О. Керівник ндр канд геогр наук, доцент кафедри фізичної географії та геології Казаков В. Л. 1999 Кривий Ріг Рукопис закінчено 10 грудня 1999 р
| Вид материала | Документы |
- Програма навчального курсу, 175.42kb.
- Програма навчального курсу, 358.46kb.
- Програма навчального курсу, 636.35kb.
- Програма навчального курсу методологія, 216.39kb.
- Програма навчального курсу геоекологія, 195.11kb.
- Програма навчального курсу історія І методологія, 195.38kb.
- Програма навчального курсу Туристичні ресурси України, 199.78kb.
- Програма навчального курсу екологічна польова практика, 346.92kb.
- Кривий Ріг 2011 Укладач : Пархоменко Р. О., ст викладач Рецензент: Сінолиций А. П.,, 304.62kb.
- Робоча програма затверджена на засіданні кафедри екологічної та інженерної геології, 289.11kb.
Рід: прибалочні та придолинні ерозійні привододільні схили, на лесовидних суглинках, неогенових вапняках і пісках субгоризонтального залягання, похилі та слабкопокаті, прямої або хвилястої форми, місцями з пласкими ділянками, на чорноземах південних і дерново-степових грунтах, слабко еродованих, під степовою рослинністю різнотравно -
Місцевості:
вододільні; урочища:
- вододільного плато;
- міжбалочного вододілу;
схилові; урочища:
- на суглинках;
- на пісках неогену;
- на вапняках неогену;
- карстові місцевості та урочища;
яружно-балочні; урочища:
- балки в суглинках;
- балки в пісках;
- балки у вапняках;
Р.1. – яри в суглинках;
Р.2. – яри у вапняках;
Р.3. – яри у пісках;
У.1. – улоговини в суглинках;
У.2. – улоговини в пісках;
У.3. – улоговини у вапняках;
Л.1. – лощини в суглинках;
- надзаплавно-терасові;
- заплавні; в тому числі урочище:
- русла р. Інгулець;
- підурочище днища балки і русла водотоку.
Рис. 22. Природна ландшафтна структура району балки Кобильної (реконструйована модель). Автор – Казаков В.Л. [33].
лессинговоковилово-волосистоковилових асоціацій. В межах схилових місцевостей розвинуті три види ландшафтів:
1) урочища на лесовидних суглинках і чорноземах південних суглинистих;
2) урочища сформовані на понтійських пісках і супіщаних чорноземах південних;
3) урочища на понтійських вапняках (черепашнику) і дерново-степових грунтах, щебінчастих, які утворилися на елювію вапняків.
Рід: карстові місцевості на понтійських вапняках, місцями перекритих делювіальними суглинками або пісками, субгоризонтального залягання і незначної потужності, на похилих схилах балки і днищі ерозійної улоговини, на малопотужних дерново-степових грунтах сильно щебінчастих, під степовою різнотравно-лессинговоковилово-волосистоковиловою рослинністю. Карстові місцевості характеризуються чотирма видами ландшафтів:
1) урочища карстових воронок, в яких іноді трапляються чагарники шипшини або гльоду, а також дерева - дика груша;
2) урочища карстових валів, які мають випуклу форму і значно змиті дерново-степові грунти;
3) урочища сліпих ярів,в яких простежуються залишки водно-ерозійних форм-протяжин, улоговин, ярів;
4) урочища міжворонкових ділянок балочного схилу.
