Geum.ru

Б. М. Малиновський "Нет ничего дорожче " Переклад з росiйської мови1

Вид материалаДокументы

Содержание


Перша в Радянському Союзi
Подобный материал:
1   2   3   4

t.kiev.ua/MUSEUM/chBooks_u.phpl


Хто має право писати свої спогади ?

Кожен… Для того, щоб писати свої спогади, зовсiм не потрiбно бути нi великим мужем, нi знаменитим лиходiєм, нi державною людиною, — для цього досить бути просто людиною…

Олександр Герцен



Дорога в пiвстолiття

Вiхи моєї бiографiї

Переклад з росiйської глави з книги Б.М.Малиновського "Нет ничего дороже", Стр. 14-18
Київ, "ЧП Горобец". 2005, 336 стор., 272 iл., ISBN966-8508-04-1

t.kiev.ua/MUSEUM/chBooks_u.phpl



Народився 24 серпня 1921 року в мiстi Лух Iванiвської областi (Росiя). У цей час мiй батько Малиновський Микола Васильович був викладачем i головою (була така посада!) Лухської школи II рiвня (з 1 травня 1920 р. по 15 березня 1922 р.). У 1939 роцi я закiнчив середню школу в м. Iваново. У цьому ж роцi був призваний на службу в Червону Армiю. Закiнчив полкову школу, одержавши звання сержанта. З 1941 по 1945 р. брав участь у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi на фронтах: Пiвнiчний, Ленiнградський, Захiдний, Калiнiнський, Пiвнiчно-захiдний, Степовий, Центральний, 1 й Бiлоруський, 3 й Прибалтiйський. Наприкiнцi вiйни був у Фiнляндiї на вiйськово-морськiй базi Порккала Удд. Вiйну зустрiв сержантом, командиром вiддiлення розвiдки в артилерiйськiй частинi, закiнчив старшим лейтенантом, командиром артилерiйської батареї. Звання офiцера було присвоєно на фронтi, без пiдготовки у вiйськовому училищi. Поранений у 1941 i 1944 р. Демобiлiзований у серпнi 1945 р. за станом здоров'я. За участь у вiйнi нагороджений орденами Червоної Зiрки, Вiтчизняної вiйни I i II ступеня, медаллю "За бойовi заслуги", медалями "За оборону Москви", "За перемогу над Нiмеччиною" та iн.

У 1950 р. закiнчив з вiдзнакою Енергетичний iнститут у м. Iваново. Спецiальнiсть - електроустаткування промпiдприємств.

Три роки з 1950 по 1953 був аспiрантом лабораторiї автоматики Iнституту електротехнiки АН УРСР (м.Київ). Там же успiшно захистив кандидатську дисертацiю "Тригерний пристрiй на магнiтних пiдсилювачах" i одержав звання молодшого наукового спiвробiтника. Тему дисертацiї запропонував академiк С.О. Лебедєв, що працював директором iнституту з 1946 по 1952 рiк. У 1954 роцi мене перевели в лабораторiю обчислювальної технiки, у якiй пiд керiвництвом С.О. Лебедєва ще в 1951 роцi була створена i введена в експлуатацiю перша в континентальнiй Європi Мала електронна лiчильна машина "МЭСМ". Я мав щастя побачити цю машину i з доручення С.О. Лебедєва провести дослiдження можливостi застосування в нiй дiод-магнiтних елементiв замiсть лампових, використаних у машинi.

У 1955 р. лабораторiю перевели в Iнститут математики АН УРСР. За два роки роботи в лабораторiї менi удалося виконати ряд дослiджень, результатом яких став розроблений мною проект спецiалiзованої обчислювальної машини для знiмання й обробки даних з радiолокатора. У 1957 р. на базi лабораторiї було створено Обчислювальний центр (ОЦ) АН УРСР. Його директором було призначено доктора фiзико-математичних наук Вiктора Михайловича Глушкова. Вiн запропонував менi бути його заступником по науковiй частинi. З грудня 1957 по лютий 1962 р. я працював на цiй посадi i завiдувачем вiддiлом спецiалiзованих машин. Цi чотири роки стали визначальним i найбiльш плiдним перiодом моєї дiяльностi. Саме тодi зародилася й одержала iнтенсивний розвиток кiбернетична технiка. У дуже короткий термiн була розроблена перша в СРСР напiвпровiдникова керуюча машина широкого призначення КМШП "Днепр". Вона з'явилася одночасно з першою американською керуючою машиною такого ж призначення (RW-300). На основi КМШП "Днепр" були створенi пiонерськi - першi в Українi i колишньому СРСР системи контролю i керування промислового призначення.

