Geum.ru

В. В. Бедь юридична психологія

Вид материалаДокументы

Содержание


Багато плутанини викликала його розповідь про час виходу з рес­торану. Потерпілий назвав спочатку близько 22.00, потім близько 2
Подобный материал:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   31
§ 1. Психологіяформування показань

Спогади людини завжди пов'язані з певними переживаннями тих чи інших подій. Одні з них виходять на передній план і затьмарюють образи інших подій, що вносить у процес відтворення суб'єктивні ви­кривлення. Врахування можливих причин таких викривлень, вияв­лення справжньої чуттєвої основи відтворення матеріалу є серйозним і складним завданням слідчого при допиті.

Важливість цього завдання пояснюється тим, що під час допиту основним психічним процесом у допитуваного є відтворення — ро­зумова дія щодо відновлення, актуалізації раніше сприйнятої інфор­мації (зорової, слухової та ін.). Як правило, це довільне, навмисне від-


Гродзинский М. М. Единообразие ошибок в свидетельских показаниях // Архив криминологии и судебной медицины. — Х., 1927. — Т. 1. — Кн. 4; Брусиловский А.Е., Строгович М. С. Свидетельские показания в качестве судебных доказательств // Методика и техника следственной работы. — К., 1934.

новлення образів, яке досить часто супроводжується і мимовільними, асоціативними спогадами.

У своїй практиці слідчий неминуче стикатиметься з такими яви­щами, як реконструкція і деформація відтвореного людиною матері­алу, що виявляється:

а) у викривленні смислового змісту інформації;

б) в ілюзорній деталізації відомостей;

в) в об'єднанні в єдине ціле розрізнених елементів матеріалу;

г) у роз'єднанні пов'язаних елементів;

ґ) у зміщенні окремих сторін аналізованої події;

д) у перебільшенні окремих сторін події залежно від стійких і си-
туативних інтересів допитуваного тощо.

Довільна форма спогадів, пов'язана з поетапним відновленням не­обхідної інформації, називається згадуванням. Слідчий практично завжди звертається до цього аспекту інтелектуальної діяльності до­питуваних осіб, викликаючи в них асоціації, підказуючи послідов­ність викладення матеріалу, виїжджаючи на місце події. Обов'язко­вою умовою при цьому є врахування типу вищої нервової діяльності допитуваного. Згадування залежить від співвідношення процесів па­м'яті (наглядно-образна, словесно-логічна, рухова, емоційна), його психічного стану. Тому на допиті необхідно уникати використання будь-яких сильних збуджувальних впливів, які не пов'язані з предме­том допиту. Якщо ж потерпілий, свідок чи обвинувачений (підозрю­ваний) перебувають в стані перезбудження, то допит слід припинити або відкласти. Більш повне і точне відтворення матеріалу можливе після зняття перезбудження чи втоми.

Слідчий повинен враховувати, що в багатьох випадках труднощі згадування визначаються індивідуальними труднощами вербалізації чуттєво сприйманого матеріалу, тобто словесного оформлення того, що людина бачила і чула. Відомо, що словниковий запас і мовна культура допитуваних часто дуже обмежені. У таких випадках слід­чий має надати лексичну допомогу, нагадати допитуваній особі на­бір слів і понять, із яких вона може вибрати найбільш підходящі.

Формування зізнань допитуваної особи визначається і тим, які в неї провідні аналізатори. Інакше кажучи, при допиті слід враховува­ти розвиток чи слабкість у конкретного індивіда зорової, слухової, дотикової, рухової, нюхової і смакової пам'яті.

На формування зізнань впливають і вікові особливості психіки людини. Загальновизнано: чим менший вік індивіда, тим більша пи­тома вага в його пам'яті елементів конкретики, безпосередньої образ­ності. У неповнолітніх, наприклад, можливе помилкове, занадто роз­ширене чи вкрай обмежене трактування явищ. У 20-45 років розви­ток пам'яті на оптимальному рівні, а потім відбувається деяке посла­блення її властивостей.

