О. Керівник ндр канд геогр наук, доцент кафедри фізичної географії та геології Казаков В. Л. 1999 Кривий Ріг Рукопис закінчено 10 грудня 1999 р
| Вид материала | Документы |
- Програма навчального курсу, 175.42kb.
- Програма навчального курсу, 358.46kb.
- Програма навчального курсу, 636.35kb.
- Програма навчального курсу методологія, 216.39kb.
- Програма навчального курсу геоекологія, 195.11kb.
- Програма навчального курсу історія І методологія, 195.38kb.
- Програма навчального курсу Туристичні ресурси України, 199.78kb.
- Програма навчального курсу екологічна польова практика, 346.92kb.
- Кривий Ріг 2011 Укладач : Пархоменко Р. О., ст викладач Рецензент: Сінолиций А. П.,, 304.62kb.
- Робоча програма затверджена на засіданні кафедри екологічної та інженерної геології, 289.11kb.
Визначено, що кліматичними чинниками є: радіаційний режим, циркуляція атмосфери, (тепло- та вологообмін), характер підстилаючої поверхні. Згідно з кліматичним районуванням (за Б.П.Алісовим, 1969), відносимо територію до атлантико-континентальної європейської, недостатньо вологої, теплої області помірного поясу. За О.Г.Ісаченком (1986) вона знаходиться в помірно-континентальній суббореальній семиарідній кліматичній підзоні.
Широта місцевості району досліджень визначає висоту стояння сонця над обрієм (від 18,6° 22грудня до 65,4° 22червня); довжина світового дня (від 8 год. 07′ і 15год. 53′), тривалість сонячного випромінювання становить 2102 год. на рік. Річні показники сумарної радіації 108-110ккал-см² або 4640 мдж/м²; радіаційний баланс - 47-48 ккал/см², в тому числі літом 24 ккал/см², взимку 0,4 ккал/см². Середнє альбедо снігу достатньо високе літом (30% і порівнянно низьке зимою - 35%).
Розглядаючи циркуляційні процеси (сукупність повітряних мас та течій) треба виділити наявність неперіодичних змін погоди, які перекривають вплив радіаційних та місцевих чінників. Антициклональний тип циркуляції атмосфери спостерігається у 2/3 від загальної кількості днів року (229-242).
Відзначимо, що теріторія району балки Кобильної знаходиться в глибині рівнинного простору Євразії, куди повітряні маси приходять трансформованими (з Атлантичного океану - втративши значну частину вологи, з Північно Льодовитого океану - прогріті та сухі).
Середньорічний показник атмосферного тиску складає - 753,7 мм.рт.ст., взимку- 788,1 мм рт. ст.
Треба відзначіти, що має місце пряма залежність розподілу вітрів від особливостей атмосферної циркуляції, їх напрямок та швидкість в різні сезони року. У зв’язку з положенням регіону південніше вісі Воєйкова (головного вітроділа Євразії) переважають вітри північних румбів (49% повторюваності), а також східні вітри. Влітку переважають північні та північно-західні вітри, а в інші сезони року - північно-східні, північні та східні вітри.
Середня швидкість вітру становить 5,0 м/сек. Дещо більше вона в холодну пору року (5,6 - 5,9 м/сек) з послабленням влітку (4,1 - 4,2 м/сек). Протягом доби найбільша швидкість вітру спостерігається вдень, у зв’язку з посиленням вертикального турбулентного обміну.
Термічний режим в теплий період року залежить від радіаційних чинників разом із впливом підстилаючої поверхні (місцевих умов). В холодну пору року термічний режим зумовлен властивостями повітряних мас, які приносяться з других районів.
Середня багаторічна температура повітря становить +8,5°С, середня температура повітря в липні +22,3°С, у січні -5,0°С. Абсолютний максимум температури за період спостереження зафіксовано у липні 1890 року і становить +39,3°С, абсосютний мінімум -34°С спостерігався в середені 30-х років ХХ ст.
Режим зволоження визначається послабленням атмосферних фронтів та циклональної діяльності на території влітку, що визначає різке зменшення кількості атмосферних опадів. В межах досліджуваної території кількість середньорічних сум атмосферних опадів становить 400- 430 мм, з деякими коливаннями по окремим рокам. Максимальна кількість опадів припадає на травень-червень місяці, тобто початок кліматичного літа і його першу половину. Найбільш сухі місяці – серпень-вересень і період з січня по березень.
