Логіко-педагогічний план класичної лекції складається з трьох основних частин: вступна, виклад, заключна частина. Вступна частина

Вид материала

Лекція

Содержание Вступна частина. Виклад проблеми Заключна частина. Педагогічна дисципліна лектора. Нещадні вимоги до самого себе. Складання конспекту. Продумування та запам'ятовування матеріалу. Підбір прикладів та аналогів. Підбір ілюстрацій. Складання плану лекції. Загальний стиль лекції. Контакт з аудиторією. 5.2.Практичне заняття 5.3. Семінарські заняття Семінар - розгорнута бесіда 5.3. Семінарські заняття Семінар - коментоване читання Семінар - розв'язування завдань і вправ. Семінар-заняття на виробництві. 5.4. Лабораторні роботи ... Полное содержание

Подобный материал:

• У початковій школі, 12.27kb.
• Програма на мові Turbo Pascal, лінійні програми Команди галуження, вибору та мітки, 1485.97kb.
• План заняття та приблизний розрахунок часу Вступна частина, 549.42kb.
• План реферату: Вступна частина, яка розкриває актуальність І проблеми теми для безпеки, 24.5kb.
• Реферат на тему: Вступна частина промови, 68.83kb.
• Запорізької міської ради запорізької області, 63.6kb.
• Ігрова програма. Обладнання. 3 картки з намальованим комп`ютером, призи, диплом. Хід, 80.41kb.
• На період карантину листопад 2009, 302.36kb.
• План І. Загальна частина > 1 Розвиток електроенергетики в Україні ІІ. Спеціальна частина, 382.83kb.
• План вступ Частина I. Сутність фінансового аудиту Частина II. Організація проведення, 459.95kb.

5. Організаційні форми навчання




5. Організаційні форми навчання


Для підготовки фахівців вищі навчальні заклади використовують різні форми занять: лекції, практичні заняття, лабораторні роботи, семінари, курсове і дипломне проектування, навчальні і виробничі практики, консультації, заліки, іспити.


5.1. Лекція


Лекція - традиційно ведуча форма навчання у вищому навчальному закладі. ЇЇ головна дидактична мета - формування орієнтовної основи наступного засвоєння студентами навчального матеріалу. Як головна ланка дидактичного циклу навчання, вона виконує наукові, гуманістичні та фахові функції.

Лекція - організаційно-методична основа для всіх форм навчальних занять. В багатьох випадках лекція виконує функцію головного джерела інформації: при відсутності підручників і навчальних посібників; у випадках, коли нові наукові дані не знайшли відображення в підручниках і посібниках, або окремі розділи і теми дуже складні для самостійного навчання.

За силою особистого емоційного впливу лектора, контакту з аудиторією, загальним впливом на студентів лекційний спосіб передачі навчального матеріалу найбільш сприятливий. Лекція розкриває понятійний апарат конкретної галузі знань, проблеми, логіку, дає цілісну уяву про предмет, його місце в системі науки, зв’язок з іншими дисциплінами, розвиває професійну зацікавленість, в значній мірі визначає зміст інших форм занять.

Логіко-педагогічний план класичної лекції складається з трьох основних частин: вступна, виклад, заключна частина.

Вступна частина. Формулюється план лекції, її мета і завдання. Коротко характеризується проблема в цілому і її стан, зв’язок з попередніми темами. Рекомендується доцільний список основної і допоміжної літератури.

Виклад проблеми: аналіз, докази, факти, приклади, демонстрування дослідів, характеристика різних точок зору, визначення своєї позиції, зв’язок з практикою.

Заключна частина. Формулюються основні висновки, даються методичні поради і відповіді на запитання.

Особливу увагу слід придавати вступній лекції. Методично вона повинна бути побудована таким чином, щоб у студента з’явилася зацікавленість до даної галузі науки, склалася про неї цілковита уява.

Від того, як пройде вступна лекція, багато в чому залежать подальші взаємини зі студентами.


5.1. Лекція




Студенти завжди виявляють інтерес до першої лекції. Їх цікавить як нова дисципліна, так і новий лектор. Однак, якщо студенти після вступної лекції розійдуться без питань, без обміну враженнями, значить викладач не зміг виконати її навчально-педагогічне значення.

На вступній лекції встановлюються зв’язки лекційного матеріалу з підручником та навчальними посібниками. Форма викладу визначається педагогічною кваліфікацією викладача, індивідуальними особливостями, знанням сучасного виробництва, наявністю технічних засобів навчання, рівнем підготовки студентів.

Незважаючи на те, що основа матеріалу лекцій та підручника однакова, лекція, безумовно, має суттєві переваги над ним: в ній подається найновіше висвічення наукових проблем, наводяться саме сучасні дані про досягнення науки, техніки і виробництва, яких в підручниках може не бути. Окрім цього, лекція та підручник подають різний обсяг матеріалу: підручник наводить подробиці, деталі, а в лекціях їх, як правило, обмаль.

Зміст лекцій встановлюється на основі навчальної програми з даної дисципліни. Це вимагає жорсткої системи відбору матеріалу, вміле використання наочних посібників, технічних засобів навчання та комп’ютерної техніки.

Успіх подачі матеріалу багато в чому залежить від знання лектором правил формальної логіки і їх використання. В логіці кожна думка, яка має бути доведена, підпорядковується законам логіки. Вона повинна бути чіткою і не змінюватися на протязі всього обгрунтування і доказів.

Сприйняття в процесі викладання матеріалу на лекції має вірогідний характер. Студент, як правило, подумки випереджує лектора, передбачає закінчення слів та фраз. Але постійне вгадування знижує увагу слухача. Кожний текст вміщує основну інформацію (біля 30%) і залишкову частину. Залишковість забезпечує надійність сприйняття. Спеціалістами встановлено, що співвідношення інформативності і залишковості лежить в межах 1:3.

Ілюстративному матеріалу в лекції відводиться підпорядкована роль. Демонстраційні плакати очікуваного ефекту не дають, тому що уже з відстані 5-6 м їх зміст стає недоступним для більшості студентів.

Ефективність лекції може бути значно підвищена за рахунок раціонального використання технічних засобів навчання, які скорочують витрати часу на чисто технічну роботу, пов’язану з відтворенням плану лекції, рекомендованої літератури, побудови складних графіків, діаграм, схем.

