Гега П. Т., Доля Л. М. Г27 Основи податкового права: Навч посіб. 3-тє вид., випр. І доп

Вид материала

Закон

Содержание Ввізне мито 1) спеціальне мито. 2) антидемпінгове мито. 3) компенсаційне мито. Платниками державного мита Об'єкти державного мита Ставки державного мата 3.1.8. Плата (податок) за землю Земельний податок Ставки податку 3.1.10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів 3.1.11. Податок на промисел 3.1.13. Збір за спеціальне використання природних ресурсів 3.1.14. Збір за забруднення навколишнього природного середовища 3.1.15. Збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населенн

Подобный материал:

• Список літератури, яка надійшла до бібліотеки у IV кварталі 2009 року 2 Природничі, 595.72kb.
• Виконавці, 436.92kb.
• А. М. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч посіб для студ вищ пед, 196.02kb.
• Список використаних джерел, 8.66kb.
• Алексеева М. М. Планирование деятельности фирмы: Учебн метод. Пособие, 19.63kb.
• Основи інформаційного права України: Навч посіб. B. C. Цимбалюк, В. Д. Гавловський,, 4673.01kb.
• Айзенберг М. Менеджмент рекламы. М.: Тоо „ИнтелТех, 2003. 80 с. Армстронг Г., Котлер, 6.59kb.
• Нові надходження до Наукової бібліотеки у 1-му кв. 2010, 1374.59kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5224.64kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5906.13kb.

3.1.5. Мито

Мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кор­дон України.

В Україні застосовуються такі види мита:

— адвалорне, що нараховується у відсотках до мит­ної вартості товарів та інших предметів, які обклада­ються митом;

— специфічне, що нараховується у встановленому гро­шовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

— комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Порядок обкладання митом предметів, які ввозяться, вивозяться чи пересилаються громадянами за митний кор­дон України, встановлено Законом України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року зі змінами та до­повненнями. Законом визначено, що єдиний митний та­риф України — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозять­ся на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України базуєть­ся на міжнародне визнаних нормах і розвивається в на­прямі максимальної відповідальності до загальноприй­нятих у міжнародній практиці принципів і правил мит­ної справи.

Ввізне мито нараховується на товари та інші пред­мети при ввезенні їх на митну територію України. Ввізне мито є диференційованим:

— щодо товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі вста­новлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;

— щодо товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іно­земні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги з мит, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.

До решти товарів та інших предметів застосовують­ся повні (загальні) ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.

Вивізне мито нараховується на товари та інші пред­мети при вивезенні їх за межі митної території України.

На окремі товари та інші предмети можуть встанов­люватися сезонні ввізне і вивізне мита на строк не більше чотирьох місяців з моменту встановлення їх.

В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів неза­лежно від інших видів мит можуть застосовуватися:

1) спеціальне мито. Воно застосовується: як захис­ний захід, якщо товари ввозяться на митну територію України в таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів; як запобіжний захід щодо учасників зовнішньо­економічної діяльності, котрі порушують загальнодер­жавні інтереси в цій галузі» а також як захід для припине­ння несумлінної конкуренції у випадках, що визначають­ся законами України; як захід у відповідь на дискримі­наційні дії та недружні дії з боку іноземних держав проти України або у відповідь на дії окремих країн та їхніх союзів, які обмежують здійснення законних прав та інтере­сів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

2) антидемпінгове мито. Застосовується у випад­ках: ввезення на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою за їхню конкурентну ціну в країні експорту на момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним вироб­никам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробниц­тва подібних товарів в Україні; вивезення за межі мит­ної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди загаль­нодержавним інтересам України;

3) компенсаційне мито. Застосовується у випадках: ввезення на митну територію України товарів, при вироб­ництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує зав­дати шкоди вітчизняним виробникам подібних або без­посередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає органі­зації або розширенню виробництва подібних товарів в Украї­ні; вивезення за межі митної території України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно ви­користовувалася субсидія, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди державним інтересам України. Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їхньої митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплаче­на або підлягає сплаті за них на момент перетину митно­го кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включе­но до рахунку-фактури:

— на транспортування, навантаження, розвантажен­ня, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;

— комісійні та брокерські;

— плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предме­тів і яку має бути оплачено імпортером (експортером) пря­мо чи побічно як умову ввезення (вивезення) їх. При явній невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів або в разі неможливості перевірки її обчислен­ня митні органи України визначають митну вартість по­слідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші пред­мети, ціни на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах.

Мито вноситься до державного бюджету України. При визначенні митної вартості і сплаті мита іноземна ва­люта перераховується у валюту України за курсом На­ціонального банку України, який застосовується для роз­рахунків у зовнішньоекономічних операціях і діє на день подання митної декларації.

Мито сплачується митним органам України, а за това­ри та інші предмети, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, — підприємствам зв'язку. Поря­док надання відстрочки та розстрочки сплати мита вста­новлюється Державним митним комітетом України.

Законом визначено пільги із сплати мита та порядок повернення надміру стягненого та стягнення недобрано­го мита. Так, сума надміру стягнутого мита підлягає по­верненню власникові товарів та інших предметів на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформ­лення. Мито, не сплачене в строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стя­гується за розпорядженням митних органів України в безспірному порядку.

Вчасно не сплачене мито стягується за весь час забор­гованості бюджету з нарахуванням пені в розмірі 0,2 від­сотка суми недоїмки за кожний день прострочення, вклю­чаючи день сплати.

