Удк 316. 3 (001. 73) Дудченко Олександра Євгенівна

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

УДК 316.3 (001.73)

Дудченко Олександра Євгенівна,

магістр політичних наук,

науковий співробітник,

Регіональний філіал НІСД у м. Одесі

8 (048) 728-05-09, e-mail: al_dudchenko@mail.ru

Політична реформа як чинник трансформаційних процесів в українському суспільстві

В статті розглядається проблематика впливу політичного реформування на перебіг системних трансформацій в українському суспільстві.

Ключові слова: трансформаційні процеси, демократизація, суспільно-політична система, політична реформа.

Дудченко А. Е. Политическая реформа как фактор трансформационных процессов в украинском обществе

В статье рассматривается проблематика влияния политического реформирования на ход системных трансформаций в украинском обществе.

Ключевые слова: трансформационные процессы, демократизация, общественно-политическая система, политическая реформа.

Aleksandra Dudchenko. Political reform as factor of transformation processes in Ukrainian society

The article is dedicated to the specific problem of the influence of political reformation on motion of system transformations in Ukrainian society.

Keywords: transformation processes, democratization, social and political system, political reform.

Після розпаду СРСР українське суспільство перманентно переживає процеси системної трансформації, які охоплюють практично всі сфери суспільного життя країни. Ці зрушення зумовлені необхідністю адекватно реагувати на зміни та виклики динамічного світоустрою.

На шляху до демократизації та становлення української держави, спроможної забезпечити високий рівень соціально-економічного розвитку суспільства, першочерговим завданням є розв’язання проблеми ефективного реформування всіх елементів суспільної системи відповідно до демократичних стандартів. Ця тенденція зумовлює безперечну актуальність проблематики політичного реформування та впливу його процесів на ефективність суспільного розвитку.

У публікації автор ставить за мету проаналізувати проблематику необхідності політичного реформування в контексті системної трансформації українського суспільства.

Дослідження пострадянських суспільних трансформацій є одним з першочергових завдань сучасної політичної науки. Існуючі концепції перехідного періоду характеризують його як рух від недемократичного до демократичного суспільства. Специфіка перетворень більшості посткомуністичних країн радянського табору полягає в тому, що суспільні зміни не завжди призводили до встановлення тих чи інших форм демократії. Функціонування змішаного типу політичних режимів – найбільш об’єктивне трактування періоду трансформації пострадянського простору. Особливостями політичної системи України та інших країн СНД є поєднання демократичного та авторитарного або демократичного та тоталітарного режимів з потужним впливом фінансово-олігархічних груп на політичний процес.

Характерними рисами політичного режиму, який сформувався за роки незалежного розвитку української держави були:

сильний інститут президентства, с концентруванням максимального обсягу влади в руках президента, що дало змогу нав’язувати власні правила політичної гри;
нерозвиненість багатопартійної системи, політичні партії перебували на обслуговуванні інтересів фінансово-промислових груп;
слабкість інституту громадянського суспільства, відсутність механізмів його впливу на прийняття політичних рішень.

З моменту внесення пропозицій щодо конституційних змін, у суспільстві постійно обговорювалися перспективи та напрями політичних перетворень. Виникло усвідомлення того, що подальше функціонування існуючого владного механізму призведе до консервування та укорінення існуючих недемократичних процедур та правил. Щоб назавжди позбутися спадщини комуністичного минулого, необхідні конструктивні зміни, які б сприяли підвищенню відповідальності влади, формуванню дієвого інституту громадського суспільства, створенню стимулів оптимізації багатопартійної системи, реформуванню органів місцевого самоврядування за принципом субсідіарності. Зазначимо, що сьогодні реформування потребують такі важливі сфери суспільного життя, як економічна та соціальна, але нагально важливим і проблемним моментом державних перетворень суспільства є трансформування саме політичної сфери. З цим твердженням не можна не погодитися, оскільки саме владні інститути координують напрям руху та стимулюють подальший розвиток країни. Створення ефективного механізму державної влади є тим чинником, який впливатиме на перебіг системного реформування. Від дієвості функціонування політичної системи залежатиме доля інших суспільних систем, що потребують вдосконалення.

