Geum.ru

Націоналізм на сторожі традиції (замість передмови)

Вид материалаДокументы

Содержание


Андрій Левус
Литва. Шлях до волі
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

Андрій Левус


До речі:

“Тоталітарні тенденції західного суспільства роблять традиційні шляхи Протесту неефективними і, можливо, навіть небезпечними, оскільки вони зберігають ілюзію верховенства народу".
Герберт Маркізе



Литва. Шлях до волі

„Воля не є здобутою, поки за нею не заплачено кров'ю", - цю істину підтвердили і продовжують підтверджувати українці, італійці, чеченці, курди, грузини, афганці, естонці, латиші та багато інших націй, її підтвердили й литовці, які 1990р. відстояли "свою незалежність і право на створення своєї держави. Хтось називав ті події „фашистським вибухом" і початком розвалу „расії-матушкі", а в комусь просинались національна гордість і надія на свою Національну Революцію. Але я вважаю, що ті події - то продовження національної боротьби, яка не припинялась жодного року при польській, російській та німецькій окупації (в перемозі нашої Української революції я не сумніваюсь).

Для підтвердження пригадаємо події 1930-50р.р. на території Литви. У квітні 1926 р. до влади прийшла націоналістична партія „Таутінінкай саюнга" (укр. Спілка Націоналістів), усунувши від керівництва демо-ліберальні, прозахідні партії. Почалось національне відродження Литви. Патріотичне виховання молоді проходило через спортивно-патріотичну організацію „Шаулю саюнга" (укр. Спілка Стрільців). Президент Литви Анатанас Сметона та уряд не сприйняли гітлеризм як національне відродження і розвивали зв'язки з італійським урядом Б.Муссоліні. Але в кінці 30-х відбувався розподіл Європи між Гітлером і Сталіним. Литва була не зовсім сильною державою, тому рано чи пізно була б окупована одним з агресорів. 10 жовтня 1939р. Червона Армія зайняла територію Литви. Литовці розуміли, що після поразки одного окупанта державу захопить інший. Тому у всіх містах і волостях організовувались литовські партизанські загони. Невдовзі почались масові арешти, розстріли, розкуркулювання. Саме тоді загони почали ліквідовувати радянську владу. В містах Вільнюс, Каунас, Расєйняй, Маріамполь найактивніше діяв „Шаулю Міртіес батальонас" (укр. Стрілецький батальйон смерті). Цей загін знищив кілька сотень червоноармійців і співробітників НКВД. Провід цієї організації складали співробітник литовського посольства Йонас Яблонскіс, генерал армії Анганас Густайтіс, член правління „Шаулю саюнга" полковник Йозас Араускас, професор, доцент юридичного факультету Вільнюського університету - Тадас Піткевичус. Влітку 1940 р. в Литву прибув бувший посол Литви в Німеччині полковник Казіс Шкірпа, який організував партизанські загони в одну армію. В жовтні 1940 р. була створена підпільна організація „Фронт литовських активістів", яка об'єднала всі патріотичні організації. На чолі фронту став полковник Шкірпа.

Початком для виступу проти московської влади стала промова по радіо в м.Каунас націоналіста Прапоуленіса. Наступного дня литовці захопили владу в містах Каунас, Вілкавішкас, Шяуляй та багатьох волостях. Усунувши Червону Армію, у червні 1941 р. була проголошена Литовська держава на чолі з Казісом Шкірпою. Був сформований уряд. Міністром комунального господарства тоді був Вітаутас Жемкальніс-Ландсбергіс - батько теперішнього голови Сейму (парламенту) Литви.

Як тільки німецькі окупанти зайняли Литву, вони заборонили: святкувати національні свята, випускати газети і книги литовською мовою, на радіо заборонялась литовська мова, зупинили систему освіти. На святому для всіх литовців місці, горі Гедиміна, зняли литовський національний прапор. 5 серпня 1941 р. уряд Литви розпустили. Починалось онімечування прибалтійських земель.

„Доцільно відмітити, що Литовська революційна Організація „Фронт Литовських Активістів" під проводом полк.К.Шкірпи, литовського посла в Берліні, проголосила відновлення російської держави в червні 1941 р, і створила національний литовський уряд під проводом полк. Шкірпи. Я мав нагоду вести з ним розмови у Берліні в липні 1941 р. Доля цього уряду була подібна до нашого, з такими різницями: завдяки нашій передбачливості не вдалося німцям зсередини розсадити уряд, як це почасти вдалося в Литві. Я завчасу позвільняв з постів нетвердих характером членів УДП так, що вони не могли улягти німецькій пресії, бувши звільненими зі свого посту, ще заки на них особисто пресія прийшла. Інша різниця була того роду, що голова нашого уряду перебував в Україні, а полк.Шкірпа знаходився увесь час в Берліні. Його заступником в Литві був Йозас Амбрасевічюс. Полк. Шкірпа був під домашнім арештом, а владу перебрали німці. Литовська визвольна політика була теж у тому подібна до нашої, що литовці спирали свою боротьбу на власні сили, які були незалежні від Берліну, Українці вели двофронтову боротьбу збройного характеру проти Росії і проти Німеччини. Інші народи на Сході Європи цієї двофронтової війни не врахували, як єдино реального фактору".

