Geum.ru

В. В. Бедь юридична психологія

Вид материалаДокументы

Содержание


Ратинов А. Р., Ефремова Г. Х.
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   31
§ 1. Правова соціалізація

Процес складання основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.) відбувається в певних соціа­льних умовах шляхом засвоєння і перетворення індивідами соціаль­ного досвіду, накопичення людством досягнень культури. Ще у ХІХ ст. англійський письменник В. Годвін відзначав: "Все, чим людина зі своїм розумом відрізняється від тварини, є результатом життя в суспільстві".

Соціалізація особистості — це процес і результат засвоєння і від­творення людиною соціального досвіду, який здійснюється в ході ді­яльності й спілкування. З цього визначення випливає, що соціаліза­ція є двостороннім процесом, який включає в себе, з одного боку, за­своєння індивідом соціального досвіду (як соціальне середовище впливає на людину за рахунок її входження в систему соціальних зв'язків), а з другого — відтворення соціального досвіду (як сама лю­дина впливає на середовище за рахунок власної діяльності). Важли­во підкреслити, що "...людина не просто засвоює соціальний досвід, а й перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації"1.

Соціалізація особистості — процес багатогранний. Одним із ос­новних його напрямів є правова соціалізація, під якою мається на увазі вироблення в ході освоєння соціального досвіду ціннісно-нор­мативної орієнтації особистості, за якою приписи суспільних норм сприймаються нею як власні життєві установки.

Правова соціалізація як процес включає в себе:

а) засвоєння критеріїв оцінок юридично значущих ситуацій;

б) вивчення законів і соціальних вимог, які визначають міру мож-
ливої і належної поведінки в суспільстві;

в) усвідомлення своїх прав та обов'язків і способів їх реалізації;

г) оволодіння необхідними соціальними навиками шляхом на-
вчання того, як користуватися правовими знаннями, вимогами,
правилами.

Кожен громадянин повинен не лише з'ясувати, що в суспільстві ді­ють конкретні закони і правила, а й віднести їх до самого себе, тобто усвідомити, що вони означають для нього, що йому дозволяють, а що забороняють (у тому числі усвідомити і ті покарання, які він мо­же понести за порушення законів).

Існують різні способи засвоєння норм права і правових цінностей у ході соціалізації особистості. Зазначимо деякі з них1:
  1. предметний спосіб. Засвоєння відповідного способу дій, шабло­нів поведінки відбувається в процесі тієї чи іншої діяльності лю­дини, її взаємодії з іншими людьми;
  2. традиційний спосіб, коли людина, спостерігаючи дії і поведін­ку людей в різних ситуаціях, засвоює відповідні звички і шаб­лони поведінки в ситуаціях соціальної взаємодії, що найчасті­ше трапляється;
  3. раціональний спосіб. У цьому разі людина дізнається про пра­вові цінності, стандарти правової поведінки на уроках у школі, із бесід з іншими людьми, з книжок і по каналах засобів масо­вої інформації.

Усе людське життя проходить у рамках певних соціальних груп. Ів школі, і на роботі, і на відпочинку людина весь час вступає у взає­модію з оточуючими. Тому значний арсенал навиків соціальної по­ведінки формується завдяки стійким емоційним реакціям оточуючих на ті чи інші способи поведінки.


Шиханцое Г. Г. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Изд-во МГУ, 1988. — С. 28.

У соціальній психології виділяють три основні стадії процесу со­ціалізації:
  • дотрудова стадія охоплює період життя людини до початку трудової діяльності. Ця стадія поділяється на ранню соціаліза­цію (від народження дитини до вступу до школи) і на весь шкі­льний період життя людини, її навчання в технікумі, коледжі, вищих навчальних закладах;
  • трудова стадія включає період трудової діяльності людини;

• післятрудова стадія охоплює пенсійний період життя.

Процес засвоєння правових норм, оволодіння стандартами право­вої поведінки проходить послідовно, згідно з виділеними вище стаді­ями соціалізації особистості.

