О. Керівник ндр канд геогр наук, доцент кафедри фізичної географії та геології Казаков В. Л. 1999 Кривий Ріг Рукопис закінчено 10 грудня 1999 р
| Вид материала | Документы |
- Програма навчального курсу, 175.42kb.
- Програма навчального курсу, 358.46kb.
- Програма навчального курсу, 636.35kb.
- Програма навчального курсу методологія, 216.39kb.
- Програма навчального курсу геоекологія, 195.11kb.
- Програма навчального курсу історія І методологія, 195.38kb.
- Програма навчального курсу Туристичні ресурси України, 199.78kb.
- Програма навчального курсу екологічна польова практика, 346.92kb.
- Кривий Ріг 2011 Укладач : Пархоменко Р. О., ст викладач Рецензент: Сінолиций А. П.,, 304.62kb.
- Робоча програма затверджена на засіданні кафедри екологічної та інженерної геології, 289.11kb.
місцях відслонення вапняків у нижніх частинах балки Кобильної, корінної та ерозійних терас Інгульця. Розвиток грунтів відбувався за трав’янисто-степовим, рідше трав’янисто-лучним і болотним типом біогеоциклу. Грунти району балки Кобильної функціонують у різних гідрологічних і геоморфологічних умовах. Комплекс зазначених чинників зумовив виникнення сучасної просторової структури грунтів території. Їх аналіз дозволив зробити наступні узагальнення.
За генезисом в районі балки Кобильної розвинуті 8 генетичних типів грунтів: 1)чорноземи південні; 2)дерно-степові; 3)луковато-чорноземні; 4)лучно-чорноземні; 5)лучно-болотні; 6)болотні; 7)лучні; 8)грунти примітивно розвинуті та слабкорозвинуті, а також без ознак грунтоутворення.
В організації цих грунтів спостерігається територіальна мікрозональність. Вододіли і привододільні схили займають чорноземні грунти, рідше в самих нижніх частинах привододільних схилів з’являються дерново-степові грунти – там, де до земної поверхні підходять неогенові вапняки. Ближче до днища балок і долини р. Інгулець грунтовий покрив стає строкатішим, що зумовлене геолого-геоморфологічними умовами.
На верхніх ділянках схилів балки Кобильної (верхньої та середньої її частини) розвинуті чорноземи південні на делювіальних суглинках, в середній і нижній частинах схилів на балочних терасах з’являються супіщані чорноземи південні. Ближче до днища збільшується товща алювіально-делювіальних відкладів, тому спочатку йдуть луковато-чорноземні грунти (перехідні від плакорних і схилових до лучних чорноземів), ще нижче – лучно-чорноземні. У природному стані в цій зоні балки Кобильної болотні процеси мали обмежений прояв.
В нижній частині балки Кобильної структура грунтового покриву схилів і днища дещо інша, тому що балка тут врізається у понтійські вапняки, їх підземні води продукують постійний водотік, кращими є гідрогеологічні умови – горизонт грунтових вод у відкладах днища низу балки має суцільне поширення.
1. Верхня смуга балочного схилу – дерново-степові грунти; середня частина схилу – чергування смуг середньо- та короткопрофільних чорноземів південних на делювіальних суглинках структурних площадок пластів вапняків та дерново-степових грунтів; нижня частина схилу – луковато-чорноземні грунти.
2. Верхня та середня частина схилу покрита чорноземом південним на делювіальних намитих суглинках, у нижній частині розвинуті луковато-чорноземні з поступовим переходом до лучно-чорноземних грунтів.
3. Увесь схил балки покритий дерново-степовими грунтами на випуклих і крутих частинах, де грунти можуть перериватися виходами корінних порід, їх елювієм зі скелетними примітивними грунтами.
Днище балки повсюдно зайняте лучними, лучно-чорноземними грунтами. Ближче до струмка та озера розвинути спочатку лучно-болотні, а потім болотні грунти.
Легенда про карти ґрунтового покриву стаціонару:
І. Чорноземи південні середньопотужні.
2. Чорноземи південні середньопотужні частково еродовані та чорноземи південні малопотужні.
3. Чорноземи південні потужні.
4. Лучно-чорноземні грунти.
5. Луковато-чорноземні грунти.
6. Луковато-чорноземні багатоярусні грунти.
7. Дерново-степові еродовані.