Політреформа, як чинник модернізації політичної системи, має призвести до кардинальних змін, які закріплюються в стабільних демократичних інститутах. Теоретично в Україні існують демократичні інститути (вибори, багатопартійність тощо), але фактично – це квазідемократичні утворення, які функціонують за принципом отримання користі для конкретних політичних сил або окремих політиків. Успішність заміни фасадних інститутів на реальні демократичні залежить від сутнісного підходу до усвідомлення ролі таких установ. Реальна демократія базується на забезпеченні верховенства права і прозорості управління на всіх рівнях, підвищення відповідальності влади та політичних сил. Саме ці базові цінності повинні перебувати в основі функціонування сучасних, реформованих демократичних інститутів.

Як зазначалося вище суспільство усвідомлює, що існуюча політична система є неефективною. Дестабілізуючим економічним фактором залишається тіньовий сектор, який складає приблизно 50-60 %, поглиблюється розрив між прибутками невеличкої кількості олігархів і більшості населення, яка живе за межею бідності, загострюються міжетнічні відносини, відбуваються спекуляції, навколо мовного питання, невизначеною залишається зовнішня політика. Підтвердженням неефективності влади є і те, що жоден уряд з часів незалежності не працював повний термін, а останніми роками зміна уряду відбувалась майже щорічно. Переживає серйозну кризу судова система. Помаранчева революція за своєю суттю була, з одного боку, віддзеркаленням означеної кризи, з іншого - спробою її вирішення.

Отже, процес політичного реформування, який розпочався 1 січня 2006 року триває, і виникає потреба в обговоренні перших результатів цих змін. Як зазначив Президент В. Ющенко, політична реформа не змогла сформувати ефективний механізм стримувань і противаг у вищій політичній владі, тому Україна вступила в „фазу інституційної незбалансованості”, що дає змогу одній стороні владного трикутника йти шляхом авторитаризму [1]. Виходячи з такого твердження Президента, політична система України змінила оболонку, а не свої сутнісні та якісні характеристики. На нашу думку, завданням правлячої еліти є наповнення трансформованих владних інститутів новим демократичним змістом. Президент наголошує на недемократичності конституційних змін, здійснених у 2004 р., тому В. Ющенко наголошує на доцільності внесення змін до Конституції за ініціативою Президента, передбаченою основним законом України. Втілення задумів Президента щодо перегляду Конституції можуть розвиватися за двома сценаріями:

скасування політреформи через рішення Конституційного Суду щодо неконституційності змін;
прийняття за допомогою референдуму нового пропрезидентського проекту Основного закону.

На нашу думку, розпочинати другий цикл реформування є марною витратою суспільного часу та енергії При цьому слід зауважити, що Президент має достатньо важелів впливу на політичний процес, які повинні застосовуватися на повну потужність. Як зазначив В. Балога, „статус Президента як глави ніхто не скасовував” [2]. Нагальним є завдання навчитися працювати у нових умовах, шукати і знаходити нові способи роботи.

Звичайно, такі пропозиції Президента сприймаються неоднозначно. О. Мороз, наприклад, зауважив, що пропозиції про проведення референдуму та нових конституційних змін можуть сприйматися як спроби повернути втрачені повноваження. Голова Верховної Ради наголошує на новій якості роботи парламенту і влади, про що, на його думку, свідчить прийняття нагально важливих для нашого суспільства законів [3]. До того ж, за прогнозами аналітиків, спостерігається тенденція до виникнення двопартійної системи, що призводитиме до певної стабілізації політичної ситуації в парламенті.

Заслуговує на увагу така політична подія, як зустріч Президента України В. Ющенка, прем’єр-міністра В. Януковича та Голови Верховної Ради О. Мороза. Результатом зустрічі є: домовленість про формування робочої комісії для вдосконалення політичної системи, повернення до контролю реалізації положень Універсалу національної єдності, перспектива створення Національної ради стратегічного розвитку України, яка опрацьовуватиме завдання стратегічного розвитку країни. Темою проведення політичних консультацій за ініціативою Президента та участю голів парламентських фракцій стала проблема пошуку шляхів подолання державної політичної кризи. Одним із наслідків зустрічі стало рішення щодо створення робочої групи, яка вирішуватиме питання щодо конституційних розбіжностей. Подальше формування такої практики політичної взаємодії може стати першим кроком у налагоджені конструктивного міжвладного діалогу.

