В. В. Бедь юридична психологія
Вид материала | Документы |
СодержаниеПСИХОЛОГІЯ слідчих дій Усе це виглядало цілком правдоподібно і простака повинно було б збити з пантелику. |
- Програма фахових вступних випробувань галузь знань 0301 "Психологія" спеціальність, 167.13kb.
- Орієнтовні питання до заліку (підсумкового самоконтролю) з курсу «Психологія», 38.88kb.
- 19. 00. 06 Юридична психологія Формула Спеціальності, 18.35kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни інженерна психологія І ергономіка (шифр І назва, 248kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни експериментальна психологія (шифр І назва навчальної, 393.52kb.
- Програма навчальної дисципліни психологія сім’Ї напряму підготовки: 0401 психологія, 251.22kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни соціальна психологія (шифр І назва навчальної, 1376.65kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки психологія,, 694.95kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки психологія,, 1223.74kb.
- Програма навчальної дисципліни основипсихогенетик, 367.37kb.
§ 3. Психологічні наслідкискоєногозлочину
Юридична практика свідчить, що кожен злочин справляє певний психологічний вплив не лише на потерпілого чи очевидців, а й на особу, яка скоїла злочинне діяння. Цей вплив може бути різним залежно від особливостей психологічної структури конкретної злочинної дії, а також від рівня сформування і розвитку психічних процесів, властивостей особистості злочинця. Сам злочин, дії з його підготовки та скоєння залишають сліди у психіці особистості злочинця, вносять зміни в його свідомість і поведінку, призводять до інших психічних станів. Більше того, скоєний злочин викликає певні зміни в особистіс-них якостях злочинця: відбувається або закріплення антисоціальної
Див.: Риэлторство на крови // Мир новостей. — 2001. — 16 янв. — № 3 (369).
спрямованості особистості, або критична перебудова її інтересів, поглядів, потягів, бажань та ін.
Одна з особливостей психічної діяльності особи після скоєння злочину полягає в тому, що психічна напруженість не спадає, а навпаки, посилюється. Це зумовлено такими факторами:
а) сприйняття злочинцем самого результату злочинного діяння,
яке завжди супроводжується сильним емоційним впливом;
б) поява оціночних суджень про здійснені дії;
в) страх перед покаранням і зниження рівня саморегуляції;
г) збудження підвищеної нерішучості, негнучкості мислення тощо.
Інакше кажучи, скоєний злочин, постійна загроза викриття і по-
карання створюють злочинну домінанту в психіці злочинця1.
Визначення свого ставлення до злочину, усвідомлення скоєного можуть викликати у злочинця дії, спрямовані на приховування слідів злочину, на вироблення такої лінії поведінки, яка доводила б його непричетність до злочину. Бувають випадки, коли злочинець здійснює перестраховані дії: приходить на місце події з метою маскування слідів злочину, проявляє підвищений інтерес до ходу розслідування і т. д. Крім того, оцінка здійснених дій і сприйняття наслідків можуть змінити ставлення злочинця до мотивів скоєного злочину, до його задуму.
Під впливом цього злочину людина починає розуміти, що вона занижувала соціальну цінність об'єктів чи обставин в результаті скоєної нею злочинної дії, внаслідок чого у неї виникає почуття провини. Усвідомлення своєї вини, причетності до матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної окремій особі, групі осіб чи суспільству, може викликати у злочинця реакцію щодо надання допомоги слідству і правосуддю.
Разом з тим у деяких злочинців після скоєння злочину може посилитися конфлікт із суспільством, протиставлення своєї особи соціальним вимогам. Щоб відволікти свою свідомість від скоєного, такі злочинці у пошуку необхідних чи емоційних станів планують нові злочини.
Психічні зміни в особистості злочинця після скоєння злочинного діяння багато в чому визначаються психологічною структурою скоєного злочину:
а) чи був він свідомо спланованим і підготовленим чи ситуативним, імпульсивним;
б) чи реалізувалася в ньому усвідомлена потреба чи злочин був ре-
зультатом дефекту соціальної ролі;
в) який мотив із сукупності мотивів домінував;
г) які способи, засоби та знаряддя використовувались і т. д.