Перші елементи правової культури дитина набуває вже в ран­ньому віці. "Вона включається в правоподібну діяльність, набуває навиків і засвоює стандарти нормативно-оціночної поведінки, отримує перші юридичні уявлення з казок, набуває в рольових іг­рах поняття про функції права і його представників і поступово фо­рмує, хоч і примітивну, дитячу, але власну картину правового жит­тя. З віком, у міру розширення кола спілкування, ускладнення дія­льності, відбувається інтенсивне збагачення і розвиток цієї та інших сфер свідомості"1.

Головне завдання правової соціалізації — забезпечення право­мірної поведінки особистості, що передбачає формування і розви­ток у неї правосвідомості. У широкому розумінні слова під право­свідомістю розуміється весь правовий досвід поведінки особисто­сті чи групи людей. Правосвідомість виступає як одна з форм суспільної свідомості, зміст і розвиток її обумовлені матеріальни­ми і духовними умовами існування суспільства. Як орієнтовна ос­нова правознавчих дій правосвідомість визначає поведінку люди­ни в сфері найсуттєвіших соціальних відносин. Її основа — не стільки знання численних правових норм, скільки усвідомлення і прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення в праві.

До основних ознак правосвідомості можна віднести такі: а) правосвідомість не лише відображає соціальну реальність, але й активно на неї впливає;


Ратинов А. Р., Ефремова Г. Х. Правовая психология и преступное поведение. — Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1988. — С. 43.

б) як механізм правосвідомості виступає мовно-розумова діяль-
ність людей; саме друга сигнальна система відображає систему
правових знань і понять, яка регулює суспільні відносини;

в) правосвідомість не може існувати без конкретного носія — люд-
ської особистості чи групи (категорія групової правосвідомості
виникає тоді, коли за ознакою єдності усвідомлення своїх право-
вих норм у суспільстві відбувається об'єднання людей у групи);

г) правосвідомість не лише відбиває правовий досвід особистості,
а й мотивує її поведінку. Інакше кажучи, вона виконує функ-
цію регулятора поведінки людей.

Правова інформованість і мотивація правомірної поведінки зале­жить від соціальних зв'язків людини, від ступеня її залучення в пра­вову культуру суспільства, а також від залучення в соціальні групи, які істотно впливають на розвиток правосвідомості.

Як один із компонентів свідомості особистості правосвідомість включає в себе три елементи:
  • когнітивний (пізнавальний) — характеризується сукупністю правових знань і вмінь;
  • емоційний — визначається оціночними судженнями і ставлен­ням людини до норм права (позитивне, нейтральне, негативне);
  • поведінковий (вольовий) — припускає наявність психологічної установки на правослухняну поведінку, звички до виконання норм права і нетерпимого ставлення до правопорушників.

Щоб стати справжнім регулятором правослухняної поведінки, правові знання повинні отримати позитивне емоційне забарвлення і перейти в ціннісні установки особистості, перетворитися в її внут­рішні переконання, у звичну форму поведінки.

Дуже важливими інститутами правової соціалізації є сім'я і школа. При цьому основними психологічними механізмами формування пра­восвідомості у дітей і підлітків є наслідування (усвідомлене чи неусві-домлене) будь-якого прикладу чи зразка і навіювання (неусвідомлене відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він спілкується). Мо­рально-правові ціннісні орієнтації для дитини персоніфіковані у фігу­рах її батьків, родичів. Саме від них вона дізнається, як необхідно себе поводити в різних ситуаціях, копіює з них моделі соціальної поведін­ки. При цьому ступінь засвоєння правових норм і установок, зразків поведінки суттєво залежить від ставлення дитини до батьків чи роди­чів, які виступають носіями певних соціальних цінностей і норм права. Якщо до батьків, родичів, учителів у дитини сформоване позитивне емоційне ставлення, то вона засвоює відповідно з механізмами наслі­дування та навіювання і конкретний зміст процесу спілкування, а та­кож їхній спосіб мислення, звички, ставлення до речей, явищ, подій. Важливо підкреслити, що в цьому разі засвоюються і ті морально-правові цінності, якими керуються в своєму житті батьки, родичі, вчи­телі, формуються основні морально-правові категорії.

