Націоналізм на сторожі традиції (замість передмови)
| Вид материала | Документы |
- Замість передмови, 778.47kb.
- Український націоналізм «Націоналізм» в українській інтелектуальній традиції Історична, 357.78kb.
- Поняття політичної свідомості: націоналізм та національна ідея наталія Вільчинська, 71.11kb.
- Націоналізм І демократія, 88.62kb.
- План: Сімейні традиції як засіб передачі дітям досвіду старших поколінь. Трудові традиції, 25.9kb.
- Ернест Ґелнер, 3635.91kb.
- Український націоналізм, 786.86kb.
- Термінологічні проблеми Генеза: «примордіалісти» Модерністська альтернатива Національна, 610.41kb.
- Зимові народні свята. Традиції, вірування та звичаї українців півдня, 293.19kb.
- Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики, 407.74kb.
НАЦІОНАЛІЗМ НА СТОРОЖІ ТРАДИЦІЇ
(замість передмови)
Поява другої частини збірки „Націоналізм у світі" завдячує насамперед побажанням зацікавлених читачів. Актуальність подібних публікацій підтвердилася неабияким резонансом, котрий викликала збірка, видана Молодіжним Конгресом кілька місяців тому.
„У книжці переконливо показано, що у світі відбувається не стирання кордонів між конкретними націями та поступове розмивання і зникнення самих націй, як того хотілося б декому, а навпаки - триває розкріпачення досі бездержавних або не повністю визволених націй, активізувалося піднесення правдивого національного світогляду, заснованого на ідеї множинності культурно-ментальних виявів людського єства, точиться жорстока та безкомпромісна боротьба з імперіалізмом та шовінізмом. У передмові обстоюється теза про те, що на часі вже давно розв'язання проблеми солідаризації зусиль націоналістів та традиціоналістів цілого світу задля відсічі „уніфікаторам" та „глобалізаторам" різного роду", - читаємо у рецензії Святослава Слобідського на першу частину збірки.
Тож Молодіжний Конгрес, в середовищі якого дана тема викликає неабияке зацікавлення (всі статті цього збірника написані членами Молодіжного Конгресу) подає до уваги читача черговий випуск серії Бібліотечки молодого націоналіста", присвячений огляду націоналістичних рухів у світі, їх історії, сучасного стану та перспектив.
Матеріали брошури не лише повчальні та пізнавальні, але, значною мірою, мають і прикладне значення, можуть прислужитися розвитку українського націоналістичного руху на сучасному етапі.
Читаючи матеріали збірки, вкотре пересвідчуємося, що „є нації, є боротьба між ними, є націоналізм" (Д.Донцов). Націоналізм, який є головною рушійною силою історії, захисником інтересів Нації, дороговказом на її шляху в майбутнє.
Віктор Рог, Голова Молодіжного Конґресу Українських Націоналістів
м.Київ
Італійський соціальний рух: на шляху до влади
На фоні невпинного росту популярності Італійського Соціального Руху („Мовіменто Сочіяле Італіяно") Алесандри Муссоліні в Італії виглядає цікавим історія цього руху.
Перехідною формою між „старим" і „новим" націоналізмом в Італії став рух „Уомо куалюнкуе" (“Кожен"), що був заснований у серпні 1945р. Ця організація ставила за мету згуртувати сили, підготувати грунт для створення впливової і сильної національної партії нового типу.
Офіційне оформлення національного руху відбулося 26 грудня 1946р. В цей день ідейні спадкоємці дуче зібралися і проголосили створення Італійського соціального руху (ІСР). До його складу увійшли такі відомі діячі як Джузеппе Ботаі, Юліус Евола, Чезаре Марія де Веккі. Ядром його стала „Уомо куалюнкуе", а також „Італійська армія відродження" і „Антикомуністичні загони". Генеральним секретарем ІСР (в італійській транскрипції МSІ) призначили Дж.Альміранте, який в „Італійський соціальній республіці" Муссоліні займав чільну посаду помічника міністра культури.
