Курс семестр лекції Практичні (семінари) Всього ауд годин Курсові роботи
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Боча навчальна програма для студентів спеціальності, 565.93kb.
- Курс 1 Семестр 2 Лекції 18 годин Практичні заняття 16 годин Самостійна робота 18 годин, 282.79kb.
- Робоча навчальна програма з філософії на 2007-2008 навчальний рік Факультет медичний, 372.54kb.
- Курс -5,9 семестр. Кількість кредитів 1,5; академ годин -54 (у т ч. лекції -18, практичні, 42.6kb.
- Курс 2,4 семестр. Кількість кредитів 1,5; академ годин 54 (у т р. лекції 12, практичні, 33.51kb.
- Курс 4, 7 семестр. Кількість кредитів 2; академ годин 108 (у т р. лекції 42, практичні, 21.51kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030303 «Видавнича справа та редагування», 552.3kb.
- Курс Семестр Кількість годин спрс залік, діф залік (семестр) Всього годин, 172.92kb.
- Навчальний план курсу форма навч. Курс Сем. Лекції (год) Практ зан. (год) Всього ауд, 394.32kb.
- Логіко-педагогічний план класичної лекції складається з трьох основних частин: вступна,, 325.92kb.
ЗМІСТ ПРОГРАМИ ЗА ТЕМАМИ ЛЕКЦІЙ
Тема 1. Поняття кримінального права (загальна та особлива частина). Кримінальний закон (КК України 2001 р.). – 2 години
При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти поняття кримінального права України, як галузі права, визначити завдання та функції кримінального права, а також його принципи.
Кримінальне право України – це галузь права, яка є системою загальнообов’язкових, встановлених Верховною Радою України або прийнятих всеукраїнським референдумом і забезпечуваних примусовою силою держави норм права, котрі визначають загальні засади кримінальної відповідальності, діяння, які є злочинами, та покарання, що можуть застосовуватися до осіб, які їх вчинять. Предметом кримінального права є охоронні та регулятивні суспільні відносини, спрямовані на забезпечення реалізації прав і законних інтересів людини, держави і суспільства, змістом яких є взаємокореспондуючі права та обов’язки суб’єктів цих відносин. Методи кримінального права: дозвіл вчиняти або не вчиняти певні дії; заохочення до суспільно-корисної, правомірної поведінки; покладення обов’язку вчинити певні дії; заборона певного діяння під загрозою покарання.
Завдання кримінального права (ст.1 КК) – забезпечення 1) охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку, громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, миру і безпеки людства та 2) запобігання злочинам. Функції кримінального права – це основні напрями його впливу на суспільні відносини: охоронна; регулятивна; виховна.
Принципи кримінального права: 1) загально-правові принципи: законності, гуманізму, демократизму, справедливості, науковості, рівності осіб перед законом; 2) спеціальні (галузеві) принципи: відповідальність лише за вчинене суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом; винна відповідальність; особиста відповідальність; диференціація кримінальної відповідальності та індивідуалізація покарання; невідворотність кримінальної відповідальності.
Система кримінального права – це внутрішня його будова, структура, заснована на певних принципах Загальної та Особливої частини. Кримінальне право тісно пов’язане з іншими галузями права, такими як: конституційне право, кримінально-процесуальне право, адміністративне право, кримінально-виконавче право, міжнародне право.
Наука кримінального права – це галузь юридичної науки про засади кримінальної відповідальності, злочини та покарання, яка є системою ідей, поглядів і концепцій вчених, що ґрунтуються на пізнанні закономірностей суспільного розвитку і кримінально-правового регулювання, дослідженні чинного кримінального законодавства та практики його застосування, зарубіжного досвіду кримінально-правового регулювання. Визначення предмету кримінального права як науки. Методи науки кримінального права: діалектичний; історико-правовий; порівняльний; формально-логічний; соціологічний; системного аналізу; прогнозування, експертних оцінок, моделювання, психологічного аналізу, статистичний та інші.
Під час вивчення даної теми слід мати на увазі, що кримінальний закон — це прийнятий у встановленому порядку правовий акт, якій містить юридичні норми, що регулюють охорону інтересів держави, прав і свобод громадян від злочинів шляхом застосування до винного покарання, який визначає підстави і межі кримінальної відповідальності. Основні риси кримінального закону: єдине джерело кримінального права; тільки кримінальний закон установлює злочинність і караність діянь; до осіб, що порушили закон, застосовується специфічний примусовий захід - покарання; воно призначається тільки судом відповідно до закону; застосування кримінального закону тягне специфічні наслідки - судимість.