Ряд: яружно-балочні місцевості на лесовидних суглинках покривних і делювіальних, понтійських пісках і вапняках неогену, з чорноземними і дерновими еродованими грунтами, під степовою трав’янистою і чагарниково-деревною рослинністю. Яружно-балочні місцевості складаються з 13 видів ландшафтів:
1) урочища балок V-подібних та скринеподібних, розвинуті в лесовидних суглинках, з покатими й іноді крутими схилами, на чорноземах південних з різним ступенем змитості, під різнотравно-ковиловою рослинністю, місцями з шипшиною, гльодом і терновниками;
2) урочища балок V-подібних та скринеподібних з покатими й крутими схилами, на понтійських пісках і супіщаних еродованих черноземах південних, під різнотравно-злаковою степовою рослинністю;
3) урочища балок скрине- та V-подібних, з покатими й крутими схилами, місцями похилими, на понтійських вапняках і дерново-степових грунтах, під різнотравно-лессинговоковилово-волосистоковиловою рослинністю, з терновниками, заростями шипшини, крушини, жимолості, дикої груші та яблуні, лучною рослинністю широкого днища;
4) урочища бокових ярів в вапняках з крутими й обривистими схилами на скелетних і слабкорозвинутих дернових грунтах під різнотравно-короткоголово-юрінеєвою рослинною асоціацією і терновниками;
5) урочища бокових ярів у понтійських пісках з більш похилими і задернованими схилами;
6) урочища бокових ярів в лесовидних суглинках зі змитими чорноземами південними;
7) урочища донних ярів, неглибоких і коротких у намитому балочному алювію, з обривистими й незадернованими схилами, вузьким днищем, на лучно-чорноземних грунтах, під лучною різнотравно-пирійною рослинністю днища;
8) урочища ерозійних улоговин, які пов’язані з боковими ярами або розвинуті самостійно на елювію вапняків з похилими задернованими схилами;
9) урочища ерозійних улоговин, які розвинуті на пісках, схилах балок ;
10) урочища ерозійних улоговин схилів балок на делювіальних лесовидних суглинках;
11) урочища ерозійних потяжин на елювіальних відкладах вапняків, під збідненою степовою різнотравно-ковиловою рослинністю;
12) урочища ерозійних протяжин в делювіальних суглинках;
13) урочища лощин на суглинках із чорноземами південними еродованими.
Рід: зсувні місцевості. Представлені одним видом ландшафтів - урочища простих зсувів на схилах донних і бокових ярів, які розвинуті в лесовидних суглинках, циркоподібної форми.
Рід: надзаплавно-терасові місцевості на алювіальних пісках р.Інгулець, які підстелюються піщано-глинистими відкладами палеогену, надзаплавні тераси якої покриті делювіальними суглинками з еродованими черноземами південними, під степовою різнотравно-ковиловою рослинністю. Відзначається наявністю двох видів ландшафтів:
1) урочищ першої надзаплавної тераси;
2) урочищ другої надзаплавної тераси.
Рід: заплавні місцевості на алювіальних піщаних відкладах р.Інгулець, супіщаних лучно-чорноземних грунтах, під трав'янистою різнотравно-злаковою лучною рослинністю. Характеризуються трьома видами ландшафтів:
1) урочища високої заплави;
2) урочища низької заплави з лучно-болотними і лучними грунтами, під різнотравно-злаково-осоковою рослинністю;
3) урочища русла ріки з осоково-очеретяною рослинністю по берегам.
Найбільш цінна ділянка балки Кобильної, де збереглися слабкопорушені середньостепові зональні ландшафти, вивчена ретельніше. Ця територія балки (рис. 2) знаходиться у нижній її частині. Завдяки значній природничій цінності, на місці цієї ділянки навесні 1997 року спільно з геоботаніками Криворізького ботанічного саду (Сметаною М.Г.) був закладений науково-дослідний полігон (стаціонар), площею близько 30 га. В межах полігону були здійснені детальні ландшафтознавчі, грунтові та геоботанічні дослідження. Ландшафтні геосистеми полігону виділені, класифіковані та закартографовані на основі методик, які описані вище.
На відміну від усього району балки Кобильної, на полігоні ідентифікація ландшафтів проводилася не лише на рівні місцевостей та урочищ, а й підурочищ та груп фацій (рис. 23). Визначено 4 роди, 7 видів (з 11-ма типами урочищ), 4 підвиди (з 16-ма типами підурочищ) ландшафтних геосистем. Повна класифікація ландшафтів полігону наводиться нижче, одразу після рисунку. В реконструйованій схемі ландшафтного районування території полігону, врахована група гірничо-промислових ландшафтних урочищ, які виникли в результаті закладення ями (разом зі звалищем грунтово-суглинистої маси) для складування мінеральних добрив. Це єдине невелике за площею місце, де ландшафти порушені на полігоні дуже сильно.