Законом України «Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (пересилаються) грома­дянами за митний кордон України» від 5 травня 1996 ро­ку громадянам заборонено вивезення за межі митної території України:

а) предметів, на які встановлюються державні дотації, крім предметів особистого користування;

б) предметів (або їхніх частин) промислового призна­чення (обладнання, комплектуючі, матеріали тощо), що застосовуються у виробничій сфері, перелік яких визна­чається Кабінетом Міністрів України;

в) коштовних металів, коштовного каміння та виробів з них, культурних цінностей з метою відчуження їх,

3.1.6. Державне мито

Державне мито є платою, яка стягується за здій­снення юридична значимих дій уповноваженими на це компетентними органами в інтересах юридич­них та фізичних осіб та видачу їм відповідних до­кументів, які мають правове значення.

Розмір ставок державного мита та порядок його відра­хування встановлено Декретом КМ України «Про дер­жавне мито» від 21 січня 1993 року (із змінами та до­повненнями). Сплачується і зараховується державне мито за місцем розгляду та оформлення до бюджету місце­вого самоврядування, крім мита, яке зараховується до державного бюджету України (справляється з позовних заяв).

Місцеві Ради народних депутатів мають право, крім зазначених у гл. 1.5 пільг, встановлювати додаткові пільги для окремих платників із сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України щодо державного мита, яке зараховуєть­ся до державного бюджету України.

Платниками державного мита на території Украї­ни є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інте­ресах дій та видачу документів, що мають юридичне зна­чення, уповноваженими на те органами.

Об'єкти державного мита

Державне мито справляється:

— із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв кредиторів у справах про банкрутство і т. п.;

— за вчинення нотаріальних дій державними нотарі­альними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

— за реєстрацію актів громадянського стану, а також за видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстра­цію актів громадянського стану і свідоцтв у зв'язку із зміною, доповненням, виправленням та поновленням за­писів актів громадянського стану;

— за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продов­ження строку дії їх та за внесення змін до цих докумен­тів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що замінюють їх; за видачу або продовження посвідок на проживання; за видачу візи

до національного паспорта іноземного громадянина; за видачу нового зразка паспорта громадянина України;

— за прописку громадян або реєстрацію місця про­живання;

— за видачу дозволів на право полювання та ри­бальства;

— за операцію із цінними паперами;

— за операції, що здійснюються на товарних, сиро­винних та Інших біржах, крім валютних; за проведення аукціону та ін.

Ставки державного мата встановлюються в розмі­рах відповідно до переліку, визначеного Декретом. Сплачу­ється державне мито готівкою, митними марками і шля­хом перерахувань з рахунку платника в кредитній устано­ві. З позовів, що подаються до суду та арбітражного суду, в іноземній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується в іноземній валюті.

Порядок сплати державного мита встановлюється Мі­ністерством фінансів України.

Якщо державне мито внесено в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, або було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій державними нотаріальними конторами або виконавчими комітетами міських, селищ­них і сільських Рад народних депутатів та в інших випад­ках, передбачених законодавством, сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю.

Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюдже­ту. За невчасне та неповне внесення державного мита до бюджету стягується пеня в розмірі 0,2 відсотка за кож­ний день прострочки.

3.1.7. Податок на нерухоме майно (нерухомість)

З усіх податків, що справляються у світі, найпошире­ніший майновий податок. Однією з причин цього є те, що ухилитися від податку на нерухоме майно (земля і нерухомі споруди, наприклад, будинки) досить важко. Хоча найпоширеніша база майнових податків — це зем­ля й будинки, в деяких країнах місцева влада включає до податкової бази також рухоме майно, таке як транс­портні засоби, товарно-матеріальні запаси компанії, об­ладнання й устаткування.

Податки можуть спиратися на потенційну або про­дажну вартість землі або/та споруд, рухомого майна або матеріальних капітальних активів. Майно може оціню­ватися на основі вартості реального основного капіталу або річної вартості, або в інший спосіб. Як правило, такі заклади, як школи, лікарні, а також культові споруди виводяться з-під оподаткування. Дуже зручно поклада­ти відповідальність за сплату податків на власників май­на. Незаселене житло оподатковується тільки у Франції та Великобританії. У Франції майновий податок кори­гується відповідно до чисельності сім'ї. У США і Велико­британії малозабезпечені власники одержують податкові знижки. Житлова власність, як правило, оподатковуєть­ся за нижчими ставками, ніж приміщення компаній.

Незважаючи на те, що складає базу оподаткування, загалом податок стягується пропорційно до ринкової вартості майна, тобто ціни майна в разі його продажу. Це означає, що майнові податки не обмежуються лише фак­тично придбаним і проданим впродовж певного проміжку часу майном, а справляються на основі ціни на майно в разі його продажу. Цей тип бази оподаткування нази­вається базою майнового податку на основі вартості ре­ального основного капіталу, і саме вона застосовується найчастіше.

З іншого боку, в деяких країнах база оподаткування визначається як річна орендна вартість майна, тобто сума Доходу, одержаного від майна за якийсь проміжок часу.

Середня частка місцевих майнових податків у міс­цевих податкових надходженнях складає близько 50 від­сотків у федеративних країнах і ЗО відсотків в унітарних країнах. У Нідерландах, Сполучених Штатах Америки і ^в Канаді ця частка дорівнює 70 відсоткам місцевих податкових надходжень, а у Великобританії вона складала 100 відсотків. Таким чином, у країнах західної демокра­тії найпоширенішим податком, що накладається місце­вою владою, є майновий податок.