8. Дерново-степові середньо-потужні.
9. Лучно-болотні грунти.
10. Алювіально-лучні грунти.
І1. Лучні (пролювіальні) грунти.
12. Примітивні слабосформовані грунти.
ІЗ. Неповнопрофільні дерново-степові грунти.
14. Комплекси примітивних і короткопрофільних дерново-степових грунтів.
П
н ПдМасштаб 1:6400
Рис. 17. Територіальна структура грунтового покриву науково-дослідного полігону. Автор – Сметана М.Г. [78].
Рис. 18. Територіальна структура грунтовго покриву району балки Кобильної. Автор – Казаков В.Л.
Умовні позначення до рис. 18.
Ареали розповсюдження основних типів грунтів:
- комплекс чорноземів південних потужних, мало- та середньопотужних, частково еродованих на привододільних схилах, сформовані на лесовидних суглинках;
- чорноземи південні мало- та середньопотужні слабкоеродовані, сформовані на алювіальних пісках і супісках балочних терас і першої надзаплавної тераси Інгульця;
- дерново-степові грунти на елювії неогенових (переважно понтійського віку) вапняків, у комплексі зі смугами суглинистих чорноземів південних на делювії площадок структурних вапнякових схилів балок;
- комплекс луковато-чорноземних, лучно-чорноземних, лучних і лучно-болотних грунтів днища балок і заплави ріки Інгулець.
В долині р.Інгулець грунтовий покрив теж має складний і комплексний характер організації. На низькій заплаві сформувалися болотні, лучно-болотні грунти. Висока заплава характеризується глибшим заляганням рівня грунтових вод, тому тут розвинуті лучні, лучно-чорноземні та луковато-чорноземні грунти. На суглиностому делювію акумулятивних надзаплавних терасах сформувалися чорноземи південні, корінна та ерозійні тераси Інгульця характеризуються поширенням дерново-степових грунтів, так як тут відслонюються неогенові вапняки.
За ступенем еродованості можна виділити кілька груп грунтів, виникнення яких зумовлене місцем розташування (приуроченість до схилу певної крутизни) та інтенсивністю сучасних екзогенних процесів – вітрова та водна ерозія. Вітровій ерозії піддаються всі грунти району досліджень, водній лише ті, які розвинуті на схилах з крутизною понад 2˚. Основний показник еродованості – рівень змитості акумулятивного (А) горизонту.
До слабкозмитих (горизонт А змитий на 30%) віднесені чорноземи південні, подекуди дерново-степові грунти, що приурочені до випуклих схилів балок і привододілу. Середньою змитістю (горизонт А змитий на 50% і більше) відрізняються ті ж грунти, але до цієї групи відноситься основна частина дерново-степових грунтів. Сильнозмиті (горизонт А змитий майже повністю) чорноземи і дерново-степові грунти приурочені до покатих, сильнопокатих і крутих схилів долин р.Інгулець і балок, які найслабше задерновані рослинністю.
На більш вирівнених ділянках схилів, їх підніжжях, днищі балок більш сприятливі умови до акумуляції речовини, тому тут розвинуті акумулятивні грунти болотного та лучного типу.
За літологією грунти району балки Кобильної, в залежності від порід, на яких вони сформувалися, представлені кількома типами: 1)лесовидні – розвинути на лесовидних суглинках вододілів, привододільних схилів (чорноземи південні); 2)делювіальні суглинисті (чорноземи південні, луковато-чорноземні) – на схилах балок і поверхні верхніх акумулятивних надзаплавних терас р.Інгулець; 3)алювіально-делювіальні днищ балок (лучні, лучно-чорноземні); 4)пролювіальні лучні грунти днищ балок – розвинуті на конусах виносу бокових балок, ярів і рівчаків; 5)алювіальні – на заплаві Інгульця, прирусловій частині днища балки Кобильної (болотні, лучно-болотні, лучно-чорноземні грунти); 6)елювіальні – грунти сформовані на елювії неогенових вапняків, мергелів на схилах нижньої частини балки Кобильної та ерозійних терасах р.Інгулець.
Класифікація грунтів за водним режимом. В залежності від глибини залягання грунтових вод в районі досліджень визначено 3 типи грунтів – з непромивним, промивним і випотним водним режимом.