На заключній лекції підводяться підсумки роботи, увага студентів звертається на практичну реалізацію отриманих знань, рекомендується література для подальшого самостійного вивчення різних проблем даної галузі науки.


5.1. Лекція




Успіх лекції залежить від ефективності педагогічного спілкування. Відомий психолог А.А. Леонтьєв визначив такі умови, при яких досягається повноцінне лекційне спілкування:

- швидке і правильне орієнтування в обставинах під час виступу;

- правильне планування змісту лекції;

- знаходження оптимальних засобів, які дозволяють без втрат часу донести зміст матеріалу до слухачів;

- забезпечення чіткого зв’язку з аудиторією.

Контакт викладача зі студентами може бути логічним, психологічним та моральним. Логічний контакт - це контакт думок викладача і студентів. Психологічний контакт полягає в зосередженні уваги студентів в сприйнятті і розумінні ними матеріалу, а також у внутрішній і емоційній активності у відповідь на дії викладача і надходячої від нього інформації. Моральний контакт забезпечує співдружність викладача і студентів. При відсутності цього контакту, наприклад в умовах конфлікту, пізнавальний процес буде утруднений або і зовсім неможливий.

Аудиторія зустрічає лектора або з напруженою увагою і готовністю працювати, думати разом з ним, або байдуже, знаючи, що лекція буде повним переказом підручника. Іноді аудиторія займає вичікувальну позицію, а нерідко настроюється по відношенню до предмету і лектора, який його викладає, негативно. На першій лекції багато чого залежить від того, як викладач “подасть” себе, який імідж (позитивний образ) створить собі.

Якщо входячи в аудиторію, викладач заклопотаний собою і своїми справами, “не бачить” студентів, не посміхається їм, не запитає про самопочуття, не звертає уваги на те, як вони підготувалися до лекції, не називає теми та плану, не звертає уваги на те,чим займаються слухачі, то навряд чи студенти зацікавляться предметом і настрояться на серйозну роботу.

Заслуговують на увагу деякі правила поведінки лектора перед студентською аудиторією, сформульовані А.А. Космодем’янським.

1. Педагогічна дисципліна лектора. Необхідно повністю виключити причини не точного початку та закінчення лекції. Лекція - це святе, саме важливе в житті викладача вищої школи.

2. Нещадні вимоги до самого себе. Завжди лектор зобов’язаний дотримуватись:

- техніки запису на дошці (послідовність і чіткість записів, крейда, волога ганчірка і т.д.);

- правильність державної мови лекції (уникати жаргонних виразів, канцеляризмів, правильно розставляти наголоси і т.і.);

- постійно спостерігати за аудиторією і почувати її;

- мати на увазі відповідь на дуже важливе для студентів запитання: “А навіщо це потрібно?”;


5.1. Лекція




- не потрібно наповнювати лекцію лозунгами і повчаннями, в які лектор сам не вірить і в житті не виконує;

- не потрібно розповідати анекдотів: можна дати відпочити студентам, збагачувати їх внутрішній світ іншими засобами;

- не потрібно пишатися перед студентською аудиторією.

Як же потрібно готуватися до лекції? Як зробити її інформаційно насиченою і одночасно цікавою? Як привернути увагу і до лекції, і до себе? Перед тим, як викласти свою думку і досвід, потрібно наголосити, що і читання лекцій, і підготовка до них - це творчий процес, який за своєю суттєвістю завжди був індивідуальним. Тому ті висновки і поради, які будуть наведені, потребують корегування в залежності від низки обставин до яких, в першу чергу слід віднести:

1. Риси характеру та природні дані лектора. Велику роль відіграють такі дані, як пам’ять, логічність, швидкість мислення, володіння собою і т.і.

2. Стаж лектора та ступінь новизни курсу. Одна справа - підготовка нового курсу лекцій для початкуючого викладача, читаючого вперше, і зовсім інша справа - підготовка досвідченого педагога і читання стабільного, багаторазового пройденого курсу.

3. Характер предмету. Немає сумніву в тому, що підготовка і читання курсів лекцій з історії України, опору матеріалів чи сільськогосподарських меліорацій мають свої особливості.

Але, незважаючи на все це, все ж є загальні положення і прийоми, які можуть бути прийнятними для більшості викладачів, особливо молодих. Узагальнюючи досвід, накопичений світовою та вітчизняною педагогікою, а також свій особистий, автор вважає, що під час підготовки до лекції і при її проведенні потрібно враховувати такі компоненти та вимоги:

- складання конспекту лекцій;

- продумування і запам'ятовування матеріалу;

- підбір прикладів та аналогів;

- підбір ілюстрацій та ТЗН;

- складання плану лекції;

- відпрацювання прийомів дохідливості лекції: загальний стиль,

логічна послідовність, контакт з аудиторією, самоаналіз якості

викладання.

Складання конспекту. Це перший і найважливіший крок в передлекційній підготовці. Складання конспекту - це відпрацювання стратегії доведення інформації до слухачів.

Зразу потрібно сказати, що складання конспекту не має за мету наступного читання лекції "з аркушу". Сенс зовсім в іншому.

Робота над конспектом:

- допомагає встановити відповідність між об'єктом курсу і реальним робочим планом:


5.1. Лекція




- сприяє додатковому вивченню та систематизації інформаці­йного матеріалу;

- сприяє засвоєнню та запам'ятовуванню матеріалу.

Добре складений конспект виконує своє призначення на про­тязі багатьох років. При цьому, безумовно, він вимагає періоди­чних доповнень, змін, допрацювання. Повнота конспекту залежить від індивідуальних якостей викладача та інших вищезгаданих фак­торів.

Декілька практичних порад до складання конспекту.

Зручно писати конспект лекцій на окремих аркушах або карт­ках. Такий аркуш можна взяти з собою на лекцію. Бажано писати або друкувати текст тільки з однієї сторони аркуша, а також за­лишати достатні поля і робити розриви між окремими параграфами. Ці резервні місця використовуються для внесення доповнень та змін.