Розглядаючи мікрокліматичні особливості, за результатами досліджень, які були отримані на 2-х метеорологічних постах (один знаходився на плакорі прибалочного схилу вододілу, другий на днищі балки Кобильної) виявленні наступні закономірності. На початку липня 1999 року максимальні добові температури зафіксовані на плакорі і становили +37,2°С, мінімальні в ранкові часи +18,7°С. На днищі максимум температури склав +36,7°С, мінімум - +17,9°С. Як бачимо до абсолютного максимуму не вистачило 2,1°С. Мікроклімат днища балки Кобильної характеризується не лише більшою прохолодністю, а й він більш вологий, швидкість вітру дещо згладжується, а його напрям змінюється згідно з загальним простиранням балки.
Встановлені відмінності пояснюються западинністю рельєфу – схили балки захищають днище від вітрів; більша прохолодність і вологість мікроклімату пов’язується зі значною обводненістю днища балки, яке в місці проведення метеорологічних спостережень заболочене, а також протікає струмок, що живиться прохолодними підземними водами.
7. ГІДРОЛОГІЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ
7.1. ПОВЕРХНЕВІ ВОДИ
Поверхневі водні геосистеми на досліджуваній території представлені чотирма типами: 1)постійні водотоки – стурмок балки Кобильної та р. Інгулець; 2)тимчасові водотоки; 3)ставки; 4)заболочені та перезволожені землі; 5)невелике озеро в балці Кобильній.
Постійний водоток балки Кобильної бере свій початок у її пониззі, там де виходять на поверхню кілька джерел підземних вод (понтійський водоносний горизонт). Довжина потоку становить 7,6 км. Живлення потрійне - дощове, снігове, підземними водами. Повідь припадає переважно на квітень – початок травня місяця, межені дві - зимова і літня. У червні інколи спостерігаються невисокі паводки, що пов’язані зі зливовими дощами. Витрати води незначні - близько 0,04 м³/с. Річище звивисте, шириною 2-2,5 м. та глибиною від 5 см у замулених місцях до 20-35 см на добре проточних кам'янистих ділянках дна. Швидкість водного потоку 0,21 м/с. Сучасний режим зарегульований двома ставками – верхнім і нижнім Ганнівським.
Вище початку струмка розміщується більш менш чітко окреслене русло тимчасового водотока, який функціонує під час весняної повіді, паводків та скидів води зі ставків. Місцями зустрічаються свідчення роботи цих водотоків - калюжі залишкової води та зволожені ділянки, які у другій половині літа, внаслідок значного випарування, пересихають повністю.
Ріка Інгулець потрапила в район досліджень на довжині 5,5 км. – від с. Шестерні до с. Новобратське. За режимом стоку ріка належить до Східно-Європейського рівнинного типу. Живлення ріки (як і струмка балки) переважно снігове. На повідь (квітень - початок травня) припадає 84% річкового стоку.
У межах досліджуваної території річище Інгульця звивисте, річкова долина скринеподібна. Нахил русла становить 0,17 м/км, глибина ріки біля с. Заградівки 2,2 м, на перекатах зменшується до 0,2-0,6 м, а на плесах до 3,5-5,0 м (рис. 10). Ширина ріки дорівнює 17-26 м у літню межень, у повідь зростає на 3-5 м, коли затоплюється низька заплава. До зарегулювання стока і. Інгулець у де-які роки, коли спостерігалася висока повіднь, рівень води піднімався на 8 м і затоплювалася й висока заплава.
За допомогою гідрометричної вертушки встановлено, що швидкість течії води в р. Інгулець в літню межень (початок липні 1999 р.) складає 0,16-0,2 м/с. Витрати води для цього ж періоду становили 7,8 м³/с. Модуль стоку дорівнює 0,5 л/сек·км².
Характер дна і берегів Інгульця піщаний, біля берегів стпостерігаються піщано-галечникові та мулисті відклади. У тих місцях, де ріка підмиває високу заплаву берег обривистий, схили круті. Береги поросли осоково-очеретяною рослинністю.
Ставки являють собою штучні утворення. Загальна їх кількість становить - 14. Всі вони балочного типу. Максимальні проміряні глибини становлять 3,5 м (у верхньому Ганнівському ставку). Довжина найбільшого ставу сягає 2,9 км (район села Подидар). Влітку поверхнева товща води (червень місяць) прогрівається до +30,1°С.