Наявність податків на нерухоме майно в Україні визначає стаття 14 Закону України «Про систему оподат­кування» в редакції Закону від 18 лютого 1997 р. Введен­ня їх у дію передбачається Законом України «Про пода­ток на нерухоме майно (нерухомість)». Законопроект ос­таннього схвалено Верховною Радою 26 лютого 1997 року. За статтею 1 законопроекту «платниками податку на неру­хоме майно є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі громадяни), які мають у власності нерухоме майно, що розміщується на території України, а також громадяни, які постійно проживають в Україні та мають у власності нерухоме особисте'майно за її межами».

3.1.8. Плата (податок) за землю

Багатство будь-якої держави, в тому числі й України, полягає не в тому як багато в країні природних ресурсів, а в тому як організовано господарське використання їх.

За роки Радянської влади, коли основним методом управління економікою було адміністрування, земля фор­мально не визнавалась майном, хоча завжди й була ним. Завдання з регулювання відносин землекористування спрощувались і зводились в основному до порядку на­дання та вилучення землі, визначення прав і обов'язків щодо її обробки та охорони угідь. Користування землею, що розуміється як її вчасна та якісна обробка, не пов'я­зувалось безпосередньо з результатами праці на землі і привласненням доходів. До того ж воно супроводжува­лося безмежним втручанням органів державної влади та їхніх посадових осіб у рішення внутрігосподарських питань, які споконвічне є виключно справою самих землекористувачів — строки сівби, збирання, зберігання, продаж врожаю і т. ін. Земля взагалі не розглядалась

як економічна цінність. Вона визнавалась об'єктом при­роди, який надавався безплатно. Практично не було вре­гульовано відносини між державою — власником землі та її користувачами — колгоспами, радгоспами, Іншими підприємствами, а також громадянами та їхніми колек­тивами. Земельні рентні відносини не визнавались ка­тегорією земельного права, не було взаємної вигоди влас­ника і користувача землею, втрачалась будь-яка зацікав­леність у кращій внутрігосподарській організації угідь та землеустрою. Невизначеність земельних відносин дер­жави — власника землі і її користувачів породжувала безвідповідальність з обох сторін.

Нині в Україні здійснюється реорганізація організа­ційно-правового механізму регулювання земельних відно­син. Але, як показує практика, процес позбавлення недо­ліків дореформеного режиму права землекористування — процес непростий. Необхідне розуміння того, що кори­стування землею з господарською метою не може регулю­ватися тільки адміністративними методами. Земля висту­пає тепер не як об'єкт адміністрування, а як нерухоме май­но. За використання землі в містах і селах України справ­ляється плата як земельний податок або орендна плата, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального вико­ристання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористу­вачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеус­трою та моніторингу земель, проведення земельної рефор­ми та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Земельний податок — це ще один із змішаних подат­ків, тобто з тих, які сплачують і юридичні, і фізичні особи.

Земельний податок — це законодавче урегульова­ний обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Земельні правовідносини регулюються Земельним ко­дексом України від 18 грудня 1990 року. Стягнення податку відбувається на підставі Закону України «Про пла­ту за землю» від 3 липня 1992 року (в новій редакції, яка діє з 1 січня 1997 р.), яким визначено розміри та поря­док плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за пра­вильністю обчислення і справляння земельного податку.

Власники землі та землекористувачі, крім оренда­рів, є суб'єктами податку. До них належать підприєм­ства та організації незалежно від форм власності і грома­дяни України. Суб'єктом плати за землю (платни­ком) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Розмір земельного податку не залежить від результа­тів господарської діяльності власників землі та землеко­ристувачів.

За ст. 5 Закону «Про плату за землю» об'єктом пла­ти за землю є земельна ділянка, яка перебуває у влас­ності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Підставою для нарахування земельного податку є на­явність документа, що засвідчує право на власність або користування землею. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку громадянам прова­диться державними податковими органами, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне по­відомлення про сплату податку. Юридичні особи само­стійно обчислюють суму земельного податку і щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відпо­відній державній податковій адміністрації.

Ставки податку

Ставки земельного податку з одного гектара сільсько­господарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки в таких розмірах:

а) для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

б) для багаторічних насаджень — 0,03.

Ставки земельного податку із земель у населених пунктах, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їхньої грошової оцінки. Середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах:

Групи населених пунктів з чисель­ністю населення (тис. чол.)	Середня ставка податку {кол. за 1 кв. метр)	Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування
До 0,2	1,5	—
Від 0,2 до 1	2,1	_
Від 1 до 3	2,7	—
Від 3 до 10	3,0	—
Від 10 до 20	4,8	—
Від 20 до 50	7,5	1,2
Від 50 до 100	9,0	1,4
Від 100 до 250	10,5	1,6
Від 250 до 500	12,0	2,0
Від 500 до 1000	15,0	2,5
Від 1000 і більше	21,0	3,0

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку за­стосовуються коефіцієнти:

а) на південному узбережжі Автономної Республіки Крим — 3,0;

б) на південно-східному узбережжі Автономної Рес­публіки Крим — 2,5;

в) на західному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,2;

г) на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Оде­ської та Херсонської областей — 2,0;

д) у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької облас­тей — 2,3, крім населених пунктів, які Законом України «Про статус гірських населених пунктів України* віднесені до категорії гірських;

е) на узбережжі Азовського моря та в інших курорт­них місцевостях — 1,5.

Ставки земельного податку по земельних ділянках (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські Ради із середніх ставок податку, функціонального використан­ня та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуван­ням коефіцієнтів, що встановлено в ч. 2 і 3 ст, 7 Закону.