Переважна більшість (95%) грунтів району характеризуються непромивним водним режимом. Це пояснюється порівняно глибоким заляганням грунтових вод (6-8 м), їх здренованістю ерозійною сіткою, відсутністю в місцях відслонення або близького розташування до земної поверхні переважно вапнякових неогенових порід. За умов переважання випарування над незначною кількістю атмосферних опадів, останні не змочують всю товщу гірських порід до дзеркала грунтових вод. Подібним режимом відрізняються чорноземи південні, дерново-степові грунти вододілів, схилів вододілів, балок і надзаплавних терас р.Інгулець.
Випотним типом водного режиму характеризуються грунти на незначній площі. В основному, це неширокі смуги прибалочних схилів вододілів, подекуди суглинисто-делювіальні схили глибоко врізаної балки Кобильної, смуги підніжжь балочних схилів з делювіально-пролювіальними луковато-чорноземними, місцями лучно-чорноземними грунтами. На прибалочних схилах вододілів випотність водного режиму зумовлена виклинюванням горизонту грунтових вод, які підходять дуже близько до земної поверхня (1,5-2 м). У подальшому грунтові води вододілів інфільтруються у понтійський горизонт міжпластових підземних вод. На днищі нижньої частини балки Кобильної випотність грунтів також обумовлена високим положенням грунтових вод, які розвинуті в алювіально-делювіальних відкладах днища. Випотний тип водного режиму також притаманний лучним грунтам днища нижньої частини балки Кобильної та заплавним грунтам р.Інгулець.
На поверхні акумулятивного горизонту лучно-чорноземних грунтів помічені були соляні корочки, що доводить про випотний тип їхнього водного режиму.
Болотні та лучно-болотні грунти слід віднести до таких, які мають промивний тип водного режиму, так як грунтові води залягають неглибоко, а потужність грунтів незначна (до 0,5 м). Після танення снігового покриву навесні та інтенсивних зливових дощів промиватися можуть і інші грунти днища балки. При заляганні грунтових вод на глибині 0,6-1,5 м, грунти можуть промочуватись на глибину порядка 2-3 м. Додатковою статею водного балансу слугує стік води з поверхні схилів балок та надзаплавних терас.
За гранулометричним складом в районі балки Кобильної поширені піщані, глинисто-піщані, супіщані, легко- та середньосуглинисті, гравелисті та кам’янисті щебінчасті, мулисті.
Грунти досліджуваного району, в залежності від умов виникнення і морфо-генетичного типу мають різну гумусність. Найбільший вміст гумусу у верхніх шарах акумулятивного горизонту притаманний лучним і лучно-чорноземним грунтам (4,1-4,9%), чорноземам південним (3,5-4,0%). Гумусність дерново-степових грунтів – до 2,5-4,0%.
Таким чином основні властивості балки Кобильна (топологічний склад, морфологічна структура профілю, топологія), характерні для ґрунтового покриву середніх степів, а динамічна балкова система може слугувати еталоном природного розвитку балок в даному районі.
Знання про територіальну структуру грунтового покриву необхідні щодо здійснення регіонального та локального ландшафтного районування. На основі диференціації грунтів (разом з рослинністю) виділяються ландшафтні зони та підзони. На локальному рівні грунтовий покрив виступає одним із чинників диференціації ландшафтів рангу урочищ, підурочищ і, особливо (спільно з рослинністю), фацій.
9. СТРУКТУРА РОСЛИННОГО ПОКРИВУ БАЛКИ КОБИЛЬНОЇ
Згідно зі схемою геоботанічного районування території України район балки Кобильної знаходиться у межах Дністровсько-Дніпровського округу Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області [95]. За ландшафтними ознаками район входить до складу підзони середніх степів [64].
Основна рослинність, характерна для плакорів підзони, збереглась лише фрагментарне на прибалках та сположених схилах. Рослинний покрив таких ділянок характеризується домінуванням ксерофітних щільнокущових злаків, насамперед ковили волосистої, Лесінга, типчака та келерії гребінчастої. Келерієво-типчаково-різнотравна асоціація має кілька субасоціацій в залежності від складу різнотрав’я. Субедифікаторами виступають пижмо тисячолисте, миколайчики польові, самосил повстистий, піщанка уральська, молочай сегієрів та степовий.