Кримінальний кодекс України представляє систематизований звід законів, що складається з Загальної й Особливої частин. Кримінально-правові норми за будовою складаються з гіпотези, диспозиції (проста, описова, відсильна, бланкетна) та санкції (відносно визначені та альтернативні).
Під тлумаченням кримінального закону розуміється всебічне й глибоке з'ясування його змісту, розкриття термінів, що вживаються законодавцем. Виділяють наступні види тлумачення закону: а) за суб'єктом тлумачення - легальне, офіційне, судове й неофіційне (доктринальне, професійне, повсякденне); б) за прийомами (способами) - граматичне, систематичне, історичне й логічне; в) за обсягом - буквальне, обмежувальне й поширювальне.
Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності (ч.3 ст.4 КК). Чинність закону в часі закріплена в ст. 4 КК України. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність в часі закріплена в ст. 5 КК України. Дія проміжного закону про кримінальну відповідальність (ч.4. ст. 5 КК).
Межі дії кримінального закону визначаються тим, що всі особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності на підставі КК України. Принцип територіальності (ст. 6 КК). Виключення складають особи, що користуються повним та обмеженим імунітетом (екстериторіальність). Крім того, виділяються такі принципи дії Кримінального закону: реальний, універсальний (космополітичний) (ст.8 КК) та принцип громадянства (ст.7 КК).
Тема 2. Поняття злочину та його відмінність від інших правопорушень, класифікація злочинів. – 2 години.
При вивченні даної теми необхідно: розібратися в характеристиках визначення злочину за кримінальним правом України, його основних ознак; виявити відмінність злочину від інших форм деліктів та проступків; визначити значення класифікації злочинів для правильного застосування кримінального закону України.
Поняття злочину знайшло своє відображення в ст. 11 КК України 2001 року. Закріплене законодавцем визначення злочину містить в собі і матеріальні і формальні його ознаки.
У встановленому на законодавчому рівні у ч. 1 ст. 11 КК України визначенні злочину містяться такі обов'язкові ознаки злочину: 1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність); 2) діяння має бути вчинене суб'єктом злочину; 3) діяння є винним; 4) вказане діяння є суспільно небезпечним; 5) відповідне діяння повинно бути передбачене чинним КК; 6) кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину взагалі.
Суспільна небезпечність, винність та вчинення протиправного діяння суб'єктом злочину - є матеріальними ознаками злочину; передбачення діяння Кримінальним кодексом - формальна, що відбиває юридичну, нормативну природу злочину, тобто його протиправність.
Злочин як свідомий вольовий вчинок людини повинен бути виявлений у конкретній дії або бездіяльності. Думки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження в актах дії або бездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, злочином визнаватися не можуть. Злочином є лише діяння, вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 18 КК). Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Ще одною обов’язковою ознакою злочину, що виражає його внутрішній психологічний зміст, є винність. У цій ознаці відбивається найважливіший принцип кримінального права - принцип суб'єктивного ставлення у вину. Щодо такої ознаки, як караність діяння, то М.І. Бажанов вказував, що аналіз ч. 2 ст. 1, яка визначає завдання Кримінального кодексу, дозволяє стверджувати, що передбаченість діяння в КК одночасно означає й обов'язкову караність його за цим Кодексом. Визнання певного діяння протиправним являє собою офіційне визнання діяння суспільно небезпечним з боку держави. Заборона ж діяння кримінальним законом вказує на значну ступінь його суспільної небезпеки.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 не є злочином вчинене суб'єктом винне діяння, прямо передбачене КК, якщо воно через малозначність не становить суспільної небезпеки (тобто, це така формально передбачена Кримінальним законодавством умисна дія або бездіяльність суб'єкта, яка через малозначність заподіяної шкоди не є суспільне небезпечною).
Злочини можуть бути класифіковані з різних підстав: 1) за об'єктом посягання – родовий об’єкт, який є основою для конструювання розділів Особливої частини КК України; 2) за ступенем суспільної небезпеки (ст.12 КК України): невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі; 3) за характером діяння: дія або бездіяльність; 4) за формою вини: необережні та умисні злочини; 5) за стадією реалізації умислу: закінчені та незакінчені злочини 6) за суб’єктом.