КЛАСИФІКАЦІЯ ЛАНДШАФТНИХ ГЕОСИСТЕМ У МЕЖАХ НАУКОВО-ДОСЛІДНОГО ПОЛІГОНУ
Відділ: наземні ландшафтні геосистеми.
Підвідділ: помірно-континентальні ландшафти.
Система: бореальні ландшафти Євразії.
Клас: рівнинні східно-європейські ландшафти.
Тип: степові ландшафти.
Підтип: середньостепові ландшафтні геосистеми.
Надряд: транзитно-трансформуючі ландшафти.
Підклас: низовинні рівнинні ландшафти.
Ряд: пласкі, нахилені та хвилясті ландшафти.
Рід: тип місцевості: прибалочні та долинні ерозійні привододільні схили.
Вид: тип урочища:
с. 1 - прибалочні схили, на лесовидних суглинках та червоно-бурих глинах, які підстелюються вапняковими неогеновими відкладами субгоризонтального залягання, похилі та слабкопокаті, місцями з пласкими ділянками, на чорноземах південних, слабко еродованих, потужних.
Підвид: тип підурочища:
с. 1.2 - майже плаский безпосередньо прибалочний структурний схил зі степовою і культурною рослинністю.
Варіант групи фацій:
с.1.1.1 - під степовою трав’янистою та чагарниковою рослинністю плакорів, різнотравно-лессингоковилово-волосистоковиловою асоціацією з цимбохазмою дніпровською;
с. 1.1.2- під штучними листяними деревонасадженнями з робінії псевдоакації;
с. 1.1.3 - під польовими трав’янистими культурами сівозміни;
с. 1.1.4 - під розрідженою рудералізованою трав’янистою рослинністю ґрунтових доріг.
Рід: тип місцевості: ерозійний яружно- та долинно-балочний.
Вид: балки широкі, складні й гіллясті, з покатими схилами різної крутизни, іноді крутими, з ярами, ерозійними потяжинами і улоговинами, переважно на дерново-степових та чорноземних грунтах.
П
н ПдМасштаб 1:6400
В 1 см – 64 м
Рис. 23. Природна ландшафтна структура балки Кобильної в межах науково-дослідного полігону (умовні позначення в тексті зі стор. 91). Автор – Казаков В.Л. [32].
Типи урочищ:
6.1 - балки V-подібної форми, врізані переважно у четвертичні лісовидні суглинки, на чорноземах південних різного ступеню змитості, під терновниками на вузькому днищі та степовою рослинністю на схилах, різнотравно-ковиловою асоціацією;
6.2 – балки скринеподібні, врізані переважно у неогенові вапнякові породи понтійського віку.
Підвид: група підурочищ: - балочні схили, складені елювіально-делювіальними вапняково-суглинистими відкладами, іноді з відслоненнями черепашників і сірих мергелистих щільних вапняків, на дерново-степових і чорноземних грунтах різного ступеню змитості, під степовою трав’янистою рослинністю сильно розрідженою на покатих і сильнопокатих ділянках схилів, з домішками чагарників, колючкуватих чагарників (терен, шипшина, глід) та поодиноких дерев (дика груша, жостір).
Типи підурочищ:
6.2.1 - прості балочні схили, на чорноземах південних.
Варіант: група фацій:
6.2.1.1 - під штучними деревонасадженнями з листяних порід; клену татарського, скумпією і жимолостю у підліску;
6.2.1.2 - під степовою трав’янисто-чагарниковою рослинністю, різнотравно-лессинговоковилово-волосистоковиловою асоціацією.
6.2.2 - структурний балочний схил І-го порядку, на дерново-степових еродованих грунтах.