Асоціація різнотравно-лессингоковилово-волосистоковилова збереглася краще, ніж інші, завдяки більшій стійкості основного едифікатора, до випасання і витоптування худобою. У її складі виявлено цимбохазму дніпровську - ендимічний реліктовий вид, занесений до Червоної книги України.
Збіднені варіанти зональних степів займають похилі та круті схили. На слабоеродованих схилах серед основних асоціацій - типчакове- лессингоковилово-різнотравна та різнотравно-ковилова; за участю ковили лессинга волосистої та подекуди - найкрасивішої. На еродованих схилах збільшується частка різнотрав’я (грудниця волохата, льон Черняєва, перстач піщаний). Тут переважають асоціації: типчаково-волохатогрудницева, лесинговоковилово-черняєвольонова та різнотравно-бородачева.
Балка перетинає різні відшарування, які в багатьох місцях слабо перекриті четвертинними лесовими суглинками, тому вони знаходяться на доступній для рослин глибині. Специфічне середовище, що створюють вапняки понтійських відшарувань (високе значення рН, значна щільність, здатність до ерозії) сприяють збідненню флористичного складу фітоценозів. Ценози тут утворені в основному різнотрав’ям. Чітко виділяється асоціація короткоголовоюрінеєва, в якій субдомінантами виступають мінуарція гладенько-насінна, гвоздика несправжньоармерієвидна, громовик донський, головачка уральська.
Лучна рослинність сформована на днищах балок. Домінантами частіше виступають злаки - тонконіг вузьколистий та пирій повзучий; субдомінантами - представники різнотрав’я: залізняк бульбистий, рутвиця мала, пижмо звичайне, підмаренник справжній, конюшина лучна. Основні асоціації: різнотравно-вузьколистотонконого-пирієва та вузьколистотонконого- пирієво- різнотравна.
На лучно-алювіальних грунтах до лучної рослинності домішуються такі рудеральні види, як чорнушка польова, липучка відхилена, нетреба звичайна.
До лучно-болотних грунтів приурочені ділянки лучно-болотної рослинності. До складу різнотравно-злаково-осокової асоціації входять осока чорноколоса, костриця східна, мітлиця повзуча, конюшина суницевидна, жовтець отруйний, ситняк болотний, ситник Жерарда.
Лісопосадки створені переважно з робінії псевдоакаціації та клену татарського, подекуди з ясеня звичайного. Чагарниковий підлісок формується з жимолості татарської, бузини чорної, скумпії звичайної, а трав’яний покрив - з бугили лісової та підмаренника чіпкого. Насадження з сосни кримської та сосни звичайної на схилах нижньої частини балки Кобильної мають незадовільний стан.
У більшості ценопопуляцій ковили Лесинга, волосистої, типчака (костриці волоської), келеріЇ гребінчастої переважають генеративні та старіючі генеративні особини, що свідчить про їх нормальний стан. Серед представників багаторічного різнотрав’я - кринітарії (рудниці) волохатої, льону Черняєва - переважають також прогресивні ценополяції.
Регресивні зустрічаються, як правило, у несприятливих умовах на крутих еродованих схилах; у найбільш пригніченому стані знаходиться ценопопуляція юринеї короткоголової.
Унікальна ценопопуляція цимбохазми дніпровської характеризується переважанням молодих та генеративних особин, тобто її розвиток прогресує.
На основі розробленої в 1997 році Казаковим В.Л. ландшафтної топооснови науково-дослідного полігону, на протязі 1997-98 рр науковим співробітником Криворізького ботанічного саду Красовою О.О. спільно з кафедрою складена схема та карта геоботанічного районування найбільш цінної ділянки балки Кобильної в межах полігону (рис. 19). Розроблена топологічні класифікація рослинності полігону. Був зібраний гербарій рослинності балки Кобильної, складений повний флористичний список рослинності в межах полігону та карстових місцевостей (додаток 14).
Флора балки Кобильної відрізняється значним біорізноманіттям. За нашими даними флора балки включає 266 видів 196 родів і 93 родин вищих рослин. Серед них список степової рослинності складає 168 видів рослин 118 родів 33 родин (додаток 14). Територіально-екологічний аналіз рослинності дозволив на досить детальному рівні здійснити спільно з Красовою О.О. (Криворізький ботсад) геоботанічне районування та картографування рослинних угруповань в межах полігона (рис. 20).