Існує потреба у виробленні чітких механізмів постійної співпраці владних гілок, які повинні мати не ситуативний, а постійний характер. Нещодавно Секретаріат Президента повідомив, що команда Президента у поточному році діятиме за принципом „трьох к” – компромісу, конкуренції, консолідації. Акцентуючи увагу на відмінності поглядів стосовно перспективи соціально-економічного розвитку, Секретаріат Президента запропонував запровадити такий формат співіснування, як „інтелектуальна, програмна і стратегічна конкуренція”, оскільки повинні існувати альтернативні концепції розвитку держави [2].

Але, враховуючи існуючі політичні реалії, все важче говорити про налагодження конструктивного компромісу. На нашу думку, проблема полягає у недостатньому сприйнятті політичними гравцями демократичних правил гри, як таких, що повинні формуватися тільки на демократичних засадах. А це означає, що політичні суб’єкти мають розвивати традицію власної взаємодії у форматі цивілізованого діалогу.Отже, вміння політиків домовлятися та йти на компроміси допоможе вирішувати кадрові та інші важливі політичні питання цивілізовано, що дозволить не виставляти себе на посміх світової громади.

Україна як колишня складова Радянського Союзу успадкувала деякі його специфічні риси правової та політичної свідомості. Що. Звичайно, позначилося на формуванні та функціонуванні процедур зв'язку громадянське суспільство - влада. Спостерігається викривлений механізм цієї взаємодії. Влада не спроможна швидко та ефективно реагувати на виклики та потреби суспільної системи, а суспільство не має сформованих механізмів впливу на прийняття політичних рішень. Треба зауважити, що відбулося підвищення політичної активності та свідомості громадян під час „помаранчевої революції”, але залишилося питання формування важелів впливу громадянського суспільства на політичний процес. Завдання керуючої еліти полягає у підтримці наукового й інноваційного потенціалу суспільства та виховуванні суспільства в дусі здорового націоналізму, який притаманний країнам західного типу.

Таким чином основною метою політичної реформи має стати тенденція до встановлення механізмів контролю влади громадянським суспільством. У сучасному науковому світі існує чимало конструктивних пропозицій щодо вдосконалення взаємодії суспільства та правлячої еліти. Однією з таких ідей є проблематика створення так званого „електронного уряду”. Розвиток інформаційного суспільства дає змогу використовувати можливості нових технологій, не залучати які до процесів вдосконалення політичної сфери було б необачно. Йдеться про створення владної комунікації нового формату. Основним призначенням „електронної ради” має стати забезпечення доступу населення до інформації щодо поточної діяльності всіх владних щаблів. Діяльність такої влади не зводитиметься лише до інформування, але й забезпечуватиме відповідне реагування на пропозиції та скарги [4, с. 20].

Оскільки у новоствореній політичній системі провідне місце відводиться інституту Верховної Ради, яка стає відповідальним органом перед суспільством, потрібно уважніше ставитися до запровадження широких можливостей доступу громадянського суспільства до коментування законопроектів. За допомогою офіційного сайту Верховної Ради, як це робиться в країнах ЄС, кожний громадянин повинен мати можливість внести свої пропозиції та оцінки стосовно законопроекту, який його цікавить [5]. Це, на нашу думку, сприятиме поглибленню та укоріненню практик громадянських обговорень, призводитиме до тенденції прозорості діяльності влади та формуванню демократичної політичної культури, що є значним чинником просування держави шляхом демократичних трансформацій. Апеляція Президента до громади з приводу обговорення політичних змін є важливою тенденцією, але вона повинна мати постійний характер. Влада має підтримувати ініціативи проведення громадських читань за участю провідних науковців і політичних діячів. Розвиток практики проведення таких комунікативних заходів допоможе громадянському суспільству формувати чіткі рекомендації щодо вирішення важливих суспільних питань.

Політична реформа покликана вивести українське суспільства на якісно новий рівень життєдіяльності, досягти високого суспільного розвитку. Але, за існуючої ситуації, важливим є не обговорення мети як такої, а вироблення стригальних механізмів реалізації політичної реформи. Тобто, важливо акцентувати увагу на специфіці процесів, які відбуваються під час реформування. Зазначимо, що європейський досвід доводить дієвість влади, яка не завжди залежить від форми правління. Як президентсько-парламентська, так і парламентсько-президентська республіки повинні ґрунтуватися на принципах цивілізованого діалогу, прозорій політичній конкуренції, високій політичній культурі владних еліт і суспільства.