При визначенні розміру податку за земельні ділян­ки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, госпо­дарськими будівлями і спорудами, розміщеними на тери­торіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єк­тів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного зе­мельного податку:

а) міжнародного значення — 7,5;

б) загальнодержавного значення — 3,75;

в) місцевого значення — 1,5.

Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірни­чодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 та 2 статті 7 Закону.

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначен­ня, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізнично­го транспорту, для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законо­давства України, справляється в розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств.

У разі використання залізничним транспортом, Зброй­ними Силами України та іншими військовими форму­ваннями, створеними відповідно до законодавства Украї­ни, земель не за цільовим призначенням, податок справля­ється в розмірах, встановлених ч. 1 ст. 7 Закону. Пода­ток за земельні ділянки, надані на землях лісового фон­ду, справляється як складова плати за використання лісо­вих ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється в розмірі 0,3 відсот­ка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюд­жетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на території яких знаходяться земельні ділянки.

За нецільове використання коштів, що надходять від земельного податку до відповідного бюджету, фінансови­ми органами нараховується штраф у розмірі 100 відсот­ків використаних сум, які надходять до Державного бю­джету України.

За невчасну сплату земельного податку справляєть­ся пеня в розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення.

Розмір пені за невчасне внесення орендної плати пе­редбачається в договорі оренди, проте він не може пере­вищувати ставки пені за невчасну сплату земельного по­датку.

За порушення Закону України «Про плату за зем­лю» платники несуть відповідальність, передбачену Зе­мельним кодексом України та відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

3.1.9. Рентні платежі

Рентні платежі справляються відповідно до Указу Президента України від 21 грудня 1994 р. «Про встанов­лення рентної плати на нафту і природний газ, що видобуваються в Україні». Міністерство економіки, Міністер­ство фінансів і Держкомнафтогаз установлюють рентну плату на нафту і природний газ, що видобуваються в Україні (крім газу з морських родовищ), за такими тим­часовими ставками:

— на нафту в сумі, еквівалентній 19 доларам США за 1 тонну;

— на природний газ у сумі, еквівалентній 23 дола­рам США за 1000 куб. метрів.

Рентна плата включається до оптово-відпускної ціни на нафту і природний газ (без податку на додану вартість) у валюті України за офіційним валютним курсом до долара США на дату відпуску продукції нафтогазовидо­бувними підприємствами.

Рентна плата встановлюється в доларах США, спла­чується у валюті України за офіційним валютним кур­сом гривні до долара США на дату відпуску продукції нафтогазовидобувними підприємствами і включається в ціну на нафту та природний газ (без податку на додану вартість).

3.1.10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів стягуєть­ся відповідно до Закону України «Про податок з влас­ників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11 грудня 1991 року в редакції Закону від 18 лютого 1997 р.

Податки з власників деяких наземних і водних транс­портних засобів, самохідних машин та механізмів є дже­релом фінансування будівництва, реконструкції, ремон­ту та утримання автомобільних шляхів загального ко­ристування і проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Платниками податку є як юридичні, так і фізичні особи України, іноземні юридичні особи, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, котрі мають заре­єстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби» які відповідно е об'єктами опо­даткування.

До транспортних засобів, які є об'єктами оподат­кування, належать:

— трактори (колісні);

— автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія;

— автомобілі легкові;

— автомобілі вантажні;

— автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів І вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої до­помоги та пожежних);

— мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об'єм ци­ліндра двигуна до 50 см куб.;

— яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних);

— човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних);

— інші човни (крім спортивних).

Не належать до об'єктів оподаткування:

— трактори на гусеничному ходу;

— мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об'ємом циліндра двигуна до 50 см куб.;

— тільки автомобілі спеціального призначення швид­кої допомоги та пожежні;

— транспортні засоби вантажні, самохідні, що вико­ристовуються на заводах, складах, у портах та в аеропор­тах для перевезення вантажів на короткі відстані;

— машини і механізми для сільськогосподарських робіт;

— яхти, судна парусні і човни спортивні.

Ставки податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів визначено стат­тею 3 Закону.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується перед реє­страцією, перереєстрацією або технічним оглядом транс­портних засобів. Сплата податку провадиться за період до наступного технічного огляду. У разі приховування (заниження) об'єктів оподаткування з юридичних осіб у дохід відповідного бюджету податковими органами стя­гуються вся сума прихованого (заниженого) податку і штраф у двократному розмірі тієї ж суми. Сума прихова­ного (заниженого) податку і штраф вносяться до відповід­ного бюджету за рахунок прибутку (доходу), що залиша­ється в розпорядженні підприємств.

Посадові особи, винні в приховуванні (невраховуванні) об'єктів оподаткування, в неподанні, невчасному поданні або поданні не за встановленою формою розрахунків чи інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податку, притягаються до адміністративної відповідальності.

Недоїмки податку, а також суми штрафів, пеня стягу­ються з платників податку згідно із законодавством.

Порядок надання пільг з податку для власників транс­портних засобів розкрито у параграфі 1.5

3.1.11. Податок на промисел

При придбанні одноразового патенту на торгівлю, тер­мін дії якого 3—7 календарних днів, сплачується пода­ток на промисел. Його вартість визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом по­верненню не підлягає.

Інформують населення про порядок продажу товарів за одноразовими патентами, визначають місця і створю­ють належні умови для його здійснення в Україні вико­навчі комітети міських, районних у місті Рад народних депутатів, районні, районні в містах Києві та Севастопо­лі державні адміністрації.

Податок на промисел зараховується до місцевих бю­джетів за місцем придбання одноразового патенту.

Механізм справляння податку на промисел визначе­но Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 року (із змінами і до­повненнями).