У програмовій декларації та інших офіційних документах ІСР були вимоги „права громадян на працю" і „участь трудящих в управлінні підприємствами", в декларації містилися заклики до захисту приватної власності з боку держави, „відновлення авторитету влади" і скасування „надзвичайного законодавства".
Всередині ІСР розпочалася боротьба „поміркованої" і „радикальної" течій. На перших порах переважав вплив представників останньої, на чолі з керівником партії Альміранте. У 1950 році гору взяли „помірковані" і Альміранте пішов у відставку. Генеральним секретарем ІСР став колишній заступник міністра зв'язку в уряді Б.Муссоліні А.Марсаніг: прихильник „легальної діяльності".
Як наслідок, вже на початку 50-х років керівництво ІСР повідомляло, що в лавах партії налічується до 600 тис. чоловік.
В той час ІСР випускав близько ЗО газет і журналів, які в основному займалися реабілітацією італійської історії. ІСР було засновано „Італійську національну конфедерацію профспілок трудящих". Помітних результатів вдалось досягнути „Університетському фронту національної дії", який розгорнув широку і активну діяльність у вищих наукових закладах країни. Його роботі сприяло те, що викладачі дотримувались переважно національно-консервативних поглядів.
„Італійський соціальний рух" шукав посилення свого політичного впливу і на шляху парламентської діяльності. На виборах до італійського парламенту 1953 року ІСР зібрав понад 1,5 мільйона голосів (5%), отримавши 29 депутатських мандатів у палаті депутатів і у сенаті.
Під кінець 50-х років в ІСР активізувалися угрупування, які вимагали переходу від чисто легальної діяльності до більш рішучих акцій, спрямованих насамперед проти комуністичних організацій і „п'ятої колони". У 1957р. від партії відокремилась досить чисельна група радикалів на чолі з Піно Рауті, яка згодом заснувала свою організацію — „Новий порядок". У 1959р. виникла група „Національний юнацький авангард". І, хоча ці угрупування існували незалежно від ІСР, критикуючи його за „недостатню рішучість", всі ці організації взаємно доповнювали одна одну.
Наприкінці 60-х в Італії загострюється політична ситуація, настає економічна і політична криза. В цей час Генеральним секретарем ІСР знову став Альміранте, який заявив, що ІСР є насправді єдиною національною силою, здатною протистояти червоному теророві, котрий загрожує країні.
В цей же час активізуються й інші радикальні організації. Особливого розголосу набув „Національний Фронт", заснований князем Боргезе. “Ми — патріоти, ми — борці. Ми боремось за сильне керівництво. Нема свободи в країні, де не поважають закони, а в Італії ось уже двадцять років не вдається добитися поваги до законів..." , — наголошував він. Прагнення керівництва ІСР до об'єднання правих антикомуністичних сил знайшло свій вияв у зближенні з організацією монархістів. У 1972р. ці дві партії об'єдналися під назвою італійський соціальний рух — Національні праві сили" (ІСР-НПС). Цей крок сприяв зростанню лав ІСР ще приблизно на 100 тисяч нових членів, значна частина яких була військовослужбовцями.
Для ведення роботи серед різних груп населення ІСР створив ряд підручних організацій. Найчисленніша з них — профспілкове об'єднання “Молодіжний фронт", що діє при ІСР, веде націоналістичну пропаганду серед шкільної молоді. На початку 70-х років до нього входило близько 120 тисяч юнаків. Значний вплив у вищих навчальних закладах мала студентська організація ФУАН, яка в 70-х роках налічувала в своїх лавах понад 20 тисяч членів. Крім того, було сформовано ударні молодіжні підрозділи, одним з обов'язків яких була охорона зборів і акцій ІСР.
Керівництво ІСР веде досить жваву парламентську діяльність. Так, на парламентських виборах 1983 року блок ІСР-НПС одержав понад 2 мільйони голосів, або 7,3% голосів проти 5,3% у 1979 році.
Окремо слід сказати про участь у виборах до місцевих органів влади. У 1972 році ІСР мав своїх представників у 19 регіональних парламентах, майже у всіх провінційних радах, а також у радах 1500 міст і общин. Більше як у 100 містах і общинах члени партії стали бургомістрами.