Найбільші заболочені та перезволожені землі знайдені на ділянці, що знаходиться вище другого Ганнівського ставка. Ϊх походження штучне і пов’язане з підтопленням днища балки Кобильної цим ставком. Причому на площі близько 50 тис.м² почало утворюватися справжнє низинне болото, що є унікальним явищем для степової зони України й Кривбасу зокрема. Ступінь покритості болота рослинністю – 70%. Рослинність типова для початкової стадії розвитку низинного болота – рогозово-очеретяно-осокова
По вертикалі відбиті глибини (у метрах), по горизонталі ширина ріки (у метрах).
Рис. 10. Поперечні перерізи р. Інгулець в районі с. Заградівки (на двох ділянках, відстань між якими складає 150 м). Автор – Казаков В.Л.
асоціація. В межі болота потрапили дерева (тополі, берести, клени), які засихають від перезволоження, нестачі кисню та лужної реакції води. Живляться заболочені землі переважно поверхневим стоком постійного струму балки, атмосферними опадами та грунтовими водами.
Заболочені та перезволожені землі присутні також у межах низької заплави р. Інгулець та самих знижених ділянках днища балки Кобильної. Останні тяжіють до струмка та тимчасового водотоку. В літній посушливий період перезволожені землі пересихають.
У нижній частині балки Кобильної (між верхнім і нижнім Ганнівськими ставками) є невелике природне озеро флювіального походження (рис. 11). Сформувалося в розширеній частині днища балки. Озеро має неправильну форму, берегова лінія звивиста. Максимальні глибини 0,62 м, середні – 0,37 м, довжина берегової лінії – 106 м., довжина озера 44 м, ширина 28 м. Так як озеро, значною мірою, живиться за рахунок прохолодних підземних вод, то влітку вода прогрівається не так сильно, як у ставках. Температура води озера у липні 1999 року становила +24,1ºС у прибережній зоні та +23,2ºС у центральній частині. Дно і береги озера мулисті, порослі очеретом, рогозом та осоками.
Поверхневі водоки мають незначне й непряме значення в процесі утворення та територіальної диференціації ландшафтних геосистем району досліджень.
Прямий вплив поверхневі води справляють лише у двох випадках. У першому – вони утворюють специфічні аквальні ландшафтні геосистеми русел Інгульця та струмка балки Кобильної ранга урочище – підурочище – фація. У другому – вони справляють суттєвий вплив на функціонування заплавних ландшафтів і ландшафтів днища балки під час весняної повіді, а також сприяють “підтягуванню” та високому стоянню рівня грунтових вод упродовж всього року в межах низької заплави Інгульця і особливо днища балки Кобильної.
Непряму роль у ландшафтоутворення поверхневі води мають в якості одного з сучасних екзогенних геоморфологічних процесів – водної ерозії. Внаслідок дії водної ерозії формується ерозійно-акумулятивний морфоскульптурний рельєф та пов’язаних з ним – заплавних, надзаплавно-терасових і яружно-балочних ландшафтних місцевостей, урочищ та підурочищ.
7.2. ПІДЗЕМНІ ВОДИ РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ І ЇХ ВЗАЄМОДІЯ З ПОВЕРХНЕВИМИ ВОДОТОКАМИ
Одним з чинників, які визначають формування ландшафтної структури балки Кобильної та прилеглих територій виступають підземні води.
0,2 - ізобати, щопроведені через 0,1 м
Масштаб: 1 см – 2 м
Рис. 11. План озера балки Кобильної. Автор – Казаков В.Л.
Вивчення гідрогеологічних умов Широківського району виконувалося Криворізькою геологорозвідувальною експедицією при геологічному зніманні масштабу 1:50000, а також при пошуках підземних вод для сільгоспводопостачання (Кулькова Т.М., Шаталін Л.В., 1987 [44]). Крім того, з 1991 року в Широківському районі ведуться режимні спостереження за рівнями грунтових вод з метою контроля за розвитком процесів підтоплення (Чумаченко В.Е., 1993 [92]). Аналіз гідрогеологічних умов району досліджень здійснений з урахуванням матеріалів авторів, які зазначені вище.
