Курс семестр лекції Практичні (семінари) Всього ауд годин Курсові роботи
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Боча навчальна програма для студентів спеціальності, 565.93kb.
- Курс 1 Семестр 2 Лекції 18 годин Практичні заняття 16 годин Самостійна робота 18 годин, 282.79kb.
- Робоча навчальна програма з філософії на 2007-2008 навчальний рік Факультет медичний, 372.54kb.
- Курс -5,9 семестр. Кількість кредитів 1,5; академ годин -54 (у т ч. лекції -18, практичні, 42.6kb.
- Курс 2,4 семестр. Кількість кредитів 1,5; академ годин 54 (у т р. лекції 12, практичні, 33.51kb.
- Курс 4, 7 семестр. Кількість кредитів 2; академ годин 108 (у т р. лекції 42, практичні, 21.51kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030303 «Видавнича справа та редагування», 552.3kb.
- Курс Семестр Кількість годин спрс залік, діф залік (семестр) Всього годин, 172.92kb.
- Навчальний план курсу форма навч. Курс Сем. Лекції (год) Практ зан. (год) Всього ауд, 394.32kb.
- Логіко-педагогічний план класичної лекції складається з трьох основних частин: вступна,, 325.92kb.
Умисні злочини можуть відбуватися за стадіями, Закон виділяє три стадії: готування, замах і закінчений злочин (ст. 13 КК). На стадії готування створюються умови для вчинення злочину (підшукання або пристосування знарядь, засобів вчинення злочину, усунення перешкод, розподіл ролей між співучасниками та інші). Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч.2 ст.14 КК).
На стадії замаху відбуваються дії, спрямовані на скоєння злочину, але злочин не завершується з причин, що не залежать від волі винного (закінчений та незакінчений замах) – ст.. 15 КК.
Добровільна відмова від доведення злочину до кінця – це остаточне припинення особою за своєю волею, з будь-яких мотивів доведення до кінця задуманого злочину. Добровільна відмова можлива на стадії готування чи замаху, але до закінчення злочину. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Від добровільної відмови необхідно відрізняти дійове каяття. Дійове каяття – це сукупність дій особи, спрямованих на усунення чи зменшення збитку, заподіяного злочином. Дійове каяття має місце після закінчення злочину, може враховуватися як обставина, що пом'якшує покарання (ст.. 66 КК), або як підстава звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45 КК).
Під час вивчення цієї теми особливу увагу слід звернути на питання про юридичну природу співучасті. У теорії кримінального права склалися дві сталі концепції юридичної природи співучасті. Одна з них має в основі акцесорну природу (від лат. accessorium – «додатковий», «несамостійний») характеру співучасті. Прихильники іншої теорії розглядають співучасть як самостійну форму злочинної діяльності.
Діючий КК України визначає в ст. 26, що співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Співучасть включає наступні ознаки: наявність двох та більше суб’єктів злочину, які беруть участь у скоєнні одного умисного злочину; спільна їх участь в скоєнні злочину; умисний характер діяльності співучасників.
В залежності від ролі, яку виконують злочинці при вчиненні злочину спільними зусиллями, Закон виділяє наступні види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач та посібник (ч. 1 ст. 27 КК України).
Виконавцем (співвиконавцем) вважається особа, яка: а) безпосередньо скоїла злочин, або б) вчинила це шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не є суб'єктом злочину. Організатор скоєння злочину вчиняє одне із наступних дій: організовує вчинення злочину (злочинів); керує підготовкою злочину (злочинів); створює організовану групу чи злочинну організацію; керує організованою групою або злочинною організацією; забезпечує фінансування організованої групи або злочинної організації; організовує приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 27 КК). Підбурювачем вважається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншим шляхом схилило будь-кого зі співучасників до скоєння злочину. Посібником визнається особа, яка сприяла скоєнню злочину іншими співучасниками: порадами чи вказівками; наданням засобів чи знарядь вчинення злочину; усуненням перешкод для вчинення злочину; заздалегідь даною обіцянкою переховувати злочинця, знарядь чи засобів скоєння злочину, його сліди та предмети, здобуті злочинним шляхом, або придбати чи збути такі предмети; іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 УК). Пособництво за характером дій поділяють на: інтелектуальне, фізичне.