При допиті осіб із підвищеною навіюваністю, конформністю, рів­нем вимог можливі прояви мимовільного обману, категоричні ствер­дження про обставини, які в дійсності не мали місця. Це пояснюється тим, що ця категорія осіб схильна до "розігрування ролей", у декотрих із них проявляється гіпертрофія псевдоособистісного само­ствердження.

Об'єктом аналізу при допиті є повідомлення — словесний опис образів, уявлень, які сформувалися на основі сприйняття явищ, які стосуються кримінальної справи. Словесний опис явищ і саме явище не можуть повністю збігатися, бо другосигнальне відображення дійс­ності суттєво відрізняється від першосигнального. Оскільки при до­питі інформація витягується не з матеріального об'єкта, а зі сфери йо­го словесно узагальненого відображення, то справедливим є тверд­ження: допит — це особливий тип слідчого дослідження специфічного другосигнального джерела інформації.

У процесі допиту слідчий стикається з різними індивідуальними проявами психологічного захисту і психічного відчуження1. У чому суть цих феноменів? Як вони можуть відбитися на формуванні зі­знань?

Психологічний захист індивіда — це спосіб стабілізації особисто­сті в критичних умовах конфлікту, пов'язаний з усуненням чи послаб­ленням почуття тривожності шляхом знецінення предмета конфлік­ту. Психологічний захист приводить до того, що сфера свідомості людини огороджується від впливів, які її травмують. Таке огоро­дження можливе різними шляхами:
  • за допомогою регресії (від лат. regressus — зворотний рух). Ре­грес — це тип розвитку, для якого характерний період від ви­щого до нижчого. У контексті розглядуваного питання регре­сія означає заміну складних завдань більш простими;
  • за допомогою конверсії (від лат. соп\егяіо — зміна, перетворен­ня), тобто перетворення раніше значущого явища в незначуще;


Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии: Учеб. для вузов. — С. 453-454.

• за допомогою проекції (від лат. рго)ееґго — кидання уперед). Як психологічне поняття проекція означає усвідомлене чи не-усвідомлене перенесення суб'єктом власних властивостей і ста­нів на зовнішні об'єкти чи на іншого суб'єкта. У цьому разі проекція з метою обмеження від травмуючих впливів прояв­ляється в наділенні іншої людини негідними якостями, які її знецінюють.

Цілком природно, що наявність психологічного захисту може ста­ти значною перепоною в роботі слідчого з допитуваним. Ще більше впливає на взаємодію юридичної особи з допитуваним відчуженість особистості, під якою розуміється порушення основного механізму соціалізації — ототожнення себе з якоюсь соціальною групою, усві­домлення себе як члена цієї групи. Відчуження виражається у відпо­відних переживаннях людини: почуттях відокремленості, одинокос­ті, відвернення. Домінуючим способом поведінки при цьому стає не­гативізм у вигляді незгоди з особами, з якими йому доводиться працювати, а також у вигляді відмови від спілкування взагалі. Часто відчуженість пов'язана із втратою почуття солідарності, коли інди­від у групі (сім'я, трудовий колектив, компанія знайомих і т. п.) сприймає решту як чужих і ворожих, заперечуючи при цьому норми групи, її закони і приписи.

Причин відчуженості багато: непристосованість до умов соціаль­ного життя, що змінилися, постійне пияцтво, яке перетворюється на алкоголізм, тимчасова психічна пригніченість особистості (стан де­пресії) та ін. Нерідко відчуження пов'язане зі скоєнням злочину, який психічно травмує людину. Відомо, що психічно травмований індивід прагне уникати будь-яких розмов про скоєний злочин.

Сказане дає змогу зробити такий висновок: поведінка слідчого в ході допиту має коригуватися залежно від того, як змінюється психіч­ний стан допитуваного. Але в усіх випадках він повинен залишатися впевненим, стриманим.