Платниками податку на промисел є громадяни Украї­ни, іноземні громадяни та особи без громадянства — як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця про­живання в Україні, якщо вони не зареєстровані як су­б'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

Сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має по­стійного місця проживання в Україні, — за місцем про­дажу товарів, є об'єктом оподаткування.

Продаж вирощених в особистому підсобному госпо­дарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділян­ках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці, продукції власного бджільництва, а також продаж авто­транспортних засобів, які перебувають у приватній влас­ності громадян, якщо вони реалізуються один раз протя­гом року, не оподатковується.

Ставка податку на промисел встановлюється в розмірі 10 відсотків указаної в декларації вартості то­варів, що підлягають продажу протягом трьох календар­них днів, але не менше розміру однієї мінімальної зароб­ітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставка податку подвоюється.

Всі громадяни, які продають товари, повинні пред'яв­ляти в державні податкові адміністрації одноразові па­тенти. Якщо продаж товарів здійснюється протягом ка­лендарного року більше чотирьох разів, то така діяльність вважається систематичною і зобов'язує громадян зареє­струватися як суб'єкти підприємництва відповідно до чинного законодавства України. Якщо громадяни здійснюють продаж товарів без придбання одноразових па­тентів або з порушенням терміну їхньої дії, податковими органами накладаються на них адміністративні штрафи в розмірі від одного до десяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стяг­нення, — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян.

3.1.12. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету

Плата за відшкодування витрат на геологорозвіду­вальні роботи вводиться з метою відображення в собівар­тості і ціні на добувну продукцію складу витрат на робо­ти, пов'язані з пошуком і розвідкою родовищ корисних копалин, а також з метою компенсації видатків бюджету.

Обчислення і справляння відрахувань за геологороз­відувальні роботи, виконані за рахунок державного бю­джету, здійснюються на підставі Кодексу України про над­ра, Закону України «Про систему оподаткування» та По­станови Кабінету Міністрів України «Про затверджен­ня Порядку встановлення нормативів збору за геологороз­відувальні роботи, виконані за рахунок державного бю­джету, та його справляння» від 29 січня 1999 р. № 115. Відрахування мають здійснюватися усіма користувача­ми надр незалежно від форм власності та відомчого підпо­рядкування. Сплата відрахувань за геологорозвідувальні роботи не звільняє користувачів надр від сплати пла­тежів за користування надрами при видобутку корис­них копалин, за спеціальне використання прісних вод­них ресурсів, від інших обов'язкових платежів.

Платниками відрахувань за геологорозвідувальні роботи є користувачі надр усіх форм власності, вклю­чаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які ви­добувають корисні копалини (в т. ч. підземні прісні, міне­ральні і термальні води) на родовищах, розвіданих за рахунок коштів Державного бюджету. Нормативи відрахувань за геологорозвідувальні ро­боти визначаються як частка вартості одиниці видобутої мінеральної сировини (за винятком підземних прісних, мінеральних і термальних вод, для яких норматив визна­чається як ставка відрахувань за одиницю видобутку їх).

Об'єктом обчислення відрахувань за геологороз­відувальні роботи є вартість видобутої мінераль­ної сировини або продукції її переробки.

При видобутку підземних прісних, мінеральних і тер­мальних вод об'єктом обчислення відрахувань за геолого­розвідувальні роботи є обсяг видобутку їх.

Розмір відрахувань за геологорозвідувальні роботи визначається користувачами надр самостійно, з вартості видобутої мінеральної сировини або продукції її пере­робки за відповідний період, з нормативів відрахувань і знижувальних коефіцієнтів (щодо підземних прісних, мінеральних та термальних вод — з обсягів видобутку їх та ставок відрахувань) і відображається у бухгал­терській звітності. Вартість видобутої мінеральної си­ровини визначається із обсягів видобутку та ціни оди­ниці реалізованої мінеральної сировини за відповідний період.

Ціна одиниці реалізованої мінеральної сировини виз­начається шляхом ділення виручки, одержаної фактич­но від реалізації мінеральної сировини (без врахування плати за користування надрами при видобутку корис­них копалин, рентної плати І податку на додану вартість) на обсяг її реалізації за звітний період.

Від сплати відрахувань за геологорозвідувальні ро­боти звільняються землевласники та землекористувачі, котрі здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місцевого значення для власних по­треб (тобто без реалізації видобутої мінеральної сирови­ни чи продукції її переробки), або користуються надра­ми для господарських та побутових потреб на наданих їм у власність або користування земельних ділянках.

Платники несуть відповідальність за повноту обчис­лення і вчасну сплату відрахувань за геологорозвідувальні роботи до Державного бюджету, а також правиль­не складання і вчасне подання розрахунків до органів державної податкової служби відповідно до чинного за­конодавства.

Суми нарахувань за геологорозвідувальні роботи, що не були внесені у встановлений термін, сплачуються до Державного бюджету з нарахуванням пені із розрахун­ку 120 відсотків річних від облікової ставки Національ­ного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу.

3.1.13. Збір за спеціальне використання природних ресурсів

Плата за спеціальне використання природних ре­сурсів включає:

а) плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів;

б) лісовий дохід (плата, яка вираховується за дереви­ну, що відпускається на пні, і на живицю та на інші лісові користування в лісах державного значення, зара­ховується в дохід бюджету як лісовий дохід);

в) плату за спеціальне використання надр.

До спеціального використання водних ресурсів нале­жить використання водних ресурсів для задоволення ви­робничих потреб у воді за допомогою спеціальних при­строїв та установок або за використання води без їхньо­го застосування, яке може істотно вплинути на якісні і кількісні показники стану водних ресурсів, а також за користування водними об'єктами для потреб гідроенер­гетики та водного транспорту.