Форми співучасті – це об’єднання співучасників, що розрізняються між собою за характером ролей, які виконуються ними і за стійкістю їх суб’єктивних зв’язків. В залежності від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити наступні форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою. В залежності від способу взаємодії співучасників воно підрозділяється на: 1) співвиконавство; 2) співучасть у прямому значенні цього слова. За характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину воно ділиться на: 1) просте та 2) складне.
За суб’єктивною ознакою виділяють наступні форми співучасті: група без попередньої змови; група за попередньою змовою; організована група; злочинна організація.
Слід відмітити, що співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює яких-небудь особливих підстав кримінальної відповідальності. Однак, окрім загального положення, передбаченого ч. 1 ст. 2 КК, діють правила, які стосуються відповідальності співучасників (ст. 29 та 30 КК).
Співучасники несуть відповідальність тільки за ті діяння, які скоєні у межах домовленості, яка відбулася між ними. Відхилення від цієї домовленості може привести до ситуації, за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. У такому випадку має місце так званий кількісний або якісний ексцес виконавця.
В Кримінальному кодексі 2001 року введена норма з добровільною відмовою співучасників від скоєння злочину (ст. 31 КК).
Причетність до злочину – це така злочинна діяльність, яка хоча й пов’язана зі вчиненням злочину, однак не є співучастю у ньому через відсутність об’єктивної та суб’єктивної спільності. В теорії кримінального права виділяють три види причетності: заздалегідь не обіцяне приховування злочину; неповідомлення про злочин; потурання злочину.
Питання про можливість співучасті звичайного суб’єкта у злочинах, вчинених тільки спеціальним суб’єктом, являється дискусійним. Дискусійними в науці кримінального права є проблеми уявної співучасті та співучасті у необережних злочинах.
Тема 7. Множинність злочинів. Обставини, що виключають злочинність діяння. – 2 години
Одиничний злочин – це діяння, яке містить ознаки одного складу злочину, передбаченого однією статтею Особливої частини КК. В науці кримінального права розрізняють прості і складні одиничні злочини. Простий одиничний злочин складається з одного об’єкту, одиничних ознак об’єктивної і суб’єктивної сторони. Складні одиничні злочини мають декілька видів: складний злочин, що має (два об’єкти посягання; два або більше видів дій; два види наслідків); продовжуваний злочин, який складається з декількох чи багатьох тотожних злочинних дій, спрямованих на досягнення однієї мети; триваючий злочин, об’єктивна сторона якого виконується безперервно.
Множинність злочинів має місце при вчиненні однією особою двох чи більше злочинів, кожний із яких утворює ознаки самостійного складу злочину і за які особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Ознаками множинності є такі обставини при яких одна і та ж особа вчинила два чи більше закінчених чи незакінчених злочинів; кожен із злочинів передбачений самостійною кримінально-правовою нормою, він не є необхідною ознакою іншого злочину, з числа вчинених цією ж особою; хоча б по двох злочинах не “погашені” їх юридичні наслідки; хоча б щодо двох злочинів відсутні процесуальні перепони для притягнення до кримінальної відповідальності.
КК 2001 р. називає три форми множинності: повторність, сукупність, рецидив.
Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Виділяють повторність однорідних і тотожних злочинів. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Розрізняють два види сукупності злочинів: реальну та ідеальну. Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Рецидив можна поділити на такі види: загальний рецидив; спеціальний рецидив; пенітенціарний рецидив.
Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим КК України.
Вивчення другої частини теми необхідно розпочати зі з’ясування того, що обставини, які виключають злочинність діяння, – це обставини, наявність яких перетворює діяння, зовнішньо подібні до злочину, у правомірні, а деякі – у суспільно корисні. Ознаки обставин, які виключають злочинність діяння: а) являють собою свідомий і вольовий вчинок людини, який підпадає під зовнішні ознаки злочину та вчинення за наявності до того певних підстав; б) є за своїм змістом суспільно корисними чи соціально прийнятними (припустимими); в) передбачаються нормами різних галузей законодавства; г) виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, а тим самим – кримінальну відповідальність, тобто є правомірними.