Дотримуючись прийнятих принципів класифікації рослинності в Україні [19], виділена низка фітоценозів наступних рангів: 1)комплекси; 2)серії; 3)ряди; 4)мезокомбінації; 5)складні угруповання. В результаті
Легенда до карти рослинності:
1. Степова рослинність плакорів та похилих схилів.
2. Степова рослинність крутих схилів.
3. Рослинність вапнякових відслонень.
4. Лучна рослинність.
5. Лучна рослинність на алювіальних грунтах.
6. Лучно-болотна рослинність.
П
н ПдМасштаб 1:6400
Рис. 19. Територіальна топологічна структура рослинного покриву балки Кобильної в межах науково-дослідного полігону. Автор – Красова О.О.
обробки 130 описів найбільш цінної степової рослинності складена синтаксономічна класифікація цієї рослинності, яка наводиться нижче.
Cl. Festuco-Brometea Br.-Bl. et. et. Tx., 1943
Ord. Festucetalia valesiacae Br.-Bl. et. E. Tx., 1943
All. Festucion valesiacae Klika 1931
Ass. Salvia nemorasae – Festucetum valesiacae (Korotchenko, Didukh. 1997)
Subass. Salvia nemorasae – Festucetum (subass. nova)
All. Potentillo argenteae – Linion czerniaevii (all. nov)
Ass. Stipo capilatae – Stipetum lessingianae (ass. nova)
Ass. Poo compressae – Botriochloetum is chaemii (ass. nova)
Ass. Elytrigietum intermediae (ass. nova)
Ass. Alysso tortuosi – Jurineetum Brachicephalae (ass. nova)
До порядка Festucetalia valesiacae входять трав’янисті та напівчагарничкові мезо- і еуксерофітні та ксерофітні угруповання, які об’єднуюються в два союзи: Pol Festucion valesiacae i Potentillo argenteae - Linion czerniaevii.
Союз Festucion valesiacae включає похідні деградовані угруповання дернинних збіднених злакових степів, внаслідок надмірного випасання худоби.
Субасоціація Salvia nemorasae – Festucetum valesiacae tanaceetosum millesolii на відміну від основної асоціації, що широко розповсюджена у лівобережному лісостепу та в північній частині правобережного степу, має деякі відмінності у спискові діагностичних видів.
Діагностичні види: Salvia nemorosa, Tanacetum millefolium, Linum perenne, Marrubium praecox, Eryngium campestre, Artemisia austriaca, Potentilla obcura.
Номенклатурний тип: опис №104, виконаний Красовою О.О. на похилому схилі західної експозиції. Проективне покриття травостану 85%.
Екологія та розповсюдження: в основному це угруповання, що сформувалися внаслідок надмірного випасання худоби. Зустрічаються доволі часто на приплакорних вирівнених ділянках та на верхній частині схилів балки. Грунти – комбінації чорноземів південних потужних, середньо- та малопотужних.
All. Potentillo argenteae – Linion czerniaevii (all. nov)
Діагностичні види: Potentillа arenaria, Linum czerniaevii, Dianthus pseudoarmeria, Asperula rumelica.
Екологія та розповсюдження: на досліджуваній території цей союз об’єднує степові угруповання ерозіо- та кальцієфільних видів. Він займає проміжне положення між синтаксонами справжніх степів та тамілярними угрупованнями передгірських районів Криму.
Ass. Poo compressae – Botriochloetum is chaemii (ass. nova)
Діагностичні види: Botriochloetum iаchaemum, Linum hirsutum, Poa angustifolia, Poa compressae.
П
н ПдМасштаб 1:6400
Рис. 20. Територіальна структура рослинного покриву балки Кобильної в межах науково-дослідного полігону. Автор – Красова О.О. Умовні позначення на наступній сторінці.
Умовні позначення до рис. 20.
Комплекси
- Комплекс із серії юрінеї короткоголової, ковила Лесінга і ковили волосистої.
- Комишово-рогозовий.
Серії
- Тонконога вузьколистого.
- Терена коючого.
- Ковила Лесінга.
- Типчака.
- Тимофіївки степової.
- Ковили волосистої.
- Ковили найкрасивішої.
- Юрінеї короткоголової.
- Пирія середнього
Екологічні ряди
- Покісниці розставленої.
- Костриці східної.
- Осоковий.
- Очеретовий.
- Рогозовий.