Якщо ж ставлення дитини до батьків, родичів, учителів негатив­не, то вона не визнає не лише конкретних осіб, а й систему мораль­но-правових цінностей, носіями яких вони є. У молодої, ще не до кін­ця сформованої людини відбувається переорієнтація на інших людей з іншою, часто деформованою, системою цінностей.

Правова соціалізація продовжується на спеціальних уроках у школі і на навчальних заняттях у вузах. Вона здійснюється не лише у вигляді розповідей-бесід, а й у формі зустрічей школярів і студентів із представниками правоохоронних органів. На заняттях і зустрічах учні отримують інформацію про принципи державного устрою, про роль і функції права в суспільному житті, про права та обов'язки гро­мадян, про сумні наслідки недотримання правових норм тощо. Слід зазначити, що в останні роки в Україні стали значно більше уваги приділяти правовому вихованню.

Розвиток правосвідомості відбувається також під час трудової стадії процесу соціалізації. Тут основним інститутом правової соціа­лізації виступає трудовий колектив. Поведінка людини в групі зале­жить від розуміння нею своєї соціальної ролі, а регламентується сис­темою соціальних норм і системою соціальних заходів впливу. Ши­рока система заходів схвалення і примушення, аж до використання заходів припинення, використовується для впливу на особистість у тих її проявах, які стосуються інтересів суспільства.

Сфера морально-правових відносин у людини безпосередньо пов'я­зана з поняттям соціальної справедливості, яке характеризує міру мож­ливостей для самореалізації особистості в цих суспільних умовах. Кож­на людина звертається до цього поняття в ситуації зіткнення належного і бажаного. Соціальна несправедливість унеможливлює самореалізацію особистості (а це вищий рівень її соціалізації), звідки й виникає соціаль­на напруженість у вигляді агресивності, заздрощів та ін.

Справедливість — категорія морально-правової свідомості, поняття про належне, пов'язане з історично мінливими уявленнями про необме­жені права людини. Вона містить вимогу відповідності між реальною значущістю відмінності індивідів (соціальних груп) і їхнім соціальним становищем, між їхніми правами й обов'язками, між діянням і віддачею, працею і винагородою, злочином і карою і т. п. Будь-яка невідповідність у цих співвідношеннях оцінюється людиною як несправедливість1.

Соціальна справедливість — категорія, яка має відношення не ли­ше до права взагалі, а й до окремих його галузей і правових інститу­тів. Одним із прикладів дії принципу соціальної справедливості при правовому регулюванні майнової відповідальності робітників і слу­жбовців за шкоду, завдану підприємству (організації), є звільнення від обов'язку відшкодовувати збитки, яка може бути віднесена до ка­тегорії нормального виробничо-господарського ризику. Оправданий виробничий і господарський ризик, спрямований на досягнення сус­пільно корисної мети, не може вважатися злочином і, значить, тягну­ти за собою повну і підвищену майнову цивільно-правову відповіда­льність.

Соціальної справедливості часто-густо не вдається досягти при нанесенні шкоди, оскільки неможливо виявити того, хто її заподіяв, або через некредитоспроможність. Наприклад, аварія на Чорнобиль­ській АЕС показала, що самому власнику джерела підвищеної небез­пеки не під силу відшкодувати багатомільйонні суми збитків, тому втрати, заподіяні аварією, залишаються невідшкодованими.

Отже, правова соціалізація включає в себе засвоєння правових норм і вимог, формування навиків правослухняної поведінки, усві­домлення особистістю обов'язку перед суспільством і розуміння не­обхідності дотримання соціальних норм, що в кінцевому підсумку по­винно забезпечувати високий ступінь правової вихованості людини і її нормативну поведінку.