Необхідною обороною (ст. 36 КК) визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, чи іншої особи, а також суспільних інтересів або інтересів держави від суспільно небезпечних посягань шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Уявною обороною (ст.37 КК) визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Не визнаються злочинними дії потерпілого й інших осіб (ст. 38 КК) безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця тягнуть кримінальну відповідальність лише у випадках заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження особі, яка вчинила злочин, тобто за статтями 118 і 124 Кримінального кодексу.
Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайньої необхідності (ст. 39 КК), тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
Якщо особа заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого вона не могла керувати своїми діями, то заподіяне цією особою не є злочином (ч.1 ст. 40 КК).
Дія (бездіяльність) особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, але була вчинена з метою виконання законного наказу чи розпорядження, визнається правомірною (ст.41 КК).
Діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, не визнається злочином, якщо воно було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення суспільно корисної мети (ст. 42 КК).
Якщо особа вимушено заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під час виконання нею відповідно до закону спеціального завдання із попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, беручи в них участь, то її діяння не є злочином (ст.. 43 КК).
Тема 8. Поняття, мета та види покарання – 2 години
Покарання являє собою реакцію держави на вчинений особою злочин. Для самого ж злочинця покарання – це кримінально-правовий наслідок скоєного ним злочину.
Слід виділити специфічні ознаки покарання, з яких і складається поняття покарання: це міра державного примусу; державний характер примусового заходу; позбавлення й обмеження, пов’язані з застосуванням до нього покарання; призначається за ті діяння, що є злочинами, тобто містять всі ознаки складу злочину і застосовується до конкретної особи, при чому важливо визнати вину особи у скоєнні злочину; призначається тільки за вироком суду і від імені держави; спричиняє особливий правовий наслідок – судимість; за своїм змістом є карою. Каральний характер покарання передбачається в обмеженні прав і свобод особи, визнаної винною у вчиненні злочину.
Проблема мети покарання цікавили багатьох вчених і філософів протягом всієї історії. Багато запропонованих ними концепцій і теорій не призвели до однозначного розуміння цієї складної проблеми. Однак з цих численних теорій можна виділити дві основні групи: абсолютні теорії покарання (теорії відплати); відносні теорії покарання (теорії досягнення корисної мети).
На підставі ч. 2 ст.50 КК України можна виділити такі цілі покарання: кара; виправлення засуджених; запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим; запобігання вчиненню злочинів з боку інших осіб.
Під карою як метою покарання розуміється не жорстока помста чи відплата особі з боку держави за вчинений злочин, а орієнтація законодавцем суду за застосування до засудженого такого комплексу обмежень його прав та свобод, який буде відчутним і водночас достатнім для досягнення основних цілей покарання – виправлення засудженої особи, а також спеціальної і загальної превенції.
Мета виправлення засудженого передбачає досягнення певних змін у його особистості, усунення суспільної небезпеки особи, тобто такий вплив покарання, внаслідок якого засуджений під час і після його відбування не вчиняє нового злочину. Мета спеціальної (приватної) превенції полягає в такому впливі покарання на засудженого, який виключає повторне скоєння злочинів. Мета загального попередження (загальна превенція) передбачає такий вплив покарання, який забезпечує запобігання вчиненню злочинів з боку інших нестійких осіб.
Розглянуті цілі покарання значною мірою є взаємопов’язаними і взаємообумовленими. Покарання можна класифікувати за різними критеріями (ст.52 КК).
За характером впливу на засудженого покарання класифікуються на пов’язані з виправно-трудовим впливом на засуджену особу та на покарання, які не пов’язані з виправно-трудовим впливом на засуджену особу. До покарань, пов’язаних з виправно-трудовим впливом з урахуванням діючого законодавства відносяться: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. До покарань, які не пов’язані з виправно-трудовим впливом відносяться: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; конфіскація майна, арешт. До покарань, які не пов’язані з виправно-трудовим впливом та можуть бути застосовані до неповнолітніх слід віднести: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешт.
За порядком, способом призначення ст. 52 КК виділяє основні, додаткові, змішані. До основних належать: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. До додаткових: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. До змішаних: штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Розміщуючи види покарання законодавець розмістив їх в залежності від суворості виду покарання від найменш суворого до найбільш суворого. Система для повнолітніх виглядає наступним чином: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Для неповнолітніх із основних покарань це: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк.