Мезокомбінації
5-8. Із серії ковили Лесінга та волосистої.
5-6. Із серії ковили Лесінга та типчака.
6-8. Із серії типчака та ковили волосистої.
5-6-8. Із серії ковили Лесінга та волосистої та типчака.
17.Складні угруповання рудералів на змитих грунтах.
18.Посадка з робінії псевдоакації.
Екологія та розповсюдження: формується на малопотужних дерново-степових грунтах доволі крутих схилів, в умовах сильної ерозії. Зустрічається на схилах південної та західної експозиції.
Номенклатурний тип: опис №17, виконаний Красовою О.О. на схилі (крутизною 20˚) південної експозиції. Проективне покриття рослинного покриву 85%.
Ass. Stipo capilatae – Stipetum lessingianae (ass. nova)
Діагностичні види: Stipа capilata, Stipа lessingiana.
Екологія та розповсюдження: асоціація належить до чорноземних грунтів, збагачених карбонатом кальція. Формуються на похилих схилах і приплакорних ділянках. Проективне покриття травостану 75-85%. Характеризується добре розвинутим дернинами Stipа capilata, Stipа lessingiana, іноді Stipа puleherima. Флористично дуже багаті угруповання (30-40 видів на 100 м²).
Номенклатурний тип: опис №175, виконане Красовою О.О. на нижній частині схилу північної експозиції. Проективне покриття 70%. Травостан дифоренційований на 2 яруси: 1 ярус – ковили до 50 см, 2 ярус – інші трав’янисті рослини висотою 20-25 см.
Ass. Alysso tortuosi – Jurineetum Brachicephalae (ass. nova)
Діагностичні види: Alysum tortuosum, Jurinea brachicephala, Minuartia thyraica, Onosma macrochaeta, Cephalaria uralensis, Astragalus onobrychis, Erysimum diffusum, Linum tcnuifolium.
Екологія та розповсюдження: асоціація приурочена до крутих схилів, рідше до плакорних ділянок з виходами вапняків на неповнопрофільних і примітивно розвинутих грунтах. Основу угрупованнь складають напівчагарнички, що зближує їх до типових тамілярів.
Номенклатурний тип: опис №101, виконане Красовою О.О. на верхній частині крутого схилу північної експозиції. Травостан різноманітний, проективне покриття 65%, не деференційований на яруси, дернини не утворюється.
Ass. Elytrigietum intermediae (ass. nova)
Діагностичні види: Elytrigia intermedia, Plantago steppos.
Екологія та розповсюдження: У цю асоціацію включені серійні угруповання за участю Elytrigis intermedia, які спорадично зустрічаються в середніх і нижніх частинах схилів в умовах дещо підвищеного зволоження. Грунти – еродовані малопотужні чорноземи південні та дерново-степові.
Номенклатурний тип: опис №113, виконаний Красовою О.О. на нижній частині схилу балки північної експозиції. Проективне покриття 80%, травостан диференційований на 2 яруси: 1 – висотою 70-80 см, 2 – висотою 30 см.
Отже при класифікації рослинних угруповань за системою Браун-Бланке було виділено та описано: 1 порядок, 2 союзи, 5 асоціацій, 1 субасоціація. Субасоціація Salvia nemorasae – Festucetum, союз Potentillo argenteae – Linion czerniaevii, асоціації Stipo capilatae – Stipetum lessingianae, Ass. Poo compressae – Botriochloetum is chaemii, Elytrigietum intermediae, Alysso tortuosi – Jurineetum Brachicephalae – описані уперше.
При обстеженні балки було виявлено ряд рослин, занесених до Червоної книги: ковила Лесінга, волосиста та найкрасивіша, сон чорнючий, рястка Буше, тюльпан Біберштейна, цимбохазма дніпровська, астрагал шерстистоквітковий, карагана скіфська, дрік скіфський, пирій ковилолистий, зіновать Скробичевського, тюльпан дібровний.
Виявлені також ті види рослин (15 штук), які охороняються рішенням Дніпропетровського облвиконкому: барвінок трав’янистий, цмін пісковий, гіацинтик блідий, горицвіти весняний та волзький, звіробій звичайний, шавлія австрійська, астрагал понтійський та шерстистоквітковий, юрінея коротголова, лен Черняєва, гаплофіл запашний, анемона лісова, ефедра двуколоскова, белевалія сарматська, півники карликові, цибуля жовтіюча та круглоголова.