Варіант: група фацій:
6.2.2.1 - під штучними деревонасадженнями сосни звичайної у комплексі зі степовою трав’янистою рослинністю більш збідненою, типчаково-лесинговоковилово-різнотравною і різнотравно-ковиловою асоціаціями;
6.2.2.2 - під штучними деревонасадженнями з листяних порід клену татарського і подекуди ясена звичайного, жимолості і скумпії у підліску;
6.2.2.3 - під трав’янистою степовою рослинністю, збідненою, типчаково-лесинговоковилово-різнотравною асоціацією.
6.2.3 - структурний балочний схил II-го порядку, більш виположений, під степовою трав’янистою рослинністю різнотравно-ковиловою асоціацією, на лукувато-чорноземних багатоярусних грунтах;
6.2.4 - структурний балочних схил III-го порядку на луковато-чорноземних грунтах під перехідною рослинністю від степової до лучної днища балки: різнотравно-вузьколистотонконогово-пирійна та вузьколистотонконогово-пирійно- різнотравна.
- днище балок, складене делювіально-пролювальними наносними різного механічного складу за переважанням суглинисто-піщаних відкладами, на лучно-чорноземних, луковато-черноземних, алювіально-лучних, лучно-болотних, лучних пролювіальних грунтах, під лучною та лучно-болотною рослинністю.
Типи підурочищ:
6.2.5 - балочне днище, на потужних лучно-чорноземних, відносно сухуватих грунтах, з порівняно глибоким заляганням ґрунтових вод, та луковато-чорноземних грунтах, під різнотравно-вузьколистотонконогово-пирійною рослинністю, лучною за флористичним складом;
6.2.6 - пролювальний конус виносу балок і крупних ярів на днищі балки, на чорноземах лучних, гідроморфних і добре зволожених грунтах, з близьким заляганням горизонту ґрунтових вод, під лучною рослинністю за участю різнотрав’я, пирія, тонконогу вузьколистого з домішками рудеральних видів - чорнушка, липучка;
6.2.7 - пласке та дуже похиле у напрямку стоку днище балки, на лучно-болотних грунтах, з близьким заляганням дзеркала ґрунтових вод, під лучно-болотною рослинністю - різнотравно-злаковоосоковою асоціаціацією;
6.2.8 - балочні тераси днища, закладені у балочному алювію, які є результатом періодичного заглиблення донного яру, на лучно-чорноземних грунтах, під лучною різнотравно-тонконогово-пирійною асоціацією;
6.2.9 - реліктові русла балки, незначної глибини, на лучно-болотних грунтах, під лучно-болотною різнотравно-злаково-осоковою асоціацією;
6.2.10 - сучасне русло балки, звивисте, місцями мандруюче, неглибоке, складене товщою мулистих відкладів, з відкритими водними ділянками та порослими очеретом, рогозом;
6.2.1 1 - озероподібне розширення з мулистим дном, місцями порослим очеретом і рогозом.
Вид: типи урочищ:
р.1 - яри бокові балочні, глибокі, короткі й середні, у неогенових (понтійських) черепашниках та щільних оолитових і мергелистих вапняках з прошарками піску та глин.
Підвид: типи підурочищ:
р. 1.1 - схили бокових балочних ярів, круті та обривисті в місцях відслонення карбонатних порід, слабко задерновані на крутих ділянках і незадерновані на обривах, на щебенюватих, скелетних і слабко розвинутіх дерново-степових грунтах, під різнотравною короткоголово-юрінеєвою асоціацією, за участю мІнуарції гладеньконасінної, громовика донського та інших видів;
р. 1.2 - вузькі днища бокових балочних ярів, на колювіальних брилово-щебінчасто-дресв’яних відкладах, і обривом вершинного перепаду у корінних черепашниках, на намитих, слабко розвинутих грунтах, під різнотравною короткоголово-юрінеєвою асоціацією місцями в комплексі з зарослями терновників;
р.2 - яри донні балочні, неглибокі й короткі, у намитому балочному алювію, з обривистими схилами і вершинним перепадом, слабко або зовсім незадернованими, зі свіжими слідами намиву грунтів і порід, вузьким днищем, на лучних пролювіальних грунтах, під лучною різнотравно-пирійною асоціацією на днищі.