Продумування та запам'ятовування матеріалу. Глибокі знання предмету і наявність конспекту лекцій не виключає необхідності додаткової методичної роботи над матеріалом перед лекцією. Викладач повинен ретельно продумати послідовність викладу матеріалу, створюючи логічну, струнку, дохідливу лекцію.

Можливості вдосконалення безмежні. І чим складніший для сприйняття розділ курсу, тим більше уваги потрібно приділити питанням методики відбору матеріалу.

Продумування матеріалу включає такі елементи, як підбір прикладів, аналогій, ілюстрацій, використання ТЗН тощо.

Дуже важливе методичне запитання: чи увесь матеріал лектор повинен знати напам’ять? Чи має відношення це до складних теоретичних формул, які наводяться без доказів, а також емпіричним формулам? Як бути з громіздкими таблицями, складними малюнками, цитатами? Ми вважаємо, що такі матеріали потрібно наводити “з аркуша”. Це може бути аркуш з конспекту, або спеціально підготовлена картка.

З нашої точки зору викладач повинен користуватися критерієм: те, що студент на заліках чи іспитах повинен знати напам’ять, - це і викладач повинен викладати напам’ять. Це мінімальні вимоги до запам’ятовування матеріалу лектором.

Іноді під час лекції буває, що з пам’яті випадає деталь, яка загалом відома лектору (чисельний коефіцієнт, знак плюс чи мінус, хімічна реакція і т.і.) або під час виводу теоретичної формули неочікувано виникає якесь непорозуміння, хоча раніше ці операції лектор виконував вільно. В цих випадках виникають неприємні заминки.

Щоб такі випадки виключити, на лекцію потрібно брати виписки з найбільш складними математичними викладками, формулами, цифровим матеріалом. Можливо в них і не буде потреби, але маючи їх при собі, лектор почуває себе спокійно і впевнено.


5.1. Лекція

_____________________________________________________________________________


Підбір прикладів та аналогів. Практично в кожній лекції зустрічаються складні для розуміння місця. Розкриття суттєвості явища чи проблеми значно полегшується при використанні вдало підібраних прикладів чи аналогів з іншими явищами, близькими і зрозумілими слухачам.

Наведено приклад. В загальному курсі “Технологія металів” студентам необхідно розповісти про те, що при холодній деформації властивості металу суттєво змінюються: опір деформаціям зростає, а пластичність зменшується. Лектор розпочав викладання цієї теми так: "Чи доводилося вам ламати металевих дріт руками шляхом декількох перегинань? Що ви при цьому відчували? Спочатку метал здається м'яким і перегинання не потребує особливим зусиль. Але потім міцність металу підвищується, кожне перегинання потребує все більших зусиль. В кінці кінців дріт ламається.

В цїй простій операції можна бачити основу явища, яка називається зміцненням при холодній деформації. Чим вище ступінь деформації, тим міцнішим стає метал".

Таким чином, підбір прикладів і аналогій - це важлива, ці­кава і творча частина методичної підготовки лекції. Навіть саме складне питання може стати зрозумілим, якщо навести яскравий приклад або аналог.

Підбір ілюстрацій. В процесі підготовки до лекції необхі­дно вирішити і такі питання: які графічні ілюстрації будуть потрібні, що буде зображено на дошці, що може бути показано у вигляді готових плакатів, макетів, зразків. Рекомендується ви­користовувати технічні засоби, такі як проектори, навчальні кіно- та відеофільми, телевізори тощо.

Підбираючи графічній матеріал, слід пам'ятати, що писання та малювання на дошці потребує багато часу. Тому не потрібно зловживати

кількістю ілюстрацій їх кількість повинна бути мі­німальна, але достатньою для роз'яснення матеріалу.

Лектор повинен виконувати ілюстрації швидко, впевнено і охайно. Це досягається шляхом відповідного тренування.

Складання плану лекції. Це останній, заключний етап під­готовки, завжди обов'язковий. Вивчена навчальна і спеціальна література, складено конспект, добрані приклада та ілюстрації - лектор готовий до викладення матеріалу. Складається план лекції, в якому перераховуються головні, вузлові питання. Якщо лектор легко складає план лекції, якщо весь матеріал зрозумілий і він ним володіє вільно - можна впевнено заходити в аудиторію.

Іноді запитують: скільки часу потрібно для підготовки до лекції? Якоїсь однозначної відповіді немає.

Досвідченому доктору для підготовки до багато раз читаної лекції досить 20...ЗО хвилин. Для методичної підготовки нової, складної лекції - 3-5 годин.

Практика свідчить, що краще готуватися до лекції за декі­лька днів, або напередодні, а не в день її читання.


5.1. Лекція

_____________________________________________________________________________


Загальний стиль лекції. Сприйняття матеріалу слухачами багато в чому залежить від техніки читання: правильність і чіткість виголошення слів, речень, темпу тощо.

Слухаючи лекції багатьох викладачів, можна впевнитись в тому, що стиль та манера читання бувають різні.

Перший умовно можна назвати художнім. Він відрізняється підвищеною емоційністю викладу, широким використанням модуляції голосу. Лектор наводить багато цікавих, несподіваних прикладів, часто вступає в дискусію з аудиторією. Імпровізує.

Другий, стиль назвемо академічним, його характерні ознаки: дуже спокійна манера читання, розміреність і чіткість мови, пунктуальність у всьому.

Третій стиль - проміжний, він в тій чи іншій мірі має оз­наки вище зга-даних стилів.

Відмінну, глибоко наукову лекцію можна прочитати як в одному, так і. в другому стилі. Причому деякій частині слухачів подобається перша манера викладу, а другій частині - інша.

Контакт з аудиторією. Він полягає в наступному: повна увага до лектора, активне сприйняття матеріалу, дисциплінована поведінка.

На жаль, часто лектори втрачають контакт з аудиторією. Оз­наки втрати контакту:

- студенти фіксують матеріал механічно, не розуміючи його, питання відсутні, має місце спокійне, бездумне конспектування матеріалу;

- галас в аудиторії, розмови, сміх, виконання сторонніх за­вдань і т.і.

Що може зробити лектор в цих умовах?

Перед усім, підвищити емоційність викладу, збільшити кіль­кість цікавих прийомів, в деяких випадках змінити темп викладання матеріалу.

