Альний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства вівчарство міжвідомчий тематичний науковий збірник Випуск 35 Нова Каховка «пиел» 2009
| Вид материала | Документы |
- Науковий вісник, 5717.63kb.
- Збірник «студентський науковий вісник» Довідки, 26.92kb.
- Про затвердження Програми інвестиційного розвитку міста Нова Каховка до 2015 року, 735.83kb.
- Про затвердження Програми інвестиційного розвитку міста Нова Каховка до 2015 року, 740.27kb.
- Перелік публікацій кафедри журналістики за 2009 рік, 185.73kb.
- Bene diagnostitur bene curatur (якісна діагностика якісне лікування)/ М. Денисенко//Науковий, 194.1kb.
- Опис сортів та гібридів сільськогосподарських культур поширених по полтавській області, 2983.38kb.
- Заявка на участь у конференції, 82.92kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 360.76kb.
- Регіональний науковий юридичний альманах молодих дослідників українська державність, 2685.65kb.
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК
ІНСТИТУТ ТВАРИННИЦТВА СТЕПОВИХ РАЙОНІВ
ім. М.Ф. ІВАНОВА «АСКАНІЯ-НОВА» -
НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ
СЕЛЕКЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНИЙ ЦЕНТР З ВІВЧАРСТВА
ВІВЧАРСТВО
Міжвідомчий тематичний
науковий збірник
Випуск 35
Нова Каховка
«ПИЕЛ»
2009
УДК 636.32/38
Вівчарство: Міжвідомчий тематичний науковий збірник. Випуск 35
У збірнику висвітлено проблеми вівчарства, зокрема селекційно-племінної роботи з вівцями асканійської тонкорунної, каракульської, асканійської м’ясо-вовнової, цигайської, гірськокарпатської та інших порід, технології виробництва і переробки продукції вівчарства, використання імуногенетичних, біотехнологічних прийомів селекції, кормовиробництва, годівлі та економіки галузі
Рекомендовано до друку вченою радою Інституту тваринництва степових районів «Асканія-Нова». Протокол № 7 від 17 серпня 2009 р.
Реєстраційне свідоцтво
Сер. КВ № 985 від 04.10.94 р.
Редакційна колегія:
| ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР: | к.с.-г.н. В.І. Вороненко |
| ЗАСТУПНИК ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА: | д. с.-г.н. В.М. Іовенко |
д. с.-г.н. П.І. Польська, д. с.-г.н. Л.Ф. Крилова,
д.с.-г.н., проф. Т.І. Нежлукченко,д.с.-г.н., проф. Б.О. Вовченко,
к.с-г.н. П.Г. Жарук,к.с.-г. наук Т.Г. Болотова, В.П. Тараненко, В.П. Мусієнко
| Відповідальний секретар: | к. екон.н. Л.В. Жарук |
Перекладач Труш А.В.
Адреса редакційної колегії:
75230, смт. Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області,
Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства тел./факс(05538) 6-16-55
Для науковців і спеціалістів сільського господарства
За достовірність поданого матеріалу відповідальність
несуть автори
© Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова
«Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний
центр з вівчарства
УДК 636.32/.38.082.23
ДО 75-РІЧЧЯ АСКАНІЙСЬКОЇ ТОНКОРУННОЇ
ПОРОДИ ОВЕЦЬ
В.М. Іовенко, д-р с.-г. наук,
Т.Г. Болотова, О.М. Крилова,
О.Г. Антонець, кандидати с.-г. наук
О.В. Беседін
Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова
“Асканія-Нова” – Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
Наведено в ретроспективі історію створення та розвитку першої вітчизняної породи овець – асканійської тонкорунної. Показано стан даного генофонду на сьогодні і перспективи його подальшого функціонування.
Ключові слова: порода, вівці, барани, вівцематки, жива маса, настриг митої вовни, мериноси, Асканія-Нова.
У 2009 році виповнюється 75 років з часу створення першої вітчизняної породи овець – асканійської тонкорунної, яка завдяки своїм високим племінним та продуктивним якостям мала великий вплив на розвиток племінного вівчарства в колишньому СРСР і країнах соціалістичної співдружності.