Підземні води досліджуваної території представлені ґрунтовими і міжпластовими водами. Водоносні горизонти розповсюджені в сучасних алювіальних і алювіально-делювіальних відкладах; в алювіальних відкладах надзаплавних терас р. Інгулець; в еолових та елювіально-делювіальних відкладах четвертичної системи; у відкладах понтійського та сарматського ярусів неогену; в зонах тріщінуватості кристалічних порід докембрія та продуктів їх вивітрювання. Відклади палеогену в районі балки Кобильної представлені водотривкими породами.
Водоносний горизонт у сучасних алювіальних і алювіально-делювіальних відкладах простежується в межах заплави р. Інгулець та по днищу балки Кобильної (рис. 12). Цей водоносний горизонт вивчений у балці шляхом закладання шурфів по поперечній трансекті через днище балки. Водовміщуючі породи в балці представлені суглинками з уламками вапняків, в заплаві р. Інгулець – супісками та пісками. Горизонт безнапірний, глибина залягання змінюється від 0 до 5,5 м. Живлення відбувається за рахунок атмосферних опадів та підживлення водами сарматських і понтійських відкладів. Окрім цього, в балці горизонт постійно живиться за рахунок фільтрації зі ставків, які створені на днищі та схилах балки. Це створює умови для постійно високого стояння рівня грунтових вод в цих відкладах та заболачування окремих ділянок днища балки. Води відрізняються строкатою мінералізацією від от 1,7 до 3,0 г/л. Підвищення мінералізації пов’язане з місцевим забрудненням, а також інтенсивним випаруванням у теплий період року.
Водоносний горизонт в алювіальних відкладах надзаплавних терас розповсюджений в долині р. Інгулець та в гирлі балки Кобильної. Водовміщуючі породи представлені пісками, супісками та суглинками. Потужність горизонта 2-5 м, глибина залягання змінюється в межах від 0,65 до 18,7 м. Води цього горизонта використовуються за подопомогою побутових колодязів. Продуктивність колодязів не перевищує 0,1-0,8 л/с, свердловин – 0,1-0,36 л/с. Ступінь водонасичення горизонта незначна. Живлення в основному атмосферне. Загальна жорсткість змінюється від 11,0 до 43 мг:екв./л. Мінерализація знаходиться в межах від 1 до 5 г/л, рідше до 8 г/л.
Водоносний горизонт в еолових та елювіально-делювіальних відкладах четвертичної системи розвинутий на вододільних плато і безпосередньо в балці відсутній. Водовміщуючими породами слугують
Рис. 12. Рівень залягання дзеркала грунтових вод в межах пролювіального конуса виноса бокової балки на днищі балки Кобильної. Автор – Казаков В.Л. (1998 р. – липень місяць).
Рис. 13. Місця локалізації джерел і мочажин понтійського водоносного горизонту. Автор – Казаков В.Л.
горизонти лесів, які чергуються з шарами похованих грунтів. Водотривким шаром для них є переважно червоно-бурі глини середнього та верхнього пліоцену. Глибина залягання горизонта в районі балки змінюється в межах 1,5-4,5 м, потужність від 4,5 до 5,5 рідше 7 м (рис. 14). Живлення – атмосферні опади, тому режим піддається сезонним коливанням. Дебіт побутових колодязів 0,0017-0,28, свердловин 0,007-0,19 л/с. Переважають води сульфатно та сульфатно-хлоридного, сульфатно-кальцієво-натрієвого хімічних класів. Мінералізація їх змінюється від 1,2 до 6,5 г/л, іноді може сягати 9 г/л. Загальна жорсткість не перевищує 40 мг:екв/л. Цей водоносний горизонт дренується верхів’ями балки Кобильної і її притоками.
Водоносний горизонт відкладів понтійського ярусу відноситься до горизонту міжпластових вод. Він приурочений до сильно тріщинуватих черепашникових та оолитових вапняків. Потіжність цього горизонта незначна і змінюється в межах від 0,3 до 5,5 м. Дебіти свердловин змінюються від 0,001 до 0,28 л/с, колодязів не перевищують 0,27-0,47 л/с. Середня мінералізація 5,9 г/л, загальна жорсткість 27-36 мг:экв/л. Глибина залягання від 5 до 22-25 м.