Вид: типи урочищ:
у. І - ерозійні улоговини схилово-балочних ярів, неглибокі й короткі, на елювію вапняків в нижній частині та лесовидних суглинках у верхній, з похилими задернованими схилами, на дерново-степових грунтах та чорноземах південних різного ступеню змитості, під степовою різнотравно-лессинговоковилово-волосистоковиловою асоціацією;
у.2 - ерозійні улоговини, порівняно глибокі, з покатими, майже задернованими схилами, на делювіальних карбонатних відкладах, на дерново-степових грунтах і чорноземах південних середньо- і малопотужних.
Вид: типи урочищ: ерозійні потяжини схилів балок і прибалочних схилів, неглибокі й короткі, з дуже похилими, добре задернованими схилами, короткі й середні, зі слабко вираженим днищем.
ж. І - ерозійні потяжини у делювіально-елювівальних карбонатних відкладах неогенових вапняків, на дерново-степових грунтах, під збідненим варіантом степової рослинності - різнотравно-ковилова і типчаково-лесингоковилово-різнотравна асоціації;
ж.2 - ерозійні потяжини у суглинках та делювіально-елювіальних суглинисто-вапнякових відкладах, на дерново-степових грунтах, під збідненою різнотравно-ковиловою асоціацією.
Рід: тип місцевості: зсувний.
Вид: тип урочища:
з. 1 - простий зсув борту донного яру, розвинутий у балочному алювію, циркоподібної форми.
Рід: тип місцевості: гірничо-промислові ландшафти.
Вид: тип урочища: г. 1 - пагорб складування розкривних порід - лесовидних суглинків разом з чорноземом південним нечіткої структурованості, під рудеральною трав'янистою рослинністю.
Підвид: типи підурочищ:
г. 1.1- круті схили пагорбу;
г. 1.2 - нерівне плато пагорбу.
12. АНТРОПОГЕННІ ЗМІНИ ТА СТРУКТУРА АНТРОПОГЕННИХ ЛАНДШАФТІВ БАЛКИ КОБИЛЬНОЇ ТА ПРИЛЕГЛИХ ТЕРИТОРІЙ
Сучасні ландшафтні геосистеми району балки Кобильної є продуктом сталого розвитку геотехнічних систем (ГТС), які являють собою територіальне поєднання діючих технічних об’єктів і природних ландшафтів. Геотехнічні системи виступають провідною силою функціональної диференціації сучасних (антропогенних) ландшафтів, так як їх різновид останніх зумовлений певним типом використання природи людиною, що можна визначити через своєрідний таксон ГТС – тип, підтип, рід, вид. Подібний підхід до виділення сучасних ландшафтів також слід охарактеризувати й як генетичний, бо за його допомогою з’ясовується конкретне походження ландшафтно-антропогенної структури. Звідси класифікація антропогенних ландшафтів набуває функціонально-генетичного змісту.
Антропогенною вважається будь-яка сучасна ландшафтна геосистема, в якій бодай найменшого антропогенного впливу зазнав хоча б один із складових геокомпонентів (визначення дане за Мільковим Ф.М., 1973) [51, 87]. Дані проведених досліджень дають підстави стверджувати, що в районі балки Кобильної не залишилося жодного природного ландшафту, який би не був змінений людиною. Антропогенізованими є всі колишні первісні ландшафти, тільки в різній мірі.
Згідно з історико-ландшафтною періодизацією [25] у найдавніший етап територія Криворіжжя була освоєна первісною людиною починаючи з епохи мустьєрської культури – 100-40 тис. р. до н. е. На протязі палеоліту, мезоліту та неоліту людина займалася полюванням, рибальством, збиранням ягід, плодів, коріння тощо. В мезоліті з’являється скотарство, яке буде до початку ХІХ століття буде основною формою господарювання та впливу людини на природу в Криворізькому регіону (в тому числі й району балки Кобильної).