Тонкорунних овець на півдні України розводять вже більше 200 років. Ще у 1803 році відомий вівчар Рув’є завіз із Іспанії на острів Джарилгач 100 мериносових баранів, а ще через чотири роки із Саксонії 487 баранів та 948 вівцематок. Це поголів’я стало основою тонкорунного вівчарства у Таврійській губернії. Він схрещував завезених мериносових баранів з цигайськими вівцематками і в 1820 році у нього вже було 37 тисяч мериносових овець [1].
Мериносове вівчарство в Асканії-Нова бере свій початок з 1828 року, коли згідно з указом царя Миколи I німецькому герцогу Ангальт-Кеттенському було продано 48 тисяч десятин земель для розведення мериносових овець. У 1828-1830 роках з герцогства сюди було перегнано більше 10,5 тисяч мериносових овець. Впродовж трьох десятків років перебування під управлінням герцогів Ангальт-Кеттенського і Ангальт-Дессауського вівчарство Асканії-Нова зазнавало як значного росту чисельності поголів’я і продуктивності, так і катастрофічного скорочення, яке було обумовлене періодичними жорстокими посухами.
Вирішальне значення для розвитку асканійського мериносового вівчарства мала виробнича, економічна і організаційна робота німецьких колоністів Фальц-Фейнів, які у 1856 році купили маєток Асканія-Нова, в якому на той час нараховувалося 49 тисяч овець. У 1867 році чисельність асканійського стада була найбільшою – 94 тисяч голів. У подальшому чисельність овець на півдні Росії скорочується внаслідок значного зростання цін на зерно і виходом на світовий ринок тонкої вовни з Австралії та США [8].
Період із дня свого створення і до 50-60 років XIX століття в Асканії-Нова можна вважати роками панування електорального типу овець, у 70 роках – типу інфантадо, а у 90-х роках – типу камвольного мериноса рамбульє.
Асканійське стадо овець бонітували найкращі спеціалісти з Німеччини: Франц Білліб, Фальц (зять Фейна), Байор, Фель, Гейне, Кудле. З 1906 року для бонітування та керівництва селекційною роботою був запрошений професор М.Ф. Іванов, який працював з асканійським стадом до 1917 року. У післяреволюційні роки бонітування овець не проводили і воно було відновлено лише у 1922 році. Його проводили М.В. Дюмін, І.Д. Друльов, а з 1925 по 1935 роки у асканійському стаді знову працював М.Ф. Іванов [4].
Статистичні матеріали по вівчарству Асканії-Нова за період 1867-1927 роки були опрацьовані Л.К. Гребенем (табл. 1). Згідно з цими даними середній настриг немитої вовни з овець типу інфантадо становив 3,20-3,24 кілограма, з переходом до камвольного напрямку цей показник збільшився до 3,85-4,47 кг.
Таблиця 1. Продуктивність мериносових овець в Асканії-Нова у 1867-1927 рр.
| Роки | Чисельність овець, голів | Середній настриг вовни на вівцю, кг | Вихід чистої вовни, % | |
| немитої | митої | |||
| 1867-1876 | 78882 | 3,20 | 1,25 | 39,2 |
| 1877-1886 | 64608 | 3,24 | 1,32 | 40,9 |
| 1887-1896 | 69228 | 3,85 | 1,17 | 30,4 |
| 1897-1906 | 38601 | 4,47 | 1,39 | 31,2 |
| 1921 | 4737 | 3,98 | – | – |
| 1924 | 8561 | 3,85 | 1,25 | 32,5 |
| 1925 | 9873 | 5,81 | 1,90 | 33,0 |
| 1926 | 12115 | 5,44 | 2,15 | 39,5 |
| 1927 | 13475 | 5,20 | 1,98 | 38,0 |
З моменту свого заснування і до 1925 року асканійське стадо було товарним. Невелика елітна група вівцематок слугувала для отримання баранів для власного стада, а для елітного стада баранів завозили із-за кордону, або з російських племінних стад (табл. 2).
Таблиця 2. Завезення баранів-плідників в асканійське стадо
у 1866-1913 рр.
| Роки | Кількість завезених баранів, гол | Тип вовни стада | Звідки завезені барани |
| 1866 | 8 | негретті | з Померанії |
| 1870 | 11 | рамбульє | з Німеччини |
| 1879 | 19 | рамбульє | з Німеччини |
| 1881 | 9 | мазаєвський меринос | від Мазаєва |
| 1892 | 13 | рамбульє | з Німеччини |
| 1892 | 3 | бесскладчастий рамбульє | з Німеччини |
| 1912 | 3 | рамбульє негретті | від Прутченко |
| 1913 | 12 | прекос | з Німеччини |
У роки громадянської війни асканійське вівчарство зазнало великих втрат. За даними Гребеня Л.К. поголів’я скоротилося більше, ніж у 8,5 разів і склало на початок 1922 року 4,7 тисяч проти 40 тисяч овець у 1917 році [1].