Приміром, якщо закоренілим злочинцем скоєний ретельно спланований і підготовлений злочин, то емоційний вплив на нього результатів злочинного діяння досить низький. Це пояснюється тим, що в ході планування, підготовки злочину у людини виробляється певна підготовленість і до тих негативних емоцій, які виникають після скоєння злочину. Сила емоційного впливу набагато вища в тому разі, якщо людина скоює злочин уперше чи при скоєнні злочину виникає необхідність у діях, які раніше не планувалися, настають наслідки, які не очікувались.
Психічні стани, пов'язані з переживанням скоєного злочину, призводять до того, що в поведінці злочинця і його діях проявляється загальмування розумових процесів, утрачається автоматизм у вироблених раніше робочих навиках, змінюється звична манера спілкування з оточуючими (з'являється дратівливість, замкнутість). Однак може мати місце і підвищена активність людини після скоєння злочину, що найчастіше виражається у непродуманості дій, метушливості, неадекватності реакції на ситуацію.
У рецидивістів усвідомлення протиправності своїх дій призводить до прагнення компенсувати негативне ставлення до себе з боку суспільства спробою навіювання оточуючим власної винятковості, яка дає їм право порушувати соціальні норми поведінки. Це породжує зовнішню браваду, свідомий негативізм щодо оточення, посилене протиставлення себе іншим людям в діях і вчинках. Такий негативізм є результатом внутрішнього прагнення зняти психічне напруження, що виникло після скоєння злочину, переключити свою увагу, думки і емоції на іншу діяльність. Потреба в розрядці, викликана підвищеним психічним напруженням, реалізується у них шляхом посиленого вживання алкоголю чи наркотиків, що знімає напруження і заглушує стан тривоги, неспокою1.
Розглядаючи психологічні наслідки скоєного злочину, необхідно зупинитися і на такому понятті, як правова відповідальність. У широкому розумінні слова соціальна відповідальність — це обов'язок індивіда будувати свою поведінку в конкретних обставинах відповід-
Юридична практика свідчить, що кожен злочин справляє певний психологічний вплив не лише на потерпілого чи очевидців, а й на особу, яка скоїла злочинне діяння. Цей вплив може бути різним залежно від особливостей психологічної структури конкретної злочинної дії, а також від рівня сформування і розвитку психічних процесів, властивостей особистості злочинця. Сам злочин, дії з його підготовки та скоєння залишають сліди у психіці особистості злочинця, вносять зміни в його свідомість і поведінку, призводять до інших психічних станів. Більше того, скоєний злочин викликає певні зміни в особистіс-них якостях злочинця: відбувається або закріплення антисоціальної
Див.: Риэлторство на крови // Мир новостей. — 2001. — 16 янв. — № 3 (369).
спрямованості особистості, або критична перебудова її інтересів, поглядів, потягів, бажань та ін.
Одна з особливостей психічної діяльності особи після скоєння злочину полягає в тому, що психічна напруженість не спадає, а навпаки, посилюється. Це зумовлено такими факторами:
а) сприйняття злочинцем самого результату злочинного діяння,
яке завжди супроводжується сильним емоційним впливом;
б) поява оціночних суджень про здійснені дії;
в) страх перед покаранням і зниження рівня саморегуляції;
г) збудження підвищеної нерішучості, негнучкості мислення тощо.
Інакше кажучи, скоєний злочин, постійна загроза викриття і по-
карання створюють злочинну домінанту в психіці злочинця1.
Визначення свого ставлення до злочину, усвідомлення скоєного можуть викликати у злочинця дії, спрямовані на приховування слідів злочину, на вироблення такої лінії поведінки, яка доводила б його непричетність до злочину. Бувають випадки, коли злочинець здійснює перестраховані дії: приходить на місце події з метою маскування слідів злочину, проявляє підвищений інтерес до ходу розслідування і т. д. Крім того, оцінка здійснених дій і сприйняття наслідків можуть змінити ставлення злочинця до мотивів скоєного злочину, до його задуму.