Тема 3. Кримінальна відповідальність та її підстава
(склад злочину) – 2 години
Питання кримінальної відповідальності є найскладнішими в науці кримінального права. Під час вивчення цієї теми студенти повинні звернути увагу на те, що законодавчого визначення кримінальної відповідальності немає, тому в юридичній літературі існує безліч точок зору щодо питань, пов’язаних із кримінальною відповідальністю. Досить поширеною є точка зору про те, що кримінальна відповідальність, виступаючи різновидом соціальної відповідальності, являє собою діалектичне сполучення двох аспектів – негативного (ретроспективного) і позитивного (перспективного).
Законодавчий (нормативний) опис ознак конкретного складу злочину, що містяться в статті Особливої частини Кримінального кодексу у своїй сукупності закріплює той мінімум ознак який дозволяє відмежувати злочинне діяння від незлочинного.
Що стосується форм реалізації кримінальної відповідальності, то найбільш прийнятною і відповідаючою сучасній кримінальній політиці є точка зору, згідно з якою кримінальна відповідальність може бути реалізована у таких трьох формах: 1) засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов’язане з призначенням йому кримінального покарання; 2) засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється; 3) відбування призначеного покарання.
Стадії кримінальної відповідальності: період з моменту вчинення злочину і до притягнення винного до кримінальної відповідальності; період з моменту порушення кримінальної справи і до відданя до суду особи, що вчинила злочин; період судового розгляду кримінальної справи; період з моменту набрання законної сили обвинувального вироку і до відбуття покарання;період після відбуття покарання або дострокового звільнення від нього і до зняття судимості.
Кримінально-правові відносини – це відносини, врегульовані нормами кримінального права. Вони виникають між державою, в особі органів правосуддя і органів, що забезпечують правосуддя (дізнання, досудове слідство, прокуратура, органи, які виконують покарання та інші заходи кримінально-правового впливу), і особою, що вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК.
Залежно від виникнення, зміни або припинення кримінально-правових відносин юридичні факти в кримінальному праві можна поділити на такі види: юридичні факти, які тягнуть виникнення типових кримінально-правових відносин (владних відносин) – правоутворюючі факти; юридичні факти – обставини, що тягнуть виникнення специфічних кримінально-правових відносин – відносини рівноправних суб’єктів права, що випливають з реалізації особами наданих їм абсолютних суб’єктивних прав (складні правоутворюючі факти); юридичні факти, які змінюють кримінально-правові відносини (правозмінюючі факти); юридичні факти, які тягнуть припинення кримінально-правових відносин (правоприпиняючі юридичні факти).
Кримінально-правові відносини можна поділити на такі види: 1. охоронні (а) негативна кримінальна відповідальність – з моменту вчинення злочину; б) правовідносини, що породжуються діянням неосудних та малолітніх; 2. заохочувальні (а) позитивна кримінальна відповідальність – з моменту вчинення суспільно корисного правового поступку; б) концесуальні правовідносини – дозволена, прийнятна поведінка; в) змішані правовідносини.
Поняття злочину і складу злочину знаходяться в нерозривній єдності: склад злочину – це законодавче закріплення в законі узагальнених ознак окремих видів злочинів. Поняття злочину конкретизується в кримінальному законодавстві у формі окремих складів злочинів.
Під складом злочину розуміється сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, встановлених законом, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину – це правове поняття про злочин.
Склад злочину утворюють ознаки, що характеризують об'єкт злочину, його об'єктивну сторону, суб'єкт злочину і суб'єктивну сторону злочину. Кожний з чотирьох елементів складу (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона) у свою чергу характеризується обов'язковими і факультативними ознаками, які залежать від конкретного складу злочину. Без встановлення обов'язкових ознак складу злочину неможливе притягнення особи до кримінальної відповідальності і правильна кваліфікація злочину. Кваліфікація злочину – це логічний процес встановлення всіх необхідних ознак злочину й ототожнення їх з ознаками конкретного складу злочину, закріпленого в кримінально-правових нормах Особливої частини КК.
Склади злочинів поділяються на види: за конструкцією складу злочину (матеріальний, формальний та усічений); за ступенем суспільної безпеки (основний, кваліфікований та з пом’якшуючими обставинами); за характером структури складу злочину (простий та складний).