У нижній частині балки Кобильної горизонт понтійських вод дренується багатьма джерелами та мочажинами (рис. 13, 15, 16), так як днище балки врізається у неогенові піщанисто-вапнякові відклади і відкриває понтійський водоносний горизонт міжпластових підземних вод. Основна маса джерел тяжіє до правого схилу балки, підніжжя крутих схилів., тому що балка підрізає води понтійського горизонту, які мають загальний стік у південному напрямі в межах Причорноморського артезіанського басейну. Виходи понтійських вод зосереджені в кількох місцях - в 2-х км вище верхнього Ганнівського ставку (дають початок струмку), два джерела на правому березі цього ставка, на лівому борту балки в 300-х м нижче верхнього Ганнівського ставка, джерело «Грицаєва криниця» на правому схилі балки поблизу с. Ганнівки.
Джерела ненапірні, з них вода витікає вільно (фото 5). Джерела постійно діючі. За термічними показниками віднесені до холодного типу, так як мають температуру +11-12,7°С. Дебіт джерел низький, він коливається від 0,001 до 0,14 л/с. Річний гідрогеологічний режим вод піддається порівняно значним коливанням, який залежить від конкретних кліматичних умов зволоження території. Так в липні 1999 року рівень понтійського водоносного горизонту у печері Кобильній був на 0,6 м нижчим ніж на той же самий час у 1998 року, що пояснюється спекотним і посушливим початком кліматичного літа 1999 року, атмосферне живлення скоротилося відповідного до чого знизився і рівень води.
Необхідно зазначити, що саме з діяльністю понтійських підземних вод пов’язується розвиток карстових процесів, формування поверхневого та підземного карстового рельєфу.
Фото. 5. Джерело вод понтійського водоносного горизонту. Фото Пікуля С.В. (1998 р.).
Умовні позначення:
151 – досліджуваний колодязь (цифра угорі);
цифра унизу – глибина залягання рівня грунтових вод від поверхні Землі.
Масштаб 1:200000
Рис. 14. Схематична карта глибин залягання рівней грунтових вод в районі балки Кобильної (за [44, 92]).
Умовні позначення:
● - мочажина;
- джерело;
- лінія підніжжя схилу;-
напрям загального стікання води з джерел;
-
русло струмка.Рис. 15. План розміщення місць виходу на земну поверхню вод понтійського водоносного горизонту на ділянці підніжжя лівого схилу балки Кобильної нижче верхнього Ганнівського ставка. Автор – Казаков В.Л.
Умовні позначення:
● - мочажина;
- джерело;
- лінія підніжжя схилу;-
напрям загального стікання води з джерел;-
русло струмка.Рис. 16. План розміщення місць виходу на земну поверхню вод понтійського водоносного горизонту на ділянці підніжжя правого схилу балки Кобильної за 2 км вище від верхнього Ганнівського ставка. Автор – Казаков В.Л.
Нижче понтійського водоносного горизонту залягає сарматський горизонт міжпластових вод, який на денну поверхню виходить лише на підніжжі крутого лівого схилу р. Інгулець поблизу с. Новобратське. Водоносний горизонт у відкладах сарматського яруса приурочений до вапняків, мергелів, рідше піщано-глинистих порід. Потужність змінюється в межах 0,5-20 м, глибина залягания – от 6,5 до 20 м. Іноді горизонт характеризується слабким напором. Дебіти свердловин змінюються від 0,0001 до 2,4 л/с. Безпосередньо в балці сарматський горизонт підземних вод ніде не розвантажується на поверхню.
У підсумку слід відзначити, що водоносні горизонти неоген-четвертичних відкладів району балки Кобильної відрізняються дещо підвищеною мінералізацією сульфатним і сульфатно-хлоридним складом вод. З одного боку це обумовлене високими рівнями грунтових вод і пов’язаним з цим інтенсивним випаруванням, з іншого боку забрудненням підземних вод техногенними, що фільтруються зі хвостосховищ та ставків-накопичувачів.
Гідрогеологічні чинники ландшафтогенезу визначають водно-геохімічні властивості та режим ландшафтів. Так в місцях з глибоким залягання грунтових (на вододільних і схилових місцевостях) формується непромивний або слабкопромивний водний режим геосистем. При переході до западин (днищ балок, заплав річкової долини Інгульця) спостерігається більш високе стояння грунтових вод, тому формуються як промивні та і випотні ландшафти. Останні перезволожені, відзначаються зміною усього комплексу геокомпонентів – степова рослинність змінюється на лучну та болотну, незасолені грунти плакорів і схилів трансформуються у засолені різного ступеня.