Отже, постає питання щодо впливу політичної реформи на просування України демократичним шляхом, оскільки під процесом реформування потрібно розуміти не лише впровадження нових законів, а й трансформацію суспільства. Враховуючи слабку розвиненість політичної системи та фактичну відсутність демократичних процедур у міжвладному спілкуванні, зауважимо, що фактичні конституційні зміни не гарантують створення дієвого механізму державної влади. У разі дотримання політичними діячами вже існуючих норм і процедур, питання реформи постало б набагато пізніше. Проблема реформування політичної системи полягає не в перерозподілі повноважень, як зазначалося вище, а у відсутності бажань та прагнень дотримуватися норм Конституції 1996 року, яка як Основний закон ще не вичерпала свій демократичний потенціал.

Ефективне проведення політичної реформи, на нашу думку, залежить від таких факторів, як: наявність зацікавлених політичних сил, впевнених у необхідності реформи та здатних відстоювати цілі реформування; потрібні також необхідні важелі розбудови політичної реформи. Проблемними моментами реформування можуть стати: формування демократичних сил з тим, щоб протистояти політичним спекуляціям щодо реформи, та питання прозорості дій у процесі руху шляхом демократичних змін.

У випадку, якщо все ж таки відбуватиметься фактичне уточнення Конституції, політичні реформатори повинні дотримуватися демократичних принципів у процесі втілення змін. На нашу думку, доцільним є використання наступних процедур:

створення конституційних комісій, які повинні відслідковувати недемократичні тенденції;
обговорення основних положень Конституції, через проведення різноманітних комунікативних заходів;
проведення всенародного референдуму, результати якого виноситимуться на розгляд Верховної Ради.

Але більшість українських політиків дотримуються тієї точки зору, що загострення кризової ситуації, яке спостерігається сьогодні в політичному середовищі, може призвести до повторення „помаранчевої революції”.

* * *

Оскільки, українська політична система є нестабільною і недосконалою, перебуває у стані постійної кризи, тому просування шляхом демократизації зумовило прийняття рішення про необхідність реформування. Але існує потреба у глибшому осмисленні політичного реформування, яке не зводиться до обговорення перерозподілу владного ресурсу, а бачиться як процес, який має включати в себе вироблення ефективних механізмів взаємодії між владою та суспільством, проведення реформування органів місцевого самоврядування з урахуванням принципу субсидіарності та у напрямі децентралізації.

Отже, для досягнення основного цільового змісту політичної реформи: налагодження міжвладного діалогу та владних комунікацій з суспільством, потрібні такі послідовні дії.

Формування чіткої практики політичної взаємодії владних гілок, шляхом використання принципів компромісності та ідейної конкуренції, що дозволить сформувати виважену концепцію розвитку країни.
Застосування повною мірою існуючого механізму стримувань і противаг, дотримуючись демократичних правил гри.
Використання новітніх технологій у взаємодії влади з громадянським суспільством, що допоможе сформувати чіткі громадянські позиції з приводу суспільно-економічних питань.
Підтримання практики громадських обговорень за участю політичних діячів та авторитетних науковців, результативність яких формуватиме рекомендації щодо вирішення нагальних проблем, існуючих у суспільстві.

Список використаних джерел:

Ющенко В. Нація має вийти на конституційну реформу з відповідальними пропозиціями, ссылка скрыта.
Балога В. Будь-які спроби перешкодити Президенту ухвалювати ключові державні рішення зустрічатимуть жорстку відсіч, .org.u.
Мороз А. „Политреформа – процесс необратимый”, ссылка скрыта
Бакуменко В., Сурмин Ю. Реформа політичної системи України: необхідність та основні напрями реалізації // Вісник УАДУ, 2002. - № 4. – С. 208-218.
Мороз О. Відбувається дуже складний процес зміни функцій, повноважень і відповідальності інститутів влади. Ніколи це не проходило безболісно: Виступ Голови Верховної Ради України під час закриття другої сесії Верховної ради п'ятого скликання 12 січня 2007 року // Віче. - К., 2007. - № 3-4. - С. 2 - 3.

Blog

Удк 316. 3 (001. 73) Дудченко Олександра Євгенівна

Содержание