Geum.ru

Київський національний університет внутрішніх справ

Вид материалаДокументы

Содержание


Список використаних джерел
Фонд № Р-9126: Колекція книг записів актів громадянського стану Полтавщини.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13

4.2.2. Встановлення кримінальної відповідальності за порушення права на свободу совісті і віросповідання, правил про відокремлення церкви від держави


З переходом до непу розпочалася безпосередня робота по задоволенню потреб судової практики у розв’язанні питання про санкції, тобто покарання злочинців за те чи інше діяння. “Без точних норм при більш складних взаємовідносинах класів, які ми маємо зараз, ми б отримали ту картину, яку нам малює кримінальна статистика 1919 р., – говорив Д.І. Курський 1922 року у доповіді на 3-й сесії ВЦВК ІХ скликання, – тобто надзвичайну строкатість покарань, накладених нашими судами і трибуналами” [501, с. 82]. Але “система” “відносно визначених” санкцій, за якої в законі вказується вища чи нижча міра покарання, що його суд може накласти за певне діяння, виявилась більш прийнятною. “Відмірювати” покарання у такий спосіб доводилося при вже існуючому розподілі кримінально караних правопорушень на дві основні групи: перша з них – це злочини, спрямовані безпосередньо проти радянського ладу, інакше кажучи, проти порядку управління та суспільних відносин, встановлених радянською владою; друга – злочини, “пережитки старого ладу, що не являли собою прямого замаху на <…> лад” [501, с. 82]. Досить було встановити, що для першої групи (категорії), злочини якої “потребують більш сильних репресій”, суд повинен визначати міру покарання “не нижче” відомої норми, а для другої групи (категорії), яка включає ті злочини, які “такої суворості не вимагають”, – “не вище” відомої норми.

Тож Кримінальний кодекс УСРР 1922 року, встановлюючи межі покарання, у ст. 27 розрізняв дві категорії злочинів: а) спрямовані проти основ нового правопорядку, що був установлений робітничо-селянською владою, або такі, що визнаються нею особливо небезпечними, за якими передбачена кодексом нижча межа покарання не може бути занижена судом, та б) усі інші злочини, за якими встановлено вищу межу покарання, що не може бути перевищена судом [328, с. 567].

За такої мобільної (як було доведено часом) конструкції викладені у ст. ст. 119 1254 глави ІІІ Особливої частини українського Кримінального кодексу 1922 року (див.: додаток В) злочини, знані як порушення правил про відокремлення церкви від держави, потрапляли до переліку “всіх інших злочинів”. Правда, при вирішенні питань відповідальності за таке найбільш небезпечне “порушення правил про відокремлення церкви від держави” (якщо враховувати санкції всіх інших статей цієї глави), як використання “релігійних забобонів мас з метою повалення робітничо-селянської влади або для підбурювання до спротиву її законам і постановам”, що у системі глави ІІІ Кримінального кодексу стояло на першому місці (ст. 119), слід було звертатися до ст. 69. Це була одна із статей структурного підрозділу “контрреволюційних злочинів” (ст. 57-73) глави І “Державні злочини” Особливої частини Кримінального кодексу УСРР 1922 року [328, с. 568-569].

Треба думати, що даного звернення потребував запроваджений від початку законодавчої діяльності радянської влади порядок розташування норм, “забороняючих під страхом покарання ті чи інші діяння”, у системі “основних категорій кримінальних норм”. “Контрреволюційним та іншим діянням, які йдуть проти всіх завоювань Жовтневої революції і спрямовані на послаблення сили й авторитету Радянської влади”, про які вперше йшлося в положенні про революційні трибунали від 12 квітня 1919 року, згідно з цим порядком відводилося місце серед “злочинів проти Робітничо-селянського уряду” [498, с. 48-49]. Кримінальним кодексом УСРР 1922 року у положеннях його Особливої частини (яка, по суті, віддзеркалювала сучасну їй систему “основних категорій кримінальних норм”) було конкретизовано зміст окремих видів злочинів. “Усяка дія, спрямована на повалення завойованої пролетарською революцією влади робітничо-селянських Рад та існуючого на основі Конституції УСРР Робітничо-Селянського Уряду, а також дії в напрямку допомоги тій частині міжнародної буржуазії, яка не визнає рівноправності <…> комуністичної системи власності і прагне до її повалення шляхом інтервенції чи блокади, шпигування, фінансування преси тощо коштами”, за ст. 57 цього кодексу, на відміну від інших діянь, визнавалася контрреволюційною. Відповідно до ст. 6 злочином кваліфікувалася суспільно небезпечна дія або бездіяльність, що загрожувала основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період часу [328, с. 561, 567].