(Ярослав Стецько „30 червня 1941 р.")

В 1954-60р.р. тисячі литовців поверталися на вже підсовєтську Батьківщину з Сибіру. Литовський народ продовжував вести культурну боротьбу, виховуючи своїх дітей як справжніх литовців.

І ось 90-ті роки. Литва - незалежна. Але боротьба саме за литовську державу, а не „європейську цивілізовану країну", буде йти ще довго. „Боротьба - це життя для кожного литовського революціонера" - так вважає лідер „Союзу націонал-соціалістичної єдності литовців" Міндаугас Мурза.

Основне гасло цієї організації „Литва для литовців". Сам лідер впевнений, що націоналісти прийдуть до влади, і обіцяє створити загони народної самооборони. Ідеологію, гасла, вимоги „Союзу"... можна прочитати в їх виданні „Націєс балсас" („Голос нації"). Наведемо кілька фраз з цього видання: “Литві загрожує так звана інтеграція іноземних національних меншин в нагле державне життя...” „Всім повинно бути ясно, що керувати в Литві мають право тільки литовці. Особливо для Литви небезпечні такі меншини, як росіяни, поляки і євреї. Ми не повинні забувати, що ці три народи є окупантами. Необхідно створити умови, щоб кожен іноземець скоріше захотів повернутися додому...” В м.Шауляй пройшов з'їзд цієї організації. Лідер стверджує, що в організації 800 членів, і деякі політики кажуть, що підґрунтя для зросту організації є. І це зрозуміло! Бо вони, молоді націоналісти, не хочуть, щоб литовська молодь працювала на заводах за мізерну зарплатню в той час, коли в литовських інститутах будуть навчатися діти арабів - нафтових магнатів (звичайно, за гроші, бо в литовців їх не буде); коли на престижній роботі будуть працювати «спеціалісти" з-за кордону (а литовську інтелігенцію використають, як дешеву робочу силу). За прикладом далеко ходити не треба. Прикладом є нинішня Україна, котра мас паперову кучмівську „незалежність", яку „визнали" і „люблять" всі, кому не ліньки.

Литовська молодь бореться за Литовську Державу. Ми, українці, теж повинні відстоювати саме українську Україну, за яку боровся Степан Бандера і яку в 1941р. проголосив Ярослав Стецько. При владі повинні бути насамперед українські патріоти, а не „професіонали", як стверджують „дерьмокради". Тільки тоді народ стане НАЦІЄЮ.

Нагаєвський Сергій


Національно-визвольний рух в Естонії в 1940-50-х рр.


На початку 90-х років Конгрес Естонії розробив постанову про реабілітацію ветеранів національно-визвольного руху в 1940-50-х роках. Цього вимагали більшість патріотичних партій і організацій, широкі кола громадськості та історична справедливість. В ЗМІ Естонії розповідають про подвиги естонців, які в ті лихі часи захищали свою землю від московських окупантів-поневолювачів, їх вшановують як Героїв.

Зазирнемо в історію естонського збройно-націоналістичного протистояння ворогові, яка дуже схожа на українську.

На початку 30-х років в Естонії до влади революційним шляхом прийшла націоналістична організація - „Іzamaaliit" (укр. „Вітчизняна спілка"), та загони естонської самооборони - „Каіtseliit" (укр. „Спілка захисту"). З приходом до влади націоналістів, Естонія перестала бути напівколонією західних держав та почала підійматися з колін. Значно послабився англо-французький вплив на політику в країні, особливо коли в 1934р. прем'єр-міністр Естонії К.Пятс заборонив всі маразматичні демоліберальні буржуазні партії, які підтримував Захід. Але одразу ж зросла загроза зі Сходу. Московські червоні банди вже зарилися на маленьку прибалтійську країну. Загроза з Москви постійно зростала, а Естонія на той час ще була слабкою державою. К.Пятс підготував запити фінському уряду з пропозицією про створення фінсько-естонського об'єднання, але ці пропозиції залишилися на папері.

Перед окупацією москалями Естонії багато естонців емігрувало в Німеччину, Фінляндію, Швецію та інші країни. Емігранти створили зовнішній фронт боротьби з Росією. Ті, хто міг тримати в руках зброю, стан яких дозволяв вести партизанську війну, створили внутрішній фронт. Вони ішли в ліси, об'єднуючись в загони, які потім набули популярності під назвою „Меtsavennad", тобто „Лісові брати". Ці загони вели організовані бої, вони мали зв'язок з центром через „Бюро Целларіуса" (А.Целларіус - фрегатен-капітан в 1939-40 рр., офіцер зв'язку в розвідвідділенні генерального штабу Естонії), яке було створене в Хельсінкі і потім перенесене в Таллін. Бюро встановило тісний зв'язок з „Центральним об'єднанням естонських націоналістів" (лідери - Аксель, майор Мере, Шенберг, Окас та інші).