§ 2. Правова соціалізація

і правослухняна поведінка особистості

Кожна особистість включена залежно від видів діяльності та спіл­кування в різноманітні соціальні групи, в яких вона виконує певну соціальну роль. Соціальна роль не зводиться лише до правового ста­тусу індивіда, вона характеризується як його певними правами і обо­в'язками, так і комплексом нормативних вимог до поведінки. Річ у тім, що формальна і неформальна соціальна група є носієм тих чи


Див.: Советский энциклопедический словарь. — М.: Сов. энцикл., 1983. — С. 1255.

інших соціальних цінностей, норм поведінки, а також служить дже­релом примусового впливу, спрямованого на забезпечення відповід­ності поведінки членів групи вказаним нормам.

У навчальному, трудовому, спортивному, військовому та іншому ко­лективі, а також у дворовій компанії чи іншій неформальній групі лю­дей, окрім вказаних, спрацьовує такий соціально-психологічний меха­нізм соціалізації, як конформність1. За своєю суттю — конформність — це прагнення пристосувати свою поведінку до вимог решти членів коле­ктиву чи групи людей. Від інших механізмів правової соціалізації кон-формність відрізняється тим, що виникає конфлікт між тим, що думає людина, і тим, як поводить себе насправді, між тим, що вона говорить, і тим, як діє реально. Інакше кажучи, конформність фіксується там, де є конфлікт між власною думкою індивіда і думкою групи (колективу), до якої він належить, якщо подолання цього конфлікту здійснюється шля­хом згоди з думкою групи (колективу).

Розглядаючи співвідношення конформності й дотримання норм права, О. Яковлєв виділяє такі ситуації:

а) особистість схвалює правові норми і підкоряється їм, тому що
внутрішньо приймає їх зміст;

б) людина не схвалює ті чи інші правові норми, але підкоряється їм;

в) індивід не схвалює (не приймає) правові норми і не підкоряється їм;

г) людина погоджується зі змістом правових норм, але не підко-
ряється їм2.

Якщо особистість свідомо дотримується соціальних норм, враховує їх у своїй взаємодії з іншими людьми, — наявний свідомий конформізм, який характеризує морально-правову зрілість особистості, її здатність оцінити норми права і на цій основі будувати свою поведінку.

Якщо ж особистість дотримується соціальних норм, у тому числі й норм права, під впливом групового тиску і факторів зовнішнього по­рядку, — це підкорений конформізм, який може стати на шлях проти­правного типу. Це пояснюється тим, що, використовуючи "сприятли­ву" для себе ситуацію (наприклад, відсутність соціального контролю членів групи), особа з конформізмом, який підкоряється, може обрати незаконні засоби для досягнення своєї мети.

Конформність (від лат. conformis — подібний, відповідний) — тенденція людини змінювати свою поведінку під впливом інших людей таким чином, щоб вона відповідала думкам оточуючих.

Яковлев А. М. Преступность и общественная психология. — М.: Юрид. лит., 1967. — С. 168.

За соціальною спрямованістю групи поділяються на соціальні й антисоціальні. Можливі випадки деградації нормальної соціальної групи (наприклад, у рамках трудового колективу об'єднуються осо­би — розкрадачі майна, а водночас нормальна сім'я перетворюється в аморальну та ін.).