Добрі результати дає тимчасовий перехід до читання лекції за принципом "питання - відповідь". При цьому викладач періоди­чно звертається до слухачів з питанням типу: "Як ви думаєте, що буде, коли ...", "Чи відомий вам такий факт ..." і т. і.

Іноді контакт з аудиторією зникає тому, що слухачі замори­лися. В цьому випадку потрібно зробити маленьку перерву, розпо­вісти цікавий епізод, який має побічне відношення до лекції.


5.2. Практичне заняття


Практичні заняття - це своєрідна форма зв'язку теорії з практикою, яка слугує для закріплення теоретичних знань шляхом залучення студентів до вирішення різних навчально-практичних та пізнавальних завдань. відпрацювання навичок використання обчислювальної техніки, умінь


5.2.Практичне заняття

_____________________________________________________________________________


використовування спеціальної літерату­ри. В змісті практичних занять виділяють систему формування за­гальних і професійних якостей: технічних, педагогічних і т. і.; професіоналізму (репродуктивного засвоєння спеціальної діяльно­сті); досвід професійної творчості в сфері обраної професії ї спеціальності; систему норм і відносин в колективі; досвід оці­ночно-емоційної діяльності.

Практичні заняття охоплюють, як правило, найбільш важливі розділи навчального курсу, які передбачають формування навичок і умінь, розв'язування професійних завдань, і складаються із вступу, робочої частини і висновків. Вони повинні відповідати плану лекційних занять.

Методика проведення практичних занять повинна сприяти від-працюванню умінь і навичок виконання розрахунків, вирішення завдань, аналізу, використання обчислювальної техніки, нормативної та довідкової літератури. Студенти повинні вивчати ті методи розрахунків, з якими їм прийдеться зустрітися в професійній діяльності.

Підготовка практичного заняття включає добір типових і нетипових задач, завдань, ситуацій, питань, забезпечення їх методичними матеріалами, перевірку підготовки аудиторії, технічних засобів навчання. Перед їх початком потрібно ознайомити студентів з метою і завданням занять, вимогами, формами звітності.

Складність практичних занять рекомендується нарощувати поступово, але постійно. Одноманітність прикладів стомлює, знижує розумову активність і засвоєння матеріалу. При розв'язува­нні задач і завдань студентам потрібно надати повну самостійність, звертаючись до дошки лише в тих випадках, коли виникають загальні для всієї аудиторії утруднення.

При поясненні нових задач потрібно показувати шляхи, алгоритми їх розв'язування. Такий підхід справедливий для широкого класу практичних завдань і задач. Студентів потрібно навчати не тільки стандартним процедурам, але і пошуковій діяльності в процесі розв'язування практичних задач. В пошукових завданнях потрібно дотримуватись раціонального співвідношення традиційних і проблемних методів навчання.

Сучасний фахівець повинен володіти різними методами і прийомами, особливостями прийняття техніко-економічних рішень, частина з яких, як відомо, пов'язана з ризиком. Приклади різних ситуацій з розробкою сміливих

інженерних проектів - добра осно­ва практичних занять. Хороші наслідки дають ділові ігри.

Як методично правильно організувати практичне заняття? Це питання турбує не тільки початкуючих, але і досвідчених педаго­гів. Наведемо декілька методичних підходів.

Практичне заняття краще розпочинати з перевірки домашнього завдання. Після цього потрібно поновити в пам'яті студентів і перевірити ті знання, без яких неможливо проведення даного заня­ття. Для цього можна


5.2. Практичне заняття




використати картки-тести прискореного контролю. Кожна картка-тест включає п'ять простих запитань з відповідями за вибором (табл. 5.1) Така перевірка триває не більше 5... 7 хвилин і примушує студентів готуватися до занять, то­му що робота з картками-тестами оцінюється за п'ятибальною системою.

Недолік системи карток-тестів полягає в тому, що студент, який не підготувався до практичного заняття, все ж допускається до нього. Звичайно, що це заняття хоча і буде для нього корисним, але малоефективним, тому що головна мета заняття залишається досягнутою. Все ж це краще, ніж зовсім не здійснювати контролю підготовки студентів до занять.

Після закінчення роботи з картками-тестами студенти здають їх викладачу, який, користуючись дешифратором, перевіряє правильність відповідей або рішень, коментує помилки, робить висновки.

З метою уніфікації проведення практичних занять бажано підготувати і видати посібник програмованого типу для проведення занять розрахункового характеру. В посібнику повинні бути такі розділи:

- довідкові матеріалі, необхідні для роботи;

- картки-тести з задачами для індивідуальної самостійної роботи за всіма розділами курсу;

- картки-тести з фіксованими відповідями до всіх практичних занять для контролю підготовки студентів до них.

Одним з сучасних прийомів проведення практичних занять вважається навчання вилученню практичних задач з так званого фону. Фон - це відсутність або надмірність інформації, а також психологічні бар'єри, яких в дійсності немає. Фонові ситуації формуються на основі роздумів, виступів і діяльності вчених, виробничників, конструкторів, педагогічного досвіду викладача.

Під час заняття викладач з'ясовує, як студенти оцінюють ту чи іншу ситуацію, що вважають головним, що - другорядним, якої інформації недостає, а яка - надмірна. В процесі проведення практичних занять за такою методикою студентів відлучають від рішення “чистих” задач, в яких однозначно формулюються мета і питання.

Критеріями підготовки студентів до практичних занять традиційно вважаються: знання відповідної літератури, володіння методами досліджень, уміння робити логічні побудови, ілюструвати теоретичні положення самостійно підібраними прикладами.