Радянський уряд турбувався про розвиток мериносового вівчарства і вже у 1919 році був підписаний декрет «Про охорону і розвиток тонкорунного (мериносового) вівчарства», що сприяло поступовому відновленню галузі.
У 1925 році в Асканії-Нова М.Ф. Іванов разом з Л.К. Гребенем та іншими співробітниками розпочали роботу стосовно створення нової породи тонкорунних овець. Стадо після громадянської війни втратило свої позитивні якості, так біля 65% вівцематок мали коротку (5-6 см) вовну та, взагалі, поголів’я овець було дуже різнорідним. За даними бонітування цього ж року вовну 70 якості мали 26,6% маток, 64 якості - 32,2% і 60 якості - 40,2%, до елітної групи було відібрано лише 6 баранів і 210 маток [2].
У тому ж році із США в Асканію-Нова було завезено 23 барани і 100 вівцематок американського рамбульє, а з Німеччини – 40 голів м’ясних мериносів-прекосів. Ці партії овець, відібрані М.Ф. Івановим, мали позитивний вплив на покращення місцевих маток, у них збільшилася густота вовни, покращилися м’ясні форми. Саме завезення цих, кращих на той час за вовновою і м’ясною продуктивністю овець, тонкорунних порід, стало підгрунттям для створення першої вітчизняної породи.
При створенні асканійської породи овець М.Ф. Івановим було розроблено і оприлюднено методику, яка згодом стала класичною. У подальшому її широко використовували для створення і удосконалення багатьох порід овець та інших видів сільськогосподарських тварин.
М.Ф. Іванов у елітній групі вів селекцію за такою методикою:
- виділення та консолідація кращих генотипів і їх розмноження;
- створення з кращих генотипів високопродуктивних ліній;
- поглинання кращими генотипами гірших;
- створення шляхом комбінації нових високоякісних генотипів, які відповідали бажаному типові.
Для створення в стаді високопродуктивних генотипів застосовувався як однорідний, так і різнорідний підбір. Елітних баранів перевіряли за якістю потомків, на кращих баранів-поліпшувачів було закладено лінії.
За даними М.Ф. Іванова на час апробації (1935 р.) у породі було створено 7 ліній, родоначальниками яких були барани-плід-ники як асканійського походження (1/24, 7/23 і 2/26), так і американського рамбульє (1672, 8040, 8060 і 12/28). Значні питомі частки мали три лінії – 1/24, 8040 і 8060, решту ліній використовували нетривалий період для спеціальних цілей. Лінія 1/24 відповідала бажаному типу породи, для лінії 8060 характерною була підвищена складчастість, а для лінії 8040 – більша довжина вовни [4]. У стаді вирощували високоякісних племінних баранів з рекордними показниками продуктивності. У 1930 році від барана 14/28 у дворічному віці настригли 18 кг вовни, баран 758/33 при живій масі 152 кг мав настриг 17,2 кг, баран 527 «Красавчик»» мав живу масу весною 152 кг, а на кінець року - 171 кг.
Виведенню асканійської породи сприяло створення племінної бази тонкорунного вівчарства, що дало можливість відмовитися від імпорту тварин із закордону для поліпшення товарних господарств. За пропозицією М.Ф. Іванова у 1932-1935 рр. було створено мережу племінних господарств з розведення овець асканійської породи та виробництва в них племінного молодняку для колгоспів і радгоспів півдня України [5].
Така організація племінної роботи разом з використанням штучного осіменіння вівцематок забезпечила швидке поширення овець породи на півдні України. За даними перепису 1939 року на Україні нараховувалося більше 600 тисяч овець асканійської породи і її помісей. Продуктивність племінних стад у цей час збільшилася. Так, у господарстві інституту "Асканія-Нова" – до 6,4 кг, племрадгоспі "Червоний чабан" – до 6,05 кг, на кращих племфермах Генічеського держплемрозплідника – до 5,3 кг та вище.