В давню епоху (бронзовий час, скіфський і сарматський етапи – 3 тисячоліття до н. е. – 3 століття н. е.) панують сільськогосподарські геотехсистеми з основною формою – скотарством. В цю ж епоху у 3-5 ст. н. е., районі балки Кобильної з’являється поселення Черняхівської культури, з населенням якого пов’язана поява нової форми впливу сільськогосподарських геотехсистем на ландшафти – землеробства., водночас при збереженні скотарства, рибальства, збиральництва. Наявність стоянки є доказом селитебного будівництва і розвитку селитебних геотехсистем – також нової для району форми антропогенного впливу на природу. В нижній частині балки Кбильної черняхівці добували вапняк-черепашник, про що свідчать знахідки брил цих гірських порід у кам’яній забудівлі поселення. Останнє дозволяє говорити про навність в Черняхівську епоху примітивних гірничо-добувних розробок.
Після занепаду Черняхівської культури, на протязі тривалого часу (Нова епоха) – VІ - ХVІ ст.ст. на півдні Кривбасу панували кочові племена – печеніги, половці, кримські татари. В цей час розвивається лише одна форма сільськогосподарських геотехсистем – кочове скотарство. Зі створенням Запорізької Січі (а район балки Кобильної складав її ядро) – з другої половини ХVІ ст. козаки несвідомо у прикордонних земліх України створили майже заповідні умови для розвитку степових ландшафтів. По-декуди траплялося полювання та рибальство. Пізніше – у другій половині ХVІІ ст. засновується с. Шестерня, в якому відроджується скотарство та присадибне землеробство (городництво).
Після повалення Запорізької Січі у 1775 році і розділення степових площ до нашого часу провідним типом геотехнічних систем в досліджуваному районі залишається – сільськогосподарський. Зі створенням сіл у ХІХ-ХХ ст.ст. розвиваються селитебні геотехсистем, потреби в будівництві забезпечуються місцевим будівельним каменем (вапняки) та алювіальними пісками і глинами. В цей же період свій розвиток отримують транспортні (дороги грунтові та з твердим покриттям, трубо- і електропроводи) та водогосподарські геотехсистеми – створюються ставки у балці Кобильній та її бокових відгалудженнях. З 50-60-хх рр. ХХ ст. започатковуються лісогосподарські геотехсистеми, які націленні на створення штучних лісів і лісосмуг для боротьби з водною (на схилах балки та долини р. Інгулець) та вітровою ерозією.
Встановлено, що процес антропогенного впливу на ландшафти району балки Кобильної мав нелінійний – коливальний характер. Найменшим вплив людини відбувався в Найдавнішу та більшу частину Давньої епохи (100 тис. р. до н. е. – ІІІ ст. н. е.), коли домінували такі незначні за своєю силою дії форми – скотарство, рибальство, збиральництво, полювання. Антропогенний вплив на природу збільшився в епоху Черняхівської культури, так як їй були притаманні більш “важчі” форми дії – землеробство, гірничі розробки, селитебне будівництво.
В епоху кочових племен (VІ - ХVІ ст.ст.) антропогенний тиск зменшується, тому що розвивається переважно скотарська форма сільськогосподарського господарювання. Найменший вплив людина справляла в період існування Запорізької Січі, він був присутній, але носив епізодичний і дуже незначний характер.
Починаючи з кінця ХVІ ст. й до початку 90-х рр. ХХ ст. вплив людини на ландшафти території вивчення характеризується прогресивним трендом – відбувалося поступове зростання антропогенної дії на природу району. Друга половина ХХ ст. характеризується найвищим рівнем антропогенного тиску, коли водночас функціонують кілька геотехнічних систем – сільськогосподарські (основні), транспортні, селитебні, гірничо-промислові (у вигляді невеликих вапнякових і піщаних кар’єрів), водо- та лісогосподарські, обслуговуючі (в межах населених пунктів).