5.3. Семінарські заняття




Таблиця 5.1

Картка-тест контролю знань студентів

з дисципліни “Зрошувальні меліорації”

Тема заняття: дощувальна машина “Дніпро”
Витрати при максимальній довжині поливного крила, л/с	1. 100 2. 120 3. 140 4. 160
Максимальна довжина поливного крила, м	1. 250 2. 350 3. 450 4. 550
Тип дощувальної машини	Короткоструминна Середньоструминна Далекоструминна Дрібнокраплинна
Пересування	1. По колу 2. Фронтальне 3. Зиг-заг 4. По тимчасовому зрошувачу
Привід дощувальної машини	Електричний Гідравлічний Пневматичний Двигун внутрішнього згорання

Шифр відповіді: ___________________________


Шифр еталонної відповіді _____________________________


О ц і н к а _________________________________


5.3. Семінарські заняття


Семінарські заняття - це дієва форма розвитку продуктивно­го мислення студентів під час обговорення проблем, втягування їх в колективну пізнавальну діяльність. Семінарське заняття на­дає студенту можливість


5.3. Семінарські заняття




оволодіти умінням влучно і доказано викладати свої думки на мові конкретної науки, вести дискусію, політичні діалоги, опонувати. Їх можна проводити у вигляді бесіди за планом, наперед доведеного до студентів, чи невеликих доповідей студентів з наступним їх обговоренням.

Метод допові­дей передбачає обмін думками та дискусію по висунутим спірним положенням.

Для семінарів є характерним безпосередній контакт виклада­чів і студентів, тому дуже важливо встановити атмосферу дові­ри, взаєморозуміння, уміло втягувати студентів в дискусію. Такі заняття ефективні в тому випадку, коли вони готуються завчасно, хоча досвідчені викладачі можуть дозволити собі і експромт.

Критеріями оцінки якості семінарського заняття вважають:

- цілеспрямованість (постановка проблеми, бажання пов'язати теорію з практикою);

- планування (виділення головних питань, пов'язаних з про­філюючими дисциплінами, знайомство з останніми досягненнями на­уки і техніки);

- організація роботи (уміння викликати і підтримати дискусію, конструктивний аналіз всіх відповідей і виступів студентів, по­ведінка самого викладача);

- стиль проведення заняття (пожвавлений, з постановкою гострих питань, або млявий);

- відношення студентів до викладача (критичне, байдуже, шанобливе);

- управління групою (викладач швидко встановлює контакт з учасни-ками семінару, впевнено і вільно тримається, справедливо взаємодіє з ними);

-висновки викладача (кваліфіковані, переконливі з глибокими тео-ретичними узагальненнями).

Українська вища школа нагромадила значний досвід з органі­зації і проведенні семінарських занять. Залежно від мети, завдань і змісту використовуються різні типи семінарських занять з їх особливою структурою і методикою проведення.

Найбільш поширеними є такі типи: семінар - розгорнута бесіда; семінар-конференція; семінар-диспут; семінар - коментоване читання; розв'язування задач; виконання вправ, практичних і контрольних робіт; семінар-екскурсія; семінар на виробництві тощо.

Семінар - розгорнута бесіда. Цей тип семінарського заняття найбільш поширений, особливо на молодших курсах. Його характерною ознакою є чітко формульовані запитання, на які студенти мають дати відповіді в результаті сумлінного і самостійного ви­вчення відповідного програмного матеріалу. При цьому запитання можуть бути і зворотнього характеру - від студентів до викладача, відповіді на які може давати викладач або самі студенти.


5.3. Семінарські заняття

_____________________________________________________________________________


Семінар-бесіда не вимагає підготовки рефератів, написання виступів та доповідей студентів, але передбачає знання фактичного матеріалу з того чи іншого питання й уміння викласти ці знання в усній формі перед аудиторією академічної групи.

Семінар-конференція. Це такий тип семінару, в якому більш виражена самостійність студентів в опрацюванні і висвітленні певних питань чи цілої теми, коли їхні виступи мають не лише навчальний, а й дослідницький характер, коли заняття підноситься на вищий ступінь порівняно з попереднім.

Цей тип занять дає змогу більш грунтовно опрацювати окремі питання і підготувати з них доповіді чи реферат. До семінару кожен студент готує одне питання, з яким він виступатиме на занятті.

Для того, щоб питання було опрацьовано і висвітлено повно і на належному науковому рівні, за кожним питанням закріплюється 2-3 студенти, з яких один виступатиме основним доповідачем, в решта - співдоповідачами чи опонентами.

Семінар-диспут близький до перших двох типів семінарсь­ких занять, але він має і свої особливості. Основним є те, що обговорення питань, винесених на заняття, проводиться у формі дискусії. Студенти, виступаючи на занятті, можуть підходити до питання з різних позицій і висвітлювати різні погляди, полемі­зувати, підтверджуючи свої думки відповідними фактами.

Семінар будується так, що з відповіддю по кожному питанню виступає один доповідач, який не розкриває його повністю, а залишає час для доповнення, полеміки, подальшого обговорення.

Семінар - коментоване читання. Цей тип семінарського заняття найчастіше використовують викладачі суспільних та гуманітар­них наук. Такий семінар з успіхом можна використати при вивчен­ні тих тем, що грунтуються на творах класиків. Готуючись до занять з цих тем, студенти повинні уважно читати і осмислювати першоджерела, в яких викладена теорія даних питань. На такому занятті слід вчити студентів читати твори, розуміти їх, аналізу­вати і коментувати.

Звичайно, на занятті потрібно читати не увесь твір, а лише ті місця й уривки, які становлять особливу цінність у розумінні певних питань.

Семінар - розв'язування завдань і вправ. В останні роки на семінарських заняттях дедалі частіше практикується розв'язуван­ня завдань і вправ, взятих з життя, з метою пов'язати теорію з практикою, що урізноманітнює роботу студентів і викладача, вно­сить елемент творчості і кмітливості. Особливо широко практику­ється це на семінарських заняттях з політології, основ економі­чної теорії та практики господарювання. Наведемо приклади зав­дань і вправ.

1. Авансовий капітал 1000, постійний капітал - 800, робочий день 8 годин, вартість, що створюється абстрактною працею протягом години
   

5.3. Семінарські заняття

2. дорівнює 50 відсотків, добова вартість робочої си­ли - 2 долари. Визначити масу додаткової вартості, що створюється на цьому підприємстві.
   
3. На приватному підприємстві норма додаткової вартості становить 400%, робочий тиждень - 40 годин. Який час протягом тижня робітник працює на себе і господаря?
   

Розв’язання подібних завдань дає змогу студентам краще зрозуміти теоретичний матеріал і побачити життєву його необхідність.