До реликтових видів відноситься – цимбохазма дніпровська, до ендемічних – дрік скіфський, карагана скіфська, цимбохазма дніпровська, пирій ковилолистий. До категорії зникаючих видів віднесена – цимбохазма дніпровська, до тих, які скорочуються і можуть зникнути повністю у найближчому майбутньому – пирій ковилолистий, до рідкісних видів – карагана скіфська, зіновать Скробичевського.
Таким чином, рослинний покрив балки Кобильна має наукову цінність як резерват типово степових ценозів, характерних для підзони середніх степів та як своєрідна кладова рідкісних і зникаючих видів. Знання структури рослинного покриву дає змогу визначати ландшафтні геосистеми найменшого рангу – рангу фацій.
10. ГЕОТЕХНІЧНІ СИСТЕМИ РАЙОНУ ВИВЧЕННЯ І ЇХ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ СУЧАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛАНДШАФТНИХ ГЕОСИСТЕМ
Геотехнічні системи (ГТС) виступають рушійною силою сучасного антрополандшафтогенезу. ГТС – геосистема, яка складається з функціонально пов’язаних підсистем господарства та природи [10]. ГТС за змістом поділяються на кілька типів – промислові, сільськогосподарські, селитебні, водогосподарські та ін. Кожен тип ГТС має специфічні взаємовідношення між технічною сферою та природною, тому в залежності від дії певної ГТС виникають відповідні типи антропогенних ландшафтів. Звідси зрозуміло, наскільки важливо знати геотехнічну структуру території для вивчення антропогенних ландшафтів та ступіня антропогенної перетвореності природи.
ГТС взаємодіючи між собою на певних ділянках утворюються своєрідні природничо-господарські територіальні системи (ПГТС). ПГТС – найбільш складні утворення ландшафтної оболонки, які цілісно поєднують природні та антропогенні геокомпоненти, умови, сутність та явища у вигляді відносно однорідних ділянок з певним типом взаємозв’язків і взаємодії елементів, які входять до неї [93].
Район балки Кобильної входить до складу Криворізького природничо-господарського района, Східно-Широковської та частково Високопільської природничо-господарських місцевостей [25]. Ці місцевості відносяться до сільськогосподарського типу, тому що тут домінують (за площею) сільськогосподарські ГТС (88,2%), інші ГТС мають підпорядковане значення.
У межах досліджуваної території розвинуті наступні ГТС:
- сільськогосподарські;
- обслуговуючі;
- лісогосподарські;
- рекреаційні;
- водогосподарські;
- транспортні;
- селитебні;
- промислові.
Сільськогосподарські ГТС складаються з кілької, вище вказаних, КСП та фермерських господарств. Селитебні – представлені селами. Промислові – невеликими обробними агрооб’єктами, водогосподарські – ставками та зрошувальними системами, транспортні – дорогами, рекреаційні – зонами відпочинку людей, спортивними майданчиками, обслуговуючі – школами, торговельними об’єктами та ін. До лісогосподарських відносяться Широківське лісництво, штучні ліси та лісосмуги.
ЧАСТИНА ІІІ
11. ПРИРОДНА СТРУКТУРА ЛАНДШАФТНИХ ГЕОСИСТЕМ РАЙОНУ БАЛКИ КОБИЛЬНОЇ
Згідно зі схемою останнього природничо-географічного районування України [64], досліджувана територія займає наступну макро- та регіоландшафтну позицію. Район балки Кобильної знаходиться в межах Східно-Європейської природничо-географічної країни, степової ландшафтної зони, середньостепової підзони, Причорноморської середньостепової природничо-географічної провінції. В межах цієї провінції територія досліджень входить до складу Бузько-Дніпровської низовинної природничо-географічної області та двох природничо-географічних районів. Основна частина балки Кобильної розташована у Високопільсько-Апостолівському і лише прирічна інгулецька ділянка в Нижньовисуньсько-Інгулецькому природничо-географічному районі.