У квітні 1978 року у Римі відбулася зустріч лідерів ІСР-НПС, французької „Партії нових сил" та іспанської організації “Нова сила”. ІСР-НПС була представлена Дж.Альміранте і всіма членами правління, французька „Партія нових сил" — Ж.Д.Тиксьє-Віньянкуром, Іспанська „Нова сила" — Бласко Піньяром та іншими членами керівництва. Учасники збору оголосили про створення організації „Праві сили Європи" (ПСЄ), яку Альміранте назвав лише “першим ядром значно ширшого об'єднання". Вони прийняли Декларацію, в якій закликали національні праві сили Європи до новоутвореного блоку. Йшлося в першу чергу про консолідацію напередодні чергових виборів до Європейського парламенту, на яких ІСР-НПС вдалося здобути 4 мандати.
Успішними для націоналістів були і вибори до Європарламенту 1984р. Поряд з п'ятьма представниками ІСР-НПС до нього пройшло 11 депутатів від французького „Національного фронту" і один від грецького „Національного політичного союзу".
Вибори до місцевих органів влади, що відбулися у 1985 році, підтвердили зростання політичного впливу ІСР-НПС. Найбільших успіхів праві сили досягли в південних районах Італії. У Неаполі в 1972 році за ІСР голосувало 26,4 відсотки виборців, у Катанії – 30,6%, Реджо-ді-Калабрії -36,3%.
Саме в цей час активізують свою діяльність „бойові" організації “Національний авангард", „Новий порядок", „Національний фронт", „Загони дії Муссоліні", „Рух революційної дії" тощо. У 1977 році в Італії налічувалось 34 подібні угрупування.
В грудні 1987 року пішов у відставку Дж.Альміранте, Його наступником став 36-літній керівник молодіжної секції ІСР Дж.Фіні. “Повоєнний період закінчився!" — заявив він.
На початку 1992р. за списком ІСР у виборчих бюлетенях зареєструвалася 28-річна Алесандра Муссоліні (онука Беніто Муссоліні і племінниця Софі Лорен), „Італію потрібно очистити від злодіїв і сміття. У нас зараз брехлива демократія", — стверджує Алесандра. Вона вважає, що усі біди Італії від того, що нею керують люди, які були не батьками, а вітчимами для італійців. Вони думають лише про власну вигоду, а не про націю і державу, і довели велику країну до рівня „третього світу".
А.Муссоліні виступає проти абортів, розлучень та міграції, проти безладдя, корупції, анархії і злочинності, з якими дід її справився досить швидко.
Під час муніципальних виборів у листопаді 1993 року націоналістам вдалося сильно прорватися, скориставшись відступом ліберальних партій, які були ослаблені звинуваченням в хабарництві. В Римі чи Неаполі вони мобілізували громадську думку. У державному масштабі ІСР набрав близько 20% голосів. Тепер він виступає як представник тих сил, які прагнуть відновити порядок. Під час муніципальних виборів 1993 року, кандидати від ІСР як в Римі так і в Неаполі отримали більш ніж задовільні результати (47% голосів у Фієсті і Римі, 44% в Неаполі).
Сьогодні всі змушені рахуватися з націоналістами, ідеї яких знаходять широкий відгук серед багатьох категорій населення. Вибори до палати депутатів, що відбулися в березні 1994 року, дали можливість ІСР знову включитися в національно-політичну гру. Будучи союзником Сільвіо Берлусконі під назвою „Національній альянс", в рамках блоку „Форца Італія", ІСР скористався динамікою, яка була таким чином створена. Його лідер Джанкарло Фіні бажає і надалі втілювати національні та патріотичні цінності. Дискредитація демоліберальних партій дала можливість націоналістам перебрати в них значний електорат в Центральній та Південній Італії, включаючи, між іншим, голоси протесту пролетаріату великих міст Півдня Італії.
На виборах 1994 року мера в Неаполі Алесандра Мусоліні набрала понад 44% голосів виборців, що свідчить про неабияку популярність ідей, нею проголошуваних. „Так, ми ідемо до нового століття і повернути назад нас неможливо", — стверджує вона. — Італійський Соціальний Рух — на шляху до Перемоги!