Семінар-заняття на виробництві. Цей тип семінарських занять близький до попереднього. Вони характерні не лише тим, що проводяться на виробництві, а й тим, що на них обговорюються і розв’язуються практичні завдання із застосуванням теоретичних знань на практиці. Так, наприклад, в

Рівненському державному технічному університеті при вивченні теми “Структура управління виробництвом” з курсу “Основи маркетингу” заняття проводяться на одному з виробництв м. Рівне.

Це відбувається у формі короткої бесіди керівника виробництва з студентами в процесі якої вони знайомляться з складом керівних органів, розподілом функцій між ними і керівниками окремих підрозділів. Потім студентам показують підприємство, його цехи, майстерні та інші об’єкти. Після екскурсії студенти розходяться по цехам, знайомляться з майстрами, керівниками інших ланок, з їх роботою. При цьому увага студентів звертається на зміст, форми та методи роботи керівників усіх рівнів, на передовий досвід організації виробництва з питань маркетингової діяльності.

Отже, в практиці роботи викладачів вищої школи є багато типів семінарів. Завдання керівників цих занять полягає в тому, щоб відповідно до теми і змісту вдало обрати той чи інший тип семінарського заняття і провести його найефективніше.

Разом з тим слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх новими прийомами, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

5.4. Лабораторні роботи


Мета лабораторної роботи - поглиблене вивчення науково-теоретичних основ предмету і оволодіння сучасними методами, навичками експериментування з використанням апаратури, обладнання та обчислювальної техніки. На лабораторних роботах студенти включаються в процес пізнання фізичних та інших явищ, приймають безпосередню участь в дослідах та експериментах. Це дозволяє вивчити роботу машин, приборів, обладнання, процесів, сформувати навички й уміння роботи з апаратурою, використанню вимірювальної техніки.

5.4. Лабораторні роботи

_____________________________________________________________________________


Тематика лабораторних робіт складається таким чином, щоб був охоплений найбільш важливий матеріал курсу. Для кожної роботи розробляються відповідні методичні вказівки, в яких вик­ладаються мета, завдання, організація проведення, необхідне обладнання, прибори, технічні засоби, перераховуються правила техніки безпеки, наводять вимоги до якості підготовки звітів і порядок їх захисту.

Лабораторні роботи проводять після лекцій. Теоретичний матеріал є основою для проведення дослідів та експериментів. При цьому може використовуватись три форми лабораторних робіт: фронтальна, циклічна, індивідуальна.

Фронтальна форма лабораторних занять суттєво полегшує їх організацію і проведення, керівництво ними, але має і недоліки. Це, по-перше, деяка трафаретність робіт і прийомів їх виконання, по-друге, не виключене запозичення студентами один в одного на тільки техніки виконання роботи, але і її результатів без глибокого розуміння.

Циклічна форма лабораторних робіт вживається в тому випадку, коли вони розділені на декілька циклів відповідно розді­лам лекційного курсу. При такій формі виконують лабораторні роботи за графіком. Наприклад, можна об'єднати чотири-п'ять робіт в один цикл при наявності однакових стендів і проводити заняття з 20... 25 студентами.

Індивідуальна форма лабораторних робіт використовується при виконанні студентами науково-дослідних робіт, які вони проводять самостійно. Це вища форма організації лабораторних за­нять, але вона потребує від викладача чіткого керівництва робо­тою студентів і постійного контролю її виконання.

Лабораторна робота - обов'язковий вид занять і від її виконання не повинен звільнятися жоден студент, навіть ті, що приймають участь у виконанні держбюджетних чи госпдоговірних науково-дослідних робіт. На занятті, окрім викладача, повинен бути присутнім лаборант. В деяких випадках в години лаборатор­них робіт можна проводити технічні екскурсії, але це повинно бути виключенням, а не правилом.

Перед початком нового циклу лабораторних робіт експеримен­тального характеру викладач повинен самостійно провести всі за­плановані досліди, впевнитись в надійності методики і обладнання, розробити критерії, які дозволять швидко і точно контролю­вати достовірність отриманих в дослідах результатів.

Не підготовлений до роботи студент не повинен допускатися до її виконання. Тому викладач на початку заняття перевіряє пі­дготовку студентів. Найбільшу користь, за нашими спостереження­ми, дає фронтальне опитування студентів. В цьому випадку студе­нти чують відповідь своїх товаришів, очікують, що викладач запросить і їх поділитися своїми думками.


5.5. Консультації




Добрі результати дає і перевірка підготовки студентів до лабораторних занять за допомогою програмованих карток-тестів.

Необхідно враховувати, що в тих випадках, коли експеримент виконує група студентів, серед них звичайно знаходиться лідер, який бере на себе не тільки функції в проведенні дослідів, але і всі необхідні розрахунки, в той час, як останні діють як спос­терігачі. Завдання викладача - нейтралізувати вплив найбільш активних і залучити до роботи всіх студентів. Найкраще це роби­ти шляхом видачі індивідуального завдання.

Викладач повинен постійно регулювати темп заняття. Після початку дослідів не потрібно ставати пасивним спостерігачем або приймати заліки у боржників. Необхідно тримати в полі зору всі робочі місця і втручатися в роботу, якщо в цьому виникає потреба.

Підтримка необхідного темпу заняття - нелегка справа, навіть в невеликій підгрупі. Тому заслуговує на увагу досвід кафедр, коли до керівництва лабораторними роботами залучають не тільки асистентів, лаборантів, а і аспірантів. Участь в керів­ництві лабораторними роботами разом з викладачем - це перша ступінь в педагогічній підготовці аспіранта вищого навчального закладу.


5.5. Консультації


Консультації мають за мету надання педагогічної допомоги студентам в їх самостійній роботі з кожної дисципліни, навчаль­ного плану, а також при розв'язанні різних завдань теоретичного або практичного характеру. Звичайно консультації пов'язують з лекційними, семінарськими і практичними заняттями, лабораторни­ми роботами, підготовкою до заліків та екзаменів.

Консультації можуть бути обов'язковими, проводитися за ба­жанням студентів або з ініціативи викладача. Студентів потрібно привчати до думки, що до консультації потрібно готуватися, проробляти конспект, спеціальну літературу. Не потрібно перетворю­вати консультацію в "натаскування" студентів, вони повинні спри­яти поглибленню знань.