За змістом обмежень і позбавлень прав і свобод засудженої особи розрізняють 1) покарання, що обмежують або позбавляють засуджену особу особистої волі: обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі; 2) покарання, що обмежують або позбавляють засуджену особу права власності: штраф та конфіскація майна; 3) покарання, що обмежують трудові та інші права і свободи засудженої особи: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
За суб'єктом, до якого можуть застосовуватися покарання розрізняють загальні покарання та спеціальні покарання (застосовуються до певної особи).
За можливістю визначення строку покарання виділяють: строкові покарання; безстрокові покарання (штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; конфіскація майна; довічне позбавлення волі), та різновид безстрокових покарань - разові.
Тема 9. Звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання та його відбування,– 2 години
Для уяснення сутності та змісту інституту звільнення від кримінальної відповідальності важливо знати, що звільнення від кримінальної відповідальності – це передбачена законом відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її прав і свобод, визначених КК України. Звільнення особи від кримінальної відповідальності відбувається у судовому порядку, виключення – звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію.
Слід мати на увазі, що залежно від того, правом чи обов'язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнення: імперативне (обов'язкове) і дискреційне (факультативне, необов'язкове). факультативними є звільнення, передбачені ст. 47, ст. 48 та ч. 1 ст. 97 КК України.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним та умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно. З цього погляду всі види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними, крім двох, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи або організації (ст. 47) і звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97).
Необхідно звернути увагу, що випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбаченої як Загальною, так і Особливою частинами КК України. Це дає підстави здійснити їх поділ на загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. У Загальній частині передбачено 9 таких видів, а у Особливій – 14, наприклад, ч.2 ст. 111 КК України.
Згідно структури розділу IХ КК України, слід виділяти такі види звільнення від кримінальної відповідальності: у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України), у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України), у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України), у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК України), у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України). До наведених видів звільнення також слід додати звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію».
Під звільненням від покарання розуміється відмова держави від застосування до винного передбачених кримінальним законом покарань за певних, установлених кримінальним законом чи законами про амністію або актом про помилування, підстав та умов. При цьому підстави такого звільнення різні. Зокрема, воно допускається, 1) якщо засуджений виправився й тому цілі покарання можуть бути досягнуті без його реального виконання (в цілому чи його частині), або 2) якщо є інші обставини, що свідчать про недоцільність застосування до нього покарання (давність виконання обвинувального вироку); або ж 3) коли досягнення цілей покарання стає неможливим і безцільним (наприклад, тяжке захворювання засудженого).
Види звільнення від покарання та його відбування можна викласти в залежності від різних підстав класифікації.
В залежності від остаточності застосування звільнення від покарання та його відбування: умовне (неостаточне) та безумовне (остаточне).
Також класифікувати види звільнення від покарання та його відбування можна за характером можливості звільнення на: імперативні (від покарання - ч. 2 ст. 74, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 84, ст.ст. 86, 104 КК України; від відбування покарання - ст.ст. 80, 86, 106 КК України) та факультативні (від покарання - ч.ч. 4, 5 ст. 74; ч. 4 ст. 79, ч. 4 ст. 83; ч. 2 ст. 84, ст. 105 КК; від відбування покарання - ст. ст. 75, 79, 81, 83, ч. 2 ст. 84, ст.ст. 87, 104, 107 КК України) види звільнення від покарання та його відбування.
За суб’єктом застосування звільнення від покарання та його відбування розрізняють звільнення, які застосовуються за рішенням суду та звільнення, які застосовуються Президентом України за актом помилування.
Є й інші підстави класифікації видів звільнення від покарання та його відбування. Наприклад, за правовими підставами звільнення, за часом звільнення, за категорією звільнюваної особи та ін.
Відповідно до чинного законодавства судимість визнається юридичним наслідком засудження особи за вчинений злочин, етапом, що завершує реалізацію кримінальної відповідальності. Відповідно до ст. 89 КК погашення судимості, як автоматичне її припинення при наявності встановлених законом умов, залежить від категорії вчиненого злочину, особистості винного, виду покарання й відбутого строку покарання. Відповідно до ст. 91 КК зняття судимості встановлюється рішенням суду до осіб, засуджених до обмеження або позбавлення волі, які після відбуття не менш половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК, зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довели своє виправлення.