Різні покарання, аж до виняткової, екстраординарної міри – розстрілу, передбачалися ст. 69 Кримінального кодексу УСРР 1922 року залежно від того, використовувалися “релігійні забобони мас” із контрреволюційною метою повалення робітничо-селянської влади чи для “підбурювання до спротиву її законам і постановам”, щоправда, за умови, коли залишалася невстановленою контрреволюційна мета. Для першого випадку двома частинами ст. 69 законодавцем визначалися більш суворі, ніж третьою частиною цієї ж статті – для другого випадку – покарання:

“Пропаганда й агітація, які виражалися в закликах до повалення влади Рад шляхом насильницьких чи зрадницьких дій або шляхом активної чи пасивної протидії Робітничо-Селянському Уряду, чи масового невиконання покладених на громадян воїнської чи податкової повинностей, карається – позбавленням волі на строк не нижче трьох років із суворою ізоляцією.

За ті ж злочини, скоєні у воєнній обстановці або при масових заворушеннях, покарання підвищується до вищої міри покарання” [328, с. 568-569].

У тексті ст. 69, ч. 3 вказувалося на те, що кримінальному покаранню підлягав “заклик до невиконання або протидії розпорядженням центральної або місцевої влади при невстановленості контрреволюційної мети”, причому в тому разі, коли цей заклик, як дізнаємося зі ст. 83, розміщеної у структурному підрозділі “злочинів проти порядку управління” (ст. 74-104) глави І Особливої частини Кримінального кодексу, міг викликати “масові безпорядки, збройні чи беззбройні”, призвести до “організації банд чи ухилення від накладених законом на громадян особистих чи інших повинностей або платежів” тощо, тобто заклик, з яким було пов’язане скоєння злочинів, передбачених ст. 75-81 цього кодексу, як і “підбурювання національної ворожнечі чи розбрату” [328, с. 569, 571]. За наявності вже самого факту такого заклику накладалися запозичені ст. 69, ч. 3 із ст. 83, ч. 1 покарання у вигляді “позбавлення волі на строк не нижче одного року з суворою ізоляцією” [328, с. 571].

Друга частина ст. 83, де йшлося про агітацію і пропаганду, що проводилися під час війни і “спрямовувалися на невиконання громадянами <…> воїнських обов’язків і повинностей”, передбачала підвищення покарання аж до вищої міри покарання [328, с. 571]. (Стаття ця застосовувалася проти пацифістських організацій, у тому числі і релігійних.)

Проте на практиці “церковні” справи революційними трибуналами розглядалися, як правило, без кваліфікації діянь підсудних окремо за статтею 119 (при наявності контрреволюційної мети), або за ст. 69, ч. 3 (у разі її відсутності). Для обґрунтування розстрільних вироків на судових процесах над духовенством поряд із ст. 119 застосовувалася ст. 69 у цілому. Тим більше, що застосування розстрільної ст. 69 при визначенні міри покарання в справах, пов’язаних із використанням “релігійних забобонів мас”, передбачалося вже самою ст. 119.

Власне, через призму такого розмежування, а точніше – маніпулювання кожною з двох наведених нами його сторін не складно спрогнозувати спрямованість тих вироків, які могли бути винесені фахівцями на реальних засіданнях народних судів. Але не зрозуміло, чи то судова практика у цілому ряді випадків відступала від вищевказаних настанов, зосереджуючись на винятково кримінальних нормах глави ІІІ Особливої частини українського Кримінального кодексу, а не на їхніх соціально-політичних характеристиках, чи то не знаходилося підстав звинувачувати служителів культу і віруючих в “укладених” у цьому кодексі “злочинних діях”. Так, у квітні 1923 року всіх справ, до яких кримінально-судовими відділеннями губернських судів припускалася можливість визнання певного діяння “злочином по відокремленню церкви від держави”, нараховувалося лише 6, що у співвідношенні із загальною кількістю кримінальних справ, прийнятих цього місяця до розгляду вказаними судовими установами на території України, становило 0,2 % [938, 1923. – № 1. – с. 20].

Стаття 119 українського Кримінального кодексу 1922 року була прикметною і в іншому контексті. Вона вигідно пов’язувала проблему реалізації директив Політбюро ЦК КП(б)У про заходи суворої відповідальності служителів культу, віруючих, звинувачених у невідповідності наявних церковних цінностей їх кількості, вказаній у дореволюційних описах, із проблемою використання кримінально-правових норм в організаційному оформленні обновленської церкви, що на той момент давало свої перші результати в республіці.