У зв’язку з фінансово-економічною кризою колективних сільськогосподарських підприємств (геотехсистем) у середині 90-х рр. ХХ ст. відбувся занепад цих структур. Дуже поширеним стало явище закидання великих за площею сільськогосподарських полів (по 200-300 га), з причини неможливості їхнього обробітку. Стали формуватися пустищні постсільськогосподарські антропогенні ландшафти, а вплив людини на природу району балки Кобильної відповідно знизився. Проте, за останні 1998-99 рр. ситуація почала повертатися назад, деякі закинуті поля знову розорані та використовуються для вирощення сільськогосподарської продукції.
Спираючись на принципи ландшафтного районування, були визначені групи антропогенних ландшафтів, які розвинуті зараз на досліджуваній території. Здійснена класифікація антропогенних ландшафтів. При ідентифікації антропогенних ландшафтів (АЛ) взяті наступні критерії: клас АЛ – виділяється по основному типу геотехнічних систем; підклас АЛ – в залежності від підтипу геотехнічних систем; тип АЛ – по формі функціонування геотехнічної системи та особливостям технологій, які використовуються при отриманні кінцевого продукту; рід АЛ – в залежності від ланцюгу І-го порядку технологічного процесу роботи геотехнічної системи; вид АЛ – ланцюг ІІ-го порядку технологічного процесу.
ФУНКЦІОНАЛЬНО-ГЕНЕТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ АНТРОПОГЕННИХ ЛАНДШАФТІВ (АЛ) РАЙОНУ БАЛКИ КОБИЛЬНОЇ
Клас: промислові АЛ
Підклас: гірничо-промислові АЛ
Тип: відкриті АЛ
Рода: - кар’єрні
- відвальні
Підклас: фабрично-заводські АЛ
Тип: переробні АЛ
Рід: харчові
Клас: селитебні АЛ
Підклас: житлові АЛ
Типи: маловисотні
Рода: прямокутні та квадратні
Види: розріджені
Підклас: нежитлові АЛ
Тип: кладовищні
Клас: сільськогосподарські АЛ
Підклас: польові АЛ
Типи: - поливні
- неполивні
Підкласи: городні, садові, пасовищні АЛ
Клас: водогосподарські АЛ
Підклас: водоймищні АЛ
Типи: ставкові
Підкласи: каналові АЛ
Клас: транспортні АЛ
Підкласи: автомобільні, пішохідні, трубо- та електропровідні АЛ
Типи: дорожні, гаражні, ремонтні, вокзально-станційні АЛ
Клас: рекреаційні АЛ
Підкласи: лікувальні, спортивні АЛ
Типи: скверикові АЛ
Клас: лісогосподарські АЛ
Підклас: АЛ штучних лісів
Типи: лісосмужні, лісокультурні
Клас: обслуговуючі АЛ
Підклас: торговельні АЛ
Типи: магазинні, риночні
Підкласи: побутові, управлінські АЛ
Підклас: науково-учбово-виховні АЛ
Типи: учбово-виховні
Клас: пустищні АЛ
Підкласи: смітникові, постселитебні, постсільськогосподарські АЛ
Таким чином, на досліджуваній ділянці виявлено 9 класів, 24 підкласи, 17 типів, 5 родів і 1 вид антропогенних ландшафтів.
Сільськогосподарські польові АЛ займають широке вододільне плато, привододільні схили та подекуди покаті суглинисто-піщані схили балок, схили річкової долини Інгульця та її високої заплави. На деяких ділянках вододілу є поливні польові АЛ. Городні АЛ розвинуті у селах, тяжіють до днища балки, лощин, заплави р. Інгулець, схилів балок та річкової долини Інгульця, привододільних схилів і вододільного плато. Городні АЛ мають присадибний характер. Подібне місце займають і переважна частина садових АЛ. Пасовищні АЛ приурочені до нерозораних схилів балок і долини р. Інгулець, подекуди в балці Кобильній зустрічаються сіножаті. Саме ці ділянки пасовищних АЛ є найменш порушеними і найбільш цінними у природоохоронному відношенні. На місці закинутих полів, городів, сильно вибитих худобою пасовищах сформувалися пустищні постсільськосподарські АЛ.
