Розвиток освіти на шполянщині
| Вид материала | Документы |
- Анотований перелік навчально-методичної літератури, що видана з грифом Міністерства, 100.96kb.
- Розвиток освіти на Черкащині, 140.08kb.
- Управління освіти І науки, 115.73kb.
- Система управління якістю відділ освіти лозівської міської ради харківської області, 206.47kb.
- Розвиток системи охорони, 234.96kb.
- Довідка про розвиток освіти в Кролевецькому районі за 9 місяців 2011 року, 110.45kb.
- • губи розтягнуті в посмішку, 659.43kb.
- Тема № Система освіти в Україні та навчання іноземних мов > Основні принципи освіти, 1347.41kb.
- Методичні рекомендації для учителів фізики щодо підготовки учнів до зовнішнього незалежного, 187.27kb.
- Од є початком особливої навчальної діяльності, яка вимагає від дитини не лише значного, 367.59kb.
РОЗВИТОК ОСВІТИ
НА ШПОЛЯНЩИНІ
2008
Під загальною редакцією Кравця В.П.
Автори: Голуб К.О., Завгородня Н.Г.,
Кравець В.П., Осаула Л.І., Шевчук В.В.
РОЗВИТОК ОСВІТИ НА ШПОЛЯНЩИНІ
2008
Сторінка редактора
За роки незалежності України дуже швидко зріс інтерес до історії рідного краю. Це пов’язано із розумінням необхідності знань про нього для формування національної свідомості молодих громадян України. В першу чергу це стосується знань з історії культури нашого народу і такої сфери духовного життя як освіта. Адже саме рівень освіти є важливою ознакою цивілізованості народу. Її ж розвиток – це одна з найважливіших сфер діяльності держави, оскільки цим вона піклується про своє майбутнє.
Ось чому творча група вчителів історії зробила спробу узагальнити матеріал про розвиток освіти Шполянщини з кінця 19 століття і до наших днів. Звичайно, не все задумане вдалося. Не все описане. Адже давалася взнаки і відсутність матеріалу з окремих населених пунктів, і різні підходи в його висвітленні. Але тепер, на думку авторів, є основа для змін, доповнень, удосконалення. І в цьому вже цінність зробленого. А вдосконаленню не має меж.
В. Кравець, завідувач методичного кабінету відділу освіти Шполянської
райдержадміністрації
І. Освіта наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть
Український народ завжди прагнув до знань, до науки. Ще Павло Алеппський (з міста Алеппо в Сирії), син антиохійського патріарха Макарія ІІІ, що разом з батьком подорожував Україною в 1654-му і 1656-му роках, відразу помітив велику культурність населення: „...ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їх жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях” [13, 95; 22, 82]. Алеппський пробув на Україні в цілому близько 100 днів. За цей час він побував в різних регіонах України, в тому числі відвідав Чигирин, Умань та багато інших міст і сіл Черкащини. Тому можна сміливо припустити, що, мандруючи з Умані в Чигирин, він побував і в нашому Шполянському краї. А тому його слова про освіченість народу можна віднести і до населення території сучасної Шполянщини.
Безперечно, що школи існували на території Черкащини ще в ХVІ ст. Інтересам освіти служили так звані мандрівні дяки, які заробляли на прожиття не лише вчителюванням, а й переписуванням книг, залучаючи до цього й своїх учнів. Крім того, відомо, що в козацькі часи в селах при церкві була своя школа. У ній вчили писати і читати дяки, що виходили з Київської академії та семінарій. У козацьку добу, у 1588 році, в Україні поширювався збірник вимог до працівників освіти, який одержав назву „Порядок шкільний”. У ньому було чітко визначено вимоги до вчителя. Відповідно до нього учитель мусив бути: „...побожний, скромний, не гнівливий, не срамослов, не чародій, не сміхун, не байкар, не прихильник єресеї, а підмога благочестя, що являє собою образ добра в усьому”. Виховувати дітей учитель повинен так, щоб „не залишився винен ні за одного Богу Вседержителеві, і потім батькам їх, і йому самому”. Для учителя всі учні мали бути рівні, діти багатих і „сироти вбогі”, і ті, що „по вулицях ходять поживи просити”. [18, 398, 399] Це свідчить про те, як високо підносилося завдання вчителя в ті часи.