Питання, які вирішуються на консультаціях, можна розділити на чотири групи:

- обумовлені прогалинами в знаннях;

- викликані неточними, неадекватними сприйняттями і осмисле­нням матеріалу;

- націлені на отримання додаткової інформації;

- проблемні, орієнтовані на обговорення, полеміку.

В сучасних умовах, коли самостійній, індивідуальній роботі студентів надається все більше уваги, роль консультації стає все важливішою.


5.6. Курсове проектування




5.6. Курсове проектування


Курсове проектування - творча діяльність, одна з найважливіших складових частин навчального процесу в технічному вищому навчальному закладі, яка завершує вивчення більшості загальноосвітніх і спеціальних дисциплін. Під час курсового проекту­вання закріплюються, поглиблюються і систематизуються навички самостійного підходу до розв'язування інженерних задач, удоско­налюються уміння, отримані на практичних заняттях, лабораторних роботах, виробничій практиці.

Курсовий проект - це самостійна робота в якій студент роз­робляє прогресивне рішення, використовуючи наукові принципи і методи проектування, використовуючи типові, нормативні або пер­спективні матеріали. Тематика курсових проектів базується на завданнях сучасного виробництва і перспектив його розвитку. Це можуть бути виробничі агрегати, механізми, машини, нескладні інженерні споруди і системи, технологічні та економічні процеси.

Теми курсових проектів, які виконуються студентами на про­тязі навчання, потрібно підбирати таким чином, щоб вони разом з дипломним проектом складали єдину систему послідовно взаємопов'язаних робіт, спрямовану на глибоку проробку об'єкту про­ектування. Мета проектування - створення виробничого об'єкту або процесу більш прогресивного, ніж кращі вітчизняні і зарубіжні аналоги.

Завдання реального курсового проектування полягає в обгру­нтуванні створення нового або модернізації, реконструкції дію­чого виробничого об'єкту на основі техніко-економічного співставлення комплексу проектних рішень технічного, організаційно-еко­номічного і соціального характеру, розробки технічної докумен­тації - робочих креслень та створення об'єктів проектування.

Виконаний творчо, з використанням відповідних наукових і практичних джерел інформації, нормативної літератури - курсових проект - це універсальний показник зформованності знань і умінь, отриманих студентами в процесі навчання.

Закінчений курсовий проект студент повинен захищати прилю­дно перед комісією кафедри або перед своїми колегами - студен­тами в присутності керівника проектування. Практикуються також захисти реальних курсових проектів на виробництві. Під час захисту проекту студент вчиться не тільки викладати свої думки, але і аргументовано відстоювати, захищати висунуті рішення, ре­зультати проектування, розроблені рекомендації.


5.7. Виробнича практика




5.7. Виробнича практика


Виробнича практика - спеціальна форма навчального процесу, яка забезпечує студентам можливість отримати професійні знання, навички і уміння безпосередньо на виробництві, виконуючи обо­в'язки робітника та інженерно-технічного працівника. Головна мета виробничої практики - закріплення теоретичних знань студе­нтів в процесі виробничої діяльності.

На виробничій практиці студенти знайомляться із структурою підприємства, функціями різних служб і підрозділів, окремих працівників, взаємозв'язками цехів і відділів, з основними тех­нологічними процесами. Вони повинні отримати практичні знання з питань організації праці і виробництва, управління, матеріаль­но-технічного забезпечення, охорони праці і техніки безпеки, підготовкою технічної документації, загальною організацією мар­кетингу підприємства.

Під час виробничої практики студент вивчає сучасну техніку і технологію, всі види ресурсів підприємства - трудові, матеріальні, фінансові, енергетичні, інформаційні, техніко-економічні показники роботи підприємства. Виконуючи функції майстра, техніка, інженера, студент отримує можливість приймати участь в розвитку підприємства.

Виробнича практика - це своєрідна трудова школа майбутнього спеціаліста. Особливо зростає її роль в сучасних умовах, ко­ли робиться наголос на практичну підготовку.

Підготовка до проведення виробничої практики включає вив­чення випускаючою кафедрою видів професійної праці на галузевих підприємствах, наявність потрібних робочих місць, розподіл сту­дентів за місцями практики, підготовку програми виробничої практики та щоденників.

Під час виробничої практики студенти повинні вести щоден­ники, в яких фіксуються спостереження, зауваження. Одночасно з цим студенти повинні збирати матеріали для курсових та диплом­ного проектів. Звіт за виробничу практику студенти захищають на підприємстві або на кафедрі перед комісією.


5.8. Самостійна робота студентів


Самостійна робота студентів (СРС) - це запланована пізна­вальна, організаційно і методично спрямована їх діяльність, яка здійснюється без прямої допомоги викладача для досягнення конкретного результату. Складова частина СРС - самостійна робо­та, яка виконується студентом під керівництвом і контролем вик­ладача за рахунок скорочення обов'язкових аудиторних занять.


5.8. Самостійна робота студентів




Ефект від СРС може бути досягнутий тільки тоді, коли вона організується і реалізується як складова єдиної цілісної систе­ми, діючої на всіх етапах навчання студентів.

Самостійна робота студентів може мати чотири рівні.

1-й рівень. Як самостійні роботи використовуються домашні завдання - робота з підручником, конспектом лекцій, технічною літературою. Загальним для СРС першого типу є те, що сам спосіб виконання завдання надається в явному вигляді. Пізнавальна ді­яльність студентів полягає в пізнанні об'єктів даної галузі знань при повторному сприйнятті інформації про них або дій з ними.

2-й рівень. До СРС цього рівня відносять окремі етапи лабораторних робіт і практичних занять, типові (стандартні) курсові проекти, а також спеціально підготовлені домашні завдання. Характерна особливість робіт цього рівня полягає в тому, що в завданні до них потрібно сповіщати ідею, принцип рішення і ви­сувати вимоги до розвитку цього принципу чи ідеї. Сприяє формуванню знань-копій і знань, які дозволяють вирішувати типові задачі.

3-й рівень. Завдання цього типу передбачають пошук, форму­лювання та реалізацію ідеї рішення, що виходить за межі відомих студенту знань, потребує аналізу засвоєної раніше навчальної інформації, розгляд її під новим кутом зору. Типовими ОРС цього рівня є курсові і дипломні проекти, що формують у студентів знан­ня у рішенні нетипових задач.