Як уже зазначалося, сім'ї належить особлива роль у правовій со­ціалізації. Тому дефект соціалізації в сім'ї найнебезпечніший. Пору­шення в засвоєнні морально-правових норм, прийнятих у суспільст­ві, спостерігається "з вини" сім'ї у таких випадках1:
  1. батьки словесно і своїми вчинками стверджують аморальні і на­віть антисоціальні способи поведінки (відбувається пряме за­своєння дитиною чи підлітком норм асоціальної поведінки);
  2. батьки словесно дотримуються загальноприйнятих моральних норм поведінки, але здійснюють дії і вчинки, які їм суперечать (у дітей виховується лицемірство, з'являються асоціальні установки);
  3. батьки словесно і на ділі дотримуються загальноприйнятих по-ведінкових норм, але при цьому не задовольняють емоційних потреб дитини (підлітка), що значно ускладнює нормальний процес соціалізації;
  4. батьки застосовують як основні методи виховання такі: насил­ля, примушування, приниження особистості дитини (підлітка).

Сім'ї, для яких характерні дефекти правової соціалізації, що про­вокують дитину (підлітка) на скоєння правопорушень і злочинів, кримінологи називають неблагополучними. Виділяють такі види не-благополучних сімей ( рис. 12):




Криміногенна сім'я


Аморальна сім'я


Псевдоблагополучна сім'я з неправильними методами виховання


Неповна сім'я з дефектами в структурі




Розглянемо особливості кожного виду неблагополучної сім'ї з окремими прикладами із життя Закарпаття та інших країв і областей.

Криміногенна сім'я відрізняється тим, що її дорослі члени скою­ють злочини. Злочинна поведінка батька чи старшого брата демон­струє дітям (підліткам) зразки антигромадської поведінки, породжує внутрішньосімейні конфлікти і суттєво збільшує ймовірність здійс­нення злочину неповнолітніми1.

П'ятнадцятирічний Іван М. має на своєму рахунку вже два зві­рячих убивства. 11 січня 2001 року він убив у п'яній сварці бомжа, який запросив його до свого "будинку", а 28 січня — 13-річного Же­ню Стародубцева, учня московської школи № 267, в якій раніше вчи­вся й сам. Разом зі своїм приятелем Миколою і двома юнками він си­дів на лавці біля під'їзду одного з будинків і нахвалявся своєю "кру­тизною", переконуючи подруг, що запросто може "замочити" будь-кого. Побачивши Женю, який проходив мимо, він схопив його за руку, потяг у бік поліклініки, знаючи, що там у такий час не повинно бути людей, і по-звірячому його вбив. Потім повернувся до своєї компанії, з гордістю доповів про скоєне і навіть показав труп своєї жертви...

З'ясувалося, що він ріс у сім'ї, в якій батько відсидів 10 років за вбив­ство людини. Його старшого брата, який вчився в тій самій 267-й шко­лі, досі з жахом і тремтінням згадують учителі. В юному віці Іван пристрастився до алкоголю, бавлячись водночас різноманітними "дур­ницями " — від токсичних речовин до наркотиків. Гроші на розваги до­бував дрібними крадіжками, грабуючи іноді власну матір.2

Для аморальної сім'ї характерні пияцтво й алкоголізм її дорослих членів, систематичні конфлікти (скандали та бійки), розпусні дії бать­ків. Виховання в таких умовах дітей, як правило, деформоване (батьки залучають своїх дітей до випивки, застосовують до них тілесне покаран­ня, часом навіть у жорстокій формі, та ін.). Такі сім'ї калічать дітей, фо­рмують психопатичні риси характеру, розвивають у них озлобленість і агресивність. Так формується потенційний правопорушник.


Згідно з кримінологічними дослідженнями судимість одного з членів сім'ї збільшує ймовірність скоєння злочину неповнолітніми в 4-5 разів. Див.: Шиханцов Г. Г. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — С.34.

Пятнадцатилетний убийца // Мир новостей. — 2001. — 13 лют. — № 7(373).

Руслан К. (12 років) засуджений за жорстоке побиття свого од­нокласника. Батько, який неодноразово лікувався, — хронічний алкого­лік, постійно бив хлопця. Мати Руслана сама боялася свого чоловіка і тому не могла захистити сина. Вчився Руслан погано, ні в яких гро­мадських справах участі не брав, часто прогулював шкільні уроки. Що­до однокласників вів себе озлоблено, грубо, часто бив їх (особливо тих, хто слабший за нього). Був неввічливий і в стосунках із учителями — дозволяв собі грубі жести, плювався.