На протязі 1997-98 років здійснене детальне районування ландшафтів і їх картографування в межах науково-дослідного полігону в нижній частині балки, а також карстових ділянок. Решта досліджуваної площі була покрита низкою маршрутів і поперечними ландшафтними профілями, в тому числі й через долину р.Інгулець поблизу гирла балки Кобильної (рис. 21, додаток 15). Це дало змогу здійснити ландшафтне районування всього району балки, скласти відповідну карту та класифікацію природних ландшафтних геосистем. Ідентифікація ландшафтів відбувалася на локальному рівні організації цих геосистем.
При класифікації ландшафтів враховувались провідні критерії визначення ландшафтних геосистем локального рівня організації взяті за В.А.Ніколаєвим (1979 р.) і В.М. Пащенком (1993 р.): місцевість (рід ландшафтів) - на основі генетичних типів рельєфу; урочище (вид ландшафтів) - форми мезо- і мікрорельєфу, типи геологічних відкладів; підурочище (підвид ландшафтів) - елемент форми рельєфу, тип водногеохімічного режиму; фація (варіант ландшафтів) - в основі лежить фітоценоз (табл. 1). Ландшафтний синтез спирався також на результати досліджень окремих геокомпонентів балки: рослинного покриву (Красова О.О., Сметана М.Г., Ярков С.В., Кучеревський В.В.), грунтів (Сметана М.Г., Казаков В.Л.), геологічної будови (Калініченко О.О.), рельєфу (Шипунова В.О., Казаков В.Л.), водних геосистем (Калініченко О.О., Казаков В.Л.). При класифікації ландшафтів застосований типологічний підхід (табл. 1).
Вивчення природної (первісної) організації ландшафтних геосистем, у зв’язку зі значною їх антропогенною перетвореністю на більшій частині району досліджень, може бути лише теоретичним – необхідно провести
Рис. 21. Поперечний ландшафтний профіль через балку Кобильну в районі верхніх джерел понтійських підземних вод. Автор – Казаков В.Л.
реконструкцію природних ландшафтоутворюючих чинників і процесів, які формують просторову структуру ландшафтів. До таких чинників належать – літогенні (геологічна будова території, рельєф і їх розвиток), кліматичні, гідрологічні (функціонування поверхневих вод), гідрогеологічні (підземні води), грунтові та рослинні. Основними ландшафтоутворюючими процесами є – вертикальні та горизонтальні потоки речовини та енергії, кругообіг води, термічні процеси, біогеоцикл, вплив космічних сил та внутрішньої енергії Землі. Певна реконструйована модель ландшафтоутворюючих чинників розглянута в частині ІІ звіту.
Таким чином, теоретичні реконструкції дозволяють розробити модель первісної просторової організації ландшафтних геосистем.
За основу при реконструкції природної структури ландшафтів були взяті наступні методи та підходи: 1)визначення фонових норм методом аналогій з подібними ландшафтами, реконструйовані моделі яких вже відомі; 2)аналіз історичної та історико-географічної літератури – старих літописів, карт тощо; 3)реконструкція статистичним шляхом; 4)теоретичне моделювання первісного стану. Об’єктами відновлення були геокомпоненти та ландшафтоутворюючі процеси, інформація про які дала змогу здійснити ландшафтний синтез і визначити групи ландшафтних геосистем території досліджень.
Всі природні ландшафтні геосистеми району балки Кобильної відносяться до: відділу - наземних, підвідділу - помірно-континентальних, системи - бореальних євразійських, класу - рівнинних східно-європейських, типу - степових, підтипу - середньостепових, надряду - транзитно-трансформуючих, підкласу - низовинних, ряду - нахилених і хвилястих ландшафтів. Серед ландшафтів локального рівня розвинуті 7 родів - вододільні, схилові, яружно - балочні, зсувні, карстові, надзаплавно - терасові та заплавні місцевості. Урочища представлені 28 видами, підурочища - 33 підвидами. Розглянемо більш детально роди та види ландшафтів (рис. 22).
Ряд: вододільні місцевості, на лесовидних суглинках і червоно-бурих глинах, які підстелюються неогеновими вапняками та пісками понтійського віку субгоризонтального залягання, пласкі або слабкохвилясті, нахилені на південь, на чорноземах південних потужних, під степовою трав’янистою та чагарничковою рослинністю, серед якої переважають різнотравно-лессинговоковилово-волосистоковилові асоціації. Вододільні місцевості складаються з 2 видів ландшафтів - урочища широких вододільних плато та урочища звуженого міжбалочного вододілу, який має в поперечному перерізі випуклу форму.