Успіх допиту визначається серед іншого і тією підготовчою робо­тою, яку проводить слідчий. Відзначимо найважливіші моменти під­готовки слідчого до допиту (див. схему на рис.18):

а) створення інформаційної бази за результатами попередніх слід­чих дій і даних оперативно-розшукової роботи. Смисл створення ін­формаційної бази — з'ясування суб'єктів, яких слід допитати, розроб­ка необхідних запитань для допиту, а також вивчення особистості до­питуваного. Останнє передбачає знання соціального статусу цієї особи, референтні для неї соціальні групи, позитивні і негативні осо-бистісні якості;

б) визначення найефективніших прийомів психологічної взаємо-
дії з цієї особою. Продумуючи власну поведінку, необхідно врахову-
вати такі особливості допитуваного, як рівень його агресивності і
конфліктності, ступінь емоційної стійкості чи нестійкості, гнучкість
або ригідність1 його мислення та ін.;

в) складання плану допиту. План може бути письмовим чи зафіксо-
ваним лише в думці. Але він завжди має містити мету майбутнього до-
питу і зумовлену цією метою систему запитань. Як правило, найбільш
важливими в психолого-правовому відношенні є такі запитання:
  • обставини, умови здійснення діяння, склад учасників, їх стосун­ки і взаємодії;
  • поведінка потерпілого;
  • мотивація діяння, умови, які сприяли його здійсненню;
  • спосіб здійснення діяння, використання знаряддя і пристосу­вань, прийоми й операції;
  • дії, які характеризують стійкі психічні якості особистості;
  • ставлення обвинуваченого (підозрюваного) до результатів здій­сненого діяння тощо;

г) продумування можливих прийомів психологічного впливу на
допитуваного, особливо стосовно обвинуваченого (підозрюваного),
і умов їх реалізації;

ґ) підготовка необхідних фактичних даних, відповідних речових доказів, фотографії;

д) вибір місця допиту (кабінет слідчого, приміщення іншої держав-
ної установи чи приватної фірми, місцезнаходження допитуваного, міс-
це події) і підготовка необхідних технічних засобів фіксації інформації;

е) визначення часу проведення допиту. Іноді можна терміново ви-
кликати підозрюваного повісткою, а в інших випадках доцільніше
відстрочений виклик (особа, перебуваючи в ситуації очікування і від-
чуваючи при цьому високе нервове напруження, може вжити дій, які
її викривають). Виклик свідків і потерпілих не повинен завдавати до-
питуваним зайвих труднощів і неприємних переживань, які можуть
ускладнити стосунки зі слідчим.


Ригідність (від лат. rigidus — жорсткий, твердий) — ускладненість у зміні запланованої програми дій, недостатня рухомість і пристосовуваність мислення до мінливих умов.



впливу на допитуваного


Рис. 18. Структура підготовки допиту


Запитання, заплановані для постановки на допиті, повинні відпо­відати таким вимогам:
  1. запитання повинні бути точними, ясними, конкретними і корот­кими;
  2. запитання не повинні містити твердження і оцінки з боку слідчого;
  3. запитання формулюються так, щоб на них були отримані певні і недвозначні відповіді;
  4. запитання не повинні містити в собі підказок на певну відповідь;
  5. кожне запитання має бути логічно окремим;
  6. запитання не повинні бути спрямовані на заплутування допи­туваного;
  7. запитання не повинні принижувати чи ображати допитувану особу.





1

Визначення місця можливих прийомів психологічного впливу на допитуваного









Визначення часу проведення допиту

Такий докладний розгляд вимог до формулювання запитань в хо­ді проведення допиту не випадковий: річ у тім, що сама по собі по­становка запитання слідчого несе певну інформацію для допитуваної особи. Сукупність же формульованих запитань створює в неї вражен­ня про ступінь інформованості слідчого щодо суті справи, яка роз­слідується.

Запитання слідчого — це його тактичний засіб правомірного пси­хічного впливу на допитувану особу. Причому впливає не лише зміст, а й послідовність запитань, що ставляться (рис. 19):


Послідовність запитань, які ставляться

Психологічна

' І

Хронологічна

Зворотна

Логічна

Врозкид


Запитання: основні додаткові уточнювальні нагадувальні контрольні викривальні


Рис. 19. Характеристика запитань і послідовність їх постановки


Але наявним тактичним засобом (своєрідною "зброєю") слід­чий повинен вміло користуватися. Які запитання допустимі і які заборонені в діяльності слідчого? Для відповіді на це запитання виділимо групи запитань, виходячи зі ступеня їх навіювального впливу:

а) нейтральні. Формулювання відповідей на ці запитання повніс-
тю залежить від ініціативи допитуваної особи;

б) розділювальні ("або — або");

в) запитання непрямого навіювання. Конструкція таких запитань
дає право вибору між двома варіантами відповідей, але позитивна
відповідає очікуванням особи, яка запитує. Наприклад, "Чи не в чор-
ній куртці була людина, яка вдарила монтуванням потерпілого?"