Відчуваючи, що клас його відкидає, набув нових "друзів", серед яких один був раніше судимий, а двоє перебували на обліку в дитячій кімнаті міліції. Утік з дому, весь вільний від школи час проводив разом з дружка­ми, почав вживати спиртні напої. Коли один із його "друзів" в стані ал­когольного сп 'яніння сказав йому, що він не може побити свого однокла­сника Ігоря, тому що той вищий за нього і сильніший фізично, Руслан "завівся " і того ж вечора жорстоко побив його металевим прутом.

Проблемна сім'я характеризується суперництвом між батьками за головне становище в сім'ї, роз'єднаністю, ізоляцією між батьками і дітьми. Постійна атмосфера напруженості між батьками призводить до того, що дитина (підліток) прагне якомога менше перебувати вдо­ма, втрачає емоційний контакт із батьками, виходить з-під соціаль­ного контролю дорослих. І в цьому разі створюються умови для кри­міногенного формування дітей (підлітків).

Неповна сім'я з дефектами в структурі часто створює певну склад­ність у правовій соціалізації дітей і підлітків. Це пов'язано насампе­ред з тим, що дитина (підліток) відчуває емоційний дискомфорт, який виявляється в емоційному голоді, почутті власної неповноцінності, "ущербності".

Ольга С. (14 років) вчиться в сьомому класі. Сім'я розпалася, живе з матір 'ю. Стосунки у них конфліктні. Вчиться в школі незадовільно, всі її інтереси спрямовані на придбання нових речей, косметики. До ін­ших людей байдужа, часто каже неправду, не вміє співчувати іншим, подавити небажані емоційні прояви, злісно жартує, лається. Щоб за­довольнити свої потреби в одязі, дорогих речах та ін., щосуботи і що­неділі стала виїжджати в районний і обласний центри і займатися проституцією. При черговій зустрічі вкрала у чоловіка гаманець із до­кументами і грошима, була швидко затримана і відправлена в колонію для неповнолітніх.

Псевдоблагополучна сім'я відрізняється безперечним домінуван­ням одного з батьків, наявністю жорстоких стосунків між членами сі­м'ї, застосуванням насильства, фізичного покарання як основних ме­тодів виховання. Часом трапляються сім'ї, в яких виховання дітей можна назвати варварським. Часті фізичні покарання призводять, по-перше, до появи у дитини (підлітка) дратівливості, озлобленості, агресивності, по-друге, до заниженої самооцінки особистості дитини (підлітка), по-третє, до втрати чуйності і здатності співпереживати ін­шим людям, по-четверте, до появи ворожості стосовно батьків. У по­дібних сім'ях діти часто тікають із дому, вступають в якесь злочинне угруповання і скоюють правопорушення аж до злочину.

Алік Д. (15 років) засуджений за розбійний напад у складі групи і зараз знаходиться в колонії для неповнолітніх. Ріс у повній сім "ї з непо­ганим матеріальним достатком. Починаючи з п 'яти-шести років ба­тько за найменшу провину його суворо карав, часом застосовував фі­зичну силу. Хлопчик ріс боязливим і лякливим, щодо батька у нього ви­никло почуття ненависті. У13 років уперше втік з дому і повернувся лише через 2 тижні. Як тільки він зайшов до хати, був побитий бать­ком. Через місяць, не витримавши образ, погроз і побоїв, знову втік. У сусідньому районному центрі познайомився з такими ж, як він, кину­тими напризволяще хлопцями. Щоб якось виживати, вони крали про­дукти на ринку, відбирали гроші у малолітніх дітей і, нарешті, зважи­лися на розбійний напад. Всі, в тому числі й Алік, швидко були затри­мані й засуджені.