Справляння плати за спеціальне використання пріс­них водних ресурсів як загальнодержавного, так і місце­вого значення здійснюється згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» за єдиними правилами згідно з Порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України, усіма суб'єктами підпри­ємницької діяльності, крім тих, що використовують воду виключно для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, підприємствами гідроенергетики та підприємствами водного транспорту, які експлуатують річкові водні шляхи.

До водних ресурсів загальнодержавного значення на­лежать:

— віднесені до басейнів річок поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більш як однієї області, включаючи притоки всіх порядків;

— підземні води.

До водних ресурсів місцевого значення належать водні ресурси, не віднесені до ресурсів загальнодержавного зна­чення, визначені переліком водних ресурсів місцевого значення і затверджені Державним комітетом з водно­го господарства за участю Міністерства охорони навко­лишнього природного середовища.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів справляється незалежно від того, чи надходили вони з водогосподарських систем (поверхневих, підземних) без­посередньо, від інших водокористувачів, чи від підпри­ємств комунального господарства. При цьому, крім пла­ти за спеціальне використання водних ресурсів, суб'єкти підприємницької діяльності сплачують постачальникам вартість послуг, пов'язаних з додачею їх.

Розміри платежів за спеціальне використання вод­них ресурсів, крім тих, що використовуються підприєм­ствами гідроенергетики та водного транспорту, встанов­люються відповідно до нормативів плати, обсягів вико­ристання води та лімітів її використання.

Під час використання води, що надходить із зміша­них джерел (поверхневі, підземні), норматив її викорис­тання обчислюється за середньозваженими вимірами з урахуванням установлених постачальникові лімітів вико­ристання води з різних джерел і відповідних нормативів плати.

Підприємствам гідроенергетики та водного транспор­ту розміри платежів за спеціальне використання водних ресурсів установлюються на основі нормативів плати:

— для підприємств водного транспорту — залежно від вантажопідйомності або пасажиромісткості транспор­тних засобів;

— для підприємств гідроенергетики — залежно від повного обсягу води, що пропускається через турбінні агрегати, в тому числі за води, які використовуються для змазування та охолодження вузлів гідроагрегатів.

Кількість використаної води суб'єктами підприєм­ницької 'діяльності визначається за показниками вимі­рювальних приладів. Коли ж немає вимірювальних при­ладів, обсяг використання води визначається, як виня­ток, за технологічними даними (тривалість роботи агре­гатів, обсяг виробленої продукції чи наданих послуг, ви­трати електроенергії, пропускна спроможність водопро­відних труб за одиницю часу тощо).

Окремим категоріям суб'єктів підприємницької ді­яльності встановлюються пільгові коефіцієнти до тимча­сових нормативів плати за спеціальне використання вод­них ресурсів. У деяких випадках плата за спеціальне вико­ристання водних ресурсів не справляється, зокрема:

— за воду, що використовується для задоволення пит­них та господарсько-побутових потреб населення;

— за підземну воду, яка є сировиною для технологіч­ного процесу вилучення корисних копалин;

— за підземну воду, яка вилучається з надр разом з корисними копалинами;

— за підземну воду, яка вилучається з надр для усу­нення шкідливої дії вод (забруднення, підтоплення, за­солення, заболочення, зсуви тощо);

— за воду, що пропускається через турбіни гідроакумулюючих станцій (ГАЕС), які функціонують у комп­лексі з гідроелектростанціями;

— за воду, що забирається підприємствами і органі­заціями для забезпечення випуску молоді цінних про­мислових видів риб та інших водних живих ресурсів у природні водойми і водосховища;

— за воду, що використовується для протипожеж­них потреб;

— за воду, що використовується для потреб зовнішньо­го благоустрою територій міст та населених пунктів;

— за воду, що забирається для перекидання її у мало­водні регіони каналами і водогонами міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів для потреб водного транспорту не справляється з морського водного транспорту, який використовує річковий водний шлях виключно для заходу з моря до морського порту, розташованого в пониззі річки, без використання спеці­альних заходів забезпечення судноплавства (попуски води з водосховищ та шлюзування).

Кабінет Міністрів України установлює ліміти та поря­док видачі дозволів на спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення. Установлення лімітів і видача дозволів на спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення здійснюється в по­рядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастополь­ською міськими Радами народних депутатів.

За понадлімітне використання водних ресурсів пла­та обчислюється і справляється у п'ятикратному розмірі.

Сума платежів за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється платниками самостійно, а термін сплати платежів визначається інструкцією про порядок обчислення та сплату платежів за спеціальне викорис­тання водних ресурсів.

До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного користування і живиця, заготовлені в лісах, які перебувають у держав'ній влас­ності.

Дозволом на спеціальне використання лісових ре­сурсів державного та місцевого значення є лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток, виданий згідно зі вста­новленими нормами.

Лісорубний квиток (ордер) видається:

а) на використання лісових ресурсів державного зна­чення (на заготівлю деревини при рубках головного користування і лісовідновних рубках та на заготівлю живи­ці в лісах, які перебувають у державній власності);

б) на використання лісових ресурсів місцевого значен­ня (на заготівлю деревини при рубках головного корис­тування і лісовідновних рубках в лісах, що перебувають у колективній і приватній власності, і на заготівлю друго­рядних лісових матеріалів — пеньків, лубу, кори, дерев­ної зелені тощо).