г) запитання прямого навіювання. Це випадки, коли замість за-
питання "Хто знаходився поруч зі злочинцем?" ставиться запитання
"Чи знаходився Алдаші на місці події поруч зі злочинцем?";

ґ) запитання обманного змісту (наприклад, причетність Вайди до злочину ще не встановлена, а формулюється запитання типу: "Чи був Вайда тверезий під час скоєння злочину?").

Запитання непрямого і прямого навіювання, а також запитання, які мають у собі обманний зміст, заборонені в діяльності слідчого.

Вислуховуючи повідомлення потерпілого, свідка чи підозрювано­го (обвинуваченого), слідчий має можливість одразу відкидати час­тину незначущої інформації. Це досягається:
  • зіставленням висловлювань допитуваного з особливостями йо­го особи, психологічним портретом його особи, який склався у слідчого;
  • постановкою уточнювальних запитань, які вимагають від до­питуваної особи конкретизації і деталізації повідомлення, допо­внення тими деталями, про які він не розповідав, але які, згідно з припущенням слідчого, мав би помітити як потерпілий чи сві­док;
  • перевіркою повідомлення шляхом тактичної постановки по су­ті дубльованих, але різних за формою запитань, відповідаючи на які допитуваний спонукується до повторного викладення суттєвих чи сумнівних сторін справи;
  • наданням допомоги в згадуванні, використанням з цією метою механізму визнання шляхом перерахунку понять, імен, прізвищ, кольорів, номерів, висловлювань, дій та ін.;
  • зіставленням однорідної, але повідомленої в різні моменти до­питу інформації (наприклад, у розповіді свідка про побачене і в його відповідях на додаткові й уточнювальні запитання).

Психологія формування показань — складний процес, який вима­гає від слідчого високої підготовленості. Найбільш важке психоло­гічно завдання встановлення істинності повідомлень потерпілого, свідка, підозрюваного (обвинуваченого), відмежування їх від неточ­ної, неповної, викривленої, помилкової та неправдивої інформації. Викривлення можуть бути продуктом свідомої брехні і результатом добросовісних помилок. Суцільна брехня — явище порівняно рідкіс­не. Найчастіше у повідомленнях допитуваних осіб містяться елемен­ти істини й елементи помилковості або брехні. Причому істинні по­відомлення можуть містити елементи добросовісного огріху і помил­ки, наприклад: помилкового пояснення не пов'язаних між собою фактів; перебільшення чи, навпаки, зменшення реальних розмірів, ін­тенсивності прояву якогось об'єкта чи явища; перестановки чи замі­

щення реальних ознак, властивостей подій іншими, відсунувши їх за часом чи місцем; викривлення форми, структури, послідовності по­дій; помилкового винайдення схожості різних об'єктів і осіб; поділ цілісної події на не пов'язані між собою частини та ін.1

Тому будь-яке повідомлення потерпілого, свідка, підозрюваного (обвинуваченого) потребує ретельного аналізу впливу тих факторів, які могли вплинути на його зміст.

Формування показань з психологічного погляду має свої особливос­ті залежно від виду допиту. Виходячи з процесуального положення до­питуваного і його віку виділяють такі види допиту (рис. 20).


Види допиту

За процесуальним положенням допитуваного

За віковими особливостями допитуваного


Допит потерпілого


Допит дорослого


Допит підозрюваного


Допит обвинуваченого


Допит неповнолітнього


Допит свідка





Допит підсудного

Допит малолітнього


Рис. 20. Класифікація допиту за двома критеріями

Доцільно розглядати психологію допиту з урахуванням його ви­ду, бо ним визначається як змістова частина допиту, так і його фор­ма. Безумовно, вид допиту впливає також і на поведінку слідчого, ви­бір відповідних прийомів психологічного впливу на допитувану осо­бу, характер взаємодії з нею тощо.