У роки Великої Вітчизняної війни порода зазнала великих втрат. Поголів’я, що збереглося (639 голів на племінних і близько 800 голів на товарних фермах), стало основою для післявоєнного відновлення породи [3].
Робота з відновлення, розмноження та поліпшення продуктивних якостей овець породи здійснена у 1945-1960 роках. Поглинальне схрещування проводили з ретельним використанням положень методики М.Ф. Іванова. Баранів асканійської тонкорунної породи використовували на вівцематках різних порід: грубововнових, курдючних, напівтонкорунних (цигайських) і тонкорунних: кавказької, ставропольської і радянського мериноса. Ця тривала і кропітка робота була здійснена провідними вченими і спеціалістами галузі: Л.К. Гребенем, К.О. Бозріковим, К.П. Летучевим, І.Д. Козловим, З.В. Спєшнєвою, О.П. Толмачовим, М.Г. Капровою, І.К. Павлюком, В.А. Бібіком, П.Д. Ганжою, С.І. Шестопальком та іншими [5].
З 1956 по 1958 роки проведено апробацію племінних заводів асканійської породи: "Асканія-Нова" і "Червоний чабан" Херсонської та "Комуніст" Запорізької областей. В 1960 році чисельність овець породи досягла 2,2 мільйона голів, або 30 відсотків порідного поголів’я овець в Україні.
Збільшенню чисельності і продуктивності тварин, поліпшенню класності стад сприяло будівництво тваринницьких приміщень та створення оптимальних умов годівлі і утримання овець (табл. 3).
Середній настриг немитої вовни в племінних заводах досяг 6,2-7,1 кг. Було отримано тварин з рекордною продуктивністю: жива маса барана № 77 становила 183 кг (племзавод "Асканія-Нова"), настриг немитої вовни барана № 40 - 30,6 кг (племзавод "Червоний чабан"), жива маса вівцематки № 5116 - 120 кг (племзавод "Асканія-Нова").
У період відновлення заводських стад в залежності від якості баранів і типу вихідних вівцематок, їх лінійної належності в племзаводах створено три основних заводських типи овець асканійської тонкорунної породи, які відрізнялися за конституціонально-продуктивними якостями. Заводський тип овець племзаводу "Асканія-Нова", як основний для асканійської тонкорунної породи, відрізнявся міцною конституцією, помірною складчастістю шкіри на шиї та найбільш крупними тваринами, які поєднували високу вовнову і м’ясну продуктивність.
Заводський тип овець племзаводу "Червоний чабан" характеризувався міцною конституцією з відхиленням у бік вовновості, середньою величиною, більшою складчастістю порівняно з іншими заводськими типами, з довгою вирівняною за тониною вовною, чітко вираженою звивистістю штапелю, білим і світлим кольором жиропоту з високими захисними властивостями.
Таблиця 3. Динаміка чисельності і продуктивності овець в племзаводах породи за 1952-1960 рр.
| Показник | "Асканія-Нова" | "Червоний чабан" | "Комуніст" | ||||||
| 1952 | 1954 | 1960 | 1952 | 1954 | 1960 | 1952 | 1954 | 1960 | |
| барани-плідники | |||||||||
| Всьо-го, голів | 81 | 65 | 41 | 40 | 43 | 42 | 30 | 42 | 40 |
| Жива маса, кг | 132,4 | 121,0 | 128 | 115,7 | 125,0 | 120,0 | 101,0 | 110,3 | 130,0 |
| Маса руна, кг | 18,3 | 16,8 | 17,8 | 14,4 | 14,8 | 16,0 | 12,6 | 15,0 | 17,1 |
| Довжина вовни, см | 8,2 | 8,3 | 9,3 | 8,5 | 8,7 | 9,2 | 8,3 | 8,7 | 9,1 |
| вівцематки | |||||||||
| Всьо-го, голів | 2310 | 3100 | 4407 | 7495 | 7106 | 9259 | 3439 | 3831 | 7314 |
| Жива маса, кг | 58,7 | 57,0 | 56,5 | 50,8 | 49,2 | 52,2 | 53,3 | 52,0 | 53,9 |
| Маса руна, кг | 5,6 | 6,0 | 6,6 | 5,1 | 6,1 | 6,6 | 6,2 | 6,2 | 5,3 |