Лісорубний квиток видається також на проведення рубок догляду за лісом, санітарних та інших рубок, пов'я­заних з проведенням лісогосподарських заходів, і в разі розчищення лісових земель у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів і т. п.; на сінокосіння, випасання худоби, розміщення вуликів і пасік, на заго­тівлю дикорослих плодів, ягід, грибів, горіхів, лікарських рослин і технічної сировини, очерету, лісової підстилки, на використання лісових ділянок з науково-дослідною метою (без права рубки дерев), на тимчасове використан­ня земель лісового фонду для сільськогосподарського ви­робництва, крім сільськогосподарських угідь, що входять до складу земель лісового фонду, а також на викорис­тання лісових ресурсів для потреб мисливського госпо­дарства, на розміщення туристських таборів, баз відпочин­ку та інших подібних об'єктів із спорудженням будівель некапітального типу строком до одного року.

Загальне використання лісових ресурсів є безплатним. Спеціальне використання лісових ресурсів та користу­вання земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, ре­креаційних, спортивних і з туристичною метою та для проведення науково-дослідних робіт є платним. Плата справляється за встановленими таксами або як орендна плата чи дохід, одержаний від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Розмір плати за спеціальне використання лісових ре­сурсів та користування земельними ділянками лісового фонду встановлюється з лімітів використання їх і такс на лісову продукцію та послуги з урахуванням якості і

доступності. Такси і порядок справляння таких платежів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення в розмірі 80 відсотків зарахову­ються до державного бюджету і 20 відсотків — відповід­но до бюджету Автономної Республіки Крим та бюдже­тів областей.

Економічне стимулювання лісокористувачів з додер­жання вимог щодо охорони, захисту, раціонального ви­користання та відтворення лісів передбачає:

— цільове виділення через державні органи лісового господарства коштів для реалізації державних, регіональ­них та місцевих програм ведення лісового господарства в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

— фінансування лісогосподарських заходів за норма­тивами (цінами), диференційованими залежно від одержа­них результатів, а також матеріальне стимулювання лісо­користувачів за якісне проведення лісогосподарських робіт;

— заохочення осіб, котрі виявили випадки порушен­ня лісового законодавства та порушників, забезпечили стягнення штрафів та відшкодування матеріальних збит­ків, заподіяних лісовому господарству;

— надання пільг лісокористувачам із нлати за вико­ристання лісових ресурсів у разі впровадження ними технологічних процесів, устаткування, що зменшують не­гативний вплив на навколишнє природне середовище, а також у разі підвищення ефективності відновлення лісів, поліпшення породного складу та якості лісів, більш по­вного використання лісових ресурсів.

Обчислення і справляння платежів за користуван­ня надрами для видобування корисних копалин регу­люється наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Держав­ної податкової адміністрації України, Державного коміте­ту України з геології і використання надр від ЗО грудня 1997 року, виданим на виконання постанови Кабінету

Міністрів України від 12 вересня 1997 р. «Про затвер­дження базових нормативів плати за користування над­рами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видо­бування корисних копалин* на підставі Закону Украї­ни «Про охорону навколишнього природного середови­ща*, Кодексу України про надра, Закону України «Про підприємництво* та ін.

На території України, в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, діють єдині правила справляння платежів за користування над­рами для видобування корисних копалин для всіх су­б'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвес­тиціями, які здійснюють видобування корисних копа­лин. Плата справляється за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення. Перелік корисних копалин загаль­нодержавного та місцевого значення визначено постано­вою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. «Про затвердження переліків корисних копалин загаль­нодержавного та місцевого значення».

Об'єктом обчислення плати за користування над­рами для видобування корисних копалин є:

— при видобутку вугілля кам'яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, сировини нерудної для ме­талургії, гірничо-хімічної, гірничорудної та будівельної сировини — обсяг фактично погашених у надрах балан­сових та позабалансових запасів корисних копалин;

— при видобутку нафти, конденсату, газу природного, підземних вод (мінеральних, термальних, промислових), ропи, мінеральних грязей та мулу — обсяг фактично ви­добутих з надр корисних копалин;

— при видобутку урану, сировини ювелірної (кош­товне каміння), ювелірно-виробної (напівкоштовне ка­міння), виробної (виробне каміння) та для облицьовуваль­них матеріалів — вартість мінеральної сировини чи про­дукції її первинної переробки, віднесена до обсягу видобутку чи обсягу погашених в надрах запасів корисних копалин.

Об'єктами обчислення плати за користування надра­ми для видобування корисних копалин, крім наведених вище, є:

— при видобутку мінеральних підземних вод — обсяг видобутих мінеральних підземних вод (крім скидів без використання);

— при видобутку золоторудної (золото-поліметалічної) сировини корінних родовищ та розсипних родовищ — обсяг видобутої золоторудної (золото-поліметалічної) сировини. Якщо у користувача надр облік видобутої золоторудної (золото-поліметалічної) сировини ведеться в кубічних метрах, перерахунок у тонни здійснюється згідно з об'ємною масою золоторудної (золото-полімета­лічної) сировини;

— при видобутку бурштинової, титанової та титано-цирконієвої руди — обсяг видобутої руди.

Розрахована за базовими нормативами плата за кори­стування надрами для видобування корисних копалин є мінімальною величиною, яку надрокористувачі сплачу­ють незалежно від геологічних особливостей родовищ та умов експлуатації їх. На період до 2000 року до базо­вих нормативів плати за користування надрами для ви­добування залізної руди багатої, залізної руди для збага­чення, доломіту, флюсового вапняку, вапняків для цук­рової промисловості застосовувався коефіцієнт 0,2, а для решти корисних копалин (крім нафти, конденсату, газу природного, вугілля кам'яного, вугілля бурого) — кое­фіцієнт 0,3.