Під впливом цього злочину людина починає розуміти, що вона занижувала соціальну цінність об'єктів чи обставин в результаті скоєної нею злочинної дії, внаслідок чого у неї виникає почуття провини. Усвідомлення своєї вини, причетності до матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної окремій особі, групі осіб чи суспільству, може викликати у злочинця реакцію щодо надання допомоги слідству і правосуддю.
Разом з тим у деяких злочинців після скоєння злочину може посилитися конфлікт із суспільством, протиставлення своєї особи соціальним вимогам. Щоб відволікти свою свідомість від скоєного, такі злочинці у пошуку необхідних чи емоційних станів планують нові злочини.
Психічні зміни в особистості злочинця після скоєння злочинного діяння багато в чому визначаються психологічною структурою скоєного злочину:
а) чи був він свідомо спланованим і підготовленим чи ситуативним, імпульсивним;
б) чи реалізувалася в ньому усвідомлена потреба чи злочин був ре-
зультатом дефекту соціальної ролі;
в) який мотив із сукупності мотивів домінував;
г) які способи, засоби та знаряддя використовувались і т. д.
Приміром, якщо закоренілим злочинцем скоєний ретельно спланований і підготовлений злочин, то емоційний вплив на нього результатів злочинного діяння досить низький. Це пояснюється тим, що в ході планування, підготовки злочину у людини виробляється певна підготовленість і до тих негативних емоцій, які виникають після скоєння злочину. Сила емоційного впливу набагато вища в тому разі, якщо людина скоює злочин уперше чи при скоєнні злочину виникає необхідність у діях, які раніше не планувалися, настають наслідки, які не очікувались.
Психічні стани, пов'язані з переживанням скоєного злочину, призводять до того, що в поведінці злочинця і його діях проявляється загальмування розумових процесів, утрачається автоматизм у вироблених раніше робочих навиках, змінюється звична манера спілкування з оточуючими (з'являється дратівливість, замкнутість). Однак може мати місце і підвищена активність людини після скоєння злочину, що найчастіше виражається у непродуманості дій, метушливості, неадекватності реакції на ситуацію.
У рецидивістів усвідомлення протиправності своїх дій призводить до прагнення компенсувати негативне ставлення до себе з боку суспільства спробою навіювання оточуючим власної винятковості, яка дає їм право порушувати соціальні норми поведінки. Це породжує зовнішню браваду, свідомий негативізм щодо оточення, посилене протиставлення себе іншим людям в діях і вчинках. Такий негативізм є результатом внутрішнього прагнення зняти психічне напруження, що виникло після скоєння злочину, переключити свою увагу, думки і емоції на іншу діяльність. Потреба в розрядці, викликана підвищеним психічним напруженням, реалізується у них шляхом посиленого вживання алкоголю чи наркотиків, що знімає напруження і заглушує стан тривоги, неспокою1.
Розглядаючи психологічні наслідки скоєного злочину, необхідно зупинитися і на такому понятті, як правова відповідальність. У широкому розумінні слова соціальна відповідальність — це обов'язок індивіда будувати свою поведінку в конкретних обставинах відповід-
но до вимог суспільства. Під правовою відповідальністю розуміється визначена законом міра обов'язкових вимог, які ставить держава перед членами суспільства, тобто це примусовий спосіб впливу на поведінку тих людей, які ухиляються від виконання основних вимог суспільства. В тому разі якщо після скоєння злочину не наступає юридична відповідальність — покарання, в особистості злочинця також відбуваються окремі психічні зміни. Зокрема, може з'явитися усвідомлення безкарності, зниження внутрішнього конфлікту як боротьби між "хочу" і "повинен" (у цій боротьбі перемогу отримує мотив "хочу", що спонукає особистість на нові злочини).
Зміни в психіці злочинця після скоєного ним злочину повинні враховуватися юристом як при проведенні слідчих дій (наприклад, у деяких злочинців наявне психічне напруження призводить до того, що деякі деталі злочину зникають з пам'яті, а багато обставин він не може зразу пригадати), так і при розробці заходів щодо його перевиховування і виправлення.