Перед війною, в 1939р. НКВД заарештувало провідних членів Іzamaaliit, Каіtseliit та Об'єднання естонських націоналістів. Почався масовий терор проти мирного населення. Саме в цей період “Лісові брати" почали діяти найактивніше. В районі м.Кілінгі-Ниммє діяв загін з 350 бійців, який організував колишній командир полку „Каіtseliit" П.Ліллєлєхт. Цей загін захопив „ісполкоми" п'яти волостей, розстріляв кілька сотень червоноармійців і службовців НКВД. Під м.Тарту кількома групами “лісових братів" керував майор естонської армії Ф.Кург. Цей загін успішно проводив військові операції на півдні Естонії. Неможливо не згадати про розвідницьку групу „Еrnа". Вона була створена в Фінляндії при підтримці „Бюро Целларіуса", її очолив полковник А.Кург. „Еrnа" була переправлена морським шляхом на північ Естонії, звідки передавала важливу інформацію. Ця група успішно провела ряд операцій, виконавши поставлені завдання. Потім група була переформована в батальйон „Еrna II". який захопив островa Муху і Сааремаа.

В травні 1941р. в Хельсінкі при підтримці „Бюро Целларіуса" був створений „Естонський комітет визволення" на чолі з Хельмаром Мяе. Комітет підготував естонські загони до визвольних операцій на території Естонії.

З приходом німців всі підрозділи Каitseliit, Меtsavennad, Еrnа були перегруповані в підрозділи „Оmakaitse" (укр. „Самозахист"), її керівники-офіцери естонські армії Й.Соодла і Я.Майде брали на себе зобов'язання знищити всі московські банди на території Естонії. Таким чином, своєю активною діяльністю вони намагалися якомога менше дозволити керувати німцям на своїй землі. В естонській поліції безпеки в 1943р. була введена обов'язкова повинність і, згідно архівів, чисельність її структур нараховувала понад 65000 бійців, що не так вже й мало як для маленької Естонії. Пізніше був створений „Естонський легіон" на чолі з Альфонсом Ребане.

Історія проголошення Української Держави на чолі з Я.Стецьком схожа на історію створення Естонської держави на чолі з Ю.Улуотсом. Ю.Улуотс керував естонською республікою, яка тоді була окупована німцями. Він мав намір проголосити незалежну Естонську державу. пообіцявши німцям не допустити комуністично-московських загарбників в Естонію будь-якою ціною, але в планах гітлерівців не було ні української, ні естонської держав. Тоді активісти естонського національно-визвольного руху А.Рей і Х.Ларетей зі Швеції, А.Варма, Х.Веллнер з Фінляндії почали налагоджувати зв'язок з англійцями. В 1944р. був створений „Національний комітет", - центр якого спочатку знаходився у Швеції, а потім був перенесений в Естонію. Комітет видав розпорядження про активізацію „Лісових братів". В 1945р., після окупації Естонії Московщиною, НКВД викрило діяльність Комітету. Керівний центр, в числі якого були віце-прем'єр Уряду О.Тіїф і голова Оmakaitse Я.Майде, перейшов у глибоке підпілля. Комітет мав філіали майже у всіх містах і волостях Естонії. В кінці 1945р. НКВД зліквідувало одну з найактивніших націоналістичних організацій - „Комітет визволення Естонії" на чолі з майором Л.Хенріксоо.

В 1946 р. один з організаторів загонів Оmаkaіtsе Р.Саалісте створив „Спілку збройної боротьби" (RVL). RVL героїчно продовжувала вести збройну боротьбу. Після закінчення Другої Світової війни в Естонії ще не скоро стало тихіше. В RVL був розроблений документ „Ідеологічні основи лісового товариства", який майже не відрізняється від програмових документів ОУН. Активність і результативність дій RVL досягла свого апогею в кінці 1949р. Як бачимо, в ті грізні часи партизанську війну вела не тільки УПА, а й RVL. В 1956р. було знищено майже всіх бійців RVL, але боротьба не закінчилась. Колишній посол А.Торма казав ветеранам визвольної боротьби: „Ваша праця не залишилась без результату, ...намагайтеся підтримувати національний дух в своєму народі".

Всі роки совєтської окупації естонці вели „культурну боротьбу". В 70-х роках в Нью-Йорку газета “Vaba Ееsti sуnа" писала - „У емігрантів немає можливостей для дипломатичної і збройної боротьби, але вони мають культурну зброю, яка на даний час має велике значення, бо ... культурна війна триває. Вона вже давно почалася".

І, як бачимо, естонці досягли перемоги. Сучасна Естонія - це національна, економічна і політичне стійка цивілізована європейська держава. Естонці шанують свої традиції, вшановують своїх героїв, плекають свою мову і культуру. Нове підростаюче покоління виховується в патріотичному дусі, щоб в будь-якому випадку не виявилося, що життя естонських героїв покладене задарма. В Естонії успішно діє ряд патріотичних організацій, котрі високо підносять Ідею Нації.

З Москви чути вереск про „ісконно русскоє поберєжьє от Ленінграда до Калінінграда", тому в Естонії відроджені загони самооборони Оmakaitsе. Молодіжні радикальні настрої тут орієнтовані далеко не на поразку чи капітуляцію. Молодь готова повторити подвиги своїх нескорених предків.