Адамов Ю. П. Лжесвидетельство. — М.: Всесоюзн. ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1977; Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей.

Особливо слід відзначити таке: якщо слідчий належним чином не підготувався до допиту, то годі очікувати від нього цілеспря­мованості та впевненості. Непідготованість слідчого до допиту на­вряд чи залишиться непоміченою допитуваним, що спричинить посилення її хвилювання, ускладнить процес згадування необхід­них даних. Що стосується свідків і потерпілих, які дають неправ­диві показання, то непідготовленість слідчого лише зміцнить їхні позиції.


§2. Психологіядопиту потерпілого

Одна з центральних фігур попереднього слідства і розгляду спра­ви в суді — потерпілий. Конкретні обставини, причини й умови зло­чину не можуть бути розкриті повністю, якщо до уваги не береться особистість потерпілого. Річ у тім, що його поведінка, яка відносить­ся до об'єктивних ознак складу злочину, може впливати на обвину­ваченого, а іноді (необхідна оборона і застосування при цьому сили і певних засобів) і виключає її.

Формування показань потерпілих має свої особливості, пов'язані з їхніми специфічними переживаннями, які викликані здійсненими стосовно них злочинними наслідками. Психічні переживання потер­пілих, зокрема в тих випадках, коли злочинне діяння тією чи іншою мірою загрожує життю, здоров'ю і гідності особистості, характери­зуються емоційною глибиною, підвищеною гостротою. Потерпілі, які є об'єктом злочинного посягання, сприймають картину скоєного зло­чину, відчуваючи на собі його безпосередній вплив. Тому в них при переробці і збереженні відбитої в момент злочину інформації досить часто роль емоційних проявів, переживань, пов'язаних із фізичними, психічними і соціально-побутовими наслідками злочину, більш значна.

Найхарактернішою реакцією потерпілих на ситуацію нападу є стан страху. Як емоційне відображення небезпеки страх зумовлений невір'ям у свої сили, відсутністю інформації про сприятливий вихід із ситуації, що склалася. Залежно від характеру загрози інтенсивність і специфіка переживання страху варіюється в досить широкому діапа­зоні відтінків (побоювання, переляк, жах). У стані страху потерпілі часто, перебільшуючи небезпеку, викривлено сприймають події, від­биваючи їх у пам'яті в гіпертрофованому вигляді (жертва перебіль­шує кількість нападників, їхні сили, використовувані підручні та ін­ші засоби і т. д.). В умовах боротьби потерпілі нерідко погано чи ви­кривлено запам'ятовують прикмети злочинця, не запам'ятовують по­слідовність і окремі моменти події. Якщо злочинців кілька, то потер­пілі часто не запам'ятовують кожного з них і не можуть згадати, хто першим скоїв ті чи інші насильницькі дії.

Саме тому при допиті потерпілих і оцінці отриманих від них свідчень слідчий повинен мати на увазі, що страх, біль, фізичні страждання, збу­дження і напруження, а у випадках скоєння сексуального злочину, крім того, і особистісні, інтимні переживання, становлять сукупність різних, але взаємопов'язаних між собою емоцій, що ускладнюють психологіч­ний стан потерпілих.

У процесі допиту потерпілого слідчого цікавлять деталі злочину. Тому першочергово при допиті потерпілого треба з'ясувати:
  • обставини, які передували злочину, взаємини потерпілого зі злочинцем. Слід мати на увазі, що 75-80 % злочинів проти особистості скоюються особами, які пов'язані з потерпілим родинними, службовими, інтимними та іншими близькими стосунками1;
  • обставини скоєння злочину (час, місце, обстановка, послідов­ність і характер дій злочинця, характерні ознаки його зовніш­ності, особливі прикмети та ін.);
  • наслідки злочину.