Розділ 7
ПСИХОЛОГІЯ слідчих дій
Слідча дія — цілеспрямований процес збору і перевірки доказів, який здійснюється слідчим у певному порядку. При цьому основним елементом психологічної структури діяльності слідчого виступає його пізнавальна діяльність для вивчення найрізноманітніших фактів, на основі яких проходить відтворення минулої події, пов'язаної з правопорушенням. Суттєвим у діяльності слідчого при попередньому розслідуванні є її нормативний характер: закон не тільки регламентує окремі слідчі дії, а й встановлює порядок розслідування, регулює стосунки слідчого з учасниками кримінального процесу, обмежує його роботу певними часовими рамками.
Залежно від конкретних обставин справи здійснюються певні слідчі дії, серед них першочерговими є: огляд місця події, обшук і вилучення, затримання підозрюваного (обвинуваченого), допит, пред'явлення до впізнання, відтворення обстановки і обставин події. Враховуючи важливість і складність допиту потерпілого, підозрюваного (обвинуваченого) і свідків, а також специфіку цієї слідчої дії, це питання докладно розглядається далі.
§ 1. Психологіяогляду місця події
Огляд місця події — це процес збирання інформації про злочинну дію на місці вчинення за допомогою активного сприйняття, аналізу та синтезу наявних предметів, об'єктів і явищ. Метою огляду місця події є виявлення і безпосереднє використання матеріальних об'єктів, їхніх ознак і взаємозв'язків, які мають суттєве значення для розслідування події.
Особливість огляду місця події як однієї із слідчих дій полягає в тому, що інформацію, яка отримана в ході огляду, неможливо отримати шляхом проведення інших слідчих дій (наприклад, сліди злому квартири, сліди рук і ніг, розміщення предметів, зникнення окремих речей, наявність чи відсутність деяких документів і т. п.).
Саме сприйняття обставин місця події дає можливість слідчому уявити картину події, на основі отриманої емпіричної бази висунути версії та організувати проведення інших слідчих дій.
З психологічної точки зору огляд місця події включає в себе емпіричне спостереження, активну розумову діяльність (провідними розумовими операціями є порівняння, аналіз і синтез, конкретизація й абстрагування).
Огляду місця події притаманні:
- невизначеність слідчої інформації (на початку розслідування в юриста багато запитань, на які він не в змозі поки що відповісти: що сталося, хто винен у злочині чи нещасному випадку, чому це сталося і т. ін.);
- публічність слідчих дій (огляд місця події повинен проводитися в присутності експертів, працівників органів дізнання, понятих та інших осіб);
- невідкладний характер (огляд місця події проводиться негайно, оскільки будь-яка відстрочка може призвести до зміни обстановки, втрати слідів і доказів, утрату важливої інформації від очевидців і свідків);
- узгодженість дій оперативної групи (чітке розмежування функцій між учасниками оперативної групи, керівником якої найчастіше є слідчий);
- розподілення і переключення уваги слідчого (необхідність сприйняти обстановку місця події в цілому і водночас, виділити найбільш значущі групи об'єктів);
- перевантаження оперативної пам'яті слідчого і висока психологічна напруженість;
- поєднання в діяльності слідчого пізнавального елементу (сприйняття обстановки, фактів, явищ; виявлення між ними причинного зв'язку; висунення версій), пошукового елементу (виявлення змін в обстановці, викликаних діями злочинця, вилучення слідів та інших речових доказів), організаційних елементів (дії з приводу керування оперативною групою) і посвід-чувальних елементів (закріплення, посвідчення і фіксація виявлених під час огляду слідів, встановлених фактів, речових доказів шляхом складання протоколу, схем, креслень, проведення фото- і кінознімання та аудіо- і відеозапису).
Названі характерні риси огляду місця події свідчать про те, що дана слідча дія є активним пізнавально-інтелектуальним процесом, у ході якого виявляються і вилучаються окремі стани, властивості й ознаки матеріальних об'єктів та їхні взаємозв'язки для того, щоб установити механізм минулої події, отримати інформацію про особистість злочинця, про мотиви і мету вчиненого діяння.