Навесні-влітку 1922 року тему вилучення церковних цінностей у губернських повідомленнях для керівництва республіки все частіше продовжувала інформація про вирішення конфліктних ситуацій, що виникали на ґрунті неоднакової поведінки архієреїв, духовенства та віруючих під час проведення кампанії. Причому якщо спочатку в інформаційних відомостях ДПУ йшлося про вороже ставлення населення до вилучання церковних цінностей і про таку ж позицію (яка інколи супроводжувалася “контрреволюційною агітацією”) місцевого духовенства, то далі більше уваги зосереджувалося на застосуванні репресивних заходів проти “зачинщиків”, якими могли бути і миряни, і служителі культу, а невдовзі – і про енергійну роботу з використання екстремальної ситуації вилучення для вирішення глобального завдання – розколу і знищення Російської православної церкви та релігійних організацій інших віросповідань.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


І. АРХІВНІ ДОКУМЕНТИ

Державний архів Дніпропетровської області (ДАДО)


Фонд 1. Екатеринославский губернский комитет Коммунистической партии (большевиков) Украины (Екатеринославский Губком КП(б)У).

Опис 1.

1. Справа 148. Копии циркуляров и инструкций, тезисы и распоряжения Губкома КП(б)У по вопросам агитпропработы. 12/ХІ-20 – 7/V-22. – 336 арк.

2. Справа 216. Постановление Пленума ЦК РКП(б) о нарушениях 13-го пункта программы и о постановке антирелигиозной пропаганды. 22/VІІІ-21 – 22/ІІІ-22. – 121 арк.

3. Справа 263. Переписка с отделами Губисполкома по вопросам проведения месяца “Красного права”, о борьбе с агентами контрреволюции, об организации отдела по упрощению советского аппарата при Губинспекции. 21/ІІ-21 – 31/V 21. – 181 арк.

4. Справа 509. Копии циркуляров ЦК РКП(б) и переписка агитпропотдела по вопросам политпросвет. работы. Копии материалов о деятельности православной церкви на Украине. 9/VІІІ-21 – 22/V-21. – 41 арк.

5. Справа 533. Материалы проведения празднования революционных праздников и кампании помощи голодающим. 6/ХІ-21 – 28/Х-22. – 71 арк.

6. Справа 658. Телеграммы Губкома КП(б)У Укомам и райкомам КП(б)У о запрещении перемещения коммунистов, об изъятии церковных ценностей и проведении безпартийной конференции. 11/І-22 – 1/ІІІ-22. – 35 арк.

7. Справа 1002. Протоколы заседания комиссии по проведению комсомольского рождества 7 января 1923 года. 1/VІ-22 – 7/VІІ-23. – 38 арк.

8. Справа 1068. Циркуляры ЦК РКП(б)У и ЦК КП(б)У о борьбе с меньшевиками, об отношении к религиозным организациям, об укреплении профсоюзной работы, о мерах укрепления работы на селе. 6/ІІ-23 – 25/VІІІ-25. – 96 арк.

9. Справа 1497. Переписка с ЦК КП(б)У, тезисы и другие материалы по вопросам антирелигиозной попаганды. 20/VІІ-23 – 24/І-25. – 165 арк.

10. Справа 1602. Отчет о деятельности Украинской коммунистической партии УКП на Катеринославщине. Обзоры о деятельности духовенства, сектанства и др. антисоветских группировок. 16/VІІ-24 – 24/ХІІ-24. – 167 арк.

11. Справа 1894. Циркуляры ЦК РКП(б), ЦК КП(б)У и Губкома КП(б)У по агитационно-пропагандистской работе. Протокол совещания секретарей Окрликвидкомов по вопросу антирелигиозной пропаганды. 17/Х-24 – 20/ІІ-26. – 126 арк.

12. Справа 1902. Тезисы докладов на темы: история и теория синдикализма, об антирелигиозной пропаганде, о массовой агитработе на предприятиях и др. 1924. – 101 арк.

13. Справа 2276. Материалы по обвинению Боголюбского, Мережко, Спеканской, Лукьяненко за уклонение от мобилизации на продработы и об исключении из партии Бодни за выполнение религиозного обряда. 25/ІІІ-21 – 21/VІІІ-21. – 26 арк.

14. Справа 2324. Материалы по обвинению Архипенко в выполнении религиозных обрядов. 25/V-21 – 22/ІХ-21. – 36 арк.


Фонд 7. Екатеринославский-Днепропетровский Окружной Комитет Коммунистической партии (большевиков) Украины.

Опис 1.

15. Справа 817. Стенограммы доклада о брачном и семейном праве тов. Карасика. Протоколы ІІ Съезда работниц и крестьянок Екатеринославского Округа, собраний женщин по селам. 3/І-26. – 49 арк.