Тема 4. Об’єктивні ознаки складу злочину
(об’єкт та об’єктивна сторона). – 3 години
При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні поняття.
Об'єкт злочину – охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які здійснюється злочинне посягання. Такими суспільними відносинами є: суспільний лад, політична й економічна система держави, відносини власності, особистість, політичні, трудові, майнові й інші права і свободи громадян і правопорядок. Об'єкти можна класифікувати «за вертикаллю» на такі види: загальний, родовий, видовий, безпосередній.
Загальний об'єкт – це вся сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин (ч.1. ст. 1 КК).
Родовий об'єкт – це сукупність однорідних суспільних відносин, на які посягає певна група однорідних злочинів. За принципом родового об'єкта побудована система особливої частини кримінального закону (КК).
Видовий об'єкт – це сукупність тотожних суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом. Видовий об'єкт співвідноситься з його родовим об'єктом, як частина з цілим чи як вид з родом.
Безпосередній об'єкт – це конкретні суспільні відносини, на які здійснюється злочинне посягання. Безпосередній об'єкт, у свою чергу підрозділяється на: основний і додатковий, а додатковий безпосередній об'єкт буває 2-х видів: додатково-обов'язковий і додатково-факультативний.
Предмет злочину – це речі матеріального світу, посягаючи на які суб'єкт заподіює шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Встановлення предмета злочину в ряді випадків допомагає правильно кваліфікувати злочин. У кримінально-правовій літературі предмет досліджується в трьох площинах: предмет суспільних відносин, що охороняється, предмет злочину і предмет злочинного посягання.
Потерпілий від злочину – це фізична особа, яка є суб’єктом охоронюваних законом України суспільних відносин і якій злочином заподіяно моральну, майнову або фізичну шкоду.
Об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона злочину, що характеризується злочинним діянням (дією чи бездіяльністю), в результаті якого настають певні суспільно небезпечні наслідки або створюється загроза їх настання.
Об'єктивна сторона злочину визначається наступними ознаками: суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, способом, обстановкою вчинення злочину.
Суспільно-небезпечне діяння завжди є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину незалежно від конструкції складу. У матеріальних складах, поряд із суспільно-небезпечним діянням, наслідок і причинний зв'язок також є обов'язковими ознаками складу злочину.
Місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину можуть бути обов'язковими ознаками, якщо вони прямо зазначені в диспозиції статті, але найчастіше вони виступають як факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину, або кваліфікуючі.
Суспільно небезпечне діяння може бути як у формі активних дій, так і у формі пасивної поведінки особи. Відповідальність за злочинну бездіяльність настає за умови, коли особа повинна була і могла діяти певним чином. Суспільно-небезпечні діяння (дії або бездіяльність) – це вольові вчинки людини, які уявляють собою психофізичний зв'язок зовнішньої і внутрішньої сторін її поведінки.
Суспільно-небезпечні наслідки бувають декількох видів: матеріальні і нематеріальні. Матеріальні наслідки підрозділяються на майнові і наслідки особистого (фізичного) характеру. Майнові наслідки можуть виражатися в позитивній шкоді або в упущеній вигоді.
Причинний зв'язок в кримінальному праві – це об'єктивний зв'язок між суспільно-небезпечним діянням і наслідками, що настали. Він повинен відповідати наступним умовам: діяння за часом повинне передувати наслідкам, діяння повинне бути головною, основною причиною, що спричинило саме цей злочинний результат (наслідок). У матеріальних складах злочинів встановлення причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і наслідками є обов'язковим.
Тема 5. Суб’єктивні ознаки складу злочину (суб’єкт та суб’єктивна сторона)
– 3 години
Суб'єкт злочину – це особа, яка під час вчинення злочину усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій і могла ними керувати, тобто була осудною або обмежено осудною, а також досягла встановленого кримінальним законом віку.
Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Особи, визнані у встановленому законом порядку неосудними, не підлягають кримінальній відповідальності. Неосудність – це нездатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, яка виникла внаслідок психічного захворювання особи. Неосудність характеризується двома критеріями: медичним (наявність психічного захворювання) і юридичним (нездатністю особи усвідомлювати свої дії і керувати ними під час вчинення злочину). Для визнання особи неосудною необхідно встановити обидва критерії. До неосудного можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Якщо особу було визнано неосудною на момент вчинення злочину, то вона не притягується до кримінальної відповідальності. Якщо ж стан неосудності настав після вчинення злочину, то особа направляється на лікування, а після одужання вирішується питання про доцільність призначення її покарання.