Таким чином, підземні води при їх близькому розташуванні до денної поверхні зумовлюють розвиток азональних типів ландшафтів – заплавних та днищевих лучних або полукованих. Понтійські міжпластові води спричинили появу карстових ландшафтних місцевостей та урочищ, які теж несуть відбиток азональності, хоча і не так сильно виражену ніж як на заплаві р. Інгулець і днищі балки. Отже, підземні води, завдяки своїм характерним рисам організації сформували ландшафти рівня місцевості (карстова), урочищ (карстових воронок, улоговин тощо) та, в основному - підурочищ (в залежності від типу водного режима).
8. ПРОСТОРОВА СТРУКТУРА ГРУНТОВОГО ПОКРИВУ БАЛКИ КОБИЛЬНОЇ І ПРИЛЕГЛИХ ТЕРИТОРІЙ
Згідно зі схемою районування грунтів території України район балки Кобильної відноситься до степової зони звичайних і південних чорноземів Центральної лісостепової та степової області суббореального поясу Євразії [66]. За картою основних типів грунтів України [68] досліджувана територія розташована в межах ділянки середнього степу зі значним домінуванням по площі чорноземів південних. У процесі вивчення просторової структури грунтового покриву району балки Кобильної були закладені понад 300 грунтових розрізів, а також низка прикопок. Це дало підстави для певних узагальнень та висновків.
Грунт у своєму складі, морфологічній структурі та властивостях сумує і зберігає впливи у всіх компонентів ландшафтів, і сам виступає одним із важливих його геокомпонентів. Він - своєрідне свічадо, що вбирає минуле і освітлює майбуття. Типові для підзони південних чорноземів грунти в районі досліджень збереглися лише в багатьох місцях, як і раніше вони займають привододіли та вододіли похилої рівнини. Більшість чорноземів південних нині розорані.
Наводимо опис розрізів основних типів грунтів району досліджень.
Чорноземи південні суглинисті та супіщані. Перші сформувалися на вододілах, їх схилах і подекуди схилах балок. На схилах балок ця група чорнозему розвинута смужно, в місцях намиву делювіальних суглинків на площадки понтійських вапняків структурних схилів. Другі розвинуті на балочних терасах і надзаплавних терасах ріки Інгулець, на піщаному та супіщаному субстраті.
Розріз №89 – чорнозем суглинистий (плакорна ділянка привододільного схилу лівого борту балки Кобильної в межах полігону). У трав’яному покриві переважають ковила Лессинга та волосиста, типчак, перстач піщаий, столокос прибережний, вероніка степова, пижмо тисячолисте. Загальне проективне покриття 70%. На поверхні грунту рихлий войлок з торішнього опаду трав.
А 0-21 см. Сухий, темно-сірий, відносно рихлий суглинистий, зернистої структури, елементи міцні, дернина, рідко карбонати у вигляді білозірки, перехід поступовий.
В 22-44. Сухий, темно-сірий з бурим відтінком, значно щільніший, ніж попередній горизонт, грудкуваті структури, суглинистий, карбонати у вигляді білозірки, перехід помітний.
В 45-56. Сухий, світло-сірий з жовтуватим відтінком, дость щільний, брилувато-комкуватий, легкосуглинистий, білзірка, перехід помітний.
С 57 см. І глибше. Свіжий жовтий суглинок.
Розріз №264 – чорнозем південний супіщаний (перша балочна тераса, що розташована в районі печери Кобильної). У трав’яному покриві переважають ковила Лессинга та волосиста, типчак, різнотрав’я. Ступінь задернованості 80%. Чорнозем потужний слабкоеродований.
А 0-32 см. Сухий, темно-сірий, до низу зволожений і слобкоущільнений, дернина, перехід поступовий.
В 32-55 см. Угорі колір темно-сіруватий, донизу переходить у темно-коричневий і буруватий, зернистий, слабкоущільнений, слабковологий, перехід поступовий, рідко білозірка.
С з 50-55 см. Материнська порода – алювіальні піски або легкі супіски рудого кольору.
Для балок, в місцях відслонення понтійських вапняків і наявності карбонатного елювію також характерні карбонатні дерново-степові грунти, які займають схили. Наводимо опис типового розрізу.
Розріз №78 (лівий схіл бокової балки балки Кобильної в межах полігону). У трав'яному покриві келерія гребінчасти, тонконіг вузьколистий і бульбистий, шавлІя поникла, перстач піщаний та інші.