4-й рівень. Створення умов для творчої діяльності студентів. Цей рівень самостійних робіт реалізується при виконанні завдань науково-дослідного характеру, включаючи курсові й дип­ломні проекти та роботи. Пізнавальна діяльність при виконанні цих робіт полягає в глибокому проникненні в суттєвість проблеми, встановленні нових зв'язків, раніше невідомих принципів, ідей, генерування нової інформації.

Самостійна робота студента під керівництвом викладача протікає у формі ділової взаємодії: студент отримує безпосередні вказівки, рекомендації викладача з організації самостійної ді­яльності, а викладач

виконує функцію управління через облік, контроль і корегування помилкових дій. Викладач повинен, спираючись на сучасну дидактику, встановити рівень СРС і визначити необхідну ступінь її інтеграції у вивченні конкретної навчаль­ної дисципліни.

Організаційно СРС проходить два етапи:

- перший етап - період початкової організації, яка потребує від викладача безпосередньої участі в діяльності студентів, знаходженні і аналізі помилок;

- другий етап - період самоорганізації, коли немає особливої потреби в безпосередній участі викладача в процесі самостійного формування знань студентів.


5.9. Дипломні та кваліфікаційні роботи



В організації СРС особливо важливо правильно визначити об'єм і структуру змісту навчального матеріалу, який виноситься на самостійне опрацювання, а також методичне забезпечення СРС. Методичне забезпечення включає: завдання на СРС, програму роботи, варіантні задачі, нестандартні індивідуальні завдання для кожного студента. Розроблені методичні посібники з цих питань на жаль носять інформаційний характер. Але сучасного студента, який в майбутньому буде працювати в умовах ринкових економічних відносин, потрібно орієнтувати на творчу діяльність, що потребує принципово нових методичних розробок.

Ефективність самостійної роботи в першу чергу залежить від підготовленості студентів. Тому, створюючи сучасну систему СРС, необхідно, по-перше, навчити їх вчитися і, по-друге, ознайомити з психологічними основами розумової праці, технікою її наукової організації.

Навчити вчитися - це означає, що потрібно навчити кожного студента методиці сприйняття і переопрацювання інформації, прийомам швидкого читання, ведення записів лекцій, принципам самоорганізації знань при аналізі нової інформації, самоперевірці засвоєння, створити у нього психологічний настрій до навчання, самостійної роботи.

Розумові перевантаження, особливо в ситуаціях, коли студент навчається самостійно, можуть привести до виснаження нервової системи, погіршення пам’яті і уваги, втрати цікавості до навчання. Розумовому розвантаженню допомагають фізичні вправи, правильний режим праці, використання раціональних прийомів роботи, яким потрібно навчити студентів.


5.9. Дипломні та кваліфікаційні роботи


Написання дипломної чи кваліфікаційної роботи - завершальний етап в підготовці фахівця, в його професійному становленні. Перехід вищої школи на підготовку фахівців різних кваліфікаційних рівнів витісняє поняття дипломного проекту (роботи) на заміну якому прийшло поняття кваліфікаційної (випускної) роботи. Якістю змісту та захисту цієї роботи визначається рівень підготовленості та ступінь придатності випускника до певного виду праці або професійної діяльності.

Виконання кваліфікаційної роботи передбачає:

• поглиблення, систематизацію та закріплення отриманих за час навчання теоретичних знань студентів;
  
• виявлення його здібності обрати і проаналізувати наукову або практичну проблему, зробити висновки та узагальнення, застосувати знання під час вирішення конкретних наукових, виробничих, економічних та інших завдань, обгрунтувати конкретні рекомендації;
  

5.9. Дипломні та кваліфікаційні роботи

• напрацювання і розвиток навичок самостійної роботи й оволодіння методикою досліджень та експерименту;
  
• визначення рівня підготовки випускника до самостійної практичної роботи, творчого розв’язання завдань.
  

Кваліфікаційна робота бакалавра - це дослідження проблемного питання, яке має елементи наукового пошуку або практичної новизни.

Кваліфікаційна робота спеціаліста - це дослідження однієї з проблем характерного підприємства, спрямоване на підвищення ефективності виробництва, або самостійне дослідження будь-якої актуальної проблеми чи питання в галузі обраної спеціальності.

Кваліфікаційна робота магістра (іноді її називають магістерською дисертацією) є самостійним дослідженням наукової проблеми, проведеним студентом для публичного захисту та отримання наукового ступеня.

Підготовка кваліфікаційної роботи здійснюється в кілька етапів:

• вибір теми і затвердження її на кафедрі;
  
• складання і виконання календарного графіку роботи над нею;
  
• вивчення літератури і розробка плану кваліфікаційної роботи;
  
• ознайомлення наукового керівника з текстом кваліфікаційної роботи і врахування його зауважень;
  
• рецензування закінченої роботи;
  
• захист кваліфікаційної роботи перед державною комісією.
  

З метою раннього залучення студентів до наукової роботи, органічного поєднання її з навчанням та надання достатнього часу для грунтовного опрацювання обраної теми випускові кафедри розробляють та ознайомлюють студентів з орієнтовною тематикою кваліфікаційних робіт у бакалавраті - на початку третього, а на рівні спеціаліста та магістра - на початку п’ятого року навчання.

Тему кваліфікаційної (дипломної) роботи закріплює за студентом завідувач кафедри, яка забезпечує наукове керівництво. Офіційно наказом ректора теми закріплюються:

• за студентами бакалаврату - у сьомому семестрі;
  
• на рівні спеціаліста - у дев’ятому семестрі;
  
• за студентами магістеріуму - у першому семестрі навчання.
  

Захист кваліфікаційних робіт відбувається на засіданні державної комісії. Голову комісії призначає Міністерство освіти і науки України з числа провідних спеціалістів галузі або відомих вчених. Персональний склад комісії затверджує ректор вищого навчального закладу.

Захист полягає в короткому викладі суті виконаної роботи, аргументованих доказів на захист прийнятих рішень, чітких відповідей на запитання членів державної комісії. Керівник роботи повинен бути присутнім на засіданні державної комісії під час захисту своїх дипломників.