Слідчий повинен прагнути того, щоб огляд місця події був точним, повним, об'єктивним і цілеспрямованим. Подія злочину складає певну систему слідів, які існують у просторі та часі. Успіх огляду місця події багато в чому залежить від професійного і життєвого досвіду слідчого, його знань у галузі криміналістики і такої важливої риси, як криміналістична спостережливість. Криміналістична спостережливість юриста проявляється в умінні помічати характерні, але малопомітні і, на перший погляд, незначні особливості обстановки, людей, предметів і змін, що з ними відбулися, які мають або можуть мати значення для вирішення завдань слідства. Структуру спостережливості складають:
а) почуттєві основи — робота органів відчуття людини (зору, слу-
ху, дотику, нюху та ін.);
б) особисті основи — мислення і знання про об'єкт спостереження
(є таке прислів'я: "Людина дивиться очима, а бачить розу-
мом"); мотивація. Бажання і потяг пильно спостерігати і вияв-
ляти все те, що має значення; вольові якості, пам'ять, психічна
врівноваженість тощо.
Для досвідченого слідчого з розвинутою криміналістичною спостережливістю всі деталі про щось "говорять": пилинка на підвіконні, недопалки, сліди губної помади, відломлені кусочки предметів, залишки їжі тощо. Доречно згадати такі слова: "Спостережливість... — риса, без якої криміналіста взагалі немає. Якщо криміналіст дивиться, але не бачить, бачить, але не спостерігає, спостерігає, але не аналізує, доки за його милістю хоч трохи досвідченіший злочинець буде веселитися на волі, а ні в чому не винні люди опиняться за гратами або під підозрою, йому краще якомога скоріше міняти професію"1.
У ході огляду місця події слідчий критично розглядає різноманітні предмети й об'єкти, а також їхні властивості та ознаки з різного погляду, постійно запитуючи самого себе: "Що це означає? Чому це сталося? Чим це могло бути викликано?" і т. д.
У квартирі Б., який разом із сім'єю поїхав відпочивати до Криму, було здійснено крадіжку. При огляді місця події слідчий звернув увагу на шпінгалети вікон і помітив на одному вікні сліди спеціального пристрою, за допомогою якого шпінгалети були відкриті. Потім слідчий оглянув шафи, ящики, трюмо і всюди виявив характерні сліди від ножа. Не пройшла повз його увагу і така деталь, як запах одеколону на підлозі (слідчий відразу припустив, що злочинець це зробив для того, щоб пошукова собака не могла взяти слід). Слідчий вилучив два флакони, на яких пізніше були виявлені відбитки пальців рук злочинця. Зібрані матеріали були в подальшому використані для розкриття злочину.
Об'єкти і предмети, які спостерігає в процесі огляду місця події слідчий, як правило, численні, складні і багатозначні. Здійснюючи огляд місця події, юридичний працівник одночасно вирішує ряд питань:
- виявити, зафіксувати, вилучити і дати оцінку слідам злочину та іншим речовим доказам;
- вивчити обстановку події в цілому для з'ясування характеру й обставин події, що розслідується;
- отримати початкову інформацію для висунення версій про механізм події, його можливих учасників і особи злочинця;
- спостерігати за поведінкою потерпілого і свідків;
- слідкувати за діями інших учасників оперативної групи;
- контролювати свої дії, висловлювання;
- виявляти емоційну стійкість тощо.
Тобто під час огляду місця події потрібно нічого не випустити з поля зору, слуху, нюху, дотику, постійно розподіляти і переключати увагу та робити все це безпомилково. Окремі правила спостереження, які забезпечують його інтенсивність, осмисленість і врівноваженість, наведені в додатку 2.
При огляді місця події слідчий не повинен обмежувати себе пошуком слідів, які відповідають його версії, необхідно шукати і вивчати кожен факт, піддаючи сумніву ознаки спостереження.