Велику роль у першi роки мого становлення як ученого, безумовно, зiграли Сергiй Олексiйович Лебедєв i Вiктор Михайлович Глушков. Образ Сергiя Олексiйовича Лебедєва, незважаючи на небагато зустрiчей з ним у Києвi й у Москвi, залишився в моїй пам'ятi на все життя, i я безмiрно радий, що доля дозволила зустрiти саме його на самому початку моєї "дороги в пiвстолiття".

Другою видатною особистiстю на моєму життєвому шляху став Вiктор Михайлович Глушков. З 1957 по 1962 роки я був його єдиним заступником по науковiй частинi створеного в 1957 роцi Обчислювального центру АН УРСР. Його приклад, умiння захоплювати перспективою, безсумнiвний талант дослiдника i висока працездатнiсть допомагали i менi, i розвитку робiт в ОЦ АН УРСР, залученню уваги з боку вищих iнстанцiй, вiд яких тодi багато чого залежало. З iншого боку, вiн був автором iдеї унiверсальної керуючої машини, що лягла в основу моїх робiт зi створення i застосування першої в СРСР напiвпровiдникової керуючої машини широкого призначення КМШП "Днепр".

У 1962 роцi на базi ОЦ АН УРСР був створений Iнститут кiбернетики АН УРСР, я залишився завiдувачем вiддiлом, перейменованим у вiддiл керуючих машин. (Ця назва збереглася дотепер - понад 40 рокiв!) У 1964 р. захистив дисертацiю на звання ученого ступеня доктора наук за сукупнiстю робiт: "Розробка, дослiдження i впровадження в промисловiсть цифрової керуючої машини КМШП "Днепр". У 1969 р. був обраний членом-кореспондентом АН УРСР. З 1966 по 1971 роки я був заступником керiвника вiддiлення кiбернетичної технiки Г.Є. Пухова (у вiддiлення входили основнi технiчнi вiддiли iнституту), а з 1971 по 1988 р. став керiвником цього вiддiлення (Г.Є. Пухов перейшов в iнший iнститут).

Визнання кiбернетичної технiки як важливого науково-технiчного напрямку вiдбулося не вiдразу.

У 1959 р. у Москвi проводилася Перша всесоюзна нарада по керуючим машинам. Була там i моя доповiдь про КМШП, що вже починала оживати. Вона викликала численнi питання. Мене включили в комiсiю з пiдготовки рiшення наради. У проект включили фразу: "Схвалити розробку КМШП в АН УРСР". На заключне засiдання комiсiї з'явився начальник вiддiлу обчислювальної технiки Держплану СРСР Лоскутов. Я знав його по книзi, досить примiтивнiй, присвяченiй рiзного роду реєструючим цифровим пристроям РЦП i спецiалiзованим ЕОМ. Тримався вiн як царський вельможа. Почувши фразу про КМШП, сказав:

- Забрати, щоб i духу не було. Ця машина робиться заради примхи академiкiв i нiкому не потрiбна!

Фраза була викреслена.

Сперечатися iз самозакоханою людиною, надiленою величезною владою, було марно...

У тi ж роки, пам'ятаю, проходила дуже представницька спiльна нарада Мiнiстерства приладобудування, засобiв автоматизацiї i систем керування i Вiддiлення механiки i процесiв керування АН СРСР.

Академiк, що виступив за мiнiстром, керiвник провiдного московського iнституту, згадав роботи Iнституту кiбернетики АН УРСР по створенню i застосуванню керуючих машин та назвав їх передчасними i шкiдливими.

Довелося менi свiй виступ почати словами:

- Хочу розповiсти про "шкiдливий" досвiд використання машин "Днепр". Судячи з питань, i виступiв, наш досвiд зацiкавив дуже багатьох, а в прийнятому рiшеннi характеризувався як дуже корисний.