Як правило, кримінальна відповідальність настає з 16-річного віку. У виняткових випадках можуть бути притягнуті до відповідальності особи з 14-річного віку (ч.2 ст. 22 КК). Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а після 24 години дня її народження.
Спеціальний суб'єкт злочину – це особа, яка крім необхідних ознак повинна володіти ще і додатковими ознаками, що обмежують можливість притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення конкретного злочину. Ознаки, що характеризують спеціальних суб'єктів, передбачені в нормах статей Особливої частини КК, а також в ч. 2,3,4 ст. 18 КК (Загальна частина).
Особа, яка вчинила злочини у стані сп’яніння в наслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Вчинення злочину у стані фізіологічного сп’яніння є обставиною, яка обтяжує покарання. Патологічне сп’яніння визнається різновидом психічного розладу при встановленні медичного критерію обмеженої осудності або неосудності.
Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішнє (психічне) ставлення суб'єкта до суспільно небезпечного діяння і його наслідків. Суб'єктивна сторона характеризується однією з форм вини, мотивом і метою. Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони всіх складів злочинів (ст. 23 КК). Вину визначає її зміст, ступінь і форма.
Форма вини – це сполучення певних ознак інтелектуального і вольового моментів закріплених у кримінальному законі. Вина може виявлятися у формі умислу або необережності.
Умисел поділяється на прямий і непрямий (ст. 24 КК). При наявності прямого умислу винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачає настання суспільно небезпечних наслідків і бажає їх настання. Непрямим визнається такий вид умислу, при якому особа, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки, не бажала, але свідомо припускала їх настання, або байдуже ставилася до їх настання.
Крім того, розрізняють 1) визначений умисел, невизначений умисел, альтернативний умисел; 2) заздалегідь обміркований умисел (передумисел), раптово виниклий умисел (різновидом якого є афектований умисел).
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість (ст. 25 КК). Злочинна самовпевненість - це таке психічне ставлення винного до вчинених ним діянь, при якому особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховує на їх відвернення. Передбачення можливості настання наслідків має абстрактний характер, особа не конкретизує у своїй свідомості злочинний результат. Вольовий момент злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків, при цьому сподівається на реальні обставини, які, на її думку, можуть запобігти настанню наслідків. Злочинна недбалість характеризується таким психічним ставленням до вчиненого, при якому особа, діючи певним чином, не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла передбачити їх настання.
В суб'єктивній стороні складу злочину мотив і мета можуть виступати в якості обов'язкових, факультативних чи кваліфікуючих ознак. У тих випадках, коли мотив і мета прямо зазначені в законі або маються на увазі, вони є обов'язковими ознаками. У деяких випадках, мотив і мета можуть враховуватися в якості пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин при призначенні покарання. Мотив – це спонукання особи до вчинення злочину. Мета – це уявлення особи про кінцевий результат суспільно небезпечного діяння.
Юридична помилка – це невірна, хибна уява особи про злочинність чи не злочинність, вчиненого нею діяння, його кваліфікації або карності. Видами юридичних помилок є: уявний злочин, помилка у протиправності діяння, помилка у кваліфікації вчиненого діяння, помилка в караності діяння. Фактична помилка – це невірна, хибна уява особи про обставини, що утворюють об’єктивні ознаки конкретного складу злочину. До фактичних помилок відносять: помилка в об’єкті злочину, помилка у предметі злочину, помилка у знаряддях вчинення злочину, помилка у причинному зв’язку, помилка в суспільно-небезпечних наслідках.
Емоції – це психічні стани і процеси в людині, у яких реалізуються її ситуативні переживання, пов’язані з вчиненням нею злочину. Фізіологічний афект – це стан сильного душевного хвилювання, що виник у особи внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання, або тяжкої образи з боку потерпілого (наприклад, вбивство в стані сильного душевного хвилювання). У теорії кримінального права виділяють також патологічний афект, коли настає глибоке затьмарення свідомості особи і вона втрачає здатність усвідомлювати свої діяння або керувати ними - особа визнається неосудною.