиліття виріс дефіцит макро – (кальцій, фосфор, магній, натрій, сірка) та мікроелементів (міді, цинку, марганцю, кобальту, йоду, селену) і вітамінів (А, Д, Е). Для його подолання впродовж багатьох років використовуються різні кормові засоби, зокрема мінеральні та вітамінно-мінеральні премікси. Справа у тому, що їх виробництво в Україні досить мізерне і не завжди відповідає біогеохімічній провінції, у якій знаходиться господарство, а іноземні компанії у своїх рецептах не враховують хімічний склад кормів певної зони. Для балансування раціонів тонкорунних овець на півдні України до недавнього часу використовувались премікси, рецепти яких були розроблені ще за часів колишнього СРСР (П-80-1-89, ПО-1 та ін.)[6]. Враховуючи те, що з часом відбулося багато змін не тільки у хімічному складі кормів, а і у генетиці тварин ті рецепти вже не допомагають у повній мірі балансувати раціони овець за мінералами та вітамінами. Ця проблема спонукає науковців до розробки нових регіональних преміксів залежно від кормової бази окремо взятого господарства, адже питання мінерального та вітамінного живлення можливо вирішити лише комплексно як за рахунок заготівлі повноцінних кормів, так і при застосуванні різних добавок.
З цією метою було розроблено нові рецепти преміксів та досліджено їх вплив на продуктивні та репродуктивні ознаки вівцематок таврійського типу асканійської тонкорунної породи.
Матеріал і методика досліджень. Експериментальна частина наукової роботи щодо вивчення впливу розроблених рецептів преміксів на продуктивні ознаки і обмінні процеси була проведена на базі вівцеферми ДП ДГ «Асканія-Нова» Чаплинського району Херсонської області. Для досліду було відібрано 51 голову суягних вівцематок вищезазначеного типу, яких з урахуванням віку, живої маси розподілили на 3 групи (n=17 у кожній). Напротязі досліду вівцематки піддослідних груп в складі раціону (силос кукурудзяний 3,5 - 4,0; сіно суданкове – 0,8, люцернове – 0,7, концкорм - 0,5 кг/гол. у зимовий та 8 кг/гол. зелених кормів і концкорм - 0,5 кг - у весняно-літній період) отримували комбікорм одного складу, до якого було введено типові для південного регіону зернові інгредієнти (% за масою комбікорму): ячмінь – 24; пшениця – 25; кукурудза – 14; рисова мучка – 15; макуха соняшникова – 18; монокальційфосфат –2; кухонна сіль – 1 та премікс - 1. За поживною цінністю в 1 кг комбікорму містилось 1 корм. од. і 130 г перетравного протеїну, кальцію - 5,5 і фосфору - 8,4 г. Згідно запланованої схеми досліду вівцематки контрольної групи у складі комбікорму отримували стандартний премікс П-80-1-89 (1% за масою комбікорму), а їх аналоги з І та ІІ дослідних груп - експериментальні премікси №1 і №2.
З метою визначення ефективності використання преміксів у годівлі вівцематок було вивчено репродуктивні та продуктивні ознаки. Динаміку живої маси отриманого приплоду визначали шляхом їх індивідуального зважування при народженні, у 21 день та по місяцям до відлучення (4 міс.). Відбір зразків вовни та її фізико-механічний аналіз проводили за загальноприйнятими методиками. На фоні науково-господарського експерименту на трьох вівцематках з кожної групи проведено балансовий дослід. Для контролю стану здоров’я та ходу обмінних процесів були відібрані зразки крові. Усі дані, отримані у дослідженнях, статистично оброблені методами варіаційної статистики за Н.А. Плохинським [7].
Результати досліджень. Аналіз даних фактичного споживання кормів показав, що протягом дослідного періоду міжгрупова різниця у використанні кормів матками піддослідних груп коливалася у незначних межах.
За результатами ягніння (табл. 1) встановлено, що плодючість вівцематок ІІ дослідної групи була більшою від аналогів з контрольної на 11,8%, а І дослідної – на 5,9%.
Таблиця 1. Результати ягніння піддослідних маток
| Група | Обягни-лося вівцематок | Одержано ягнят | Плодю-чість, % | ||
| всього | В тому числі | ||||
| одинаків | двійнят | ||||
| Контрольна | 17 | 21 | 13 | 8 | 123,5 |
| І дослідна | 17 | 22 | 12 | 10 | 129,4 |
| ІІ дослідна | 17 | 23 | 11 | 12 | 135,3 |