Geum.ru

«З історії села І його людей»

Вид материалаКнига

Содержание


 Курінний «Ярема»
19. Ва ма іі/rh 22/175.
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   24

 Курінний «Ярема»


Наш рідний край – Полісся, край Великої Волині, що простягається між болотами і річками, край в якому живуть славні нащадки племен древлян і дулібів. Волинська земля в Х ст. була окремою державою “Маджака”, але вона дуже швидко розпалася від внутрішніх племенних  протиріч і міжусобних воєн.

Волинь це значна частина України, де споконвіку жили й живуть самобутні, працьовиті, горді, вольнолюбиві й героїчні поліщуки, які самовіданно захищали й захищають нажите своїми руками багатство.

ссылка скрыта  (присяга).

Структура УПА

—————–

На чолі УПА стояли Головна команда та Головний військовий штаб. Армія ділилася на три Генеральні воєнні округи: УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, українські землі у складі Польщі), УПА-Схід (УПА-Південь) – Кам’янець-Подільська, Вінницька області та Крем’янеччина. Головну команду становили головний командир та члени Головного військового штабу. Штаб ділився на сім управлінь: 1 – оперативне, 2 – розвідувальне, 3 – постачання, 4 – персональне, 5 – вишкільне, 6 – політичного виховання, 7 – військових інспекторів. Кожна Генеральна воєнна округа (ГВО) поділялася на воєнні округи (ВО). На поч. 1944 їх було в УПА-Північ – 3, УПА-Захід – 6, УПА-Схід – 2. У серпні 1944 УПА-Північ реформовано на 2 ВО, а УПА-Захід – на 4. УПА-Схід фактично припинила своє існування. Кожною ГВО і ВО керував командир та штаб на чолі з шефом штабу та штабними відділами.  ВО “Заграва” - райони: Сарни, Костопіль, Березно, Людвіполь, Степань, Клесів, Рокітно, Дубровиця, Володимирець, Рафалівка, Морочно, Висоцьк, Столин, Давидгородок, Лунинець і Пинськ;↓

Командири

Командир Пташка (Сильвестер Затовканюк), загинув 25. лютого 1944 р., по його смерти,

Командир ВО – майор Дубовий, заст. к-ра – сотн. Івахів, шеф штабу – майор Макаренко.

1. Загін ім. Коновальця, командир – Ярема. // Курені: Кори, Лайдаки, ім. Богуна.

2. Загін Енея, командир – Еней. // Курені: Дороша, Кватеренка-Польового, Гонти, Верещаки (окр. доручень).

3. Загін Дубового, командир – Дубовий. // Курені: Шакали, Шавули, Гострого.

4. Загін Олега, командир – Олег. // Курені: Чутки, Цигана, Евгена.

Основною бойовою одиницею УПА була сотня (рота), яка об’єднувалася в курені (батальйони). Групи куренів утворювали загони (полки). Усі військові одиниці ВО становили групу (дивізію) з різною чисельністю – від 12 до 36 сотень. Групи однієї ГВО творили тактичну одиницю, рівну армійському корпусові. Як правило, сотня ділилася на три чоти, кожна чота – на три рої, а кожен рій – на дві ланки. Однак у деякі періоди сотні могли мати по чотири чоти, а чота – по чотири рої. /Згідно знайдених документів Клима Савура у “Яреми” було дві сотні- 240 чоловік./

Автори визначають, що метою репресій, так би мовити, “проти своїх” була “боротьба з ворожою агентурою, усунення чужого елементу (східняків, які не були агентами, але потенційно могли такими стати)“. Під перевірку потрапили члени ОУН(б), вояки УПА та цивільні особи-симпатики, які активно контактували з “лісом”.

“Чистки” не припинялися кілька років. Наймасовіша, за словами дослідників, кампанія репресій мала місце на Волині, в УПА-”Північ”, якою керував Дмитро Клячківський – “Клим Савур”.

Шпигуноманія геть  знекровила підпілля.  Загальні масштаби втрат від внутрішнього терору наразі невідомі, але лише в січні-жовтні 1945 р. і лише на Волині Микола Козак, керівник тамтешньої СБ “Смок” (інші псевдо – “Кучма”, “Вівчар”), ліквідував 889 осіб з 938, які потрапили під перевірку. Зокрема, й півсотні функціонерів ОУН. В деяких районах сто відсотків підозрюваних і були покарані на горло. Тільки під страхом смерті ОУН ледь вдавалося поповнювати свої лави.

Савчина Поліна Василівна /Ковпак/- уродженка с. Немовичі, що біля Сарн  розповідала своєму сину Олексію, як старша її сестра Ганна опинилася у курінного Яреми за розвідницю і зв”язкову:

-Та осінь,першого року після війни, була з проливними дощами,від чого ночі були темні,темні….

Вдосвіта наремно, мабуть прикладами, постукали у двері. Батько з нами не ночував, бо десь ховався, щоб не забрали в ліс,отож ми спали з мамою. Нас було семеро: Іван, Ганна, Параска, я, Маня, Антон,Василь і  маленька Любка. Від стуку всі вмить схопилися, бо добре знали, що в такий час і в таку погоду з добром не приходять. Ми так полякалися, аж дух перехватило, а мова десь поділась.

До хати зайшло четверо. Попросили щось від живота для молодого хлопця, бо знали, де є малі діти, там є якийсь лік від шлунку-ромашка,полинь, а може й горілка,чи ще щось.

Хлопці були не з нашого села. Але мабуть їх хтось до нас направив, ми ж не жили десь на краю, а в самому центрі.

Мама дала їм повечеряти і випити самогонки, яку держали для компресу, коли хворі…

“Гості” повечеряли, але з хати нейшли. Сказали мамі, для того щоб ви нас не “продали”, ми беремо з собою вашу найстаршу дочку. Не бійтеся ми з нею нічого поганого не вчинимо. Вона буде у нас зв”язковою, а якщо не відпустите, то самі знаєте що зробимо з вашими гарними дівчатами, а хлопців порубаємо на “свіжину”…

Ганна одягнулася і пішла з ними… Десь півроку була в Тинному. Повернулась, коли захворіла тифом, а від неї всіх нас “покосило” на ту страшну хворобу. Але це й нас врятувало, бо коли “руські” прийшли “вивозити” в  Сибір, то сказали, що і так повмирають всі, а ми “взяли” та й всі до одного вижили…”

Діючи в атмосфері фаталізму, несучи постійні втрати в зіткненнях з переважаючими силами радянської армії, керівництво українського націоналістичного підпілля вдавалося до жорстких заходів, аж до розстрілу, щоб запобігти дезертирству. .Проте з плином часу ця тактика дуже часто призводила до того, що лідери повстанців перетворювалися на катів, а рядові бійці все більше віддалялися від свого керівництва.Коли керівники підпілля підозрювали своїх людей у мовчазній згоді з Радами або в дійсному співробітництві з ворогом, замість доган вони відразу вдавалися до набагато більш жорстких заходів-знищення