Огляд місця події дає можливість отримати певні відомості, в тому числі і про особливості злочинця. Наприклад, про статеву належність злочинця свідчить характер злочину (грабежі, зґвалтування, розбої, терористичні акти частіше вчиняються особами чоловічої статі, а шахрайство, вбивство новонародженої дитини — жінками); залишені на місці події речі (запальнички, портсигар, люлька швидше за все належать чоловікам, шпильки, приколки, посуд, одяг, губна помада — жінкам); викрадені речі та інша, отримана в процесі огляду місця події інформація дасть змогу зробити, нехай припущений, висновок про вік злочинця (дорослі при крадіжках найчастіше крадуть дорогі речі, а підлітки — спортивні товари, годинники, солодощі і т. п.); про його професію (у способах скоєння злочину часто реалізуються професійні навики і вміння); про мотиви злочину (так, зникнення грошей говорить про корисливий мотив, наявність трупа без виявлення ознак пограбування дає змогу зробити припущення про вбивство з хуліганських мотивів або в бійці); особливості його характеру (жорстокість, злість, мстивість обережність, боягузливість і т. п.) та емоційного стану, в якому він перебував у момент скоєння злочину (наприклад, якщо злочинець потурбувався про знищення слідів, не порушив порядку в кімнаті, загасив світло, зачинив за собою двері і т. п., то можна припустити, що він людина обачна, холоднокровна).
Незважаючи на те, що чуттєва сторона вивчення місця події є домінуючою, головну роль в огляді відіграють раціональні, логічні механізми пізнавальної діяльності слідчого. Це вимагає від нього як абстрактного, так і конкретного мислення, відтворюваного уявлення, сильних інтелектуальних навиків, відтворення картини події, яка вже відбулася.
Досить часто слідчий стикається на місці пригоди з маскуванням злочину, що скоюється злочинцем, а в окремих випадках і потерпілим. Психологічною основою дій з приводу маскування злочину є вчинення їх в умовах дефіциту часу, тому самі дії відрізняються неповнотою, недбалістю і т. д.
Існують різноманітні способи маскування злочину:
- маскування. У цьому випадку злочинець прагне змінити свою зовнішність (використання масок, елементів гриму, штучне створення особливих прикмет у зовнішньому вигляді) і приховати сліди злочину (наприклад, знарядь злочину, зміни положення тіла жертви та ін.);
- фальсифікація передбачає створення удаваних слідів для того, щоб спрямувати слідство на хибний шлях. З цією метою злочинці навмисно залишають "сліди" рук і ніг, предмети, які належать іншим людям, сліди крові, елементи одягу тощо, намагаючись надати "слідам" помітність і чітку виразність (саме останні і сприяють викриттю фальсифікації);
• інсценування. За своєю суттю інсценування являє собою комбінацію маскування і фальсифікації для штучного створення певної ситуації, з метою маскування істинної події. Так, вбивству може бути надано вигляд самогубства, підпалу — випадкове самозапалення, грабежу — крадіжка із зломом і т. п. При інсценуванні думки злочинця і його дії спрямовані на те, щоб посилити відмінності між тим, що сталося насправді, і тим, що він намагався залишити після себе. Звичайно, інсценування — це своєрідний психологічний вплив злочинця на діяльність слідчого, намагання спрямувати його на хибний шлях;
• утаювання і знищення доказової інформації. Маскування, фальсифікація та інсценування здебільшого можуть
бути розпізнані. Яким чином?
Перш за все слідчому необхідно постійно ставити перед собою запитання "чому?" і "що це означає?", обмірковуючи, припускаючи, піддаючи критиці та перевірці всі свої думки і висновки1.
Версія про інсценування може бути висунута слідчим на підставі характерних особливостей психології поведінки злочинця при маскуванні злочину, одна з яких полягає в тому, що він проявляє надзвичайну мобілізацію сил для створення хибних слідів (старанно розкидані речі, багато поламаних і розбитих без всякої потреби предметів та ін.). Досвідчений слідчий відразу помітить відсутність тих слідів, які обов'язково випливають із логіки імітованої події. Справедливо звучать слова Шерлока Холмса про те, що "нічого так не оманливе, як надто очевидні факти". Саме подібні, надто очевидні факти і стараються підкинути слідчому деякі злочинці, щоб спрямувати його на хибний шлях. Приклад, наведений з праці І. Вансберга, заслуговує на увагу.