У ході допиту слідчий насамперед має з'ясувати умови, в яких по­терпілий сприймав подію злочину, чи його психічний стан в момент посягання і після нього. Неабияке значення мають і психічні стани, які виникали у потерпілого до злочину. До них можна віднести ста­ни як результат психічної безпорадності потерпілих (душевна хворо­ба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичної безпорадності через хворобу, фізичні вади, похилий вік тощо. Безпорадність потерпілого може бути наслідком алкогольного сп'яніння чи прийому наркоти­ків. Попередній до злочину психічний стан потерпілого, здатний у певний час посилювати викривлення в показаннях у справі, викли­кає додаткові негативні фактори на сприйняття і відбиття багатьох деталей злочину (це особливо притаманне для потерпілих, які знахо­дилися до злочину в стані алкогольного сп'яніння чи наркотичного "кайфу").

При проведенні опитування і оцінці фактів, про які повідомляє по­терпілий, слід враховувати те, що під час злочину поле свідомості по­терпілого різко звужується, логіка мислення і в цілому розумовий процес знаходяться в пригніченому стані. Суттєво й те, що увага по­терпілого лише в окремих випадках концентрується на деталях події, бо думка його нав'язливо повертається до страхів, болю і побоювань, пов'язаних із діями злочинців.

Спеціалісти в сфері юридичної психології справедливо зазнача­ють, що під впливом емоційного напруження потерпілі на перших допитах мало що згадують про обставини, які передували злочи­ну. Буває, що зразу ж після посягання в результаті так званого проактивного гальмування1 потерпілі не можуть згадати подальші події.

Водночас, допитуючи потерпілого, слідчий повинен виявити всі важливі обставини його взаємодії зі злочинцем до скоєння злочину і після нього. Тільки так можна зрозуміти мотиви злочину і механізм його скоєння. Від потерпілого слідчому потрібна інформація про те, де, коли, яким чином, якими знаряддями і засобами скоєно злочин, хто його скоїв і хто до нього причетний.

Усе це пояснює, чому на повторних допитах показання потерпі­лих виявляються, як правило, повнішими, ніж на початку розсліду­вання кримінальної справи. Іноді процес переробки сприйнятої ін­формації про злочин може тривати у потерпілих і кілька місяців після проведення з їхньою участю слідчих дій. Тому в складних си­туаціях, щоб відновити всі суттєві обставини злочину, знайти не ви­явлені на першому допиті факти і деталі, можливо проведення кіль­кох допитів.

Під час допиту потерпілого багато що значить аналіз способу йо­го життя, особистісних якостей, стереотипів поведінки, соціальних зв'язків, комунікативних особливостей.

Практика слідчої діяльності показує, що нерідко сама поведінка потерпілого сприяє скоєнню злочину ним безпосередньо, провокує його (така поведінка в юридичній психології називається віктим-ною). Віктимність є значущим фактором в аналізі взаємодії злочин­ця і потерпілого, в оцінці правдивості показань останнього.


Гальмування проактивне (від лат. pro — раніше, activus — діючий) — нервовий процес, який виявляється в тому, що відповіді, які стосуються попередніх елементів інформації, гальмують відповіді щодо наступних її елементів.

Слід ретельно перевіряти показання потерпілого, в яких трапля­ються такі найхарактерніші помилки:
  • перебільшення уявлення про деякі моменти пережитої події (на­приклад, про кількість злочинців і предмети, які вони викорис­товували);
  • узагальнення, особливо на початковому етапі пояснень і пока­зань щодо дій злочинців ("усі тримали", "усі били", "усі ґвал­тували" і т. п.);
  • провали пам'яті, пропуски при описі деяких важливих елемен­тів події;
  • помилковість щодо послідовності при відтворенні окремих де­талей і дій учасників злочину;
  • помилки у визначенні тривалості тієї чи іншої події;
  • додавання і наділення описуваних подій, дій і предметів наду­маними і невластивими їм ознаками, рисами;
  • помилкові висловлювання і помилкове розуміння сказаного в процесі мовного спілкування слідчого і потерпілого.