Понад п’ятсот КМШП "Днепр" якi випущенi та знайшли широке застосування стали дуже сильним аргументом на користь повного визнання наших робiт.

В наступнi роки, з моєї iнiцiативи, були розгорнутi дослiдження, спрямованi на створення перших в Українi цифрових автоматизованих систем керування технологiчними процесами, цифрових систем аерокосмiчного експерименту, унiкального фiзичного i масового наукового лабораторного експерименту; на розробку засобiв кiбернетичної технiки, включаючи спецiалiзованi засоби обробки i передачi iнформацiї; орiєнтовану на задачi вимiру i керування мiкропроцесорну технiку i персональнi ЕОМ; на пiдготовку i практичну реалiзацiю науково-методичних основ переозброєння цiлої промислової галузi (зв'язку) на мiкропроцесорну технiку. У книзi наводиться перелiк основних результатiв дослiджень, виконаних у вiддiленнi кiбернетичної технiки за тридцять рокiв, а також авторiв цих робiт, моїх у тому числi. Наведено також короткий опис основних наукових напрямкiв дослiджень вiддiлення кiбернетичної технiки, а також ряд документiв того часу.

Крiм роботи в iнститутi, я брав участь у роботi багатьох наукових конференцiй та iнших заходiв, проведених у СРСР. Завдяки цьому я познайомився з багатьма видатними вченими в галузi комп'ютерної науки i технiки, творцями ЕОМ першого поколiння. Запам'яталися закордоннi поїздки на науковi конференцiї, конгреси, симпозiуми в країни захiдної i схiдної Європи, у США й Iндiю (в останнiх був по одному разу). Про це можна прочитати й ознайомитися з фотоекспозицiєю наприкiнцi цiєї частини книги.

Понад двадцять рокiв я був головою Ради з захисту кандидатських i докторських дисертацiй на звання учених ступенiв по ряду технiчних спецiальностей, що працювала у вiддiленнi кiбернетичної технiки.

Кiлька рокiв брав участь у роботi союзного ВАКа, науково-технiчної ради Мiнiстерства приладобудування СРСР та iн. За цi роки мною були пiдготовленi понад п'ятдесят кандидатiв i докторiв наук.

Сiмнадцять рокiв був беззмiнним головою Ради з автоматизацiї наукових дослiджень при Президiї АН УРСР. За цей час у бiльшостi академiчних органiзацiй було успiшно автоматизовано масовий науковий лабораторний експеримент.

У1984 р. вiддiлення кiбернетичної технiки було перейменовано у вiддiлення обчислювальної технiки i мiкроелектронiки. У 1988 р. його керiвником став О.В. Палагiн.

З 1988 по 1990 р. я залишався завiдувачем вiддiлом керуючих машин, а з 1990 р. був призначений Президiєю НАН України радником дирекцiї Iнституту кiбернетики iменi В.М. Глушкова НАН України.

У списку моїх наукових праць, виконаних до 1990 р., є понад 200 статей i винаходiв (бiльшiсть у спiвавторствi) i кiлька книг.

Результатом моєї працi в останнє десятилiття стали книги з iсторiї комп'ютерної науки i технiки: "Академiк С. Лебедєв" (1992 р.), "Академiк В. Глушков. Сторiнки життя i творчостi" (1993 р.), "Iсторiя обчислювальної технiки в особах" (1995 р.), "Нариси з iсторiї комп'ютерної науки i технiки в Українi" (1998 р.) "Золотi вiхи iсторiї комп'ютерної науки i технiки в Українi" (2003 р.) та iншi.

З’явився в Iнтернетi сайт створеного мною Фонду iсторiї i розвитку комп'ютерної науки та технiки при київському Будинку вчених НАН України (українською, росiйською, англiйською мовами) дозволив зробити доступними для закордонних дослiдникiв матерiали з моїх книг i посилання на матерiали з них з'явилися в рядi видань за рубежем, що дуже порадувало мене.