До базових нормативів плати за користування над­рами для видобування нафти, конденсату, газу природного, вугілля кам'яного, вугілля бурого коефіцієнти не встанов­люються.

При розробці техногенних родовищ до нормативів плати, встановлених для відповідних видів корисних копалин, застосовується коефіцієнт 0,5. При видобуванні піщано-гравійної сировини в акваторіях морів, водосховищ, у річках та в їхніх заплавах до встановлених норма­тивів плати застосовується коефіцієнт 2,0.

Розмір платежів за користування надрами для видобу­вання корисних копалин визначається надрокористува-чами самостійно.

Плата за користування надрами для видобування ко­рисних копалин обчислюється щоквартально за нарос­таючим підсумком з початку року. Надрокористувачі обчислюють повну суму плати після закінчення першо­го кварталу, півріччя, 9 місяців і року за наростаючим підсумком з початку року з фактичного обсягу погаше­них у надрах запасів, обсягу видобутку або вартості видо­бутої мінеральної сировини чи продукції її первинної переробки.

Платежі за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення перера­ховуються платниками в розмірі 40 відсотків до держав­ного бюджету і 60 відсотків — до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за місцем розміщення родовища корисних копалин.

Платежі за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення перераховуються платником до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за місцем розміщен­ня родовища корисних копалин у розмірі 100 відсотків.

Від плати за користування надрами для видобуван­ня корисних копалин звільняються землевласники і землекористувачі, котрі здійснюють у встановленому по­рядку видобування корисних копалин місцевого значен­ня для власних потреб (тобто без реалізації видобутої мінеральної сировини чи продукції її первинної пере­робки) або користуються надрами для господарських та побутових потреб на наданих їм у власність чи користу­вання земельних ділянках.

3.1.14. Збір за забруднення навколишнього природного середовища

Ця плата стягується згідно із Законом України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього середо­вища*.

Плата за забруднення навколишнього природного се­редовища встановлюється:

— за викиди в атмосферу забруднюючих речовин ста­ціонарними і пересувними джерелами забруднення;

— за скиди забруднюючих речовин у поверхневі, тери­торіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі за скиди, що провадяться підпри­ємствами через систему комунальної каналізації;

— за розміщення відходів у навколишньому природ­ному середовищі.

Стягнення платежів за викиди й скиди забруднюю­чих речовин і розміщення відходів у навколишньому при­родному середовищі здійснюється з підприємств неза­лежно від форм власності й відомчої приналежності в розмірах, установлених Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськи­ми державними адміністраціями на підставі лімітів ви­кидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів та нормативів плати за них.

За понадлімітні викиди й скиди забруднюючих ре­човин і розміщення відходів установлюється підвище­ний розмір плати на підставі базових нормативів плати, коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за по­надлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і роз­міщення відходів. Коефіцієнти кратності плати за по­надлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і роз­міщення відходів установлюються Радами народних де­путатів базового рівня в межах від 1 до 5.

Розміщені на території України спільні та інші під­приємства, що використовують іноземні інвестиції і реа­лізують усю свою продукцію або її частину за валюту,

вносять плату за лімітні та понадлімітні викиди й ски­ди забруднюючих речовин і розміщення відходів в іно­земній валюті пропорційно обсягу реалізації їхньої про­дукції за валюту.

Платежі за забруднення навколишньго природного середовища підприємства (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) перераховують у таких розмірах:

— 70 відсотків — до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища Рад народних де­путатів базового рівня на окремі рахунки;

— 20 відсотків — до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища Автономної Рес­публіки Крим і обласних Рад народних депутатів на ок­ремі рахунки;

— 10 відсотків — на рахунок республіканського поза­бюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Міністерства охорони навколишнього при­родного середовища України.

Підприємства, розміщені в містах республіканського під­порядкування, платежі за забруднення навколишнього природного середовища перераховують у таких розмірах:

— 90 відсотків — до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища міських Рад на­родних депутатів;

— 10 відсотків — на рахунок республіканського поза­бюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Міністерства охорони навколишнього при­родного середовища України.

З метою цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, а також заходів, спрямо­ваних на зменшення впливу забруднення навколишньо­го природного середовища, створено Республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природ­ного середовища. Він формується за рахунок:

— відрахувань підприємств у розмірі 10 відсотків від платежів за забруднення навколишнього природного се­редовища;

— відрахувань з місцевих позабюджетних фондів охо­рони навколишнього природного середовища, розмір яких визначається Верховною Радою України;

— добровільних внесків підприємств, організацій, уста­нов, громадян та інших надходжень.

3.1.15. Збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення

Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслід­ків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення після прийняття Закону України «Про форму­вання, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту насе­лення» від 10 лютого 2000 р. № 1445-Ш утворюється у складі Державного бюджету України. Кошти Фонду за­раховуються на окремий рахунок Державного бюджету України. Порядок формування дохідної частини і напря­ми використання Фонду визначаються законом про Дер­жавний бюджет України на відповідний рік.

Погашення заборгованості, що склалася на 1 січня 1999 р. за збором до Фонду, здійснюється платниками збору відповідно до Закону України «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту насе­лення» та Указу Президента України від 18 червня 1998 р. № 656/98 «Про встановлення ставки збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобиль­ської катастрофи та соціального захисту населення».

Після повного погашення заборгованості, визначеної в частині третій цієї статті, що встановлюється відповід­ною Постановою Верховної Ради України, Закон України «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соці­ального захисту населення» втрачає чинність.