А 0-15 см. Сухий, темно-сірий, слабкоущільнений, легкосуглинистий, порошистий, з рідкими зернами білозірки, дернина, перехід поступовий.
В 15-28 см. Сухий, сірий з легкою буроватістю, легкосуглинистий, ущільнений, комкуватий, часто зерна білзірки, кам’яністість 30%, перехід чіткий.
С 28 см і глибше. Кам’янистий горизонт.
Як правило, такі грунти підстилаються кам’янистим шаром елювію і мають горизонт Д – шар корінного вапняку.
Днища балок займають лучно-чорноземні грунти, що формуються в умовах додаткового зволоження та привнесення твердого матеріалу, тому вони часто мають поховані горизонти. Наводимо опис типового розрізу.
Розріз №80 (пласке днище бокової балки балки Кобильної в межах полігону). У трав’янистому покриві переважають вівсяниця східна, осока чорноколоса і лисяча, конюшини лучна та суницева, тонконіг вузьколистий.
А 0-24. Свіжий, сірий супіщаний з піщаними прошарками і карбонатними уламками, ущільнений, зернисто-порошистий, кам’янистість до 5%, перехід помітний. В 25-40 см. Свіжий, бурий, супісок з прошарками карбонатного піску, безструктурний, перехід чіткий.
АII 41-58 см. Свіжий, чорний, ущільнений, зернистої структури, кам’янистість до 20%, перехід помітний.
В 59-70 см. Свіжий, бурий, ущільнений, зернисто-комкуватий, кам’янистість до 20%, перехід помітний.
ВС 71-78. Сіжий, брудно-жовтий, ущільнений, безструктурний тієї ж кам’янистості.
Наведені описи не вичерпують всієї різноманітності грутнового покриву. Класифікація грунтів району досліджень наведена у таблиці 3, а їх територіальна структура показана на рис. 17 (в межах дослідного полігону балки) та рис. 18 для всього району балки Кобильної. Встановлено, що домінуючими ґрунтовими комбінаціями є варіант Чп м – Чп с на верхніх частинах схилів балок і привододільних схилів, а також Чп п на вододілах. Інші комбінації зустрічаються рідше.
Основними грунтоутворюючими породами є: 1)еолові покривні лесовидні суглинки – покривають вододіли та привододільні схили; 2)делювіальні суглинки схилів балок і річкової долини Інгульця; 3)алювіальні піщані та супіщані відклади першої надзаплавної тераси та заплави Інгульця, а також балочних терас; 4)алювіально-делювіальні суглинисто-піщані відклади днищ балок з включенням уламків вапнякових порід; 5)елювій карбонатних порід неогену, розвинутий в
Таблиця 3. Типологічний склад грунтового покриву району балки Кобильної (за Сметаною (1998) [78]
| Індекс | Типологічна приналежність грунтів | Площа покриття у % |
| Чп п | Чорнозем південний потужний | 33,7 |
| Чп с | Чорнозем південний середньопотужний | 25,7 |
| Чп м | Чорнозем південний малопотужний | 10,4 |
| Чп к | Чорнозем південний короткопрофільний | 3,0 |
| Чп е | Чорнозем південний еродований | 3,3 |
| Дст п | Дерново-степовий потужний | 0,1 |
| Дст с | Дерново-степовий середньопотужний | 2,3 |
| Дст мп | Дерново-степовий малопотужний | 1,0 |
| Дст к | Дерново-степовий короткопрофільний | 0,9 |
| Дст е | Дерново-степовий еродований | 5,9 |
| ЛкЧ п | Луковато-чорноземний потужний | 1,1 |
| ЛкЧ с | Луковато-чорноземний середньопотужний | 1,0 |
| ЛЧ п | Лучно-чорноземний потужний | 0,7 |
| ЛЧ с | Лучно-чорноземний середньопотужний | 2,0 |
| ЛБ | Лучно-болотний | 1,9 |
| Б | Болотний | 0,1 |
| Л п | Лучний потужний | 1,0 |
| Л с | Лучний середньопотужний | 1,9 |
| Л пг | Лучний з похованими горизонтами | 2,8 |
| Ал | Алювіально-лучний | 1,1 |
| Пр | Примітивний розвинутий | 0,2 |
| Пс | Примітивний слабкорозвинутий | 0,2 |
| БП | Без прикмет ґрунтоутворення | 0,1 |