Таким чином, дефекти сімейної правової соціалізації призводять до формування в особистості викривленої структури потреб і до со­ціально-негативних відхилень у поведінці.

Нерідко стають правопорушниками, а потім і злочинцями так зва­ні важкі учні через те, що для них школа перестає бути місцем, де во­ни задовольняють потреби в пізнаванні, спілкуванні, належності до групи. Річ у тім, що здебільшого шкільні педагоги ставляться до "важких" учнів негативно, в роботі з ними використовують лише ме­тоди покарання, повчальних бесід, уражають самолюбство дітей, ви­ставляючи перед класом напоказ усі негативні риси цих учнів. Через невмілі дії вчителів стосунки "важких" учнів із класом порушуються, що наносить їм душевну травму і налаштовує їх проти "всіх і вся". Конфліктні стосунки з педагогами і адміністрацією школи, розрив взаємин із однокласниками, стан відкинутого штовхають дітей на розваги і розвивають у них потяг до алкоголю, наркотиків і т. п. Рано чи пізно вони поповнюють ряди правопорушників, для яких харак­терні зв'язки з тими особами, які мають аналогічні погляди на жит­тя, близькі ціннісні орієнтації і поведінку.

Важливо мати на увазі, що у таких підліткових (а часом і дитячих) групах різко послаблюється соціальний контроль однієї з функцій про­цесу правової соціалізації — спадкоємність між поколіннями. Річ у тім, що морально-правові норми і цінності (повага до закону, працелюбс-тво, соціальна відповідальність, справедливість та ін.) можуть бути за­своєні лише у процесі спілкування з дорослими, в ході спільної діяль­ності з ними. В разі коли підлітки знаходяться в контакті лише зі свої­ми ровесниками, то зразки правослухняної поведінки, зумовленої правовими нормами і культурними традиціями, ними не засвоюються. Такі групи за несприятливих соціальних умов можуть переростати з розважальних в асоціальні, а поведінка їхніх членів — спочатку в амо­ральні вчинки, а потім в серйозні правопорушення.

Законослухняна поведінка індивіда формується соціальними усто­ями конкретного суспільства. Саме соціальне середовище створює передумови для реалізації тих чи інших правових норм. Законослух­няна поведінка є результатом правової соціалізації, у ході якої відбу­вається засвоєння особистістю моральних і правових заборон, соці­альних стереотипів поведінки. Вона визначається почуттям соціаль­ної відповідальності, соціальної справедливості, повагою до права. При формуванні особистості в нормальних умовах соціалізації пра­вові заборони приймаються людиною і стають звичними нормами її поведінки. У неї розвивається механізм соціального саморегулюван­ня, під яким розуміється звична готовність чинити і діяти в конкрет­ній обстановці певним чином.

Що ж лежить в основі правового регулювання? Воно базується на співвідношенні прав і обов'язків особистості та суспільства. Повнота і ступінь реалізації прав багато в чому залежать від соціальних уста­новок особистості, її ціннісних орієнтацій та інших психологічних явищ.

Отже, як зазначалося, розвиток правосвідомості завжди зумовле­ний навколишнім соціальним середовищем. На його формування впливають численні фактори макросередовища (політика, економіка, ідеологія, культура та ін.) і мікросередовища, які переломлюються че­рез конкретні умови життєдіяльності особистості. Регулятивна сторо­на правосвідомості пов'язана з інтересами і потребами особистості, а також із волею. Схильність людини дотримуватися в своїй поведінці загальноприйнятих у суспільстві норм, її готовність дати звіт за свої дії та вчинки пов'язана з соціальною відповідальністю. Її суть — зі­ставлення вчинків людей з тим, як вони повинні поступати за цих об­ставин. Особливо виділимо правову відповідальність як визначену законом міру обов'язкових вимог, які ставляться державою до кож­ного члена суспільства. Правова відповідальність — це примусовий спосіб впливу на поведінку тих осіб, які ухиляються від виконання ос­новних вимог суспільства.