16. Справа 1093. Протоколы заседаний ЦК Правления Бюро Окружкома КП(б)У по вопросам борьбы с правыми оппортунистами и выступлениях кулачества. Протоколы заседаний антирелигиозной комиссии при Агитпропе окружкома КП(б)У и списки сектантов. 28/VІІ-28 – 7/V-30. – 119 арк.

17. Справа 1530. Стенограма З’їзду Спілки войовничих Безвірників Дніпропетровщини. 24/ХІІ-29. – 93 арк.


Фонд Р-158. Екатеринославский губернский исполнительный комитет Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов (губисполком).

Опис 1.

18. Справа 9а. Переписка о регистрации бывших юристов, офицеров, жандармов, духовенства и ликвидации др. лиц о принятии мер к ликвидации провокационных слухов о советской власти и об аресте разных лиц. 28.04.20 – 14.09.20. – 32 арк.


Фонд Р-1396: Исполком Диевского райсовета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов (райисполком).

Опис 1.

19. Справа 9. Циркуляр Центрального исполнительного комитета о национальной политике среди национальных меньшинств, инструкции окружного комитета о подготовке к перевыборной кампании; описи убытков, причиненных блокадой и интервенцией и переписка с окружным комитетом о хлебозаготовках. 6 января 1925 г – 5 января 1926 г. – 67 арк.

20. Справа 16. Отчет административного отдела райкома с 1-го января по 1 апреля 1926 г. и переписка с окркомитетом о деятельности религиозных общин. 17 ноября 1925 г. – 8 сентября 1926 г. – 37 арк.


Фонд 2341. Преображенский сельский Совет рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов (сельсовет) с. Преображенское Томаковской волости Екатеринославского уезда и губернии.

Опис 1.

21. Справа 40. Списки жителей с. Преображенки, приемно-сдаточные акты и переписка с Томаковским районным исполнительным комитетом о весенней посевной кампании и по другим сельскохозяйственным вопросам. 15 января 1921 года – 17 декабря 1921 года. – 303 арк.


Державний архів Одеської області (ДАОО)


Фонд 599. Отдел управления Одесского Губернского Исполнительного Комитета Совета Рабочих, Крестьянских и Красноармейских депутатов.

Опис 1.

22. Справа 53. Приказы Одесского губревкома и губисполкома, протокол совещания об осуществлении декрета об отделении церкви от государства. Нач. 5 января 1921 – 21 апреля 1921 гг. – 17 арк.

23. Справа 67. Протоколы заседаний Малого Совета Народных Комиссаров. 14.V. – 22.VІІ 1921 г. – 82 арк.

24. Справа 678. Списки членов религиозных общин. 6 апреля 1920 – 11 июля 1921. – 193 арк.

25. Справа 680. Приказы Комиссии и опись имущества Одесского Преображенского Кафедрального Собора. Нач. 18 апреля 1922 – оконч. 1 июня 1922. – 17 арк.

26. Справа 681. Приказы Комиссии по изъятию церковных ценностей. 29.ІV.1922 г. – 10.VІ.1922 г. – 28 арк.

27. Справа 682. План работы Одесской Губернской комиссии по изъятию церковных ценностей. 28/І-1922 г. – 2/V-1922 г. – 10 арк.

28. Справа 683. Протоколы заседаний Губкомиссии по изъятию церковных ценностей. Нач. 27/ІV 1922 г. – оконч.15/VІ 1922 г. – 20 арк.

29. Справа 684. Протоколы заседаний Губкомиссии по изъятию церковных ценностей. Нач. 27/ІV 1922 г. – оконч. 20/V 1922 г. – 17 арк.

30. Справа 698. Ведомости церковных ценностей, поступивших в Губфинотдел. 27/ІV-1922 г. – 15/ІІ-1922 г. – 19 арк.

Опис 2.

31. Справа 7. Протоколы, переписка с Одесской губернской чрезвычайной комиссией о ее работе. 16 февраля – 3 декабря 1922 года. – 21 арк.

32. Справа 22. Уставы религиозных общин, описи имущества, церквей, отчет о состоянии Михайлово-Архангельского женского монастыря. Нач. 1 января 1921 г. – 30 декабря 1921 г. – 199 арк.

Опис 3.

33. Спр. 739. Инструкции, приказы и циркуляры Одесской губернской комиссии по изъятию церковных ценностей. Окончено 8 мая 1922 г. – 53 арк.

34. Справа 740. Телеграммы Центральной комиссии по изъятию церковных ценностей. Нач. 25 апреля 1922 г.– 9 июня 1922 г. – 53 арк.