Перераховані види помилок, як правило, відносять не до всіх по­казань потерпілого, а до якихось окремих фактичних обставин, мо­ментів, деталей. Вони зазвичай поєднуються з точними деталями по­відомлення, змішуються з ними, що ускладнює завдання слідчого.

Повертаючись з відрядження, К. зайшов у привокзальний ресторан і був запрошений незнайомою компанією в гості, де продовжував пия­чити. Отямився він на вулиці без верхнього одягу, грошей і документів. У першій бесіді зі слідчим він нічого не міг сказати по суті, в основному схлипував, охав і заламував руки від горя та сорому. Показати буди­нок, де він провів ніч зі своїми "друзями ", потерпілий не міг. Нічого не згадав і про прикмети злочинців, про обстановку квартири, в якій зна­ходився.

Але на другому допиті, дещо заспокоївшись, він згадав про окремі деталі події: а) при вході в будинок звернув увагу на мелодійний звук, який чувся від дверей; б) у квартирі був імпортний магнітофон з яск­равою наклейкою на передній панелі; в) чоловік, який запропонував йо­му разом "повеселитися", був у сорочці блакитного кольору з синіми смужками.

Багато плутанини викликала його розповідь про час виходу з рес­торану. Потерпілий назвав спочатку близько 22.00, потім близько 23.00 і навіть десь опівночі.

Лише досвід слідчого, його вдумлива і копітка робота дозволили знайти в показаннях потерпілого раціональне зерно і правильно оціни­ти всю інформацію.

Під час допиту потерпілих необхідно враховувати можливість су­перечливих бажань, побоювань і т. п. Наприклад, непорядна поведін­ка потерпілого у зв'язку з подіями злочину може викликати в нього прагнення "перекрутити" інформацію (описаний вище приклад зі слідчої практики відповідає цьому випадку). Іноді потерпілий уникає показань, пов'язаних з інтимною стороною життя, що призводить як до неусвідомленого, так і усвідомленого викривлення окремих аспек­тів події, що розслідується.

Необ'єктивність показань потерпілого може мати й інші причи­ни. Оскільки потерпілому завдається безпосередня шкода діями зло­чинців, то він часом прагне помститися їм за завдані страждання, біль, образи і т. п. Деякі потерпілі відчувають бажання отримати ма­ксимальну моральну компенсацію в разі засудження правопоруш­ника. При цьому потерпілий може переслідувати і корисливі цілі, перебільшуючи розміри завданої йому шкоди (блискучий приклад тому — показання Шпака в кінокомедії "Іван Васильович міняє професію"), хоче приховати свою непорядну поведінку і т. п. Крім того, необ'єктивність показань потерпілого може пояснюватися та­кож соромливістю, зніяковілістю, незручністю розповіді про дії зло­чинця чи свої власні в момент скоєння злочину. Такі ситуації вини­кають найчастіше при допиті потерпілих у справах про сексуальні злочини.

Одним із факторів, які впливають на показання потерпілого, мо­же виявитися навмисне чи ненавмисне навіювання. Здебільшого це характерне для неповнолітніх потерпілих, але навіюванню можуть бути піддані і дорослі. Для того щоб уникнути шкідливої дії навію­вання, на допиті передбачені певні процесуальні міри, зокрема забо­ронені навідні запитання, які можуть підказати потерпілому бажану відповідь.

Показання потерпілого залежать від багатьох суб'єктивних і об'­єктивних факторів. Знання слідчим психологічних закономірностей процесу формування показань та їх особливостей у потерпілого, ви­вчення мотивації і психічних властивостей, станів, процесів потерпі­лого допомагає вибрати найдоцільніші тактичні прийоми для отри­мання потрібних відомостей.

Важливу роль при цьому відіграє поведінка самого слідчого. Неуважність, грубість, підозрілість слідчого гостро переживається потерпілим, що посилює його емоційно-негативний стан. Тому за­вдання слідчого — максимально заспокоїти потерпілого, запевнити його в тому, що злочин буде ретельно й об'єктивно розслідуваний, своїм спокоєм, тактовністю допомогти потерпілому зняти метушли­вість у думках і рухах, багатослів'я, акцент на несуттєве і т. п.