Селитебні АЛ розташовані в межах усіх основних природно-ландшафтних контурів – села Заградівка, Шестерня, Ганнівка, Запоріжжя, Новоукраїнка, Чапаївка, Степове, Григорівка, Оленівка, Отрадне, Крива Балка. Селитебні АЛ складаються з одноповерхових житлових будинків і господарських будівель, огорож. Селитебні АЛ представлені за формою прямокутніми та квадратними спорудами, які дуже розріджені на території. Площа присадибних ділянок коливається від 0,1 до 0,5 га. В межах кожного села присутні нежитлові селитебні АЛ – цвинтарі, різного віку заснування. Деякі з цвинтарів мають історико-археологічну цінність.
До сільських населених пунктів тяжіють обслуговуючі (магазинні, риночні, управлінські, учбово-виховні) та рекреаційні АЛ. Серед останніх розвинуті лише сквери, лікувально-оздоровчі заклади та спортивні майданчики. До сіл також приурочені пустищні смітникові та постселитебні АЛ – ділянки сіл з закинутими хатами, де людини вже не проживають з різних причин. До цієї групи АЛ слід віднести і поселення Черняхівської культури, про яке мова піде у наступній частині звіту. В таких селах як Степове, Шестерня, Чапаївка, Запоріжжя розвинуті невеликі переробні агропромислові АЛ, хлібопекарні, ферми тощо.
Водогосподарські АЛ представлені кількома ставками, що створені у балці Кобильній та її бокових відгалудженнях. Серед транспортних АЛ домінують дорожні без твердого покриття (грунтові дороги), переважна більшість яких є польовими – проходять уздовж лісосмуг та по полям. Гірничо-промислові АЛ мають дуже обмежений розвиток. В межах науково-дослідного полігону є яма з двома горбами, суглинистий кар’єр, у нижній частині балки знаходяться невелички місця добування вапняку місцевим населенням. У середній частині балки є невеличкі піщані кар’єри, подібний кар’єр присутній на 1-й надзаплавні терасі Інгульця поблизу с. Ганнівки.
Лісогосподарські АЛ створені на вододілі, привододільних схилах, схилах балок – у вигляді водо- та вітрозахисних лісосмуг. На схилах річкової долини Інгульця, центральної та нижньої частини балки Кобильної та її привододільниї схилах розвинуті порівняно значні (як для середьного і природньо безлісого степу) за площею штучні широколистяні та хвойні (соснові) ліси. Зазначені ліси теж виконують захисну функцію від усіх видів ерозії.
Аналіз карти антропогенних ландшафтів показує, що найбільш розповсюдженою групою цих геосистем є сільськогосподарські. Вони займають 88,2% площі регіону. За ними стоять селитебні – 3,1%, гірничо-промислові – 0,1%, водогосподарські – 1,4%, лісогосподарські – 3,5%, транспортні – 1,0%, обслуговуючі – 0,1%, рекреаційні – 0,1%, пустищні – 2,5%.
Антропогенні ландшафти розкривають сучасну структурно-функціональну організацію території. Знання різних груп антропогенних ландшафтів дозволяє здійснювати геоекологічний аналіз багатьох геоекосистем, так як вони зумовлюють процеси забруднення природи (такі як фабрично-заводські, сільськогосподарські тощо), умови міграції забруднювачів (в залежності від структури дорожно-транспортних, селитебних, лісогосподарських та інших АЛ). Разом з цим, антропогенні ландшафти змінені людиною неоднаково, тому природна (первісна) основа деяких антропогенних ландшафтів також обумовлює різні екологічні процеси, для чого необхідно знати й природно-ландшафтну організацію території.
ЧАСТИНА ІV
13. ПРИРОДНИЧО-СУСПІЛЬНА ЦІННІСТЬ ЛАНДШАФТНИХ ГЕОСИСТЕМ РАЙОНУ БАЛКИ КОБИЛЬНОЇ
Визначення природничої та суспільної цінності ландшафтних геосистем є основною передумовою обгрунтування необхідності створення заповідної території, а також її певного ієрархічного рангу.
Природнича цінність району балки Кобильної.