35. Справа 750. Переписка с учреждениями и отдельными лицами по изъятию церковных ценностей. Нач. 4 апреля 1922 г. – 17 июня 1922 г. – 85 арк.

36. Справа 751. Переписка с учреждениями и отдельными лицами по изъятию церковных ценностей. Нач. 27 апреля1922 г. – оконч. 13 июня 1922 г. – 25 арк.

37. Справа 756. Разная переписка об изъятии церковных ценностей. Нач. 22 апреля 1922 г. – оконч. 1922 г. – 76 арк.


Фонд Р-969. Одесский Окружной Исполнительный Комитет (Окрисполком).

Опис 5.

38. Справа 670. Переписка с Одесским Окружным административным отделом о закрытии церквей и молитвенных домов. 25 декабря 1929 – 30 февраля 1930 гг.


Фонд Р-1083. Отдел управления Одесского уисполкома.

Опис 1.

39. Справа 31. Циркуляры и инструкции Одесского уездного исполнительного комитета. Начато 5 января 1921 г. – окончено 27 сентября 1922 г. – 307 арк.

40. Справа 188. Приказы, циркуляры, постановления и отчеты о деятельности Одесского унаробраза. Начато 10 января 1921 г. – окончено 1 декабря 1921 г. – 57 арк.

Фонд № Р-1915. Одесский губернский административный отдел. 1921 1925 гг.

Опис 1.

41. Справа 11. Циркуляры Наркомвнудела. Копии из “Одесского листка”, “Южный рабочий” и переписка о раскрытии фабрики фальшивых денежных знаков в г. Николаеве. 1924 г. – 17 арк.


Державний архів Полтавської області (ДАПО)


Фонд 3872. Отдел управления Полтавского губернского исполнительного Комитета Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов г. Полтавы Полтавской губернии.

Опис 1.

42. Справа 796. Месячные отчеты и доклады о деятельности Полтавского губернского отдела управления и протокол заседания Полтавской губернской комиссии незаможных селян. 1 апреля 1922 – 29 декабря 1922. – 212 арк.

43. Справа 830. Постановления, циркуляры и распоряжения ВУЦИК, СНК УССР (копии) об упрощении советского аппарата, восстановлении и укреплении сельского хозяйства Украины, упорядочении землепользования, о проведении продналоговой кампании, электификации Украины и по другим вопросам. 8 апреля 1922 – 25 августа 1922 г. – 241 арк.


Фонд № Р-9126: Колекція книг записів актів громадянського стану Полтавщини.

Опис № 1 книг записів актів громадянського стану м. Полтави. 1920 рік.

44. Справа 1. Книга реєстрації актових записів про народження за 1920 рік. 1920. – 80 арк.

45. Справа 3. Книга реєстрації актових записів про одруження за 1920 рік. 1920. – 168 арк.

46. Справа 8. Книга реєстрації актових записів про смерть за 1920 рік. – 94 арк.

47. Справа 9. Книга реєстрації актових записів про розлучення за 1920 рік. – 87 арк.

48. Справа 23. Книга реєстрації актових записів про народження за 1925 рік. 02 січня 1925 – 07 березня 1925. – 397 арк.

49. Справа 26. Книга реєстрації актових записів про одруження за 1924 – 1925 роки. 31 грудня 1924 – 18 липня 1925. – 473 арк.

50. Справа 29. Книга реєстрації актових записів про смерть за 1925 рік. 17 червня 1925 – 13 жовтня 1925. – 362 арк.

51. Справа 30. Книга реєстрації актових записів про розлучення за 1925 рік. 09 січня 1925 – 31 грудня 1925. – 220 арк.

52. Справа 31. Книга запису зміни прізвищ і імен № 1 за 1925 рік Полтавського губпідзагсу. 20 лютого 1925 року до 12 грудня 1925 року. – 54 арк.

Опис № 6 книг записів актів громадського стану посаду Крюків Кременчуцького повіту, з 1923 року Кременчуцького округу за 1920-1924 рр.

53. Справа 1. Книга реєстрації актових записів про одруження за 1920-1921. 07 серпня 1920 – 03 травня 1921. – 228 арк.

54. Справа 2. Книга реєстрації актових записів про народження за 1920 1921 рр. 04 травня 1920 – 20 травня 1921. – 132 арк.

55. Справа 3. Книга реєстрації актових записів про розірвання шлюбу за 1920 1921 рр. 17 травня 1920 – 20 жовтня 1921. – 67 арк.

56. Справа 6. Книга реєстрації актових записів про смерть за 1921-1922 рр. 07 липня 1921 – 30 червня 1922. – 95 арк.