Навчання починалося з „граматки” – букваря, а потім читали часослов і Псалтир. Хтось згодом заступав свого вчителя, деякі залишалися протягом років „шкільними молодиками”, інші ставали священиками, займали писарські посади.
Війни підірвали народну освіту. Цьому сприяла й відкрита шовіністична політика російського царизму, особливо після того, як у 1793 році після другого поділу Речі Посполитої, Правобережна Україна, в тому числі й вся територія сучасної Шполянщини, опинилася у складі Російської імперії.
На рубежі XVIII-XIX ст. управління школами на цих українських землях перейшло від Едукаційної комісії до місцевих установ громадського піклування. В кожній губернії був директор шкіл, що керував шкільною справою та брав участь в Губерніальній установі громадського піклування при обговоренні шкільних справ, а в кожному повіті губернатором призначався „смотритель”.
З початком XIX ст. традиційні школи зникають. Ріст кріпацтва спричинив зникнення сільських шкіл. Російський уряд намагався заводити свої урядові школи з одноманітною організацією, з однаковими програмами та вимогами в напрямку русифікації українців. Та його заходи не мали особливого успіху. Під тиском передової громадської думки царський уряд Олександра І проводить реформування системи освіти в Росії за західноєвропейським зразком, запозичивши систему освіти періоду французької революції. Державна система освіти мала будуватися „відповідно до обов’язків і користі кожного стану”. Основними типами навчальних закладів були: церковнопарафіяльні школи (1 рік навчання), повітові школи (2 роки навчання), гімназії (4 роки навчання), ліцеї, університети. Поряд з ними існували духовні семінарії та духовні училища, тобто відзначався виразний „становий” характер освіти: у гімназіях навчалися діти дворян, у семінаріях – діти духовенства, в повітових школах – діти міщан. Існували ще т.зв. приходські (початкові) школи, призначені для елементарної освіти селянства. Виникали вони поволі та в обмеженій кількості.
В 1803 р. було засновано Віленську шкільну округу, до якої віднесено Київську, Волинську та Подільську губернії. Структура її була такою:
-
Віленська навчальна округа
Парафіяльне училище:
- велике (4 роки навчання);
- мале (2 роки навчання).
Гімназія (6 років навчання)
Два нижчих класи прирівнювались до повітового училища
Віленський університет
- велике (4 роки навчання);
За Статутом парафіяльних шкіл для цих губерній, затвердженому Олександром І 31 серпня 1807 р., парафіяльні школи, міські та сільські поділялися на великі й малі та призначалися для бідних шляхтичів, ремісників і хліборобів. У розділі Статуту, де мова йде про те, чого мають вчитися в парафіяльних школах, вказано: „§ 7. Сини селян у вільний від роботи час повинні вчитися пересаджування і щеплення дерев, виробу доброго хліборобського знаряддя, уділення першої допомоги хворій худобі, а дочки – вчитися хатнього господарства. Рівночасно діти обох полів виучують напам’ять духовні пісні про домашні чесноти та огидливість гріхів. § 8. Поза тим не забороняється селянським синам узимку вчитися наук, що викладаються в парафіяльних школах” [21, 327]. В однокласних початкових школах діти навчалися читати, писати, виконувати математичні дії; обов’язковим було вивчення Закону Божого. На утримання цих шкіл уряд коштів не виділяв.
Учителі парафіяльних шкіл мали одержувати утримання в містах 300 і 250 злотих, а вчительки – 150; в селі вчителі – 250 і 200, учительки – 130 злотих щорічно. Учителі, крім навчання, „повинні також подавати поради про лікування хвороби тим, хто їх потребує”. „Учителям і учителькам, - вказано в Статуті, - забороняється займатися продажем горілки та взагалі торгівлею” [21, 328]. Батьки за кожну дитину мали вносити плату за навчання в розмірі вартості півкірця жита. Навчання в парафіяльних школах проводилося польською мовою, бо куратор Віленської шкільної округи князь А.Чарторижський зовсім ігнорував українську мову.
Царським указом від 23 вересня 1818 р. Київську губернію, в тому числі й територію сучасної Шполянщини, приєднано до Харківської шкільної округи. Її структура була такою:
-
Харківська навчальна округа
Парафіяльне училище (1 рік навчання)
Повітове училище (2 роки навчання)
Гімназія (4 роки навчання)
Харківський університет