| барани річного віку | |||||||||
| Всьо-го, голів | 836 | 647 | 1187 | 2239 | 2727 | 3330 | 561 | 907 | 2055 |
| Жива маса, кг | 59,4 | 55,2 | 60,4 | 47,4 | 50,4 | 52,0 | 53,0 | 60,0 | 65,5 |
| Маса руна, кг | 8,0 | 9,1 | 7,7 | 5,4 | 6,2 | 7,1 | 6,4 | 9,2 | 8,6 |
| Дов-жина вовни, см | 8,3 | 8,4 | 8,7 | 7,7 | 8,2 | 8,9 | 8,3 | 8,4 | 9,8 |
| ярки річного віку | |||||||||
| Всьо-го, голів | 1490 | 1030 | 1750 | 2243 | 1947 | 3725 | 2438 | 2389 | 3121 |
| Жива маса, кг | 48,2 | 43,4 | 43,5 | 36,3 | 44,0 | 38,9 | 39,9 | 41,4 | 41,6 |
| Маса руна, кг | 6,5 | 7,2 | 6,5 | 4,9 | 5,7 | 5,8 | 5,3 | 6,3 | 6,0 |
| Дов-жина вов-ни, см | 8,7 | 8,2 | 8,6 | 8,4 | 8,8 | 8,9 | 8,2 | 8,3 | 9,4 |
| по стаду | |||||||||
| Всьо-го, голів | 4636 | 4842 | 7385 | 12017 | 11823 | 16356 | 6468 | 7169 | 12530 |
| Маса руна, кг | 7,0 | 7,1 | 7,1 | 5,1 | 6,1 | 6,6 | 5,7 | 6,3 | 6,2 |
Заводський тип овець племзаводу "Комуніст" відрізнявся міцною конституцією, вдалим поєднанням достатньо крупної величини з високими вовновими якостями: довжиною, густотою, чіткою звивистістю, вирівняністю, світлим жиропотом.
За період відновлення породи було створено нові лінії баранів 758, 952, 579 і 1106, які одночасно з традиційними лініями 1/24, 8040 і 8060 складали структуру стад практично кожного з трьох племінних заводів [5].
У наступний період (1960-1980 рр.) асканійську породу овець удосконалювали методом чистопорідної селекції в заводських стадах. В цей час у племзаводі Червоний чабан створено чотири заводські лінії баранів: 40, 49, 311 (1966 рік) і 100 (1978 рік). Авторами їх є О.П. Толмачов, В.А. Левінський, М.В. Штомпель. М.Г. Капрова та інші.
У племзаводі Комуніст авторським колективом у складі І.Д. Козлова, З.В. Спєшнєвої, І.К. Павлюка, В.Г. Бібіка, М.А. Овчаренка, В.П. Нікітіна було також створено чотири заводські лінії баранів - 8310, 1920 (1964 рік) та 81, 760 (1978 рік).
У 1980 році генеалогічну структуру асканійської тонкорунної породи складали 15 ліній, в тому числі у племзаводах "Асканія-Нова" - 7, "Червоний чабан" та "Комуніст" - по 4 заводських лінії. В цей час порода налічувала 1,6 мільйона голів і її племінну базу складали 6 племінних заводів, 7 племінних радгоспів та 30 племінних ферм. На той час чисельність стад у племзаводах досягла свого максимуму, була підвищена продуктивність тварин і поліпшені якісні характеристики вовни (табл. 4).
Зростаючі вимоги переробної промисловості до якості вовни поставили нове завдання щодо удосконалення асканійської породи та створення племінних стад з високими настригами і поліпшеними характеристиками вовни. У зв’язку з цим науковці інституту "Асканія-Нова" спільно із фахівцями провідних племзаводів з 1979 року розпочали методом внутріпорідної селекції цілеспрямовану роботу стосовно створення перспективного типу асканійських тонкорунних овець.
Позитивні наслідки використання в 1971-1980 рр. австралійських мериносів у племінних стадах алтайської, ставропольської, грозненської, киргизької та інших тонкорунних порід стали підставою для прийняття рішення щодо прилиття крові й асканійській породі, яке розпочали з 1981 року.
При створенні перспективного типу та нових австралізованих ліній за основу було взято методику академіка М.Ф. Іванова.
При схрещуванні асканійських тонкорунних маток з австралійськими мериносовими баранами було поставлено ряд завдань.