Своєчасному виданню моїх книг чимало сприяв згаданий Фонд iсторiї i розвитку комп'ютерної науки та технiки. За його допомогою в 1998 роцi менi також удалося органiзувати й успiшно провести мiжнародний симпозiум "ЕОМ у Європi. Минуле, сучасне, майбутнє". У числi багатьох закордонних гостей були творцi першої у свiтi ЕОМ, з програмою яка зберiгається в пам'ятi 85-лiтнiй Морiс Уiлкс i першої у свiтi комерцiйної ЕОМ Френк Ленд. Президент НАН України Б.Є. Патон, що приймав активну участь у роботi симпозiуму, прийняв рiшення нагородити Морiса Уiлкса дипломом Почесного доктора НАН України, а Френка Ленда грамотою Президiї НАН України. Честь вручити диплом Морiсовi Уiлксу безпосередньо в Кембриджi, де пiвстолiття працює Морiс Уiлкс, випала менi (1999 р.).

Мiй батько Микола Васильович Малиновський (1887-1969) i мати Любов Миколаївна Малиновська (1890-1964) усе життя пропрацювали вчителями росiйської мови i лiтератури. Батько нагороджений медаллю "За доблесну працю у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.", орденом Трудового Червоного Прапора (1949 р.), орденом Ленiна (1954 р.). Мати нагороджена медаллю "За доблесну працю у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р." Старший брат Лев Миколайович Малиновський, танкiст, нагороджений орденами Вiтчизняної вiйни II ступеня в 1942 i I ступеня 1943 р. (посмертно). Сестра Олена, що закiнчила Iванiвський медичний iнститут у роки вiйни, кандидат медичних наук, у 1957 роцi трагiчно загинула через грубу помилку в дiагнозi хвороби.

За пiслявоєнний час до моїх нагород додалися чотири ордени. Почеснi Грамоти Президiї Верховної Ради УРСР i Верховної Ради України, двi Державних премiї УРСР, премiя Фонду iнтелектуального спiвробiтництва "Україна XXI столiття" iменi I.В. Вернадського, премiї Президiї НАН України iменi С.О. Лебедєва, В.М. Глушкова, звання Заслуженого дiяча науки i технiки України.

Роки напруженої роботи, а було усе - успiхи i поразки в роботi, радостi i прикростi, не пройшли безслiдно.

У 1988 р. у мене трапився обширний iнфаркт i довелося пробути понад пiвроку в лiкарнi. Щоб не втрачати часу i почуваючи, що мої справи пiшли на лiпше, я вирiшив зайнятися спогадами про мою роботу в Академiї. Так з'явився "Щоденник" у якому спогади перемежовувалися з оцiнками про стан здоров'я i подiями вiйськових рокiв, що запам'яталися. Згадуючи минуле, хотiлося вiдвернути себе вiд "поганих" думок сьогоднi. Поправившись i звiльнившись вiд керiвництва вiддiлом керуючих машин i вiддiленням кiбернетичної технiки, я вiдклав убiк свiй "Щоденник" та захопився збиранням i вивченням матерiалiв про творчiсть С.О. Лебедєва, В.М. Глушкова й iнших першовiдкривачiв вiтчизняної комп'ютерної науки i технiки. У "Щоденнику" я встиг написати лише спогади про моє навчання в аспiрантурi в Iнститутi електротехнiки i про роботу в Iнститутах електротехнiки, математики й Обчислювальному центрi АН УРСР.

Коли готував книгу "Iсторiя обчислювальної технiки в особах", то включив у неї частину "Щоденника", де говорилося тiльки про те, як створювалася КМШП "Днепр". Публiкуючи "Щоденник" зараз, - як початок книги, - я приводжу його цiлком, включаючи мої давнi записи про ставлення до мене В.М. Глушкова.

За 20 рокiв роботи в Iнститутi кiбернетики, директором якого вiн був у цi роки, я як нiхто iнший вiдчув на собi особливостi його складного характеру. Це видно з "Щоденника" i деяких роздiлiв книги. Замовчування про це зробило би образ В.М. Глушкова не повним, а ряд подiй у моїй дiяльностi, пов'язаних з ним, незрозумiлими.

Отже...


Перша в Радянському Союзi

Переклад з росiйської глави з книги Б.М.Малиновського "Нет ничего дороже", Стор. 39-40
Київ, "ЧП Горобец". 2005, 336 стор., 272 iл., ISBN 966-8508-04-1