Одному рецидивісту, який уявив себе великим спритником, прийшла в голову ідея перехитрити "наївного " юриста, який розглядатиме скоєне ним злочинне діяння. Щоб відвести сліди від себе, він ініціював мальовничу картину пиятики, яка нібито передувала злочину. Тоді слідчий повірить, що його скоїв хтось із горілчаних братів... Інсценування виглядало так: у кімнаті, де було скоєно злочин, "спритник" поставив на стіл недопиті півлітровку та чвертку, два великих стакани, дюжину слив, розрізані навпіл помідори, шматки хліба і рибу, столовий ніж.
Усе це виглядало цілком правдоподібно і простака повинно було б збити з пантелику.
Але — простака! Слідчий Ковтун П. І., що оглядав кімнату, до їхнього числа не належав. Йому було властиве гостре критичне відчуття, вміння зіставляти й аналізувати. В обох пляшках, розмірковував слідчий, залишилось зовсім мало горілки — десь не більше ста грамів. Важко повірити, щоб люди стільки пили і не закушували, якщо закуска була під рукою. А те, що ніхто й ложки не умочив, було очевидним. У кімнаті немає жодної сливової кісточки, жодного кусочку недоїденої риби, жодної хлібної крихточки. Можна було б подумати, що їх встигли прибрати, але порох і загальна засміченість заперечували це. Тут уже давно ніхто не прибирав.
Так, ще нікого не підозрюючи, ще не маючи ніякої версії злочину, слідчий вже зрозумів, що його хотіли збити з пантелику надто очевидними фактами. Не збили! Навпаки, це інсценування навіть допомогло — тільки не злочинцю, а його викривачеві: плануючи хід слідства, слідчий у своїх роздумах врахував і цю спробу обману1.
Слідчий, у ході огляду місця злочину, відтворюючи події, повинен допускати найрізноманітніші варіанти поведінки злочинця, здійснювати ретельну їхню перевірку, не обмежувати пошук судженнями типу : "цього не могло бути тому, що це дуже нерозумно" або "цього не могло бути тому, що для злочинця це дуже розумно". Кожна подія індивідуальна, а в поведінці злочинця можуть бути такі дії, які вступають у суперечність з логікою "нормальної, звичайної, позитивної" поведінки.
Як правило, огляд місця події є слідчою дією з цілком конкретного виду злочину. Аналітична діяльність слідчого залежатиме від виду злочину. Вона повинна бути спрямована на виявлення тих слідів злочину, які властиві грабежу, розбою, крадіжці, зґвалтуванню, вбивству. У додатку розкриваються особливості огляду місця події залежно від виду злочину.
Для вдалого огляду місця злочину В. Васильєв рекомендує вирішувати такі три завдання:
1) зібрати всю інформацію, яка може мати відношення до події, що розглядається (не обмежуючись збором відомостей для однієї версії);
- проаналізувати зібрану інформацію і на її основі спробувати створити версію, яка б пояснила попередню подію;
- зіставити кожну висунуту версію із загальною обстановкою місця події і об'єктивно відзначити всі суперечності. Якщо при перевірці кожної версії виявлені суперечності, необхідно знову повернутися до розв'язання першого, а потім другого завдання1.
Таким чином, психологія місця пригоди — це, по-перше, професійне спостереження як навмисне, вибіркове і цілеспрямоване виявлення і збирання інформації за допомогою органів відчуття; по-друге, розумова діяльність слідчого, яка полягає в аналізі емпіричних даних як юридично значущих фактів в їх синтезі; по-третє, реконструкція досліджуваної події за її окремими проявами.
Основний зміст пізнавальної діяльності слідчого при огляді місця події пов'язаний з розкриттям причинно-наслідкової обумовленості фактів. Успіх огляду місця події значною мірою залежить від таких психологічних якостей слідчого, як його спостережливість, знання індивідуально-психологічних особливостей осіб, які належать до кримінального світу, професійний та життєвий досвід, рівень розвитку мислення й уяви, а також інтуїції. Про роль інтуїції в слідчій практиці спеціалісти говорять так: "Слідча практика — це заснована на досвіді і знаннях інтелектуальна здатність швидко, безпомилково знаходити вирішення творчого завдання при обмеженому вихідному матеріалі. Вона відіграє позитивну роль щодо істини, збору доказів, найбільш ефективних прийомів слідства"2.